М. О. Мироненко словник термінів І понять з педагогіки



Сторінка9/18
Дата конвертації18.03.2016
Розмір3.29 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Н



*Навичка - дія, яка виконується під час здійснення визначеної діяльності, яка завдяки багаторазовим повторенням стає автоматичною та виконується без контролю свідомості. Навичка - дія, у складі якої окремі операції стали автоматизованими в результаті вправ. Будь-яка діяльність людини завжди здійснюється свідомо. Але окремі операції, що входять до її складу, в результаті тренування перестають мати потребу у свідомому контролі. Свідомість у такому випадку спрямовано лише на загальне керівництво діяльністю. При виникненні яких-небудь труднощів у здійсненні операцій свідомість знову починає контролювати їх.
*Навчальна дисципліна у вищому навчальному закладі - педагогічно адаптована система понять про явища, закономірності, закони, теорії, методи у будь-якій галузі діяльності (чи сукупності різних галузей діяльності). При цьому у ній визначено необхідний рівень сформованості встановленої сукупності знань, умінь і навичок учнів.
*Навчальна діяльність - розглядається як специфічний вид діяльності і може бути визначена як діяльність щодо оволодіння узагальненими способами дії, саморозвитку спеціально поставлених викладачем навчальних задач. Вона спрямована на самого студента, як її субєкта – удосконалювання, розвиток, формування його як особистості завдяки усвідомленому, цілеспрямованому засвоєнню ним соціокультурного досвіду у різних видах і формах суспільно корисної, пізнавальної, теоретичної і практичної діяльності. Навчальна діяльність не тотожна засвоєнню, хоча вона є її основним змістом. У той же час через те, що навчальна діяльність спрямована на зміну самого субєкта (студента); засвоєння опосередковує субєктні зміни як в інтелектуальному, так і в особистісному плані, що також входить у предмет навчальної діяльності. Діяльність студента спрямована на засвоєння глибоких системних знань, відпрацьовування узагальнених способів дій та їх адекватне і творче застосування у різноманітних ситуаціях. Це один з основних видів діяльності людини, спрямованих на засвоєння теоретичних знань у процесі вирішення навчальних задач. Систематичне здійснення навчальної діяльності сприяє інтенсивному розвитку у її субєктів теоретичної свідомості та мислення, основними компонентами якого є змістовні абстракції, узагальнення, аналіз, планування та рефлексія. Відзначаються три основні характеристики навчальної діяльності, що відрізняють її від інших форм навчання. 1) Вона спеціально спрямована на оволодіння навчальним матеріалом та вирішення навчальних задач. 2) У ній засвоюються загальні способи дій і наукові поняття (у порівнянні з життєвими, засвоюваними до і поза навчанням). 3) Загальні способи дії випереджають вирішення задач. 4) Навчальна діяльність веде до змін у самому субєкті, що є основною її характеристикою. 5) Веде до змін психічних властивостей і поводження студента залежно від результатів своїх власних дій. У структурі навчальної діяльності виділяється потреба, задача, мотиви, дії й операції. До складу навчальних дій входять наступні. Прийняття студентами чи самостійна постановка ними навчальної задачі; перетворення умов навчальної задачі з метою виявлення деякого загального відношення досліджуваного предмета чи явища; моделювання виділеного відношення. Перетворення моделі цього відношення для вивчення його властивостей у «чистому вигляді»; побудова системи окремих задач, розвязуваних загальним способом; контроль щодо виконання своїх дій; оцінка засвоєння загального способу як результату вирішення навчальної задачі. Засвоєння теоретичних знань у формі навчальної дії відбувається при спрямуванні думки студентів за принципом «від загального – до часткового». У той час, як засвоєння емпіричних знань при ілюстративно-пояснювальному методі навчання відбувається при спрямуванні думки «від часткового до загального». Продуктом навчальної діяльності є структуроване й актуалізоване знання, яке покладене в основу уміння вирішувати задачі у різних галузях науки та практики. Продуктом також є внутрішні психічні реакції діяльності у мотиваційному та ціннісному планах. Продукт навчальної діяльності входить основною, органічною частиною до індивідуального досвіду. Від його структурної організації, системності, глибини та міцності багато в чому залежить подальша діяльність людини, зокрема, успішність її професійної діяльності та спілкування. В студентські роки навчальна діяльність набуває власне дослідницького характеру й може бути названа навчально-пізнавальною діяльністю.
*Навчальна книга - інформаційна модель визначеної педагогічної системи та одночасно автономний засіб навчання, покликаний брати участь у керівництві навчальним процесом. Основна вимога до навчальної книгигарантія адекватного засвоєння знань її читачем для досягнення поставленої мети навчання. Для іншої книги, покликаної бути лише джерелом знань, така гарантія не обов’язкова, тому що обсяг і ступінь їхнього засвоєння підготовленим читачем тут не регламентується у часі. Навчальна книга - модель, що відбиває етапи майбутнього реального навчального процесу; модель педагогічної системи, де педагогічний процес завжди здійснюється у межах конкретної системи керівництва з боку викладача; інформаційна модель педагогічної системи, що представлена у виді деякого опису інформації. Навчальні книги завжди адресовані студентам, що мотивовані до навчання і бажають вчитися. Одержали поширення такі види навчальних книг: інструкціяофіційне чи інформаційне виробничо-практичне видання правил регулювання навчальної, виробничої та суспільної діяльності й / чи послуг; текст лекції – навчальне видання з викладом матеріалу відповідних розділів окремого предмета; конспект лекційнавчальне видання стислого викладу курсу лекцій чи окремих розділів навчального предмета; курс лекційнавчальне видання повного викладу тем предмета, передбачених навчальною програмою; методичні рекомендації (методичні вказівки) – навчальне /виробничо-практичне видання пояснень до окремих тем, розділів чи питань навчальної дисципліни; наочне приладдявидання, зміст якого представлено переважно наочними засобами; посібниквидання на допомогу практичній діяльності при оволодінні навчальним предметом. Практикумнавчальне видання з практичними завданнями і вправами для сприяння засвоєнню знань, умінь та навичок. Практичне виданняроз’яснення визначених тем, розділів чи питань навчальної дисципліни, виду практичної діяльності, методики виконання окремих завдань, конкретних видів робіт і заходів. Практичний посібниквиробничо-практичне видання, адресоване практичним працівникам для поповнення знань, умінь і навичок при виконанні якої-небудь роботи, операції, процесу. Самовчительвидання, розраховане на самостійне оволодіння якими-небудь виробничо-практичними навичками. Підручник навчальне видання, що відповідає навчальній програмі й офіційно затверджене. У ньому систематично викладаються основи знань у визначеній галузі на рівні сучасних досягнень науки та культури. Це основний вид навчальної літератури. Для кожного ступеня освіти та виду навчальних закладів, а також для самоосвіти створюються підручники, що відповідають цілям і задачам навчання, виховання та розвитку визначених вікових і соціальних груп. Теорія підручника розвивається на стику педагогіки, психології, базових (спеціальних) наук і мистецтв, книгознавства і покликана встановити закономірності і правила створення посібника оптимальної форми для зафіксованого соціальним замовленням обсягу змісту освіти, що підлягає засвоєнню відповідно до навчальної програми. Основним критерієм оцінки підручника є його відповідність базисному навчальному плану, а також державному освітньому стандарту. Навчально-методичний посібникнавчальне видання за методикою викладання предмета (розділу, частини предмета) чи методикою виховання. Навчальний наочний посібникнавчальне образотворче видання матеріалів на допомогу навчанню чи вихованню. Навчальний посібнику сучасній педагогічній класифікації це всі матеріальні засоби навчання, використовувані у навчально-виховному процесі і призначені для розширення, поглиблення і кращого засвоєння знань, передбачених навчальною програмою і викладених у підручнику. Офіційно затверджене навчальне видання, що доповнює чи частково заміняє підручник. Хрестоматіязбірник літературно-художніх, історичних та інших уривків з них, що відповідно до програми стали предметом вивчення. Усі дидактичні навчальні книги містять діагностичне поставлені навчальні цілі та дидактично оформлений текст. Під діагностичністю розуміється точне формулювання навчально-виховної мети, що передбачає вимірювання та оцінку ступеня сформованості визначених якостей чи рис особистості. Під дидактичністю розуміємо підбір адекватного цілям навчального матеріалу та його представлення у вигляді, який забезпечує його засвоєння з максимальною швидкістю при використанні визначених організаційних форм і ТЗН. Разом з тим, ряд видань, зазначених вище, які вийшли друком, «не дотягують» до дидактичних вимог, висунутих до навчальної книги. Декларативні навчальні книги відрізняються діагностичністю поставлених цілей, але без дидактичності.
*Навчальна мотивація - окремий вид мотивації, включеної до навчальної діяльності. З віком відбувається розвиток потреб і мотивів, зміна домінуючих потреб. Інтерес до педагога, до навчання (як емоційного переживання, задоволення пізнавальної потреби) – важливий компонент навчальної мотивації. Найважливішою передумовою створення інтересу до навчання є виховання широких соціальних мотивів діяльності. Розуміння її змісту, усвідомлення важливості досліджуваних процесів для власної діяльності. Необхідна умова для створення у студентів інтересу до змісту навчання і до самої навчальної діяльності – можливість виявити в навчанні розумову самостійність та ініціативність. Чим активніше методи навчання, тим легше зацікавити студентів. Основний засіб виховання стійкого інтересу до навчання – використання таких питань і завдань, вирішення яких потребує від студентів активної пошукової діяльності. Велику роль у формуванні інтересу до навчання відіграє створення проблемної ситуації, зіткнення студентів із труднощами, які вони не можуть подолати за допомогою наявного у них запасу знань. Зіткнувшись із труднощами, вони переконуються у необхідності одержання нових знань чи застосування старих у новій ситуації. Цікава тільки та робота, яка вимагає постійної напруги. Легкий матеріал, що не вимагає розумової напруги, не викликає інтересу. Подолання труднощів у навчальній діяльності – найважливіша умова виникнення інтересу до неї. Однак труднощі навчального матеріалу і навчальної задачі призводять до підвищення інтересу тільки тоді, коли ці труднощі посильні, переборні, у противному випадку інтерес швидко зникає. Один із прийомів порушення у студентів пізнавального інтересу – відсторонення, тобто показ ними нового, несподіваного, важливого у звичному і повсякденному. Новизна матеріалу – найважливіша передумова виникнення інтересу до нього. Істотний фактор виникнення інтересу до навчального матеріалу – його емоційне забарвлення, живе слово педагога.
*Навчальний час студента - визначається кількістю облікових одиниць часу, відведеного на оволодіння освітньо-професійною програмою підготовки. Облікові одиниці навчального часу студента: академічна година, навчальний день, тиждень, семестр, курс, рік. Академічна година – це мінімальна облікова одиниця навчального часу. Тривалість академічної години складає, як правило, 45 хвилин. Навчальний деньскладова частина навчального часу студента тривалістю не більше 9 академічних годин, включаючи аудиторні і самостійні заняття. Навчальний тиждень - складова частина навчального часу студента тривалістю не більше 54 академічних годин, включаючи самостійні заняття - 1 кредит. Навчальний семестрскладова частина навчального часу студента, яка закінчується підсумковим семестровим контролем. Тривалість семестру визначається навчальним планом. Навчальний курсзавершений період навчання студента протягом навчального року. Період перебування студента на навчальному курсі включає час навчальних семестрів, підсумкового контролю та канікули. Сумарна тривалість канікул протягом навчального курсу, крім останнього курсу, складає не менше 8 тижнів. Початок і закінчення навчання студента на конкретному курсі оформляється відповідними (перевідними) наказами. Навчальний рік триває 12 місяців. Він починається, як правило, першого вересня, і для студентів складається з навчальних днів, днів проведення підсумкового контролю, екзаменаційних сесій, вихідних, святкових і канікулярних днів. Навчальні дні та їхня тривалість визначаються річним графіком навчального процесу, що розробляється на навчальний рік з урахуванням переносу робочих і вихідних днів, узгоджується і затверджується в порядку, встановленому у вузі. Навчальні заняття проводяться за розкладом і тривають, як правило, дві академічних години з перервою (або без перерви) між ними. Розклад повинен забезпечити виконання навчального плану в повному обсязі щодо передбачених навчальних занять. Допускається в порядку, установленому вузом, вільне відвідування студентами лекційних занять (для третього і наступних курсів). Відвідування інших видів навчальних занять (крім консультацій) є обов’язковим для студентів. Забороняється відволікати студентів від навчальних занять і контрольних заходів, установлених розкладом, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
*Навчальні заняття. Основні види навчальних занять у вищих навчальних закладах: лекція, лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття, а також консультація. Лекція основна форма занять у вузі, призначена для засвоєння теоретичного матеріалу. Лекції проводяться професорами і доцентами (викладачами), а також провідними вченими чи запрошеними фахівцями – досвідченими практиками. Лекції проходять у відповідно обладнаних аудиторіях для однієї чи декількох академічних груп студентів. Викладач, якому доручено читати курс лекцій, зобов’язаний перед початком відповідного семестру представити на кафедру розроблений ним конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення контрольних заходів щодо оцінки якості засвоєння матеріалу, що передбачені навчальним планом. Викладач, який вперше претендує на читання курсу лекцій, може бути зобов’язаний завідувачем кафедрою провести пробні лекції у присутності викладачів і наукових співробітників кафедри. Лектор не обмежується в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і засобах повідомлення його студентам. Лабораторне заняттяформа навчального заняття, у ході якого студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні чи імітаційні експерименти з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни. При цьому він набуває практичних навичок у роботі з лабораторним устаткуванням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою і методикою експериментальних досліджень у конкретній галузі. Лабораторні заняття проводяться в спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні макети, установки і т.п.). В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реального професійного середовища. Кількість студентів на лабораторних заняттях не повинна перевищувати половини академічної групи. Перелік тем лабораторних занять визначається програмою навчального предмета. Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань за темою заняття, оформлення індивідуального звіту про виконану роботу та її захист. Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт. Оцінки, отримані студентами за виконання лабораторних робіт, враховуються при підсумковому оцінюванні якості засвоєння навчального матеріалу з даного предмета. Практичне заняттяформа навчального заняття, при якій викладач організує детальний розгляд окремих теоретичних положень навчального предмета і формує уміння та навички їхнього практичного застосування на основі індивідуального виконання студентом визначених викладачем завдань. Організується, як правило, з однією академічною групою. Перелік тем практичних занять визначається програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі – тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, а також наборі завдань різної складності для їхнього виконання студентами. Зазначені методичні засоби готуються викладачем, якому доручене проведення практичних занять, за узгодженням з лектором даної навчальної дисципліни. Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної навчальної проблеми та її обговорення, виконання завдань, вирішення контрольних задач, їх перевірку й оцінювання. Оцінки, отримані студентом за окремі практичні заняття, враховуються при підсумковому оцінюванні засвоєння матеріалу навчального предмета. Семінарське заняттяформа навчального заняття для академічної групи, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо виділених тем, до яких студенти готують тези виступів на основі самостійно виконаних завдань (рефератів). Семінарські заняття проводяться в аудиторіях чи навчальних кабінетах. Перелік тем семінарських занять визначається програмою даної навчальної дисципліни. На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність участі в дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію і т.п. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться у відповідний журнал. Доцільно, щоб семінари проводив лектор даного навчального курсу, що дозволить йому, як потенційному екзаменатору, вивчити особистості своїх студентів, більш об’єктивно оцінити засвоєння ними різноманітного змісту матеріалу. Отримані студентом оцінки за окремі семінарські заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з навчального предмета. Індивідуальне навчальне заняття проводиться з окремими студентами для підвищення рівня їхньої підготовки і розкриття індивідуальних здібностей. Індивідуальні заняття організуються відповідно до графіка з урахуванням індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину чи повний обсяг занять за однією або декількома навчальними дисциплінами. Види індивідуальних занять, їхній обсяг, форми і методи проведення, форми контролю досягнення навчальних цілей визначаються індивідуальним навчальним планом студента. Консультаціяформа навчального заняття, у ході якої студент одержує відповідь від викладача на конкретні питання чи пояснення визначених теоретичних положень чи аспектів їхнього практичного застосування. Консультація може бути індивідуальною чи проводитися для групи студентів, незалежно від того, консультує викладач студентів з питань, пов’язаних з виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчального предмета. Вона зазвичай проводиться напередодні екзамену з відповідної навчальної дисципліни.
*Навчання - спільна та цілеспрямована діяльність педагога та студентів, у ході якої здійснюється розвиток особистості, її навчання та виховання. Дидактика навчання виявляється в єдності викладання як діяльності педагога з навчанням. Тобто як діяльність осіб, що навчаються, при передачі останнім соціального досвіду у формі змісту освіти. Єдність освітня, яка виховує та розвиває функції навчання, виступає як принцип педагогічної діяльності.
*Навчання вмінню визначати мету (рос. целеполаганию). Відомі загальні умови виконання студентом процедури визначення мети. У тому числі: наявність пізнавального прагнення студента; визначення ним предмета своєї мети; уміння студента визначити свій зв’язок із предметом мети; представлення ним образу передбачуваного результату своєї діяльності стосовно предмета мети; вербальне (словесне) формулювання мети; передбачення і прогнозування того, як буде досягатися мета; наявність засобів для досягнення мети; співвідношення одержуваних результатів з метою; коректування поставленої мети. Особистісне визначення мети студента належить до освітніх галузей і освітніх технологій. Постановка особистої освітньої мети в освітній галузі вимагає наступних процедур. По-перше, вибудовування особистісного ставлення студента до об’єкта (речі, поняття, процесу, явища, фундаментального освітнього об’єкту), яке виявляє й актуалізує його особистісні якості, що відносяться до об’єкта. Наприклад, інтерес до майбутньої професії після вступу до вищого навчального закладу. По-друге, встановлення особистісного змісту і (чи) образу фундаментального освітнього об’єкта, тобто позначення в об’єкті того, чим він пов’язаний, з особистістю його суб’єкта, який пізнає. По-третє, вибір типу чи відносин виду діяльності для взаємодії з об’єктом. Наприклад, прийняття як важливого для себе успішного навчання за обраним фахом. Інший тип цілей студента – визначення мети стосовно освітніх технологій.
Навчання і розвиток. Під розвитком студента розуміємо процес внутрішніх якісних змін його фізичних, психологічних і духовних сил, що забезпечують його самореалізацію. Нервова система, психіка, особистісні якості студента змінюються кількісно та якісно протягом його життя та певним чином пов’язані з навчанням. Останнім часом знайшло поширення поняття «розвиваюче навчання», засноване на ідеї Л.С. Виготського про те, що навчання повинно передбачати розвиток, спираючись не тільки на дозрілі функції дитини, але й на ті, котрі ще тільки дозрівають. Це пов’язано з уведеним ним поняттям зони актуального розвитку.
*Навчання студентів - вплив на психіку та діяльність з метою озброєння їх знаннями, уміннями та навичками. Однак останні не вичерпують результатів навчання. У ході навчання на основі його змісту розвиваються різні сторони психіки студентів, формується особистість майбутнього фахівця в цілому. Навчання має безпосереднє значення для удосконалювання наукового світогляду, моральності, розвитку інтелектуальних і професійних якостей.
Напрямок підготовки у вищому навчальному закладі - група спеціальностей зі спорідненим змістом вищої освіти та професійної підготовки.
Настрій - відносно стійкий психічний стан, що характеризується наявністю загального емоційного тла, яке визначає виникнення та протікання різних переживань і значною мірою впливає на поведінку людини. Настрій визначається специфічним сполученням зовнішніх умов життєдіяльності людини та їхньою відповідністю його потребам. Залежно від того, сприяють чи перешкоджають які-небудь події задоволенню життєвих потреб, настрій може бути як позитивним, так і негативним. Однак, на відміну від ситуативно виникаючих емоцій, настрій визначається не якою-небудь конкретною подією чи явищем, а довгостроковим сполученням зовнішніх умов, які впливають на задоволення головних життєвих потреб. У цьому полягає відносна стабільність настрою, а також його помірна інтенсивність. Настрій позначається, безумовно, і на результатах навчальної діяльності студента. Отже, він повинен бути предметом уваги і контролю як викладача, так і самого студента.
*Неуспішність - більш низький, у порівнянні з передбаченим навчальною програмою, рівень засвоєння учнями змісту освіти. Неуспішність стоїть на перешкоді подальшого навчання. Оскільки до змісту освіти входять не лише знання, уміння та навички, але й також досвід творчої діяльності та сформованості відносин особистості, які не підлягають формальній оцінці, але мають відношення до неуспішності, - неуспішність не можна ототожнювати з незадовільними оцінками. Неуспішність являє собою явище більш широкого плану, пов’язане з істотними недоліками загальної культури та вихованості студентів.
*Нормативна частина змісту навчання - обов’язковий для засвоєння зміст навчання, сформований відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики у змістовні модулі, із вказівкою їхнього обсягу та рівня засвоєння, а також форм державної атестації.
*Нормативний термін навчання - термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання, установлений стандартом вищої освіти.
* Нормоконтроль проекту складової частини стандартів вищої освіти - вид перевірки проекту складової частини стандартів вищої освіти на його відповідність вимогам нормативних документів, які визначають розробку, побудову, оформлення і виклад його змісту.

О
*Область (галузь) освіти - це група напрямів підготовки, споріднених за ознаками спільності галузей знань, що є фундаментом вищої освіти та професійної підготовки.
* Обєкт діяльності – процеси, явища, чи матеріальні об’єкти, на які спрямована діяльність фахівця. Узагальнений обєкт діяльності фахівця з вищою освітою – розвинута природна чи штучна система. Характерні етапи цього розвитку визначають цикл взаємодії фахівця і системи.
Онтогенез (від грец. оn, род. падіж ontos – суще і genesis – народження, походження) - процес розвитку індивідуального організму від його зародження до смерті. Багато в чому повторює історію виду. У переднатальному періоді свого життя людина повторює біологічний, а в дитинстві – соціокультурний шлях людства. Не будучи зовсім незалежним від філогенезу, онтогенез у той же час являє собою дещо інший процес. У процесі індивідуального розвитку етапи дозрівання, соціалізації, самоздійснення й ін. тісно пов’язані між собою. Більш того, численні складові онтогенезу взаємозалежні, взаємно регулюють один одного. Сучасна наука все більше схиляється до того, що, по-перше, розвиток – це діалектична єдність прогресивних і регресивних перетворень. По-друге, людина в процесі свого індивідуального розвитку (утім, як і у процесі філогенезу) не стає ні гірше, слабкіше та ін., ні краще, досконаліше та ін. – вона стає принципово іншою. По-третє, результатом онтогенезу є усе зростаюча індивідуалізація кожної людини. І, нарешті, розвиток відбувається протягом усього життя людини, починаючи з переднатального періоду і до останнього дня.
*Освіта - процес педагогічно організованої соціалізації, здійснюваної в інтересах особистості і суспільства. В освіті поєднуються навчання та виховання, які забезпечують культурну наступність поколінь і готовність людини до виконання соціальних і професійних ролей. Навчання і виховання – сторони єдиного процесу освіти. Навчання в освіті припускає засвоєння знань, умінь і навичок, що дозволяють тому, хто навчає, і тому, хто навчається, говорити однією мовою об’єктивних значень елементів культури. Виховання припускає засвоєння моральних цінностей і норм суспільної поведінки. Але таке засвоєння неможливе без навчання. У той же час, розуміння освіти як становлення, саморух особистості й індивіда сформувалося ще у ХІХ ст. у двох державах Європи, а саме у Росії та Німеччині, що досягли найбільших успіхів у справі освіти. Гегель першим, і як філософ, і як педагог, проаналізував освіту інакше, ніж систему суспільних інститутів, що виконують соціальне замовлення. Він показав, що спосіб пізнання органічної єдності у природі, суспільстві та мисленні є одночасно способом формування самого суб’єкта, що пізнає, іншими словами – освіта індивіда. Така принципово відкрита для майбутнього освіта вимагає особливої логіки пізнання, що народжується тільки в акті взаємодії об’єкта пізнання та суб’єкта. Так улаштоване освоєння світу, яке формується та розвивається особистістю, включеною в процеси навчання та виховання, і є дійсна освіта індивіда.
*Освіта як процес - припускає, по-перше, розмежування двох його сторін: навчання та на учення. По-друге, з боку навчання освітній процес представляє собою завжди єдність навчання і виховання. По-третє, сам процес навчання включає з позиції студента засвоєння знань, практичних дій, виконання навчальних дослідницько-перетворюючих, пізнавальних задач, а також особистісні та комунікативні тренінги, що сприяють його всебічному розвитку.
*Освіта як результат, може розглядатися в двох планах. Перший – сформований образ того результату, який має бути отриманий конкретною освітньою системою, і образ, зафіксований у формі освітнього стандарту. Другий план існування результату освіти – це сама людина, що пройшла навчання у визначеній освітній системі. Її досвід, як сукупність сформованих інтелектуальних, особистісних, поведінкових якостей, знань та умінь дозволяє їй адекватно діяти на цій основі у будь-якій ситуації. Результатом освіти в цьому плані є освіченість, яка може бути загальною і професійно-змістовною. Так, школа формує загальну освіченість випускника. Випускник же будь-якого вузу на цій основі характеризується професійною фаховою освітою. Широка та системна освіта, яка робить людину освіченою, закладає основу почуття власної гідності, впевненості та конкурентноздатності у мінливих умовах життя.
*Освіта як система - включає різні елементи і зв’язки між ними: необхідно існуючі окремі підсистеми, керування, організацію, кадри та ін. Ця система характеризується метою, змістом, структурованими навчальними програмами та планами, у яких враховуються попередні рівні освіти та прогнозуються наступні. Системною складовою освіти є її мета, тобто відповідь на питання, якого людина вимагає й очікує у суспільства на даному етапі його історичного розвитку. Освіта як система містить у собі ряд понять педагогічної системи і як система може розглядатися у трьох вимірах, у якості яких виступають наступні. Соціальний масштаб розгляду, тобто освіта у світі, окремій країні, регіоні та ін. Тут же розглядається система державної, приватної, суспільної, світської, клерикальної освіти. Ступінь освіти - на даний час, дошкільний, шкільний з його внутрішньою градацією на початкову, неповну середню і повну середню школу; вища з різними рівнями: бакалаврат і магістратура; аспірантура і докторантура; установи підвищення кваліфікації. Профіль освіти - загальна, професійна (гуманітарна, природничо наукова, математична та ін.) і додаткова.
*Освітні рівні вищої освіти - характеристика вищої освіти на основі ознак ступеня сформованості інтелектуальних властивостей особистості, достатніх для одержання кваліфікації, що відповідають визначеному освітньо-кваліфікаційному рівню. Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти (нині, молодший спеціаліст, спеціаліст, бакалавр і магістр) – характеристика вищої освіти на основі ознак ступеня сформованості знань, умінь і навичок особистості, що забезпечують її здатність виконувати завдання, обов’язки професійної діяльності визначеної складності. У найближчому майбутньому: бакалавр, магістр та доктор філософії (наук). Рівні професійної діяльності – характеристика професійної діяльності відповідно до ознак оволодіння особистістю визначеною сукупністю знань, умінь і навичок. У нашій країні в сфері праці розрізняють наступні рівні професійної діяльності. Стереотипний рівень (рівень користування) – знання призначення об’єкта і його основних (характерних) особливостей; уміння використовувати налагоджену систему (об’єкт діяльності) при виконанні визначених задач. Операторський рівень - знання принципу (основних особливостей) пристрою та принципу дії системи на структурно-функціональному рівні; уміння готувати (налагоджувати) систему й експлуатувати її при виконанні визначених задач діяльності. Експлуатаційний рівень – знання методів аналізу функціонування системи, пошуку й усунення ушкоджень; уміння при виконанні визначених задач діяльності тестувати та аналізувати роботу системи з метою виявлення й усунення ушкоджень. Технологічний рівень – «знання-уміння» методів синтезу і технологій розробки систем і способів їхнього моделювання; уміння при виконанні визначених задач діяльності здійснювати розробку систем, що відповідають заданим характеристикам (властивостям). Дослідницький рівень – знання методики дослідження систем і методів оцінки ефективності їхнього застосування при вирішенні конкретних задач; уміння проводити дослідження систем з метою перевірки їх відповідності заданим властивостям, уміння вибирати з багатьох систему, яка дозволяє найбільш ефективно вирішувати задачі діяльності. Молодший спеціалістосвітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, особа, яка на основі повної загальної середньої освіти одержала неповну вищу освіту: спеціальні знання й уміння, достатні для здійснення виробничих функцій визначеного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у конкретному виді виробничої й економічної діяльності. Особа, яка має базову загальну середню освіту, може одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста й одержувати повну загальну середню освіту. Бакалавросвітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, особа, яка на основі повної загальної середньої освіти одержала базову вищу освіту. А також функціональні і спеціальні знання й уміння щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання задач і обов'язків (робіт) визначеного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у визначеному виді виробничої й економічної діяльності. Підготовка за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра може також проводитися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Магістросвітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, особа, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра одержала повну вищу освіту, спеціальні знання й уміння, достатні для виконання професійних задач і обов’язків (робіт) інноваційного характеру визначеного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у визначеному виді виробничої й економічної діяльності. Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою відповідно до різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зразки документів про одержання освіти та визначеної кваліфікації і порядок їх отримання затверджує Кабінет Міністрів України. Напрямок підготовки поєднує декілька споріднених спеціальностей. Програми підготовки бакалаврів кожного напрямку мають загальну нормативну частину. Діючим є перелік напрямків і спеціальностей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. за № 507. Спеціальність - це категорія, яка характеризує у сфері освіти спрямованість і зміст навчання при підготовці випускника. Визначається відповідно до об'єкта майбутньої діяльності і функції фахівця і відбиває, насамперед, вид його діяльності та сферу застосування праці. У сфері праці характеризує спрямованість і специфіку роботи у межах професії (зміст задач професійної діяльності, які відповідають кваліфікації). Кваліфікація здатність особистості виконувати задачі й обов’язки відповідної роботи (кваліфікація вимагає визначеного освітньо-кваліфікаційного рівня і визначається через назву професії).
*Освітній веб-сайт. Сайт навчального закладу у мережі Інтернет – новий засіб навчання, педагогічні основи створення і застосування якого встановлені поки що лише загалом. Вважається, що основою розробки освітнього сайту є цілісна педагогічна концепція навчального закладу, а не тільки одна її частина чи напрямок, наприклад, інформаційні технології. Педагогічна концепція навчального закладу (школи, вузу) і її основні структурні елементи визначають базову структуру сайту і знаходять своє відображення на його титульній сторінці. Головні принципи конструювання освітнього сайту – його адресність, інтерактивність і продуктивність у відношенні передбачуваних відвідувачів - учасників процесів, які організовуються навчальним закладом за допомогою сайту.
*Освітній процес - педагогічно обґрунтована, послідовна, безупинна зміна станів суб’єктів навчання у спеціально організованому середовищі з метою досягнення ними освітніх результатів. Під освітніми результатами розуміються зовнішні та внутрішні продукти діяльності учасників освітнього процесу (студентів, викладачів, адміністрації, батьків і т.п.). Зовнішні освітні продукти можуть бути виражені у формі вирішених задач, рефератів, продуктів колективної праці. Внутрішні – це особистісні збільшення знань, умінь і навичок, засвоєні способи дій і розвинуті здібності особистості. Освітні результати спрямовані на особистісне зростання студентів з метою забезпечення їхньої ефективної життєдіяльності у соціумі.
*Освітня діагностика - це процес визначення результатів освітньої діяльності студентів і педагога з метою виявлення, аналізу, оцінювання і коректування навчання. Містить у собі контроль, перевірку, облік, оцінювання, накопичення статистичних даних, їхній аналіз і рефлексію, виявлення динаміки освітніх змін і особистісного зростання студента, перевизначення цілей, уточнення освітніх програм, коректування ходу навчання та прогнозування подальшого розвитку подій. Основою для оцінювання є результати перевірки. Оцінка має різні способи вираження – усні судження педагога, письмові та якісні характеристики та систематизовані за визначеними параметрами аналітичні дані. Оцінка найчастіше завершується оцінкоюумовною позначкою успішності у вигляді числа, букви, кодових сигналів. Функції оцінки: мотиваційна, діагностична, виховна й інформаційна. Оцінці підлягає у першу чергу рівень досягнення студентом освітніх стандартів. Оцінюванню підлягають також ті напрямки та результати діяльності студентів, що визначені в робочій програмі педагога та в індивідуальних освітніх програмах. Оцінка – частина освітнього процесу, у якому студент є рівноправним суб’єктом. Одна з задач педагога – навчання навичкам самооцінки. З цією метою він кожен раз виділяє і пояснює критерії оцінки, вчить своїх учнів формулювати ці критерії залежно від поставлених цілей і особливостей освітнього продукту. Оцінювання необхідно відрізняти від оцінки. Оцінюванняце процес, діяльність чи дія по оцінюванню; оцінкарезультат цього процесу. Традиційною є чотирьохбальна система оцінок, що збереглася у вузах: володіє повною мірою (відмінно); володіє досить (добре); володіє недостатньо (задовільно); не володіє (незадовільно). Очевидно, що дана шкала не дає уявлень про повноту і різноманітність освітніх результатів. Тому її розширюють, уводячи до балів додатково знаки «+» та «–», причому, у вузах вже починають використовувати 12-бальну шкалу оцінки.
*Освітня ситуація - це ситуація освітньої напруги, що виникає спонтанно чи спеціально завдяки педагогу, яка вимагає свого розв’язання через спільну діяльність всіх її учасників. Її метою є породження студентами освітнього результату (ідей, проблем, гіпотез, версій, схем, дослідів, текстів) у ході спеціально організованої навчальної діяльності. Цикл освітньої ситуації містить у собі: мотивацію діяльності, проблематизацію, особисте вирішення проблеми учасниками ситуації, демонстрацію освітніх продуктів, їхнє зіставлення один з одним і з культурно-історичними аналогами, рефлексію результатів. Початку освітньої ситуації відповідає штучно створена чи природним образом виникла освітня напруженість. У явному вигляді вона створюється через спеціально використовувані екстремальні педагогічні технології. Окремі моменти занять, для яких характерна освітня напруженість, можуть бути такими. Цілеспрямоване виникнення проблеми чи питання, непередбачене протиріччя, невідповідність отриманих результатів очікуваним, утруднення в вирішенні задачі чи при виконанні завдання. Також порушення звичних норм освітньої діяльності, уведення суперечливих культурно-історичних аналогів, різноманіття позицій щодо розглянутого питання та ін. Найбільш «сильною» є та освітня ситуація, у яку включений у ролі учня і сам педагог. Тобто виникла проблема є для нього не навчальною, а реальною, котру йому необхідно вирішувати разом зі студентами. Результати такого навчання виявляються найбільш продуктивними. Невідомість педагогові остаточної істини допомагає йому не тільки вибудовувати освітню ситуацію, але й просувати власну освіту у напрямку більш повного оволодіння предметом. Методи пізнання, які педагог демонструє на уроці стосовно самого себе відіграють колосальну навчальну роль для учнів і переймаються ними.
*Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) - складова частина галузевого стандарту вищої освіти, у якій узагальнюється зміст вищої освіти. У ній відбиваються мета вищої освіти та професійної підготовки, визначаються місце випускника в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, система виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь, необхідних для їх реалізації. ОКХ випускника вищого навчального закладу – нормативний документ, який узагальнює зміст освіти, відбиває мету освітньої і професійної підготовки, визначає його місце в структурі господарювання держави і вимоги до його компетентності, а також соціально важливі властивості і якості особистості. ОКХ використовується при:

- визначенні первинних посад випускників вузів та умов їхнього використання;

- визначенні об’єкта і цілей освітньої і професійної підготовки;

- розробці та коректуванні освітньо-професійної програми підготовки;

- розробці способів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівця;

- визначенні змісту освіти як бази для оволодіння новими спеціальностями та кваліфікаціями;

- визначенні змісту освіти у системі перепідготовки та підвищення кваліфікації;

- атестації випускників і сертифікації фахівців;

- розробці договорів чи контрактів на підготовку фахівців;

- професійній орієнтації учнів за спеціальністю;

- прогнозуванні потреби у випускниках відповідної спеціальності та необхідного освітньо-професійного рівня, плануванні їхньої підготовки;

- обґрунтуванні переліків спеціальностей у вищому навчальному закладі;

- визначенні кваліфікації випускників;

- розподілі й аналізі використання випускників навчального закладу.



ОКХ містить наступні основні розділи: область використання фахівців; виробничі та соціальні функції, типові задачі діяльності, здібності й уміння, якими повинен володіти випускник; вимоги до державної атестації випускників вузів; відповідальність за якість освітньої та професійної підготовки випускників вузів.
*Освітньо-професійна програма (ОПП) - складова частина галузевого стандарту вищої освіти. Визначає нормативний термін і нормативну частину змісту навчання на відповідність напрямку відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня. Встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти і професійної підготовки випускника. ОПП - державний нормативний документ, який визначає нормативний зміст навчання, встановлює вимоги до змісту, обсягу, рівня освіти та професійної підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня за визначеними напрямами. Використовується при: розробці і корегуванні відповідних структурно-логічних схем підготовки фахівців, навчальних планів і програм навчальних дисциплін; розробці способів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівця; визначенні змісту навчання як бази для оволодіння спеціальністю чи кваліфікацією; визначенні змісту навчання в системі післядипломної освіти.
Особистісний підхід - послідовне ставлення педагога до вихованця як до особистості, як до самостійного суспільного суб'єкта власного розвитку і як до суб'єкта виховної взаємодії.
Особистість людина як учасник історично-еволюційного процесу, що виступає носієм соціальних ролей і володіє можливістю вибору життєвого шляху, у ході якого нею здійснюється перетворення природи, суспільства та себе самої. Розвиток особистості забезпечується діяльністю, керованою системою мотивів. Дієво-опосередкований тип взаємин, які складаються у людини з референтною групою (чи особою), є визначальним чинником розвитку особистості. У загальному вигляді розвиток особистості може бути представленим як процес і результат входження людини у нове соціальне середовище й інтеграції у ньому.
*Освіченість - індивідуальні показники швидкості та якості засвоєння людиною знань, умінь і навичок у процесі навчання. Навченість людини є одним з основних показників її готовності до навчання, до засвоєння знань чи стихійно цілеспрямоване в умовах якої-небудь освітньої системи. В основі навченості – рівень розвитку пізнавальних процесів (сприйняття, уяви, пам’яті, мислення, уваги та мови), мотиваційно-вольової та емоційної сфер особистості, а також розвиток похідних від них компонентів навчальної діяльності. Навченість визначається не тільки рівнем розвитку активного пізнання (тим, що суб’єкт може пізнати та засвоїти самостійно), але й рівнем «рецептивного» пізнання, тобто тим, що суб’єкт може пізнати та засвоїти за допомогою іншої людини, яка володіє відповідними знаннями й уміннями. Тому навченість як здатність до навчання та засвоєння відрізняється від здатності до самостійного пізнання, яка робить значний вплив на розвиток навченості. Навченість співвідноситься з поняттям «навченості» як сукупності всіх характеристик психічного розвитку, що суть результат попереднього навчання. У такому трактуванні навченість співвідноситься з рівнем актуального розвитку, а навченість – із зоною найближчого розвитку. Навченість – це сприйнятливість студента до засвоєння нових знань і нових способів їхнього добування, а також готовність до переходу на нові рівні розумового розвитку.
* Оригінальна поведінка (поведінка що відхиляється) - поведінка, яка виявляється у стійкому порушенні соціальних норм. Поведінка, яка відхиляється, виражається не тільки у зовнішній поведінковій стороні, але, насамперед, у змінах ціннісних орієнтацій та уявлень. Тобто, у деформації системи внутрішньої регуляції поведінки особистості. Таким чином, при характеристиці поведінки, яка відхиляється, доцільно виділяти так званий докриміногений рівень, коли відхилення виявляються у формах, які не представляють великої суспільної небезпеки (дрібні провини, порушення правил гуртожитку та поведінки та ін.), та криміногений рівень, коли індивід стає суб’єктом злочинів, які представляють серйозну суспільну небезпеку. У протиправній поведінці найбільш часто зустрічаються відхилення агресивної орієнтації, які виявляються у діях, спрямованих проти особистості (образи, хуліганство, бійки, побої, тяжкі злочини – зґвалтування, вбивства) та ін., а також відхилення корисливої спрямованості, пов’язані з прагненням до кримінального збагачення (крадіжки, розкрадання і т.п.). При цьому оцінити відступи від вимог норм моралі складніше. Неповнолітні підлітки та юнаки, які здійснили аморальні (з погляду дорослих) вчинки, найчастіше не можуть їх визнати такими в силу особливості свого віку. Тому до них не можна підходити з такими ж критеріями, як і до дорослих. Зазвичай важкі підлітки та юнаки однаково позитивно оцінюють сміливість, щедрість, героїзм, нехтують боягузтвом, жадібністю, зрадництвом і т.п. Разом з тим, ці норми можуть носити груповий характер і поширюватися лише на найближче оточення. Основні зусилля виховно-профілактичної діяльності повинні бути спрямовані на ліквідацію несприятливих умов виховання неповнолітніх та негативні впливи з боку найближчого оточення. Виділяються такі основні фактори антисоціального поводження: індивідуальний – діючий на рівні психологічних передумов поведінки, що відхиляється, який утруднює соціальну адаптацію індивіда; психолого-педагогічний - виявляється в дефектах шкільного та сімейного виховання; соціально-психологічний - розкриваючи й несприятливі особливості взаємодії неповнолітніх зі своїм найближчим оточенням (родина, вулиця, учнівський колектив та ін.); особистісний – виявляється у активно-виборчому ставленні неповнолітнього до середовища спілкування, до норм та цінностей свого оточення, до педагогічних впливів, а у ціннісних орієнтаціях - у здатності до саморегуляції; соціальний – визначається соціокультурними та соціально-економічними умовами існування суспільства.
Орієнтована основа дії система уявлень людини про мету, план і спосіб здійснення дії.
*Основні тенденції сучасної освіти, виділені А.О. Вербицьким. Перша тенденціяусвідомлення кожного рівня освіти як органічної складової частини системи безперервної народної освіти. Припускає вирішення проблеми наступності не тільки між школою та вузом, але й між вузом та майбутньою виробничою діяльністю студентів. Друга тенденціяіндустріалізація навчання, тобто його комп’ютеризація та супроводжуюча її технологізація, яка дозволяє дієво підсилити інтелектуальну діяльність сучасного суспільства. Третя тенденція – перехід від переважно інформаційних форм до активних форм і методів навчання з включенням елементів проблемності, наукового пошуку, широкого використання резервів самостійної роботи студентів. Четверта тенденція співвідноситься з пошуком психолого-дидактичних умов переходу від жорстко регламентованих контролюючих та алгоритмізованих способів організації навчально-виховного процесу та керування цим процесом до розвиваючого та ігрового. Це припускає стимуляцію, розвиток, організацію творчої, самостійної діяльності осіб, які навчаються. П’ята та шоста тенденції відносяться до організації взаємодії студента та викладача і фіксують необхідність організації навчання як колективної, спільної діяльності, де акцент переноситься з навчальної діяльності викладача на діяльність студента.
*Осудження - вид негативної санкції, що виражається в осуді (як правило, публічному) вчинків чи явищ, які у такий спосіб визнаються морально неприпустимими. Способи вираження осудження різні – від мімічної реакції та вербальної (словесної) оцінки до обурення. Надмірне осудження може стати джерелом несправедливості, фактором обмеження достоїнства людини. У виховній практиці зловживання осудженням, висловлення осудження за вчинок, мотиви й обставини якого не цілком зрозумілі, може призвести до руйнування виховної взаємодії та придушення особистості студента. Тим часом, відомі моральні заповіді прощення образ та стримування від осуду спонукають до жалю й поваги до людини, яка вчинила погано.

Оцінка - констатація цінності (значимості) якого-небудь об’єкта. Висловлення, яке виражає ціннісне відношення до об’єкта: відношення позитивне (схвалення, перевага і т.п.) чи негативне (осуд, неприйняття і т.п.).
*Оцінка якості роботи викладача. Нормативною основою для оцінювання якості роботи викладача є кваліфікаційні вимоги до посад професорсько-викладацького складу, а також інші нормативні акти, які регламентують якість праці та рівень оплати викладачів вузів. Оцінювання якості роботи викладача здійснюється:

- при підведенні підсумків виконання ним індивідуального плану (двічі на рік);

- при обранні викладача за конкурсом на черговий термін, який передує висновку трудового договору;

- при встановленні невідповідності займаної посади, при достроковому розриві контракту з ініціативи ректора.

Основним документом, який відбиває результати оцінювання роботи викладача, є висновок кафедри, складений за результатами обговорення письмового звіту викладача на засіданні кафедри, та підписаний завідувачем кафедри. У ньому оцінюються досягнення у навчальній та навчально-виховній роботі. Навчально-методична робота (підготовка та видання підручників, навчальних посібників, методичних вказівок і т.п., доповіді на методичних конференціях). Підвищення науково-педагогічної кваліфікації. Науково-дослідна робота. Організаційно-управлінська та громадська робота. У результаті обговорення роботи викладача кафедра приймає рішення: про результати виконання викладачем індивідуального плану роботи за минулий навчальний рік, про його професійну компетентність, про його ставлення і здібності до роботи. Якщо викладач не погоджується із рішенням кафедри, із рішенням про дострокове розірвання контракту чи трудового договору, створюється комісія для оцінювання якості його роботи.


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка