М. Зубков Сучасна українська



Сторінка1/43
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.13 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43


М. Зубков

Сучасна українська

ділова мова

Допущено Міністерством освіти і науки України


  • Мова документів

  • Орфографія

  • Усне ділове мовлення

  • Писемне ділове спілкування

  • Умовні скорочення за ДСТУ

  • Вправи та завдання



ББК 74.25 372

Допущено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів Лист № 14/18.2-7 від 03.01.2002
Рецензенти:

доктор філологічних наук, проф. В. Калашник, кандидат філологічних наук, доц. А. Нелюба


Охороняється законом України про авторське право. Передруковування даного посібника або будь-якої ного частини забороняється без письмового дозволу видавництва «Торсінг». Будь-які спроби порушення закону переслідуватимуться судовим порядком.

Зубков М. Г.

372 Сучасна українська ділова мова. 3-тє вид., доповнене. — X.: Торсінг, 2003.- 448 с. 966-670-136-7.



Підручник містить характеристику функціональних стилів сучасної української літературної мови. Наведено типові зразки рукописних до­кументів, їх класифікацію, складові та вимога до укладання. Правила в розділі «Орфографія» враховують останні зміни правопису й акцен­тують увагу на особливостях уживання частин мови в діловодстві.

Розділ «Усне ділове мовлення» включає основи культури мовлення. Запитання та завдання для самоконтролю допоможуть самостійно повторити теоретичний матеріал. Вправи призначено для закріплення набутих знань. Додатки містять: словничок відмінностей слововживання; •скорочення слів і словосполучень; російсько-український словник типових мовних зворотів; понад 500 слів із літерою «ґ»; власні назви.

Для викладачів середньої та вищої школи, учнів, студентів, а також для всіх, хто прагне грамотно і правильно укладати сучасні ділові папери.

ІЗВИ 966-670-136-7



ББК 74.25

© М. Зубков, 2002 © «Торсінг», 2002

© О. Панченко, дизайн обкладинки, 2002

Зміст


Утзмгта. • 8

Щ^^пгх 9

*ьяь : іиачення мови в суспільному житті Л 9

Іюишсма мова серед інших мов світу 9

ф-щ мови 12

Мшка. аорма 15

Ф" да цряа тьні стилі сучасної

гкраіаської літературної мови 18

>опе4яо-діловий стиль 26
Розділ І Мова документів

Загальні вимоги до укладання та оформлення 32

Документ та його функції 32

Критерії класифікації документів 34

Ввюги до укладання та оформлення документів 39

Оформлення сторінки 41

Текст і його оформлення 41

Скорочування слів і словосполучень 47

Стандартизація ділового тексту 53

Реквізити ділових паперів 55

Дата 56

Індекс 57

Заголовок до тексту 58

Адресат 58

Гриф затвердження 59

Резолюція 60

Віза 60

Підпис 61

Терміни та їх місце в діловому мовленні 63

Професійна лексика 64

Використання неологізмів та запозичень 65
Розділ II Документування в управлінській діяльності

Організаційні документи ..... 67

Розпорядчі документи 69

Накази 69

Витяги з наказів 74

Розпорядження 76

Довідково-інформаційні документи 77

З

Акти • ••••• 77



Відгуки 81

Висновки 83

Довідки ■ 85

Службові запаски 87

Запрошення (повідомлення) 91

Звіти •••• 94

Оголошення .«96

Плани , 99

Протоколи 100

Витяг із протоколу 105

Службові листи (офіційна кореспонденція) 106

Списіси. Переліки 115

Документи з кадрово-контрактових питань 118

Автобіографії 118

Резюме 120

Заяви 122

Характеристики 126

Особисті офіційні документи ...128

Доручення 128

Розписки ••• 131
Розділ III Орфографія

Літери Г, Ґ 134

Позначення м'якості приголосних , 135

Уживання апострофа , 137

Подвоєння приголосних 139

Подовження приголосних 140

Спрощення приголосних 141

Зміни приголосних при їх збігу 142

Чергування приголосних 144

Чергування голосних 146

Позиційні евфонічні чергування 149

Розрізнення н та і 151

Правопис префіксів 153

Правопис суфіксів 155

  1. Іменникові суфікси 155

  2. Прикметникові та дієприкметникові суфікси 158

  3. Дієслівні суфікси 162

Складні випадки правопису слів

іншомовного походження 163

Правопис голосних 163

Подвоєння приголосних

у словах іншомовного походження 166

Іігрштаїиия на письмі іншомовних власних назв , 168

Іцрааиа правопису іншомовних прізвищ

та географічних назв , 170
Розділ IV Морфологія і правопис
Таблиця відмінкових закінчень іменників І відміни 75

~<ї6лиця відмінкових закінчень іменників чоловічого

роду II відміни 176

Закінчення іменників чоловічого роду в родовому відмінку

однини залежно від їх значення 176

Давальний відмінок однини 180

Орудний відмінок однини 180

Кличний відмінок однини 181

Таблиця відмінкових закінчень іменників середнього

роду II відміни ' 182

Таблиця відмінкових закінчень іменників III відміни 183

Відмінювання іменників IV відміни 183

Відмінювання множинних іменників 184

Форми невідмінюваних іменників 185

Особливості використання іменників у ділових паперах 186

Прикметник 193

Ступені порівняння якісних прикметників 193

Творення відносних прикметників 195

Творення і вживання присвійних прикметників 196

Повні та короткі прикметники 197

Відмінювання прикметників 197

Особливості використання прикметників у ділових паперах ... 198

Граматичні форми власних назв 201

Українські прізвища, імена та імена по батькові 201

Складні випадки написання та відмінювання українських

прізвищ 205

Правопис імен 207

Особливості творення та відмінювання форм імен по батькові.... 208

Географічні назви 210

Особливості узгодження географічних та інших назв"

з озпачувальним словом в офіційно-діловому мовленні 211

Правопис складних слів 212

Числівник 218

Написання числівників і відчислівникових слів 218

Відмінювання числівників 219

Зв'язок числівника з іменником 222

Особливості використання числівників у ділових паперах 225

Займенник 230

Відмінювання займенників 231

Особливості використання займенників у ділових паперах 235

Дієслово 239

Перехідні й неперехідні дієслова 239

Види дієслова 240

Змінювання дієслів у теперішньому часі та майбутньому

часі доконаного виду 241

Творення форм майбутнього часу недоконаного виду 244

Творення форм наказового способу 244

Безособові дієслова 245

Безособова предикативна форма на -но, -то 246

Дієприкметник 247

Творення і правопис дієприкметників 247

Відмінювання і вживання дієприкметників 250

Дієприслівник 251

Особливості використання дієслівних форм
у ділових паперах 252


Труднощі перекладу процесових понять 258

Дія 258

Назва дії ". 258

Наслідок дії 259

Дійові властивості об'єктів і суб'єктів 259

Прислівники (складні) 266

Прийменники (складні) 271

Чергування прийменників з, із, зі (зо) 271

Особливості використання прийменників у ділових паперах ... 272

Сполучник 282

Частки 284

Класифікація часток за значенням 284

Написання часток не, ні 285

Словотворчі та модальні частки 289
Розділ V Графіка

Написання великої літери 291

Правила переносу 298
Розділ VI Усне ділове мовлення

Основи культури мовлення 300

Культура усного ділового мовлення 301

Види усного спілкування 303

Ділова нарада 303

Види нарад 303

> ж публічне мовлення 304

Види і жанри публічних виступів 306

Підготовка тексту виступу 310

Х_мва бесіда 311

«ч ■ льтура управління 313

Телефонне ділове спілкування 316

орлове спілкування 318

Схнтаксис усного й писемного ділового мовлення 319
Розділ VII Завдання та вправи 325
Додаток 1

Відмінності слововживання іменників 389

Відмінності слововживання прикметників 391

Відмінності слововживання дієслівних форм 394

Додаток 2

Словничок скорочених слів та словосполучень 400

Додаток З

Російсько-український словничок типових мовних зворотів 410

Додаток 4

Слова з літерою Ґ (загальні назви) 425

Антропонімн з літерою Ґ 429

Додаток 5

Словничок власних географічних назв 431

Додаток 6

Чоловічі імена та імена по батькові 436

Жіночі імена 444

Список використаної літератури 446

Передмова
Матеріал пропонованого довідкового посібника розраховано передусім на тих, хто вивчає чи поглиблює знання з ділової української мови, прагне навчитися правильно укладати руко­писні документи, опанувати ключові моменти ділового усного й писемного спілкування. Посібник допоможе орієнтуватися у стильовому розмаїтті сучасної літературної мови, оскільки на­водить і характеризує всі її стилі й підстилі. У зручній таблич­ній формі подано критерії класифікації документів та поділ їх за призначенням і найменуванням. Уміщено значну кількість формулярів-зразків сучасних документів та їх складових з де­тальною характеристикою.

Розділ усного ділового мовлення охоплює основи культури спілкування та управління, види й жанри публічних виступів та ін.

За табличним принципом подані також основні правописні норми та правила, морфеміка й морфологія. Акцентовано увагу на специфічності уживання іменних та службових частин мови в офіційно-діловому стилі. Самостійно повторити викладений у попередніх розділах теоретичний матеріал допоможе користу­вачеві система запитань та завдань для самоконтролю, а вправи з усіх тем дадуть можливість закріпити набуті знання. Добри­ми порадниками будуть словнички типових умовних скоро­чень, географічних назв, труднощів російсько-українського пе­рекладу сталих виразів, слів із літерою Ґ, імен та імен по батькові, що наведені в кінці довідника.

Вступ
Роль і значення мови в суспільному'житті


Мова — це скарбниця духовних надбань нації, досвіду «вжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах — філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чут­тя, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людсь­ко почуттів і явищ природи. Разом із тим мова — це і своє­рідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальносвітовому житті. Вона характеризується єдністю, взаємозв'язком та взаємозалеж­ністю всіх її складових одиниць. Належачи до так званих вто­ринних систем, мова існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Існує вона у вигляді різнома­нітних актів мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Літературна мова — варіант загальнонародної мови; загаль­нонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, нау­ковцями, митцями, учителями та ін.), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова є мовою художньої літератури, освіти, науки, державних установ, засобів масової інформації, театру, кіно тощо. Літературна мова протиставляєть­ся діалектам, просторіччю, жаргонам. Вона має дві форми — усну й писемну, ряд функціональних стилів.



Українська мова серед інших мов світу
Серед майже шести тисяч мов, які налічуються в сучасному світі, більшість не мають своєї писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад тисячу років. Наша мова, як і будь-яка інша, посідає своє уні­

кальне місце. Вона належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської гілки індоєвропейської сім'ї мов, і найближчою до неї є білоруська. Іноземні дослідники часто підкреслюють ми­лозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Показово, що 1934 р. в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, на якому україн­ська посіла третє призове місце, після французької та перської .мов. Українська літературна мова сформувалася на базі серед-ньонаддніпрянських говірок. Основоположником нової україн­ської літературної мови є Тарас Шевченко, який своїм творчим подвижництвом підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури.

Закон «Про мови в Українській РСР», який було прийнято 1989 р., попри всі негаразди набуває юридичної сили і дає змогу українській мові посісти належне їй місце, що й закарбо­вано в ст. 10 Конституції України: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функ­ціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Упродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих сусідів спланованих і жахливих за своїми наслідками акцій Геноциду, голодомору, лінгвоциду й денаціоналізації. На найви­щому державному рівні видавалися закони, постанови та роз­порядження про заборону, викорінення й асиміляцію української мови. Результати цієї політики відлунюють у сьогоденні. Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч — «суржик»1.




1 Суржик — суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса та ін.; борошно з такої суміші. Тут — нечиста мова; мішанина елементів (звуків, слів, словосполучень) різних мов, породжена невмінням мовців відділяти явища однієї мови від іншої, низьким рівнем мовної культури.

Під цим поняттям розуміють.недоладну мішанину залишків давнього, батьківського, із тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість. Це назва здеградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідних коренів. Ця суміш двох мов є результатом насильницьки вкоріненого по­чуття меншовартості, посередності тій частині населення, яка для задовольняння певних соціальних потреб і сама прагнула аси­міляції та пристосування до нав'язуваної культури. Суржик є не­

жж^отм і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалася ■го.лсзж віків, і може призвести до її спотворення та навіть ага ння. Спотворена ж мова робить мислення людини при-«тзням. Адже мова стимулює свідомість, підпорядковує її собі, Оточує й розвиває, а не лише виражає думку.

Апологети асиметричного білінгвізму дбають радше не про да ї про одну з двох мов (російську), бо їм так «легче», вони так * — иььгкли». За визначенням мовознавця Л. Масенко: «Асимет-:жчний масовий білінгвізм має наслідком не тільки зовнішнє нглсення сфери вживання української мови. Він «підточує» її зсередини, створює ґрунт для її внутрішнього розкладу, активізу-тоі процеси змішування російської й української мов» [27, с. 25].

Не до кінця позбувшись одного мовного суржику, певна час­тика «всеїдних» уже смакує іншими. «Фейс», «лейбл», «шоп», <ноу-хау»,«єс!», «о'кей!» та ін. англомовні запозичення, поряд з полонізмами: «здибати», «злапати», «ніц» та ін. часто можна ~очути сьогодні. «Дай Боже, щоб люди навчилися англійської човн, але не дай Боже, щоб вона стала другою «общепонятною» [57, с. 99— 101]. Це застереження одного з найвидатніших уче-них-мовознавців XX ст. Юрія Шевельова (Шереха) прозвучало на Першому міжнародному конгресі україністів.

З утратою рідної мови руйнується сам спосіб світосприй-чання, національного мислення, що, зрештою, призводить до де­націоналізації. Згідно з думкою О. Потебні, для народу, який де­націоналізується, цілком природно складаються надто погані умови для інтелектуального розвитку; його розум перестає бути самостійним, він змушений пристосовуватися, зважати на кон'­юнктуру. Та й узагалі, денаціоналізація, як стверджує наш ви­датний лінгвіст, «зводиться до поганого виховання, до мораль­ної недуги: на неповне використання наявних засобів сприймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки, на мерзлоту запустіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на ослаблення зв'язку підростаючих поколінь із дорослими, що замінюються лише кволим зв'язком із чужими; на дезорганіза­цію суспільства, аморальність, спідління» [40, с. 239].

Утративши свою мову, народ гине як окрема історична вели­чина і стає населенням, контингентом, електоратом, біомасою тощо. «Різні мови... є в дійсності різними світоглядами... Своєрідність мови впливає на сутність нації, як тієї, яка розмовляє нею, так і тієї, для якої вона чужа, тому уважне вивчення мови повинно включати в себе все, що історія й філософія пов^язує із внутрішнім світом людини», — зазначав німецький мовознавець В. Гумбольдт.

Виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, — це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже мова — своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування.

Розвиток мови особистості — непростий процес. Лише лю­дина, яка невпинно працює над оволодінням мовою, повсякчас прагне правильно говорити, виявляти в усному та писемному мовленні свою індивідуальність, може наблизитися до мовної довершеності. Досягти ж її — ілюзорна мрія, оскільки мова — це океан, який не має меж.

Нерозумно вважати, що знаєш рідну мову досконало. Як мудро зауважено, іноземну (чужу) мову можна вивчити за півроку, а свою треба вчити все життя.



Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.

Кобзареві слова ще довго будуть злободенними, оскільки їх адресовано «і живим, і ненарожденним».

Мова не лише одна з ознак нашої національної самобутності, а й дієвий засіб плекання цього почуття.

Будьмо ж розсудливими, не губімо своєї неповторної, Богом даної мови!



Функції мови
Жодне суспільство, на якому б рівні воно не перебувало, не може існувати без мови. Це стосується всіх народів, усіх верств і прошарків суспільства й кожної окремої людини.

Оскільки мова — явище суспільне, то не лише загибель суспільства призводить до зникнення мови, а й умирання мови спричиняє зникнення нації, котра не вберегла свою, дану Богом, * мову. Мертвою стає мова, якою перестають спілкуватися в усіх сферах. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує цілу низку функцій, життєво важливих як для цього суспільства, так і для самої мови.



Комунікативна функція. Мова — найважливіший засіб

■ --ування людей і забезпечення інформаційних процесів у су--: -. ому суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій,

■ з.гній та інших галузях життя людства). У цій ролі вона має

зерсальний характер: нею можна передавати все те, що вира--^ється, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як т"жен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вира-* енні з мовою.

Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів, як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом об­міну писемною продукцією.

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у про­сторовому вимірах. Ми, сучасники, відчуваємо свою спільність і зі своїми попередниками, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожна людина має своєрід­ний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих, хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільності. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз'єднання, сепарації, відокремлен­ня, конфліктування й навіть ворожнечі.

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є уні­версальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Кожний індивід — це унікальний неповторний світ, сфокусова­ний у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, по­чуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова. Що досконаліше володієш мовою, то виразніше, пов­ніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість. Те ж саме можна сказати і про націю, народ. «Говори — і я тебе побачу»,— запевняли мудреці античності.

Гносеологічна функція. Мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот, люди­на користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, ай усім набутком своїх попередників та сучасників, тобто су­спільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й бажано не однієї. Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різ­нобарвний світ крізь призму саме цієї мови. А оскільки кожна мова є неповторна картина світу — зникнення якоїсь із них збіднює уявлення людини про багатогранність світу, звужує її досвід. Гносеологічна функція мови полягає не лише в сприй­нятті й накопиченні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцією мислення, формування та існування думки.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка