Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80



Сторінка30/30
Дата конвертації08.03.2016
Розмір5.07 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

Література

1. Кафка Ф. Превращение / Пер. с нем. С.Апта; Под ред. и вступ. ст. А.Белобратова. – М.: Азбука, 2006. – 190 с.

2. Кафка Ф. Дневники / Пер. с нем. С.Апта. – М.: Наука, 2005.

3. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1990.

4. Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. – М.: ЭКСМО, 1998.

5. Свердлов М. Поэтика абсурда: “Превращение” Франца Кафки // Вопросы литературы. – 2006. – № 4.

6. Краткая философская Энциклопедия. – М.: Прогресс, 1994.

Яніцька Вікторія

Вінницький державний педагогічний

університет імені М.М.Коцюбинського

Науковий керівник – доц. Чугу С.Д.
Лінгвістичні особливості мови SMS

Життя в сучасному світі передбачає вміння користуватися досягненнями науки і техніки, а зокрема новітніми засобами комунікації. Всеохоплююче поширення використання мобільних телефонів впродовж останнього десятиліття поставило на порядок денний питання про важливість дослідження мови SMS (short message service), як окремого виду засобу комунікації. Дискусійним в лінгвістичних студіях є проблема впливу SMS мови на грамотність молоді, як частини суспільства, що найчастіше користується послугами мобільного зв’язку та переносить особливості такого спілкування у повсякденне вживання. В будь-якому випадку SMS – це розширення можливостей, що має свої переваги (передача більшої кількості інформації за мінімальну кількість часу, закритість інформації, наглядно-емоційне забарвлення мови, використання одночасно для передачі інформації та емоцій (SMS можуть передавати інтонацію усної мови), можливість передачі інформації при недоступності адресата, можливість навчитися лаконічно та чітко формулювати свої думки, компенсація незручності набору тексту на більшості сучасних мобільних пристроїв, відродження традиції переписки) та недоліки (ускладнення розуміння змісту, обмежена кількість символів, нехтування правилами граматики та орфографії, що призводить до тотального зниження грамотності).

Аналіз недоліків та переваг дозволяє зробити припущення, що в майбутньому вчені наважаться визнати мову SMS, як таку, що здатна забезпечувати адекватне спілкування між носіями різних діалектів, допомагаючи подолати мовний бар’єр. Для підтвердження зазначеного розглянемо фрагмент переписки польського студента з подругою з Росії.

1. – Hey! nie mogy prozcitat twojego pisma, est takije udivitelnye bukvy. Spasiba za bystryj otviet;) Sjejcias siju na uroke i ne mogu sosriedatocitsja... Pozdravliaju i jdu twojego otvieta:)Pa

2. – O4en zabawnyj podarok;) On ne tolko menya razvesielil-tak i moego dryga! Ja sowsjem ne znal 4to tak mogu wygladit na fotografii. Spasiba, u menya vsjo w parjadke, sliszkom mnogo zanjatij w szkole... 4erez 2 niedeli y nas kanikuly. Nadejus, 4to pojedy w gory:)

Pozdravlyayu i celuyu;******

P.S. Pereday priviet Gali;) [4].

За структурою мова SMS відноситься до мов, що створюється шляхом запозичень з різних джерел, шляхом транслітерації, частково шляхом вигадування нових слів, термінів, способів передачі інформації, емоцій. Будучи дуже гнучкими, SMS все-таки можна проаналізувати та виокремити їх граматичні особливості (що притаманні їм на структурних рівнях: морфологічному, синтаксичному (рівень фрази та речення) та текстовому), стилістичні та лексичні.

SMS характеризуються різними стилістичними особливостями, в залежності від сфери діяльності та віку адресанта та адресата (скорочення, економність та жаргонні вирази частіше використовуються адресантами віком 13-20 років), мети його повідомлення, наприклад:


  1. Олено, Вам зручно зустрітися завтра о 13:00? (Офіційно-діловий (високий) стиль)

  2. Задоволений? Не фсім:) я фсе одно тебе кохаю:) (Розмовний (низький) стиль)

  3. Привіт, люба. Ти певно спиш після робочого тижня телефонуй як прокинешся я вдома. (Нейтральний стиль) [2].

Загалом, особливості SMS можна охарактеризувати одночасно за різними аспектами. При обмеженому об’ємі та бажанні людини вкласти максимум змісту в мінімум знаків у автора актуалізуються процеси компресії мови/змісту, що може відбуватись на різних мовних рівнях різними засобами, наприклад:

а) графічними: – Ja bezbozhno tormozhu-zhu-zhu…Priedu popozzzhe nemnozzzko) – Яснононо [3];

б) засобом елімінації (часто займенників): Ідемо в кіно коротше ніж Ми ідемо в кіно; активне використання бездієслівних конструкцій: На тролейбусі чи на метро? Короткі речення найуживаніші;

в) морфологічними: їду замість від’їжджаю, всі варіанти, де форми більш-менш синонімічні перевага надається тій, в якій менше знаків;

г) словотворчими: скорочення – універ, уні; абревіація – eod - end of discussion, PCM – please call me, ROFL – rolling on floor laughing; LOL – laughing out loud;

д) лексичними (часто з використанням іншомовних слів) – shop < магазин, бідний лексикон;

е) орфографічними (пишемо, як чуємо): тіки-шо < тільки-що, щас < сейчас, skoko < skolko(сколько), 2U < to you;

є) граматичними, точніше їх відсутністю – у SMS складні граматичні конструкції відсутні взагалі.

Можливості впізнати лексему на письмі та можливість відновити неповну синтаксичну конструкцію повинні бути правильно розраховані відправником, щоб отримувач міг адекватно декодувати закладений в повідомлення зміст, а кожен читач, сприймаючи слова в нетрадиційному графічному вигляді, повинен розуміти, що в жертву темпу набору приносяться дефіси (ізза замість із-за), подвоєння (vidnowenja замість vidnowennja), знаки пунктуації. Знаки пунктуації нерозривно пов’язані зі “смайлами” (smiley) та “емотіконами”, у зв’язку з тим, що SMS передають не лише інформацію, запит щодо інформації, спонукання до дії, а є одночасно засобом емоційних звертань, які, на думку Е.Берна, необхідні кожному [1]. “Смайли” є одночасно й засобами пунктуації та вираженням емоцій, що організують висловлювання, подібно до інтонації в усній мові.

Явище “текстингу”, яке сьогодні називають уміння писати SMS, та всі його особливості, доводить, що “мова у вправних руках та досвідчених вустах – красива, виразна, співуча, гнучка, слухняна, влучна, містка”, як писав А.І.Купрін [5], та використання новизни вимагає осмислення та відповідальності комунікантів за вибір і вживання мовних і графічних засобів.


Література

        1. Берн Э. Игры, в которые играют люди. – М., 2005. – 576 с.

  1. http://www.mobilou.org/10kosms.htm

  2. http://www.prуofsms.com

  3. http://www.netуsurf.ch/sms/html

  4. http://www.smsleng.narod.ru


Яценко Ольга

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

Науковий керівник – к. філол. н., ст. викл. Зуєнко М.О.
Особливості постмодерної англомовної лірики Й.Бродського

У 1987 році Й.Бродський став лауреатом Нобелівської премії з літератури як американський поет. У більшості зарубіжних довідниках Й.Бродського називають американським поетом, який народився у Росії (Russian-born American poet). Бродський – поет-постмодерніст. Сила ліричного самовиразу, виняткова оригінальність образно-художніх вирішень створюють враження граничного суб’єктивізму, що шокує. Це викликає нарікання на незрозумілість. С.Лур’є зазначив, що ці вірші “описували недоступний для занадто багатьох рівень духовного існування, тому, мабуть, Ахматова називала їх чарівними” [2, с. 142].

У постмодернізмі складаються особливі відносини між автором і текстом, автором і його персонажами, автором і простором, автором і часом. Текст, персонажі, простір і час відчувають свою залежність від письменника, від його творчої волі. Але й автор відчуває свою залежність від тексту, від мови. Р.Барт наголошував на тому, що це сприяє усвідомленню того, що автор – усемогутній Творець, але разом з тим він – персонаж іншого, більшого, ніж його “текст”, твору – життя, що підкоряється своїм законам. І все-таки автор у постмодернізмі наділяється величезною силою. Він з'єднує реальність і фантастику, свідоме і несвідоме, дійсне і можливе, минуле і майбутнє. Творець створює своєрідний палімпсест, багатошарове ціле, що може повертатися різними гранями до читачів. Художнику в постмодернізмі надається право вільного переходу з одних просторово-часових рівнів на інші, звертатися (через алюзії, ремінісценції, сюжети, образи та ін.) до досвіду різних епох та культур. Бродський вважав естетичну гру з художньою дійсністю найважливішим принципом своєї творчості.

Особливе місце в поетичній системі Бродського посідає категорія життя. Життя і смерть – це прояв одного вічного закону Буття, тому грань між живим і неживим, реальним і нереальним досить не прозора у його творах. У Бродського читаємо:



Birds flying high above the retreating army!

Why do suddenly turn and head toward our enemy [1, p. 334].

Для поетики Бродського характерний прийом одухотворення неживих предметів, скасування грані між ними й у цілому – мотив одухотворення світу, одухотворення життя. Життя у розумінні Бродського має як реальний, так й ірреальний план. Життя вічне і нескінченне, мінливе і неповторне у своїх змінах. Воно вище розуміння людини, але у приналежності людини до життя і полягає його вищий сенс. Бродський прагне викликати у читача не пасивне споглядальне ставлення до дійсності, а розбудити, схвилювати людську душу, спонукати її до пошуків себе, сенсу життя, вічних істин, Бога.


Література

1. Бродский И. Стихотворения. – Таллин, 1991. – 253 с.

2. Лурье С. Свобода последнего слова: [О творчестве И.Бродского] // Звезда. – 1990. – № 8. – С. 142 – 146.
Ященко Олена

Прикарпатський національний

університет імені В. Стефаника

Науковий керівник – к. філол. н., доц. Мельник Я.Г.
Слова-паразити в сучасному молодіжному слензі

Клас слів, зазвичай іменованих словами-“паразитами”, мало вивчений. Ті спроби, які робилися у їх вивченні, класифікації й описі, були вельми нечисленними і продовження не отримали. Про це свідчить вже сам факт відсутності сталого “наукоподібного” терміна. Після того, як у кінці 60-х – на початку 70-х рр. підвищився інтерес до спонтанної мови і, зокрема, до явищ мовного коливання, в літературі з’явилася низка термінів, таких як “порожні частки” [1, с. 36], “вставні елементи” [2, с. 25], “слова-замінники [3, с. 91] (йдеться про заповнювачі пауз)”, “незнаменна лексика”, “зайві слова” [4, с. 71, 73], однак терміни ці не прижилися [6, с. 1]. Ми у своїй роботі користуватимемося терміном слова-паразити, запропонованим Е.Е.Разлоговою.

Слова-паразити – модальні слова і вирази, які можуть уживатися в спонтанній мові достатньо великої кількості мовців з невиправдано високою з погляду слухаючого локальною частотою. Головним критерієм, який визначає приналежність слова до паразитичного, на думку Е.Е.Разлогової, є його потенційна надчастотність.

Сьогодні найпоширенішими, потенційно надчастотними є слова-паразити, одержані в результаті соціологічного опитування, проведеного серед студентства. А саме: “короче”, “блін”, “типа”, “как би”, “по ходу”, “у принципі”, “йо-мойо”, “капєц”,“ просто”,“ фігня”. Самі по собі деякі із слів не є бур’янами (короче, типа, у принципі, как би), а стають ними лише тоді, коли їх вжили в не властивому для них контексті. Але при цьому існує група слів, які залишаються паразитичними, в якому б контексті вони не знаходилися (блін, йо-мойо). Такі слова виступають “пом’якшувальними” синонімами грубих, яскраво виражених нецензурних слів.

Паразитичні слова “как би”, типа виражають “неточну” передачу інформації. Їх також можна віднести до проміжного типу: вони вказують на те, що мовець не несе прямої відповідальності за буквально сказане. Спотворення інформації може бути свідоме або сприйматися як нездатність чи неможливість для мовця передати її в адекватній формі або, принаймні, як вираз його сумніву з цього приводу. У той же час ці слова і вирази націлені на співбесідника саме як маркери можливої відсутності повного збігу між дійсністю і сказаним [5, с. 25]. У сучасній російській літературній мові как би може бути сполучником, що виражає порівняння (Стало темно, как бы потушили свет), і часткою, що виражає приблизну схожість, подібність (Сделал как бы преднамеренно). Тобто вживання як слова-паразита ослаблює вислів з погляду його категоричності (Ты как бы поступил не хорошо. Я как бы иду домой). Двозначність, яка виникає при цьому, як правило, виглядає комічно. Цікавий приклад реакції В.Войновича, котрий почув інтерв’ю відомої актриси, яка вийшла заміж, наводить А.Шибаєв. У цьому інтерв’ю жінка промовила: “Я як би щаслива”. Після чого письменник сказав, що якщо вона як би щаслива, то їй потрібно розлучатися. Окремою категорією можна виділити слова-паразити на букви “йо”. Це всім відомі йоклмн”, йопрст”, йолки-палки”, йоксель-моксель”, йо-мойо”, йокарний бабай”, йошкін кот”, йолки-моталки, йолки-зельоние” “йоперний театр”, серед яких у наш час найпоширенішим є “йо-мойо”. Опираючись на праці Е. Отіна, можна сказати, що утворення, пов’язані з вигуком “йо!” (= й-о-о), є “закамуфльованими” обсценізмами, словами-“масками”, за якими “ховаються” непристойні слова і вирази, що маються на увазі [8, с. 94].

Також слово, яке часто вживають у не властивих йому контекстах, – це типу (Я типа тебе люблю. Ну, ти типа крутий). Цей сленгізм, що в останнє десятиріччя так рясно засмічує розмовну російську та українську мови, так само, як і його “товариш” как би, свідчить про невпевненість молоді в тому, що вона робить, говорить. Слово-паразит “типа” стало об’єктом висміювання у поета В. Плотіцина. Він надрукував у “Литературной газете” (2004 р. № 24, з. 16, “Клуб 12 стільців”) свою “Типа песню”, перенасичену цим словом:

Типа хочется сказать, что не надо нам разлуки

И что вместе будем мы – типа я и типа ты.

Это значит мы с тобой типа сохнем друг о друге,

Это значит, что сбылись типа светлые мечты,



Типа я тебя люблю, типа честно,

Типа я тебе пою

Типа песню

Про любовь еще вчера

Мы не знали,

Вот такие вот дела



Типа с нами” і т.д. [див. 8, с. 249].

Слово-паразит капєц виникло завдяки лексико-семантичній контамінації вже дещо застарілого предикативного слова капут, що має в розмовній мові значення “смерть, кончина” [8, с. 129]. Використання в мові цього паразитизму свідчить про песимістичне ставлення мовця до дійсності.

Існує теорія, що слово-паразит, яке живе в лексиконі людини, може розповісти про суть її мислення, натуру і бачення світу. Якщо людина вживає слово-паразит “на самом деле”, значить, вона бажає відкрити людям очі на правду життя. “Сами понимаете” – це класичний приклад “маленької” людини – боязкої, яка постійно перед усіма вибачається. Людина, яка вживає слово “просто”, вважає, що в житті все повинно бути просто, розумно, навіть банально – і ніяких складнощів! “Короче” – людина не схильна до спілкування, вона не любить розмови, тому хоче скоротити свою мову. Проте через це нескінченне “короче” ефект досягається зворотний [7, с. 12]. До сказаного додамо, що ще частіше, ніж слова-паразити, в усній мові зустрічаються “звуки-паразити”. Найчастіше, підбираючи потрібне слово, тягнуть Е-Е-Е, А-А-А й іноді М-М-М.

У результаті суцільної вибірки і обробки живої розмовної мови сучасної молоді (в даній ситуації опитування проводилося в середовищі студентської молоді Західної України) з’ясувалося, що найчастіше вживаються лексичні одиниці:



  • “короче” – 40%

  • “блін” – 29%

  • “типа” – 20%

  • “капєц” – 11%

Істотне превалювання вживання слова “короче” свідчить про те, що студентська молодь віддає перевагу активним діями, а не розмовам, або виявляє бажання скоротити певний процес чи явище. Вживання асемантизованого слова “блін” вказує на небажання користуватися матизованою лексикою. А замаскувати її під під цілком літературну лексичну форму. Присутність модального відтінку невизначеності і невпевненості в смисловій структурі слова “типа” свідчить про нестійкість поглядів і позицій молоді, а вживання слова-паразита “капєц” – про песимістичність поглядів.

Тобто слова-паразити – це своєрідні зв’язки, що дуже міцно закріпилися в лексиконі людини, стали звичкою. Ці слова іноді збивають з пантелику людину слухаючу. Носій слів-паразитів, як правило, їх не помічає, але вони засмічують його мову, заважають сприймати інформацію. Більше того, вони витісняють літературну нормовану мову, від чого зазнає певних втрат літературна мова як система.


Література

1. Розанова Н. Суперсегментная фонетика // Русская разговорная речь: фонетика, морфология, лексика и жест. – М., 1983.

2. Ладыженская Б. Русская разговорная речь. – М., 1985.

3. Земская Е. Русская разговорная речь: лингвистический анализ и проблемы обучения. – М., 1987.

4. Сиротинина О. Современная русская разговорная речь и ее особенности. – М., 1971.

5. Разлогова Е. К вопросу о специфических употреблениях модальных слов: слова-паразиты в русской и французской речи. // Вестник Моск. университета. С. 9. Филология. – 2003, № 6. – С. 152-169.

6. Дараган Ю. Риторическая структура текста и маркеры порождения речи // Труды международного семинара. – ДИАЛОГ. – Т. 1. – 2002.

7. http://www.reply.lv/index.php?action=printpage;topic=2869.0



8. Отин Е. “Все менты – мои кенты…” (Как образуются жаргонные слова и выражения). – М., 2006.

1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка