Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80



Сторінка4/30
Дата конвертації08.03.2016
Розмір5.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Література

1. Медвідь О. Структурно-семантичні особливості квантитативних одиниць. Дисертація канд. філол. наук: 10.02.04. – Суми, 2001. – С. 76-80.

2. Тураева З., Биренбаум Я. Деякі особливості категорії кількості. (На матеріалі англійської мови) // Питання мовознавства. –1985. – № 4. – С. 122-130.

3. Швачко С. Мовні засоби вираження кількості в сучасній англійській, російській і українській мовах. – К.: Вища школа, 1981. – 144 с.



Беркута Оксана

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

Науковий керівник – ст. викл. Шкарупа Н.С.
Розвиток культури мовлення як складової процесу іншомовного спілкування на уроках англійської мови

Ми не можемо уявити свого життя без спілкування, і психологи підтверджують, що спілкування відіграє далеко не останню роль у формуванні особистості. Для того, щоб воно приносило тільки задоволення і давало позитивний результат, необхідно володіти певними навичками спілкування. Особливо актуальним це стало в наш час, коли все більшого розмаху набуває міжнародна комунікація. Коли ми спілкуємося рідною мовою, то в нас не виникає питань, як правильно привітатися чи попрощатися, ввічливо про щось попрохати чи подякувати – в усіх цих випадках ми використовуємо певні усталені вирази. Ці вирази називають мовними штампами, а перелічені ситуації, як і ще багато інших, є типовими ситуаціями нашої мовної поведінки.

Але при вивченні іноземних мов ми стикаємося з певною проблемою, інша мова це не просто набір, чи точніше система інших лексичних одиниць, відповідних рідній нам мові, а й інша культура. І в цій культурі існують свої правила комунікативної поведінки, тому, спілкуючись з представниками інших культур, носіями іноземних мов, потрібно бути дуже обережними, щоб не порушити комунікацію.

У кожній мові існують свої усталені вирази для привітань, прохань, ввічливих звернень та інше. Небезпека полягає в тому, що при їх неправильному використанні вас можуть неправильно зрозуміти, адже, наприклад, в англійській мові, в залежності від того, яке модальне слово ви використаєте у проханні, ваші слова можуть зрозуміти і як наказ, і як недостатньо ввічливе, чи навіть грубе звертання.

Тому при вивченні будь-якої іноземної мови, у тому числі й англійської, необхідно обов’язково ознайомитися з цими мовними штампами. При цьому необхідно враховувати ще і те, що просто перекласти їх з української мови на англійську часто неможливо. У багатьох випадках простий дослівний переклад спотворює зміст сказаного. У цьому мовні штампи уподібнюються фразеологізмам. Часто в мовах, навіть далеких за походженням одна від одної, є вирази з майже ідентичними значеннями, але виражені вони зовсім різними лексичними одиницями, і при перекладі їх потрібно заміняти або одним словом, або ж ідіоматичним виразом з відповідним значенням.

У сучасній методиці навчання іноземних мов навіть розвинувся окремий напрям, що вивчає проблеми навчання ідіоматичному мовленню. У методичному аспекті ідіоматичність мовлення розглядається як своєрідність світосприймання та вербального менталітету нації і носіїв мови, що виражається у закріплені в мовленнєвому узусі ідіоматичних мовленнєвих одиниць, які є специфічними для цієї мовленнєвої спільноти та які не можна дослівно перекласти іншою мовою [4, с. 37]. При цьому під ідіоматичними мовленнєвими одиницями ми розуміємо мовленнєві одиниці, які не можна перекласти дослівно, які є різними за ступенем стійкості та структурною організацією і які мають синкретичні, неподільні прагматичні значення, що відбивають особливості вербального менталітету нації [4, с. 37].

При вивченні правил вживання певних мовних штампів особлива роль відводиться вправам комунікативного характеру, які базуються на ситуативній основі, що моделює процес реальної комунікації. При цьому до вправ такого типу висувається ще ряд вимог:


  • вони мають забезпечувати активну пізнавально-розумову діяльність учнів і створювати передумови для участі всіх аналізаторів у процесі виконання вправ;

  • враховувати вікові особливості учнів, їх інтереси та мовленнєвий досвід;

  • здійснювати принцип наростання складності мовленнєвого матеріалу;

  • забезпечувати комунікативну спрямованість;

  • використовувати мовний матеріал англійської розмовної мови з сучасних автентичних художніх творів;

  • прогнозувати помилки в розумінні та вживанні певних усталених виразів, що виникають внаслідок інтерференції з рідною мовою учнів;

  • застосовувати мовленнєвий досвід, накопичений учнями в рідній мові, для досягнення адекватності розуміння структурно-семантичних особливостей зворотів англійського розмовного мовлення;

  • забезпечувати повторюваність мовних зворотів, що вивчаються, в однотипних комунікативних ситуаціях.

Слід також зазначити, що ефективність таких вправ залежить не тільки від інтелектуальної діяльності, а й від відчуття психологічного комфорту [1, с. 17]. Ці вправи спрямовані на освоєння правил мовної поведінки при спілкуванні з носіями мови, і тому слід звертати особливу увагу на те, щоб зняти страх перед можливими помилками в учнів ще під час уроків. В іншому випадку, якщо учень уникає спілкування на уроці через страх неправильного вживання певних мовних конструкцій, то уникнути виникнення мовного бар’єру при спілкуванні з іноземцем не вдасться.

Окреме місце серед мовних штампів займають вирази, які вживаються в звичайній розмові чи дискусії для підтримання бесіди, погодження чи заперечення почутого, висловлення своєї власної думки, вираження сумніву щодо змісту почутого. Закріплення правил вживання таких виразів зазвичай відбувається на побудові діалогічних висловлювань. Наприклад, учні мають скласти діалог, використовуючи такі вирази:



There may be…; Im not at all sure if…; As far as Im concerned…; Its very doubtful whether…; You mean thatdont you … [1, с. 21].

Моделювання ситуацій з використанням певних сталих виразів може відбуватися як на основі повсякденних життєвих випадків, так і з використанням певних ситуацій ділового професійного спілкування, наприклад, у готелі, в лікарні, в суді [2, с. 41].

У наш час курс ділової англійської мови вивчається в вузах та школах з поглибленим вивченням іноземних мов. Ділове мовлення має свої особливості. У залежності від функцій та особливостей вживання мовних засобів М.Еліс та К.Джонсон розрізняють п’ять ситуацій ділового спілкування:

1. Проведення зборів та дискусій.

2. Подання інформації.

3. Ділове спілкування по телефону.

4. Ділове листування.

5. Безпосереднє ділове спілкування [3, с. 35].

Усі ці ситуації мають свої особливості, але всі вони базуються на загальноприйнятих принципах побудови комунікативної поведінки.

І в діловому, і в загальновживаному мовленні можна виділити такі дві типові ситуації як листування та телефонна розмова, і хоча в наше життя ввійшли Internet та електронна пошта, правила оформлення листів та звернень у телефонній розмові суттєво не змінилися. Тому актуальними залишаються завдання на зразок, напишіть листа своєму другу, повідомте його про якусь подію у своєму житті, привітайте зі святом, поцікавтесь новинами у його житті, запросіть до себе і так далі, не змінюйте предмет розмови, але тепер складіть діалог вашої з другом телефонної розмови.

Усі подібні вправи спрямовані не тільки на розвиток навичок говоріння, але й на формування культури спілкування, їх використання закріплює не тільки правила вживання лексичних одиниць та граматичних, але й правила поведінки в подібних повсякденних ситуаціях.
Література

1. Бернштейн В.Л. Некоторые приёмы развития неподготовленной речи // Иностранные языки в школе. – 2004. – №7. – С. 16-23.

2. Искрин С.А. Моделирование ситуации общения в процессе обучения иностранному языку // Иностранные языки в школе. – 2004. – №2. – С. 12-18.

3. Іщенко Т.М. Дослідження типових ситуацій ділового спілкування // Іноземні мови. – 2000. – №4. – 36-41.

4. Подосиннікова Г.І. Система вправ для навчання ідіоматичних предикативних конструкцій англійської розмовної мови // Іноземні мови. – 2001. – №1. – С. 30-39.


Білєр Оксана

Харківський гуманітарно-педагогічний інститут

Науковий керівник – к. філол. н., доц. Дишлюк І.М.
Семантика образу весни у поезії Володимира Сосюри

Українська поезія ХХ ст. представлена великою кількістю талановитих і суперечливих митців. Одним із них виступає В.Сосюра: характерною рисою творчості поета є відсутність поділу на суто особистісне, інтимне і суспільне, громадське. Для нього кохання, революція, Батьківщина, праця, політика – одиниці одного глибоко особистісного емоційного рівня. Другою особливістю аналізованої поезії є ліризм, прагнення гармонії, тому поет активно послуговується образами природи. Завданням нашої роботи є простежити семантичну трансформацію образу весни у плані вираження основних тем поезії В.Сосюри.

Образ весни у творчості митця часто виступає як реалізація теми кохання. У ряді віршів він створює традиційні образи, у яких можна прослідкувати різні стадії розвитку: від прагнення скорішого приходу весни до її природного нестримного буяння, що, відповідно, відбивається в різних станах душі.

Кохання постає як перспектива у поезії: “Я вірю: весною ми будем з тобою. Це буде, кохана, в маю. Стражданням своїм і страшною журбою ти душу очистиш свою” [1, с. 59]. Важливим в аналізованому образі є сема чистоти нового життя, до чого треба дійти через певні випробування.

У творі “Марія” автор вказує на невідворотність ситуації через лексеми наростає, спіє, нестримно: “І пісня в душі наростає і спіє, мов вирватись хоче нестримно на волю. Весна вже прийшла, та дерева ще голі, й гілля наді мною шепоче: “Маріє!..” [1, с. 47]. Емоційність поезії передається за рахунок дієслів зі значенням динамізму.

Образ весни у традиційному значенні визначальний у поезії: “Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання. Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки. В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од Солодкої муки…” [1, с. 13]. Весна, що розцвітає – центральний образ поезії; настрій ситуації передається лексемами з позитивною конотацією дише тихо, легко, синява й оксимороном солодка мука.

Поет показує повне семантичне поєднання образів весна та кохання у наступній поезії: “У обіймах злилися і небо, і земля, їх вогонь не схолов. І всім серцем, що б’ється для тебе, я вітаю весну і любов!” [1, с. 69]. Буяння весни є засобом вираження кульмінації людських почуттів, що на мовному рівні реалізується через однорідні додатки.

В.Сосюра часто вдається до образу весни у поєднанні з образами інших пір року і в такий спосіб передає різні почуття, переживання, спогади. Так, у творі “Перший сніг на листки золотаві” через метафору вмерла осінь та епітет перший сніг, поет зображує нестримний плин часу, який призводить до змін пір року і дає надію на наступну весну: “Перший сніг на листки золотаві вже упав, білий-білий, як сни, наче очі погаслі ласкаві, що чекали так довго весни… Вмерла осінь, і холодом трав вже не пахне мені вечорами…” [1, с. 146]. Очікуваність весни посилюється словосполученням чекали так довго. Продовження цієї теми в поезії: “Зимовий сад <…> і даль між нами <...> зимова даль <…> З тобою ми не раз отут стояли <…> в передчутті весняних теплих днів” [1, с. 68]. Епітетом зимова даль поет вказує на наявність відстані між закоханими, і тільки неминучий прихід весни дає надію на зустріч, що підкреслено використанням обставини способу дії в передчутті та епітетів весняних теплих днів. Плин часу через зміну пір року є вагомим смисловим елементом у контексті: “Я довго ждав тебе. Жовтіло і зеленіло листя знов. І повернула долі сила мою окрадену любов” [1, с. 70]. Асоціація з конкретними порами року виникає через дієслова: жовтіло листя – осінь, зеленіло листя – весна.

Оригінальний прийом накладання часових пластів через накладання образів пір року спостерігаємо у поезії: “Я тим молодий, що між нами розквітнула щастя блакить <…> Подібна весняному цвіту на скронях моїх сивина”. Сивина, що традиційно супроводжує образ зими, порівнюється з весняним цвітом, що символізує зародження життя.

Ще однією важливою реалізацією образу весни у поезії Володимира Сосюри є метафора до суспільного життя, що зумовлено його небайдужістю до долі Батьківщини. Образ України, яка перебуває у процесі становлення, бачимо у творі: “Як у моєї Вкраїни. Ось вона йде у вінку, як весна. Стиснулось серце до крику. В ньому злилися і ти, і вона в образ єдиний навіки” [1, с. 35]. Порівняння як весна свідчить про початок нового життя та сподівання на позитивні зміни.

Семантично ускладнений образ, що реалізується на філософському рівні, бачимо в поезіях: “… в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих.” [1, с. 117-118]; “Іще не скресла крига на Дніпрі, а вже весна, дихання благовісне в снігах я чую <…> Іще весни немає, ще нема, але весна в мені уже співає”. [1, с. 147]. Образ весни метафорично втілює ідеальне майбутнє, прагнення змін. Позитивний настрій поезій посилюють епітети світлих, щирих та метафора дихання благовісне. Накал почуттів у другій поезії передано через метафору весна в мені уже співає.

Образ весни подекуди представлений лексемами семантичного поля весна, зокрема у творі: ”Так встане із руїн і вся моя країна, щоб розцвісти, як сад, у сяйві слави слав <...> і серце розцвіта. Так після днів зими весняний вітер віє і після днів журби всміхаються вуста” [1, с. 119]. Метафори країна розцвіте та весняний вітер надають ситуації динамізму, розвитку.

Проаналізувавши творчий доробок Володимира Сосюри, ми дійшли висновку, що образ весни є містким і багатогранним, оскільки через нього митець розкриває різні теми, зокрема кохання та почуття патріотизму. Оригінальне вираження цих образів підкреслює непересічний талант митця.

Література

1. Сосюра В.М. Так ніхто не кохав. – К.: Радянський письменник, 1987. – 148 с.

2. Сосюра В.М. Поезії 1том. – К.: Дніпро, 1986. – 381 с.

3. Тынянов Ю.Н. Проблема стихотворного языка: Статьи. – М.: Сов. писатель, 1965. – 301 с.

4. Українська мова. Енциклопедія – К.: Українська енциклопедія, 2000. – 752 с.
Бондаренко Катерина

Миколаївський державний гуманітарний

університет імені Петра Могили

комплексу “Києво-Могилянська” академія

Науковий керівник – д. філол. н., проф. Бєлєхова Л.І.
Мовленнєві дії комунікантів у конфліктній ситуації

сімейна сварка”

Комунікативний підхід до вивчення становлення і функціонування мовної системи обумовлює зріст інтересу вчених до ролі людського фактору в мовленнєвій комунікації, зокрема у ситуаціях, що характеризуються недотриманням максим принципу комунікативного співробітництва, а саме: у конфліктних ситуаціях спілкування [див., напр.: 1; 2; 4].

Основними типами конфліктних мовленнєвих ситуацій, зображених у текстах англомовної прози, є службовий і сімейний конфлікт, які торкаються двох основних сфер діяльності людини в соціумі – її професійної діяльності (бізнесу) та її особистого життя (сім’ї) [3, с. 144].

Конфлікти між членами однієї сім’ї розвиваються за різними сценаріями залежно від характеру родинних стосунків конфліктуючих сторін. Одними з найчастіше описуваних в англомовній художній літературі сімейними конфліктами є сварки між дітьми й батьками [6, p. 41].

Характер мовленнєвих дій комунікантів у ситуації зіткнення інтересів дітей і батьків значною мірою визначається двома факторами: виконуваною роллю і особистісними характеристиками, серед яких основними є характер, темперамент, вік і освіта. Неповнолітні діти піддаються “тиску” з боку батьків, оскільки, по-перше, повністю залежать від них, по-друге, не досягли повноцінного соціального статусу, який надає їм певні права (наприклад, громадянство, заробіток, виборчі права, право вільного вступу в шлюб тощо). Тому при спілкуванні з батьками їхній комунікативний статус є фіксовано низьким. Результатом є те, що переможцями у мовному поєдинку майже завжди стають батьки, які володіють всіма правами й владою над дітьми.

Успішно досягають високого комунікативного статусу діти, які досягли повноліття й отримали певний соціальний та професійний статус, або збираються отримати його. У таких випадках мовленнєва поведінка дітей характеризується тенденцією до спроб заміни актуалізованого потенційного аспекту ролі на статусний, який дозволяє встановити сприятливе для них симетричне рольове співвідношення, уможливлює володіння вищим комунікативним статусом і здійснення мовленнєвого впливу на батьків.

How dare you, sir, mentions that person’s name before Angie today? I ask you, sir, how dare you do it?”

Stop, sir,” said Clifford, “don’t say ‘dare’, sir. ‘Dare’ isnt a word to be used to a Captain in the British Army.

I shall say what I like to my son, sir. I can cut him off with a shilling if I like. I can make him a beggar if I like. I will say what I like.”

Im a gentleman though I am your son, sir, Clifford answered haughtily. Any communications which you have to make to me, or any orders which you may please to give, I beg may be couched in that kind of language which I am accustomed to hear [5, p. 86].

Сценарій конфлікту “діти-батьки” передбачає такі комунікативні цілі його учасників: комунікативною метою батьків є зміна напряму й способу дій дитини відповідно до власних уявлень та інтересів; мета дитини зводиться до відстоювання свого права на власні рішення, що йдуть врозріз з інтересами батьків. У реалізації своїх цілей батьки прагнуть зберегти несиметричне співвідношення актуалізованих позиційних ролей, що надає їм переваги в реалізації своїх мовленнєвих інтенцій. Найтиповіші способи мовленнєвого впливу батьків: наказ, заборона, обвинувачення й погроза. З-поміж оборонних прийомів найпоширеніший є вираження докору:

...Hold your tongue... Ive been noticing these airs in you ever since you got that tripos or whatever you call it... You! youve no heart. Oh, I wont bear it: I wont put up with the injustice of it. What right have you to set yourself up above me like this? You boast of what you are to me to me, who gave you the chance of being what you are. What chance had I? Shame on you for a bad daughter and a stuck-up prude! [7, p. 129].

Реалізація мовленнєвих дій комунікантів у сімейній сварці здійснюється за допомогою емотивно-маркованих мовних засобів, організація яких впливає на емоційну сферу адресата.


Література

1. Кузенко Г. Структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості емотивних висловлювань негативної оцінки (на матеріалі англомовного художнього дискурсу): Автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.04 / Харків. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2006. – 20 с.

2. Ніколенко І., Фролова І. Лінгвістичний та перекладацький аспекти фразеологічних одиниць зі значенням конфлікту // In Statu Nascendi: зб. наук. ст. студентів. – Харків: Константа, 2006. – Вип. 7. – С. 140-144.

3. Фадеева Е. Основные виды конфликтного речевого взаимодействия // Вісник Харківського державного університету. Серія “Романо-германська філологія”. – 1999. – №435. – С. 143-149.

4. Фролова І. Вербалізований конфлікт в контексті культури // Вісник СумДУ. – 2006. – №11(95). – С. 77-81.

5. Begley L. The Man Who Was Late. – L.: Picador, 1993. – 201 p.

6. Lee D. Frame Conflicts and Competing Contrails in Family Argument // Journal of Pragmatics. – 1997. – №27. – P. 38-58.

7. Mykel A.W. The Salamandra Glass. – N.Y.: Bantam Books, 1993. – 529 p.



Бреник Ірина

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Науковий керівник – асист. Беженар І.В.
Комбінаторні особливості термінології комунікації

Протягом останніх десятиліть спостережено зростання дослідницького інтересу до проблем теорії комунікації. Бурхливий розвиток цієї науки був спричинений розвитком технологій, що, у свою чергу, позначилося на стані терміносистеми теорії комунікації. Сьогодні термінологія у сфері комунікації характеризується нечітким уявленням, а іноді й відсутністю термінів та дефініцій, що визначають елементарні й загальні поняття та явища.

Завдання нашого дослідження – визначити основні терміни сучасної теорії комунікації, простежити специфіку їх уживання та лексичну сполучуваність.

“Термінологічну систему комунікації доцільно розглядати як синергетичний феномен, активне середовище пізнавального процесу, яке самоорганізовується, в яке однаково включені і суб’єкт пізнання, і його об’єкт” [2, с. 33]. Такий підхід дозволяє тлумачити термінологію цієї галузі як середовище постійного продукування її нових елементів, що фіксують процеси міжмовної, міждисциплінарної, міжпредметної та внутрішньопредметної комунікації.

К.Авербух припускає, що спроби визначення такої термінологічної системи повинні адресуватися не до окремих її термінів, а до самої системи в цілому – до концептуальних уявлень про неї [1, с. 192-194].

Процес оновлення термінів у галузі теорії й практики комунікації – динамічний. У зв’язку з цим комунікативна термінологія прмкметна різноманітністю понять, варіативністю. Це виявляється в синонімії, полісемії та омонімії термінів, у наявності неузгодженості термінології не лише в міжпредметному, а й у внутрішньопредметному контексті, неопрацьованості або недостатній деталізації окремих термінів у спеціальній літературі – науковій, навчальній, методичній.

З метою вивчення особливостей вживання термінів цієї галузі, нами було досліджено 81970 наукових робіт, що дало змогу встановити таку частотність вживання термінів:


  • “communication” (n) – 25% документів;

  • “communicative” (adj) – 20% документів;

  • “communication theory” – 21% документів;

  • “communicant” (n) – 1% документів;

  • “communicator” (n) – 28% документів;

  • “communicational” (adj) – 5% документів.

Отримані дані дозволили виявити певні особливості лексичної сполучуваності термінів. Так, наприклад, прикметник communicative у моделі Adj + N поєднується з такими іменниками, як act”, “complex”, “influence”, “component”, “function”, “sphere”, “structure”, “channel”, “model”, “system”, “method”, “approach”, “aspect”, “project”, “status”, “process”, “portrait”, “mechanism”, “management”, “period”, “course”, “etiquette”, “motive”, “conflict”, “gesture”, “skill”, “argument”, “control”, “syntax”, “resource”, “type”, “training”, “context”, “club”, “test”, “level”, “variant тощо. А прикметник communicational в атрибутивних словосполученнях у цій же моделі поєднується з такими іменниками, як centre”, “server”, “adapter”, “service”, “portal”, “complex”, “software”, “format”, “seminar”, “processor”, “module”, “sector”, “protocol”, “cable”, “tunnel”, “object”, “cycle”, “interface”, “chip”, “corridor”, “site”, “manipulation тощо. Це або загальнолітературні слова, або терміни, які стосуються концепту “інформаційні технології”.

Іменник communication зустрічається в таких моделях, як Adj + N та N + N. В атрибутивних словосполученнях з якості компонента “Adj” виступають, наприклад, такі прикметники: verbal”, “nonverbal”, “cross-cultural”, “effective”, “passive”, “political”, “direct”, “social”, “personal”, “corporate”, “successful”, “intellectual”, “electronic”, “wireless”, “global”, “international”, “formal тощо; а в якості компонента “N” – такі іменники: computer”, “Internet”, “language”, “street”, “mass”, “business”, “radio”, “telephone. Іменник сommunication виступає як залежний елемент в словосполученнях типу subject/process/consequence/rules and norms of communication”.

Ф.Шарков зазначає, що в інтерпретації і дослідженні термінів communication”, “communicational”, “communicative початковим для застосування понятійного апарату є розгляд комунікації, з одного боку як структури, системи, а з іншого – як процесу. При розгляді комунікації як структури йдеться про комунікативні структури, системи, процеси. Комунікативний процес, в даному випадку, є зміною структури, стану комунікативної системи. У випадку, якщо ми розглядаємо поняття “комунікація” як процес, то, очевидно, буде більш правильно говорити про комунікативні зв’язки, відносини. Комунікативний процес – це процес обміну інформацією або передачі інформації від одного комунікатора іншому [3, с. 45].

Отже, термінологія в галузі теорії і практики комунікації, як термінологія будь-якої предметної галузі, повинна бути інструментом взаєморозуміння, проте, в більшості випадків саме вона й стає предметом дискусій, які зачіпають глибинні суттєві питання – змістові, методичні, технологічні. Тому виникає потреба подолати неузгодженість у розумінні та вживанні термінів комунікації. Термінологію варто, перш за все, розглядати як величину, де всі елементи організовані в систему.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка