Мета і завдання проекту



Скачати 131.55 Kb.
Дата конвертації20.02.2016
Розмір131.55 Kb.
Є люди, як свічки, -

Згоряють, відходять у небуття.

Є люди, як зірки, -

Горять і світяться все життя.

Та ні, це не зірки, холодні, мертві.

Вони – сонця, засвічені у небі,

Які горять, обігрівають все і не загинуть.

І не загинуть…

В. Сухомлинський

Мета і завдання проекту

Розширити знання учнів про творчість і життя Т. Г. Шевченка; сприяти національному вихованню учнів, формуванню у дітей уміння працювати в команді, розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентність, вміння вільно висловлювати свої думки, бажання читати твори Т. Г. Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати критичне мислення, творчі здібності дітей, музичний слух, ритмічне відчуття; прищеплювати любов до національних естетичних цінностей; розвивати патріотизм, прославляти свою країну добрими справами; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія.



Завдання:

  • удосконалювати методику формування читацької активності учнів;

  • формувати загально навчальні компетентності, зокрема вміння самостійно шукати нову інформацію в різних джерелах;

  • розвивати особистість дитини, розкриваючи її індивідуальність;

  • формувати в учнів уміння та навички роботи з книгами.

Обладнання:

малюнки учнів до творів Т. Г. Шевченка, кросворд, «Дерево життя і творчості Т. Г. Шевченка», портрет поета, епіграф свята, українські рушники, зала оформлена в стилі національної української хати, реквізит для інсценізації.



Термін реалізації проекту.

Проект «Вшановуємо Тараса Шевченка» розрахований на місяць напередодні Шевченківських днів і закінчується 9 березня.



Учасники проекту:

учителі – класоводи та учні 2 – 4 класів.



Шляхи реалізації проекту.

  1. Залучити учнів 2 – 4 класів до пошуку цікавої інформації про життя і творчість видатного сина України Т. Г. Шевченка.

  2. Об’єднати дітей кожного класу в групи.

  3. Провести цикл уроків у 2 – 4 класах, пов’язаних із темою проекту:

  • Розділ «Тарас Григорович Шевченко – великий народний поет і художник» ( Савченко О. Я. Читанка: Підручник для 2 кл. – К.: Освіта, 2003. – ІІ частина.)

  • Розділ «Шевченкове слово» (Савченко О. Я. Читанка: Підручник для 3 кл. – К.: Освіта, 2003. – ІІ частина.)

  • Тема «Тарас Шевченко» у розділі «Поетична світлиця» (Савченко О. Я. Читанка: Підручник для 2 кл. – К.: Освіта, 2003. – ІІ частина.)

  1. Оформити проект:

  • Узагальнити та оформити зібрану учнями інформацію в папку «Життя та творчість Тараса Шевченка»;

  • Оформити виставки малюнків;

  • Підготувати плакат з епіграфом свята та «Дерево життя і творчості Т. Шевченка»;

  • Провести літературне свято «Вшановуємо Тараса Шевченка», підбити підсумки роботи над проектом.

Запрошення гостей на свято і демонстрація результатів роботи над проектом.

Оцінювання роботи учасників проекту.

Кожен учень отримує лист оцінювання на початку роботи над проектом.





Етапи виконання проекту

Бали

  1. Дослідницький ( збір інформації)




  1. Робота в групі




  1. Творчий ( вірші, малюнки, пісні)




  1. Захист проектів




Загальний бал




Презентація проекту

Хто не шанує видатних людей свого народу,

той сам не вартий пошани.

М. Рильський



Пісня «Думи мої, думи мої»

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, –

Де ж мені вас діти!..

В Україну ідіть, діти,

В нашу Україну,

Попідтинню сиротами,

А я – тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

Учень. Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.



  • Погляньте, діти, хто це на портреті?

  • А що ви знаєте про Шевченка, хто він?

Нам з вами важко уявити Україну часів Шевченка і те, як серед ланів золотої пшениці, зелених садів, тихих вод, ясних зір жилось обшарпаним голодним селянам – кріпакам, змореним тяжкою працею. З раннього ранку до пізньої ночі працювали кріпаки на панських ланах. Пани могли бити кріпаків різками, обмінювали їх на тварин, забирали і продавали їх дітей.

Учень. Благословенна та година

І та я хата, і село,

Що Україні принесло

Найбільшого з великих сина.



Інсценізація «Розмова малого Тараса з матірю»

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, мій синочку, правда. ( Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову»).

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює. І горить та свічка, поки людина не помре. А як помре – свічка згасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, то її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, робить людям добро, тоді свічечка світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику. ( Гладить сина по голові).

  • Чи здогадалися ви, хто є дійовими особами нашої інсценізації? То ж давайте перегорнемо сторінки життя Тараса Григоровича Шевченка. Уважно слухайте, в кінці уроку на вас чекають конкурси.

Учениця. 9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині у бідній кріпацькій сім’ї народився хлопчик. Батьки дали йому ім’я Тарас. Прізвище Шевченко пов’язане з назвою професії – швець. Шевцем був прадід поета по батьковій лінії. Син шевця – шевченко. Звідси й прізвище – Шевченко.

Коли хлопчику минав другий рік, уся сім’я переселилася до села Кирилівки. Сім’я була велика: батько Григорій, мати Катерина, Тарасик, троє сестер ( Катря, Ярина, Марійка), іще два братики ( Микита і Йосип) та дідусь Іван. Усіх – дев’ятеро.



Ведуча. Благословенна земля, що дала світові талановитого Кобзаря. Колись кобзарями називали мудрих дідусів, які мандрували від села до села та під звуки кобзи розповідали простим людям про долю України. І не дивно, що свою першу книжечку, у якій були вірші про бідних людей Тарас Шевченко назвав «Кобзарем», яка вийшла у світ у 1840 році. «Кобзар» це святиня, національна Біблія України, що належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають. Ми сьогодні почитаємо вірші Шевченка. Тарас Григорович Шевченко досить тепло згадує про своє село, дорогу його серцю вбогу хату, яблуню з червоними яблуками, квітник, вербу, вишневий сад.

Вірш «Садок вишневий коло хати»

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.



«Світає, край неба палає…»

...Світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,.

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає...

І нема тому почину,

І краю немає!...

«Встала й весна…»

Встала й весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила;

Й на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають.

«Зацвіла в долині »

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Почула дівчина

І в білій свитині

З біленької хати

Вийшла погуляти

У гай на долину.

І вийшов до неї

З зеленого гаю

Козак молоденький;

Цілує, вітає,

І йдуть по долині,

І йдучи співають.

Як діточок двоє,

Під тую калину

Прийшли, посідали

І поцілувались.

Якого ж ми раю

У бога благаєм?

Ран у серце лізе,

А ми в церкву лізем,

Заплющивши очі,—

Такого не хочем.

Сказав би я правду,

Та що з неї буде?

Самому завадить,

А попам та людям

Однаково буде.



«У нашім раї на Землі»

Нічого кращого немає,

Як та я мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Бува я, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш бога принесла…

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговоритись. – Це моє!

Моє! – І дивиться на його,

І молиться за його богу,

І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці.

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. – А подивіться!

Моє найкраще над всіми! –

І ненароком інший гляне.

Весела, рада, боже мій!

Несе додому свого Йвана.

І їй здається, все село

Весь день дивилося на його,

Що тільки й дива там було,

А більше не було нічого.

Щаслива я!..

Літа минають.

Потроху діти виростають,

І виросли, і розійшлись

На заробітки, в москалі.

І ти осталася, небого.

І не осталося нікого

З тобою дома. Наготи

Старої нічим одягти

І витопить зимою хату.

А ти нездужаєш і встати,

Щоб хоч огонь той розвести.

В холодній молишся оселі

За їх, за діточок.

А ти,

Великомученице! Села



Минаєш, плачучи, вночі.

І полем-степом ідучи,

Свого ти сина закриваєш.

Бо й пташка іноді пізнає

І защебече: – Он байстря

Несе покритка на базар.

Безталанна я! Де ділась

Краса твоя та я,

Що всі люде дивувались?

Пропала, немає!

Все забрала дитиночка

І вигнала з хати,

І вийшла ти за царину,

З хреста ніби знята.

Старці тебе цураються,

Мов тії прокази.

А воно таке маленьке,

Воно ще й не лазить.

І коли-то воно буде

Гратись і промовить

Слово мамо. Великеє,

Найкращеє слово!

Ти зрадієш; і розкажеш

Дитині правдиво

Про панича лукавого,

І будеш щаслива.

Та не довго. Бо не дійде

До зросту дитина,

Піде собі сліпця водить,

А тебе покине

Калікою на розпутті,

Щоб собак дражнила,

Та ще й вилає. За те, бач,

Що на світ родила.

І за те ще, що так тяжко

Дитину любила.

І любитимеш, небого,

Поки не загинеш

Межи псами, на морозі

Де-небудь під тином.

Сирітство – особлива тема у творчості Шевченка. Як ви знаєте йому довелося наймитувати у школі у дяка, потім він наймався пасти громадську череду.

Вірш «Мені тринадцятий минало»

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв!

Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало»

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш та малюєш. Ще й працюєш?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду – таки малярем.

Оксана. Авжеж, будеш.

Вірш автобіографічний. Майже всі поезії Шевченка на тему сирітства відтворюють життя Тараса в дитинстві. В образі дівчинки поет змалював подругу своїх дитячих літ – Оксану Коваленко, її перше кохання.

Чого найбільше хотілося сироті? ( Доброти, ласки)

Вірш «На Великдень – на соломі»

На Великдень на соломі

Проти сонця діти

Грались собі крашанками

Та й стали хвалитись

Обновами. Тому к святкам

З лиштвою пошили

Сорочечку. А тій стьожку,

Тій стрічку купили.

Кому шапочку смушеву,

Чобітки шкапові,

Кому свитку. Одна тільки

Сидить без обнови

Сиріточка, рученята

Сховавши в рукава.

— Мені мати купувала.

— Мені батько справив.

— А мені хрещена мати

Лиштву вишивала.

— А я в попа обідала. —

Сирітка сказала.

У цьому вірші ми бачимо щасливих дітей яким на Великдень було щось куплено нове. І лише сирітка сидить без обнови. А так хочеться чимсь похвалитися. І дитина яка змогла 1 раз на рік смачно поїсти виголошує: «А я в попа обідала».

Тарас Григорович Шевченко писав вірші проти самодержавства за що був у засланні 10 років. У засланні поет тужив за рідною землею. Ніжно і тужливо звучить його поезія, яка стала піснею «Зоре моя вечірняя».

Вірш «Зоре моя вечірняя»

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась -

Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.


  • Де б не був Тарас Шевченко завжди доля України хвилювала його. Шевченко закликав не цуратися Батьківщини, а завжди думати про неї, триматися вкупі.

  • У майбутнє він посилав непорушні заповіти.

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Минають віки. А слово Шевченка – вічне. Вивчайте його, виконуйте його заповіти.

1 учень. Спи спокійно, поет!

Ми – нащадки твої

Пронесем крізь віки твоє ім’я.

2 учень. Спи спокійно, поет!

Україна твоя

Вже розправила крила орлині –

3 учень. Так як мріяв колись ти

В жагучих пісках

На засланні в тяжкій самотині.

4 учень. У єдиній сім’ї –

Славній, вольній, новій

Ми тебе не забудем, Тарасе!

5 учень. Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани й любові тебе пом’янули.

6 учень. І народи Вкраїни

Заповітів священних твоїх

Не забули!

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Неначе човен в синім морі,То виринав, то потопав.



Підготували та провели вчителі початкових класів:

Королюк Т.М.,Бровченко Н.М.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка