Методична передмова



Скачати 234.83 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір234.83 Kb.
Методична передмова
Сила методу проектів в тому, що він пов’язує нашу навчальну і виховну роботу з життям. Проектна діяльність допомагає дітям включитися в активну соціальну дію.

Завдання проекту не тільки в тому, щоб виконати якусь корисну роботу, а й у тім, щоб розширити світогляд учнів, набути теоретичних знань.

Кожний проект дозволяє побачити у звичайному щось нове, роздивитись об’єкт дослідження з інших точок зору, розвиває вміння, здібності й мислення учнів; відкриває нові можливості та розкриває прихований потенціал кожного; допомагає вдосконалюватись, спілкуватись і прислуховуватись; підтримує і дає впевненість у собі, віру в своє «я».

Цінною є співпраця між учнем та вчителем. Важливим у роботі над проектом є не лише результат, а й процес досягнення результату. Така діяльність може зацікавити навіть і тих учнів, які не вважають уроки літератури вкрай необхідними. Даний проект діти готували перед вивченням творчості Т.Шевченка, підготовкою до олімпіади з української мови та літератури, конкурсу знавців української мови імені П.Яцика та Всеукраїнського конкурсу ім..Т.Шевченка



Тема проекту: Його дума, його пісня не вмре, не загине…
Мета проекту:

  • поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка, вивчити маловідомі цікаві факти біографії поета, художника;

  • розвивати пізнавальні інтереси школярів, їх навички і вміння збирати, досліджувати, узагальнювати і систематизувати пошуковий матеріал, активізувати асоціативне мислення, творчу уяву і фантазію, навички виразного читання, а також формувати естетичні смаки;

  • створити умови для самовираження кожної особистості;

  • сприяти вихованню почуття співпереживання, шанобливого ставлення до надбань культури, поваги до життєвого і творчого шляху генія України, його творів, а також любові до рідного краю, його героїчної історії.


Тип проекту: творчо-інформаційний, груповий, практично-зорієнтований
Обєкт проекту: життя і творчість Т.Г.Шевченка
Центральна проблема: «Я хочу більше знати про життя Тараса…»
Спосіб рішення проблеми: пошук інформації, створення буклету та рушника долі, свято-презентація


Завдання проекту:


  1. Проектний аспект.

  • визначити мету діяльності;

  • скласти план пошуку.




  1. Організаційний аспект.

  • організувати продуктивну діяльність дитячого колективу;

  • поєднувати індивідуальну і групову діяльність;

  • стимулювати зацікавленість, ініціативність та творчість дітей.




  1. Комунікативний аспект.

  • формувати і розвивати особистість, вміння керувати собою в різних ситуаціях спілкування.


4. Гностичний аспект.

  • створити умови для проявлення інтересів, здібностей дітей, їх позитивних якостей.


5. Креативний аспект.



Термін проекту: середньої тривалості
Учасники проекту: учні 6-го і 10-го класу


Кінцеві результати реалізації проекту:
Для дитини: інтерес до вивченого матеріалу, позитивна зміна самооцінки та ціннісних орієнтацій, розвиток творчих здібностей, ступінь задоволеності дитиною своїх потреб і інтересів, активність в реалізації проекту та удосконалення особистості, об’єктивність оцінювання власних дій і здатність відповідати за виконане завдання.
Для дитячого колективу: уміння приймати спільні рішення, колективно планувати роботу, розподіляти обов’язки, відповідально виконувати доручену справу і відповідати за своє слово, спільно підводити підсумки та аналізувати результати власної діяльності, вести колективний пошук потрібної інформації.


План виконання проекту:



  1. Обговорити в класі ідею проекту.

  2. Розділити клас на творчі групи, розподілити обов’язки.

  3. За допомогою вчителя визначити джерела інформації.

  • Біографи: Дитинство Шевченка

  • Дослідники: Родовідне древо Кобзаря

  • Історики: «Душа щира козацького роду».

  • Мистецтвознавці: Шевченко і Петербург

  • Літературознавці: «Кобзар» - візитна картка українців.

  • Режисерська група: презентує вірші та уривки з творів, співпрацює з іншими групам, підбирає костюми для театралізації.

  1. Визначити форми представлення результату – створення рушника долі та виготовлення буклету, проведення свята-презентації.

  2. Скласти план дій:

  • кожна група готує інформацію і створює свою сторінку для буклету;

  • кожна група презентує свою роботу, залучаючи до роботи групу акторів для виконання віршів та уривків.

  1. Запросити гостей та продемонструвати перед нами результат проекту.

  2. Оцінити роботу учасників проекту.


Підготовка проекту:
1 крокЗапуск проекту;

Чи всі добре знають життєвий та творчий шлях видатного українського поета, письменника, художника?

Давайте дізнаємось більше!
2 крокПланування, розподіл обов’язків, аналіз зібраної інформації.

Що треба зробити при підготовці цього проекту?

Діти обговорюють, що над проектом можна працювати в групах, вирішують, що підсумком цієї роботи буде створений буклет. Протягом місяця діти знаходять потрібний матеріал.

Один раз на тиждень підводяться підсумки: хто про що дізнався, джерела інформації, труднощі, що виникли під час підготовки.


3 крокЗахист проекту
4 крок Колективний аналіз роботи
Хід презентації проекту:
Вчитель: Тарас Григорович Шевченко в українському суспільстві і українській культурі посідає особливе місце. Пізнання постаті Шевченка, його спадщини та значимості в українській культурі – це постійний процес. У перші березневі дні ми знову згадуємо ім’я великого генія, талановитого художника Тараса Григоровича Шевченка. Талант приходить у світ, щоб допомагати людям у пізнанні дійсності. І Тарас Григорович Шевченко допомагав вогненним словом, яскравими фарбами, рішучими вчинками.

Він був борцем,

Борцем живе між нами

І вічно житиме, крокуючи піснями

Через кордони і крізь даль віків.
Гомоніла твоя кобза, батьку,

Гучною струною,

В кожнім серці одбивалась

Чистою луною.


Який потрібно мати

В душі безсмертний цвіт,

Щоб хвилювати людство

І через сотні літ.


Хай же промінь твоїх думок

Поміж нами сяє, –

«Огню іскра великого»

Повік не згасає!

Наш сьогоднішній виховний захід – це відкриття. Кожен з вас, діти, має шанс на відкриття. Хтось можливо, відкриє для себе досі незнайомі сторінки біографії нашого Кобзаря, а дехто – нові поезії. Але, я сподіваюсь, що готуючись до сьогоднішньої презентації, у вас виникли пізнавальні інтереси, ви більше зацікавитесь постаттю Тараса Шевченка, що у вас виникне бажання якомога більше дізнатися про любов до Батьківщини, рідної мови, поезії. Саме це і є метою нашого заходу.

Ким же був, є і буде для нас, українців, Тарас Шевченко? Якнайповніша відповідь на це питання, безперечно, пролунала з уст Івана Франка. Послухаємо наших літературознавців.

1-а учениця. Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури.

2-а учениця. Він був самоуком і показав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армії.

3-я учениця. Доля його переслідувала в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі на іржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду.

4-а учениця. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

5-а учениця. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті-невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Вчитель. Отаким був, є і буде для нас, українців, Тарас Шевченко. І сьогодні ми прийшли до нього, щоб ще раз заглибитися в палке, пристрасне слово поета, ще раз перегорнути сторінки книги його життя… А оберегом нашого уроку буде звичайний український рушник – один із найважливіших і найдревніших символів нашого народу.

Давайте, діти, разом подумаємо, які найпоширеніші кольори традиційно використовувались при вишиванні у нас в Україні і що вони символізують?



(Як співається в пісні Д.Павличка «Два кольори» : «Червоне –то любов, А чорне – то журба…»

Сьогодні ми будемо вишивати долю Тараса Шевченка на імпровізованому рушничкові червоними і чорними кольорами – символами радості, щастя і людського смутку. Цей рушник поки що білий, бо не з’явився ще на світ Божий той, кому судилося стати пророком України.


Учень: 9 березня 1814 року

В похилій хаті край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась,

І цілу ніченьку вона



За сина-кріпака молилась…

Вчитель: Поява кожної людини на Землі – завжди радість, де б вона не зявилась: у величному палаці, чи в бідній похилій хатині. Тож яку першу стрічку прикріпимо до рушничка? (Червону) Так, вишиємо її на рушничкові життєвої долі нашого поета. А зараз ми надаємо слово біографам та дослідникам.

Учень-біограф: Року 1814 з 26 на 27 лютого (старого стилю) темної ночі, перед світом, у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія Шевченка блиснув єдиний на все село вогник, народилася панові нові кріпацька душа, в Україні – її великий співець Тарас Шевченко. Хрестили новонародженого 28. Хрещеним батьком був Григорій Іванович Дяденко, житель моршинський. Імя підказали святці – список святих. Грецьке імя Тарактикос перекладалося як «здатний на непокору, бунтар»…
Учень-дослідник: А ви знаєте, що ми трохи дізналися про родовід Шевченка. На жаль, таких документів дуже мало. Спробу заповнити «білу пляму» в родоводі Т.Шевченка зробили родичі поета – його правнук – письменник Дмитро Красицький та правнучка Людмила Красицька: у вересні – листопаді 1987 року вони опублікували повідомлення, побудоване на маловідомих архівних матеріалах, «Гілки Шевченкового роду». Автори свідчать: Шевченки – рід у Кирилівці (Керелівці) давній. Коріння його сягає у ХУІІІ століття…
Учень-дослідник: Красицькі розповідають про кирилівського юнака Івана, який разом із іншими юнаками ще три століття тому подався на Січ і став козаком. Повернувшись додому, Іван одружився і, як пишуть автори, «підробляв ремеслом, якого навчився ще на Запоріжжі, - шив людям чоботи. І за це, як бувало тоді за звичаєм, одержав на селі прізвище Швець. Так природно виникло в родині предків Тараса Григоровича прізвище, якому з часом судилось у дещо трансформованому вигляді уславити свій рід».
Учень-біограф: Пройшло кілька років. Тарас підростав. Він був меткий, непосидючий, цікавий і допитливий, босоногий, часто замурзаний, обірваний, пустотливий, але розважливий, розумний і добрий.
Вчитель: Тож якими кольорами будемо вишивати раннє дитинство малого Тараса? Звичайно, червоними – кольорами материнської і батьківської любові, любові його старшої сестри Катерини. (прикріплюємо червону стрічку)
Учень-біограф: Але 20 серпня 1823 року мати його ще молодою померла на 32-му році свого віку. На руках удівця Григорія Шевченка залишилось пятеро сиріт: Микита – 12 років, Тарас – 10 років, Ярина – 8 років, Марія – 4 роки, Йосип – 2 роки. Батько одружується вдруге. Взяв з Моринець вдову Оксану Терещенчиху з трьома дітьми. В родину свого другого чоловіка не принесла вона кохання тихого, життя спокійного. Не заступила вона життя рідної матері. Років через 20 після цього Тарас напише: «Хто хоч здалеку бачив мачуху і зведенят, той звичайно бачив пекло… Не було години, щоб меж зведенятами не було сварки, бійки, сліз!»
Вчитель: Тепер у життя малого Тарасика вплітаються чорні кольори печалі, журби за мамою, тяжка напівсирітська доля. (прикріплюється чорна стрічка)
Читець: (Тарас)

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Обступить душу, аж заплачу,

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так

Даремно, марно пролетять

Його найкращії літа,

Що він не знатиме, де дітись

На цім широкім вольном світі,

І піде в найми, і колись,

Щоб він не плакав, не журивсь,

Щоб він де-небудь прихиливсь,

То оддадуть у москалі.



(Учитель прикріплює чорну стрічку)
Учень-біограф: Мене дуже вразив такий випадок. Мачуха мучила Тараса по-всякому. А тут ще один випадок стався. На постій у хату до Григорія Шевченка поставили солдата. В один із днів він закричав, що в нього зникли гроші.

«Украв Тарас!» – гучно оголосила недобра Терещенчиха. Тарас божився і клявся – не винний! Але жодні запевнення не допомагали. Втік. Заховався, знайшли… Ярина розповідала, що Тарасу зв’язали руки й ноги – катували різками. Дізнання тривало три дні, доки знесилений хлопчина не «зізнався». Зажадали, щоб гроші повернув. А де йому їх узяти? Знову били, потім кинули в темну комору. Свої монети солдат одержав: заради цього продали святкову материну спідницю, яку вона заповідала Катерині. А справжній злодій виявився пізніше. Це був син мачухи Степанко, який украв гроші й заховався у дуплі старої верби. Отакий був «гостинець» сироті Тарасу.


(Вчитель прикріплює чорну стрічку)
Учень-біограф: А мені запам’яталося таке: в 11-й рік свого народження Тарас почув від мачухи: «Не жилець твій батько на цьому світі – помре скоро». Заплакав хлопець і вибіг з хати. Як жити сироті? А батько, відчуваючи наближення кінця, давав розпорядження щодо майбутнього свого нехитрого скарбу. Тоді й почули люди від нього: «Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба – він буде незвичайною людиною: з нього вийде або щось дуже гарне, або великий ледар, для нього моя спадщина або нічого не буде варта, або нічим йому не допоможе…»

21 березня 1825 року батько Тараса - Григорій Іванович Шевченко помер. Але його пророчі слова щодо майбутнього сина справдилися. Доля судилася Тарасові справді незвичайна.
Вчитель: Так, доля судилася Тарасові справді незвичайна, але спочатку було сирітство. А символом його є чорна стрічка на рушничку життя нашого поета, яку ми прикріплюємо.
Учень-біограф: Так, життя Тараса дійсно було нелегким. Але золотим сонячним промінчиком в безпросвітній темряві була вірна, щира дружба Тарасика і його сусідки Оксани Коваленко.

Читець:

Він посміхається весні,

Шукає радісна Оксана

Його в степу між бур’янів.

Шукає, кличе, наче мати.

Не заблукався б він, бува,

А перед ним папір пом’ятий,

Де перші вишились слова.

В стрімкі рядки до слова – слово,

Що стануть полум’ям колись,

А степом сивим, полиновим,

Хазяйські вівці розбрелись.


Вчитель: Перше, ясне і чисте почуття дитячого кохання мало, безперечно, вплив на дальший розвиток юнака. Дорогим ім’ям Оксана – він називав героїнь своїх багатьох творів. Давайте прикріпимо на рушник червону стрічку.

Після смерті батьків родичі захотіли вивести сироту в люди. Ким тільки не був малий Тарас: і свинопасом, і наймитом, і слугою дяка в школі, і учнем маляра, і кухарчуком, і козачком у пана. Восени 1828 р. 15-річний Тарас разом з паном Енгельгардтом виїхав у Вільно. Проти його прізвища було записано: «Годен для кімнатного живописця». У 1831 р. юний Тарас разом з панською сім’єю переїздить до Петербурга. Розлука з рідним краєм тривала довгих 14 літ.


(На рушнику ці роки «вишиваємо» чорними візерункам)
Як жилося Тарасові в Петербурзі? Які настрої переважають у його житті в цей час? Давайте звернемось до мистецтвознавців та літературознавців.
Учень-мистецтвознавець: 1831 року пан Енгельгардт вийшов у відставку й оселився в Петербурзі. А наступного року, зваживши, що він матиме з Шевченка більш як з дворового художника, ніж як із слуги, віддав його на чотири роки навчатися до петербурзького майстра декоративного живопису Василя Ширяєва, людини грубої й жорстокої. Разом з іншими учнями Ширяєва Шевченко розписував інтер’єри петербурзьких театрів — Большого, Михайлівського. А вечорами відвідував рисувальні класи Товариства заохочування художників. Тут молодий Тарас знайшов товаришів, які познайомили його з викладачами Петербурзької Академії мистецтв. У жовтні 1835 року авторитетний комітет Товариства на чолі з професором Федором Толстим розглянув малюнки Шевченка і схвально оцінив їх. Шевченко мріяв навчатися в Академії, але добре розумів, що кріпакам туди дорогу заказано.
Учень-мистецтвознавець: Долею українського поета зацікавилися передові діячі російської культури — художники Олексій Венеціанов, Карл Брюллов, поет Василь Жуковський, композитор Михайло Вієльгорський. Карл Брюллов, ознайомившись з малюнками Тараса, відчув в них міцну основу, на якій у майбутньому міг розвинутись чудовий художник, майстер неабиякого обдарування. Брюллов запросив Шевченка відвідувати свою майстерню, познайомив зі своїми друзями, однодумцями. Діячі російської культури розуміли, що в кріпацтві такий талант загине, і тому почали дії щодо викупу Шевченка з кріпацтва.
Учень-мистецтвознавець: 16 квітня 1838 року в будинку Вієльгорського відбувся великий концерт для друзів композитора. Зібралися тут відомі діячі культури, шанувальники музики й живопису. Після концерту розіграли портрет Василя Андрійовича Жуковського роботи Карла Брюллова. А через 6 днів, одержавши 2 500 карбованців, поміщик Енгельгардт підписав документи про звільнення Шевченка. Шевченка прийняли до Петербурзької Академії мистецтв у клас Карла Павловича Брюллова — професора Академії.
Учень-мистецтвознавець: 1838-1840 роки — час, коли Шевченко багато і плідно працював як художник і поет, випереджаючи академічну програму. Крім занять із спеціальних мистецьких дисциплін, багато читав, цікавився історією своєї батьківщини, інших європейських країн.

Уже після першого року навчання в Академії — у травні 1839 р. — Шевченко здобув срібну медаль другого ступеня за екзаменаційну роботу — рисунок з натури. Наступного року — знову срібна медаль: цього разу за складнішу композицію побутового характеру «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». 1841 року рада Академії присуджує 27-річному Шевченкові третю срібну медаль за акварель «Циганка-ворожка».



Вчитель: Прикріплюємо червону стрічку до життєпису Т.Шевченка.
Учень-літературознавець: Шевченко продовжує писати вірші. Лише тільки один випадок допоміг дізнатися про його поетичні твори. Шевченко писав портрет полтавського поміщика Мартоса. Одного разу Мартос побачив на підлозі невеличкий списаний папірець. Він підняв його і прочитав українські вірші, які були наскрізь пронизані тугою за рідним краєм.

– Що це? Чиї це вірші? – запитав він.

– Мої, – тихо відповів Шевченко. – Так… Пустощі. Коли погано на серці, я починаю писати. У мене багато цих віршів.

Шевченко витягнув з-під ліжка кошик, який був наповнений білими аркушами з віршами. Великими зусиллями Мартосу довелося умовити Шевченка надрукувати вірші окремою книгою. Так в лютому 1840 року світ побачив «Кобзар», який відкривала поезія « Думи мої, думи». Ця поезія стала заспівом усій творчості Т. Шевченка.

( співають пісню). Черва стрічка
Учень-літературознавець: Чи знаєте ви, що у 1878 році в Женеві був надрукований мініатюрний «Кобзар». Його розмір складав 55 мм х 85 мм. У ті роки заборонялося друкувати книжки українською мовою (вона іменувалася «малоросійською говіркою»). Як же переправити його землякам на батьківщину до сімнадцятих роковин кончини поета? Було знайдено просте, але досить винахідливе рішення. Кожну книжечку загорнули в обгортку цигаркового паперу, і так вони потрапили на Україну.
Учень-літературознавець: Чому збірки мають таку назву? Людину, яка вміла весело, дотепно розповідати і співати, називали кобзарем – перебендею. За іхню суспільно – значущу роль кобзарів називали Гомерами України. Під час визвольної боротьби козарі завжди були з народом, підтримували його бойовий дух. Їх завжди шанував український народ.

Учень-літературознавець: Ця маленька книжечка відразу відкрила новий чистий світ поезії, вибухнула, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю і простотою.
Учень-літературознавець: Ось послухайте історію, що сталася у селі Пекарі Канівського повіту на Черкащині. Сталося це у 1880 році. Жила в селі дівчина Настя. Метка, весела, вродлива – з лиця хоч воду пий, на все село молодиця. І вдачі гарячої, було хоч ти їй що, а вона своє докаже. А чоловік її – Опанас – не в примір Насті, був собі чоловік хоч і роботящий, але непомітний, тихий і розважливий. «Чорт сім пар личаків стоптав, поки їх спарував,- говорили на весіллі молодиці.

Ішов час, молодята жили в мирі і злагоді. Опанас розумівся на грамоті, Настя була привітною господинею, тому люди їх домівки не обминали, заходили в гості. У молодих був «Кобзар» Тарасів, якого він подарував батьку Насті, Антону Садовському. Любили селяни послухати у гурті «Кобзаря».

І до чого ж хороша книжка «Кобзар»! У саму душу западали слова Тарасові, бо уболівав він селянськими болями, жив надіями за волю-щастя, проти панства клятого битися кликав!

Жив у сусідньому хуторі урядник, він уже давно вихвалявся, що відбере в Опанаса книжку. Вона, мовляв, людей баламутить.

Одного погожого дня, у неділю, Настя пішла до криниці по воду, Опанас залишився у хаті. Настя біля криниці зустріла подругу. Слово за слово – забалакались молодиці. А тим часом до хати непроханий гість – урядник. Вирядився: мундир на ньому новий, а при боці ще й шаблюку почепив. Стомився, бачте, води йому захотілося. Злий і капосний був, де причепиться – халепи не оберешся. Мовчки поставив Опанас карафку горілки, миску з солоними огірками. «Їж, чорти б тебе з’їли!» - зичить він у думці урядникові. Урядник їсть та все на божник поглядає. Там був захований «Кобзар». Випив урядник, тягне руку до божника.


  • Не чіпайте! – глухо скрикнув Опанас.

Урядник ревнув і забрав книгу. Опанас загородив дорогу йому. Урядник з усього розмаху вдарив Опанаса, ще й пістолетом пригрозив. Що тут будеш робити? Зневажений опустився Опанас на долівку. Так його і застала Настя.

  • Що тут сталося? – спитала.

  • «Кобзар» наш … Тарасів … – стогне їй у відповідь Опанас і коротко розповів, що сталося.

  • Стривай же, вражий сину, я тобі покажу!

Як стояла з коромислом, так і подалася з ним на вулицю. Нагнала його аж за селом. Урядник і не знав, що його чекає. Мугиче щось собі під ніс. Коли це раптом хтось як уперіще його по голові, аж світ йому замакітриться. А потім ще і ще… І про свій пістолет забув, тільки стогнав. Настя обережно підняла «Кобзар», що випав з урядникових рук, коромисло на плече і пішла до господи.

Мало не з усього села позбігалися люди дивитися на видовисько – не часто ж побачиш, як панів б’ють. А Настя прийшла додому і заховала книжку у скриню. В селі тривожилися за Настю: не минеться їй оказія з урядником. Та панський служака ні пари з уст. Соромно, що якась там сільська баба та викачала в пилюці пана урядника.

Так прості люди любили і боронили «Кобзаря». Червона стрічка
Вчитель: А зараз слово надається історикам. Всім відомо, що Тарас Шевченко – великий український поет. Але постать Шевченка в українській історії теж вагома.

Учень – історик Шевченко на засланні
1. П'ятого квітня 1847 р. під час переправи через Дніпро Т. Шевченка було заарештовано за доносом студента Київського університету Петрова. Поет повертався до Києва, поспішаючи на весілля до Миколи Костомарова. На той час М. Костомарова, П. Куліша та інших членів Кирило-Мефодіївського товариства було заарештовано. У Шевченка вилучили малюнки і поетичні твори. Частина рукописів і малюнків зберігалася у друзів і знайомих поета, у яких теж чинилися обшуки. Внаслідок постійного переховування частину творів, на жаль, було втрачено.

2. 6 квітня 1847 р. Шевченка під конвоєм було відправлено до Петербурга і ув'язнено в казематі Третього відділу. Зі спогадів Костомарова відомо, що поет тримався впевнено, іноді навіть жартував. Поведінка його дивувала всіх. На допитах Шевченко поводився мужньо, не боявся сказати жандармам правду про жахливе становище простого народу в Україні. Після допитів Тараса Григоровича почали розглядати окремо від членів Кирило-Мефодіївського товариства, вважаючи поета найнебезпечнішим злочинцем, твори якого могли «возбудить малороссиян к восстанию».



1. 30 травня того ж року Шевченку оголосили вирок: «Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений».
Біля абзацу про Шевченка Микола І додав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать» . Жорстокий вирок
поет прийняв твердо і рішуче.
2. Він навіть на чужині не відділяє себе від свого народу, і власну недолю сприймає як частку страждань всієї поневоленої України. Опинившись на чужині, в нестерпних умовах солдатчини, Тарас Шевченко не втрачав мужності. Оскільки Шевченко вважався особливо небезпечним політичним злочинцем, його дуже спішно, за вісім днів, було переправлено до Оренбурга, а потім до Орської фортеці. Там для поета почалися довгі місяці нестерпної муштри і наруги над людською гідністю. Але душею він лине на Україну.

Пісня « Зоре моя вечірняя…»

Стрічка чорна.

Учитель. Родовід Шевченків йде від козаків. А як пов’язаний Шевченко з козацтвом.

Учень-історик: Достеменно відомо, що обидва діди Т.Шевченка – Яким Бойко та Іван Шевченко – мають козацьке походження. Поет сам шукав ці корені, витоки, докопувався до джерел. Не випадково половину його бібліотеки складали книги з історії України, запорозького козацтва. Саме вони наснажували поета. Приятелі нерідко називали Шевченка козаком, отаманом, гетьманом (особливо в листах). Насправді ж Шевченко був родом козак, а духом – запорожець, і це добре знали і відчували всі, хто спілкувався з ним.
Учень-історик: Душа поета, за його висловом, «душа щира козацького роду». Вона проміниться в кожному рядку «Кобзаря», бо «щирі сльози козацькії в серці запеклися».
Поет закликає: Нехай душі козацькії

В Украйні витають.

(«Думи мої, думи мої»)

Він вірить: Прокинеться доля;

Козак заспіва.

(«Гайдамаки»)

Він переконаний: Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля. («Кавказ»)


Учень-історик: Для Шевченка козак, а поготів запорожець – чи не найвищий титул людини.

А що то за люде

Були тії запорожці –

Не було й не буде

Таких людей, –

Стверджує він у «Москалевій криниці». Символічно, що у прижиттєвих виданнях поета слово «Запорожці» писалося з великої букви.

Вчитель: Вшанування Шевченка

Вчитель: Дві чудові весняні дати: 9 – 10 березня, а між ними 47 років страдницького життя. Як ви думаєте, багато це чи мало? Так, для звичайної людини мало. Але для такого генія, як наш Тарас, стало достатньо, щоб імя його стало навіки безсмертним. Покладемо траурний візерунок на рушничок і подивимось на нього.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори.

Про визнання провідного місця Шевченка в українській культурі, високої оцінки його заслуг перед Україною свідчить те, що його ім’ям названо Національну премію України в галузі культури, літератури і мистецтва – найвищу творчу відзнаку в незалежній Україні.

Безмежна любов до Великого українського поета протягом століть втілювалась у величних монументах, пам’ятниках та музеях як в Україні так і далеко за її межами. Ім’я Тараса Шевченка носять вулиці та площі у багатьох містах України та світу.



Сьогоднішньою своєю презентацією, діти, ми у вінок всенародної шани Кобзареві заплетемо і наше скромне суцвіття, і завершимо наше свято піснею, яка стала своєрідним гімном, візитною карткою України.

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива.

Додолу верби гне високі,



Горами хвилю підійма…

( пісня виконується під супровід бандур)
Як символ Шевченкової весни дітям вручаються вербові гілочки.

Література


  1. Бей Н., Бонь Н. Тарас Григорович Шевченко – народний поет // Розкажіть онуку. – 2002. – № 5. – С. 43-45.

  2. Біографія Т.Г.Шевченка: літературна вікторина // Приходченко К. Витоки творчості. Розробки уроків та позакласних заходів з розвитку творчих здібностей учнів: Посібник. – Д., 1998. – С. 379-380.

  3. Боднарчук Г. «Кобзар» у нашій оселі: До дня народження Т.Г.Шевченка // Позакласний час. – 2003. – № 22. – С. 1-3.

  4. Бондаренко В. Конкурс знавців творчості Тараса Шевченка // Позакласний час. – 2002. – № 4. – С. 32.

  5. Вергун І. Уклін Кобзарю // Розкажіть онуку. – 2004. – № 7-8. – С.4-5.

  6. Вікторина «Знайомий незнайомий Шевченко» //Бібліотечна планета. – 2000. – № 1. – С. 8-9.

  7. Волинець Т. Тарас Григорович Шевченко: Урок позакласного читання. 4 клас // Розкажіть онуку. – 2004. – № 4-5. – С. 2-3.

  8. З Шевченком у серці: Кросворд // Приходченко К. Витоки творчості. Розробки уроків та позакласних заходів з розвитку творчих здібностей учнів: Посібник. – Д., 1998. – С. 375.

  9. Зінківська О. Доля Кобзаря: До 190 – річчя з дня народження Т.Шевченка //  Позакласний час. – 2003. – № 21. – С. 1-4.

  10. Зяткевич О. Т.Г.Шевченко – співець рідного краю і художник: Урок позакласного читання // Розкажіть онуку. – 2000. – № 4. – С. 30-31.

  11. Кит П. Кросворд «Шевченківський» // Україна. – 2002. – № 5. – С. 54-55.

  12. Колесіна Т. Тарас Шевченко – великий кобзар, поет, художник України: Сценарій свята // Початкова школа. – 1996. – № 1. – С. 36.

  13. Коренєва В. Т.Г.Шевченко – Великий Кобзар України: Інсценізація уривка з оповідання «Залізні стовпи» за Степаном Васильченком // Розкажіть онуку. – 1996. – № 4. – С. 18.

  14. Міщук М. Золоті зерна поезії Т.Г.Шевченка: Літературно-музичний віночок // Розкажіть онуку. – 2003. – № 4-5. – С. 51.

  15. Мукомел Л. Дзвенять Кобзареві струни // Позакласний час. – 2003. – № 18. – С. 1-3.

  16. Онищак Н. Поклін тобі, Тарасе: Сценарій дитячого ранку, присвячений дню народження Т.Г. Шевченка // Розкажіть онуку. – 2004. – № 4-5. – С. 7-11.

  17. Перехрестя долі Кобзаря: До 190-річчя з дня народження Великого Кобзаря // Позакласний час. – 2003. – № 20. – С. 19-21.

  18. Переяславець В. У широкий світ: Картина з дитячих літ Тараса Шевченка // Світ дитини. – 2000. – № 3. – С. 8-9.

  19. Пестрікова О. Спомин про Тараса: Урок позакласного читання 3-4 класу // Розкажіть онуку. – 1999. – № 2. – С. 33.

  20. Петровська І. Сердечні пристрасті й розчарування Кобзаря: До 190 –річчя з дня народження Великого Кобзаря // Позакласний час. – 2003. – № 19. – С.1-4.

  21. Приезжих Н. Тарас Шевченко – України син // Розкажіть онуку. – 2003. – № 30. – С. 2-3.

  22. Прокоф’єва Л. «Шана Кобзареві»: Урок – свято // Розкажіть онуку. – 2001. – № 7-8. – С. 26-29.

  23. Пух О. Т.Г.Шевченко – поет, художник, патріот // Розкажіть онуку. – 2002. – № 3. – С. 45-47.

  24. Савостікова П. Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди: Бібліотечний інтегрований урок // Розкажіть онуку. – 2000. – № 6. – С. 44-45.

  25. Слободенюк Л. Тарас Шевченко (1814 – 1861): Літературні ігри // Розкажіть онуку. – 2000. – № 4. – С. 27-29.

  26. Тримаючи в руках «Кобзар»: Кросворд // Приходченко К. Витоки творчості. Розробки уроків та позакласних заходів з розвитку творчих здібностей учнів: Посібник. – Д., 1998. – С. 374-375.

  27. Хасієва Г. Тарасові березини: Сценарій дитячого ранку, присвячений дню народження Т.Г. Шевченка //  Розкажіть онуку. – 2004. – № 4-5. – С. 4-6.

  28. Шаптал Г. Шевченко – великий поет України // Розкажіть онуку. – 2006. – № 4. – С. 44-45.

  29. Шевченкіана: Літературознавча гра // Українська мова та література. – 2005. – № 13-15. – С. 33-40.




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка