Методична служба – школі випуск 1 Тернопіль астон 2003 Методична служба – школі



Сторінка2/41
Дата конвертації13.03.2016
Розмір5.08 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

1.2. Педагогічна освіта в Українській Народній Республіці


Крім важкого матеріального становища народної школи і вчителів, освіта в Україні зазнавала великих утисків внаслідок дискримінаційних заходів з боку царського уряду. Першим із них був розгром у 1847 році Кирило-Мефодіївського братства. Одночасно з репресіями його членів розпочалося цькування української культури, заборонялося саме вживання слів "Україна", "Гетьманщина", "Січ". Нарешті у 1863 році міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав циркуляр про заборону видавати українські книжки для шкіл і народного читання. Відповідно до цього циркуляру були закриті недільні школи і ліквідовано Тимчасову педагогічну школу в Києві. Ці урядові заходи дуже негативно відбились на подальшому розвитку освіти в Україні. Окремі види роботи в цьому напрямку, що пізніше набули деякого поширення, особливо після 1905 року, не мали вже помітного впливу аж до початку першої світової війни.

Лютнева революція 1917 року в Росії внесла помітні зміни в усіх ділянках суспільного життя народів Східної Європи. Внаслідок цих революційних подій та з волі українського народу 22 січня 1918 року в Києві була проголошена незалежність Української Народної Республіки. Ця подія помітно вплинула на розбудову всіх державних інституцій, в тому числі закладів та установ народної освіти.

Першим важливим заходом стала їх українізація. У народних школах її вдалося в основному провести вже протягом 1917-1918 навчального року. Займалися цим громадські організації та урядові органи у відповідності до рішень учительських з’їздів, Генерального секретаріату освіти та Всеукраїнської спілки учителів. Українізація початкових шкіл здійснювалась там, де на місцях були кваліфіковані учителі, що володіли українською мовою і мали для навчання необхідні підручники та навчальні посібники. В процесі українізації церковнопарафіяльні школи переходили також під управління земських та міських управ. Це були реальні кроки до здійснення принципу єдиної школи.

У червні 1917 року Центральна Рада затвердила перший Генеральний секретаріат, тобто автономний уряд України. Створений у його складі Генеральний секретаріат освіти очолив керівництво всіма питаннями шкільництва, а після затвердження російським урядом "Тимчасової інструкції для Генерального секретаріату" (17 серпня 1917 року) всі установи освіти на території трьох шкільних округів – Київського, Харківського та Одеського – також перейшли під його підпорядкування.

9 липня 1917 року ГСО видав декларацію, в якій говориться, що він має на меті сконцентрувати в своїх руках все керівництво шкільною освітою: нагляд за проведенням на місцях українізації школи, організацію видання підручників, підбір та підготовку вчителів для шкіл і надання їм допомоги щодо об'єднання їх у професійні товариства.

Крім намагань перетворити народну школу в національну і близьку до інтересів та потреб широких мас народу, проводились також заходи, щодо доступності освіти для всіх дітей шкільного віку. Це підтверджує, зокрема, той факт, що після проголошення Української Народної Республіки суверенною державою тодішнє міністерство народної освіти затвердило постанови про всенародне навчання, опираючись на відповідні рішення ІІ Всеукраїнського учительського з'їзду. В них говориться: "В Українській Народній Республіці всім дітям шкільного віку повинна бути забезпечена можливість одержати безплатну освіту в добре організованій загальноосвітній школі. Час науки в народній школі – 7 років. Перший ступінь – 4 роки, другий (продовження) – 3 роки.

Школи відчиняють місцеві самоврядування у залежності від кількості дітей шкільного віку, пристосовуючи кількість шкіл до чотирьох груп шкільного віку дітей: 7, 8, 9, 10 літ для першого ступеня і 11, 12, 13 для другого ступеня. Кількість дітей на одного учителя повинна бути ні в якому разі не більша 40 душ.

Утворення шкільної сітки і складання фінансового плану для її здійснення доручається міським і повітовим земським самоврядуванням.

6. Утримання в народній школі першого ступеня з державних коштів буде 1800 крб. На рік і 150 крб. На навчання закону Божого за кожний комплект, а всього на комплект (40 учнів) на рік 1950 крб.

Приватним безплатним школам залишається право включатися в шкільну сітку через відповідне місцеве самоврядування на загальних основах”.

Це були основні принципи побудови нової системи освіти в незалежній Україні. Що ж до діяльності ГСО і, пізніше, МНО, то їх робота проявлялась у різних ділянках. Вони активно займались організацією народних і середніх шкіл, опрацюванням планів дошкільного виховання і позашкільної освіти, розробкою планів організації професійних шкіл, утворенням кафедр українознавства в існуючих університетах та відкриттям нових університетів і вищих шкіл.

Внаслідок проведеної роботи вже на 1 січня 1919 року в Україні працювали такі середні школи:




Школи

Державні

Громадські

Приватні

Разом


хлоп'ячі гімназії

143

243

88

474

реальні школи

41

20

9

70

дівочі гімназії

18

166

178

362

дівочі інститути

4

-

-

4

комерційні школи

-

72

19

91

торговельні школи

-

14

4

18

духовні семінарії

9

-

-

9

дівочі єпархіальні школи

15

-

-

15

духовні школи

30

-

-

30

Всього:

260

515

298

1073

У своїй теоретичній діяльності МО УНР приділяло також велику увагу таким важливим питанням, як опрацювання проекту єдиної школи та плану управління освітою. Розпочата тоді робота мала створити основи для розбудови української системи освіти. Так, проект єдиної школи, що розглядався на ІІ Всеукраїнському учительському з’їзді, перейшов на подальше опрацювання в окремі комісії МО, а проект плану управління освітою був схвалений на спеціальній нараді, що її саме з цією метою було проведено.

Протягом перших післяреволюційних років в Україні велика увага приділялась організаційним питанням єдиної школи В цю роботу включилися як широкі маси передових учителів, так і представники урядових кіл. Йшлося про те, щоб шляхом її запровадження всі верстви населення мали однакове право на освіту, та щоб нова система освіти забезпечувала вільний перехід від найнижчого до найвищого ступеня. Власне ці головні принципи лягли в основу "Системи освіти в Україні" (1917 – 1930):


  1. Школа в Україні мусить бути національно-демократичною.

  2. Викладовою мовою навчання і виховання, мовою науки на Україні мусить бути українська мова.

  3. Для завершення розвитку науки на українській мові має бути створена Українська Академія Наук.

  4. Організація національно-демократичної школи на Україні мусить бути проведена учительством спільно з представниками народу.

  5. Всі громадяни України мають право на нижчу, середню й вищу освіту.

  6. Школа в Україні має бути єдиною для всіх соціальних груп.

  7. В освітньо-виховній системі має бути забезпечена можливість безперервного, безперебійного переходу від нижчого до найвищого ступеня школи.

  8. Українська освітньо-виховна система мусить забезпечити освіту й виховання національних меншостей України їхньою рідною мовою через відкриття шкіл чи рівнобіжних груп для національних меншин.

  9. Всі українські землі мусять бути сполучені в єдину українську державу з утворенням єдиної для всієї України системи освіти й виховання.

Намічений план української системи освіти доопрацьовувався і в наступні роки, і його в цілому було завершено вже під час Директорії. Готовий "Проект єдиної школи на Україні", зокрема його перша частина "Основна школа" ,був опублікований Міністерством освіти у 1919 році в Кам'янець-Подільському. Два роки пізніше, а саме у червні 1921 року. Рада Республіки, тобто законодавчий орган в еміграції, затвердила цей проект єдиної школи на своєму засіданні в м. Тарнові. Однак у зв'язку з політичними умовами, що тоді склалися, він, звичайно, не зміг бути реалізований на практиці.

Важливу роль як в опрацюванні основних принципів і планів нової школи, так і в запровадженні їх у життя відігравали прогресивні укра­їнські педагогічні кадри. Так, вже у 1917 році в Києві виникло україн­ське "Товариство шкільної освіти", яке відразу ж повело велику роботу в нових умовах, що саме тоді склалися. За його ініціативою відкрито першу українську гімназію ім. Т.Шевченка в Києві. Ним також організовано І Всеукраїнський з'їзд учителів і професорів та лекторські курси, ме­тою яких була підготовка лекторів для наступних річних курсів учите­лів. Це ж товариство займалось теж виробленням української терміноло­гії з різних ділянок науки, постійного українського правопису та ви­данням шкільних підручників, необхідних для організації освіти. Влітку 1917 року спеціальна комісія товариства опрацювала план єдиної школи в Україні, який розглядався на ІІ Всеукраїнському учительському з’їзді і в майбутньому створив основу проекту єдиної школи, вироблений комісіями Міністерства освіти України.

Важливе значена для розвитку національної школи в УНР мали два Всеукраїнські учительські з’їзди, два Всеукраїнські професійні учи­тельські з'їзди, з'їзд представників "Просвіти" і нарада в справі організації народної освіти в Україні, яка відбулась 15-20 грудня 1917 року. Перший Всеукраїнський учительський з'їзд проходив у квітні 1917 року і був скликаний Товариством шкільної освіти. На ньому вперше вільно, в національному дусі обговорювалось питання розвитку осві­ти і прийнято ряд постановімо визначали форму українізації школи.

Так, наприклад, у "Постановах секції нижчої школи в поряд з іншими, перелічені такі рішення:

“…3. Видати наново існуючі підручники для народної школи в потріб­ному часі…

5. Українізацію однокласних початкових шкіл необхідно провес­ти з початку нового академічного року. Російська мова, як предмет нав­чання, з третього року…

7. Вищі початкові школи треба українізувати поволі, відповідно до вимог педагогічного такту. Навчання українських дисциплін запрова­джується обов'язково у всіх школах нижчого типу.

8. У двокласних сільських школах перший клас треба зукраїнізувати на початку 1917-1918 року; у другому класі вводиться обов'яз­кове навчання предметів українознавства. При проведенні україніза­ції народних шкіл треба дотримуватися принципу забезпечення меншос­тей.

Задля забезпечення українізації школи з'їзд вважає необхідним, щоб всі ті особи, які займали досі відповідальні посади і тільки перешкоджали справі народної освіти, буди увільнені з цих місць і бу­ли замінені іншими”.

Названі рішення показують, що у питанні про нижчу школу головна увага приділялась встановленню одного її типу, а також щодо запро­вадження української мови та вивчення відповідних дисциплін у всіх початкових класах. Слід відзначити, що надалі вчителі в основному на­магались здійснювати їх на практиці.

10-12 серпня 1917 року проходив ІІ Всеукраїнський учительський з'їзд. Враховуючи те, що за час між з'їздами виникла Центральна краєва влада у виді Генерального секретаріату, що являв собою ще тоді ав­тономний уряд України, то резолюції цього з'їзду стали насправді прог­рамою його діяльності в галузі освіти.

Безпосередньо після цього, а саме 13-15 серпня 1917 року, в Києві відбувся Всеукраїнський професійний учительський з’їзд, в якому брали участь представники від 13 тисяч членів уже на той час об'єднаних учителів. З'їзд виробив основу професійної педагогічної організації, яка під назвою "Всеукраїнська учительська спілка" була створена ра­ніше на лекторських курсах. Одночасно він прийняв ряд постанов, де, зокрема, у розділі "Освіта вчителя", намічені такі рішення:

“Перший Всеукраїнський професійний учительський з'їзд для по­ширення освіти сучасного вчительства визнає необхідним:


  1. Влаштувати курси з загальноосвітніх та педагогічних предме­тів.

  2. Запровадити відрядження малодосвідчених у педагогічній справі вчителів у школи з доброю постановкою діла.

  3. Створити пересувні виставки навчального знаряддя і літератури, застосовувати педагогічні музеї і бібліотеки, а також влаштовувати науково педагогічні екскурсії.

  4. У найбільшій кількості відкрити учительські семінарії та інститути, поступово скасовуючи всякі іспити на звання учителя і вся­кі курси та класи для підготовки учительства, бо вони не осягають свого завдання.

  5. Через чотири-п'ять років праці учитель повинен мати піврічну або однорічну відпустку для поновлення і поширення своїх знань”.

Отже, вже протягом перших років існування незалежної української держави проводились рішучі заходи не тільки для розбудо­ви національної школи, але й для забезпечення її висококваліфікова­ними і національне свідомими педагогічними кадрами. Вони активно під­тримувались урядовими органами та державними інституціями, громадсь­кими організаціями і помітною більшістю учительських мас. Основним напрямом цієї діяльності, як свідчать численні тодішні документи, була побудова нової системи освіти, яка б враховувала інтереси та пот­реби української держави і її народу, а також широко використовувала досвід інших країн, що досягли в цій галузі певних успіхів. Це, зокрема, підтверджує стаття-рецензія О. Дорошкевича, опублікована в тодіш­ньому педагогічному журналі "Вільна українська школа". В ній з цього приводу говориться: “Уже мені доводилось писати про те, що наша школа повинна не тільки свою мову змінити, а весь свій дух, свій уклад, прокляті тра­диції, які щепили тут інспектори і всякі педагогічні поліцаї. А щоб переродити нашу школу відповідно до нових вимог педагогіки, треба на­родним вчителям, які совісно ставляться до роботи, знайомитись з пере­довою педагогікою. Насамперед школи Німеччини і Бельгії, а потім Америки, де європейські принципи зараз же переводяться на ділі, повинні стати зразками для нашої нової школи.”

Проведення роботи в цьому основному напрямі, як підтверджують факти із тих років, приносило позитивні наслідки, хоч вона й не була завершена із-за тодішніх суспільно-політичних обставин. Тому не підлягає сумніву, що цей багатий досвід минулого може й повинен бути ак­тивно використаний зараз, в період розбудови української національної школи.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка