Методичні поради щодо підготовки, проведення та оформлення свята. Свято проводиться у будь-яку пору року. Клас поділяється на групи за бажанням: „Історики”



Скачати 126.92 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір126.92 Kb.
Свято хліба

6 клас


Г. М. Дудар, старший учитель ЗОШ І – ІІІ ступенів № 19,

м. Тернопіль



Методичні поради щодо підготовки, проведення та оформлення свята.

Свято проводиться у будь-яку пору року. Клас поділяється на групи за бажанням: „Історики”, „Народознавці”, „Любителі поезії”, „Художники-оформлювачі”, „Кухарики”. Для кожного знайдеться робота. „Історики” шукають матеріал про виникнення хліба, „Народознавці” – про звичаї, обряди нашого народу, пов’язані з хлібом, прислів’я та приказки про працю хліборобів, пекарів, про вшанування хліба. „Любителі поезії” підшуковують вірші та пісні на задану тему, складають твори про хліб. „Кухарики” збирають рецепти цікавих страв із черствого хліба, сухарів. Весь зібраний матеріал оформляється дітьми у вигляді газет, планшетів та ін.. „Художники-оформлювачі” малюють малюнки, плакати, оформляють класну кімнату. Зібраний матеріал використовується при складанні сценарію. Діти виготовляють запрошення на свято.

Свято проходить у світлиці або у класній кімнаті, прибраній рушниками. Столи застелені вишиваними обрусами. На столах букети з колосків.

Звучить запис „Зеленеє жито , зелене”. Виходять дівчинка і хлопчик в українських костюмах. Дівчинка з хлібом на вишитому рушнику.

Дівчинка.

Це уклоняються – йому,

Бо він усьому голова.

Якщо він є – душа співа.

Як пахне хліб у хаті,

Вважайте, ви багаті.



Хлопчик.

Хлібе рум’яний, тепло материнства,

В хаті гостинно добро сієш ти.

З тобою стрічають, у світ проводжають,

Низький уклін тобі, хлібе мій.

Діти кланяються і дарують гостям коровай.

Учитель.

Дорогі діти, батьки, гості! Запрошуємо вас до нашої господи, на хліб, на сіль, на щире слово, на мудру бесіду. Сьогодні ми поведемо розмову про хліб.

Хліб священний лежить на столі –

Запашний і рум’яний. Високий.

Знають добре старі і малі.

Що то рук хліборобських неспокій.


Хліб священний лежить на столі,

В нього запах жнив’яного літа.

Хай завжди буде хліб на столі

І як сонце сіяє над світом.

Дорогі діти, сьогодні ми з вами перенесемось у ті далекі часи, коли з’явився перший хліб. І послухаємо наших істориків.

Учень-історик 1.

У 6-5 тисячоліттях до нашої ери хліб – пісні пляцки – випікався з кров’ю тварин, яких приносили в жертву або вполювали. У Стародавній Греції уміли пекти різний хліб. Для рабів – чорний, для хворих –з додаванням оливкової олії. Був хліб спеціально для спортсменів, які готувались до Олімпійських ігор. Під час спортивних змагань в самій Олімпії подавався делікатес – білий хліб з оливками і з рибою.

У 1748 році під лавою вулкана Везувія відкопали 82 буханці хліба, які чудом збереглись. Але найдревнішими із тих. Що дійшли до наших днів хлібинами, були ті, які, знайдені в гробниці Рамзеса ІІІ в Єгипті. Їм кілька тисяч років.

Учень-історик 2.

Точної відповіді на запитання, коли люди навчились випікати хліб нема. Але в історії є така думка, що близько 4000 року до нашої ери єгиптяни знали не тільки пляцки, але й хліб на „заквасці”. Пекар, який умів пекти хліб на дріжджах, особливо цінувався. Такий сорт був у Стародавньому Римі дуже дорогий і доступний лише дуже багатим людям. Цікаво, що у Стародавньому Римі за замах на життя пекаря винний карався смертною карою. А раб, якщо він був пекарем, коштував у 3-4 рази дорожче, ніж раб-швець чи раб-землероб. Хлібороби не піддавались „ніяким державним повинностям, …щоб вони могли без всіляких перешкод пекти хліб”, – так сказано у відомих історичних статутах візантійських цехів Х століття.



Учень-історик 3.

З перших днів свого існування хліб шанувався і цінувався. Так у прийнятому в Стародавньому Єгипті скоропису сонце. Золото і хліб позначалися однаково – кружечком з крапкою всередині. Хліб був поставлен в один ряд із сонцем і золотом. Слово „пекар” зустрічається вже в писемних джерелах, які датовані 1300-1200роками до н.е..



Учень-історик 4.

У Стародавній Русі у IV-III ст.. до н. е. основною хлібною культурою стало жито. А воно ж колись вважалося бур’яном, який засмічував пшеницю. Але цей бур’ян не раз рятував людей від голодної смерті. Хоч і не біла була з нього паляниця, але смачна і поживна. До житнього хліба була особлива повага. Недарма у народі казали: „Житній хліб пшеничному дід”. Окрім того, житній хліб був завжди дешевший і ситніший.



Учитель.

Житом у Стародавній Русі величали хліб у колосі, у снопах, у зерні. Два слова зійшлись у прекрасній назві обласного центру України Житомир. Є село Житне у Сумській області, Житники у Черкаській, Хлібна у Харківській, Хлібодарівка у Донецькій. Можна сказати, повага до хліба на всі лади. Недаремно у щоденній молитві люди щиро повторювали і повторюють слова: „…хліб наш насущний дай нам десь…” З хлібом, кажуть, і пісня миліша, і хата тепліша.

Паляниця, за добрим українським звичаєм мала неодмінно лежати на столі, і ніхто, навіть діти, не насмілювались покласти її догори. Хліб завжди був і є мірилом життя, людських статків, повсякденної культури. Діти, а які ви знаєте прислів’я, приказки про ціну хліба, про шанобливе ставлення до нього?

Учні по черзі розповідають, які прислів’я чи приказки вони знайшли.

Паляниця – хлібові сестриця.

Без солі, без хліба немає обіда.

Де хліб-сіль-каша, там домівка наша.

Коли хліб на возі, то нема біди в дорозі.

Як є хліб та вода, то нема голода.

Коли хліб на столі, то стіл – престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка.

Риба – вода, ягода – трава, хліб усьому голова.

Хто хліб не шанує, на того лихо чатує.

Хліб житній – батько рідний, гречана каша – мати наша.

Буде хліб –буде й обід.

Не залишай на завтра діла, а залишай хліба.

Як хліб буде, то й все буде.

Найсмачніший хліб од свого мозоля.



Учитель.

Молодці! Ви знаєте багато прислів’їв та приказок нашого народу про хліб. І, звичайно, знаєте звичаї, які підкреслюють святість хліба. Ось, наприклад. Хліб ріжуть тільки в руках. Лівою тримають хлібину, притискуючи до грудей, а правою ножа. Коли впала скибочка, неодмінно підійми, поцілуй і поклади на стіл. Доїж кусочок хліба, бо в ньому вся сила.

Будь-яке свято чи обряд нашого народу не обходиться без хліба. Слово нашим народознавцям.

Учень-народознавець 1.

Коли народжується дитина, йдуть з хлібом. А коли дитинка підростає, з нею граються, співаючи пісеньки-забавлянки:

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

Меншичкому – менший,

Більшичкому – більший.

Шусть у піч!

Шусть у піч!

Сажай – виймай!

Сажай – виймай!

Ріжу, ріжу,

Я куштую, –

Гам!

Учень-народознавець 2.

Коли виряджали сина у дорогу, мати ув’язувала в рушник житній окраєць. Справляли весілля чи будували хату – неодмінно приходили з книшем.

Та ніхто не вгадає,

Що в нашому короваю:

З трьох криниць водиця,

З трьох Копиць пшениця,

Ще й з трьох корів масла

Та яєць півтораста.

А коли молода йшла з дому, співали пісню, в якій молода просить у мами хліба.

Дівчатка виконують українську народну пісню „Молода просить у мами хліба”.

Учень-народознавець 3.

А ще є у нашого народу чудовий звичай – обжинки. В той день, як скінчили жнива, дожали останню ниву, женці ходять по полю, збирають колоски, плетуть один спільний вінок з того колосся і співають обжинкові пісні:

Ой, обжинки, господарю, обжинки,

Позбираймо колосочки із нивки.

Ой весело, господарю, весело,

Що ми тобі віночки плетемо.

А ще буде, господарю, веселіше,

Коли буде цей віночок на голові,

Коли буде коровай на столі.

А зараз ми заспіваємо жартівливу обжинкову пісню „Чи не той то Омелько”.



Дівчата виконують пісню.

Учень-народознавець 4.

І зимові обряди не обходились у нашого народу без хліба, калача. На Андрія у грудні печуть калету– великий корж із білого борошна. Печуть калету дівчата – всі разом, скільки б їх не було. Місять тісто по черзі, починаючи від найстаршої до наймолодшої… В кінці Андріївського вечора калету ділять між всіма учасника вечорниць.



Учитель.

„Розказували наші дідусі та бабусі, що колись давно люди не працювали так тяжко, бо не було потреби – хліб ріс, як трава, сам і сіявся. Вийди в степ і збирай собі досхочу, бо куди не кинеш оком – скрізь колосяться злаки. Ото був рай земний!

У родині Добромисла пекли щодня і запашні паляниці, і коржі з маком. Однак діти їли неохоче такі ласощі, особливо вередувала найменшенька Злата, пхинькала:

– Надокучив мені хліб! Що це за страва така – вийшов за хату і назбирав. Хочу того, чого у нас нема.

–Слава Богу, не обділені ми харчами, дякуй долі і за це! – повчав доню батько.

--Не можу в руки брати хліба, бридкий він мені! – зарепетувала Злата. І несподівано для всіх почала топтати ногами рум’яну, щойно випечену паляницю.

Небо враз затягнулося чорними хмарами, вдарив грім, сколихнув усе довкола. Небувала злива йшла сім днів. А коли нарешті виглянуло сонце, люди побачили, що геть всеньке колосся побито, степи спорожніли. Замість хліба почав рости непоживний колючий бур’ян.

Родина Добромисла пухла з голоду, тепер уже й крихта хліба стала у них на вагу золота. Запізніле каяття Злати не могло порятувати сім’ю. Та, на щастя. Збереглося кілька мірок зерна – ось і засіяли ним шмат поля.

Приходили на поклон до хлібної ниви і в сльотаві дні весни, і в літню спеку. До сьомого поту від світанку до сутінків працювала родина Добромисла, щоб виростити золоті колоски хліба.

Вижили.


Гірка робота, та солодкий хліб”. Діти, цю притчу написав Олег Паламарчук. Замисліться над останніми словами: „Гірка робота, та солодкий хліб”. А ще у народі кажуть: „Найсмачніший хліб від свого мозоля”. Одне тільки – напекти паляниць. То скільки треба вкласти того вміння і праці, а обробити ниву, висіяти та виходити зерно, уберегти від негоди – усе це тяжка людська праця.

А чи знаєте ви, діти, який шлях проходить зерно від поля до хлібини?



Учні висловлюють свої думки, зачитують уривки із своїх творів на тему : „Як народжується хліб”.

А зараз послухайте жартівливу пісню „Ой у полі на горбочку” про те як народжується хліб.



Дівчата виконують українську народну пісню в обробці В. Таловирі „ОЙ у полі на горбочку”.

Учень.

Били його на токах залізних,

Пересипали в ночах запізніх,

Жаром термітним пекли під боки,

Щитом броньованим толочили,

І випивали останні соки,

І витинали останні жили.

В землю ввінчали за мить єдину

Зеренце, зерно, хлібну зернину.

Воно ж, як людина, забувши втому,

Чекало весни й молодого грому,

Зросло, піднялось, перейшло обніжками,

Перед руїнами, біля хати,

Й пошкандибало зеленими ніжками

Людину погодувати.

Учень-народознавець 3.

З випіканням хліба у нашого народу пов’язані традиції, як от: хліб треба пекти у жіночий день; у день випічки хліба у хаті повинно бути весело, бо ж недарма у народі кажуть: „Од усмішки хліб пухкіший сходить”. Не можна рипатися дверима, коли хліб печеться, бо він може зглевковіє. На два пальці будуть скальці.



Учитель.

Хліба у нас вдосталь. Зайдіть у будь-яку крамницю і ви побачите на полицях і пшеничний, і житній. Паляниці, калачі, булочки. Бублики… Це багатство. Та іноді стає боляче. Що є люди, особливо ті, хто не пережив голодного лиха, які не цінують хліб. Можна провести прості розрахунки. Якщо у місті близько 200 тисяч населення, це приблизно 60 тисяч сімей. Якщо у кожній сім’ї щодня у відходи іде 100г хліба, то по місту це складе 6 тонн. А скільки в Україні таких міст!

Учені підрахували, що, якщо, наприклад, в Алжирі одна людина викине в день 9,72г хліба (це 10г зерна), то це складе втрату 43800т зерна. Хлібом, спеченим з такої кількості, зерна можна годувати цілий рік місто з населенням 400тис. чоловік. А зараз давайте послухаємо поетичні рядки, присвячені хлібові.

Учень.

–Не кидайсь хлібом, він святий!–

В суворості ласкавій,

Бувало, каже дід старий

Малечі кучерявій.

– Не грайся з хлібом, тож бо гріх!–

Іще до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх, бувало каже мати.

Бо красен труд, бо рясен піт,

Бо жита дух медовий

Життя несе у людський світ

І людські родить мови.

Хто зерно сіє золоте

В землі палку невтому,

Той сам пшеницею зросте

На полі вселюдському.

(М.Рильський)

Учень.

В потертому кошику

хліб принесли із крамниці.

О, як же він пахнув надіями,

степом, пшеницею!

Як солодко мріяв про стіл.

у господі накритий.

А хліб розламали і кинули

свиням в корито.

Бо, кажуть, від хліба товстішає,

м’якшає сало.

Втішалося свинство, аж

хрюкать на мить перестало.

Очиці вузенькі від радощів

мружило косо.

А він же, той хліб, сподівання

чиєсь і недосип.

А мати ж його, упустивши,

було, цілувала.

А я на долівці колись

його крихти збирала.

(Г. Світлична)



Учитель.

Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося його присутністю, його терпким .віддаймося пошанівком тим, хто зростив, виколосив і розмолов у семи млинах мучицю, руками, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці.

Хай завжди він – совість наша – буде в хаті, як диво лежатиме на столі, прикритий вишитим рушником, святий і ситий, і найпершою молитвою нашої духовності віддасться хвала хлібові.

Учень.

Отче, хлібе наш насущний, в щоденній потребі

Хай же святиться ім’я твоє стоязико.

І на полі, й на морі, і на шахті, і в небі

Буде воля твоя, наш безмовний владико.

Батько твій , чорнозем з українського степу.

А за матір – Марія селянського роду.

Притули свою щоку рум’яну і теплу

До людини – малої частинки народу.

Корінь глибоко твій – глянеш– темно у вічі,

Коло нього там тіні і скіфа й дуліба,

Перемочений кров’ю не раз і не двічі,

Бо історія людства – історія хліба.

О, щаслива година! Зливаються шуми

І зсипаються в бункери степу огроми

Сходить вчинений хліб – сходять радісні думи.

І зітхає діжа, як душа після втоми.

Встань, товаришу людство! В хвилини урочні

Поклонися зернині – цій дивній данині.

Біле борошно днів, чорне борошно ночей

Перемішано працею в кожній хлібині.

Учитель.

Уклонімося хлібові, аби він одвічно був на нашому столі, щоб не глевкотів, не черствів, бо, коли черствіє хліб, то і душі черствіють.

А що робити, якщо в дім принесли свіжий батон чи калач, чи золотисту паляницю, а з вчорашнього дня залишилися недоїденими кусочки хліба чи скоринки? Пам’ятаючи про те , що і черствий хліб – дуже корисний продукт, не будемо викидати його залишки пташкам, а підсушимо їх й потім використаємо для приготування смачних і навіть оригінальних страв. Адже у кулінарії черствий хліб і сухарі використовують для приготування супів, тортів, напоїв. Сьогодні наші юні господині разом із мамами і бабусями порадують нас своїми кулінарними шедеврами із черствого хліба.

Господині виносять частування.

Учень.

Ой, снопе, снопе,

Снопе великий,

Золотом – зерном

Колосе налитий.

Ой, снопе, снопе,

Снопе стеблистий,

Добре вродила

Пшениця чиста.

Будемо мати

Хліба доволі,

Бо працювали

Дружно на полі.

Ой, снопе, снопе.

Снопе вусатий,

Несеш достаток

У кожну хату.

Несеш достаток

Кожній родині,

Славу велику

Нашій Україні.

Усі діти , батьки, гості співають пісню „Зеленеє жито, зелене”.

Учитель.

Дорогі діти, розмова про хліб матиме своє продовження. Ми ще не раз звертатимемось до цієї одвічної теми на наших уроках хліба. Допоки буде хліб на Землі, доти буде життя. І кожен повинен пам’ятати про це і свято берегти його.


Додатки

ЗЕЛЕНЕЄ ЖИТО, ЗЕЛЕНЕ

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито ще й овес

Тут зібрався рід наш увесь.
Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито женці жнуть,

А вже тії гості в хату йдуть.


Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

А вже тая хата всім мала,

Бо уся родинонька прийшла.


Зленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене,

Зеленеє жито за селом,

А вже тії гості за столом.



ОЙ У ПОЛІ НА ГОРБОЧКУ

Ой у полі на горбочку, на горбочку

Стоїть чудо на кілочку.

Люди чудо змайстрували, змайстрували,

Вітряком його назвали.
Буйний вітер повіває, повіває.

Чудо крилами махає, гей, махає.

І кидає, і махає,

Наче всіх людей скликає.


Звозять в міхах люди зерно, люди зерно

І складають коло чуда, коло чуда.

Бо чудовая робота,

Буде весь день молотити.


Чудо-диво зерно меле, зерно меле,

Сипле в міхи муку білу. Муку білу.

Буде діткам хліб печений

І галушечки варені.



ЛІТЕРАТУРА

1.Барыкин К. Хлеб, который мы едим. – М. Издательство политической литературы, 1983.

2. Дитячий фольклор. К., „Дніпро”, 1986.

3. Карамзин В. Наш хлеб. – М., „Правда”, 1986.

4. Паламарчук О. Вольному – воля, спасенному – рай. – К., „Веселка”, 1991. стор. 17.

5. Прислів’я та приказки: Природа. Господарська діяльність людини. –К., „Наукова думка”, 1989.



6. Народні берегині. 8 клас. –Тернопіль, МП „Чумацький шлях”. 1991.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка