Методичні рекомендації до практичних занять Укладачі: В. В. Хміль А. М. Малівський О. П. Варшавський Для студентів усіх факультетів денної форми навчання



Сторінка1/6
Дата конвертації13.03.2016
Розмір0.92 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Міністерство освіти і науки,
молоді та спорту України


Дніпропетровський національний університет
залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна

Кафедра «Філософія і соціологія»


ФІЛОСОФІЯ
Методичні рекомендації до практичних занять
Укладачі: В. В. Хміль
А. М. Малівський

О. П. Варшавський



Для студентів усіх факультетів денної форми навчання

Дніпропетровськ 2011

УДК 141.2 (075.8)
Укладачі:

Хміль Володимир Васильович

Малівський Анатолій Миколайович

Варшавський Олександр Павлович
Рецензенти:

д-р філос. наук, проф. В. Г. Вікторов (ДРІДУ НАДУ)

д-р філос. наук, проф. А. В. Решетниченко (ДІІТ)

Філософія [Текст]: методичні рекомендації до практичних занять / уклад.: В. В. Хміль, А. М. Малівський, О. П. Варшавський. Дніпропетр. нац. ун-т залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна. – Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, 2011. – 59 с.


У планах практичних занять та тем для самостійної роботи студентів даються методичні рекомендації до кожного з питань, що виносяться на семінарські заняття. Пропонуються теми рефератів та доповідей, а також новітні підручники, в яких ці питання викладені більш повно.




Хміль В. В. та ін., укладання, 2011



Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна,
редагування, оригінал-макет, 2011

ВСТУП

Сучасний етап розвитку України потребує висококваліфікованих, професійно підготовлених фахівців, здатних плідно працювати в різних сферах суспільного життя. Ці вимоги особливо виразно актуалізуються в умовах орієнтації української освіти на європейські норми та включення нашої країни до Болонського процесу. Проте спеціаліст сьогодні – не тільки грамотний виконавець вказівок та інструкцій, але передусім людина, яка творчо працює й мислить, інтелектуально і морально розвинута та має власний світогляд. Передумовою формування такого світогляду є засвоєння вищих досягнень світової та вітчизняної філософської культури. Успішна реалізація завдання щодо формування особистісного світогляду передбачає великий обсяг самостійної роботи. Курс філософії – один з фундаментальних предметів у системі вищої освіти. У перекладі з грецького слова «філео» – люблю, «cофія» – мудрість, тобто філо-софія – мудрість, точніше, постійне прагнення до мудрості, любов до неї. Мудрість – вища цінність культури кожного народу, людини, людства. «Мудрість бо над перли дорожча і нічого, що можна бажати, з нею не зрівняється», – проголошується в Біблії.

Духовна атмосфера, в якій знаходиться сучасна молодь, – це переоцінка нашого історичного минулого, затвердження плюралізму, розмаїття думок та поглядів на різні аспекти суспільного життя.

Загальною метою методичних вказівок є закріплення теоретичних знань, отриманих під час вивчення лекційного матеріалу, умінь та навичок з написання реферату та підготовки до семінарських занять.

Необхідною передумовою формування власної позиції в молоді є ознайомлення з сучасною філософією та її ідейною основою – загальнолюдськими цінностями. Вивчення філософії є однією з передумов залучення кожної молодої людини в загальнокультурну світову спільноту.

Період студентського життя – це період інтенсивних напружених пошуків свого місця у світі, це час формування усталеної системи ціннісних орієнтацій, побудови реалістичних життєвих планів та формування ідеалів. Філософія є однією з тих навчальних дисциплін, які покликані сприяти процесу вирішення зазначених проблем.

Необхідною передумовою продуктивного вивчення філософії є увага до своєрідності предмета філософії як навчальної дисципліни.

Мистецтво думати – велике багатство людини. Прагнення до істини, зростання духовності, творче мислення і сміливість пошуку нових ідей, інтелек-туальна чесність, критичність і самокритичність розуму, уміння використовувати попередній досвід, вислухати і прийняти іншу думку, якщо вона правильна, – такі риси потрібно постійно формувати в нашої студентської молоді. Провідне місце в цій відповідальній світоглядній діяльності повинна зайняти філософія, і ніяка інша сфера знань впоратися з таким завданням не спроможна.

Тема № 1. ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФІЇ ТА КОЛО ЇЇ ПРОБЛЕМ


  1. Поняття світогляду, його структура.

  2. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія.

  3. Специфіка філософського розв’язання світоглядних проблем. Теми та типи філософствування.

  4. Предмет та функції філософії.

Теми рефератів

  1. Специфіка та особливості міфологічного типу світогляду.

  2. Філософський світогляд та його особливості.

  3. Науково-практичне та теоретичне світорозуміння.

  4. Елементи міфу в духовному житті сучасної людини.

  5. Світоглядна та методологічна функції філософії.

  6. Суспільно-історична природа релігії.


Базові поняття та категорії: світогляд, філософія, предмет філософії, знання, цінності, переконання, розум, людина, міфологія, релігія, методологія.

Вивчення філософії доцільно почати зі знайомства з таким духовним утворенням як світогляд. Справа в тому, що філософія – одна з форм існування світогляду.

Світогляд – невід’ємна складова життєдіяльності як окремої людини, так і суспільства в цілому. Передумовою осягнення світогляду є увага до тих проблем, які визначають його специфіку. Головними серед них є такі : «Що таке людина?», «Що таке світ?», «Якими мають бути принципи стосунків людини зі світом?», «Наскільки вільною є людина в виборі способу ставлення до світу?». Коротко світогляд можна визначити як сукупність уявлень людини про саму себе та своє місце в світі. Предметом світогляду є відношення «людина – світ». Іншими словами, світогляд – своєрідний спосіб відтворення відношення «людина – світ».

Світогляд людини – форма регуляції її життєдіяльності. Проявом важливої ролі світогляду в житті людини є синонімічність виразів: «мати світогляд» та «бути особистістю».

Однією з умов осягнення світогляду є увага до шляхів його формування. Він може бути як результатом напружених духовних шукань, так і некритичним відтворенням домінуючих в суспільстві стереотипів стосовно способу бачення людини та світу.

Для більш повного та глибокого розуміння світогляду доцільно зосередити увагу на змістовній та рівневій структурах.

У змістовному плані основними компонентами світогляду є такі основні компоненти: знання, цінності та переконання В ході розгляду місця та ролі кожного з компонентів варто зосередити увагу на пошуку відповіді на питання: «Чому головним серед них є переконання?»

Коли ж мова йде про рівневі структури світогляду, то в основу покладені форми узагальнення світоглядного змісту. Основними серед них є світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. На своєрідності кожної з них варто зосередити увагу в ході осмислення світогляду.

Якщо ми розглянемо в найзагальнішому вигляді існуючі в історії людства світоглядні позиції, то крім їх розмаїття можна також помітити і наявність спільних рис. Одним з варіантів класифікації їх є історичні типи світогляду. Це – міф, релігія та філософія. Всі вони є формами фіксації досвіду духовно-практичного освоєння світу.

Міф – найдавніший за часом виникнення тип світогляду. Специфічною його рисою є домінування в ньому першого рівня світогляду – світовідчуття. Приймаючи до уваги цей момент, пері­од існування міфу називають дитинством людства. Проявом домінування в міфі світовідчуття є відсутність у ньому в загальнозначущій теоретичній формі відповідей на головні проблеми світо­гляду.

Формою прояву специфіки міфу як типу світогляду є такі його функції:

– забезпечення духовного зв’язку поколінь;

– фіксація прийнятої в суспільстві системи цінностей;

– спонукання до певних норм поведінки, традицій та звичок.

Релігія – другий історичний тип світогляду. Основою його є світорозуміння як рівень світогляду. Тут спостерігається формування певної картини світу. Спільним з міфом моментом є елементи віри. Відмінність же полягає в руйнації тієї безпосередньої єдності людини і світу, яка є основою міфу. На перший план в релігії виходить протиставлення людини і світу. Його передумовою є подолання всезагального одухотворення природи.

Подвоєння світу як специфічна риса релігії проявляється в тому, що буття виступає в двох формах: як світ природи, де людина – частина природи; як світ надприродній – світ безсмертного життя душі, тобто чисто духовний світ. На відміну від міфу, де світ природи є самодостатнім, у релігії природа є похідною від духовного начала як самодостатнього. Філософія – найбільш зріла форма (історичний тип) світогляду, тобто форма розв’язання питань: Що є людина? Що є світ та на яких принципах має будуватись ставлення людини до світу? Істотна відмінність філософії від двох інших типів світогляду полягає в тому, що в ній як фундаментальна здатність людини постає здатність самоусвідомлення (рефлексія). У зв’язку з цим специфічну рису філософії справедливо вбачають у тому, що вона – теоретична форма розв’язання світоглядних проблем. (Більш повно своєрідність філософії як світоглядного знання та його відмінність від міфу і релігії див. Філософія: курс


лекцій. – К., 1993. – С. 16-23).

За способом свого існування філософія є перш за все засобом фіксації і формою існування глибинних життєвих смислів і поривань. Найперше це стосується поривання до свободи, що роз­глядається багатьма європейськими мислителями як смисловий стрижень самої людської сутності. Філософія завжди намагалася в той чи інший спосіб служити справі визволення людини чи з-під влади забобонів та невігластва, чи від страху смерті, чи з рабства власних інстинктів і тілесних потягів. Вільний і неупереджений розум, вільна добра воля, вільне в своїй невимушеності людське почуття, вільна від фанатизму й застиглості віра – ось що вічно відшукувала, звеличувала й стверджувала в людині філософія впродовж усієї своєї історії.

Один із поширених хибних стереотипів стосовно природи філософського знання є зближення та ототожнення його з наукою. Для того, щоб зрозуміти своєрідність філософського бачення світу, необхідно зосередити увагу на відмінності прояву в науці та філософії спільного для них обох моменту – спрямованості на пізнання загального. Науку воно цікавить як загальне в чистому вигляді, само по собі, безвідносно до людських оцінок та інтересів. Що ж стосується філософії, то вона обов’язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, тобто пізнає загальне, виходячи з надій, вірувань і цілей людини. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знанням «зацікавленим», «небайдужим», тобто – світоглядним.

Демократична організація суспільства передбачає вільний вияв філософією властивого їй потенціалу як необхідну умову забезпечення духовної і соціальної різноманітності. Демократія потребує розвиненої філософії й мусить культивувати філософську культуру, якщо прагне зберегти й посилити свою життєздатність.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Основні історичні типи світогляду та їх риси.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 9-10; 12-15.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 17-22.

  1. Що є предметом вивчення філософії?

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 15-16.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 32-35.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 3-22.



  1. Специфіка філософії як типу світогляду. Де, коли і за яких умов виникає філософія?

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 16-20.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 27-31.

  1. Функції філософії.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 31-34.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 25-27.

Тема № 2. ФІЛОСОФСЬКА ПАРАДИГМА АНТИЧНОСТІ



  1. Натурфілософські системи античних мислителів: мілетська та елейська школи. Філософські вчення Геракліта, Демокрита, Зенона та ін.

  2. Поворот до людини: софісти та Сократ. Діалектика як метод філософствування.

  3. Філософія Платона як об’єктивний ідеалізм. Теорія ейдосів.

  4. Метафізика та гносеологія Аристотеля.

Теми рефератів

  1. Проблема буття в античній філософії.

  2. Сократ про призначення філософії.

  3. Етапи становлення античної діалектики.

  4. Мислителі античності про призначення філософії.

  5. Теорія «ідеальної» держави Платона.


Базові поняття та категорії: буття, космос, ейдос, діалектика, діалогіка, онтологія, апорії, Всесвіт, сутність, розум, людина, етика, мораль, об‘єк-тивне, суб‘єктивне.

Поряд із розвитком філософської думки в країнах Давнього Сходу виникла й розвивалась філософська думка в античній Греції. У центрі уваги перших філософських шкіл були питання, пов’язані з аналізом сутності буття, первооснови світу, питання влаштування всесвіту.

Антична філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою насамперед на Космос як на безумовну реальність і найвищу цінність. Вона починається з постановки питання про первооснову всього сущого – «архе» (загальну характеристику раннього етапу античної філософії (досократиків) та більш повний виклад своєрідності кожної з його шкіл – мілетської, іонійської та елеатської – дивитися у підручниках.

Мілетська школа (VІІ-VІ ст. до н. е.) розглядала питання про першооснову всього сущого з позиції наївного матеріалізму. Для Фалеса – це вода, для Анаксімена – повітря, для Анаксімандра – апейрон, тобто щось безмежне.

Можливість ідеалізму була реалізована ще в початковий період давньогрецької філософії – у піфагорійській та елеатській школах. Піфагор
(VІ ст. до н. е.) і його послідовники дійшли висновку, що визначальним началом Космосу є числа і числові відношення. Елеати заперечують числовий ідеалізм піфагорійців і постулюють абстрактний символ єдиного, неподільного, вічного і нерухомого Буття. Це надматеріальне Буття згідно з Парменідом (VІ-V ст. до н. е.) є завжди рівне собі мислення. Речово-тілесний характер універсального світопорядку буття був представлений водою, повітрям, апейроном, а особливої виразності він набуває у філософському вченні Геракліта (VІ-V ст. до н. е.), який вбачав першооснову світу у вогні. Цей конкретно-чуттєвий гераклітівський вогонь як першоречовина світу є одночасно його універсальною закономірністю – логосом.

Найбільш завершеної форми грецький матеріалізм набуває у філософському світогляді Демокрита (V-ІV ст. до н. е.). Він висуває гіпотезу щодо існування найдрібніших неподільних часток, або атомів, і пустоти, в якій ці частки рухаються завдяки притаманній їм силі ваги.

Наприкінці V – на початку ІV ст. до н. е. окреслюється тенденція до виділення людини з-поміж інших речей навколишнього світу. Людина перетворюється у спеціальний предмет філософування. Виразно ця тенденція виявляється в софістів, які були платними вчителями філософії, красномовства та інших знань, необхідних для політичної діяльності. Саме старше покоління софістів і започаткувало тенденцію «повороту до людини». Протагор висловив цю переорієнтацію у своїй знаменитій тезі: «Людина є міра всіх речей». Сократ (V ст. до н. е.) здійснює крутий поворот у давньогрецькій філософії – він вперше головною філософською проблемою вважає проблему людини. Звернення до людини, її внутрішнього світу, заклики до самопізнання стали основою сократівського вчення, яке можна назвати етичним раціоналізмом. «Пізнай самого себе» – такою є вихідна теза його філософування. Сократ наголошував на тому, що такого знання можна набути лише в процесі безпосереднього спілкування з іншими людьми – у діалозі, у ході практичної зустрічі умів.

Великий вплив на подальший розвиток філософської думки мав Платон (427-347 рр. до н. е.) Він запевняв, що існує світ надчуттєвих ідей, які недоступні чуттєвому сприйняттю і є абсолютними, вічними, позамежними. Ідеї постають щодо речей як їх одвічні взірці та причини їх виникнення. Теорія ідей Платона є перша філософська система об’єктивного ідеалізму, яка вмістила вчення про буття, пізнання та соціальну доктрину – модель ідеальної держави.

Учень Платона, великий філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е.), піддав критиці вчення Платона про ідеї, показав, що сутність речей не може бути поза самими речами, оскільки теорія ейдосів подвоює світ. Саме наука може відкрити сутність речей, вивчаючи самі речі. Тому Аристотель звертав увагу на процес пізнання і визначив такі притаманні йому риси: достовірне, логічно доведене, загальне. Його внесок у розвиток філософії і логіки досить вагомий, він розробив основні принципи формальної логіки, які були єдиними засобами мислення до ХVІІІ ст.

У творчості Аристотеля грецька філософія досягає найвищого свого розвитку і продуктивності. Він сформував ідеал науки та створив формальну логіку. Інакше кажучи, хоча Аристотель за традицією продовжує називати філософське знання мудрістю, характер способу існування самої філософії у нього змінюється. Уперше в історії філософії філософське знання зближується з науковим і ставиться з ним в один ряд. Згідно з Аристотелем філософія постає наукою, що досліджує суще як таке, а також те, що притаманне йому саме по собі. За своїми світоглядними настановами вчення Аристотеля коливається між матеріалізмом та ідеалізмом. Коли ж мова заходить про чинники світового процесу, то чільне місце серед них філософ відводить позасвітовій меті (перший двигун, розум, Бог).

Велич Аристотеля не у спробі узагальнити й систематизувати класичну філософську спадщину античності, а головним чином у тому, що йому вдалося зберегти саме поліфонію (багатоголосся) давньогрецької філософської думки та її пошуковий характер (кожен студент може переконатися в цьому в ході конспектування фрагмента з праці Аристотеля «Метафізика»).

Основним течіям філософії елліністичного періоду (ІІІ ст. до н. е. – І ст. н. е.): епікуреїзму, стоїцизму та скептицизму – властивий виразний інтерес до проблем морально-етичного плану, до суб’єктивної тематики. Згідно з Епікуром метою мудрого життя є самозаглиблення, відсторонення від злиднів і переживань повсякденності та досягнення «атараксії» – відсутності хвилювань. Стоїки ж (Зенон, Епіктет, М. Аврелій) наголошували на тому, що у світі панує невблаганна необхідність, якій людина не може протистояти і від якої цілком залежить перебіг подій у зовнішньому світі. І хоча людина не владна над необхідністю, їй усе-таки слід уважно вивчати природу для того, щоб, знаючи необхідність, підкорятися їй. Скептики ж єдино правильною позицією щодо цього світу вважали утримання від будь-яких категоричних стверджень про нього. Всупереч першим натурфілософським школам, що ставили питання про те, як звести багатоманітність предметів і явищ світу до єдиного, засновник скептицизму Піррон оголошує неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу.

Разом з розпадом рабовласницького ладу закінчується період і античної філософії, яка проіснувала майже тисячу років і мала великий вплив на подальший розвиток світової культури.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА



  1. Передумови формування філософії в Давній Греції. Основні етапи.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 56-57.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 74-77.

  1. Натурфілософія в Давній Греції. Досократики.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 57-64.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 77-91.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 30-38.



  1. Класичний етап давньогрецької філософії. Сократ, Платон.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 64-70.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 92-103.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 42-48.



  1. Філософія Аристотеля: вчення про буття та пізнання.

1. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /
В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 103-106.

2. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 69-70.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 48-51.


  1. Елліністично-римська філософія: епікуреїзм та стоїцизм.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 70-72.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 108-112.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 51-60.

Тема № 3. Філософія середньовіччя
та ДОБИ відродження


  1. Основні принципи релігійно-філософського світогляду.

  2. Проблема людини та Бога в патристиці: вчення Августина Блаженного. Проблема теодицеї.

  3. Проблема людини та Бога в схоластиці: вчення Фоми Аквінського. Докази буття Бога.

  4. Становлення релігійної філософії в Київській Русі.

  5. Гуманістичний та натурфілософський напрям Відродження
    (Піко дела Мірандолла, Н. Макіавеллі, Дж. Бруно, Г. Галілей).

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка