Методичні рекомендації до самостійної І практичної роботи студентів Харків-2011 зміст стор. Вступ



Сторінка2/3
Дата конвертації22.03.2016
Розмір0.71 Mb.
1   2   3
Блок 3. Природні рекреаційні ресурси

Природні рекреаційні ресурси – це природні об’єкти, явища, процеси, які виявлені на певній території і мають комфортні умови для розвитку окремих галузей туризму та рекреації, або є перспективними, але недостатньо вивченими для визначення можливостей їх використанні і отримання користі для людини.

Природні рекреаційні ресурси впливають на масовість, сезонність і потужність туристичних і рекреаційних потоків в міжнародній рекреації, які формуються під дією окремих складових природно-рекреаційного потенціалу.

Природні рекреаційні ресурси поділяються на кліматичні, водні, бальнеологічні, біотичні, можливе ще виділення таких рекреаційних ресурсів як рельєф (орографічні), ландшафти (за Стафійчуком В.С.).

До кліматичних природних рекреаційних ресурсів можна віднести райони з комфортним кліматом для розвитку окремого виду туризму чи рекреаційної діяльності, що характеризується такими показниками як переважаючі кліматичні умови, середньорічні та середньодобові температури, швидкість вітру.



Водні природні рекреаційні ресурси включають моря, озера, річки, водосховища, ставки, придатні для водних видів відпочинку, туризму і спорту.

До бальнеологічних природних рекреаційних ресурсів відносять запаси мінеральних вод різних за походженням: хлоридні, вуглекислі, сірководневі (сульфідні), радонові, азотні, миш’яковисті, залізисті, бромні, йодні, крем’янисті, фтористі, без специфічних компонентів; лікувальні грязі.

До біотичних природних рекреаційних ресурсів відносимо: рекреаційні ліси; складові природно-заповідного фонду (ботанічні, лісові, ентомологічні, орнітологічні, загальнозоологічні заказники, ботанічні та зоологічні пам’ятки природи, ботанічні сади та зоопарки, національні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки); фауну мисливських господарств.

Ландшафт як природне середовище рекреаційної діяльності, формує рівень сприятливості для відпочинку й естетичності відчуттів, які його супроводжують. Перевагу отримують ті країни та регіони, які володіють ландшафтною мозаїчністю і поєднанням на обмежених територіях пляжних, прибережних і прируслових, гірських, лісових, приозерних місцевостей у різних комбінаціях. 

Велике значення для міжнародної рекреації та для формування міжнародних рекреаційних потоків має рельєф. Орографічні ресурси, у першу чергу, нерівності земної поверхні, а особливо наявність складчастих структур, сприяють розвитку окремих напрямків рекреаційної діяльності, пов'язаних зі спуском чи підйомом: гірськолижний і пішохідний туризм, альпінізм, скелелазіння, даунхіл, дельтапланеризм тощо.



Кліматичні рекреаційні ресурси

Клімат, погода, їх комфортність і вплив на самопочуття людини є визначальними, а в багатьох випадках навіть лімітуючими чинниками розвитку для більшості функціональних типів територіальних рекреаційних систем, туристичних комплексів і масових видів туризму. Наприклад, сприятливість помірного, тропічного та субтропічного клімату дозволяє розвивати практично всі види рекреаційно-туристичної діяльності. Тоді як суворість арктичних і антарктичних районів, згубність для здоров'я людини, особливо європейців, екваторіального клімату з його високими температурами та вологістю, унеможливлюють розвиток масового туризму в цих кліматичних поясах. Натомість, з'являється можливість запроваджувати екологічні, наукові чи екстремальні види туризму, яким притаманна незначна інтенсивність і вибірковість. 

Клімат безпосередньо впливає на потужність і сезонність туристичних потоків, стає природним регулятором цінової політики в межах головних туристичних районів світу та окремих країн. На графіку (рис. 2) видно, що максимальна кількість туристських прибуттів незмінно (протягом трьох років) характерна для літніх місяців липня та серпня, а найменша кількість – для листопада та лютого.

Рис. 2. Зміна туристських прибуттів в світі за місяцями року

Це зумовлено такими кліматичними умовами як кількість сонячної радіації в окремі місяці роки, кількість ясних сонячних днів. Тобто за комфортних кліматичних умов (для рекреаційної діяльності) спотерігаються найвищі показники туристських прибуттів, а за дискомфортних – найнижчі. З цього можна зробити очевидний висновок, що природні фактори, а саме кліматичні умови і ресурси, є визначальними в розитку та динаміці міжнародних рекреаційних потоків та міжнародної рекреації в цілому.

Саме кліматичні особливості актуалізували одну з нагальних проблем розвитку туристичної індустрії світу - проблему пікового завантаження засобів розміщення туристів і сезонності робочих місць. "Мертвий сезон" (зимовий чи дощовий період) примушує одну частину інфраструктурних закладів тимчасово припиняти свою роботу, а іншу - у кілька разів зменшувати вартість більшості послуг. У виграші опиняються ті країни чи їх частини, територія яких знаходиться у комфортних кліматичних і погодних умовах, де сезонні коливання головних метеорологічних характеристик мінімальні і дозволяють обслуговувати туристів протягом року. Прикладами такого впливу є курорти країн Карибського басейну, іспанського острова Майорка, туніського острова Джерба тощо.

Найбільший вплив клімату виявляється через реакцію людини на погоду, тобто на комплекс геофізичних (освітленість, тривалість світлової частини доби, сумарна сонячна та ультрафіолетова радіація, прозорість повітря) і метеорологічних елементів (температура повітря, його вологість, швидкість вітру, хмарність і т.п.).

Звичайно, при різних видах сезонної рекреаційної діяльності, а також при кліматотерапії оцінка ступеня сприятливості однієї і тієї ж погоди для організму людини неоднакова. Для подальшого розширення і уточнення знань про кліматичні ресурси дуже важливо визначити вплив метеорологічних і геофізичних факторів на організм людини. Класифікація погод за рекреаційною придатністю розглядається в достатньо значній кількості наукових праць, де використано різні підходи та чинники впливу.

Було визначено показники сприятливих кліматичних умов для рекреаційних цілей, основні параметри яких відображено в таблиці 2.

 Таблиця 2

Параметри оптимальних кліматичних умов для рекреаційних цілей

Показники



При використанні в період

літній

зимовий

Середньодобова температура повітря, °С







при швидкості вітру = 0 - 1 м/сек.

+15 - +20

0 - -25

при швидкості вітру = 2 - 3 м/сек.

+15 - +23

0 - -15

при швидкості вітру = 4 - 5 м/сек.

+20 - +26

0 - -10

Швидкість вітру, м/сек.

До 5

До 5

Час отримання оптимальної дози УФР, хв.

20-40

-

Період геліотерапії, днів

105-120

-

Товщина снігового покриву, см




10 - 40

Тривалість сприятливого періоду, днів

60-90

45-60

Тривалість періоду для занять зимовими видами спорту, днів

-

45-60

Значне різноманіття кліматичних умов, що формуються в різноманітних природних зонах, слід розглядати як природні курортно-рекреаційні фактори і використовувати їх для загартовування і тренування організму людини, для профілактики і лікування. В межах крупних природних зон за специфікою клімату виділяють приморські і континентальні, гірські і рівнинні райони.

Гірські райони характеризуються вертикальним розміщенням кліматичних поясів і рослинності. Це обумовлює суттєву різноманітність відпочинку і великі можливості терапії різних захворювань. В горах поряд із зниженням абсолютних величин основних метеорологічних елементів зменшується їх міждобова мінливість. Повітря вирізняється великою чистотою і прозорістю. Кількість годин сонячного сяйва, активність сонячної радіації збільшуються, біологічна активність ультрафіолетової частини спектра зростає.

Зона тундри характеризується збитковим зволоженням при недостатньому забезпеченні сонячним теплом. Відсутність ультрафіолетових променів сонця протягом 7 місяців холодного періоду може призводити до розвитку в організмі людини ультрафіолетової недостатності. Типовими для даної зони є наявність вічної мерзлоти і відсутність деревної рослинності. Переважаючий тип рельєфу - плоскі приморські низини з болотами. За своїми природними умовами ця заболочена зона мало придатна для розвитку курортів.

В зоні тайги достатня кількість тепла і вологи, вегетаційний період триваліший, ніж в тундрі, сприяє розвитку деревної рослинності, в основному хвойної. В рельєфі підвищення чергуються з низинами, поширені болота. Період ультрафіолетової недостатності скорочується до 5-6 місяців, а літом протягом 1,5-2 місяців можлива сильна біологічна активність сонячної радіації. Річна кількість опадів складає 500-600 мм. Ця зона помірно комфортна для розвитку рекреаційної діяльності.

Для зони мішаних лісів помірного поясу характерні помірна сонячна радіація, нестійка циркуляція атмосфери, переважання рівнинної поверхні і наявність великих лісових масивів. Ця зона може бути широко використана для кліматолікування протягом усього року. Літом можливе проведення аеро- і геліотерапії із застосуванням корегуючих вітрозахисних засобів, купання у водоймах. Зимою погода сприятлива для пішохідних і лижних прогулянок, сну на верандах у спальних мішках.

Зона лісів мусонного клімату помірних широт характеризується різким контрастом між холодною сухою зимою і теплим вологим літом. Річна кількість опадів у межах 400-800 мм. У формуванні мусонної циркуляції помірних широт велику роль відіграє термічний контраст – суходол - море. Лише осінній сезон є сприятливим для відпочинку і лікування, чому сприяє кількість годин сонячного сяйва, що становить 200 годин на місяць, середньомісячні температури вище +15°С, незначна кількість дощових днів - всього 2-3 дні.

Зона степів – рівнини з висотою над рівнем моря 150-250 м, добре розвинутими ярами, річковими долинами. Значна кількість годин сонячного сяйва (2200 годин на рік) і переважання антициклонального режиму погод забезпечують тут можливість проведення кліматолікування в найоптимальніших умовах. Річна кількість опадів невелика (400 мм). Нестача зволоження виступає причиною формування посух, в результаті чого в степових районах майже відсутня деревна рослинність. Великою лікувально-профілактичною цінністю є приморські райони степової зони, де оптимально поєднані риси степового і приморського кліматів. З червня по жовтень тут можлива таласотерапія. Для розвитку курортного будівництва важливо, що кількість сонячних днів у літній період в степовій зоні досить стійка.

Південне положення зони середземноморського клімату, багата субтропічна рослинність, незамерзаюче море створюють можливість широкого використання цих районів для курортного лікування. Значний приплив сонячного тепла, обумовлений високим полуденним стоянням сонця і великою кількістю годин сонячного сяйва (до 2400 годин на рік), тривалий період сильної біологічної активності сонячних променів (6-6,5 місяця) дозволяють проводити геліотерапію. Антициклональні форми циркуляції переважають над циклональними (230 і 135 днів).

Завдяки географічному положенню зона субтропіків відчуває вплив циркуляційних процесів помірних і тропічних широт. Найсприятливішим періодом року для лікування і відпочинку в даній зоні є осінь, так як і в районах із середземноморським типом клімату.

Пустелі - зони з вкрай засушливим кліматом, характеризуються великою кількістю сонячного тепла (2800-3000 годин сонячного сяйва на рік), що визначає їх особливу роль для курортного лікування хворих на нирки. Річна кількість опадів - 75-150 мм.

Таким чином, усе погодно-кліматичне розмаїття за силою впливу на рекреаційні та туристичні процеси поділяється на кілька класів комфортності, які позначаються на розвитку масового туризму і регулюють його інтенсивність: комфортний, сезонно комфортний, субкомфортний і дискомфортний. 

Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси створюють зони суб'єктивно приємних тепловідчуттів без ознак переохолодження чи перегріву. У межах таких зон виникають сприятливі умови для організації масових видів рекреаційно-туристичної діяльності, в першу чергу, пляжно-купального відпочинку.

Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси у Європейському туристському регіоні формуються в межах субтропічного кліматичного поясу, у приатлантичній частині цього поясу середземноморський клімат, сприятливий для розвитку міжнародної рекреації. 

У межах Азійсько-Тихоокеанського туристського регіону комфортні та сезонно комфортні для відпочинку умови формуються в межах субтропічного та субекваторіального поясів. 

На території Американського туристського регіону комфортні і сезонно комфортні погодно-кліматичні комплекси приурочені до субтропічного кліматичного поясу, до субекваторіального та тропічного поясів.

У Близькосхідному туристському регіоні комфортні і сезонно комфортні комплекси лежать в межах субтропічного і тропічного поясів.

В Африканському туристському регіоні ареали з комфортними і сезонно комфортними умовами для відпочинку сформувалися на середземноморському узбережжі, де переважає субтропічний і тропічний клімат.

Клас субкомфортних погодно-кліматичних комплексів формує добрі та задовільні передумови для організації традиційних видів літнього і зимового відпочинку. Субкомфортні умови викликають певне напруження у терморегуляторних функціях організму, пов'язане з незначним перегрівом чи переохолодженням. Це є наслідком впливу відносно сприятливих погодно-кліматичних характеристик: слабка циклонічна діяльність, добові коливання температури у межах 5-6°С, швидкість вітру, що коливається в межах 4-6 м/с, температура повітря вища +27°С під час літнього відпочинку, нижча -10°С або з переходом через 0°С під час зимового відпочинку, підвищена вологість повітря тощо.

Головними територіями, де сформувалися субкомфортні умови, є більшість регіонів із помірним і тропічним кліматом, особливо у внутрішньоконтинентальних районах.

Дискомфортний погодно-кліматичний комплекс створює передумови для появи метеотропних реакцій та метеопатії і формує зону суб'єктивно негативних теплових відчуттів, які проявляються у значному переохолодженні чи перегріванні. Це викликано несприятливими погодно-кліматичними характеристиками: дуже спекотна та волога, а також морозна погода, сильний вітер (більше 9 м/с), часті опади, тумани, грози, хуртовини та інші небезпечні метеорологічні явища, різка зміна погодних умов протягом доби тощо. Дискомфортні умови різко обмежують можливості для організації традиційних видів відпочинку, але залишають можливості для розвитку альтернативного та екстремального туризму.

На значній частині територій, що лежать у межах екваторіального поясу, практично в усіх полярних і субполярних широтах формуються погодно-кліматичні умови, що належать до класу дискомфортних.



Водні та бальнеологічні рекреаційні ресурси

Гідрографічні об'єкти у поєднанні із комфортними погодно-кліматичними умовами перетворилися у визначальний чинник розвитку рекреаційно-туристичних процесів, у тому числі і формування міжнародних рекреаційних потоків. Океани та моря, озера, великі та малі річки, водосховища стали основними об’єктами для багатьох територіальних рекреаційних систем, що розташовані в комфортних та субкомфортних погодно-кліматичних районах.

Головною складовою частиною водних рекреаційних ресурсів нині стали морські й океанічні узбережжя з м'яким кліматом і зручними пляжами, що перетворило їх на рекреаційно-туристичні мегаструктури планетарного масштабу, у межах яких концентрується до 80 % загального обсягу рекреаційних потоків світу. 

До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлантичному океані - Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст та міських агломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; в Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст та міських агломерацій узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані - острів Шрі-Ланка, район прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. В цих районах поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.

В останні роки одним з найбільш динамічних напрямів рекреації є ринок річкових і морських круїзів. Зростання ринку морських круїзів розпочалося з середини 1970-х років У світі виділяють такі основні круїзні території: Аляскинсько-Канадська, Схід Північноамериканського узбережжя, Мексиканська Рів’єра, Карибська, Гавайська, Південно-Тихоокеанська, Південно-Американська, Антарктична, Скандинавія, Середземноморська, Західно-Африканська, Африкано-Індійська, Далекосхідна. Найпопуляннішими серед туристів територіями є Карибська, Середземноморська, Скандинавія (Балтія та норвезькі фіорди). Швидкими темпами зростає попит на круїзи далекосхідною територією.

Річкові круїзи стають популярним видом подорожей. Найбільш широке поширення одержали річкові круїзи в Західній Європі, в основному по річках Рейну, Дунаю, Сені, Ельбі, Роні, Мозель.

Річкові круїзи включають до програми знайомство туристів з провінційним життям багатьох країн. Річкові круїзи організовуються не лише в Європі, але і в інших частинах світу: В Африці - по Нілу, в Північній Америці - по Міссісіпі, в Південній Америці - по Амазонці, в Азії - по річках Янцзи, Меконг, Амур. Морські і річкові круїзи вдосконалюють туристичну інфраструктуру в морських і річкових басейнах, дають поштовх розвиткові старих невеликих портів, сприяють формуванню нових туристичних маршрутів.

Річки стають стрижнями опорного рекреаційно-туристичного каркасу цілих країн і окремих регіонів. Яскравими прикладами є Бразилія, де Амазонка стала магістральною віссю туристичного освоєння глибинних районів країни. Міссісіпі та її басейн - один із головних внутрішніх туристично-рекреаційних районів США.

Віндсерфінг активно розвивається у таких країнах Європейського туристського регіону: Греція, Іспанія, Італія, Португалія, Кіпр, Хорватія, Чорногорія; в Азійсько-Тихоокеанському регіоні: В’єтнам, Мальдіви, Філіппіни, Фіджи, Французька Полінезія, Нова Зеландія; в Американському регіоні: Аруба, Барбадос, Венесуела, США; в Африканському регіоні: Кенія, Маврикій, Туніс, ЮАР, Кабо Верде; в Близькосхідному регіоні віндсерфінг розвивається у Єгипті.

Серед центрів розвитку занурення з аквалангом – дайвінгу, в світі виділяються країни Карибського басейну, країни басейну Червоного моря, панічно-східне узбережжя Австралії, країни південно-східної Азії, країни Середземномор’я. Треба зазначити, що дайвінг досить небезпечний вид відпочинку, оскільки найпопулярніші місця розповсюдження дайвінгу співпадають з місцями розповсюдження акул, що виступає лімітуючим фактором для данного виду рекреаційної діяльності.

Попит на рекреаційно-туристичні послуги в Європі та Америці привів до освоєння і менш комфортних узбереж прохолодних морів, які, значною мірою, задовольняють потреби місцевого населення і дозволяють знімати пікові навантаження з південних регіонів у літній період. Яскравим прикладом такого освоєння є узбережжя Балтійського і Північного морів.

Озера приваблюють туристів і як місця пляжно-купального відпочинку з елементами водного туризму, і як об'єкти споглядання. Прикладом першого напрямку використання приозерних природних комплексів є Балатон (Угорщина), Озерний округ (Велика Британія), Мазурський приозерний край (Польща), Шацькі озера (Україна), другого - Байкал (Росія), Тітікака (кордон Перу та Болівії), Іскандеркуль (Таджикистан).

Гідрогеологічні або бальнеологічні рекреаційні ресурси широко використовуються в рекреаційній діяльності. Мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, бішофіт є природною основою для розвитку оздоровчо-лікувального туризму, який поширений у північноамериканських країнах, в Австралії, Ізраїлі, у більшості європейських країнах, у тому числі і в Україні.

Використання бальнеологічних ресурсів передбачає наявність певних традицій, культури їх медико-рекреаційного споживання, достатнього рівня розвитку медицини і медичних технологій. Відсутність цих соціальних складників загальної культури відпочинку та медичного обслуговування обумовлює низький рівень використання бальнеологічних ресурсів на африканському континенті, у багатьох азійських державах, незважаючи на те, що надра даних регіонів містять значні запаси відповідної сировини. 

Світовими лідерами за запасами бальнеологічних рекреаційних ресурсів є Росія, Чехія, Угорщина, Німеччина, Нова Зеландія, США.

Бальнеологічні ресурси мають значний влпив на формування міжнародних рекреаційних потоків та розвиток міжнародної рекреації.



Ландшафтні та орографічні рекреаційні ресурси

Ландшафтні ресурси двояко впливають на розвиток рекреації. Із одного боку, ландшафт є середовищем, у якому відбуваються рекреаційно-туристичні процеси, а з іншого - унікальним об'єктом споглядання, тобто перетворюється на туристичну атракцію. 

Серед різноманіття рекреаційно-туристичних ландшафтів як середовища, в якому відбуваються рекреаційні процеси, виділяються кілька типів (лікувально-оздоровчі, спортивно-туристичні та інші) та видів, таких як бальнеологічні, підводні коралові тощо (рис. 3).

Рис. 3. Функціональні типи рекреаційно-туристичних ландшафтів


Ландшафт, що перетворюється на об'єкт туристського споглядання, належить до естетично привабливих, унікальних природних комплексів, де на перший план виходить один із його виняткових за візуальним сприйняттям складників: рельєф, загальний характер поверхневих і підземних вод, рослинні і тваринні формації тощо. Це можуть бути каньйони, незаймані ділянки лісів, карсти, водоспади, провалля, кратери вулканів, гірські схили, окремі скелі чи вершини, коралові споруди та інші природні об'єкти. 

Екстраординарність природного об'єкту у поєднанні із розумною рекламою здатна перетворити один такий ландшафт на головну туристичну атракцію цілої країни. Прикладом може бути каньйон річки Колорадо у США. Свого часу він був названий гордістю Америки, а нині ерозійні форми рельєфу річкової долини стали основою створення національних парків "Каньйонлендс" та "Гранд Каньйон" і місцем проведення численних турів.

Не менш унікальними та привабливими для споглядання ландшафтами є базальтова "Бруківка Гігантів" поблизу підніжжя гір Антрім, що у Північній Ірландії; кратер Нгоронгоро в Танзанії - велетенська вулканічна кальдера, відрізана від зовнішнього світу практично прямовисними 700-метровими стінами з особливою флорою та фауною; долина Роторуа або "країна гарячої води" (Нова Зеландія) із сотнями гарячих і холодних джерел, знаменитими гейзерами і специфічним запахом від води, насиченої сірководнем; підніжжя згаслого вулкану Памуккале в Туреччині, яке має поетичну назву "Царство сплячих водоспадів" і багато інших виняткових, неповторних куточків природи, які, мов магніт, притягують до себе десятки і сотні тисяч туристів з різних куточків світу.

Велике значення для рекреації та для формування міжнародних рекреаційних потоків має рельєф. Орографічні ресурси, у першу чергу, нерівності земної поверхні, а особливо наявність складчастих структур, сприяють розвитку окремих напрямків рекреаційної діяльності, пов'язаних зі спуском чи підйомом: гірськолижний і пішохідний туризм, альпінізм, скелелазіння, даунхіл, дельтапланеризм (найбільш поширений у Австралії, Німеччині, США, Франції, Угорщині та Польщі) тощо. На інтенсивність рекреаційного використання гірських споруд впливають такі їх характеристики: гіпсометричні, кліматичні, ландшафтно-естетичні, гляціологічні (льодовики, сніговий покрив, селі, лавини), інженерно-фізичні (сейсмічність, наявність зсувів, обвалів та інших стихійних явищ), а також соціально-економічні (транспортна доступність, освоєність, насиченість інфраструктурою, розвиненість сфери обслуговування, наявність трудових ресурсів та історико-краєзнавчих об'єктів). Особливе значення при цьому надається гіпсометричному положенню (абсолютні та відносні висоти) території, параметру, який комплексно відображає властиві певним висотам ландшафтно-кліматичні умови. Прикладами такого використання є Альпи, Карпати, Піренеї, Балканські гори, які є найвідвідуванішими серед європейців. Ця закономірність не розповсюджується на екстремальні види туризму, де відстань, доступність і освоєння прилеглих районів відходять на другий план. 

Карстові печери (США, Росія, Україна, Туреччина), пляжі (багатокілометрові чисті пісчані пляжі островів Океанії, Карибського басейну), коралові рифи (Австралія, країни басейну Червоного моря, острівні держави Океанії) та інші привабливі геоморфологічні об'єкти - підґрунття для розвитку пляжно-купального, екологічного, наукового, екстремального і пізнавального туризму. Найбільш відомі з них перетворюються на туристичні атракції світового рівня. До переліку таких об'єктів належить Флінт-Рідж-Мамонтова печера – найдовша карстова печера світу, яка розташована на території штату Кентуккі у США. Довжина її ходів станом на 2006 р. складала 563 км. До туристичного використання вона залучена з 1816 р. Із загальної довжини розвіданих печерних ходів для туристичних потреб використовується близько 18 км. Щороку печеру відвідують близько 60-80 тис. туристів. 

Біотичні рекреаційні ресурси

Ліси займають одне з провідних місць серед біотичних ресурсів. Як природний рекреаційних ресурс ліси класифікують:

- ліси рекреаційного призначення - власне рекреаційні ліси, рекреаційні ліси в національних природних парках і ландшафтних заказниках;

- ліси, які частково виконують рекреаційні функції - водоохоронні, грунтоохоронні, захисні, експлуатаційні.

Власне рекреаційні ліси - це особлива категорія земель лісового фонду, на якій функція рекреаційного лісокористування є основною: парки, лісопарки, зелені зони міст. Важливою якісною ознакою паркових рекреаційних лісів є їх готовність до масового відпочинку, що досягається відповідним пристосуванням території, використанням малих форм архітектури. Якісною ознакою лісопаркових територій є переважання індивідуального відпочинку і максимальний комфорт. Особливе місце займають природно-заповідні території та об'єкти. Це заповідники і заказники різних форм та напрямів заповідання, національні природні парки, дендропарки, природні об’єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, пам'ятки природи місцевого значення, пам'ятки садово-паркової культури. Рекреаційна діяльність тут допускається тільки в тих місцях і в тому обсязі, який гарантує збереження цінних природних комплексів.

Ліси згідно з їх корисною дією поділяють на функціональні групи. Рекреаційна роль лісів тісно пов'язана з їх абіотичними і біотичними факторами (рис. 4).




Рис. 4. Схема поділу корисних функцій лісу на групи

Вплив лісу на абіотичні фактори середовища проявляється в наступних властивостях лісів:

а) клімато-покращувальних (вплив на вітровий і температурний режими, сонячну радіацію, виділення кисню, поглинання вуглекислого газу, іонізацію повітря та ін.);

б) водоохоронних (вплив на вологість повітря, регулювання режиму водозбору, водостоку, покращення якості води);

в) захисних (полезахисних, ґрунтозахисних, шумозахисних, пило- і газозахисних).

Ліси і зелені насадження суттєво трансформують сонячну радіацію (пряму і розсіяну). Зниження сонячної радіації в залежності від біометричних показників деревостану коливається у великих межах. Наприклад, пряма і розсіяна радіація в сосновому насадженні складає 45%, в листяному - 30%, в ялинковому -25%. Штучні насадження на міських територіях також значно знижують сонячну радіацію.

Пом'якшення радіаційного режиму лісами і зеленими насадженнями в спекотні дні літа сприяють підвищенню комфортності відпочинку і є сприятливою умовою для розвитку міжнародної рекреації.

Лісові біогеоценози суттєво впливають на температурний режим повітря. Різні за складом і структурою насадження по-різному трансформують кліматичні ресурси тепла, створюють в лісі свої мікрокліматичні умови. В зимовий період різниця між температурою повітря в лісі і на полі невелика. Вона зростає весною і досягає максимуму в спекотні дні літа. Наприклад, в окремі роки в лісі мінімальна температура повітря була на 3-4°С вища, а максимальна на 4-6°С нижча, ніж на відкритій ділянці.

Більше 60% кисню постачається рослинністю суходолу. В теплі сонячні дні літа 1 га лісу, поглинаючи 220-280 кг вуглекислого газу, виділяє 150-220 кг кисню, достатнього для дихання 40-50 людей. При утворенні 1 т органічної маси виділяється в середньому 1,3-1,5 т кисню.

Особлива роль у розвитку та еволюції міжнародної рекреації належить лісовим ресурсам помірного, тропічного й субекваторіального поясів. 

Ліси помірного поясу, насамперед соснові, поліпшують якість повітря, наповнюють його ефірними оліями, алкалоїдами, фітонцидами і вбивають хвороботворні бактерії. Такі лісові масиви стають основою для функціонування оздоровчих закладів і місцями масового відпочинку населення. Для більшості європейських країн, особливо для Німеччини, Австрії, скандинавських держав, Польщі, України, Росії ліси є потужним природним рекреаційним ресурсом, що сприяє розвитку міжнародної рекреації.

Тропічні та субекваторіальні ліси - джерело надзвичайного біологічного різноманіття у планетарному масштабі. Їхня роль у розвитку міжнародної рекреації стрімко зростає протягом останніх 20-30 років.

Причина криється в активному розвитку екологічного туризму, який у Бразилії, Індії, Індонезії, Лаосі й інших країнах цих географічних поясів приходить на зміну лісозаготівлі і за прогнозами Всесвітньої організації туризму (UNWTO) екологічний туризм є одним з перспективних напрямків міжнародної рекреації 21 століття.

Фауністичне розмаїття, наявність екзотичних тварин на окремих територіях також мають вплив на розвиток міжнародної рекреації. Найяскравішим прикладом є сафарі – подорожі на джипах або на іншому транспорті в заповідні або незаселені райони для знайомства з дикою природою, зокрема для спостереження за дикими тваринами (центрами світового сафарі є Зимбабве, Кенія). Також фауністичні рекреаційні ресурси проявляють себе через такі форми туризму як рибальство і полювання. При проведенні міжнародних змагань з рибальства, відкритті сезону полювання спостерігається підвищення туристських прибуттів до цих рекреаційних територій. Все більший інтерес у рекреантів визиває спостереження за такими цікавими тваринами як кити. У світі виділяються райони спостереження за китами, серед них: Азорські острови, Домініка (острів у складі групи Антильських островів), місто Херманус у ПАР, Аляска, Квінсленд у Австралії, район Каліфорнії і Массачусетса у США, пів-острів Вальдес (Аргентина), острів Ванкувер (Канада), Каліфорнійська затока у Мексиці.

Біотичні ресурси впливають на розвиток тематичного або подієвого туризму. Приладом є парад роз у США, парад тюльпанів у Нідерландах.

Біотичні рекреаційні ресурси найбільший вплив мають на розвиток екологічного та пізнавального туризму.



Блок 4. Характеристика природних ресурсів за туристськими регіонами світу

Європейський туристський регіон

Незмінно потужним, на рівні 450-500 млн прибуттів щороку, лишається обсяг туристичного потоку до країн Європейського туристського регіону. Такий стан речей обумовлений впливом кількох груп чинників. 

По-перше, потужний і різноманітний природно-рекреаційний і культурно-історичний потенціал: тисячі кілометрів морських пляжів, освоєні гірські системи, мозаїчність і різноманітність ландшафтів, густа річкова й озерна мережа, багаті бальнеологічні ресурси, багатство різноманітних історичних, архітектурних і археологічних пам'яток, значна кількість культурних, сакральних і техногенних атракцій (мегаліти, монастирі, церкви, музеї, тематичні парки, аквапарки, розважальні заклади тощо), численні події, які використовуються у туристичній індустрії і формують значні туристичні потоки (концерти всесвітньо відомих співаків, спортивні змагання, Венеціанський карнавал тощо).

По-друге, сприятливі соціально-економічні та суспільно-географічні чинники: високий рівень економічного розвитку більшості країн регіону, якісна транспортна і соціальна інфраструктура, тісне сусідство держав, давні та багаті культурні традиції, у тому числі напрацьована культура відпочинку і подорожі, релігійна й етнічна толерантність, притаманна населенню більшості країн Європи, відносно низький рівень злочинності і висока безпека життя, якісні трудові ресурси, традиційно високий рівень розвитку туристичної індустрії та якості обслуговування.

По-третє, сприятливий політичний клімат: давні демократичні традиції суспільно-політичних устроїв, стабільність політичної ситуації в більшості європейських країн, функціонування Європейського Союзу, формування єдиної єврозони і спрощення процедур в'їзду - виїзду туристів, що дозволяє безперешкодно відвідувати ряд країн.

У межах Європейського туристського регіону провідну роль за рівнем розвитку міжнародного туризму відіграють Південна та Західна Європа (рис.5).

Рис. 5. Міжнародні туристські прибуття в Європейський регіон в 2010 році
Позитивну динаміку зростання кількості міжнародних прибуттів демонструють країни Центральної і Східної Європи, що пояснюється ліквідацією "залізної завіси" між Заходом і Східною Європою та СРСР після розпаду останнього і демократизацією суспільного життя. Як наслідок - світ, завдяки туризму, "відкриває" для себе колишні тоталітарні держави. 

Перспективи розвитку туризму у Європейському регіоні пов'язані із ширшим залученням ресурсів східноєвропейських, особливо пострадянських країн, їх інтеграцією до єдиного туристичного середовища і створенням сучасної туристичної інфраструктури, ширшого використання природно-рекраційного потенціалу постіндустріальних країн, розвиток нових альтернативних рекреаційних територій.

Характеристика природно-рекреаційного потенціалу Європейського регіону подана в таблиці 3.

Таблиця 3

Європейський туристський регіон

Рекреаційні ресурси


Райони, в яких представлені



Кліматичні ресурси:

комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси

субкомфортний погодно-кліматичний комплекс

дискомфортний погодно-кліматичний комплекс


Більша частина Південної Європи, за винятком Паданської низовини, півночі Піренейського та Балканського півостровів, що лежать в межах субтропічного кліматичного поясу

Вся Європа, за винятком Південної Європи, східна, центральна та західна частина Азії, що лежать у межах помірного кліматичного поясу

У межах субарктичного та арктичного кліматичних поясів лежить північне узбережжя Євразії, Ісландія та острів Гренландія.



Водні ресурси:

рекреаційні берегові райони

райони морських круїзів
райони річкових круїзів
приозерні природні комплекси

Середземноморське узбережжя Південної Європи, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів


Узбережжя Середземного та Балтійського морів, район Північної Європи
Річки Рейн, Дунай, Сена, Ельба, Рона, Мозель, Амур

Балатон (Угорщина), Озерний округ (Велика Британія), Мазурський приозерний край (Польща), Шацькі озера (Україна), Байкал (Росія), Іскандеркуль (Таджикистан)



Ландшафтні ресурси

Росія, Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія, Греція, Австрія, Швейцарія, Україна, Угорщина, Іспанія, Румунія, Польща, Норвегія

Бальнеологічні ресурси

Росія, Чехія, Болгарія, Іспанія, Ісландія, Німеччина, Італія, Україна, Румунія, Киргизстан, Австрія, Угорщина, Хорватія, Греція, Ізраїль

Біотичні ресурси

Росія, Фінляндія, Швеція, Республіка Корея, Іспанія, Франція, Данія

Орографічні ресурси

Росія, Туреччина, Норвегія, Швейцарія, Австрія, Італія.

Лімітуючі фактори

Вулканічна та сейсмічна активність (Ісландія, Італія, Туреччина), забруднене атмосферне повітря та водні ресурси, наявність зон екологічних катастроф

З наведеної характеристики можна зробити висновок, що Європейський регіон в повній мірі забезпечений природніми рекреаційними ресурсами і має значний потенціал для розвитку майже всих видів рекреаційної діяльності.

Перевагами цього регіону є наявність тисяч кілометрів морських пляжів на узбережжях теплих морів у комфортних та сезонно-комфортних кліматичних районах, що є передумовою для розвитку купально-пляжного відпочинку, водного туризму; освоєні гірські системи, що дають змогу активно розвивати спортивний туризм: вітрильний, пішохідний, гірський; мозаїчність і різноманітність ландшафтів, густа річкова й озерна мережа, багаті бальнеологічні ресурси, сприяють розвитку прогулянкового, оздоровчого та лікувального туризму.

Азійсько-Тихоокеанський туристський регіон

Азійсько-Тихоокеанський туристський регіон включає полярні типи країн. З одного боку - Японія, Австралія і Нова Зеландія, які належать до світових економічних лідерів та найбагатших країн з високим рівнем розвитку, а з іншого - Афганістан, Непал, Шрі-Ланка, М'янма, Бангладеш, Папуа - Нова Гвінея, які належать до найбідніших держав світу. До регіону також належать Китай та Індія - країни з більш ніж мільярдним населенням кожна, з потужним сировинним і промисловим потенціалом, але з низькими прибутками на одного жителя.

Рекреаційні ресурси регіону відзначаються надзвичайним багатством і різноманіттям. Це стосується як природних, так і суспільних (подієвих) ресурсів. Їх залучення до інтенсивного використання у туристичній індустрії залежить від економічного розвитку і демократичних перетворень у багатьох країнах регіону.

Міжнародний туризм в Азійсько-Тихоокеанському регіоні - відносно молоде явище, оскільки індустрія туризму в окремих країнах почала розвиватися у 1980-ті роки. 

Стрімко завойовують міжнародний туристичний ринок країни Південно-Східної Азії (рис. 6). Таїланд, Індонезія, В'єтнам, поряд із традиційним для західного споживача відпочинком на чистих пляжах, якісним дайвінгом, численними розвагами на зразок мавпячих чи слонячих театрів, фестивалів трансвеститів, тайського боксу тощо, пропонують широкі можливості для екологічного туризму і пізнання біологічного різноманіття, для релігійного туризму і знайомства з буддизмом та специфічною для європейців і американців східною культурою, для дешевого шопінгу. 

Рис. 6. Міжнародні туристські прибуття в Азійсько-Тихоокеанський регіон у 2010 році

Значна кількість острівних країн в Океанії існує за рахунок міжнародного туризму. Федеративні Штати Мікронезії, Палау, Фіджі вже тривалий час асоціюються у західного споживача із туристичним "раєм" - блакитні лагуни з чистою водою і теплим піском пляжів, коралові рифи, екзотична флора і фауна манять до себе тисячі мандрівників. Але відсутність на багатьох островах в Океанії постійного населення через нестачу питної води і ресурсів першої необхідності ускладнює розвиток туристичної індустрії. Десятки і сотні кілометрів ідеальних пляжів є ресурсом розвитку майбутньої рекреації.

На заваді інтенсифікації використання потужного природного потенціалу Австралії і Нової Зеландії стоїть їх віддаленість від головних споживчих туристичних ринків. Але розвиток круїзного туризму, авіаційного транспорту і цінова політика провідних авіаперевізників з кожним роком все більше нівелюють цей негативний чинник і створюють перспективи для стрімкого розвитку регіону.


Таблиця 4

Азійсько-Тихоокеанський туристський регіон


Рекреаційні ресурси


Райони, в яких представлені



Кліматичні ресурси:

комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси

субкомфортний погодно-кліматичний комплекс
дискомфортний погодно-кліматичний комплекс

Японські острови без Хоккайдо і Рюкю, Східний Китай, південь Корейського півострова, півострови Індокитай та Індостан без пустелі Тар, острів Шрі-Ланка без південно-західної частини, Філіппінські острови без південної половини острова Мінданао, південний схід Малайського архіпелагу, Південний Китай, південно-східне і південно-західне узбережжя Австралії, майже повністю Нова Зеландія та Океанія

В межах помірного поясу: північно-східна частина Китаю, південна частина острова Тасманії та Нової Зеландії; в межах тропічного поясу: Австралія без північної і південної її частини

В межах екваторіального поясу: Індонезія та Папуа-Нова Гвінея




Водні ресурси:

рекреаційні берегові райони

райони морських круїзів
райони річкових круїзів
приозерні природні комплекси

Східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, острів Шрі-Ланка, район прибережних міських агломерацій Індії


Район островів південної частини Тихого океану

Янцзи, Меконг

Не використовуються (в масштабі міжнародної рекреації)


Ландшафтні ресурси

Китай, Індія, Австралія, Таїланд

Бальнеологічні ресурси

Китай, Нова Зеландія, Індія, Індонезія, Таїланд, В’єтнам


Біотичні ресурси

Китай, Камбоджа, Індонезія, Малайзія, М’янма, Австралія

Орографічні ресурси

Китай, Індія, Пакистан, Австралія

Лімітуючі фактори

Більша частина регіону лежить в зоні підвищеної сейсмічної та вулканічної активності (землетруси, цунамі), наявні території поширення акул, в окремих країнах нестача питної води, тропічні хвороби.

Цей регіон вирізняється потужним природним рекреаційним потенціалом, ще не досить освоєним, що є підгрунттям для більше активного розвитку рекреації в майбутньому. Сприятливі погодно-кліматичні умови, узбережжя теплих морів сприяли розвитку купально-пляжного відпочинку. Забезпеченість водними ресурсами, наявність в регіоні великою кількості островів є передумовою для розвитку морські круїзів. Забезпеченість окремих країн лісовими ресурсами, мозаїчність ландшафтів – основа розвитку екологічного туризму. Також в регіоні є всі умови для водного туризму, підводного плавання (дайвінгу), для розвитку пізнавального туризму. Цей регіон останнім часом приваблює все більшу кількість рекреантів через можливість відвідати екзотичні екскурсії такі як прогулянка на слонах, крокодилячі ферми, мавпячі пергони тощо.



Американський туристський регіон

Американський регіон посідає третє місце у світі за кількістю міжнародних туристських прибуттів. Певне зниження долі туристських прибуттів і доходів (раніше цей регіон посідав друге місце в світі) пояснюється не тим, що він почав втрачати свою привабливість, а тим, що темпи розвитку туристичного бізнесу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні стрімко зростають. У межах регіону домінує Північна Америка - майже 70 % туристів приїздить до США, Мексики та Канади (рис. 7). Усі основні потоки в цьому регіоні починаються і закінчуються в США. Між США та Мексикою сформувався найбільш потужний світовий міждержавний туристичний потік - близько 20 млн американців щороку відвідують Мексику. Протягом останніх років кількість прибулих туристів до США стабілізувалася на рівні 150 млн осіб. Туристів приваблюють унікальні природні об'єкти, національні і тематичні парки, міста з хмарочосами, музеї із багатими колекціями художніх творів та інші атракції. Канада та Мексика щороку приймають близько 17 і 35 млн туристів відповідно.



Рис. 7. Міжнародні туристські прибуття в Американський регіон у 2010 році


У межах Карибського басейну розташована переважна більшість острівних держав, які існують за рахунок міжнародного туризму. Головним видом ресурсу, який став основою розвитку туризму в районі є узбережжя теплих морів. 

Центральна і Південна Америка нині позиціонуються як райони з потужними природними ресурсами, насамперед лісовими, флоро-фауністичними і ландшафтними, які сприяють інтенсивному використанню екотуристичних технологій. Екологічний туризм в обох районах перетворився на реальну альтернативу сільському господарству і лісозаготівлі. До країн, які реалізують грандіозні екотуристичні проекти належать Бразилія, Перу, Венесуела, Беліз, Гватемала. 

Латинська Америка у цілому багата на культурно-історичні ресурси. Особливий інтерес у туристів викликають пам'ятки доколумбових часів на території Перу, Мексики та інших країн регіону.

Головним видом ресурсу, який став основою розвитку рекреації та туризму в цьому регіоні є узбережжя теплих морів, що спричинив створення багатьох курортних районів купально-пляжного відпочинку. 

Також регіон має значний потенціал лісових і ландшафтних рекреаційних ресурсів, які сприяють інтенсивному розвитку екологічного туризму.
Таблиця 5

Американський туристський регіон



Рекреаційні ресурси

Райони, в яких представлені

Кліматичні ресурси:

комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси


субкомфортний погодно-кліматичний комплекс

дискомфортний погодно-кліматичний комплекс


В субтропічному кліматичному поясі: західне та східне узбережжя Північної та Південної Америки; субекваторіального поясу: в межах східних схилів Гвіанського плоскогір'я, більшої частини Бразильського плоскогір'я; тропічного поясу: Карибський басейн, Центральна Америка.


В межах помірного кліматичного поясу: Канада без північної її частини, північна частина США та південна частина Південної Америки; в межах субтропічного кліматичного поясу: узбережжя півострова Каліфорнія, східне узбережжя Південної Америки
В межах субарктичного та арктичного кліматичних поясів лежить північна частина Канади; у екваторіальному поясі – майже цілком Колумбія, Кіто та північно-східна частина Бразилії

Водні ресурси:

рекреаційні берегові райони

райони морських круїзів
райони річкових круїзів
приозерні природні комплекси

Півострів Флорида, острови Куба, Гаїті, Багамські, райони міст та міських агломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки, Гавайські острови


Аляска, Мексика, Гаваї, Карибський басейн

Річки Міссісіпі, Амазонка

Мічаган (США), Верхнє (США, Канада), Тітікака (кордон Перу та Болівії)


Ландшафтні ресурси

США, Канада, Бразилія, Мексика, Куба


Бальнеологічні ресурси

США, Мексика, Аргентина, Чілі


Біотичні ресурси

США, Канада, Перу, Болівія, Бразилія, Мексика

Орографічні ресурси

США, Канада, Мексика, Чілі, Перу, Еквадор

Лімітуючі фактори

Екологічні проблеми в промислових центрах, аварії танкерів в Карибському морі, наявність територій поширення акул, сейсмічно та вулканічно активна область вздовж західного узбережжя регіону, Карибського басейну

Потужний запас водних ресурсів є передумовою для розвитку морського та річкового круїзів, приозерних природних комплексів. В регіоні є всі умови для розвитку спортивного туризму, зокрема, скелелазіння.



Близькосхідний туристський регіон

Близький Схід - особливий культурний світ, який об'єднує країни, переважну більшість населення яких становлять араби.  Регіон займає невелику площу, між країнами, що входять до нього історично склались тісні зв’язку, тому він не поділяється на мезорегіони.

Країни Близького Сходу у 2010 р. відвідало майже 60 млн туристів, тоді як на початку 1990 - х - менше 10 млн. Таке різке зростання міжнародних туристичних прибуттів відбулося за рахунок двох країн - Єгипту і Саудівської Аравії, у яких розвиток туристичної індустрії опирається на різні види ресурсів. Єгипет експлуатує природні ресурси узбережжя теплого моря й орієнтується на масові популярні види туризму, Саудівська Аравія, використовуючи подієві і культурно-історичні ресурси, спеціалізується на релігійному туризмі. 

2011 рік не надто вдало почався для цього туристського регіону. В Єгипті спостерігались такі несприятливі для розвитку рекреації явища, як напади акул на людей та політична нестабільність, масові заворушення в столиці - Каїрі. А оскільки Єгипет займає одне з провідних місць в своєму регіоні, найімовірніше буде помітний спад кількості прибулих туристів в 2011 році.

Цей регіон не вирізняється великим різноманіттям природних рекреаційних ресурсів, чим пояснюється його четверта позиція в світі за кількістю туристських прибуттів. Але відсутність дискомфортних погодно-кліматичних комплексів (екваторіальних, субарктичних та артичних кліматичних поясів) в регіоні та наявність рекреаційних берегових районів в комфортних та сезонно-комфортних кліматичних комплексах зумовлюють розвиток пляжно-купального відпочинку, водного туризму, морських круїзних подорожей.

Таблиця 6

Близькосхідний туристський регіон

Рекреаційні ресурси

Райони, в яких представлені

Кліматичні ресурси:

комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси

субкомфортний погодно-кліматичний комплекс
дискомфортний погодно-кліматичний комплекс

Середземноморське південно-східне та південне узбережжя, де переважає субтропічний і тропічний клімат, східне та західне узбережжя Аравійського півострова.


Північно-західна частина Африки, південне узбережжя Аравійського півострова.

Формуються в межах пустельних районів з тропічним континентальним кліматом



Водні ресурси:

рекреаційні берегові райони

райони морських круїзів

райони річкових круїзів


приозерні природні комплекси

Середземноморське узбережжя північно-західної частини Африки та західного узбережжя Середземного моря


Середземноморське узбережжя північно-західної частини Африки та західного узбережжя Середземного моря
Ніл

Відсутні


Ландшафтні ресурси

Єгипет, Саудівська Аравія

Бальнеологічні ресурси

Іран

Біотичні ресурси

Представлені мало. Єгипет, Лівія, ОАЕ

Орографічні ресурси

Іран, Ірік, Сирія, Ємен

Лімітуючі фактори

Пустельні території, посушливий клімат, пилові бурі, недостатність питної води, аварія танкерів в районі Перської затоки


Африканський туристський регіон

Африканському туристичному регіону притаманна перевага природних туристичних ресурсів. Особливо значними серед них є флоро-фауністичні і ландшафтні складові ресурсного потенціалу. Для різних країн і територій регіону характерні комфортні погодно-кліматичні умови - основа розвитку масового туризму (рис. 8). 



Рис. 8. Міжнародні туристські прибуття в Африканський регіон

у 2010 році
На ринку міжнародних туристичних послуг окремі африканські держави посіли чільні місця і пропонують високоякісний туристичний продукт: Маврикій – весільні подорожі і пляжно-купальний відпочинок; Туніс і Марокко - пляжно-купальний, лікувально-оздоровчий і пізнавальний туризм; Зімбабве, Танзанія та Кенія - сафарі й екологічний туризм; ПАР - пляжно-купальний відпочинок, гастрономічний і екологічний туризм; Кабо-Верде спеціалізується на дайвінгу та серфінгу. Стосовно більшості інших держав, особливо центральноафриканських, то актуальність розвитку міжнародного туризму для них не стоїть на порядку денному: несприятливий для відпочинку європейців і американців клімат, міжетнічні конфлікти, бідність, висока захворюваність на СНІД та інші хвороби, відсутність елементарних побутових умов роблять ці країни непривабливими з точки зору рекреаційно-туристичної діяльності. 

Африканський регіон має достатньо різноманітні природні рекреаційні ресурси. Найсприятливіші умови склалися для розвитку пляжно-купального відпочинку, водного та спортивного туризму (дайвінг, серфінг).

Таблиця 7

Африканський туристський регіон



Рекреаційні ресурси

Райони, в яких представлені

Кліматичні ресурси:

комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси


субкомфортний погодно-кліматичний комплекс
дискомфортний погодно-кліматичний комплекс

Середземноморське південно-східне та південне узбережжя, де переважає субтропічний і тропічний клімат.

Північна та південно-східна частина Африканського континенту, що лежить у межах тропічного кліматичного поясу.

В межах екваторіального поясу центрально-східної частини Африки, більша частина пустелі Сахара




Водні ресурси:

рекреаційні берегові райони


райони морських круїзів

райони річкових круїзів


приозерні природні комплекси

Середземноморське узбережжя північно-східної частини Африки та південне узбережжя ПАР


Середземноморське узбережжя північно-східної частини Африки та південне і південно-східне узбережжя Африки
Ніл

Вікторія, Чад




Ландшафтні ресурси

ПАР, Кенія, Туніс, Ефіопія

Бальнеологічні ресурси

Камерун

Біотичні ресурси

Демократична Республіка Конго, Кенія, ЮАР, Танзанія, Камерун

Орографічні ресурси

Марокко, Ефіопія, Танзанія, ЮАР

Лімітуючі фактори

Пустелі (Сахара, Калахарі), зона сейсмічної активності у західній частині регіону, нестача питної води, поширення тропічних хвороб, поширення акул біля берегів ЮАР

В окремих африканських країнах завдяки наявності ландшафтних і лісових ресурсів є умови для розвитку екологічного туризму, також існує потенціал для розвитку оздоровчо-лікувального туризму на базі бальнеологічних ресурсів та комфортно-кліматичних погодних комплексів.

Останнє місце в світі за кількістю міжнародних туристських прибуттів можна пояснити наявністю значних територій із субкомфортними і дискомфортними погодно-кліматичними комплексами, а також розповсюдженістю тропічних хвороб, відсутністю достатньої кількості питної води та інших санітарно-гігієнічних норм, рівнем соціально-економічного розвитку країн.

З наведеної комплексної характеристики забезпеченості природними рекреаційними ресурсами окремих туристських регіонів світу можна зробити Лідерські позиції за розмаїттям і якістю природних рекреаційних ресурсів займають Європейський, Азійсько-Тихоокеанський та Американський регіони. Це частково пояснює найвищі показники туристських прибуттів, наприклад, в 2010 році Європейський регіон відвідало 471 млн. рекреантів, Азійсько-Тихоокеанський – 204 млн. рекреантів, Американський – 151 млн. рекреантів. Для порівняння, в цей же рік Близькосхідний регіон відвідало 60 млн. рекреантів, а Африканський – 49 млн. рекреантів. Отже, природний ресурсний потенціал є передумовою для розвитку рекреаційної діяльності і створює умови для задовільнення існуючого попиту на туристичному ринку. Особливо сприятливі умови для розвитку купально-пляжного відпочинку; багатьох видів спортивного туризму: водного, парусного, пішохідного, гірського; екологічного туризму, оздоровчого туризму.

Треба зазначити, що площі даних туристських регіонів помітно відрізняються (кольорова вкладка) і складають: Європейський регіон – 32,47 млн. км², Азійсько-Тихоокеанський – 27,84 млн. км², Американський – 42,05 млн. км², Близькосхідний – 6,01 млн. км², Африканський – 27,54 млн. км².

Звернувши увагу на цей факт була обрахована питома ємність туристський прибуттів на одиницю площі (млн. км²) і отримані наступні результати: Європейський регіон – 14,5 млн., Азійсько-Тихоокеанський – 7,3 млн., Американський – 3,6 млн., Близькосхідний – 9,9 млн., Африканський – 1,8 млн. Таким чином, світова картина кардинально змінюється: Європейський регіон залишається на першому місці за кількістю туристських прибуттів, на другу позицію виходить найменший Близькосхідний туристський регіон, Азійсько-Тихоокеанський регіон переміщується на третє місце, Американський – на четверте, а Африканський регіон так і залишається на останньому місці. Ці результати змінюють уявлення про розвиток та просторове розміщення міжнародної рекреації і свідчать про те, що в рекреаційній географії немає єдиного досконалого підходу оцінки розвитку міжнародної рекреації в світі.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка