Методичні рекомендації до занять є посібником для вчителя при викладанні курсу «Біблійна історія та християнська етика»



Сторінка12/17
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.99 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17
Тема: Шануй свого батька й неньку. Бажання стати кращим

Мета: - сприяти розумінню учнями того, що щастя в родині залежить, великою мірою, від поведінки дітей;

- вчити дітей молитися за свою родину;

- виховувати бажання ставати кращими;

- виховувати любов до своїх батьків і до Бога.


Хід заняття:

Діти заходять до класу й оточують учителя півколом. Учитель показує дітям перекидний календар і пропонує їм уявити, що це – їхній життєвий шлях. А кожен аркуш – це час (дні, місяці, роки). Потім вчитель пропонує відірвати кілька аркушиків від нього і пояснює, що ці відірвані аркуші – шлях, який вони вже пройшли. Це той час, коли вже нічого не можна змінити. Але він був наповнений різними подіями і справами: добрими і поганими, радісними і сумними. Про них ми можемо лише згадувати, однак виправити вже нічого не можна.



Вступна бесіда

Давайте поміркуємо, чи були в нашому житті такі події, про які ми потім згадували з жалем, які б хотіли змінити, щоб не відчувати себе ніяково перед рідними чи друзями. (Відповіді дітей.)

Та погляньмо ще раз на календар. Адже в нього залишилося ще багато аркушів – ціле життя попереду, коли можна все вирішити і змінити, наполегливо працювати над собою, щоб стати кращим. Як ви гадаєте, може варто з дитинства почати прислухатися до голосу свого сумління, до батьківських порад, до Заповідей Божих. І тоді менше помилок ви зробите в своєму житті.
Хвилинка святості

Ось послухайте, у цьому зв’язку, повчальну і цікаву історію, яку нам розповідає життєпис блаженного Василія, Московського чудотворця, який своїм прикладом навертав людей до праведного життя, показуючи взірець любові до Бога й до ближнього.



Неповернутий борг

Один багатий купець розпочав будівництво кам’яного храму. Проте тричі, із незрозумілих причин, стеля храму обвалювалася. Що тільки купець не робив, як не старалися будівельники, та роботу ніяк не можна було закінчити. Врешті-решт, купець, знаючи про святість і прозорливість блаженного Василія, звернувся до нього за порадою, як закінчити храм.

Знав блаженний про причину невдачі купця, але не вказав прямо на неї, а відправив до Києва:

Поїдь до Києва і знайди там убогого Іоанна. Він тобі допоможе добудувати церкву.



Довгою та важкою була в той час дорога від Москви до Києва. Що тільки не передумав купець, але ніяк не міг зрозуміти, чому обвалюється стеля.

У Києві він відшукав убогого Іоанна, який сидів за дивною роботою. Він гойдав порожню колиску. З подивом купець запитав:

Кого ти колишеш?

Рідну матусю, – почув у відповідь. – Віддаю їй неповернутий борг за своє народження і виховання.

Тільки тоді купець згадав про свою матір, яку вигнав з дому, і зрозумів, чому не може закінчити будівництво храму.

(За збіркою «Заповіді Божі в оповіданнях»)

А як ви гадаєте, чому купець не міг довести до кінця розпочату роботу по будівництву храму?

Які поради можна дати купцю? (Відповіді дітей.)

Бачите, діти, як Бог допомагає людям усвідомити свої помилки і дає їм час на виправлення. Ще є в нього аркуші в календарі, щоб попросити пробачення і повернути матері борг.


Бесіда

Звучить колискова пісенька «Спи, Ісусе, спи…»

Слова: о. Й. Кишакевич Музика: о. Й. Кишакевич




1. Спи, Ісусе, спи,

Очка зажмури,

Я тебе му колисати,

Пісеньками присипляти.

Спи, Ісусе, спи маленький,

Спи, Ісусе, спи!




4. Спи, Терпіння, спи,

Очка зажмури.

Не питай, що колись буде,

Що зготовлять Ти хрест люди.

Спи, Ісусе, спи маленький,

Спи, Ісусе, спи!



2. Спи Лелійко, спи,

Голівку склони,

Та на рученьки Марії,

Бач, вона Тебе леліє:

Спи, Ісусе, спи маленький,

Спи, Ісусе, спи!




5. Спи, Ісусе, спи,

Серце відчини.

Хай при Ньому спочиваю,

Тут на землі і там в Раю,

Спи, Ісусе, спи маленький,

Спи, Ісусе, спи.



3. Спи, Убогий, спи,

Рученьки склади,

Йосифа ще не видати,

Несе хлібця Тобі дати.

Спи, Ісусе, спи маленький,

Спи, Ісусе, спи!






Як називається пісенька, яку ви тільки-но прослухали?

Хто міг би співати такої пісеньки?



Мати, матінка, матуся,

Мама, мамочка, мамуся! –

Називаю тебе я,

Рідна ненечко моя!

Для кожної людини найважливіше у світі це її родина. Тут нас завжди зрозуміють і підтримають, вислухають і дадуть добру пораду. До своїх близьких ми повертаємось знову і знову, ділимося радістю і турботами, розповідаємо цікаві новини, спілкуємося і відчуваємо від цього радість.

Як говорив В. Сухомлинський: «Кожен твій крок, кожний твій вчинок – і хороший, і поганий – відгукується в материнському і батьківському серці радістю або болем, щастям або стражданням.»
Літературна хвилинка

Тож послухайте оповідання про дівчинку, вашу ровесницю, яка принесла своїм батькам найкращий подарунок – свою вдячність і любов.



Подарунок для батьків

Одного разу діти вирішили зробити святковий Різдвяний вечір для батьків. У цей вечір кожна дитина мала принести якийсь подарунок для своїх мами і тата.

Діти збиралися групами і обговорювали, що хто купить для своїх батьків. У призначений день одна група дітей зібралася й пішла від крамниці до крамниці, вибираючи різні речі, які можна було б придбати в подарунок. Між ними була й семирічна Юля. Вона з дитячою заздрістю дивилася, як кожна дівчинка щось купувала. Як їй хотілося купити таку хустку, яку Наталочка купила для своєї мами, чи краватку для тата. Юлині очі розбігалися, серце щеміло. Вона ходила від крамниці до крамниці, захоплювалася і тут же розчаровувалася.

Коли дівчатка закінчили свої покупки і йшли додому, кожна з них хвалилася подарунками.

Юлю, а що ти купила? Чому нічого не несеш? – хтось запитав її. Юля знизала плечима і, намагаючись не видати свого душевного болю, сказала: «Я нічого не купила, бо не маю ні копійки грошей».



Дівчатка з жалем поглянули на неї.

Усі батьки отримають подарунки від своїх дітей, а твої батьки не матимуть нічого, – зауважила Оля.



Юля знову знизала плечима і мовчки похилила голову. У неї були добрі батьки. Вона їх дуже любила. Але що ж зробити, коли вони були дуже бідні й заощаджували кожну копійку.

Прийшов довгожданий вечір. Усі діти були гарно одягнені. Вони весело бігали, розмовляли і нетерпляче чекали того моменту, коли будуть вручати подарунки. Нарешті, прийшов цей час. Радісні вигуки захоплення і похвали, оплески і сміх наповняли зал.

Дівчатка одна за одною йшли з гарно упакованими подарунками. Прийшла черга також і Юлі. Вона вийшла на середину залу з порожніми руками. Настала тиша, бо всі знали, якою бідною була її родина. І тепер, побачивши Юлю з порожніми руками, всі з співчуттям і жалем дивилися на неї. Юля тихенько йшла. Її ясні, сяючі очі з любов’ю дивилися на батьків. Коли Юля наблизилася до них, вона обняла однією рукою за шию маму, а другою тата, притиснула їх до себе і голосно сказала: «Мамо і тату, за вашу любов і турботу про мене я хочу подарувати вам подарунок, – моє покірливе, любляче серце». Увесь зал вибухнув оплесками і радісним сміхом. А Юлині батьки, витираючи сльози радості, чули, як з усіх боків доносилися слова: «Це найкращий подарунок!»

За Христиною Приходько

Чим хотіли діти порадувати своїх батьків на святі?

Чому Юля не могла вибрати подарунка для батьків у крамниці?

Як відреагували подружки на те, що Юля йшла додому з порожніми руками?

Який подарунок приготувала Юля своїм батькам?

А які подарунки до свята можете ви підготувати своїм батькам?


Бесіда про молитву за батьків

«Батько і мати – два сонця гарячих.» Вони – найближчі і найрідніші люди – обдаровують нас своєю ласкою, любов'ю і турботою, завжди допомагають лагідним словом, ніжним поглядом, доброю порадою. Але батькам дуже потрібна і наша допомога. Хтось скаже: «Як ми, маленькі, можемо допомогти нашим дорослим і розумним батькам? Ну, хіба що прибрати в хаті, помити посуд, виполоти грядку - це напевно буде для них допомогою.» А чи достатньо цього? Давайте подумаємо.



1. Тарасиків тато з роботи приходить дуже втомлений. Він – хірург. Кожного дня рятує життя важкохворих людей. Тарасикові шкода тата, а тому він старається хоч якось йому допомогти: приносить капці, подає чай, не галасує у квартирі, коли тато відпочиває. Але хлопчикові завжди хотілося зробити щось більше.

Одного разу тато запитав Тарасика:

Чи хотів би ти, сину, допомогти мені в роботі?

А як? – здивувався Тарасик. – Я не вмію робити операції.

Я хочу, щоб ти за мене помолився. Маю сьогодні дуже складну операцію. Попроси Бога, щоб дав мені сили і вміння. Це буде для мене великою допомогою. Відтоді Тарасик часто молиться за тата. І не тільки він. Є багато інших дітей, які моляться за своїх батьків.



2. Оля молиться, щоб її мама була здоровою і народила для неї маленьку сестричку.

3. Наталя щовечора просить Бога, щоб її батьки щасливо повернулися додому. Вони вже три роки працюють далеко за кордоном. Але дівчинка знає і вірить, що для молитви жодна віддаль не є перешкодою.

4. А Сашко живе з бабусею. Його батьки загинули, коли хлопчикові було лише два рочки. Якось на уроці вчителька запитала учнів, як вони допомагають своїм батькам.

Я не можу допомагати мамі й татові, – сумно сказав Сашко, – бо вони померли.



Вчителька на хвильку задумалася, а потім відповіла:

Але ти можеш допомагати їм своєю молитвою. Вони обов'язково це відчують.

Молитва за батьків є дуже важлива. Щоденно дякуймо за них Богові, просімо, щоби Він благословив наших рідних, охоронив їх від усього злого. Щоб дарував їм щастя і здоров'я на довгі роки.

Ми маємо бути вдячними родині за допомогу і підтримку, за любов і турботу, за молитву, яка оберігає нас весь цей час. Ми маємо бути вдячними Богові за свою родину. Тож давайте разом помолимося за своїх батьків.



Молитва дітей за батьків:

Всемилостивий Боже! Дякуємо Тобі за наших батьків та за все добре, що Ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають виконувати Твої святі заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати й бути слухняними. А Ти, Господи, поможи нам у цьому Твоєю ласкою. Благослови їх, Господи, добром, здоров'ям та довгим і щасливим життям, хорони від злого, дай їм силу перемогти всі труднощі і діждатися втіхи від своїх дітей. Амінь.
Молитва за рідних

Богородице-Мати! О Пречиста Діво!

Тобі дяку складати я беруся несміло.

Я молюся до Тебе за татуся і неньку,

За дідуся старого, за бабусю рідненьку.

Даруй, Матінко Божа, їм життя довге й миле,

Кожна днина погожа додає хай їм сили.

Хай ніколи рідненькі мої горя не знають,

Поможи їм, молюся, Пречиста, Тебе я благаю!

Любов наша до рідних завжди світла і чиста.

Молю серцем, душею, будь же з ними, Пречиста!
Практична робота 1

Намалюйте свою родину: своїх тата, маму, найрідніших людей.

(Під час практичної роботи можна попросити дітей описати свою родину, розповісти про сімейні традиції тощо. А також попросити назвати ласкаві слова, якими дитина звертається до членів своєї родини.

Протягом виконання завдання звучить пісня «Батьки мої».)



Батьки мої

Серце, що біль відчуває,

Що завжди научає мене,

Серце, яке зігріває,

Що за руку в світі веде.

Ви найбільше, що маю в цьому житті.

Я люблю Вас батьки, рідні мої!

Ви завжди біля мене, вдень і вночі,

Ви ночей не доспали, батьки мої!
Приспів:

Нехай усмішка тепла не зникає,

Вона дарує радість і тепло,

Нехай Господь завжди Вам помагає

За ваше щире батьківське добро,

Батьки мої!
Низько я Вам уклонюся,

Ви мене на світ привели.

Богу за Вас помолюся,

Бо я з Вами не знаю біди.

Ви найбільше, що маю в цьому житті.

Я люблю Вас батьки, рідні мої!

Ви завжди біля мене, вдень і вночі,

Ви ночей не доспали, батьки мої!
Приспів.

Ірина Федишин
Практична робота 2

(На дошці вивішена ілюстрація до казки «Попелюшка».)

Діти, давайте пригадаємо цю казку.

Які стосунки були між Попелюшкою та батьком?

Як ставилася до Попелюшки мачуха?

Як ставилася дівчинка до мачухи та її дочок?

Попелюшка так любила свого татуся, що заради нього ладна була все стерпіти від злої мачухи. А чи ви пам'ятаєте, як Бог винагородив її за любов, слухняність та доброту? (Відповіді дітей.)

Попелюшка приготувала вам цінні поради на стрічках, які сама вишивала. Але сестри її, як завжди, зробили шкоду. Допоможемо Попелюшці відновити вишите. А потім спробуємо пояснити кожну з мудрих порад Попелюшки.


Проблемні ситуації

1. Кашу варила, дітей годувала

У сороки було семеро дітей. Прилетіла вона додому, а діти кричать:

Їсти хочемо!

Підождіть, любі, я вам каші наварю.

Наварила сорока гречаної каші. Пахне каша, аж слинка у діток тече. Наклала мати каші у сім тарілок, дала дітям ложечки, їдять дітки, мовчать. А сорока сидить біля столу, їй і не вистачило каші, всю віддала дітям.

Хай їдять, щоб не були голодні, а я полечу й щось собі їсти знайду.

Порівняй ставлення матері до дітей і дітей до матері.

Як би ти поступив, будучи на місці сороченят?


2. Помічниці

Оля і Ліда гуляли у дворі. Побачила Оля, як сусідка тітка Дарія розвішувала білизну, і сказала подрузі:

А я сьогодні мамі допомагала.

Що ж ти робила? – запитала Ліда.

Тарілки витирала, ложки, виделки.

А я, – похвалилася Ліда, – черевички почистила.

Мамі? – поцікавилася Оля.

Ні, собі.

Хіба ж то допомога мамі?

Звичайно, – відказала Ліда. – У мами ж тепер роботи менше буде.

А ви як гадаєте?

Чим ви допомагаєте мамі?

Наші рідні потребують підтримки і піклування, особливо, коли вони стомилися чи погано себе почувають. Без взаємоповаги в родині важко буде досягти взаєморозуміння.


Літературна хвилинка

Нас оточують найрідніші люди. Бабуся – наша мудрість, матуся – наша підтримка, татусь з дідусем – наша допомога, брат із сестрою – наш гарний настрій.



Розкажи мені, матусю

Втомлені руки, посмішка щира твоя,

Дай тобі Боже років щасливих життя,

Як мені гарно, коли ти, ріднесенька, з нами.

Хто може бути краще на світі від мами.
Розкажи мені, матусю, казку добру,

Розкажи мені, матусю. казочку свою.

Я запам'ятаю все надовго:

Голос твій і посмішку твою.
Там метелик золотий

Над трояндовим кущем,

А волошки синьоокі

Під зоряним дощем.

Там і радість, і тепло,

І надія, і любов.

Слухаю, а ти розказуй

Знов і знов.
Ввечері сідає сонечко за хати,

Ти зігрій мене теплом своїм,

А коли сама я стану мати

Твою казку дітям розповім.

Ю. Турчина
Родина

Коли засніжить осінь скроні

Й настане непогожа днина,

Пригорне у свої долоні

Промінчик сонця – це родина.
Самотності не треба знати,

Сльозини жодної краплини.

Всіх зігріває ніжно мати

Й домашній вогник – це родина.
Ви не зростіть, як десь у полі

При тій дорозі дві билини.

Хай не терзає вітер долі,

Зігріє хай тепло родини.
Хай смуток душу не лоскоче

Печалі миті і хвилини,

Зустрінуть вас завжди ці очі

І руки рідної родини.

Людмила Яцура
Підсумок заняття

Ніколи не стане великою, благородною людиною той, хто змалку не міг бути хорошим сином, ніжною дочкою.

Олексій Дорохов

Що ж це значить – шанувати батьків? Це, перш за все, щиро любити їх. А любити – значить слухатися у всьому; не засмучувати ні вчинками, ні словами; втішати, коли їм важко; піклуватися про них, коли вони хворі; завжди молитися за них – це також наш обов’язок перед Богом. Як не любити того, хто добрий до тебе щодня, щохвилини, хто розповідає тобі казки і втирає сльози, хто годує і одягає тебе, хто вчить бути справедливим і радісним, чемним і веселим, вчить не жаліти себе, а інших, вчить розуміти людей – не судити, а жаліти і допомагати їм.

За це Господь обіцяє довге щасливе життя на землі і вічне блаженство на небі. Слово Боже говорить і про покарання тих, хто жорстокий і грубий з батьками.

Тож ми повинні поважати, шанувати наших батьків, рідних, вчителів, вихователів, священиків і всіх, хто піклується про нас, вчить нас добру – до цього нас закликає Господь.




Заняття 25

Тема: Відповідальність

Мета: - розширити знання дітей про відповідальність;

- показати життєву необхідність цієї людської якості;

- виховувати в учнів відповідальне ставлення до своїх обов’язків;

- розвивати вміння аналізувати свої вчинки.


Хід заняття:

Діти заходять до класу й оточують учителя півколом.



Заповідь

Слухай маму, слухай тата -

Житимеш років багато.

Обіцяв благословити

Бог усіх слухняних діток.

Це є заповідь Творця –

Бога, нашого Отця.

Едуард Скачко

Вступна бесіда

Як потрібно ставитися до найрідніших та близьких людей?

Що Господь обіцяє нам за наше добре ставлення до всіх, хто нас оточує?

А чи тільки до людей ми маємо ставитися шанобливо, доброзичливо? (Відповіді дітей.)

Діти, а хто у нас сьогодні черговий у класі? Навіщо нам потрібен черговий? Які в нього обов’язки в класі? А що станеться, коли він не буде їх виконувати? (Відповіді дітей.)

Ось давайте оглянемося довкола. У нашому класі є багато кімнатних рослин, які потребують нашого догляду. Що станеться, якщо чергові учні не будуть вчасно поливати квіти, удобрювати для них ґрунт, підпушувати земельку? Рослинка зів’яне і, можливо, загине. Які ж почуття будуть у нас викликати зів’ялі квіти, брудна класна дошка, сміття на підлозі? Так, нам буде неприємно. А щоб цього не сталося, слід кожній людині відповідально ставитися до своїх обов’язків.


Літературна хвилинка

(Розповідь учителя за оповіданням В.Сухомлинського «Що посієш, те й пожнеш». На дошці висить ілюстрація, яка зображає хлопчика з листом. Можна також інсценізувати ситуацію: стук у двері, з’являється листоноша і передає конверта вчителю.)

Сьогодні листоноша передав листа від добре мені знайомого хлопчика Микитки. Я ще не читала його, а там можливо щось важливе і термінове. Тож давайте разом прочитаємо і дізнаємося, чим хоче поділитися хлопчина.



Лист від Микити

«Добридень усім. Хочу розповісти вам історію, яка трапилася зі мною. Одного разу до нас прилетіли голуб та голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.

Наступного ранку я знов погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так – коли погодую, а коли забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не здогадався, що йому їсти хочеться.

А то якось уранці бачу – голуби сидять на подвір’ї сусідів, і маленька дівчинка Оля їх годує. А батько ставить на стовпі маленьку хатку – голубник.

Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. Поселилися в голуб’ятнику. Оля щодня годує їх – і вранці, й увечері. Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.

І чому таке зі мною трапилося?»

Давайте спробуємо допомогти Микитці розібратися, чому ж таке з ним трапилося.

Як Микитка зустрів птахів?

Як поводили себе голуби, коли Микитка забував їх погодувати?

За що птахи полюбили Олю?

Що збудував для голубів татко Олі?

Яких якостей не вистачає Микитці? (Відповіді учнів.)
Ігрова ситуація

(Учитель прикріплює до дошки аркуші зі словами і пропонує дітям скласти прислів’я.)

Діти! Ось вітерець розвіяв усі аркушики з порадою, яку ми можемо дати нашому знайомому Микитці. Тож давайте складемо слова у хороше прислів’я.

Давайте разом голосно прочитаємо цю пораду Микитці?
Бесіда (продовження)

Чи можна назвати хлопчика відповідальним?

Дуже часто за вашим бажанням батьки купують домашніх тваринок. Ви чемно обіцяєте за ними доглядати. І спершу так і робите.

Як потрібно доглядати за домашніми улюбленцями? (Відповіді дітей.)

Але проходить тиждень, другий… і відповідальність по догляду зникає. Свої обов’язки ви перекладаєте на батьків. Ні, ви так само любите свого домашнього улюбленця, граєтесь із ним, бавитесь, але…

«Ми відповідаємо за тих, кого ми приручили», – так говорив Антуан де Сент-Екзюпері, французький письменник.

Проте, ми, навпаки, дуже часто не відповідаємо за тих, кого ми приручаємо...

Як ви вважаєте, що таке відповідальність? (Відповіді дітей.)



Практична робота 1: «За кого ми відповідаємо?»

Діти! Розгорніть робочі зошити і виконайте перше завдання.

Є в народі такі прислів’я:

Якби один іншому не допомагав, то світ би пропав.

Той від біди себе спасає, хто за іншого відповідає.

От і в нашому завданні необхідно з’єднати стрілочками, хто за кого відповідає. А потім обґрунтуємо свій вибір.


Літературна хвилинка

Отже, діти, відповідальність – це коли одна людина відповідає за іншу, тому що від неї іноді залежить навіть життя чи здоров’я іншої людини.

Крім того, кожен з нас повинен бути відповідальним за свої вчинки, за дане слово, відповідально ставитися до своїх обов’язків.

А чи хотіли б ви мати такого друга, який за будь-яких обставин, дотримується свого слова?

Давайте послухаємо оповідання про такого хлопчика, який відповідально ставився до виконання своїх обов’язків, навіть у грі.

Чесне слово

Нажаль, я не можу вам назвати ім’я цього хлопчика, і, навіть, де він живе, і хто його тато й мама. Було дуже темно, і я не встиг розгледіти обличчя малюка. Тільки пам’ятаю, що ніс у нього був увесь у ластовинні, і штанці на ньому коротенькі.

Я засидівся в саду, читаючи цікаву книжку. Сад вже спустів. Я боявся, що його зачинять, і швидко направився до виходу. Звернув на бокову дорогу – там білів у темноті невеликий будиночок, схожий на сторожку. А коло стіни стояв маленький хлопчина, років 7-8, і, опустивши голову, голосно плакав.

Я підійшов до нього й покликав:

Що з тобою, хлопче?



Він відразу, як по команді, припинив плакати, підняв голівку, подивився на мене й сказав:

Нічого.

Як це – нічого? Тебе хтось образив?

Ніхто.

Так чого ж плачеш? Ходімо, – сказав я йому. – Дивися, вже пізно, сад зачиняється.

Не можу я йти.

Як? Чому? Що з тобою?

Нічого, – сказав хлопчина.

Ти нездужаєш?

Ні, я здоровий. Я – вартовий, – сказав він.

Як вартовий?

Ну що Ви, не розумієте? Ми граємось.

Та з ким же ти граєшся?

Не знаю. Я на лавочці сидів, підійшли хлопці і кажуть: «Хочеш грати у війну?» Я кажу: «Хочу». Стали грати. Мені говорять: «Ти сержант». Один хлопчик – він маршал був… Він привів мене сюди й наказав: «Тут пороховий склад. Ти будеш вартовим. Стій, доки тебе не зміню».



Я кажу: «Добре». А він відказує: «Дай чесне слово, що не підеш».

Ну?

Ну, я й сказав: «Чесне слово, що не піду».

А де ж вони тепер?

Я думаю, вже пішли.

Так чому ж ти стоїш?

Я чесне слово дав…

Я вже хотів розсміятися, але потім подумав, що смішного тут нічого немає, і хлопчина правий. Якщо дав чесне слово, так потрібно стояти, щоб не трапилось – хоч лусни. А гра це чи ні – все одно.

І тут на мене найшло просвітління, що звільнити хлопчика від чесного слова і зняти з варти може лише військовий. Тоді я швидко побіг шукати військового, крикнувши хлопчині: «Зачекай хвилиночку».

На зупинці трамвая я помітив майора, і коли пояснив йому, в чому справа, він, не роздумуючи, відповів:

Йдемо швидше!



Коли ми підійшли до саду, сторож саме збирався замикати замок. Ми попросили його трохи зачекати і стали шукати білу невелику будівлю. Знайшовши хлопчину, я гукнув його. Він дуже зрадів нашому приходу.

Товаришу, вартовий, – сказав йому майор, – яке звання Ви носите?

Я – сержант, – сказав хлопчина.

Товаришу сержанте, наказую залишити ввірену вам варту.



І тоді хлопчина приклав руку до широкого козирка своєї сіренької кепки й сказав:

Слухаюсь, товаришу майоре.



Майор простягнув хлопчині руку.

Молодець! – сказав він. – До побачення!



Я також попрощався з хлопчиком і потиснув йому руку.

Може тебе провести? – запитав я в нього.

Ні, дякую, я близько живу. Я не боюся, – сказав хлопчина.

Я подивився на його маленького в ластовиннячку носика й подумав, що йому дійсно нема чого боятися. Хлопчик, у якого така сильна воля і таке міцне слово, не злякається хуліганів, не злякається й більш страшних речей.

А коли він виросте… Ще невідомо, ким він буде, коли виросте, але ким би він не був, можна ручатися, що це буде справжня Людина.

Я подумав так, і мені стало дуже приємно, що я познайомився з цим хлопчиком.

Л. Пантєлєєв

Як ви вважаєте, можливо хлопчина даремно стояв?

Чому майор сказав хлопцю: «Молодець!»?

Чи є у вас друзі, які можуть тримати слово?

Чи доводилось вам зустрічати людей, які не тримали свого слова?

За що ніс відповідальність хлопчина?

Чи хотілося б вам мати такого друга?

За що ви відповідаєте вдома? (Відповіді учнів.)


Практична робота 2

Діти, давайте допишемо речення на наших робочих сторінках. І обов’язково скажемо, що отримаємо в результаті своєї відповідальності.

Приблизні відповіді:

1. Щоб був кругом порядок, я буду: прибирати своє робоче місце, поливати квіти, слідкувати, щоб речі лежали на своїх місцях, чергувати в класі, мити дошку…

В результаті : квіти будуть рости добре, навколо буде чисто, буде порядок, речі будуть акуратні, буду чути «спасибі»…

2. Щоб мати гарні успіхи в школі, я буду: уроки робити добре, якісно, виконуватиму всі завдання, уроки робити зразу, а не відкладати на потім…

В результаті: у мене більше часу залишатиметься вільного, отримаю гарну оцінку і міцні знання…

3. Щоб мати гарну поведінку, я буду: допомагати вдома, вчителю в школі, піднімати руку, не викрикувати з місця, не буду битися, буду робити лише приємне, бути ввічливим, товаришувати з усіма…

В результаті: мене будуть поважати, буде мир, ніхто не буде сперечатися, битися…
Хвилинка святості

Діти! Ось ми щойно з вами говорили про необхідність відповідально ставитися до своїх обов’язків та вчинків. Проте важливо не лише бути старанними слухачами і говорити правильні слова про відповідальність. Насамперед необхідно на ділі доказувати свою відповідальність і вірність сказаному слову. Адже Господь Ісус Христос нас навчає, щоб ми слухалися Його слова і виконували Його настанови.

Послухайте невелику розповідь про те, як діти змінили свою поведінку, прислухавшись до слів Ісуса.

Уміння слухати і почути

Наталочка зі своїм братом Степанком любила слухати розповіді вчительки про те, як Ісус творив чуда, розповідав, як люди повинні чесно жити, як вони любили слухати Його науки.

Одного разу діти на уроці слухали про те, як Ісус творив добро, прощав погані вчинки тим людям, котрі не любили Його.

Коли діти ввечері мали лягати спати, то почали сперечатися.

Я рада, що сьогодні твоя черга поскладати все в кімнаті, де ми гралися, – сказала Наталя.

Не моя черга! Я вже вчора ввечері прибрав іграшки, – відповів Степанко.

Ну і не моя, – вигукнула дівчинка. – Я в обід все поскладала.



Їхню суперечку почула мама:

Чому ви сперечаєтеся? Невже ви забули, про що Ісус розповідав людям.



Наталя зі Степанком притихли. Вони згадали те, що чули, але чого не хотіли виконувати.

Я допоможу тобі поскладати, Наталю, – сказав Степанко.

А я допоможу тобі, – усміхнулася сестричка.

Наталя і Степанко знали, що потрібно виконувати вказівки вчителів, допомагати один одному, але не робили того. Проте вони згадали слова Ісуса, котрий сказав, що ми повинні почути і виконувати Його слова, а не тільки бути слухачами.

Л.Кучма

Чому Наталя зі Степанком сперечалися?

Чому вони змінили свою поведінку і вирішили допомогти один одному?

Яким чином ми можемо виконувати слова Ісуса Христа?

Бог у Святому Письмі дав нам певні правила. Якщо ми будемо дотримуватися їх, то будемо найкращими Його учнями.

Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи. Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи: ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він. (Послання апостола Якова 1:22-23.)
Літературна хвилинка

1. Людина несе відповідальність перед навколишнім світом, перед природою за те, що вона з нею творить. До болю всім знайома ситуація: пішли в ліс, уволю нагулялися, накидали консервних банок, пляшок, пакетів, газет, нашвидку загасили багаття і пішли. А цей вчинок, як рана, як біль, залишився.

Давайте послухаємо оповідання В. Сухомлинського «Соромно перед соловейком».

Соромно перед соловейком

Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.

Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчатка вже пообідали, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав. Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда боялись поворухнутись.

Соловейко перестав співати.

Оля зібрала недоїдки й шматки газети, кинула під кущ.

Ліда забрала недоїдки, загорнула в газету й поклала в сумку.

Навіщо ти забрала сміття? – запитала Оля. – Це ж у лісі... Ніхто не бачить...

Соромно перед соловейком... – тихо відповіла Ліда.

Василь Сухомлинський

Чому дівчатка відправилися у ліс?

Що вони робили в лісі?

Кого із дівчаток можна назвати відповідальною? Чому?


2. Дуже часто наша безвідповідальність переростає у звичайні лінощі. І тоді поряд з одним нашим гріхом проростають і пагони іншого. Так як у хлопчика Тодося, який перекладав свої справи з дня на день, та так нічого й не зробив.

Не відкладай

- Я зроблю це в понеділок!

Так собі сказав Тодось.

Але взятися до діла

Щось охоти не знайшлось.
- Хай зроблю це у вівторок. -

Але знов серед забав,

Повних сміху, співомовок,

День немов у воду впав.
- Середа - гарніша днина!

Це півтижня. Та - біда:

Не оглянувсь ще хлопчина

Вже й минула середа.
- Ну, напевно вже почну я

Цю роботу у четвер.

Але все, що не візьму я,

З рук летить. І що ж тепер?
- Може п'ятниця поможе?

Мушу конче вже почать.

Проминає тиждень... Боже!

Треба хутко поспішать!
- Ні, найліпше - це субота!

Вільний день і вільний час.

Та субота - не робота!

Ввесь порив чогось погас...
- Ось прийшла й свята неділя.

Чи робити? Буде гріх! -

І з того усього діла

В хлопця вийшов просто... сміх!
Що, ж порадити хлопчині?

Наш Тодосику! Ти знай!

Все зроби, що можеш, нині,

А на завтра не лишай!

Микола Щербак

Що ми можемо порадити хлопчині?

А ви не залишаєте свої справи на потім? (Відповіді учнів.)
Підсумок заняття

Бути відповідальним – означає тримати відповідь за виконане, відповідати за доручене, сповна розраховуватися за зроблене, розплачуватися за пропущене і добровільно приймати покарання за невірно виконане.

Тож попросимо у Господа сили і терпіння виконувати покладені на нас обов’язки, бути відповідальними і не підводити нікого.


Заняття 26

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка