Методичні рекомендації до занять є посібником для вчителя при викладанні курсу «Біблійна історія та християнська етика»



Сторінка4/17
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Тема: Ти у храмі. Скинія – перший храм. Християнський храм

Мета: - ознайомити учнів з історією виникнення першого храму;

- ознайомити учнів з особливостями використання кольорів при богослужінні;

- пояснити учням значення храму в духовному житті людини;

- виховувати в учнів повагу до храму як дому Божого, до християнських традицій народу.


Хід заняття:
Діти заходять до класу, вітаються з учителем і стають півколом біля нього. Вчитель заздалегідь готує до заняття канат зі спортивного залу і кладе його на підлогу, так щоб по ньому могли пройти діти. Попередньо вчитель проводить бесіду з учнями: чи знають вони, що то за предмет, де вони його могли бачити, чи охоче вони виконують вправи на канаті на уроці фізкультури, чи бачили вони канатохідців у цирку.
Вступна бесіда

Що є найважливішим для канатохідця? (Утримувати рівновагу.) Тож давайте спробуймо ходити по канату в класі, утримуючи рівновагу за допомогою розкинутих рук. (Учні ходять по канату, а вчитель запитує їх про їхні відчуття. Учні діляться своїми враженнями.)

Отож, діти, і в житті також необхідно втримувати рівновагу. Адже людина потребує як праці, так і відпочинку. Праця потрібна людині, щоб мати достаток, щоб забезпечити себе і свою сім’ю необхідними речами. А відпочинок – для того щоб набратися сил для подальшої праці. І якщо одного з них не вистачає – праці чи відпочинку, – то рано чи пізно це дасться взнаки.

Це добре знав Ісус Христос, Син Божий. Коли одного дня він прийшов до міста Капернаум (це було Його улюблене місто, де Його поважали, прислухалися до Його повчань, де Він мав найбільше друзів), до Нього почали приносити і приводити хворих. Здавалося, що ціле місто зібралося навколо Нього. Після зцілення стількох хворих, Ісус був дуже стомлений і на світанку пішов у безлюдне місце, щоб на самоті помолитися. Він знав, що сили Йому дає Отець Небесний, тому саме в молитві до Бога-Отця він набирався сили.

Тож, діти, і нам слід пам’ятати, що все, що ми маємо і можемо, – дар від Бога. Без Нього ми нічого не можемо зробити. Нам потрібно жити в рівновазі: знаходити час для праці, бо вона є добром для нас, але й залишати час для тихої молитви. Бо інакше ми виб’ємося з сил, і наша праця не принесе ніякої користі.

Бог говорить нам, щоб ми використовували для праці шість днів, а на сьомий відпочивали від турбот своїх, як і Він відпочивав на сьомий день творіння світу. Бог просить нас присвятити цей день молитві у храмі. Лише там людина знаходить рівновагу, завдяки щирій молитві до Бога.



Тихо у храмі Божому,

Тільки свічки мерехтять.

Тут, по молитві, кожному

Бог подає благодать.
Бесіда

Діти! А якщо ви потрапите в незнайоме місце, чи зможете ви впізнати, де серед усіх будівель храм? (Відповіді учнів.) Так, наші храми мають куполи та хрести. А що вам нагадує купол? (Свічку.) А свічку можна порівняти з душею людини, що горить в знак любові до Господа. А ще ця будівля відрізняється від інших тим, що в ній разом з людьми перебуває Сам Господь.

(Вчитель може використати для ілюстрації своєї розповіді зображення різних храмів, фотографії чи малюнки.)

Чи бував ти коли-небудь у храмі? У нашій країні багато храмів Божих: камінних і дерев’яних, древніх і зовсім нових. Та чи знаєш ти, що будувати храм людям наказав Сам Господь. І не просто наказав, а ще й дав детальний опис найпершого храму і його розміри. Щоправда, найперша святиня, або скинія, була легкою, переносною. Священнослужителі могли легко і швидко її розібрати і перенести на інше місце. Це необхідно було тому, що народ Божий довгий час мандрував по пустелі, щоб прийти на місце свого постійного проживання в землі обіцяній.

Перший храм мав вигляд великого намету і поділявся на дві нерівні частини. Перша, більша частина, яка називалася святилище, мала посередині жертовник для принесення жертв Богу. Збоку стояв стіл, на якому лежали 12 жертовних хлібин. Їх щосуботи замінювали свіжими. З іншого боку – великий семисвічник освітлював скинію. Тільки священики могли заходити до жертовника, щоб приносити Богу фіміам (запашні речовини для кадіння).

А там далі, за завісою, була друга, менша кімната. Це було найсвятіше місце в храмі, і заходити туди міг лише первосвященик, та і то один раз на рік. І називалася ця кімната «Святеє святих», або «Найсвятіше». У тій кімнаті знаходилася лише одна річ – Ковчег Заповіту – скриня, в якій зберігалися найсвятіші речі народу Божого, і насамперед, скрижалі із Заповідями Божими.

Бог обіцяв людям, що саме тут, у скинії Він буде невидимо перебувати і говорити до Свого народу.

До церкви

Попрошу сьогодні маму,

Щоб до церкви повела.

Від минулої неділі

Я ще там і не була.

В церкві гарно ладан пахне,

Світять зоряно свічки,

І співають – Боже милий! –

Наче янголи які.

Леонід Полтава
Християнський словничок

Скинія – най перший храм.

Жертва – дарунок людини, принесений Богу.

Жертовник – місце для принесення жертви Богу.

Фіміам – ладан, пахуча речовина, смола для кадіння.

Скрижалі – кам’яні таблички із Заповідями Божими.


Практична робота

А зараз давайте розгорнемо наші робочі зошити і розфарбуємо малюнок Ковчега Заповіту, найсвятішої речі народу Божого.


Гра «Кольори»

Для розфарбування нашого малюнка ми використали найкращі, найяскравіші барви. Тому що людина приносить Богові усе найкраще, що має.

Проте і Бог нам дає усе найкраще, що в нього є. Увесь різнобарвний світ Він дає нам.

А давайте пограємося у гру «Кольори». Ось у мене в руці пелюсточки від незвичної чарівної семиколірної квітки. Кожен по-черзі буде підходити до мене і витягувати собі пелюсточку. А потім ми всі разом поміркуємо і скажемо, що цим кольором прикрасив Господь, перед тим, як подарувати його нам.


Хвилинка святості

Діти! Коли ми приходимо до храму, то і там можемо побачити, що священик використовує на службі одяг різних кольорів. І зараз ми дізнаємося, чому ж це так.



Богослужбові кольори в Православній Церкві

Чи помічав ти, що в різні дні року священнослужителі одягають на богослужіння одяг різних кольорів?

Основні кольори богослужбових одеж: білий, червоний, жовтий (золотий), зелений, блакитний, фіолетовий, чорний. Кожен із цих кольорів відображає духовне значення подій, які святкуються.

У свята на честь Ісуса Христа колір риз – білий. У білих ризах також звершується служба на честь ангелів.

У неділю, коли згадується Христове Воскресіння, а також у дні пам'яті пророків, апостолів і святителів колір риз золотий або жовтий.

Блакитний або синій – кольори Пресвятої Богородиці.

У свята, присвячені Хресту Господньому, колір одеж фіолетовий або темно-червоний.

Червоний колір – колір мучеників. Це на знак пролитої ними крові за віру Христову.

Зелений – колір життя, колір Святого Духа. У зелених ризах звершується служба в день Святої Тройці та Вхід Господній в Єрусалим, а також у дні пам'яті преподобних.

У дні посту колір риз буває темний: темно-синій, темно-фіолетовий, темно-бордовий. В окремі дні Великого посту служать у ризах чорного кольору.

Свято свят – Великдень. Світле Христове Воскресіння починається в білих ризах на знак Божественного світла, яке засіяло з Гробу Воскреслого Спасителя. Основний пасхальний колір – червоний з золотом на знак полум'яної любові Бога до людей.

Тож коли ми будемо відвідувати храм, то вже напевне будемо знати, кому чи чому присвячений цей день.


Християнський словничок

Риза – одяг священика під час церковної служби.

Пророки, апостоли, святителі, мученики, преподобні – святі, які різним чином прославили Господа.
Літературна хвилинка

Діти, давайте поміркуємо, для чого людина повинна ходити до храму? (Відповіді учнів.)



Церква дзвоном кличе всіх,

І дорослих, і малих.

Разом з мамою іди

Помолитися туди.

Так, діти, храм нам необхідний, що помолитися там, подякувати Богу за його дарунки, попросити у Нього найнеобхіднішого для нас. А ще храм – це наша фортеця, наш дім, у якому нас Господь оберігає від усякого зла.

Ось послухайте невелике оповіданнячко про те, як необхідний нам захист Божий, коли ми підростаємо.

Твоє пташеня

Випало з гнізда пташеня – зовсім маленьке, безпорадне, навіть крильця ще не виросли. Нічого не вміє, тільки пищить i дзьобик розкриває – їсти просить.

Взяли його хлоп'ята i принесли в дім. Спорудили йому гніздечко з трави i гілочок. Володя годував малюка, а Іринка напувала i виносила на сонечко.

Незабаром пташеня зміцніло, i замість пуху в нього стало пір’ячко наростати. Хлоп'ята знайшли на горищі стару клітку для птахів і посадили в неї свого улюбленця, – занадто вже виразно став на нього кіт поглядати. Цілими днями біля дверей чергував, моменту слушного чекав, i скільки його діти не гнали – очей із пташеняти не зводив.

Літо промайнуло непомітно. Пташеня на очах у дітей виросло i почало по клітці літати. А незабаром йому в ній тісно стало. Коли клітку на вулицю виносили, він бився об стінки i просився на волю. Ось i вирішили хлоп'ята свого вихованця випустити. Звичайно, жаль їм було з ним розлучатися, але позбавляти свободи того, хто створений для польоту, вони не могли.

Одного сонячного ранку попрощалися діти зі своїм улюбленцем, винесли клітку у двір i розчинили дверцята... Пташеня вистрибнуло на траву i озирнулося на своїх друзів.

У цей момент з'явився кіт. Причаївшись у кущах, він приготувався до стрибка, кинувся, але... Пташеня злетіло високо-високо...

Наша душа схожа на птаха. За кожною душею ворог полює, піймати хоче. Адже спочатку душа людська, зовсім як пташеня: без пір’я, безпорадна, літати не вміє. Тому Господь створив рятівну огорожу – дім Божий, Церкву святу, – за якою росте i міцніє наша душа. У ній душа вчиться злітати високо-високо, до самого неба.

За Б. Ганаго

Як діти піклувалися про пташенятко?

Чому дітлахи посадили пташеня до клітки?

Чому вони вирішили випустити свого улюбленця?

Чому кіт не зміг упіймати птаха?

Навіщо потрібен храм Божий для нашої душі? (Відповіді учнів.)


Підсумок заняття

Храмами багата земля наша українська. Бо наш народ мудрий, християнський. Він шанує своє минуле і турбується про майбутнє. І все своє життя він вдячний Богу за Його милість і турботу.

Тому і підносяться до неба куполи храмів, неначе свічки незгасної любові народу до Бога. Тож не пропускай нагоди прийти до храму, де тебе чекає Господь, щоб захистити, підбадьорити, благословити тебе, щоб ти виростав батькам на втіху, Батьківщині на користь і Богові на славу.


Заняття 7

Тема: Хрест як символ спасіння

Мета: - ознайомити учнів з поняттям хреста як християнського символу спасіння і подолання життєвих труднощів;

- показати значення хреста в житті християнина;

- виховувати шанобливе ставлення до Хреста Господнього.
Хід заняття:
Діти заходять до класу, вітаються з учителем і стають півколом біля нього. На стільчику серед класу лежать два шкільні ранці: один наповнений шкільним приладдям, а інший пустий. Вчитель проводить бесіду з учнями.
Вступна бесіда

Діти, давайте по-черзі піднімемо ці ранці. Що ви можете сказати про кожного з них? (Відповіді учнів: один важкий, а інший – легкий.) А як ви гадаєте, з яким ранцем повинен школяр приходити до школи? (З важким.)


Гра «Шкільний ранець»

Давайте пограємося у гру. Нам необхідно наповнити ранець предметами, необхідними нам для навчання. Кожен з вас отримає якийсь предмет, а ми всі разом будемо вирішувати, чи необхідний він нам на уроках. Якщо він дійсно нам необхідний, ми промовимо «Так!» і покладемо його до пустого ранця. Якщо предмет нам буде не потрібен, то ми скажемо всі «Ні!» і відкладемо його до ігрового куточка.

(Варіанти предметів: підручник, зошит, щоденник, ручка, лінійка, олівець, гумка, фарби, пензлик, яблуко, лялька, іграшкова машина, цукерки, печиво, мобільний телефон тощо.)
Бесіда

Ось ми і наповнили наш ранець, поклали до нього лише необхідні речі, які нам допоможуть добре вчитися і виконувати найголовніший обов’язок школяра. Отже, тут всередині знаходиться частина ваших обов’язків школяра. Але крім цього головного обов’язку ви повинні виконувати також свої маленькі щоденні обов’язки: вдома, у школі, з друзями. Уявіть собі, що ваш звичайний день – це ранець, який потрібно наповнити корисними для вашого життя предметами, тобто справами. Ось наприклад: вчасно вставати і вчасно лягати спати, не забувати помолитися вранці та ввечері, слухатися батьків, виконувати домашні завдання, шанувати інших людей. Це, здавалося б, дрібниці. Та саме вони і є для вас вашою щоденною ношею, або іншими словами, вашим хрестом. Адже наповнений ранець – це і є ваш хрест. А сили, щоб нести ранець, ми повинні черпати у Бога. І щовечора задумуватися над тим, чи вдалося нам це зробити сьогодні.


Літературна хвилинка

Труднощі, які є в житті кожної людини, також називають іноді «хрестом». Для когось це хвороби, для когось – прикрості від злих людей, для когось – бідність чи сирітство, чи ще яка недоля. Та хто терпляче й побожно переборює всі труднощі, тобто несе свій хрест, той спасеться.

А зараз послухаємо притчу про те, як важливо, не нарікаючи на труднощі, нести свій хрест, тобто добросовісно виконувати свої повсякденні обов’язки.

Тяжкий хрест

(притча)

Жив собі бідняк. І так тяжко страждав від бідності, що почав нарікати на свою долю. Але життя його від того не поліпшало. Взявся він тоді молитися Богові: «Боже, щедрість Твоя безмежна, а багатства Твої нескінченні. Ти бачиш, як я мучуся у цих злиднях, – не можу більш терпіти такого Твого хреста. Заміни цей важкий хрест бідності на будь-який інший, я на все згодний!».

От бачить він себе наче у просторій залі, де стоїть тисяча хрестів, усі, однак, вкриті покривалами. І чує він голос: «Вибирай. Котрий вибереш – буде твій».

Бачить бідняк – посеред зали невеликий хрест, і з-під ряднини видно, що золотий. «Це, мабуть, багатство! – подумав бідняк. – Оце б мені такий хрест!!». І кинувся його підіймати. Та тільки дзуськи: не те, що підняти, а й зрушити з місця того хреста не зміг, як не старався, як не намагався. Нарешті покинув його: «Може це й не багатство. Піду, пошукаю для себе підхожий, найлегший». І пішов вибирати.

Бере перший – він його коле. Бере другий – він його ріже. Бере третій – він його пече, четвертий – наче болячками вкритий, а п'ятий – не коле, не ріже, – так він його знов підняти не може. Так усі перепробував і жодного не знайшов собі під силу.

Останній залишився в самому закуточку, найбільший та наче найтяжчий. Вже не сподіваючись ні на що, підійшов бідняк, узявся за нього, а він йому – найлегший.

Оцей! – радісно закричав він. – Ось мій хрест! Отакий я згоден нести до самого кінця життя мого.

Бери, що вибрав, – був голос. – І хвали Бога за премудрість.

Зірвав бідняк з хреста покривало, а на ньому написано: Бідність.

За Г. Куземською

Як ви розумієте слово «бідняк»? (Відповіді учнів.)

На що він постійно нарікав? (На долю.)

Що запропонував йому Господь? (Самому вибрати свій хрест.)

Чим не задовольняли бідняка інші хрести? (Відповіді учнів.)

То який же хрест виявився під силу біднякові? (Бідність.)


Так Бог кожній людині дає саме той хрест, який вона здатна понести, хоч люди, не розуміючи цього, часто думають, що їм легше було б «що завгодно, тільки не це». А зовсім без життєвого хреста ніяка людина не ввійде в Царство Боже. Та не варто сумувати й нарікати на долю, а без найменшого сумніву й нарікання нести свій хрест, і Сам Бог помагатиме нам його донести.
Практична робота 1

А зараз розгорнемо робочі зошити і спробуємо наповнити наш ранець посильними для нас справами. Спочатку прочитайте написи на аркушах і розфарбуйте ті з них, у яких записані справи, які ви повинні виконувати щодня. А потім за допомогою стрілочок вкладемо їх у ранець.

(Завдання: виконувати домашні завдання, не запізнюватися на уроки, вітатися з друзями, не вживати поганих слів, тримати в порядку свої речі, готувати вечерю, прати одяг, заробляти гроші, їздити за кермом автомобіля, доглядати за домашніми улюбленцями, мити посуд, щодня молитися, відвідувати службу Божу.)

Тож виконуйте ці справи без сумніву і намагайтесь робити їх завжди. І за це в нагороду ви отримаєте велику милість Божу.


Практична робота 2

А зараз поглянемо на робочу сторінку і розгадаємо кросворд. (Діти разом з учителем виконують завдання.)

1. Дім Божий – Храм

2. Місце, у якому Господь поселив перших людей Адама і Єву – Рай

3. Розумний дух, вісник, посланець Божий – ангЕл

4. Усвідомлення відповідальності за свою поведінку і вчинки перед Богом, людьми і собою – Совість

5. Найцінніше і найдорожче з того, що Господь дав людині – жиТтя

А тепер разом прочитаємо те слово, яке у нас склалося. (Слово – ХРЕСТ.)

Ось поряд з кросвордом давайте розфарбуємо малюнок.
Хвилинка святості

А де ви можете побачити зображення хреста? (Відповіді дітей.)

Можливо чули ви такий вислів: Хрест рятує християн. Чому це так?

Багато дивних історій можна почути про дивовижну силу хреста. Ось, наприклад, свята Марія Єгипетська перехрестила воду річки і перейшла її, неначе по сухій землі. Преподобний Кирило Білозерський хресним знаменням загасив страшну пожежу. А свята мучениця Василиса перехрестила розжарену піч й увійшла в полум’я – вогонь не торкнувся святої, навіть волосся її залишилося неопаленим. І таких чудес безліч, усіх їх не можливо оповісти.

Звідки ж у хреста така сила?

Згадаймо, що Бог обіцяв Адаму та Єві прислати на землю Спасителя, Який здолає диявола і врятує людей від гріха й смерті.

Прийшов час виконати обіцянку, і на землю зійшов Спаситель Ісус Христос. Він жив поміж людей, вчив їх любити Бога і виконувати Його заповіді. Проте злі та заздрісні люди зрадили Його, засудили і незаслужено покарали жорстокою карою. Ісуса Христа розіп’яли на Хресті на горі, яка називається Голгофа. Ісус Сам ніс Свого тяжкого Хреста на гору, до місця розп’яття. Там, на Хресті Він пролив Свою кров і такою неймовірно високою ціною Свого життя викупив наше спасіння. Він постраждав за нас, щоб ми мали життя вічне.

З того часу Хрест і став символом нашого порятунку й віри.

І кожен християнин носить на грудях невеличкий хрестик, як згадку про Ісуса Христа, який пролив свою кров на Хресті заради спасіння кожної людини, яка буде вірити в Нього.
Літературна хвилинка

До Хреста слід ставитися з особливою повагою, пам’ятаючи, що ти носиш на грудях зображення Самого Господа.

А зараз послухайте невелике оповідання про те, як важливо шанобливо ставитися до свого хрестика.

Хрестик

Мені розказав цю історію мій рідний брат, коли я приїхав до нього в гості.

«Знаєш, – промовив він тихо й серйозно, – як я по-справжньому увірував у Бога?

Одного разу моя жінка подарувала мені хрестика. Я носив його і все було дуже добре. Але якось я розсердився на жінку й так роздратувався, що у гніві зірвав із себе її подарунок – Животворчий Хрест Господній – і у нестямі жбурнув його в куток. Раптом рука моя, якою я кидав хрестика, зомліла й віднялася. Я злякався, бо такого зі мною ніколи не бувало, і став розтирати її другою рукою, але те не помагало. Я думав, що зараз пройде, але рука так і лишалася мертвою, дерев'яною, наче не моєю, й не діяла зовсім. Я ще дужче злякався, принишк, та підійшов до жінки і все їй розповів.

Жінка сказала:

Піди, знайди хрестик, підійми його, поцілуй, надягни і попроси у Бога вибачення.



Не роздумуючи, я зробив усе, як сказала жінка. Коли ж я надягав хрестика, каючись у своєму гріхові, руку мою відпустило, і вона стала знов здорова, як і була».

Ну й пощастило ж тобі, – сказав я, вражений оповіддю брата. – Як Бог помилував тебе, що, покаравши, не дав тобі відійти від Нього! Страшно подумати, що б із. тобою було, якби ти не розкаявся. Бо відкинувши зброю Божу – Його всепереможний Хрест – ти залишився б як на полі битви без меча!



Я перехрестився й подякував Богові за свого брата від усього серця.

За Г. Куземською

Який подарунок отримав чоловік від жінки? (Хрестик.)

Чому він зірвав з себе хрестик? (Був дуже розгніваний.)

Як чоловік виправив свою помилку? (Підняв, поцілував, надів хрестика і попросив у Бога пробачення.)


Підсумок заняття

Хреста свого натільного

Ніколи не знімай.

Святого дня недільного

До храму поспішай.

Зустріне хрест і в храмі нас

Щодня і щогодини,

В народження і смерті час

Він захист для людини.

Л. Міщук
Діти, Хрест – це знамено нашого спасіння. Це – найцінніший скарб з усіх скарбів, який долає зло, а людину захищає, лікує, зміцнює.

«Знай, що не можна інакше осягнути (здобути) Царства Небесного, як тільки через Хрест».

Св. Іоанн Златоуст


Заняття 8

Тема: Вдячність до тих, хто віддав себе в жертву заради нас. Славні сини і доньки України

Мета: - ознайомити учнів зі значенням слів «святі, мученики, великомученики»;

- ознайомити учнів з життєписом святого Георгія Побідоносця;

- виховувати в учнів почуття вдячності до тих, хто віддав себе в жертву заради ближнього свого;

- виховувати в учнів почуття патріотизму, любові до християнської віри, Вітчизни.


Хід заняття:

Діти заходять до класу, вітаються з учителем і стають півколом біля нього. Вчитель витягує з пенала кулькову ручку і показує її учням.


Вступна бесіда

Діти, подивіться на цей предмет. Ви бачите звичайну ручку. Але сьогодні вона нас чогось навчить. Тож давайте спочатку розглянемо її. Кольоровий корпус, стержень з кнопкою. Сама по собі ручка ні до чого не здатна. Так і буде лежати на столі, і нікому ніякої користі з неї не буде. Та коли її в руки візьме людина, тоді вона стає чимось. Що людина може зробити за допомогою ручки? (Відповіді дітей.) Так, ручкою можна написати другу гарного листа, виконати домашнє завдання, написати список справ, які необхідно зробити. Тоді ручка здатна принести комусь радість, або просто послужити. Але ручка може і скривдити. Проте це може статися лише тоді, коли людина, яка нею користується, має в серці злі наміри. Словом, ручка – це такий художник, який здатний людські думки переносити на папір.

Давайте спробуємо взяти ручку в руку і написати на папері своє ім’я. (Діти виконують завдання.) А тепер переверніть ручку стержнем догори і спробуйте тепер написати на папері своє ім’я. Що ви помітили? Так, ручка писати не буде. Бо стержень, який знаходиться всередині ручки може працювати лише тоді, коли спрямований у правильному напрямку, тобто, донизу. В іншому випадку, ручка – непотрібний предмет.

Отак і з людиною відбувається. Вона є інструментом у Божих руках. І приноситиме користь людина лише тоді, коли буде служити Богу і людям, коли вона буде комусь потрібна для допомоги. Не потрібно шукати слави тим, що ти найперший, найкращий, найвідоміший. Набагато важливіше заслужити повагу і вдячність від людей, допомагаючи тим, хто потребує допомоги, не чекаючи за це винагороди від людей. Адже найславетніші сини і доньки нашого народу прославили своє ім’я саме тим, що завжди приходили на допомогу іншим, іноді навіть незважаючи на смертельну небезпеку. Отак зробив й Ісус Христос, Син Божий, який пожертвував своїм життям заради спасіння людей.


Бесіда

Слідами Ісуса Христа йшли святі.

Святі, або угодники Божі, – це люди, які, живучи на землі, догодили Богу своїм праведним життям. А тепер, перебуваючи на небі з Богом, вони моляться за нас.

Вони щиро виконували заповіді про любов до Бога та ближнього. Але досягти заповіданої Богом любові можна лише тяжкою боротьбою з гріхом. Тому святих називають справжніми воїнами Христовими. Без мужності, терпіння, самовідданості й віри цей шлях здолати неможливо.

Багатьом святим Господь давав Свої благодатні дари вони могли молитвою зцілювати найтяжчі хвороби, рятувати від смерті, вгамовувати бурі, гасити пожежі, тобто творити справжні чудеса заради спасіння людини. Серед святих є люди старі й зовсім юні, багаті та бідні, вчені й неосвічені, – та всіх їх єднає непереможна любов до Бога.

А тих святих християн, які прийняли жорстокі муки, навіть смерть за віру, називають мучениками. А тих, хто помер за святу віру після особливо великих страждань, називають великомучениками. Серед святих великомучениками величають Варвару, Катерину, Георгія або, як його ще називають, Юрія.

Тож згадаємо сьогодні святого великомученика, якого ми називаємо справжнім воїном Христовим, Георгія Побідоносця (Переможця).
Християнський словничок

Святі, або угодники Божі, – це люди, які, живучи на землі, догодили Богу своїм праведним життям.

Мученики – християни, які за віру в Ісуса Христа прийняли жорстокі муки, навіть смерть.

Великомученики – християни, які померли за віру Христову після особливо великих страждань.


Хвилинка святості

(Учитель заздалегідь готує до заняття зображення (ікону, малюнок чи герб Київської області) святого Георгія.)


Святий великомученик Георгій

Святий Георгій жив у IV столітті, походив із знатного роду – його батько був воєначальником Каппадокії (східна частина Римської імперії). З ранніх літ вихований як воїн, Георгій відзначався особливою мужністю та сміливістю і в молодих роках вже досяг високого звання тисяченачальника.

У цей час правив імперією Діоклетіан, який вчинив страшні гоніння на християн. Наприклад, одного разу, в ніч на свято Різдва Христового, імператор спалив храм в Нікомідії, де зібралося 20 тисяч людей Христової віри.

Святий Георгій теж сповідував віру Христову, і одного разу, коли Діоклетіан разом зі своїми вельможами чинив безжальний і беззаконний суд над християнами, він постав перед імператором і звинуватив його у жорстокості й несправедливості. Всі присутні були приголомшені вчинком Георгія. Тоді імператор, притамувавши свій гнів, почав просити молодого воїна зректися Христа і обіцяв йому ще більші почесті.

Але Георгій твердо сказав:

Я не проміняю свою любов до Господа на нікчемну і тимчасову земну славу.



Побачивши непохитність Георгія, імператор наказав кинути його до темниці і жорстоко мучити.

Скоріше ти втомишся мучити мене, ніж я – терпіти муки, – говорив мученик царю.



Діоклетіан наказав мучити Георгія на колесі – особливому знарядді мук. Це жорстоке знущання мало хто витримував і просив про помилування, готовий на все. Але Георгій тільки молився. Коли він бездиханний і скривавлений упав під насмішки імператора та його підданих, у двір тюрми залетіла ластівка. Двічі покружляла над головою Георгія і вилетіла геть. Небо враз потемніло, почувся такий сильний грім, що повітря здригнулося, ніби від вибуху. І всі, хто був у дворі, почули голос з неба:

Не бійся, Георгію, Я з тобою.



Світлий ангел легко торкнувся мученика, і він встав здоровий – від страшних ран не лишилося й сліду.

Вражені побаченим суворі воєначальники Протолеон і Анатолій, які побували в багатьох битвах, впали на коліна і схвильовано вигукнули:

Великий і славний Бог християнський!



Імператор наказав їх негайно стратити мечем.

Імператор придумував для Георгія нові муки. Його взули в розпечені залізні чоботи з гострими цвяхами всередині і примусили бігти в темницю. Але Господь знову зцілив святого мученика, і на ранок його ноги були цілком здорові. Він ішов, співаючи псалми Давида, з радісним лицем.

Тоді був покликаний чародій Афанасій, щоб чарами здолати мученика. Афанасій приготував найсильніше отруйне питво, але й воно не подіяло на Георгія. Вражений Афанасій і сам увірував у Христа, і йому відсікли голову.

Уночі в темниці Георгій молився до Господа, щоб дав йому силу стерпіти всі муки, які ще придумає йому розлючений імператор. Темну печеру раптом осяяло яскраве світло, і перед враженим Георгієм явився у всій Своїй славі Ісус Христос. Це додало страждальцю бажаних сил.

На ранок імператор наказав привести Георгія до язичницького храму Аполлона в надії схилити його до ідолопоклонства. Але мученик молитвою зруйнував ідолів.

Як ти посмів! – кричав розгніваний Діоклетіан. – Що ти зробив з нашими богами?!

Отямся, імператоре! Про яких богів ти говориш? Всі бачили, як ваші ідоли повалені додолу хресним знаменням. Сором вірити таким богам, які не можуть допомогти навіть собі! – сказав мученик.

Тоді було наказано відрубати Георгію голову.

Так воїн царя земного, показав себе вірним і непереможним воїном Царя Небесного, від чого і отримав звання Переможця (Побідоносця).

(За журналом «Божа нивка»)
Літературна хвилинка

Після своєї смерті святі піднімаються до Самого Бога. І вони ще більше можуть просити Бога за нас, допомагати нам. Саме тому віруючі люди часто звертаються (тобто, моляться) до святих, щоб вони були їхніми заступниками і помічниками. І святі обов’язково допомагають тим, хто просить у них допомоги.

Часто на зображеннях ми можемо побачити Георгія Побідоносця у вигляді лицаря на коні, який списом вражає голову змія, рятуючи людей від смерті. Ось послухайте вірш, у якому описується, як святий Юрій з’явився саме там, де люди потребували його допомоги.
Святий Юрій

Юр святий, відважний лицар,

Їхав полем на коні –

В нього спис і меч із криці

І стремена срібляні.

Коник скаче, коник грає,

Креше іскри з-під копит.

Вітер гриву розвіває,

Зброя рясно мерехтить.

Глянув Юрій – а на кручі

Причаївся злющий змій –

Дише полум'ям пекучим,

Кличе лицаря на бій.

Не злякався гада Юрій –

Бойова заграла кров:

Вдарив громом серед бурі,

Наскрізь змія проколов.

Юр святий, відважний лицар,

їхав полем на коні –

Срібний шолом, щит із криці

Мерехтіли в далині.

* * *

В Україні Юрій-воїн

Має шану і любов,

Всіх смільців, усіх героїв

Він бере під свій покров.

Любить Юрія святого

Наша молодь, юнаки,

Бо, як Юр, Вітчизні й Богу

Вірно служать все вони.

Михайло Маморський
Практична робота

Діти, давайте розгорнемо наші робочі зошити і розфарбуємо зображення христового воїна – Георгія Побідоносця.

(Водночас звучить пісня про святого великомученика Георгія Побідоносця.)
Святий Юрій Змієборець

Л. Глазунова, Л. Херувимська



Я хотів би бути, як той лицар бравий,

Змієборець Юрій на баскім коні,

Повбивати зміїв – ворогів лукавих,

Що несуть неволю рідній стороні.
Я б хотів від кривди правду боронити,

Від неволі волю і добро від зла,

Помогти, щоб радість панувала в світі

І щоб сум розвіявсь, як порання мла.
Ти на сурмі граєш, Юрію-герою,

Як полями їдеш, стугонить земля.

Дай хоч доторкнутись до твоєї зброї,

Щоб, як ти, відважним, серцем став і я.
Літературна хвилинка

Діти, де є віра в Боже слово, там є і любов до своєї Вітчизни – України. Багато її синів і доньок віддали своє життя за свою Батьківщину, за щастя і добробут рідного народу, за свою рідну християнську віру. Тож згадаймо сьогодні 300 київських юнаків-студентів. Вони без страху вийшли назустріч багатотисячному ворожому війську, яке хотіло підступно захопити нашу столицю – місто Київ. Їх було надто мало, всього триста українських мучеників, які понад усе «любили свій коханий край» і «вмерли в Новім Заповіті з славою святих».

Тож послухаємо оповідання про одного із цих трьохсот полеглих юнаків.
Про Миколу з студентського куреня

Був січневий морозний день 1918 року. Раїнка сиділа край вікна й дивилася на сіру, сумну, ледве притрушену снігом вулицю Києва. Швидко пробігали перехожі, мов утікали від холоду.

«Чи довго ще так буде? – думала Раїнка. – Різдво минуло, Водохреща теж, школи нема... У шкільних будинках лежать поранені. Учителі десь у війську. Мама поїхала на село по харчі. А Микола ще вранці кудись пішов і не вернувся».

Бабуню, де Микола?

Та він, дитино, побіг вписуватися до війська. Казав: учора проголосили незалежну Україну.

Куди ж йому до війська?! Йому ж п'ятнадцять років!

Видно, треба Україні й таких вояків, – зітхнула бабуня, підкидаючи в піч кусні порубаних старих крісел. Журилася вона, чим будуть топити завтра...

Сиділи мовчки, гріючи руки біля невеличкої печі. Сиділи так цілий день, не ївши, бо й не було чого. Увечері почули під хатою швидкі кроки. Двері з грюкотом відчинилися і вбіг Микола.

Бабуню, благословіть! Іду на фронт! – крикнув радісно.

Дитино моя! – заломила руки бабуня. – Хіба ж ти знаєш, що таке фронт?

Благословіть, бабуню, бо ось, бачте, ні батька, ні матері!



Бабуся швидко поставила на піч чайник, дістала шматок хліба, поклала тремтячими руками на стіл і промовила:

Хоч з'їж, хоч випий!



Коли Микола нашвидку проковтнув гарячий чай, бабуня взяла в руки малу іконку Матері Божої з «Нерушимої стіни» Софійського собору.

Хай Бог благословляє тебе, дитино моя!



Зняла з шиї хрестик і дала Миколі.

А в якому ти курені? – спитала тихо Раїнка.

У студентському, сестричко, – гордо відповів Микола. – Там усі такі, як я – молоді. Ми сьогодні охороняли Педагогічний музей, де засідає Центральна Рада. А завтра, може, виїдемо на фронт, на Бахмач. Ну, прощайте!

І Микола весело вибіг, немовби йшов до товариша в гості. Бабуня тихо плакала.

Та що це ви, бабуню, вже похорон справляєте? – сказала Раїнка.

Та й справді, краще молитись. Все ж вони занадто ще молоді, щоб іти на війну. І їх мало. Їх сотні – а в московському війську тисячі.

Сумно минали дні. Приїхала мама з села, привезла харчів. Але ніхто й їсти не хотів. Чекали вісток. Ні тата, ні брата. Зачували: студентський курінь десь аж під Крутами.

Раїнка не виходила з хати, бо на вулицях весь час була стрілянина. Аж одного дня хтось сказав, що до Києва вступили синьожупанники і між ними бачили Раїниного батька. Дівчинка закуталась у теплу бабунину хустку й вибігла на вулицю. Затрималася під наріжним будинком на Хрещатику.

Від Дніпра віяв морозний вітер і трусив снігом. І побачила Раїнка військо – чудове військо в синіх жупанах і смушевих шапках. Вояки йшли, вибиваючи такт.

Тату, тату! – закричала Раїнка.



Ось ішов її тато скраю!.. Вона підбігла й ухопила його за руку, але він глянув на неї почервонілими очима і показав рукою вниз Хрещатика.

Дивись, дитино! Це ховають хлопців-героїв, що згинули під Крутами. Там і наш Микола.



Хрещатиком посувався інший похід – на Аскольдову могилу. Йшла військова старшина. Священики співали «за упокій». За ними на возах везли у домовинах молодих лицарів. Згинули вони 29 січня 1918 року під Крутами. Триста їх ставили спротив трьом тисячам москалів. Але ні один не здався в полон.

Раїнка не плакала за братом. Вона йшла з гордо піднесеною головою, співаючи «вічная пам’ять» своєму братові-героєві та його друзям.

Ївга Шугай
Що попросив Миколка у бабуні? (Благословення на фронт.)

Де в цей час були батьки Миколки та Раїнки? (Батько був на фронті, а мати поїхала в село по харчі.)

Як бабуня благословила Миколку? (Іконою Божої Матері та дала хрестик.)

Чим могли рідні допомогти Миколці? (Молитвою.)

Яку звістку почула Раїнка від тата? (Про похорон хлопців-героїв, що загинули під Крутами. Серед них був і Миколка.)

Як Раїнка сприйняла звістку про смерть брата? (Вона не плакала, а йшла з гордо піднесеною головою, співаючи «вічная пам’ять» своєму братові-героєві та його друзям.)

А зараз послухайте невелику дитячу молитву за тих відважних юнаків, які віддали своє життя біля станції Крути, захищаючи незалежність рідної України.
Дитяча молитва на 29 січня

О Боже наш добрий

З високого неба!

Дитячу молитву

Несемо до Тебе.

За тих, що боролись

При станції Крути

За правду, за волю

Із ворогом лютим.

Що в бою упали

В ту зиму криваву.

Прийми їх до Себе,

Прийми в свою славу.

А нам від тих триста

Дай, Боже, навчитись,

Щоб для України

Щоднини трудитись.

Христина Лисовецька
Підсумок заняття

Кожна людина залишає свій слід на землі. І цей слід залежить від того, як людина знала й виконувала Заповіді Божі. Та найглибший свій слід на землі залишають ті, які навіть не пошкодували свого життя заради торжества віри Христової, заради любові до своєї Вітчизни, любові до ближніх своїх.



Моя Україно

Віками палали заграви криваві,

І душу терзала розпука німа.

Моя Україно, у вільній державі

Для горя та лиха вже місця нема!

Хай слава козацька нам сонцем засяє,

І пісня щасливе пливе над Дніпром.

Хай Київ соборами землю єднає.

Собори душ наших, до бою зі злом!

За щастя людини, за долю народу

Боролись і будем боротися ми.

Мов в лузі калину, плекаймо свободу,

І пам'ять про нас збережеться людьми.

За О. Лошуком
«Немає більшої любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Мф. 5:17).


Заняття 9

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка