Методичні рекомендації по роботі в пришкільному музеї Лисичанськ 2012 Вступ Методичні рекомендації «Зміст і форми роботи музею історії школи у формуванні громадянської самосвідомості»



Скачати 404.09 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір404.09 Kb.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ЛИСИЧАНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТ.№3

Н.О.Скрябіна


Зміст і форми роботи музею історії школи у формуванні громадянської самосвідомості

Методичні рекомендації по роботі в пришкільному музеї
Лисичанськ 2012

Вступ

Методичні рекомендації «Зміст і форми роботи музею історії школи у формуванні громадянської самосвідомості», спрямовані на підвищення ефективності підготовки вчителів до практичної діяльності в пришкільному музеї. Змістова частина рекомендацій складається з двох частин – теоретичної та практичної. Теоретична частина підготовлена автором, Скрябіною Наталією Олексіївною,вчителем історії Лисичанської ЗОШ І-ІІІ ст. №3,педагогічний стаж -11 років , практична – учнями-екскурсоводами музею історії школи «Пам’ять» під керівництвом автора.



Актуальність теми. Процес виховання громадянської самосвiдомостi – провідна проблема сучасної педагогiчної науки i практики, що потребує різнобічного i уважного вивчення. Актуальність теми зумовлена необхідністю створення нової системи громадянського виховання учнiвської молодi, заснованої на ідеї розвитку самосвідомості особистості у незалежній державі. Провідними настановами у докорінній перебудові системи освіти і виховання є: Конституцiя України, Закони України “Про громадянство України”, “Про освiту”, Державна нацiональна програма “Освiта” (“Україна XXI ст.”).

Одним із шляхiв формування громадянської самосвiдомостi є залучення школярiв до вивчення iсторiї малої батьківщини засобами музею історії школи.



Мета роботи: вивчити, теоретично обґрунтувати та практично показати зміст, форми і методи формування громадянської самосвідомості школярів засобами пришкільного музею

Завдання роботи:

  • уточнити сутність поняття “громадянська самосвідомість” школярів;

  • визначити рівні розвитку громадянської самосвідомості учнів на різних етапах дослідницько-краєзнавчої роботи;

  • обґрунтувати зміст, форми, методи та педагогічні умови, які забезпечують ефективність процесу формування громадянської самосвідомості школярів засобами музею історії школи;

  • продемонструвати педагогічну результативність запропонованих методичних рекомендацій щодо формування громадянської самосвідомості школярів на практиці.

Вважаю, що дана робота буде корисна та цікава організаторам шкільних музеїв, класним керівникам, вихователям ГПД, які планують свою позакласну роботу в пришкільному музеї.

Використання педагогами цих рекомендацій має складатися з таких етапів:



  1. Усвідомлення теоретичних засад щодо професійного вибору вчителем змісту,форм, засобів організації практичної роботи в пришкільному музеї з метою формування громадянської самосвідомості школярів.

  2. Ознайомлення з прикладами застосування цих засад у реальній педагогічній діяльності – з розробками виховних заходів.

  3. Підготовка та проведення заходу на базі пришкільного музею.

Бажаю успіху в педагогічній діяльності!

Зміст і форми роботи музею історії школи у формуванні громадянської самосвідомості

Основи громадянської самосвідомості закладаються в школі, тут починаються громадянська освіта й виховання. Історія, краєзнавство, література, географія, інші гуманітарні та суспільствознавчі дисципліни закладають фундамент громадянської самосвідомості.

Громадянська самосвідомість – це складний процес усвідомлення особистістю своєї громадянської сутності, оцінювання себе як патріота незалежної України, що проявляється в соціально-значущій діяльності, спрямованій на розвиток Батьківщини. Нова система громадянського виховання повинна охопити процес формування усіх складових громадянської самосвідомості у тісній взаємодії. Одним із важливих чинників виховання громадянської самосвідомості школярів ми вважаємо національні та загальнолюдські цінності, що яскраво та образно відображені в матеріалі пришкільного музею «Пам’ять»

Історію свого краю треба не тільки знати, а й відчувати, переживати, усвідомлювати як власне буття, і ніби через власне існування набувати досвіду у коханні , ненависті, зусиллях, прагненнях, втратах , надбаннях, і силою цих переживань визначати свій соціальний образ «Я». Коли учень, знаходячись у стінах музею комусь співчуває, когось жаліє, чогось жахається, тобто відчуває свою людяність, то в нього визначається соціальний образ «Я-людина». Якщо він, працюючи з музейними матеріалами переживає патріотичні почуття, то на психологічному рівні він визначає свій соціальний образ як «Я-громадянин України». У зв’язку з цим відбір змісту музейної інформації має дати учням відповіді на запитання: які вчинки минулого є проявом людяності, а які – не людства ? Які вчинки є проявом патріотизму, громадянської самовизначенності , а які – ні ?

Таким чином, справжнім предметом відвідування музею історії школи мають бути не тільки сухі факти, а ті морально-етичні сенси життя, які вони містять . Знання про минуле швидко забуваються, а сутність минулих подій, що відчуваються серцем, не втрачаються інколи все життя.

Одним із шляхів досягнення цієї мети є систематична робота музею історії школи «Пам’ять».

У процесі підготовки до краєзнавчої роботи в музеї з формування громадянської самосвідомості педагог повинен дотримуватися таких принципів:


  • відповідність змісту роботи потребам особистості;

  • активізація зворотного зв’язку – надання можливості учням висловлювати свої думки та почуття;

  • добровільність – мотивувати та пропонувати, а не примушувати та диктувати;

  • позитивна спрямованість – зміцнення позитивної позиції особистості щодо необхідності збору та збереження краєзнавчої інформації;

  • об’єктивність – інформація не повинна зводитися до формальних гасел;

  • врахування вікових та індивідуальних особливостей;

  • залучення батьків, ветеранів, випускників, жителів району до пропаганди збереження краєзнавчих фактів.

З урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів, рівня їх розвитку, зацікавленості, а також можливостей школи форми та методи роботи в музеї можуть бути різноманітними. Рекомендуємо застосувати активні методи музейної роботи , які залучатимуть переважну більшість учнів: участь в пошукових експедиціях, комплектуванні, науковому вивченні, обліку й збереженні музейних фондів, проектуванні експозиції, роботі з музейною аудиторією.

Для початкової школи виховний захід в музеї доцільно провести у формі гри, подорожі часом. При розробці екскурсійних заходів для цієї категорії екскурсантів ми враховуємо їхні основні психологічні особливості – підвищену емоційність, рухливість, нестійкість уваги і у відповідності до цього обираємо тему, форму і методи проведення екскурсій.

Суттєво допомагає закріпити і поглибити знання учнів з краєзнавчої тематики метод інсценування, що має багато спільного з театром та викликає сильні почуття і, відповідно впливає на емоційно-вольову сферу особистості. Являючись одним із найдавніших методів навчання, він є найбільш ефективним і сьогодні, бо забезпечує умови максимального наближення дидактичного процесу до дійсності. У ході підготовки й проведення заняття-інсценізації радимо залучати учнів-старшокласників, батьків.

З метою формування громадянської самосвідомості рекомендуємо провести виховні заходи на базі музею для молодших школярів, звернувшись до таких тем: «Здрастуй, музей!», «Моє місто, моя школа і я»,«Випускники школи – герої ».

При виборі форми проведення музейного уроку в основній школі вчителеві доцільно враховувати психологічні особливості підліткового віку, що характеризується становленням самосвідомості, відчуттям дорослості. Бажано розпочати урок-екскурсію із вступного слова вчителя, лекції екскурсоводів, а потім перейти на діалогічний спосіб спілкування, надати можливість кожному учневі висловити свою думку про те, що означає патріотизм для кожної людини, від яких факторів залежить формування активної громадянської позиції. Головним завданням на цьому занятті – допомогти дітям зрозуміти «Хто я?», «Що значить бути громадянином, патріотом?»; знайти своє місце в безмежному світі та зорієнтувати на жимття за такою позицією.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприятиме написання дослідницьких робіт, збір експонатів, переписка з випускниками, організація зустрічей із видатними людьми – випускниками школи, виготовлення і презентація буклетів, написання книги до 75-річчя школи «Наша школа-ювілярка».

Широке впровадження тестів, анкет «Лисичанську -300 років», «Випускники школи, що не повернулися з війни», «Молодіжний партизанський рух: Краснодон, Лисичанськ», демонстрація відеохронік приверне увагу учнів до актуальної проблеми, якою є формування громадянської самосвідомості.

Серед форм роботи, що формують громадянську позицію учнів основної школи, створюють атмосферу довіри та поваги, заслуговують на увагу :



  • Лекція;

  • Екскурсія;

  • Консультація;

  • Історичні та літературні вечори;

  • Зустрічі з цікавими людьми;

  • Свята;

  • Концерти;

  • Конкурси, вікторини;

  • Занурення в минуле.

У старшій школі виховний захід на базі музею має стати своєрідним уроком громадянської зрілості. Провідне завдання роботи в музеї старшокласників – дати можливість і право учням самостійно розв’язувати проблемні питання, приймати розумні рішення, виходячи із фактів. Реалізувати зазначені завдання можна застосувавши такі форми роботи як: дискусія, диспут, урок-реквієм, урок мужності (можна використовувати електронний зв’язок з іншими музеями) під час яких можна розробити моделі розв’язання різних проблемних ситуацій на основі їх аналізу, активного обговорювання та захисту своєї позиції. Тематика уроків може бути: «Молодь 40-х-молоді ІІІ тисячоліття»; «Честь або зрада».

У ході музейного заняття надавати можливість старшокласникам розв’язувати проблеми реальної поведінки, активізуючи отримання зворотного зв’язку від своїх товаришів, що мають схожі проблеми, або мають досвід їх розв’язання. Запропонувати учням довести у дискусії залежність власної громадянської позиції від виховання в родині та школі. Обґрунтувати прикладами з власного досвіду, батьків, друзів, на основі музейних прикладів, із літератури чи кінофільмів.

Запропоновані рекомендації не претендують на догматичне використання їх у процесі формування громадянської самосвідомості школярів. Вони мають слугувати відправною точкою для формування активної громадянської позиції всього шкільного колективу через примноження музейних матеріалів, пізнання малої Батьківщини. Слід зазначити, що зміст рекомендацій розрахований на те, щоб використання їх не завершилось ознайомленням, а знайшло продовження в подальшій виховній діяльності педагогів у стінах шкільних музеїв.

Практичні приклади різноманітних форм музейної роботи.

До 75-річчя заснування школи екскурсоводи музею історії школи «Пам’ять» під керівництвом автору систематизували архівний та експозиційний матеріал і надрукували брошуру «Школа-ювілярка» (пропонуємо її частину,засновану на музейних експонатах).

Середній школі №3 м. Лисичанська у травні 2011 року виповниться 75 років. Для віку людини це не багато, а для школи – солідні роки, коли вже можна говорити про надбання, бо зерна, колись засіяні у ріллю, вже дали не тільки дружні сходи, а й багатий урожай.

Школа була заснована у передвоєнному 1936 році. П'ять випусків відбулося в ній до 22 червня 1941. 29 випускників школи загинули, захищаючи Батьківщину:

Жуков Микола Макарович

Мовчанок Анатолій Максимович

Зоз Леонід

Шарко Гліб Антонович

Іванов Віктор

Орзул Савелій Михайлович

Орзул Іван Михайлович

Філонова Варвара

Панаіт Анатолій Венедиктович

Мустафа Леонід Прокопович

Кафтанова Сергій Данилович

Карпенко Анатолій Ілліч

Золотар Ілля Олексійович

Гонцул Олександр Іванович

Ажипа Василь Силович

Жихарь Володимир

Мустафа Віктор Тимофійович

Лунгор Микола

Ісаєнко Володимир

Блудов Анатолій

Дуднік Іван

Жуков Анатолій

Карпенко Володимир

Кочак Петро

Коломійченко Зоя

Кривошеєв Григорій

Молчанов Анатолій

Сілкин Тимофій

Сосюра Володимир

Фоменко Олександр

Микола Лунгор входив до складу диверсійно-партизанськоі групи "Максим". Група пройшла 300 км. від лініі фронту в тил ворога до залізниці, що поєднувала Північний Кавказ зі Сталінградом. У Астрахані – місці відправки групи-отримали наказ:головне-залізні дороги. В нічній темряві в районі станціі Орловська партизани заклали міни. Знали, що до Сталінграду на допомогу Паулюсу поспішає девізія СС ''ВІКІНГ''. Йшов ешелон ''Нордланд'' з бойовою технікою. Пролунав вибух, потяг зупинився, але з рейок не зійшов. Що робити? Командир загону дає команду : «ВОГОНЬ».

6 автоматів, 4 гвинтівки і 4 карабіни партизани обдавали свинцевим градом вікна і двері вагонів. На відстані 50 метрів партизани вели вогонь без промаху. Німці не чекали нападу партизан у цій місцевості: кругом степ і жодного кущика. Оговтавшись, вороги зрозуміли, що мають справу з невеликою купкою сміливців, і оточили іх.

Німці схопили героїв: 12 чоловіків і 3 жінки. Але нічого від них не добилися. Партизани, серед яких був один випускник СШ №3 Микола Лунгор, героїчно загинув, віддавши життя ,захищаючи Вітчизну.

Вже пройшло більше 66 років як минула Велика Вітчизняна війна, але ми її не забули, як і не забули всіх тих, хто віддав своє життя, захищаючи свою Батьківщину. Радянський народ не жалів ні сил, ні життя для того, щоб вигнати ворога зі своєї рідної землі. Плечем до плеча наші чоловіки і жінки прискорювали час перемоги. Всі вони мужньо зносили неймовірні тяготи воєнного часу, завзято працюючи на заводах, у колгоспах, лікарнях та на інших посадах, забезпечуючи надійний тил.

На фронтах люди проявляли особливий героїзм. Яка сила духу була проявлена тими, хто не вагаючись затуляв своїм тілом вивергаючи смертоносний вогонь амбразуру ворожого доту. На такі самопожертви йшло багато солдатів Радянського Союзу. Але таких подвигів не робили солдати і офіцери фашистської Німеччини. Їхніми духовними мотивами були ідеї расової переваги та сліпа дисципліна. В той час наш солдат воював за незалежність своєї Батьківщини, за свої землі, за своїх рідних і близьких. Такі люди робили неймовірні подвиги, вчинки, проявляли відчайдушну мужність і стійкість в кривавих боях зі супротивником. Саме таких людей і називають героями.

Про одного з таких героїв я й хочу розповісти. Василь Васильович Павлов – його ім’я носить наша школа I-III ст. № 3 м. Лисичанська, а також ім’ям названа вулиця у південній частині нашого міста.

В. В. Павлов народився 28. 02. 1916 р. в м. Миколаєві. З 1918 р. мешкав у Лисичанську. Працював слюсарем на Лисичанському содовому заводі. Невід’ємною частиною його життя була освіта, здобуваючи знання він багато часу проводив у бібліотеці, з захопленням вивчав науки та культуру світу. Закінчив Артемівський бібліотечний технікум. Працював бібліотекарем в одному із сіл Сватівського району.

Молодий, цілеспрямований, з романтичним юнацьким поглядом, він у 1937 році вступив до лав Червоної Армії. Відразу проявив характер справжнього солдата-захисника .

Буває й так, що й інтелектуально розвинутий та інтелігентний юнак може потрапити у вир війни. Знову ж таки наш герой не розгубився і проявив найсильніші риси характеру, закінчив Орловське танкове училище. Навчаючись в училищі, Василь відразу показав свої організаційно-командні якості. І не даремно. Тому, що вже у 1941році, на початку війни, його призначають командиром батальйону 49-ї гвардійської бригади (12-гвардійський танковий корпус. 2-а гвардійська танкова армія, 1-й Білоруський фронт).

12 травня 1941 року він одержав перше поранення, а в серпні 1942 року-друге.

У місто Верхнє на ім’я батька – Василя Євдокимовича Павлова зрідка приходили фронтові листи. Вони були небагатослівними, але завжди підбадьорювали батьків. З листів батько дізнався, що син був нагороджений орденом Червоного Прапора, а після-орденом Олександра Невського. І в кожнім листі – переживання танкіста через зганьблену Радянську землю, виражаючи прагнення помститися німецько-фашистським окупантам за кров і страждання радянських людей.

В одному з листів Павлов писав у 1943 році: «Тату!Ти будеш пишатися своїм сином».

І це не просто гарні слова. Це свідчення того, що Василь свідомо йшов на подвиги. Збільшувалося їхнє число з кожним днем . Про це свідчать дані з нагородного листа В.В.Павлова.

Гвардії капітан Павлов на початку 1945 року командував 2-м танковим батальйоном 49-ї гвардійської танкової Вапнярської Червонопрапорної ордена Суворова бригади. Радянські війська в той час звільняли польські землі. У період наступальних боїв з 15 по 20 січня 1945 року від плацдарму на річці Вісла (м.Варка) до міста Радзилов батальйон гвардії капітана Павлова знаходився у передовому загоні. За ці дні він пройшов з боями 400 км, наносячи стрімкі удари по комунікаціях супротивника. В.В.Павлов показав високу бойову майстерність у керівництві бойовими діями танкового батальону під час боїв у тилу супротивника, виявив особистий героїзм.

Гвардії капітан Павлов відзначився у Висло-Одерській операції. 18 січня 1945 р. танковий батальйон гвардії капітана Павлова стрімким ударом захопив переправу через р. Бзура в районі м. Стари (Польща), зайняв плацдарм на лівому березі, забезпечив форсування річки та переправу двох танкових корпусів, першим увірвався в м. Родзеюф, відрізав шляхи відступу противнику.

Атака розверталася успішно. Нищівна лавина радянських військ нестримно рухалася до Одеру. Значна територія Польщі була звільнена.

У десятки населених пунктів бажану волю полякам принесли гвардійці майора Павлова,протягом декількох годин бою опанували сильно укріпленим вузлом супротивника-містом Радзилов. Діючи обхідним маневром Василь Васильович з’являвся там, де супротивник найменше чекав наших частин.

Уміле керівництво командира, помножене на його особистий героїзм і безстрашність танкістів підрозділу, забезпечували успішний результат бойових операцій.

Командир 49-ї гвардійської танкової Вапнярської Червонопрапорної ордена Суворова бригади гвардії полковник Абрамов у представленні на капітана Павлова 11 лютого 1945 року писав:

«За високу майстерність у керівництві батальйоном у бою, героїзм, мужність і сміливість гвардії капітан Павлов В.В. гідний присвоєння звання Герой Радянського Союзу».

Гідний присвоєння звання Герой Радянського Союзу – такі були висновки керівництва – командира 12-го гвардійського танкового Уманського Червонопрапорного ордена Суворова корпуса, Героя Радянського Союзу генерал-майора танкових військ Телякова, командуючого танковою армією, Героя Радянського Союзу гвардії генерал-полковника танкових військ П.Латишева, командуючого бронетанковими і механізованими військами 1-го Білоруського фронту генерал-лейтенанта танкових військ.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року капітану Павлову Василю Васильовичу було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Ця звістка була з радістю зустрінута бійцями частини,усіма,хто знав Василя Павлова. Але Герою не довелось одержати високу нагороду.1 березня 1945 року гвардії майор Павлов(незадовго до цього йому було присвоєно чергове військове звання) був смертельно поранений на полі бою,а на другий день помер.

Гвардійці поховали свого улюбленого комбата в польському місті Кольмер.Їм дорогий був цей безмежної хоробрості чоловік. Не треба забувати про те, що він, будучи командиром, ніколи не забував про рядового солдата. Його щирість, веселий оптимістичний лад, солдатський гумор завжди були підтримкою для його підлеглих. На полі бою однополчани сміливо довіряли йому своє життя,а в хвилини затишку, на привалах, із захопленням слухали, як він читав вірші Сосюри( свого земляка, починаючого трудовий шлях на содовому заводі в Лисичанську).

За клопотанням редакції заводської газети «Прапор Ілліча» грамоту героя було вручено батькові героя – Василю Євдокимовичу Павлову.

Василь Васильович Павлов героїчно виконав свій обов’язок перед Вітчизною і хоч йому не довелося дожити до світлого дня Перемоги,він завжди з нами.

До 30-річчя Великої Перемоги Лисичанською Міською Радою було присвоєно ім’я Героя Радянського Союзу середній школі № 3 м. Лисичанська. А в 1977 році вулиця Ярмарочна у південній частині міста була перейменована на вулицю ім. героя СРСР В.В.Павлова.

До нас дійшли не всі епізоди бойової біографії Василя Павлова. Але й вони свідчать про те, що він був вірним сином свого народу. Він був людиною праці і миру. За це і віддав найдорожче – своє життя.

Наш земляк, Герой Радянського Союзу, Василь Васильович Павлов, віддав своє життя і за нас, сьогоднішнє покоління. Він героїчно загинув заради нашої свободи і щастя жити, вчитись, працювати і ніколи не забувати про славетний подвиг захисників Вітчизни, серед яких і він – наш В. В. Павлов.



Філонова Варя народилась у 1923 році. У 1941 році закінчила середню школу № 3 і вступила до медичного технікуму. Ворог підходив до міста. Дівчина не могла спокійно сидіти вдома . Вона твердо вирішила йти на фронт.

Дощової осені 1942 року Варя виконувала партизанське доручення в одному з сіл Чернігівщини. Зненацька до села вступив загін німецьких карателів. Варя спробувала через городи пробратися до лісу і попередити партизан. Та патрулі помітили її і відкрили вогонь. Поранена в ногу, дівчина потрапила до ворожих рук. Її жорстоко били, але вона мовчала. Німці повісили варю перед палаючим будинком, куди перед тім зігнали мешканців села.

Боровся з ворогом і брат Варі, Іван Філонов. Боровся у небі Донбасу, під Белградом, на Дніпрі. Особливо пам’ятний був бій за Донбас. 20 червня 1943 р біля села Долгинське лейтенант Філонов знищив зенітне гніздо ворога. 15-16 серпня того ж року він тричі брав участь в операції по знищенню літаків противника біля Краматорська.

У вересні 1943р група штурманів з ведучим І. Філоновим отримала наказ розбомбити міст через Дніпро. При підході до цілі штурмовики потрапили під шквальний вогонь. 5 батарей ворожої артилерії, і ведучий групи приймає рішення : кинути літаки на зенітне гніздо. Іван знищив прислугу, розбив ящики зі снарядами. І раптом – лихо: пошкоджено праву площину. Літак сильно похилився, але Філонов повів поранену машину до мосту і кидав бомби. Під час виходу з атаки на Філонівський « ІЛ-2» напали чотири «мессершмітти» . В одного з них стрілок влучив. Інші вийшли з бою. На ледве керованому, простріленому літаку дістав Іван до свого аеродрому.

У червні 1944 р Іван Філонов переступив рідний поріг. Груди Герою Радянського Союзу прикрашали два ордени Червоного прапора, орден Вітчизняної війни І ступеня, орден Червоної Зірки, орден Леніна. Це була зустріч сина з матір’ю.

«Я обов’язково повернусь, мамо!» - сказав він на прощання. У жовтні 1944 р капітан Іван Філонов загинув під Белградом. Вулиця, де жила його мати, недалеко від школи, і до тепер носить його ім’я.

Карпенко Анатолій народився 7 жовтня 1922 р у Верхньому (колишня назва Лисичанська). В 1929 р. пішов до школи. Вчився добре. Відвідував аероклуб. Після закінчення середньої школи №3 склав іспити до льотної школи. В 1941 р, коли почалася війна, Анатолій Карпенко потрапляє до діючої армії. Був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Доля усміхнулася йому:смерть обходила стороною, війна закінчувалася,в одному полку з ним-кохана дружина. Навіки в пам’яті жінки залишався день 8 травня 1945 року,коли під Прагою 11 чоловік старший лейтенант Анатолій Ілліч Карпенко подарував ій гілку бузку, а сам навіки пішов у безвість. Після війни дружина Анатолія Карпенка разом з донькою оселилися в Сєверодонецьку. Вони часто згадують про батька, перечитуючи вірш Гуравського “Ветка сирени”.

Дочь,волосы матери тронув рукой,

Спросила :Как стала ты ,мама,седой?

Добавила мягко,запнувшысь слегка:

Тебе же,родная,ведь нет сорока?”
Задумчиво, тихо, мать дочке в ответ:

“В ту пору мне было всего двадцать лет.

Ломая границы ,котилась война

На запад, к берлину, спешила она.


Тогда я и встретилась с папой твоим,

В дивизии “ИЛ-ов” служили мы с ним.

Он – неба хозяин, а служба моя –

Синоптиком в штабе работала я.


Хоть смерть он на крыльях носил под собой

Весёлым всегда возвращался домой.

Мы вечером слушали с ним тишину,

Любили, мечтая, смотреть на луну.

Рассвет мы встречали с любимым не раз.

И не было в мире счастливее нас.


Весной ,в сорок пятом , в далеком краю,

Сыграли солдатскую свадьбу свою.

Зарей знималося утро вдали,

Когда мы к машине его подошли.


Слов тёплых сказать не смогла,

Лишь ветку сирени ему подала.

На ветку росинкой упала слеза

Губу закусила, вот-вот разревусь,

Ну что ты, родная , я скоро вернусь!”
Я долго смотрела в простор голубой

Я небо молила, чтоб был он живой

Но небо чужое в чужой стороне

Служило в то утро не людям – войне.

А в полдень из штаба связной прибежал:

«Вас требует срочно к себе генерал!»

Припухшие веки, лицо как гранит :

«Ваш муж рано утром под Брагою сбит»…


… Лишь помню , что видела будто во сне

Воронку да ржавую воду на дне.

А сбоку в грязи на обломке крыла

Знакомую ветку сирени нашла.


А утром в крови захлебнулась война

«Победа! Победа!» - звенела весна.

Алели гвоздики у братских могил

Тогда мою голову иней покрыл.


Храню как святыню горсть чешской земли

Мы с горем в обнимку сквозь годы прошли

Но нет никогда не забыть мне тот день

Весеннее небо … Воронку… Сирень.

Жорстокою була війна. Гинули кращі сини і доньки – випускники середньої школи № 3, але й сама школа не стояла осторонь життя. В її стінах розмістився госпіталь. Тут лікували поранених до 1942 року, коли в неї потрапила бомба. До війни у школі працював музичний гурток. В 1937 році відбулася обласний конкурс художньої самодіяльності. Ансамбль нашої школи зайняв І місце в області,за що отримав у подарунок духові інструменти, кіноапарат, - розповідає учасниця гуртка Мальована Антоніна Андріївна .

Закінчилась війна. Країна заліковувала рани. У 1955 році була відбудована й середня школа № 3 . І знову в ній , як і колись, лунали веселі дитячі голоси, йшли у велике життя її випускники.



Дослідно-краєзнавча робота учениці Лисичанської ЗОШ І-ІІІ ст. №3 Безалтишної Ганни «Вклонімося великим тим рокам...»

Біда, мов смерч, насунула здаля .

Заплакала обпалена земля,

Немов чиєсь стривожене дитя...

І мирне обірвалося життя!

Обірвалося на 1418 днів.

На Лисичанській землі багато пам’ятників військової слави. Вони – як сторінки історії великого народу, як його славний літопис, написаний в граніті, бронзі, камені.

Дзвенять у підніжжя пам’ятників дитячі голоси, приходять сюди молодята, схиляють сиві голови ветерани, приносять квіти діти.

Напередодні найвеличнішого свята нашого народу – Дня Перемоги, я присвячую свою роботу „Вклонімося великим тим рокам...” людям, які чотири роки Вітчизняної війни боролися за свободу і незалежність нашого народу. Сьогодні хочеться довести, що ми нічого не забули, пам’ять вічно жива, то ж вклонімося великим тим рокам своїми добрими справами, вшануванням пам’яті та знаннями.

З перших днів війни у місті було створено народне ополчення. У жовтні 1941 року створено спецшколу для партизанської та диверсійної роботи в тилу ворога. На підприємствах міста виготовлялись ручні гранати, протитанкові міни, снаряди. Восени 1941року, коли фронт наблизився до міста, розпочалася евакуація обладнання на Урал. З 20 тис. лисичан, покликаних на фронт, 11,5тис. не повернулись з полів борні.

Майже 400 днів і ночей з жовтня 1941року по 2 вересня 1943 року продовжувалась окупація Лисичанська. Розпочався фашистський терор: арешти, тортури, страти мирних жителів, сотні людей було скинуто до шурфу шахти ”Чорноморка”.

На захист міста стала молодь. На території Лисичанська діяло декілька патріотичних груп, підпільних організацій, які здійснювали диверсії, розповсюджували листівки, збирали розвідувальні дані для наших військ. Багатьох із них було захоплено та закатовано у фашистських застінках. Близько тисячі мирних жителів загинуло в період окупації. Розпочався вивезення молоді на примусові роботи до Німеччини (2300 чоловік було вивезено), де їх чекали виснажлива праця, голод, хвороби, страждання.

З 3 березня по 2 вересня 1943 року велись жорстокі і кровопролитні бої за визволення Лисичанська. 2 вересня 1943року частинами 279 стрілкової дивізії під командуванням генерал – майора В.С.Потапенко місто Лисичанськ було звільнено від окупантів. А з 8 вересня 1943 року наказом Верховного командування 279 стрілковій дивізії було присвоєно звання „Лисичанська”. 5000 захисників і визволителів міста покояться в 19 братських могилах. Такою була гірка плата за свободу і незалежність.

Свій бойовий шлях 279 дивізія розпочала під командуванням Г.В.Мухіна у вересні 1942 року, брала участь у визволенні Луганська. Генерал – майор Г.В.Мухін загинув у травні 1943 року в боях за Привілля, його ім’ям названо одну з вулиць міста. Командир дивізії -визволительниці почесний громадянин міста генерал - майор Потапенко В.С. останні роки свого життя провів у Лисичанську, в 1969 році був похований на міському цвинтарі. Його ім’я носить одна з вулиць та школа №9 міста Лисичанська.

У краєзнавчих міських музеях та школі ми бачили багато військових експонатів, які нагадують нам про страшні події лихоліть:

В степовій квітучій тиші,

Як богатирський шолом з казки,

Лежить прострелена каска...

І не забути нам війни.

Для солдат – визволителів залишилося в пам’яті назавжди

2 вересня 1943року:

Вспоминается не раз нам

Бой под Лисичанском,

Вечера в землянке и друзья.

Над степной травою

Поднималась к бою

Гвардия родимая моя

(Николай Грибачов)

Військова доля розкидала лисичан, що захищали Вітчизну, на велетенському просторі: від Чорного до Баренцова морів , від непокірної Москви до поверженого Берліну. Лисичани чесно йшли нелегкими фронтовими дорогами.


Вьётся пыль под сапогами –

Степями, полями,

А кругом бушует пламя,

Да пули свистят.

(Из песни «Эх, дороги»)

Важкою була Перемога. Свинцевим тягарем лягали на плечі воїнів гіркота поразки і біль утрат. Задумайтеся: за одну добу війна забирала14тис. життів людей, кожної години гинуло 588чоловік, кожної хвилини – 10 чоловік, кожні 6 секунд – 1 людина, а взагалі загинуло більше 20 млн. радянських людей.


Та прийшла Перемога сивиною звичайною,

В шрамах навкіс, на протезах,

У вічним горі материнських сліз,

При медалях і орденах бойових.

Все менше і менше стає учасників грізних подій. Вони воювали і помирали, щоб жили ми, любили своє місто і примножували його славу своїми добрими вчинками та справами.

Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за здобуту перемогу над фашистами у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941–1945 років. Ніколи не піде в забуття та назавжди залишиться в людській пам’яті великий подвиг і велика трагедія нашого народу. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя за щастя інших.

Кожен рік віддаляє нас від тієї незабутньої та великої переможної весни 1945 року. Та живою і невмирущою є пам’ять про тих, хто ціною власного життя відстояв мир, свободу і незалежність Батьківщини, врятував світ від фашистської навали.

Велика Вітчизняна війна пройшла через наші серця, стала частиною всенародної і сімейної пам’яті.

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом із нею й Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас назавжди затьмареним гіркотою втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближали, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті вогненні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами, яким пощастило пройти через горнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше їх залишається — дають про себе знати і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях — сивина, але вони добре пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки про те, що колись настане той день, і піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, забравши з собою живі спогади — залишивши після себе Пам’ять!

На жаль, час невпинний, і сьогодні могил, де лежать герої, більше, ніж домів, куди можна прийти їх привітати. Наш обов’язок, щоб жодна могила не залишилась без уваги та догляду.

Ми збережемо пам’ять про Великий Подвиг нашого народу для майбутніх поколінь, щоб наша земля ніколи більше не знала жахів війни.



УРОК МУЖНОСТІ

Ти прийшла, Перемого, слідами війни,



з-під заліза й попелу – цвітом весни...”

Мета:


  • поглибити знання учнів про героїчне минуле нашого народу, допомогти усвідомити велич подвигу у Вітчизняній війні;

  • формувати інтерес до пізнання свого краю,засобами музею історії школи;

  • виховувати в учнів шанобливе ставлення й повагу до тих, хто ціною власного життя здобув перемогу.

Форма

проведення: урок мужності

Учасники: учні 8-9 класів, батьки ,ветерани

Обладнання: матеріали та експозиції музею історії школи.



Хід заходу

Тільки той, хто пам’ятає минуле,



вартий майбутнього”
Вступне слово вчителя. Незабаром завітає на нашу землю весна і своїм цвітом оновить її. Все оживе, пробудиться, набереться краси й молодості. Здається, що навесні ми по-особливому, ніжно й трепетно, любимо рідну землю. Бо саме з весною приходить до нас велике свято Перемоги у Вітчизняній війні.

Ти прийшла, Перемого, слідами війни,

З-під заліза й попелу – цвітом весни,

Тим навічним вогнем, що горить - не згоря,

Обеліском, який увінчала зоря.

Минають роки, відлітають у вічність... Багато років минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли, прийшов мир, за який заплачено ціною життя мільйонів людей. Все далі відходять ті грізні роки, але не згасає пам'ять про тих, хто віддав заради Перемоги своє життя. Сьогодні по-різному оцінюють події Вітчизняної війни. Але ми з вами повинні знати, що була така жахлива сторінка в історії нашого народу,нашого міста,нашої школи,бо в неї влучила бомба, і це сторінка не одного, а чотирьох років.

Поклонимся Великим тем годам,

Тем славным командирам и бойцам,

И маршалам страны, и рядовым.

Поклонимся и мертвым и живым.

На фоні пісні “На безымянной высоте”.

Учитель: 9 травня 2010 року знову салютуватимуть до Дня Перемоги. А у пам’яті народній і понині живуть ті страждання та безмірна мужність військових літ (екскурсовод звертає увагу на експозицію «Зі шкільного балу на фронт» про випускників ,що були мобілізовані до лав Червоної армії).

До Перемоги було 4 довгих роки….

1-й учень: - Сорок первый! Июнь.

Год и месяц борьбы всенародной.

Даже пылью времён

Затянуть эту дату нельзя.

Поднималась страна

И на фронт уходила поротно

Кумачовые звёзды

На полотнах знамён унося.

2-й учень: Сорок второй! На Ленинград

Обхватом с трёх сторон

Шёл Гитлер силой 40 дивизий.

Бомбил. Он артиллерию приблизил,

Но не поколебал ни на микрон

Не приостановил ни на мгновение

Он сердца ленинградского биение.

И, видя это, разъярённый враг,

Предполагавший город взять с набега,

Казалось бы, испытанных стратегов

Призвал на помощь он: Мороз и Мрак.

И те пришли, готовые к победам,

А третий, Голод, шёл за ними следом.

У 42 році було захоплено всю Україну,Лисичанськ окуповано двічі(екскурсовод звертається до експозиції «Партизанська слава міста»)

3-й учень: Сорок третий!

В сырой степи под перекопом,

Где мы ломали рубежи,

Где были длинные окопы.

Рвы, загражденья, блиндажи.

Там, на пустынных перекрёстках,

Чтоб их запомнила страна,

На звёздах, на фанерных досках

Мы написали имена.

43-рік корінного перелому у Великій Вітчизняній війні. Початок визволення України.(Експозиція «На полі бою2)

4-й учень: Сорок четвертый!

Ещё война, но мы упрямо верим,

Что будет день, мы выпьем боль до дна.

Широкий мир нам вновь откроет двери,

С рассветом новым встанет тишина.

5-й учень : Сорок пятый!

Ещё стояла тьма немая,

В тумане плакала трава.

Девятый день большого мая

Уже вступал в свои права.

По всей стране от края и до края

Нет города такого, нет села,

Куда бы ни пришла Победа в мае

Великого девятого числа.

Кто-то пел и кто-то плакал,

А кто-то спал в земле сырой…



Учитель: Війна-це 1418 днів! 34 тысячі годин та 20 мільонів загиблих. Ви уявляєте, що це таке?

1-й учень: Якщо за кожним загиблим ми будемо згадувати хвилиною мовчання,то країна буде мовчати 32 роки…

2-й учень: 20 мільонів могил на 2,5 тисячі кілометрів – це 7, 5 тисяч загиблих на кілометр, 15 людей на кожні 2 метра землі!

3-й учень: 20 мільонів за 1418 днів – це 14 тисяч загиблих щодня, 600 тисяч людей за годину, 10 людей щохвилини. Ось що таке 20 мільонів.

Пам'ятайте про тих, що безвісти пропали,

Пам'ятайте про тих, що не встали, як впали.

Пам'ятайте про тих, що згоріли, як зорі, –

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам'ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам'ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам'ятайте про тих, що стрибали під танки...

Є в місцях невідомих невідомі останки.

Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам'ятайте про них і в праці, і в пісні –

Хай відомими стануть всі герої безвісні.



Учитель. 29 випускників школи загинули, захищаючи Батьківщину:

Жуков Микола Макарович , Мовчанок Анатолій Максимович, Зоз Леонід, Шарко Гліб Антонович, Іванов Віктор, Орзул Савелій Михайлович, Орзул Іван Михайлович, Філонова Варвара, Панаіт Анатолій Венедиктович , Мустафа Леонід Прокопович, Кафтанова Сергій Данилович, Карпенко Анатолій Ілліч, Золотар Ілля Олексійович, Гонцул Олександр Іванович, Ажипа Василь Силович, Жихарь Володимир, Мустафа Віктор Тимофійович , Лунгор Микола, Ісаєнко Володимир, Блудов Анатолій , Дуднік Іван, Жуков Анатолій, Карпенко Володимир, Кочак Петро, Коломійченко Зоя, Кривошеєв Григорій, Молчанов Анатолій, Сілкин Тимофій, Сосюра Володимир , Фоменко Олександр .

Пам'ять полеглих на фронтах Великої Вітчизняної війни, що залишилися навіки молодими, і ветеранів, що не дожили до сьогоднішнього дня, ушануємо хвилиною мовчання.

Тихо, ребята, минутой молчанья

Память героев почтим,

И их голоса когда-то звучали,

По утрам они солнце встречали,

Сверстники наши почти.

Среди нас нет тех,

Кто ушёл на фронт и не вернулся.

Вспомним через века, через года,

О тех, кто уже не придёт никогда.

Вспомним!

Хвилина мовчання.

Звучить пісня «Журавлі».

Неправда, друг не умирает,

Лишь рядом быть перестает.

Он кров с тобой не разделяет,

Из фляги из твоей не пьет.

В землянке, занесенной метелью,

Застольной не поет с тобой

И рядом под одной шинелью

Не спит у печки жестяной.

Но все, что между вами было,

Все, что за вами следом шло,

С его останками в могилу

Улечься вместе не смогло.

Упрямство, гнев его, терпенье –

Ты все в наследство взял,

Двойного слуха ты и зренья

Пожизненным владельцем стал.

Любовь мы завещаем женам,

Воспоминанья – сыновьям,

Но по земле, войной сожженной,

Идти завещано друзьям.


Учитель. Пам'ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, і не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє воєнне життя можемо сьогодні дізнатися тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури. Слово запрошеному ветерану Азарову Володимиру Миколайовичу.

А скільки могил Невідомому солдату. Напевне, немає у всій Європі містечка, де б не було безіменної могили. Ім'я солдата загубилося на шляхах Вітчизняної Війни.(експозиція «Його ім’я носить наша школа»-про Павлова В.В, що похований у м.Кальмар, Польща)

Стоїть обеліск, і на нім імена,

Які вкарбувала священна війна.

Стоїть обеліск над печаллю могил,

Бійців з Придніпров'я і з галицьких сіл.

Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,

Що в селах Вкраїни синів тих нема.

Вони тут не сіють, вони тут не жнуть,

Лиш вогники-квіти їм люди кладуть.

Лиш сльози вмивають синів імена,

Що їх із собою забрала війна,

Що їхні серця дуже довгі літа

Земля українська в собі пригорта.



Учитель. Пройшло вже 65 років із Дня Перемоги. Заколосилися хліби на понівеченій фашистами землі, ожили ліси. З руїн піднялися міста, вже не одне покоління народило й виросло в мирний час. І це завдяки нашим ветеранам. Зі святом вас, ветерани війни!

Підсумок

  • Що несе людям війна?

  • Чому бойові реліквії не можна сприймати, як іграшки?

  • Чому діти приймали участь у захисті Вітчизни?

  • Як треба ставитись до ветеранів війни? Чому?

  • Як можна вшанувати пам’ять воїнів?

  • Що треба робити людям, щоб уникнути війни?

Звучить пісня « День Победы».

Сегодня праздник входит в каждый дом.

И радость к людям с ним приходит следом

Мы поздравляем всех с великим днём,

С днём нашей славы!

Все вместе: С Днем Победы!



Висновки

Експонати музею історії школи — цінні скарби, зібрані копіткою і багаторічною працею шкільного колективу— широко використовуються для поглиблення знань учнів з історії своєї малої Батьківщини. Адже, виховання базується на знаннях і досвіді минулого, а спрямоване в майбутнє.

З наших спостережень за учнями,що стали екскурсоводами музею історії школи (починається підготовка з 6 класу) можна зробити висновки,що до роботи з музейними та архівними матеріалами діти характеризуються недостатнім рівнем знань з історії рідного міста,області (більшість знань з історії України). Не дивлячись на це, їм притаманна схильність до емоційно-насиченої оцінки місцевого минулого, прагнення поповнювати свої знання з цих питань. Бажання брати участь у виховних заходах краєзнавчого характеру виявляється тоді, коли вчитель чи друзі звертають на це увагу, заохочують їх. Громадські доручення виконують сумлінно, але не виявляють ініціативу та самостійність, не вміють залучати до роботи своїх товаришів. Дані учні характеризуються розвиненими патріотичними почуттями та позитивним ставленням до інших народів.

Пропрацювавши екскурсоводами 2-3 роки ,діти відрізняються від інших добрими знаннями історичного минулого свого народу,міста,родини, проявом здатності до творчого сприймання краєзнавчої інформації. Учні відчувають потребу в систематичному оволодінні соціальними знаннями, виробляють вміння оцінювати події суспільного життя. Усвідомлюючи необхідність отримання знань, вміють самостійно поглиблювати їх, працюючи в музеї, архіві. Дані школярі характеризуються розвиненими патріотичними почуттями, високою гуманністю та культурою, добротою та вмінням піклуватися про своїх рідних та друзів. Їм притаманне бережливе ставлення до історичної спадщини.Такі учні виявляють активність в організації і проведенні навчально-виховної роботи, ініціативу та самостійність в акціях гуманного спрямування; сприяють розвитку інтересів школярів до знань історико-краєзнавчого змісту; творчо застосовують набуте у музеї у громадській діяльності. Старшокласники-екскурсоводи визначають для себе конкретну програму самовдосконалення, яку намагаються послідовно виконувати-це говорить про високий рівень сформованості громадянської самосвідомості .

Досвід роботи в школі також дозволяє стверджувати про те,що у навчально-виховному процесі ще недостатньо використовуються краєзнавчий матеріал музею з метою виховання громадянської самосвідомості учнів; цінності, відображені в музеї часто тлумачаться поверхнево, через недостатній теоретичний та практичний рівень підготовленості учителів з краєзнавства.

Список використаної літератури


  1. Завгородня О.М. Музей історії навчального закладу як результат і форма залучення студентів до пошуково-дослідницької діяльності / / Організація дослідницької діяльності учнів та студентів в освітньому закладі. Матеріали першої регіональної заочної науково-практичної конференції та методичного семінару, січень 2007 року. Вологда - Тотьма, - 2007.

  2. Інструкція з обліку і зберігання музейних фондів у музеях, що працюють на громадських засадах. Наказ Міністерства культури СРСР від 25.03.1988г. № 134.

  3. Як організувати роботу шкільного краєзнавчого музею. Методичні рекомендації Пермський обласний краєзнавчий музей та ін - Перм, 1980.

  4. Карпова О.Б. Шкільний музей: життя у творчості. Методичні рекомендації на допомогу організаторам музеїв установ освіти. - Вологда, - 2006.

  5. . Красовська О.О. Культурологічний підхід до процесу виховання громадянської самосвідомості старшокласників //Наша школа. -Одеса: Видавництво обласного відділу освіти, 1999. -№2 – 3, -С. 12-16.

  6. Красовська О.О. Виховання громадянської самосвідомості старшокласників у сучасних умовах //Евріка.-Рівне:Тетіс, 1998.-№1.-С.26-28.

  7. Красовська О.О. К.Д.Ушинський про національний характер громадянського виховання //Тези Всеукр. наук.-практ конф. “К.Д.Ушинський - великий український педагог”. -Рівне: Тетіс, 1998. -С.64-67.

  8. Музеєзнавство. Музей історичного профілю. - М., 1988.

Додаток 1

сканирование0001.jpg

Cтаття в місцевій газеті «Новый путь»


Додаток 2

sp_a0290.jpg

Експозиції музею історії школи «Пам’ять»



sp_a0292.jpg




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка