Методичні рекомендації щодо організації І проведення Уроків мужності в загальноосвітніх навчальних закладах області /Упоряд. І. П. Кончиц. Чернігів: ред відділ чоіппо імені К. Д. Ушинського, 2015. 126 с



Сторінка9/13
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.89 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Нехай зникне назавжди слово «війна»!

(сценарій підготували слухачі курсів підвищення кваліфікації: Сидоренко Лариса – керівник гуртка Центру творчості дітей та юнацтва м.Прилук; Кишиневська Інна – керівник гуртка Центру творчості дітей та юнацтва м.Прилук; Юрченко Світлана – керівник гуртка Центру дитячої творчості Бобровицької районної ради; Денисюк Наталія – керівник гуртка Бобровицької ЗОШ І-ІІІ ст. №5 Бобровицької районної ради; Рябенко Тамараметодист Центру дитячої творчості Бобровицької районної ради; Пісковець Людмила – методист Центру дитячої творчості Бобровицької районної ради).


Мета: формування в учнів почуття патріотизму, гордості за свою Батьківщину; розвиток прагнення молодого покоління до вивчення історії своєї держави, збереження її незалежності; виховання любові до рідної землі, поваги до її захисників, шанобливого ставлення до державних символів.

Оформлення: святково прикрашена зала та сцена, державна символіка карта України, плакати, стенди з фотографіями ветеранів Великої вітчизняної війни, воїнів-афганців, «Небесної сотні», учасників АТО, інтерактивна дошка, мультимедійний проектор, презентації, музичний центр, голуби миру, паперові долоньки.

Запрошені: ветерани Великої вітчизняної війни, афганці, учасники АТО.

Хід заходу
Слова за сценою. Сьогодні, коли проти нашої держави ведеться неоголошена війна, а на Сході країни гинуть кращі сини українського народу, кожен справжній громадянин намагається допомогти її захистити, підтримати тих, хто знаходиться на передовій.

(На сцену виходять ведучі)

Ведучий.

Вітер вічний вогонь гойдає

І печаль, і пісні, і сміх.

Всіх полеглих ніхто не знає,

Пам’ятають усіх.

Ведуча.

Перемога ціни не має

Різні долі, вона – одна.

Але час роки віддаляє

Рідні лиця і імена.

(На сцені музично-хореографічна композиція «Довоєнний вальс».

У кінці композиції звучить канонада пострілів.

Пари прощаються і розходяться)

Ведучий. На окупованій фашистами Україні загинули мільйони мирних громадян та військовополонених. Фашисти зруйнували і спалили 714 міст і селищ. Більше 900 тисяч наших земляків загинули в роки цієї страшної війни.

Ведуча. Ніхто не забутий. Ніщо не забуте. Навіки в пам’яті народній залишаться ті, хто загинув у священній боротьбі з нацизмом, за честь і свободу Батьківщини.

Ведучий.

Все починалося з грому небесного

Такого жорстокого, такого нечесного

Із ненависного, злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому…

Ведуча. «У кожного солдата був перший бій. Він, цей бій, на все життя, і в очікуванні його до людини приходила істина, прозріння, усвідомлення себе і свого місця на землі. Коли я побачив убитих – і ворогів, і наших бійців, скирти трупів – мені більше не захотілося воювати. Ніколи….» – Так пише А.С. Буковський, учасник війни, кінорежисер.

Ведучий. Українською землею двічі прокотився руйнівний воєнний шквал. Оборонні та наступальні бої точились на її території. Керівництво фашистської Німеччини велику увагу приділяло окупації України. Багата природними ресурсами, продовольством Україна була ласим шматком для загарбників.

Ведуча. Гітлерівська Німеччина недооцінила наш народ. Вистояти і перемогти в такій страшній війні могло лише згуртоване, об’єднане спільністю інтересів суспільство.

Ведучий. Свій величний внесок у перемогу зробило і мистецтво – джерело, із якого живилась велич і сила народного руху. У перші години війни була написана пісня «Священная война», яка стала воістину народною.

Ведуча. Пісня, яка також може нищити ворога, як і будь-яка могутня зброя.

(Виступи ветеранів про долю і подвиги людей рідного краю)

(Ансамбль виконує українську народну пісню «Гей, соколи»)

(На сцену виходять ведучі)

Ведучий. Ішли роки, гоїлися рани, зростали повоєнні покоління. Та знову в історію нашого народу ввійшла неоголошена афганська війна, що розтяглася на довгих 10 років. Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається болючим спогадом.

Ведуча. Через афганську війну пройшли 160 тис. українців. Не повернулося з війни 3360. Із них: загинуло 3280, пропало безвісти 80, поранено понад 8 тис, стали інвалідами 3560 осіб.

(Звучать акорди пісні «Шумит сосна», на сцену виходять юнак та дівчина, читають листи на фоні музики, після перших рядків на сцені танцює дует у стилі контемп, на інтерактивній дошці йде відеоряд сюжетів про афганську війну)

Юнак.

Від жалю своїх губ не криви,

Я страшною дорогою йду,

Стигне кров по моєму сліду,

Я від куль не зведу голови,

Я не можу прийти – не зови.

Упаду – ти за мною не плач

І за все мені, люба, пробач:

Що погано писав я листи,

Що любов я не зміг донести, –

Від жалю своїх губ не криви,

Я не зможу прийти, не зови…



Дівчина.

Я прокидаюсь часто у тривозі,

Коли мені ввижається у сні,

Що ти прийшов, спинився при дорозі

І прямо в очі дивишся мені.

А ти не йшов… І відшуміли грози,

І стиглі трави полягли в покосі,

І вечір засвітив свої вогні.

Давно не жду, що ти відчиниш двері,

Вже забуваю блиск твоїх очей…

Лише в рядках на зжовклому папері

Той промінь досі б’ється гаряче…



(На сцену виходять ведучі)

Ведуча. Ветерани-афганці! Скільки горя випало на ваше покоління! Але ви мудрі. Ви умієте прощати й любити. У тих, хто побував в Афганістані, досі постають перед очима жахливі картини боїв, обличчя товаришів, які загинули, а ночами сняться жахливі сни.

Ведучий. 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Припинили надходити похоронки з Кандагару і Гардеса, Джелалабада й Кабула. Але наслідки війни українське суспільство відчуває й досі.

Ведуча. Поряд із нами воїни-інтернаціоналісти. Вони – жива історія, свідки страшних подій, приклади людської мужності. Переживши пекло війни, вони, як ніхто, знають ціну миру.

Ведучий. Слово надається учаснику афганської війни.

(Виконується пісня «Караван»)



(На сцену виходять ведучі. Тихо звучить пісня «Пливе кача»)

Ведучий. Війна… страшне слово сьогодення. Війна, яка тече кривавими ріками людського горя і сліз точиться на сході України, гинуть люди – справжні патріоти, цвіт нації. Треба вірити у те, що сьогодні хлопці вистоять, а вони вистоять, бо їх охороняє Небесна сотня…

(Учень читає вірш Людмили Лєгостаєвої)

Учень. Приводом для написання цього вірша став сюжет ТСН про молоду жінку, в якої народився син через добу після загибелі її чоловіка в зоні АТО.

  1. « ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,
    Одна – до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
    Одна – душа солдата, загиблого в бою,
    А інша – немовляти, народжена в Раю.
    І так би розминулись… , але душа бійця
    На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
    Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
    А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

  2. Душа у немовляти була як чистий сніг:
    «Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
    Казав Господь: «Галина – таке її ім’я».
    Ось-ось народить сина, а син її – то я!
    Мене на Землю жити Господь благословив,
    Я маю народитись…, а ти вже там пожив?»
    Так у бійця спитало майбутнє немовля,
    (Воно ще знать не знало: що то таке – Земля?)

  3. А той боєць «Галина» повторював ім’я …
    Та це ж його дружина чекала немовля.
    Сплили перед очима щасливі ті роки:
    Як він   ще був хлопчина й просив її руки…
    Весілля і навчання, І пристрасті потік…
    Він всі її бажання виконував, як міг.
    Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
    І взяв він з жінки слово, що родиться козак!

  4. А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
    Галини очі сині зробилися, мов скло.
    «Не йди – вона просила

– Бо смерть гуляє там.
Скількох вже покосила,

та їй тебе – не дам!»


Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який я чоловік?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Галину і рушив на війну…



  1. А потім… постріл в спину.. і запах полину….
    Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
    «Ти бережи Галинку, що краща буде з мам.
    Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
    Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
    Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
    А все що буде треба,  в житті ти сам знайдеш.

  2. Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя,
    А я прикрию спину тобі із небуття»
    На місячній доріжці невпинний душ потік:
    Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.
    Народжуються діти, в воєнний час страшний,
    І щоб їх захистити, хтось має йти у бій.
    Але допоки в серці жіночому любов,
    Життя не перерветься, відроджуючись знов!

(Виконується пісня «Балада про мальви»

Муз. В. Івасюка, Сл. О. Громцева)

Ведуча. Події останніх місяців стали для нас хоча й неоголошеною, але справжньою війною. Вона, можливо, так і увійде в історію як Вітчизняна війна чотирнадцятого року. Війна проти зовнішньої агресії. За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ. Надаємо слово учаснику АТО.

(Виступ учасника АТО)

Ведучий. Правду про звитягу учасників антитерористичної операції золотими літерами закарбують в українську історію. Дякуємо українському воїнству за вірність Присязі, за служіння Україні, за жертовний її захист.

Ведуча. Чи бувають у війнах переможці? Ні, бо війна – це смерть, яка забирає в людини найдорожче – її життя; бо війна – це каліцтво, як духовне, так і фізичне; бо війна – справжнє пекло. Можна відбудувати дороги, звести нові міста, зорати поле і посіяти зерно, відродити економіку. Але примусити битися серця тих, хто безвинно загинув, неможливо; залікувати зранену душу, не залишивши на ній рубців – неможливо; не бачити страхітливих снів, коли йдеш у бій і втрачаєш друга – неможливо.

Ведучий. Тож, пам’ять про всіх загиблих, хто боронив свою рідну землю, свій народ вшануємо хвилиною мовчання.

(Присутні встають під звуки метронома. На інтерактивній дошці слайди з краєвидами та історичними місцями Чернігівщини)

Ведучий.

Скільки б років не йшло, але пам’ять жива.

Не забутий ніхто, і ніщо не забуто.

Нам нікому й ніколи не треба війна,

Ми на радість повинні багатими бути.

Ведуча.

Гніздо лелече, небо веселкове,

Тут завжди чую спів я солов’я,

Чи впізнаєш ти землю цю чудову?

Так, це – Чернігівщина рідная моя!

Ведучий.

Це – часточка великої держави,

Що Україною зоветься навіки,

Вона завжди жадала гідності і слави,

Яку відстоювали мужні вояки.

(Виконується пісня «Це край, де я родилась і живу»

Муз. А. Гладенька, Сл. А Козярчук)

Слова за сценою.

Україно моя, ти без горя живи,

У ділах розквітай, у піснях прославляйся.

Кожен голуб – то мир, а долонька – то щастя!



(Усі учасники концертної програми виходять на сцену, виконують пісню «Набери Украину в гугле», в цей час діти в залі дарують «голубів миру» усім присутнім та квіти ветеранам, інша група учнів прикріплює паперові долоньки з побажаннями на карту України)

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка