Методичні рекомендації щодо організації роботи гуртків з художньо-естетичного напрямку Методист Солонцова І. О



Сторінка1/3
Дата конвертації08.03.2016
Розмір0.69 Mb.
  1   2   3
ФАСТІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ВІДДІЛ ОСВІТИ

РАЙОННИЙ ЕКОЛОГО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ ЦЕНТР







Методичні рекомендації

щодо організації роботи гуртків

з художньо-естетичного напрямку

Методист Солонцова І.О.

Фастівського районного еколого-етнографічного центру

2011

Відповідальний за випуск:



Солонцова Інна Олександрівна, методист Фастівського районного еколого-етнографічного центру

Редакційна колегія: Остапчук С.В. директор центру, Титаренко О.В. педагог-організатор.

Схвалено Методичною радою Районного еколого-етнографічного центру

( Протокол № 3 від 17.02.2011 р.)



Солонцова І.О. Методичний збірник художньо-естетичного напрямку//

За загальною редакцією – Фастів:РМК, 2011 – с. 50



Зміст

  1. Вступ………………………………………………………………………………..…....1

  2. Перелік програм до використання в гуртковій роботі…………………………....3

  3. Сценарії проведення новорічних свят………………………………………..….…..4

  4. Сценарій літературної композиції М.Цветаєвої………………………………….13

  5. Зразок плану-конспекту гуртка «Театрально-драматичного»………………….25

  6. Проект-положення районного конкурсу «Лицарський турнір»……………...…28

  7. Проект-положення районного конкурсу Міс Елегантність»…………...…….…32

  8. Схема-зразок написання плану-конспекту заняття гуртка……………………..38

  9. Самоаналіз заняття керівником гуртка………………………………………..….39

  10. Схема аналізу виконання навчального плану і програми гуртка, ведення журналу роботи гуртка (зразок)………………………………………………….…40

  11. Зразок плану-конспекту гуртка «Українська народна вишивка»……………..41

  12. Бібліографія…………………………………………………..………………….…….50


Вступ

В умовах становлення української держави одним з найважливіших завдань є створення національної системи освіти. Актуальним постає питання розвитку інтелектуальних і творчих здібностей особистості, розвитку її компетентностей на основі культури і мистецтва українського народу, народних традицій, залучення молодого покоління до надбань духовної культури свого народу.

У єдиному освітньому просторі України вагоме місце займає позашкільна освіта, яка спрямована на розвиток особистості, талантів, розумових та фізичних здібностей дитини, задоволення її потреб у професійному становленні та професійній підготовці.

Сьогодні діяльність позашкільних навчальних закладів перебуває на важливому етапі переходу до більш якісного стану і це вимагає модернізації процесу надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямків позашкільної освіти.

Ці завдання реалізуються творчими гуртками, групами, секціями тощо позашкільних навчальних закладів та шкіл.

З допомогою позашкільної освіти, яка володіє безмежними можливостями в плані творчої реалізації, вихованці гуртків мають можливість хоча б частково втілити свої мрії у життя.

У сучасних умовах розвитку позашкільної освіти важливими та необхідними постають розробка та впровадження нових підходів, які сприятимуть підвищенню її якості та забезпеченню доступності. Серед них особливе місце належить, раніше говорили індивідуальному, а на сьогоднішньому етапі компетентнісному підходу до особистості, тому, що дитина це маленька, але вже особистість. Компетентність – це особистісна характеристика людини, яка повноцінно реалізує себе в житті, володіючи відповідними знаннями, вміннями, навичками, досвідом і культурою. Бути компетентним – значить вміти реалізовувати знання, застосовувати досвід, волю та емоційний стан для вирішення проблем у конкретних обставинах.

У структурі компетентностей виділяють:


  • пізнавальну компетентність, яка спрямована на оволодіння знаннями про культуру, природу, техніку, суспільство;

  • практичну, яка спрямована на формування практичних умінь і навичок особистості;

  • творчу, яка спрямована на розвиток творчої діяльності, здібностей, нахилів та уяви особистості;

  • соціальну, яка спрямована на загальну культуру особистості, здатність до праці, самореалізації та самовизначення.

Художньо-естетичний напрям позашкільної освіти в гуртках та інших творчих об'єднаннях представлено такими жанрами: хореографічним, музичним, вокальним, театрально-драматичним, образотворчим, декоративно-ужитковим, літературним, фотомистецтва.

Через гуртки художньо-естетичного напрямку ми розкриваємо у дітей не тільки красу зовнішнього, але й красу внутрішнього їхнього світу. Увага педагога повинна бути сконцентрована лише на дитині, дитина в центрі цієї уваги - дитиноцентризм. Дитина як те кругле світле сонечко, а кожен промінчик як нове відкриття, нова скарбничка, яку педагог, керівник гуртка відкриває через позашільну роботу. Заняття в гуртку відкривають для кожного із вихованців простір для розвитку ініціативності і самостійності, формують соціально-педагогічні умови для розвитку творчих та інтелектуальних здібностей учнів, зокрема, їхньої художньої уяви. Значення цих занять важко переоцінити, оскільки саме в ранньому віці у дітей закладається основа до високого художньо-естетичного смаку, любові до художньої творчості, бажання займатися мистецькими видами діяльності.

Загальновідомо, що музика, фольклорний жанр, зокрема пісня, є національним надбанням кожного народу, у якому сконцентровані його історія, мова, предковічна мудрість, філософія пращурів та духовна краса. Окрім цього, спів – це універсальний засіб розвитку усіх духовних та фізичних можливостей людини. Беручи до уваги те, що дитина відвідує музичний, театрально-драматичний, хоровий, фольклорний гуртки, окрім звичайних уроків займається ще й активною мистецькою діяльністю – постійно виступає у складі колективу перед широкою аудиторією, беручи участь у різноманітних конкурсах, концертах, фестивалях, дитина знайомиться з біографічними даними відомих композиторів, проводить цікаву роботу експедиційного характеру, розширює свій кругозір, записуючи народні твори, звичаї – вона матиме гарне , надійне майбутнє, започатковане на кращих традиціях культури і мистецтва рідного народу. Такій дитині будуть чужі егоїзм, байдужість, зневага до внутрішнього світу і переживань інших людей. Тим вагомішою у справі навчання і виховання дітей стає роль педагога-позашкільника, який обов’язково має враховувати вікові та індивідуальні особливості кожного вихованця, щоб найбільш повно розкрити, а потім і реалізувати його таланти та здібності.

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що теоретичні здобутки та практичний досвід авторів сценаріїв, розробки планів-конспектів, які вміщено у цьому збірнику, є важливим внеском у позашкільну роботу і рекомендуються до вивчення та практичного застосування у мережу загальноосвітніх закладів району.



На допомогу педагогам, керівникам гуртків пропонується збірник методичних рекомендацій щодо організації гурткової роботи з художньо-естетичного напрямку, сценарії проведення новорічних та інших традиційних свят, які розроблені педагогом-організатором центру та педагогами-позашкільниками (керівниками гуртків).

ПЕРЕЛІК ПРОГРАМ

РЕКОМЕНДОВАНИХ ДО ВИКОРИСТАННЯ В ГУРТКОВІЙ РОБОТІ

ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО НАПРЯМКУ

  1. Збірник навчальних програм гуртків, студій і творчих об'єднань позашкільних навчальних закладів Київської області. Рекомендовано науково-методичною радою КОІПОПК (Протокол № 41 від 17.06.2004 р.) /За заг.ред.Т.В. Нестерук. – Біла Церква: КОІПОПК, 2004.-Ч.І.-188с.




  1. Програми для творчих об'єднань позашкільних і загальноосвітніх навчальних закладів. Художньо-естетичний напрям. Хореографія. Театр. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Лист МОН України№1/11-3840 від 12.07.2005 р.) ТОВ видавництво «Антей» Суми – 2005.- В.1.- 189с.




  1. Програми з позашкільної освіти. Художньо-естетичний напрям. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України лист Міністерства освіти і науки України від 18.07.2007 р. №1/11-5303. Рекомендовано вченою радою НПУ ім. М.П.Драгоманова від 25.06.2007 р. протокол № 12. В.»Грамота»Київ – 2008.-98с.

  2. Збірник програм для гуртків художньо-естетичного та декоративно-прикладного напрямків. Схвалено Комісією з проблем позашкільної освіти. Науково-методичною радою з питань освіти МОН України




  1. Дитяча хореографія. Програма та навчально-методичне забезпечення хореографічної діяльності дітей від 3 до 7 років. А.Шевчук. Схвалено для використання у навчально-виховному процесі (Протокол № 1 засідання предметної комісії з дошкільної педагогіки і психології Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України від 13.03.2008 р.) . В.»Шкільний світ»Київ – 2008.- 126с.

  2. Збірник навчальних програм гуртків, студій і творчих об'єднань позашкільних навчальних закладів Київської області. Рекомендовано науково-методичною радою КОІПОПК (Протокол № 2 від 19.05.2005 р.) /За заг.ред.Т.В. Нестерук. – Біла Церква: КОІПОПК, 2005.-134с.




  1. Програми з позашкільної освіти. Художньо-естетичний напрям. Випуск 2. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України лист Міністерства освіти і науки України від 18.07.2007 р. №1/11-5303. Рекомендовано вченою радою НПУ ім. М.П.Драгоманова від 25.06.2007 р. протокол № 12. В.»Грамота»Київ – 2009.- 231с.




  1. Збірник навчальних програм гуртків, студій і творчих об'єднань позашкільних навчальних закладів Київської області. Рекомендовано науково-методичною радою КОІПОПК (Протокол № 41 від 17.06.2004 р.) /За заг.ред.Т.В. Нестерук. – Біла Церква: КОІПОПК, 2004.-Ч.ІІ.-191с.


Керівник театрально-драматичного гуртка

Еколого-етнографічного центру при Борівській ЗОШ І-ІІІ ст.

Моргунова Людмила Анатоліївна

СЦЕНАРІЙ НОВОРІЧНОЇ ВИСТАВИ (в семи діях)

ДІЯ І

Будиночок Баби Яги. Зібралися всі її друзі : Йожки, Чахлик Невмирущий, Змій. Всі нудьгують.

Чахлик. Слухай, Яга, це вже скоро Новий рік?

Б.Я. Ага.

Чахлик. То що, може й про нас згадають?

Б.Я. Ага.

Чахлик. Нарешті повеселимось, бо від нічогоробіння скоро пліснявою вкриємося.

Йожки. 1: То це ж час про костюми подумати!

2: Я собі пошию платтячко, тут рюшечки, а тут широкі оборочки, пишні рукавчики…

1: Ой, а я одягну плаття таке, як минулого року було у Попелюшки…

Під час цієї балаканини Б.Я. скептично позирала на всіх.

Змій. А я, звичайно, влаштую шикарний феєрверк…

Б.Я. Ага.

Чахлик. Що ти все агакаєш? Скажи що-небудь.

Б.Я. І скажу, що всі ви – дурні. Рюшечки, платтячка, феєрверки – розмріялись. Казкар знову як напише про нас казочку, в якій буде над нами насміхатися, виставляти нас монстрами лихими, страшними… Кому ви в добрій казці потрібні? Чахлик. А Б.Я. права. Адже минулого року про нас навіть і не згадали, і на свято не запросили.

Змій. То що ж будемо робити? І далі оце сидіти та нудьгувати, чекати поки про нас хтось згадає?

Б.Я. Є в мене одна ідейка. У Казкаря є чарівне перо, яким він пише казки. Без цього пера казки просто не буде. Нам його потрібно викрасти.

Йожка 1. А як же ми це зробимо? Адже палац Д.М., де живе і Казкар охороняється.

Йожка 2. Туди хіба що мишка в шпаринку пролізе, але нам допомагати вона не стане.

Б.Я. І не треба. Я сама стану мишкою.

Всі. Ти?!

Б.Я. Мене всім цим перетворенням вчила закордонна тітка – Відьма. Так що для мене перетворитися в якусь мишку – це просто на раз, два, три.


ДІЯ ІІ

Б.Я. Оббігає навколо ялинки, в цей час зникає її хатинка і з’являється палац Д.М., кабінет Казкаря, в який забігає мишка.

Б.Я.-Мишка. Десь тут воно і має бути (скрізь нишпорить, шукає перо). Ось воно! Тепер спробуй написати казочку, будеш знати, як про нас забувати! (тікає)



Приходить Казкар, шукає перо.

Казкар. Ото лихо, де ж воно? Я точно пам’ятаю, що поклав його в скриньку. Так, я почав писати Казку, але мене покликали Сніжинки, бо в якійсь казці піднялася температура… потім зайшов до Дідуся…, перо з собою я не брав, а лишив …чи на столі, чи в скриньці? Де ж воно поділося?



Заходить Дід Мороз, Снігурочка і Сніжинки

Д.М. Я бачу, що вже всі зібралися на свято,

І час нам казку розпочати.

Казкарю, давай рукопис свій,

Щоб вже прийшов до нас цей рік новий!

Казкар. На жаль, цього зробити я не можу,

Не буде казки цього року в нас.

І вже ніхто не допоможе,

Перо казкове зникло враз.

Чи жарт це чийсь, чи хтось узяв?

Його шукав я й тут, і там…

Уже й не знаю, де шукати,

Лишилося лише чекати…

Сніжинка 1. Чекайте, а як же свято? Ви хочете сказати, що Новий рік у нашу казкову

країну не прийде?

Сніжинка 2. І не буде подарунків? А ялинка не засвітиться різнокольоровими ліхтариками?



( на всі ці репліки Казкар киває головою)

Снігурочка. Але ж має бути якийсь вихід. На прихід Нового року чекають всі жителі казкового королівства. Давайте звернемося до них за допомогою. Можливо вони щось знають.

Д.М. Сніжинки, покличте сюди Сніговиків.

Сніжинки повертаються зі Сніговиками

Сніговики. Ви нас кликали?

Д.М. Таке до вас прохання. Оголосити всім мешканцям казкового королівства про зникнення чарівного пера. Його потрібно всім шукати, щоб казку новорічну написати!

Всі йдуть зі сцени, залишаються лише Сніговики. А в куточку сцени посміхається Б.Я. і К*

Сн.1: Мешканці казкового королівства!

Сн. 2 : Слухайте всі!

Сн. 1: І не кажіть, що не чули!

Сн. 2: Новий рік може не прийти !

Сн.1: Перо казкове зникло враз!

Сн.2: Без нього казки не напишеш!

Сн.1: Перо потрібно повернути!

Сн.2: Інакше – лиха не минути!

Б.Я. і К* йдуть лісом, тут налітає віхола і вихоплює в них перо, вони намагаються його наздогнати, але марно.

Б.Я. (До Чахлика).Як це ти не втримав перо? Що тепер будемо робити?

Змій. А що робити? Шукати . щоб інші не знайшли. Принесемо Діду Морозу, він зарахує нам добру справу і залишить на свято!

Йожка 1.А Казкар напише про нас добру казку. В якій перетворить нас на фей!

Йожка 2. То, чому ж ми стоїмо? За роботу, по мітлах!

ДІЯ ІІІ

(під музику з мультику про Чебурашку виходить стара Шапокляк, назустріч їй під музику Дядя Федір, Шарік, Матрос кін і Пєчкін)

Шапокляк (до криски) Слід Лариско, нюхай! Куди ж це перо могло подітися?

Уявляєш, знайдемо, а тоді , я вже не буду старою, а стану вся така гламурна. Молоденька, хвігурна, ну просто принцеса…, ні курулєвна, а всі принци, коли я буду йти – штабелями, штабелями так і падають біля моїх ніг… А ти…ти ну добре, пристрою в палац молодшою фрейліною…

(під музику криса наштовхується на кота, який з переляку вистрибує на руки Шаріку)

Дядя Федір : Женщіна, Ви налякали беззахисну тваринку, він же заікатися почне.

Шапокляк: Я не женщіна, я курулєвна!!!

Всі: Да-а-а!?

Шарік. Відколи це коти крис почали боятися?

Кіт Матроскін ( з мішком Віскасу) Сучасні коти своїх лап об крис не марають.

Криска. Фі! Хам!

Матрос кін. Ти думаєш навіщо я цей мішок за собою тягаю?

Шарік. Мабуть, щоб з нами всіма поділитися.

Кіт. Ага, якраз. На вас я економить буду.

Шарік. Що ти вмієш ще робити, крім економії?

Кіт. Я ще знаюсь на фермерстві, вишиванні хрестиком, кулінарії.

Шапокляк. Я й не знала, що коти такі хазяйновиті бувають.

Кіт. О, я ще й не це можу…

Пєчкін. Мадам, ви одна і без охорони?

Шапокляк. Ой, невже й про мене хтось потурбувавсь?

Дядя Федір. На наш захист ви можете розраховувати.



( пісня Пса і Болонки)

Криска. А що ви тут робите?

Пєчкін. А ви що?

Криска. А ми перші запитали.

Шарік. Ми тут чарівне перо шукаємо, щоб новорічну казку написати.

Матрос кін. Проздравляю, Шарік, ти балбес! Хто ж такі таємниці розкриває?

Шапокляк (до Пєчкіна) О, так підемо разом?

Пєчкін. Пропоную об’єднати наші зусилля!



( об’єднуються в пари і танцюють)

Д.Ф. Зачекайте, ми ще нічого не вирішили, а ви вже святкуєте. Ой ці дорослі. Якою ж дорогою нам іти?



( сперечаються, кожен пропонує свої варіанти. Вибігає Дороговказ, танцює)

Дороговказ. Що б ви робили без мене? Я все знаю, бо прочитав те, що на мене приклеюють, пишуть, чіпляють (зриває з себе папірці, читаючи та коментуючи їх).

«Зник хлопчик», - не те. «Куплю БМВ», - знову не те. «Шукаю чоловіка», - це взагалі з іншої опери, не з дитячої казки. (виймає карту) О, це те, що треба. Так. Три кроки праворуч, один квартал ліворуч, п’ять стрибків прямо, повернутися кругом, пройти до десятого дуба, в ньому знайти дупло, а в ньому буде перо.

(Всі пішли, Дороговказ до себе)

Що я сказав? Нічого собі, куди ж вони попадуть? Треба тікати, бо як повернуться… якщо повернуться… (тікає)


ДІЯ ІV

( Пірати на кораблі займаються своїми справами. Танець. Тут щось починає «жужжать», звук гелікоптера. З’являється Карлсон , мотор якого вийшов із ладу, на спині – Малюк. Посадка.)

Капітан. В якому вусі у мене жужжить?

Карлсон. Гей ви, там на палубі! Даєш посадку!

(Карлсон приземляється, пірати здивовано дивляться на них)

Капітан. І хто ми такі? І чого це до нас пожалували?

Малюк. Зразу видно, що ви в дитинстві казок не читали. А де ж хліб-сіль для дорогих гостей?

Карлсон. Я солі не їм, і хліба теж. Я плюшками люблю балуватися. У вас тут варення чи меду, а чи тортику не знайдеться?

Боцман. Ну й наглість! Може вам тут ще ванну з капучіном приготувати?

Капітан. А взагалі, документи у вас є?

Малюк. Спокійно, тільки спокійно! Дозвольте відрекомендуватися – Малюк, що значить «дуже маленький».

Карлсон. А я – Карлсон. Мужчина в самому розквіті сил.

Папуга. А в тебе водійські права на керування літаючим апаратом є?

Карлсон. Які права, небо – це моя стихія!

Папуга. Конкур-р-р-ренція! Кошмар-р-р-р!

Карлсон. Село необразоване! Про мене Астрід Ліндгрен писала! А ось ти хто ?

Юнга. Та це ж птиця –говорун, вирізняється розумом і кмітливістю.

Боцман. Ні, ви тільки подивіться на них: самі без запрошення на голову звалилися, а туди ж , критику на нас наводять!

Кок. На рею їх, та в море! в море!

(зчиняється галас)

Капітан. Розправитися з ними ми встигнемо. Спочатку виконаємо останнє бажання приречених. Що ви хочете?

Малюк.Я хочу, щоб мені на Новий рік подарували Собаку.

Карлсон. Яку собаку, ми ж перо шукаємо!

Юнга. Капітане, вони щось про перо знають!

Капітан. Так-так, а з цього місця детальніше!

Малюк. Як і всі – перо шукаємо, щоб написати казку новорічну.

Карлсон. А тут як на зло, скінчилась заправка! От і плюхнулись до вас.

Малюк. (дивлячись на Папугу, який чистить своє пір’ячко) Карлсоне, я знайшов! Дивись, які пера! (намагається висмикнути перо)

Папуга. Тільки без рук! Я сам!(вириває в себе перо)Для гарної справи нічого не шкода. В мене цих пір’їн…

Кок. Ти, мабуть, на сонці перегрівся чи в суп захотів? (до Карлсона) А тобі, мужчина в розквіті сил, весь розум вітром видуло? Та якби це було те перо, то скільки казок ми вже написали б!

Капітан. Та ми у пошуках цього пера всі моря і океани перепливли! І хто ж нам тепер скаже, куди далі прямувати?



З’являється Водяний . Пісня з м/ф «Летючий корабель»

Карлсон . Полетиш, обіцяю, тільки скажи , де ж нам перо шукати?

Водяник. (замислюється). На дні моря – нема, в пащі кита – теж: він недавно був у стоматолога, у коралових рифах – тільки рибки плавають, в мушлях – перлини вирощують. Скоріш за все, вам потрібно шукати його на суші, кажуть, що після шторму там багато цікавих речей можна знайти.

Капітан. Так ,всі по місцях! Тримати ніс по вітру! Курс кніп-кнап кнуре, кнуре базілюре!

Водяник( до Карлсона) Не забудь про обіцянку, я буду чекати!

ДІЯ V

(Іван-дурак, принцеса, король. Царські палати. )

Король. Ну чим тобі посол не догодив? Кавалєр – душка, перший сорт!

Принцеса. Так він же лисий, як бубон!

Король. А міністр закордонний? У нього ж володіння безмежні!

Принцеса. Ах, за своїм пузом він не те що кордону, а й власних ніг не бачить!

Король. А король заморський, яка партія! Жила б у нього і тільки ананаси та, як їх там, пальсини їла!

Принцеса. Так він же ж старий! Ноги, руки трусяться. Скоро весь розвалиться!

Король. Нетямуща ти! Він помре, а тобі ж все його багатство залишиться! Проста арифметика, простий розрахунок!



(пісня Любави)

Цар. Ах по любові? Ми вже це проходили. Для тебе ж Потапа від Каменської забрали?

П. Забрали…

Цар. Ти його патретами всі стіни в палаці обклеїла?

П. Зате ж як гламурний дизайн був у наших хоромах…

Цар. Ага, а коли він постав перед твоїми ясними очима, то ти сказала що любов пройшла?

П. Дорогий фазер, переможець Євробачення Дімочка Білан куди краще! Я тепер мрію знятися в його кліпі.

Король. Все, годі! Мені увірвався терпець! Я віддам тебе за першого, хто постукає в двері палацу.



(приходить Іван-дурак, кланяється)

Іван. Я ось чого прийшов. Набридло мені дурнем у твоїй казці працювати. Піду своє щастя шукати.

Цар. Якби ти знав, яке тобі щастя привалило…

Іван. Ви маєте на увазі той «Бумер», який на ваш тарантас наїхав?

Цар. Ти про мою карету? Без ножа зарізав!

Іван. Паркуватися треба правильно.

Принцеса. Я так і знала! Казала ж тобі, застрахуй карету , бо як вріжешся в іномарку, то довіку не розрахуємось.

Цар(до Івана) Йди геть з моїх очей.

Іван. Так я ж про це й казав, хочу перо знайти, щоб в новій казці розумним стати і власну фірму мати.

Цар. З Богом, Парасю, поки люди трапляються, тільки своє щастя з собою забирай! Знайомся, твоя дружина, бувша принцеса.

Царівна. Ах, так! Ванюша, я ваша навіки! (до царя). Стоп, а півцарства в придачу?

Цар. Півцарства мені самому знадобляться. А вам – чарівний клубочок. Казала мені моя бабуся, що він і в ліс заведе, і з лісу виведе.

Царівна. Ти коли на нього останній раз дивився? Його ж вже міль з’їла.

Цар. Тоді нічим не можу допомогти, шукайте перо самі.

Іван (до царівни) Не переймайся, у мене в машині є навігатор, який покаже, куди нам їхати.

ДІЯ VІ

( Біжить Хатинка з Б.Я. і К* )

Б.Я. Тпр-р-р-р!

Чахлик. Всі кістки розтрусив по дорозі! Ти що, Яга, смерті моєї захотіла?

Б.Я. Я? до чого тут я? Це все вона.

Хатинка. Ой, я така затуркана, я така затуркана. Клятий вітрисько збив з курсу.

Змій. Ну окорочок, добігаєшся ти в мене. Засмажу на грилі.

Хатинка. Я ж контужена, об каменюку нозю забила.

Б.Я. Мою хатинку ображати? Зараз я покажу вищий спортивний клас, я ж найкращий нападаючий йожкінської збірної по футболу. Розступились. Як зафутболю зараз… ( це все відбувається під коментар футб. атаки. Б.Я. розганяється, підбігає, але в останню хвилину камінь підводиться)

Камінь. Сам-сам-сам-сам… ( бере себе за чуб, імітує, що він зараз побіжить)… До речі, ви ще не передумали мене футбольнути?

Всі. Ні, не передумали!

Камінь. А даремно, я б міг стати вам в нагоді! В мене є декілька цікавих пропозицій.

Останні новини про ціни на квартири? А на газ? Ні? Ну, а як щодо святкування Нового року?

Чахлик. О, а з цього місця детальніше і повільніше, я записую, нахабний склероз замучив.

Камінь. Новорічні знижки … продаж оптом феєрверків та петард… Знижки на санки, ковзани в «Спортмайстері»…



(…Йожки: - ні; це все не те; які санки, снігу немає)

Змій. Так Яга, годі слухати ці теревені. Футболяй його, він про перо нічого не знає.

Камінь. Хто не знає? Я не знаю? Та я тут як довідкове бюро – все знаю.

Ось: прямо підеш ( показує на Чахлика) – молодість знайдеш…

Чахлик. Так, і пластичної операції не доведеться робити…

Змій. А мені на дієтах не доведеться сидіти…

Камінь праворуч підеш – у моделі попадеш…

Йожки. 1. Я вже себе бачу: Париж, подіум і я …

2. …на високих підборах, в сукні від Армані і шлейф так «шелесть, шелесть…»

Хатинка. А я буду рекламувати кросівки фірми « Рібок» .

Б.Я. З ким доводиться працювати? Ні розуму, ні кмітливості. Та якщо знайдемо перо, то буде в нас і молодість, і Париж, і Армані і стройна хвігура без дієт.

Камінь. Ну чого ви всі поперед батька в пекло лізете? Варіант третій, останній: ліворуч підеш, то й перо знайдеш!

Чахлик. Нарешті, йдемо всі ліворуч!

Змій. А ліворуч – це де?

Йожка1. Це …там.

Йожка 2. Ні, я так думаю, що – там.

Хатинка. А я взагалі пропоную лишитися на цьому чудовому місці…

Камінь. Добридень вам з кісточкою, мені самому місця малувато, розгулятися ніде…

Змій. Ви всі неправі, я точно знаю, що йти треба туди (показує назад)

Чахлик. Розумник ти наш, та ми ж звідтіля прибігли. Ліворуч – це ось там!

Б.Я. Телепні, ви всі показуєте в різні напрямки. Ліворуч не може бути скрізь: і там , і там, і там. Ну, лежача енциклопедія, то куди нам йти?

Камінь. Я , звичайно, університетів не закінчував, але наскільки мені підказує інтуїція, ліворуч – протилежний напрямок від праворуч.

Б.Я. Люблю розумних послухати. Батальйон, кроком руш ( вони починають дуже тупотіти) Тихіше, стадо мамонтів, навшпиньках, щоб ніхто не почув!

ДІЯ VІІ

(палац Д.М., куди приходять всі казкові персонажі, за столом – засмучена казкарка)

Сніжинка 1. Ця віхола нас по всьому світу носила

Сніжинка 2. В заметілі кружляла

Сн.1 Скрізь побували…

Сн.2 Все побачили, а перо не знайшли.

Сніжинка1. А що будемо робити, коли воно так і не знайдеться?

Сніжинка 2. Перо, перо… – це вже вчорашній день. Зараз все набирається на комп’ютері і роздруковується на принтері…

Сніжинка1. Ти ще про сканер згадай. А це все в нас є?

Сніжинка 2. Ні, нема, але в нас є Дід Мороз, який виконує всі бажання. От ми його і попросимо.

Снігурочка. Але ви забули, що подарунки отримують після того, як проб’є дванадцяту. Та й до того ж , новорічна казка пишеться тільки чарівним пером.



(приходять з Д.М. Сніговики)

Д.М. Ой і втомився, давненько я вже так не мандрував.

Сніговик 1. Так ти ж, дідусю, звик на оленях подорожувати, а тут довелося в кожну шпаринку заглянути.

Сніговик 2. Весь ліс переколошкали, навіть ведмедів розбудили…

Сніговик 1. А сороки скільки крику наробили!

Д.М. А пера ми так і не знайшли. А у вас що нового?

Казкарка. А нічого! Я звільняюся! Що за казкарка без пера? Піду шукати іншу роботу. Ну, наприклад, нянею, буду дітям казочки розповідати, але ж сучасні діти в казки не вірять…

Д.М. Так у листах діти просять, щоб їхньою нянею була тільки няня Віка... А що це за гамір?

Снігурочка. Здається до нас йдуть гості.

( приходить Шапокляк і К*)

Шапокляк. Ми перо знайшли. Тепер, сподіваюся , ви напишете казочку, в якій я буду курулєвною?

Криска. А я?

Шапокляк. Ну, а ти – фрейліною при королівні.

Пєчкін. А я , я …буду принцом на залізному двоколісному коні – велосипеді «Україна»…

Шарік. Гав, а як же ми?

Матроскін. Ну ось, роби людям добро, допомагай і ніякої вдячності.

Д.Ф. А ви думаєте, що якщо я маленький , то мене і забути можна?

Криска. Беріть ось перо та напишіть гарну казочку.

( в цей час з’являються Карлсон і пірати)

Малюк. Зачекайте, перо у нас!

Папуга. Шарлатани!

Карлсон. Ну ось, нас випередили. От якби мене заправили вареннячком, то першими прилетіли б.

Папуга. Подумаєш, у нас крила теж є… Пер-р-ро тр-р-реба було швидше шукати!

Кок. А то деякі , не будемо говорити хто, хоча це був Карлсон, плюшками бавилися.

Малюк. Я ж казав тобі, казав не їж, а ти…

Карлсон. А що я ? Вже й перекусити не можна…Все з’їв він….боцман.

Юнга. А перо я знайшов…

Боцман. Я? Та за такі слова… Та по мені хіба скажеш, що я взагалі щось їв?

Юнга. Так я ж перо знайшов… Ніхто не чує. Всі кажуть, що ще зелений, нерозумний, палубу заставляють драїти , а я ж перо знайшов!

Капітан. Ви, юначе, щось сказали… А , вам немає чого сказати. О, ви кажете, що я знайшов. Спасибі, що нагадали. Всім мовчати. Настає урочиста мить.

Карлсон. Давай ,карлуша, не осором!

( Папуга подає перо Д.М.)

Сніжинка 1. Нічого собі. Таке точно може трапитися лише в новорічну ніч – два пера!

Сніжинка 2. О, то це ж можна буде дві казки написати?

Казкарка. Щось я взагалі заплуталась. То жодного пера, а то аж два. Може ще й третє з’явиться?



(царівна і Іван)

Іван. Ми не запізнилися? Кажуть, що ви перо шукаєте?

Снігурочка. А ви що, теж перо принесли?

Царівна. Звичайно, ще й таке гарне!

Папуга. Накаркала – ось тобі й третє перо.

Царівна. Я – царівна, значить моє перо – перше, а не третє! А то розкажу папіньке,

Боцман. Що нам твій папінька? Ми таких моменто море.

Печкін.( До Д.Ф.) Шо він сказав?

Д.Ф. Моментально в море…

Царівна. Цар він у мене!

Шапокляк. Подумаєш, цар. А я курулєвна!

Царівна. А моє перо все одно перше! Папєнька-а-а-а! (ридає. Іван здивовано дивиться на неї). Да! Я теж інколи плачу. Ну можу я дозволити собі хоча б одну слабкість! Папєнька –а-а!

Цар. Біжу, донечко. Біжу, малесенька! (видихнув) Прибіг!

Іван. Ну все, лопнув мій бізнес.

Царівна. (до царя) Не хочу за бідного-о-о!

Цар. А що ти хочеш?

Царівна. Хочу, щоб моє перо було першим!

Снігурочка. Чекайте, але три пера не можуть бути чарівними. Воно одне-єдине у всьому світі!

Казкарка. Давайте сюди ваші пера, я зараз швидко визначу, котре моє.

( З’являється Б.Я. з К*)

Б.Я. ( до Чахлика) Давай вже перо, тільки тримай його міцніше!

Чахлик. Та тримаю, ось візьми.

Змій. Ти тут Дід Мороз? Ось перо тобі віддаємо. Попроси казкарку, щоб зробила нас в новій казці стрункими…

Чахлик. Молодими…

Йожки. Модними…

Б.Я. Головними героями…

Сніговик 1. О, іще одне перо…

Д.М. Так, на моєму віку ще такого не траплялося. Зникав я, Снігуронька, переплутувалися казки, але такого…

Казкарка. Не мої це пера, не те ви знайшли!

Сніговик2. Ой, лишенько! До Нового року лишились лічені хвилини, а казка не написана досі.

Сніговик 1. Де ж нам його шукати? В кого поради питати?



(з’являється циганка, танець, гадання)

Циганка. Не треба шукати щастя тому, кому воно із неба прямісінько в руки падає.



(влітає вітер, віддає перо казкарці, всі кричать, щоб про них написала)

Казкарка. А мені вже немає чого додати до новорічної казки.

Всі. Чому?

Казкарка. Бо ми написали її всі разом . Мені залишається поставити тільки останні три крапки…. бо далі буде… але вже наступного року.



(б’є годинник, вітання Д.М. та Снігурочки, фінальна пісня)

Керівник театрально-драматичного гуртка

Еколого-етнографічного центру при Борівській ЗОШ І-ІІІ ст.

Моргунова Людмила Анатоліївна

СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНОЇ КОМПОЗИЦІЇ,

(присвячується життю і творчості Марини Цветаєвої)

«КРАСНОЮ КИСТЬЮ РЯБИНА ЗАЖГЛАСЬ»

«Все понять и за всех пережить» М.Цветаева

Кто создан из камня, кто создан из глины, –

А я серебрюсь и сверкаю!

Мне дело – измена, мне имя – Марина,

Я – бренная пена морская.

Кто создан из глины, кто создан из плоти –

Тем гроб и надгробные плиты…

В купели морской крещена – и в полете



Своем – непрестанно разбита!

Сквозь каждое сердце, сквозь каждые сети

Пробьется мое своеволье.

Меня – видишь кудри беспутные эти? –

Земною не сделаешь солью.

Дробясь о гранитные ваши колена,

Я с каждой волной – воскресаю!

Да здравствует пена – веселая пена –

Высокая пена морская!

Ведущий. « Трудно говорить о такой безмерности, как поэт. Откуда начать? Где кончить? И можно ли вообще начинать и кончать, если то, о чем я говорю : Душа – есть все – всюду – вечно». Так писала Марина Цветаева в работе «Слово о Бальмонте». Эти же слова хочется сказать, начиная разговор о самой Марине Ивановне Цветаевой, о поэте сложном и противоречивом.

Ведущая. Илья Эренбург, хорошо знавший ее в молодости, писал: « Кажется, нет в моих воспоминаниях более трагического образа, чем Марина. Все в ее биографии зыбко, иллюзорно: и политические идеи, и крылатые суждения, и личные драмы – все, кроме поэзии…»

Ведущий. О судьбе и творчестве Марины Цветаевой, яркого и значительного поэта первой половины двадцатого века, наш с вами разговор…

Красною кистью

Рябина зажглась.

Падали листья.

Я родилась.

Спорили сотни

Колоколов.

День был субботний:

Иоанн Богослов.

Мне и доныне

Хочется грызть

Жаркой рябины

Горькую кисть.

Ведущий. В статье о поэтессе Всеволод Рождественский писал : « Жизнь посылает некоторым поэтам такую судьбу, которая с первых же шагов сознательного бытия ставит их в самые благоприятные условия для развития природного дара. Все в окружающей среде способствует скорому и полногласному утверждению избранного пути. И пусть в дальнейшем он сложится трудно, неблагополучно, а порой и трагически, первой ноте, взятой голосом точно и полновесно, не изменяют уже до самого конца!»

Ведущая. Марина Цветаева родилась 26 сентября 1892 года в семье известного искусствоведа и филолога, ее мама была талантливой пианисткой.

Анастасия Цветаева: «Отец наш – профессор Московского университета – Иван Владимирович Цветаев.

Родился он в семье, выделявшейся трудолюбием, высокими этическими правилами и необычайным дружелюбием к людям. Его отец, наш дед, был сельским священником в селе Талицы, Владимирской губернии… Росли папа и братья его без матери, в бедности. Мальчики ходили босиком и пару сапог берегли, обувая их лишь в город».



Ведущий. Сын священника, Иван Владимирович тоже поначалу получил духовное образование – в Шуйском духовном училище, потом во Владимирской семинарии. Но затем он получил образование светское – в Медико-хирургической академии в Петербургском университете. Там же определилась и специальность: классика, латинский и греческий языки, история, философия и филология.

Анастасия Цветаева: « В 29 лет отец уже был профессором. Он начал свою ученую карьеру с диссертации на латинском языке о древнеиталийском народе осках, для чего исходил Италию и на коленях излазил землю вокруг древних памятников и могил, списывая, сличая, расшифровывая и толкуя древние письмена. Это дало ему европейскую известность. Российская академия присудила ему премию «За ученый труд на пользу и славу Отечества». Болонский университет в свой 800-летний юбилей удостоил отца докторской степени».

Ведущая. Вместе с тем, что Иван Владимирович был историком, филологом, искусствоведом, он является создателем первого в дореволюционной России Музея изящных искусств (ныне Музей изобразительных искусств им. А.С. Пушкина) .

Марина Цветаева: «Слово «музей» мы, дети, слышали в окружении нескольких имен. Это великий князь Сергей Александрович. Покровитель искусств, архитектор Клейн, строивший здание, а также Нечаев-Мальцев – крупнейший хрусталезаводчик в городе Гусеве, главный меценат музея. Цветаев был духовным создателем музея. Нечаев-Мальцев – физическим…Первое мое видение музея – леса. По лесам, как птицы по жердям, как козы по уступам, в полной свободе, высоте, пустоте, в полном сне… Внизу, сквозь переплеты перекладин – черная земля, вверху, сквозь те же переплеты – голубое небо… Музейные леса. Мой первый отрыв от земли».

Анастасия Цветаева: «Ближайшим сотрудником моего отца была моя мать, Мария Александровна Цветаева, рожденная Мейн. Она вела всю его обширную иностранную переписку… Помогать музею было прежде всего духовно помогать отцу: верить в него, а когда нужно, и за него. Так, от дверных ручек…до завитков колонн, музей – весь стоит на женском участии. Это я, детский свидетель тех лет, должна сказать, ибо за меня этого не скажет никто».

Ведущий. Мария Александровна – одна из одаренных учениц Рубинштейна. Родители оказали огромное влияние на духовное развитие дочери – каждый по-своему.

Марина Цветаева: « Мама и папа были совершенно непохожие. У каждого своя рана в сердце. У мамы – музыка и стихи, у папы – наука».

Ведущая. Сочинять стихи Марина начала рано – с шести лет, и не только на русском языке, но и

на французском, на немецком языках. В своем дневнике мама написала: «Четырехлетняя моя Маруся ходит вокруг меня и все складывает слова в рифмы, - может, будет поэт?»



Марина Цветаева: « Все мое детство, дошкольное, досемилетнее, все мое младенчество – сплошной крик о белой бумаге… Почему не давали? Потому что мать, музыкантша, хотела и меня такой же. Потому что считалось, что пишу плохо».

Моим стихам, написанным так рано,

Что и не знала я, что я – поэт,

Сорвавшимся, как брызги из фонтана,

Как искры из ракет,

Ворвавшимся, как маленькие черти,

В святилище, где сон и фимиам,

Моим стихам о юности и смерти

Нечитанным стихам! –



Разбросанным в пыли по магазинам

(Где их никто не брал и не берет!)

Моим стихам, как драгоценным винам,

Настанет свой черед.

Ведущий. Училась Марина в это время много, но бессистемно. Из-за болезни матери (1902г – заболела туберкулезом) семье приходилось часто переезжать с места на место, в том числе и за границу. Первый поэт, которого открыла для себя Цветаева, которого полюбила и который раскрыл ей сущность слова «любовь» – был А.С.Пушкин.

Марина Цветаева: « Первое, что я узнала о Пушкине, это – что его убили ( в спальне мамы была картина «Дуэль» ). Потом я узнала, что Пушкин – поэт, а Дантес – француз. Дантес…вызвал его на дуэль, то есть заманил на снег и там убил из пистолета в живот…С пушкинской дуэли во мне началась сестра…Нас этим выстрелом всех в живот ранили…Пушкин был мой первый поэт, и моего первого поэта – убили»

Нет, бил барабан перед смутным полком,

Когда мы вождя хоронили:

То зубы царевы над мертвым певцом

Почетную дробь выводили.

Такой уж почет, что ближайшим друзьям –

Нет места. В изглавьи, в изножьи,

И справа, и слева – ручищи по швам –

Жандармские груди и рожи.

Не диво ли – и на тишайшем из лож

Пребыть поднадзорным мальчишкой?

На что-то, на что-то, на что-то похож

Почет сей, почетно – да слишком!

Гляди, мол, страна, как молве вопреки,

Монарх о поэте печется!

Почетно – почетно – почетно – архи –

Почетно, – почетно – до черту!

Кого ж это так – точно воры вора

Пристреленного – выносили?

Изменника? Нет. С проходного двора –

Умнейшего мужа России.

Марина Цветаева: « Пушкин меня заразил любовью. Словом – любовь. Мне было шесть лет, и это был мой первый музыкальный год…был, как это тогда называлось, публичный вечер – рождественский. Давали сцену из «Русалки», потом Рогнеду и «Евгения Онегина» …

Ведущая. Когда мама спросила Марину, что ей больше всего понравилось та ответила : «Татьяна и Онегин».

Мать: «Что? Не «Русалка», где мельница, и князь, и леший? Не Рогнеда? Но как же это может быть? Ну , что ты там могла понять?»

Марина: «Молчу…Я не в Онегина влюбилась, а в Онегина и Татьяну ( и может быть, в Татьяну немножко больше), в них обоих вместе, в любовь…

Я ни тогда, ни потом, никогда не любила, когда целовались, всегда – когда расставались…Моя первая любовная сцена была нелюбовная: он не любил (я это поняла), потому и не сел, любила она, потому и встала, они ни минуты не были вместе…он говорил, она молчала, он не любил, она любила, он ушел, она осталась… Эта моя первая любовная сцена предопределила все мои последующие, всю страсть во мне несчастной, невзаимной, невозможной любви…



Мне нравится, что вы больны не мной,

Мне нравится, что я больна не вами,

Что никогда тяжелый шар земной

Не уплывет под нашими ногами.

Мне нравится, что можно быть смешной.

Распущенной – и не играть словами,

И не краснеть удушливой волной,

Слегка соприкоснувшись рукавами.

Мне нравится еще, что вы при мне

Спокойно обнимаете другую,

Не просите мне в адовом огне

Гореть за то, что я не вас целую.

Что имя нежное мое, мой нежный, не

Упоминаете ни днем, ни ночью – всуе…

Что никогда в церковной тишине

Не пропоют над нами : аллилуйя !

Спасибо вам и сердцем и рукой

За то, что вы меня – не зная сами ! –

Так любите: за мой ночной покой,

За редкость встреч закатными часами,

За наши не-гулянья под луной,

За солнце не у нас над головами, –

За то, что вы больны – увы! – не мной,

За то, что я больна – увы! – не вами!

Марина Цветаева :«Но еще одно, не одно, а многое, предопределил во мне Евгений Онегин. Если я потом всю жизнь… первая писала, первая протягивала руку – и руки, не страшась суда, - то только потому, что на заре моих дней…Татьяна это на моих глазах сделала. И если потом, когда уходили (всегда уходили), не только не протягивала вслед рук, а головы не оборачивала, то только потому, что тогда, в саду, Татьяна застыла статуей»

Цыганская страсть разлуки!

Чуть встретишь – уж рвешься прочь.

Я лоб уронила в руки

И думаю, глядя в ночь:

Никто, в наших письмах роясь,

Не понял до глубины,

Как мы вероломны, то есть –

Как сами себе верны.

Ведущий. В 1906 году умирает от туберкулеза мать. Марина, прекрасно владевшая языками, практически вела всю иностранную переписку отца. В 1908 году Марина совершила свою первую самостоятельную поездку за границу – в Сорбонну, где прослушала курс истории старофранцузской литературы.

Ведущая. В 1910 году, не сняв еще гимназической формы, тайком от семьи, Марина выпустила первый поэтический сборник – «Вечерний альбом». Его заметили. Вот некоторые отклики на этот сборник.

Ведущий. «Здесь инстинктивно угаданы все главнейшие законы поэзии, так что эта книга не только милая книга девических признаний, но и книга прекрасных стихов» , - писал Николай Гумилев.

Ведущая. Владимир Нарбут заметил: «В ней слышится биение настоящей, а не книжной жизни».

Ведущий. В это же время Цветаева знакомится еще с одним поэтом – Максимилианом Волошиным, который написал восторженную статью о первом сборнике поэтессы и лично с ней познакомился.

Максимилиан Волошин:

К вам душа так радостно влекома!

О, какая веет благодать

Со страниц Вечернего Альбома!

( Почему альбом, а не тетрадь?)…

Кто вам дал такую ясность красок?

Кто вам дал такую точность слов,

Смелость все сказать от детских ласок

До весенних новолунных снов?

Ваша книга – это весть оттуда,

Утренняя благостная весть.

Я давно уж не приемлю чуда,

Но как сладко слышать: чудо – есть!

Марина Цветаева: « Сосуществование поэта с поэтом – равенство известного с безвестным. Я сама тому живой пример, ибо никто никогда с такой благоговейной бережностью не относился к моим, так называемым зрелым стихам, как 36-летний Макс Волошин к моим шестнадцатилетним. Ни в чем и никогда Макс не дал мне почувствовать преимущество своего опыта, не говоря уже об имени. Он меня любил и за мои промахи. Как всякого, кто чем-то был. Ничего от мэтра…все от спутника.

… Одно из жизненных призваний Макса было сводить людей, творить встречи и судьбы… Убедившись сейчас…как люди на друзей скупы…насколько все и всех хотят для себя, ничего для другого, насколько страх потерять в людях сильнее радости дать, не могу не настаивать на этом врожденном Максином свойстве: щедрости на самое дорогое. Он так же давал, как другие берут. С жадностью.



(диалог двух поэтов)

– Марина Ивановна, почему вы даете руку так, точно подкидываете мертвого младенца?

– То есть?

– Руку надо давать открыто, прижимать вплоть всей ладонью к ладони, в этом и весь смысл рукопожатия, потому что ладонь – жизнь… В вашем рукопожатии отсутствие доверия…



Марина Цветаева: Максу я обязана крепостью и открытостью моего рукопожатия и с ним пришедшему доверию к людям.

Спасибо тебе, Макс, за Сережу – за 1911 год. Коктебель 1011 года – счастливый год моей жизни»



Ведущая.В один день с Мариной, но годом позже – 26 сентября 1893 года – родился ее муж, Сергей Яковлевич Эфрон.

Эфрон: « Говорят, дневники пишут только очень одинокие люди…Я чувствую себя одиноким, несмотря на окружающую меня любовь. Одинок я, мои самые сокровенные мысли, мое понимание жизни и людей. Мне кажется, что никто так не понимает окружающее, как я. Кажется, все грубы, все чего-нибудь да не видят, самого главного не чувствуют. Как странно, что мы себя не можем представить вне нас. То внешнее, то странное и смешное, что замечаем в других, не знаем о себе…»

Ведущий. Одиночество это разомкнула только Марина. Они встретились – 17-летний и 18-летняя – 5 мая 1911 года на пустынном, усеянном мелкой галькой коктебельском берегу. Она собирала камешки, он стал ей помогать – красивый, грустной кроткой красотой юноша… с поразительными, огромными, в пол-лица глазами. Заглянув в них и все прочтя наперед, Марина загадала: если он подойдет и подарит ей сердолик, то она выйдет за него замуж. Он нашел этот камень и вложил ей в ладонь, она его хранила всю жизнь.

Ждут нас пыльные дороги,

Шалаши на час

И звериные берлоги,

И старинные чертоги…

Милый, милый, мы, как боги:

Целый мир для нас!

Всюду дома мы на свете,

Все зовя своим.

В шалаше, где чинят сети,

На сияющем паркете…

Милый, милый, мы, как дети:

Целый мир двоим!

Солнце жжет – на север с юга,

Или на луну!

Им очаг и бремя плуга,

Нам простор и зелень луга…

Милый, милый, друг у друга

Мы навек в плену!

Ведущая. Обвенчались Сережа и Марина в январе 1912 года, и короткий промежуток между встречей их и началом первой мировой войны был единственным в их жизни периодом бестревожного счастья.

Я с вызовом ношу его кольцо!

- Да, в Вечности – жена , не на бумаге! –

Чрезмерно узкое его лицо

Подобно шпаге.

Безмолвен рот его, углами вниз,

Мучительно – великолепны брови.

В его лице трагически слились

Две древних крови.

Он тонок первой тонкостью ветвей.

Его глаза – прекрасно-бесполезны! –

Под крыльями раскинутых бровей –

Две бездны.

В его лице я рыцарству верна,

- Всем вам, кто жил и умирал без страху! –

Такие – в роковые времена –

Слагают стансы – и идут на плаху!

Цветаева: « Аля –Ариадна Эфрон – родилась 5 сентября 1912 года, в половине шестого утра, под звон колоколов.

Девочка! – Царица бала!

Или схимница – Бог весть!

- Сколько времени? – Светало.

Кто-то мне ответил: - Шесть.

Чтобы тихая в печали,

Чтобы нежная росла, -

Девочку мою встречали

Ранние колокола.

Я назвала ее Ариадной, - вопреки Сереже, который любит русские имена, папе, который любит простые имена, друзьям, которые находят, что это салонно… Назвала от романтизма и высокомерия. Которые руководят всей моей жизнью»



Ведущий. В этом же году состоялось и открытие музея изобразительный искусств, плод работы всей жизни отца Марины. Спустя год и три месяца он умер. Так в семью опять пришло горе. Но впереди ждали новые испытания.

Ведущая. 1914 год… Первая мировая война. Сергей Эфрон, студент первого курса Московского университета отправился на фронт с санитарным поездом в качестве брата милосердия.

Ведущий. Марина Цветаева в эти годы преклоняется перед талантом двух великих поэтов – Блока и Ахматовой.

Ариадна Эфрон: « блок в жизни Марины Цветаевой был единственным поэтом, которого она чтила не как собрата по «струнному ремеслу», а как божество от поэзии, и которому, как божеству, поклонялась… ни о какой сопричастности этой творческой высоте… и помыслить не смела – только коленопреклонялась. Таким поэтическим коленопреклонением стали все ее стихи, посвященные Блоку.

Имя твое – птица в руке,

Имя твое – льдинка на языке.

Одно – единственное движенье губ.

Имя твое – пять букв.

Мячик пойманный на лету.

Серебряный бубенец во рту.

Камень, кинутый в тихий пруд,

Всхлипнет так, как тебя зовут.

В легком щелканье ночных копыт

Громкое имя твое гремит.

И назовет его нам в висок

Звонко щелкающий курок.

Имя твое, - ах, нельзя! –

Имя твое – поцелуй в глаза,

В нежную стужу недвижных век,

Имя твое – поцелуй в снег.

Ключевой, ледяной, голубой глоток.

С именем твоим – сон глубок.

Ведущая.Марина стремится достичь в поэтическом искусстве тех вершин, которых достигла Ахматова, но все свое творчество, успех она хочет подарить Анне Ахматовой. Ей также посвящен цикл стихотворений.

Цветаева: «Стихами о Москве я обязана Ахматовой, своей любви к ней, своему желанию ей подарить что-то вечнее любви… Если бы я могла просто подарить ей – Кремль, я бы , наверное, этих стихов не написала. Так что соревнование, в каком-то смысле, у меня с Ахматовой – было,

Но не «сделать лучше нее», а – лучше нелбзя, и это лучше нельзя – положить к ногам. Соревнование? Рвение.



О муза плача, прекраснейшая из муз!

О ты, шальное исчадие ночи белой!

Ты черную насылаешь метель на Русь,

И вопли твои вонзаются в нас, как стрелы.

И мы шарахаемся, и глухое: ох!

Стотысячное – тебе присягает, – Анна

Ахматова! – Это имя – огромный вздох,

И в глубь он падает, которая безымянна.

Мы коронованы тем, что одну с тобой

Мы землю топчем, что небо над нами – то же!

И тот, кто ранен смертельной твоей судьбой,

Уже бессмертным на смертное сходит ложе.

В певучем граде моем купола горят,

И Спаса светлого славит слепец бродячий…

И я дарю тебе свой колокольный град,



Ахматова! – и сердце свое в придачу…

Ведущий. Возвращается муж, но семейного счастья и покоя уже не было. 13 апреля 19917 года у Марины родилась вторая дочь – Ирина.

Цветаева: « Я сначала хотела ее назвать …Анной ( в честь Ахматовой). – Но ведь судьбы не повторяются!»

Ведущий. Годы революции и гражданской войны были очень тяжелы для Цветаевой. Сергей Эфрон ушел в Белую гвардию.

Ариадна Эфрон: «В годы гражданской войны связь между моими родителями порвалась почти полностью»

Сегодня ночью я одна в ночи –

Бессонная, бездомная черница! –

Сегодня ночью у меня ключи

От всех ворот единственной столицы!

Бессонница меня толкнула в путь.

О, как же ты прекрасен, тусклый Кремль мой! –



Сегодня ночью я целую в грудь –

Всю круглую воюющую землю!

Вздымаются не волосы – а мех,

И душный ветер прямо в душу дует.

Сегодня ночью я жалею всех, –

Кого жалеют и кого целуют.

Марина Цветаева: « Если Вы живы, если мне суждено еще раз с Вами увидеться, - слушайте… Когда я Вам пишу, Вы – есть, раз я Вам пишу! Если Бог сделает чудо – оставит Вас в живых, я буду ходить за Вами, как собака…

Горло сжато, точно пальцами. Все время оттягиваю, растягиваю ворот. Сереженька. Я написала Ваше имя и не могу писать дальше»



Сергей Эфрон: «Мариночка, - знайте, что Ваше имя я крепко ношу в сердце… Моя последняя и самая большая просьба к Вам – живите. Целую вас, Алю и Ирочку »

Ведущая. Это письмо Марина не получила, не было оказии в Москву, оно осталось в архиве Волошина. До марта 1919 года она не знала, что муж жив.

Ведущий. В то время. Как, по словам Маяковского, « уничтожались все середины», и «земной шар самый на две раскололся полушарий половины»– красную и белую, Цветаева готова была равно осудить и тех и других – за кровопролитие.

И справа и слева Все рядком лежат –

Кровавые зевы, Не развесть межой.

И каждая рана: Поглядеть: солдат.

Мама. Где свой, где чужой?



И только и это Белым был – красным стал:

И внятно мне пьяной Кровь обагрила.

Из чрева – и в чрево: Красным был – белым стал:

Мама. Смерть побелила.

Кто ты? – Белый? – не пойму! – привстань!

Аль у красных пропадал? – Рязань.

И справа, и слева –

И сзади, и прямо,

И кранный, и белый: – Мама.

Цветаева: «Живу с Алей и Ириной (6 лет и 2года 7 месяцев) в Борисоглебском переулке, против двух деревьев. В чердачной комнате, бывшей Сережиной. Муки нет, хлеба нет, под столом фунтов 12 картофеля…весь запас… Моя вторая дочь Ирина умерла 2 марта 1920 года – от голода»

Две руки, легко опущенные

На младенческую голову!

Были – по одной на каждую –

Две головки мне дарованы.

Но обеими – зажатыми –

Яростными – как могла! –

Старшую у тьмы выхватывая –

Младшей не уберегла.

Две руки – ласкать – разглаживать

Нежные головки пышные.

Две руки – и вот одна из них

За ночь оказалась лишняя.

Светлая – на шейке тоненькой –

Одуванчик на стебле!

Мной еще совсем не понято,

Что дитя мое в земле.

Ведущая. Страдания Марины усугублялись тем, что она ничего не знала о муже, которого не просто любила, а боготворила.

Пригвождена к позорному столбу,

Я все ж скажу, что я тебя люблю.

Что ни одна до самых недр – мать

Так на ребенка своего не взглянет.

Что за тебя, который делом занят,

Не умереть хочу, а умирать.

Ты не поймешь, - малы мои слова! –

Как мало мне позорного столба!

Что если б знамя мне доверил полк,

И вдруг бы ты предстал перед глазами –

С другим в руке – окаменев как столб,

Моя рука бы выпустила знамя…

И эту честь последнюю поправ, –

Прениже ног твоих, прениже трав.

Твоей рукой к позорному столбу

Пригвождена – березкой на лугу.

Сей столб встает мне, и не ропот толп –

То голуби воркуют утром рано…

И, все уже отдав, сей черный столб

Я не отдам – за красный нимб Руана!

Илья Эренбург: «Когда в 1920 году я пробрался в Москву, я нашел Марину в исступленном одиночестве… Весной 21 года я поехал одним из первых советских граждан за границу, Цветаева просила меня попытаться разыскать ее мужа. Мне удалось узнать, что он жив и находится в Праге. Я написал об этом Марине – она воспряла духом и начала хлопотать о заграничном паспорте»

Ведущий. В 1922 году, влекомая любовью и верностью, Марина с дочерью прощается с Москвой и едет к мужу. Ее эмиграция не была политическим актом, то был поступок любящей женщины.

Эмиграция оказалась бедой, несчастьем, нищетой, тоской по родине.



Ведущая. В эмиграции они жили в Берлине (недолго), три года в Праге ( «Прагу я люблю первой после Москвы…»), семь лет во Франции, которую не любила («Париж мне душевно ничего не дал»).

Ведущий. С 1922 года завязалась переписка с Борисом Пастернаком, который помогает печатать ее стихотворения в России. В 1935 году он летом приехал в Париж, познакомился с семьей Марины Цветаевой.

Ведущая. В 1925 году 1 февраля родился сын Георгий.

Цветаева. «Если бы мне сейчас пришлось умереть, я бы дико жалела мальчика, которого люблю какою-то тоскливою, умиленною, благодарною любовью. Алю бы я жалела за другое и по-другому. Аля бы меня никогда не забыла, мальчик бы меня никогда не вспомнил…

Буду любить его – каким бы он ни был: не за красоту, не за дарование, не за сходство, за то, что он есть…



Мальчиков нужно баловать – им, может быть, на войну придется».

Ведущий. Самым невыносимым все же была тоска по родине.

Тоска по родине! Давно

Разоблаченная морока!

Мне совершенно все равно –

Где совершенно одинокой

Быть, по каким камням домой

Брести с кошелкою базарной

В дом, не знающий, что – мой,

Как госпиталь или казарма.

Мне все равно, каких среди

Лиц ощетиниваться пленным

Львом, из какой людской среды

Быть вытесненной – непременно –

В себя, в единоличье чувств.

Камчатским медведем без льдины

Где не ужиться ( и не тщусь!),

Где унижаться – мне едино.

Не обольщусь и языком

Родным, его призывом млечным.

Мне безразлично, на каком

Непонимаемой быть встречным!

(Читателям, газетных тонн

глотателям, доильцем сплетен…)

Двадцатого столетья – он,

А я – до всякого столетья!

Остолбеневши, как бревно,

Оставшееся от аллеи,

Мне все – равны, мне все – равно,

И, может быть, всего равнее

Роднее бывшее – всего.

Все признаки с меня, все меты

Все даты – как рукой сняло:

Душа, родившаяся – где-то.

Так край меня не уберег

Мой, что и самый зоркий сыщик

Вдоль всей души, всей – поперек!

Родимого пятна не сыщет!

Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст,

И все – равно, и все – едино.

Но если по дороге – куст

Встает, особенно рябина…

Ведущий. В семье всех жгла одна мысль – возвращение. Сначала вернулся на ее муж и дочь. В 1939 году Цветаева восстановила гражданство и вернулась тоже на Родину. Тяжело ей дались 17 лет, проведенных на чужбине. Но на родине ее ждали новые удары судьбы. Возвратясь в Москву, она узнает, что ее родная сестра уже два года находиться в тюрьме.. В заключении оказался и ее муж – Сергей Яковлевич Эфрон, а также и старшая дочь. Вскоре после начала войны она, как и многие москвичи, уезжает в эвакуацию.

Ведущая. Превратности эвакуации 1941 года забросили ее в Чистополь, где она никак не могла устроиться на работу, хотя бы посудомойкой, потом в Елабугу ( город на Каме). Работы она и там не могла найти, она предлагала свои услуги по переводу с татарского в обмен на мыло и махорку, Цветаева нанималась помогать в домашних делах, за это ей давали пищу.

Ведущий. Марина Цветаева, потеряв всякую надежду, не выдержала «бездны унижения» и повесилась в сенях дома, который снимала.

Ведущая. Захлебываясь от тоски,

Иду одна, без всякой мысли,

И опустились и повисли

Две тоненьких мои руки.

Ведущий. Анастасия Цветаева о смерти сестры узнала спустя два года. В 1943 году пришла телеграмма от друзей : «Марина погибла два года назад, тридцать первого августа. Целуем ваше сердце. Лиля. Зина.»

О черная гора,

Затмившая весь свет!

Пора – пора – пора

Творцу вернуть билет.

Отказываюсь – быть.

В бедламе нелюдей

Отказываюсь – жить.

С волками площадей

Отказываюсь – выть.

С акулами равнин

Отказываюсь плыть –

Вниз – по теченью спин.

Не надо мне ни дыр

Ушных, ни вещих глаз.

На твой безумный мир

Ответ один – отказ.

Ведущий. На этой ноте трагического отчаяния оборвалось творчество русской поэтессы Марины Ивановны Цветаевой.

Керівник театрально-драматичного гуртка

Еколого-етнографічного центру при Борівській ЗОШ І-ІІІ ст.

Моргунова Людмила Анатоліївна
Як відомо, більшість занять в театрально-драматичному гуртку складаються з теоретичної та практичної частин. Практична частина може включати психофізичний тренінг, вправи з розвитку голосу, практики дихання, пластичні вправи тощо. Пропоную вашій увазі зразки практичної частини занять театрально-драматичного гуртка «Гармонія» еРайонного еколого-етнографічного центру при Борівській ЗОШ І-ІІІст. , не залежно від того, якою буде основна частина роботи на занятті. Практичні заняття розроблені для початкового рівня.
Заняття 1.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка