Методичні рекомендації щодо підготовки до їх проведення, визначено питання для самостійного вивчення, уміщено короткий словник історичних термінів та персоналій і хронологічний покажчик



Сторінка2/6
Дата конвертації26.03.2016
Розмір0.92 Mb.
1   2   3   4   5   6
Тема 2. Громадянська війна та політика «воєнного комунізму»

Сучасні підходи й проблеми у вивченні громадянської війни в Росії.

Причини виникнення громадянської війни. Опір більшовикам на контрольованій ними території. Селянські повстання. Заворушення робітників. Австро-німецька окупація. Війська Антанти на півночі, в Закавказзі, Середній Азії та на Далекому Сході. Причини, характер інтервенції. Участь Антанти в подіях громадянської війни в Росії у 1918 р. Заколот чехословацького корпусу і його наслідки.

Військове положення Радянської держави влітку і восени 1918 р. та політика більшовицького режиму. Створення комнезамів. Остаточне усунення від влади правих есерів і меншовиків. V Всеросійський з’їзд Рад. Події 6 липня 1918 р. Розрив блоку більшовиків з лівими есерами. Встановлення однопартійної політичної системи. Перша радянська Конституція і її основні положення. Розстріл царської сім’ї. Заручники. Політика «червоного терору».

Бойові дії влітку-восени 1918 р. на Східному й Південному фронтах. Створення Червоної армії. Реввійськрада. Л. Троцький, І. Вацетіс, Л. Каменєв. Військові комісари. Діяльність військової опозиції. Анулювання Брест-Литовського мирного договору. Розвиток подій у Білорусії, Прибалтиці, Україні. Посилення втручання Антанти.

Політика «воєнного комунізму», її ідеологічне обґрунтування більшовиками. Прискорена націоналізація й централізація промисловості. Введення продрозкладки. Трудова повинність. Згортання товарно-грошових відносин. Мілітаризація економіки і всього життя країни. Виникнення надцентралізованої адміністративно-командної системи управління. VIII з’їзд РКП(б). Питання про ставлення до середнього селянства. Друга програма більшовицької партії. Створення Комінтерну.

Характеристика білого руху. Його соціальна база. Програми й політика антибільшовицьких урядів. Комітет членів Установчих зборів. Тимчасовий Сибірський уряд. Уфімська директорія. О. Колчак. А. Денікін. П. Врангель.

Бойові дії 1919–1920 рр. Східний фронт. М. Фрунзе. Наступ армій О. Колчака і їх поразка. Наступ військ А. Денікіна влітку 1919 р. Контрнаступ Червоної армії на Південному фронті і його підсумки. Боротьба з військами генерала М. Юденича. Оборона Петрограда. Відхід військ Антанти з півдня і півночі Росії.

Переговори радянського уряду з Естонією, Латвією, Литвою, Фінляндією. Утворення Далекосхідної республіки. Трудові армії.

Радянсько-польська війна та її підсумки. Розгром військ генерала П. Врангеля.

Похід Червоної армії в республіки Закавказзя і Середню Азію, встановлення там радвлади. Бойові дії на Далекому Сході.

Причини перемоги більшовиків. Підсумки, уроки та наслідки громадянської війни.

Народний комісаріат освіти. А. Луначарський, Н. Крупська, М. Покровський. Діяльність Радянської держави щодо ліквідації неписьменності та її перші підсумки. Вища школа. Робітфаки. Наука, її одержавлення. Матеріальна база науки.

Художнє життя країни. Театр. Класичний і новий репертуар. Театральна самодіяльність. Руйнування пам’ятників мистецтва. Література. Російські письменники і революція. «Ліве» мистецтво. Пролеткульт.

Характеристика першої хвилі російської еміграції.
План семінарського заняття

1. Причини загострення протистояння й формування основ «воєннокомуністичної» моделі суспільного устрою.

2. Соціально-економічна суспільність «воєннокомуністичних» заходів більшовиків.

3. Продовольча диктатура більшовиків та реакція селянства.

4. Наслідки реалізації політики «воєнного комунізму».

Методичні рекомендації

1. Після Жовтневого перевороту боротьба за владу не припиналася. Між більшовиками та їх політичними, а згодом й військовими супротивниками наприкінці 1917 – на початку 1918 рр. розгорнулося масштабне протистояння. Під час вивчення першого питання слід врахувати особливості політичного курсу більшовицького керівництва та реалізацію його намірів у економічній сфері.

Незважаючи на те що діюча армія (понад 6 млн чол.) переважно підтримала переворот, на окремих територіях встановлення радянської влади супроводжували збройні сутички, а одним із найміцніших вузлів опору стали області козачих військ. Окремо треба врахувати те, що представники нової влади згодом були вимушені мати справу з територіями, підпорядкованими національним органам, що у свою чергу додавало труднощів більшовикам.

Негативну роль в ескалації напруженості відіграло підписання Радянською Росією 3 березня 1918 р. мирного договору в Бресті з Німеччиною. Через свою незгоду з діями радянського уряду рішенням V з’їзду Рад лівих есерів виключили з усіх радних органів, унаслідок чого фактично закінчився «двопартійний період» Радянської влади, а Ради перетворилися на механізм реалізації більшовицької диктатури.

Отже, упродовж короткого часу після перевороту виявили себе основні соціально-політичні сили, які вступили у збройне протистояння. З одного боку, це більшовики (спиралися на більшість робітничого класу та бідне селянство), а з іншого – представники класів, позбавлених влади у жовтні 1917 р., серед яких поміщики, буржуазія, офіцерство та ін. Але найчисленнішу групу населення складала «дрібна буржуазія» – ремісники, торговці, частина селян. Їх позиції були нестійкі й часто змінювалися залежно від політичної ситуації.

Що стосується економічної сфери, то тут більшовицьке керівництво діяло згідно з виробленою політичною доктриною. Тобто планувалося поступове усуспільнення виробництва: створення централізованого керівництва економікою. Націоналізації в першу чергу підлягали банки, залізничний транспорт, зв’язок, а на державних підприємствах встановлювався відповідний контроль. Студенти повинні зафіксувати увагу на ставленні до приватних промислових підприємств, які націоналізації спочатку не підлягали. Там декретом від 14 листопада 1917 р. передбачалося встановити робітничий контроль через фабзавкоми.

Крім того, слід пам’ятати, що в керівництві більшовицької партії не існувало єдиного погляду на методи і темпи соціалістичного будівництва, але загострення відносин між підприємцями і радянським урядом підштовхнуло останній наприкінці 1917 – на початку 1918 рр. до націоналізації деяких великих підприємств і навіть окремих галузей. У такий спосіб розпочалося створення державного сектора економіки, керівництво яким покладалося на Всеросійську раду народного господарства (ВРНГ). У ході обговорення питання на занятті необхідно продемонструвати, що перехід підприємств під контроль держави фактично відсторонив робітників від участі в керуванні виробництвом і заклав фундамент «державного соціалізму». Реалізація гасла «Фабрики – робітникам!» відкладалася.

Непростою виявилася ситуація на селі. Прийняттям у лютому 1918 р. «Основного закону про соціалізацію землі» розпочалась реалізація Декрету про землю. У процесі розподілу землі перевага віддавалася бідноті, що викликало незадоволення інших прошарків селян. Завершуючи розгляд першого питання, студенти мають чітко розуміти, що трирічна війна, тривалий перманентний революційний процес спричинили масштабний розлад економіки.

Намагаючись утримати владу в умовах наростання протистояння й економічної катастрофи, більшовики вдалися до реалізації цілої низки надзвичайних заходів, які згодом отримали назву «воєнний комунізм».

2. Розпочати розгляд другого питання студенти повинні з характеристик головних рис «воєнного комунізму», які й розкривають сутність цієї політики.

По-перше, слід зазначити, що в ході націоналізації, в державній власності було сконцентровано не лише велику, але й середню і частину дрібної промисловості.

По-друге, необхідно розкрити особливості керування національним виробництвом, яке здійснювалося на основі жорсткої централізації. Це зумовило перетворення індустрії країни на систему промислових об’єднань. Більш детально слід зупинитися на так званих «главках» – суто пролетарських органах управління окремими галузями економіки, які діяли під керівництвом ВРНГ.

По-третє, для подолання хронічної продовольчої кризи більшовики вдалися до запровадження державної монополії на продовольчі товари. Більш детально цей механізм передбачається розглянути у ході висвітлення наступного питання семінарського заняття.

По-четверте, особливим виявилося бачення принципу соціальної справедливості, для реалізації якої було запроваджено нормоване постачання населення продуктами та промисловими товарами за картками. Окремо варто зазначити про класовий принцип і належність до сфери діяльності, на підставі чого міські жителі були поділені на чотири категорії.

По-п’яте, впровадження заходів, пов’язаних із згортанням товарно-грошових відносин та гіперінфляції, яка спричинила повний розпад фінансової системи країни. Всебічна характеристика ситуації в фінансовому секторі допоможе зрозуміти необхідність натуралізації оплати праці, що, у свою чергу, потребувало налагодження товарообміну між містом і селом.

По-шосте, через відсутність економічних стимулів праці більшовики були вимушені вдатися до запровадження трудової повинності та повсюдної мілітаризації праці.

Завершуючи розгляд другого питання, студенти мають розуміти, що зміст економічної політики та її реалізація у 1918–1920 рр. багато в чому збігалися з теоретичними уявленнями більшовиків про устрій соціалістичного суспільства.

3. Розгляд третього питання потрібно розпочати з ознайомлення з постановою від 13 травня 1918 р., за якою широкі повноваження отримав Народний комісаріат продовольства (Наркомпрод). Деякі історики, зокрема Н.Верт, вважають це актом, з якого почалася політика «воєнного комунізму». Необхідно звернути увагу на те, що більшовики намагалися вирішити проблему постачання продовольством промислових центрів та армії шляхом застосування примусових засобів через посилення класової боротьби на селі.

Більш детально потрібно зупинитися на механізмі реалізації подібної політики, розкривши місце й роль у цьому процесі Продармії (сформована в травні 1918 р.) та комітетів бідноти (створені в червні 1918 р.). Спираючись на навчальну й наукову літературу та відповідні статистичні дані, студенти можуть визначити результативність надзвичайних заходів радянської влади у хлібозаготівельній справі. Доцільно навести статистичні дані щодо обсягів запланованого й зібраного хліба за всі роки «воєнного комунізму».

Розглядаючи це питання, студенти повинні розуміти, що центральним елементом вирішення продовольчого питання у воєннокомуністичний період стала продрозкладка (запроваджена в січні 1919 р.), покликана централізувати й систематизувати усю заготівельну роботу. Далі слід зупинитися на проблемі забезпечення селян промисловими товарами, яких катастрофічно не вистачало. За таких умов успішно розвивався «чорний ринок». Незважаючи на суворі заходи влади, в роки «воєнного комунізму» процвітали спекуляція й мішечництво.

Завершити розгляд третього питання необхідно аналізом реакції селян на продрозкладку. Тут доцільно вказати статистичні дані, які свідчать про скорочення посівних площ, а також методи опору селян. Продрозкладка стала вагомим фактором, під впливом якого розгорнувся масовий селянський повстанський рух. Тут слід детальніше зупинитися на характеристиці махновщини в Україні та антоновщини на Тамбовщині. Селянські заколоти і повстання мали місце в окремих районах Західного Сибіру.

4. Розгляд четвертого питання потрібно розпочати з вивчення внутрішнього стану в країні на рубежі 1920–1921 рр. Характеризуючи наслідки політики «воєнного комунізму», слід проаналізувати економічну й соціальну кризи, розглянути зміни, які відбулися в партії більшовиків. Ситуації на селі було присвячене попереднє питання семінарського заняття, але не менш катастрофічним було положення і в промисловості. Про це, зокрема, свідчать статистичні дані щодо нечуваного спаду промислового виробництва. Не менш доказовими є свідчення щодо зменшення чисельності міського населення. Студенти повинні враховувати, що в ході недавніх бойових дій особливо постраждали Донбас, Урал Сибір, важливий у промисловому значенні Бакинський нафтовий район та інші промислові центри. Для наочності доцільно використати інформацію про стан на провідних підприємствах Петрограда; не менш показовими будуть дані щодо роботи транспорту.

Подібна ситуація не влаштовувала робітників, для яких безробіття й соціальні негоди стали дієвими подразниками. Частина пролетаріату була невдоволена відчутними обмеженнями прав профспілок, запровадженням примусової праці, що підштовхнуло їх до проведення страйків з вимогами демократизувати політичну систему. Знову залунали голоси щодо скликання Установчих зборів.

Піком кризи політики «воєнного комунізму» небезпідставно вважається повстання в Кронштадті в березні 1921 р. Для більш повного розкриття питання необхідно показати взаємозв’язок страйків робітників (особливо в Петрограді) й повстання моряків у Кронштадті, розкрити зміст вимог, які висували повсталі.

Аналізуючи «воєнний комунізм» як соціально-економічну політику, студенти повинні враховувати ще одне явище – голод, який охопив Поволжя та окремі райони України. Після конфіскації продовольства у селян, уряд не зміг вчасно організувати допомогу постраждалим від сильної засухи, унаслідок чого мільйони людей загинули від голоду та хвороб.

Завершуючи розгляд четвертого питання, необхідно проаналізувати витоки розколу й внутрішніх розбіжностей в більшовицькій партії, які напряму свідчили про розчарування багатьох комуністів політикою «воєнного комунізму».


Питання для самостійної роботи

1. Початок протистояння та основні етапи громадянської війни.

2. Бойові дії на фронтах у 1919–1922 рр.

3. Культурне будівництво в роки війни.



Приклади тестів

1–й рівень

1. Початком масштабних бойових дій на фронтах громадянської війни вважають:

a) наступ німецьких військ у лютому 1918 р.;

б) повстання чехословацького корпусу в травні 1918 р.;

в) наступ армії генерала А. Денікіна навесні 1919 р.;

г) наступ військ під командуванням адмірала О. Колчака у 1919 р.

2. Організатори і відомі військові діячі Червоної армії, які в 1919–1920 рр. забезпечили перемогу більшовиків у громадянській війні.

a) Л. Троцький, М. Фрунзе, С. Будьонний;

б) М. Калінін, М. Фрунзе, М. Бухарін;

в) М. Фрунзе, С. Будьонний, Я. Свердлов;

г) М. Тухачевський, М, Фрунзе, Г. Зінов’єв.

3. 3 березня 1918 р. в політичному житті радянської Росії відбулося:

a) розігнання Всеросійських Установчих зборів;

б) відкриття ІІІ Всеросійського з’їзду Рад;

в) прийняття Раднаркомом Декрету про утворення Червоної армії;

г) підписання Брестського миру з Німеччиною.

4. Перша Конституція РСФРР була прийнята:

a) ІІ з’їздом Рад 25 жовтня 1917 р.;

б) Установчими зборами 5 січня 1918 р.;

в) V Всеросійським з’їздом Рад 10 липня 1918 р.;

г) VІІІ з’їздом РКП(б) 20 березня 1919 р.

5. Основні заходи на селі, передбачені введенням більшовиками у 1918 р. політики «воєнного комунізму»:

a) запровадження продрозкладки;

б) запровадження продподатку, розмір якого визначався врожаєм;

в) вилучення цінностей у селян;

г) обмеження проведення торговельних операцій з сільськогосподарськими продуктами.

6. Оплотом радянської влади на селі у 1918 р. стали:

a) комітети бідноти; б) ревкоми;

в) надзвичайні комісії; г) політвідділи військових частин.
2–й рівень

1. Укажіть, які основні заходи передбачалися введенням більшовиками у 1918 р. політики «воєнного комунізму».

1) вилучення цінностей у всіх категорій населення; 2) запровадження продрозкладки на селі; 3) проведення мобілізації робітників до лав Червоної армії; 4) максимальна централізація управління виробництвом і розподілом; 5) заборона будь-якої торгівлі; 6) націоналізація великої й середньої промисловості.

a) 2, 4, 5, 6; б) 1, 2, 6; в) 2, 3, 4, 5; г) 1, 3, 5, 6.

2. Розставте в хронологічній послідовності події:

1) розстріл більшовиками царської сім’ї; 2) завершення війни з Польщею; 3) виступ чехословацького корпусу; 4) розстріл адмірала О. Колчака; 5) поразка армії генерала А. Денікіна восени 1919 р.; 6) остаточна перемога Червоної армії над військами генерала П. Врангеля.

а) 3,1,5,4,6,2; б) 1,3,2,4,5,6; в) 1,5,3,2,4,6; г) 3,2,1,5,4,6.

Список рекомендованої літератури до теми

Іваненко, В. В. Революція і контрреволюція у вогні громадянської війни [Текст] / В. В. Іваненко, А. І. Голуб, А. Ю. Шевченко // Історія Радянської держави (1917–1991 рр.): навч. посіб. – Д., 2007. – С. 78–141.

Верт, Н. Роки виживання й формування держави [Текст] / Н. Верт // Історія Радянської держави. 1900–1991: навч. посіб.; пер. з фр. – Рівне, 2001. – С. 100–137.

Змістовий модуль 2. Радянська держава в період 1920–1930-х рр.
Тема 3. Радянська держава в період непу (1921–кінець 1920-х рр.)

Ситуація в країні наприкінці 1920 – на початку 1921 рр. Промисловість.

Транспорт. Фінанси. Сільське господарство. Голод 1921–1922 рр. Селянські повстання. О. Антонов, Н. Махно. Страйки робітників. Кронштадтський заколот. Криза комуністичної партії. Дискусія щодо профспілок. X з’їзд РКП(б) про партійний розвиток.

Пошуки виходу з соціально-економічної кризи. VIII Всеросійський з’їзд Рад. План ГОЕЛРО. X з’їзд РКП(б) про політику відносно села. Продовольчий податок. Перехід до нової економічної політики. Основні напрями непу.

Успіхи й труднощі в здійсненні непу. Відновлення промисловості й сільського господарства. Подолання транспортної й фінансової кризи. Грошова реформа. Розвиток торгівлі, кооперації. Іноземні концесії. Криза збуту. Диспропорції в розвитку промисловості. Спроби перекачування коштів з аграрного сектора економіки в промисловий. Проблема хлібозаготівель. Криза нової економічної політики та її причини.

Процес утворення СРСР. Причини, шляхи й етапи створення нової держави. Трансформація поглядів більшовиків на проблеми національного устрою. В. Ленін та Й. Сталін про принципи об’єднання радянських республік. Утворення ЗСФРР. «Грузинський інцидент». I з’їзд Рад СРСР. Договір і Декларація про утворення СРСР. Перша Конституція СРСР, її основні положення. Значення утворення СРСР.

Останні роки життя В. Леніна. Його останні виступи та статті. Й. Сталін – Генеральний секретар ЦК РКП(б). Боротьба за владу в радянському керівництві в період хвороби В. Леніна. Ленінський «Лист до з’їзду». XII з’їзд РКП(б). Посилення позицій Й. Сталіна. «Новий курс» Л. Троцького і дискусії в партії. Смерть вождя більшовизму. Загострення боротьби за владу. Відсторонення від ключових постів Л. Троцького. «Нова опозиція» та її розгром. Об’єднана ліва опозиція та її поразка.

Ухвалення курсу на колективізацію сільського господарства. Й. Сталін і М. Бухарін про політику щодо села. Права опозиція.

Радянська культура 1920-х рр. Боротьба більшовицької партії з представниками інакомислячої інтелігенції. Процес над партією соціалістів-революціонерів. «Філософський пароплав». Шахтинська справа. Шляхи залучення інтелігенції на бік радвлади. Підготовка кадрів нової інтелігенції й політика влади у сфері вищої освіти.

Новий етап боротьби з релігією та церквою. «Обновленці» й церковний розкол. Союз войовничих безбожників.

Продовження політики держави щодо ліквідації неписьменності. Об’єднання «Геть неписьменність». Початкова й середня школа. Школи фабрично-заводського учнівства.

Стан науки й наукових установ. Розвиток авіації. Радіотехніка і радіофікація. Геологічна, хімічна науки. Біологія й фізіологія. Радянська школа генетики. Початок ідеологізації суспільних наук. Інститут червоної професури.

Розвиток літератури й мистецтва. А. Ахматова, В. Брюсов, О. Горький, С.Єсенін, В. Маяковський та ін. Російська асоціація пролетарських письменників (РАПП), Лівий фронт мистецтва (ЛІФ), «Серапіонові брати», «Перевал», «Кузня». Асоціація художників революційної Росії (АХРР). Експресіонізм. Конструктивізм.

Зміни в побуті. Нові революційні свята й обряди. Посилення тенденцій партійно-державного контролю над процесами в культурі, науці, мистецтві.

Зовнішня політика Радянської держави. Вихід країни з міжнародної ізоляції. Нормалізація відносин з сусідніми державами. Генуезька конференція. Г. Чичерін. Радянсько-німецькі відносини. 1924 рік – рік дипломатичного визнання СРСР. Радянсько-англійські відносини. Зовнішньоекономічна політика. Комінтерн.
План семінарського заняття

1. Від ленінського «Листа до з’їзду» до «Заяви 46».

2. Зміна акцентів у внутрішньопартійній дискусії та виникнення «нової опозиції».

3.«Об’єднана опозиція» про шляхи політичного розвитку країни.

4. Кінець непу й розгром «правої опозиції».

Методичні рекомендації

1. Розгляд першого питання потрібно розпочати з аналізу причин, через які виникли суперечки щодо подальшого шляху розвитку країни. На початку 1920-х рр. радянська держава докорінно відрізнялася від тієї, про яку мріяли більшовики напередодні революції. Суспільство переживало «соціальну деградацію», а такі явища, як бюрократія та корупція становили реальну загрозу радянській владі. Аналізуючи внутрішню ситуацію в країні, студенти повинні чітко уявляти, що катастрофічна економічна ситуація суттєво посилила впив так званої «робітничої опозиції», представники якої закликали боротися з партійною бюрократією через створення «достовірно робітничих організацій в партії та профспілках».

У 1923–1924 рр. дискусія розгорілася навколо так званого «ленінського заповіту», викладеного у «Листі до з’їзду». Студенти повинні чітко уявляти, що наприкінці свого життя В. Ленін написав кілька важливих статей, в яких давав характеристику найближчим соратникам, порушував питання щодо реформ урядового апарату й майбутнього російської революції.

Ще однією не менш вагомою рушійною силою внутрішньопартійних суперечок стала боротьба за владу.

Під час обговорення особливостей цієї боротьби слід чітко уявляти розподіл сил і розуміти сутність питань, навколо яких розгорталася дискусія. В останні роки життя В. Леніна у вищому керівництві влада зосередилася в руках тріумвірату у складі Й. Сталіна, Л. Каменєва та Г. Зінов’єва, суперником яких виступав Л. Троцький. Тут важливо знати, які посади обіймали зазначені функціонери.

Приводом для різної критики стала криза у відношеннях промислових та сільськогосподарських виробників. Має велике значення розуміння того, як Л.Троцький пов’язував кризу збуту з бюрократизацією партійного апарату.

Треба чітко усвідомлювати, що «головний критик» у такий спосіб віддзеркалював антиноменклатурні настрої серед партійної еліти. Саме тому Л. Троцького підтримали ще 46 членів партії зі стажем до 1917 р., які підготували так звану «Заяву 46». Уточніть, хто саме з відомих більшовицьких діячів підписав зазначену заяву.

У результаті дискусія 1923 р. закінчилася перемогою тріумвірату, а групу, яка критикувала ЦК та Політбюро ЦК, Й. Сталін назвав «розкольницькою», що розцінювалося як «замах на єдність партії».

Завершуючи розгляд першого питання, студенти мають розуміти, що в боротьбі з противниками Й. Сталін вміло застосовував ще й ідеологічну зброю, висунувши ідею будівництва соціалізму в окремо взятій країні. Усе це дозволило йому згрупувати навколо себе надійні кадри державно-партійного апарату.

2. Розпочинаючи розгляд другого питання, студенти мають охарактеризувати загальну ситуацію в країні, пов’язану із загостренням напруженості в селянському середовищі. Через посилення політичної активності селянства, яке демонструвало незадоволеність радянською владою, розпочався пошук оновленого змісту селянської політики в умовах непу. Це питання стало стрижнем, навколо якого розгорнулася запекла політична боротьба.

Студенти мають володіти інформацією щодо політичних суперників та їх платформ. Більш помірковану лінію на розширення економічних і частково політичних прав селянства проводив М. Бухарін, якому протистояла група «лівих комуністів» у складі Є. Преображенського, І. Сміяги, В. Осинського та ін.

Спираючись на навчальну і наукову літературу, студенти мають розкрити сутність «еволюційного вростання» селянських господарств у соціалізм, запропонованого М. Бухаріним, і старих антиселянських позицій його опонентів. Важливим фактором цих позицій стало те, що лінію М. Бухаріна підтримував Й.Сталін, а згодом схвалили делегати ІІІ з’їзду Рад СРСР.

Отже, важливо розуміти, що політика «максимального розширення непу» викликала різну критику з боку «нової опозиції», сформованої восени 1925 р. Обговоріть, чому колишні соратники Й. Сталіна Г. Зінов’єв та Л. Каменєв стали активними учасниками «нової опозиції» й спробували дати бій йому й М. Бухаріну на ХІV з’їзді партії в грудні 1925 р. Обговоріть, яку концепцію, висунуту Й. Сталіним, критикувала «нова опозиція»?

Завершити розгляд другого питання студенти мають викладенням підсумків протистояння генерального секретаря й лідерів «нової опозиції».

3. Розпочинаючи вивчення третього питання, необхідно констатувати, що невдовзі після розпаду тріумвірату розпочалося створення нової опозиції, до складу якої увійшли Г. Зінов’єв, Л. Каменєв, Л. Троцький, К. Радек, Є.Преображенський та ін. Метою формування досить різнорідної «об’єднаної опозиції» було протистояння всевладдю Й. Сталіна та його тодішніх союзників у Політбюро, зокрема М. Бухаріна, О. Рикова та М. Томського.

Студенти повинні розуміти, що подібне об’єднання було дуже хитким, оскільки єдине, що єднало його членів – неприязнь до Й. Сталіна. Слід також пам’ятати, що упродовж останніх років більшість із них втратили свої пости та вплив у партії. Саме через це у боротьбі з апаратом опозиціонери намагалися аргументовано переконати маси. У ході обговорення цього питання варто звернути увагу на відносну ізольованість первинних партійних організацій від дискусії.

В епіцентрі обговорюваних проблем перебувало питання про те, що бюрократія зрадила революції. Основні ідеї опозиціонерів зводилися до необхідності швидкого розвитку важкої промисловості, демократизації партії, боротьби зі збагаченням куркулів. Слід розуміти, що опозиціонери фактично висунули програму згортання непу.

Свою заяву опозиціонери оприлюднили на липневому пленумі ЦК 1926 р., відтак у процесі обговорення якої відбулася гаряча дискусія. Проаналізуйте, які кадрові зміни відбулися упродовж 1926 р. у вищих партійно-державних органах. Яке значення у боротьбі з опозицією відведено ХV партійній конференції (27 жовтня – 3 листопада 1926 р.) та «Тезам» Й. Сталіна «про побудову соціалізму в одній окремо взятій країні»?

Зрештою, перебуваючи під постійним контролем ДПУ, лідери об’єднаної опозиції Л. Троцький, Г. Зінов’єв, Л. Каменєв та ін. на ХV з’їзді ВКП(б) в грудні 1927 р. були виключені з партії, а Л. Троцький та ще 30 опозиціонерів «від’їхали» з Москви.

На звершення розгляду питання варто проаналізувати причини поразки «об’єднаної опозиції».

4. Розгляд питання доцільно розпочати з ХV з’їзду партії, який практично підвів підсумки боротьби з троцькізмом. Крім того, у резолюціях з’їзду накреслилася ледь помітна тенденція до зміни політичного курсу. Слід проаналізувати його ознаки: посилення ролі радгоспів на селі, посилення податкового навантаження куркулів і непманів, підтримка найбіднішого селянства, домінуюче положення важкої промисловості. Виступи партійних діячів демонстрували розбіжності з цього питання. Особливо вороже ставлення до «селян-капіталістів» демонстрував Й. Сталін та його прихильники, у той час як М.Бухарін, О. Риков та М. Томський висловлювали занепокоєність через наміри інтенсивного «викачування коштів із сільськогосподарської промисловості».

Слід розуміти, що знаковою подією цього періоду стала хлібозаготівельна криза зими 1927–1928 рр. З’ясуйте, у який спосіб державно-партійне керівництво намагалося подолати кризу хлібозаготівель. Якою виявилася реакція селянства на ці заходи?

Після квітневого пленуму ЦК ВКП(б) 1928 р. накреслився ледь помітний розкол між прихильниками та противниками непу. Й. Сталіна, який «обґрунтував» тезу про загострення класової боротьби в країні в міру просування її на шляху до соціалізму, підтримували В. Куйбишев, Я. Рудзутак, К.Ворошилов, а М. Бухарін, О. Риков, М. Томський утворили «праву опозицію».

Далі доцільно обговорити зміст економічних програм протилежних сторін та їх бачення способів і темпів накопичення капіталу для промислового зростання.

Зіткнення цих різних поглядів відбулося на липневому пленумі ЦК ВКП(б) 1928 р. Позиція Й. Сталіна зводилася до необхідності згортання непу, яке розглядалося більшістю партійного керівництва як вимушений і тимчасовий відступ від соціалістичних принципів.

М. Бухарін та його однодумці виступили за збереження існуючого шляху розвитку країни. Тут доцільно розглянути аргументи, наведені М. Бухаріним в статті, опублікованій в газеті «Правда» 30 вересня 1928 р.

Варто обговорити причини, з якими автор статті пов’язував кризу в країні. Слід розуміти, що М. Бухарін виступав за повернення до економічних і фінансових важелів впливу на ринок в умовах непу.

Наприкінці 1928 – на початку 1929 рр. розгорнулася справжня політична боротьба між сталінцями та бухарінцями, яка закінчилася перемогою Й. Сталіна.

Завершити розгляд питання студенти мають викладенням причин, які обумовили поразку М. Бухаріна та його прихильників. Сам М. Бухарін позбувся посади редактора «Правди», а М. Томського усунули від керівництва профспілками. О. Риков протримався на посаді голови РНК СРСР до грудня 1930 р.

Питання для самостійної роботи

1.Сутність непу, її еволюція та підсумки.

2. Національно-державні процеси в умовах непу та утворення СРСР.

3.Радянська культура у добу непу.



Приклади тестів

1–й рівень

1. Документ під назвою «Про заміну розкладки натуральним податком» було ухвалено:

а) на X з’їзді РКП(б);

б) VIII Всеукраїнському з’їзді Рад;

в) засіданні президії ВЦВК 21 березня 1921 р.;

г) XI з’їзді РКП(б).

2. Економічна мета непу:

a) демілітаризація економіки;

б) подолання розрухи з метою виходу із глибокої кризи та відновлення господарства;

в) підвищення ефективності виробництва через подальше удосконалення системи трудової повинності;

г) реалізація курсу на мілітаризацію економіки.

3. Утворення СРСР було оформлено офіційними документами:

а) Резолюцією Пленуму ЦК РКП(б) і союзним договором;

б) Резолюцією Пленуму ЦК РКП(б) резолюціями ЦК партій союзних республік;

в) Союзним договором і Декларацією про утворення СРСР;

г) Декларацією про утворення СРСР і союзною Конституцією.

4. Позиція М. Бухаріна щодо селянства у 1925 р.

a) на розширення економічних і частково політичних прав селянства;

б) розвиток промисловості за рахунок експлуатації селян;

в) запровадження жорстких адміністративних перешкод на шляху розвитку селянських господарств;

г) грошові дотації селянам за рахунок промисловості.

5. Основні економічні ідеї які висунули лідери «об’єднаної опозиції», створеної навесні 1926 р.

a) якнайшвидша індустріалізація країни;

б) повільна й поступова індустріалізація країни;

в) розширення непу в усі галузі економіки;

г) всебічна державна підтримка аграрного сектора країни.

6. Основний принцип, який сповідували утворені в період непу такі товариства, як АХРР, РАПП, Пролеткульт та ін.

a) принцип класової боротьби у творчості;

б) принцип змагання різних груп і течій у мистецтві;

в) формування основ нового майбутнього світового мистецтва;

г) лібералізація мистецтва.

2–й рівень

1. Які радянські республіки у грудні 1922 р. утворили СРСР?

1) Російська; 2) Закавказька; 3) Білоруська; 4) Молдавська; 5) Українська; 6)Далекосхідна; 7) Узбецька.

а) 1,2,3,5; б) 1,3,5,6; в) 1,2,3,4,5,6; г) 1,2,3,5,6.

2. В період нової економічної політики було реалізовано такі заходи:

1) створення концесій; 2) запровадження продрозкладки; 3) денаціоналізація частини промисловості; 4) створення ринку робочої сили; 5) збереження крупної промисловості та зовнішньої торгівлі в державній власності.

а) 1,2,4,5,6; б) 1,3,4,5,6; в) 1,4,5,6; г) 1,2,3,4,5,6.
Список рекомендованої літератури до теми

Іваненко, В. В. Радянська держава у період непу (1921 – кінець 1920-х рр.) [Текст] / В. В. Іваненко, А. І. Голуб, А. Ю. Шевченко // Історія Радянської держави (1917–1991 рр.): навч. посіб. – Д., 2007. – С. 143–208.

Верт, Н. Роки непу [Текст] / Н. Верт // Історія Радянської держави. 1900–1991: навч. посіб.; пер. з фр. – Рівне, 2001. – С. 141–178.

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка