Методичні рекомендації щодо підготовки до їх проведення, визначено питання для самостійного вивчення, уміщено короткий словник історичних термінів та персоналій і хронологічний покажчик



Сторінка4/6
Дата конвертації26.03.2016
Розмір0.92 Mb.
1   2   3   4   5   6

Ворошилов Климент Єфремович (1881–1969) – державний і політичний діяч, Маршал Радянського Союзу (1935), Герой Радянського Союзу (1956, 1968), Герой Соціалістичної Праці (1960). У громадянську війну командувач і член Реввійськради армій і фронтів. З 1925 р. нарком з військових і морських справ, голова Реввійськради СРСР; у 1934–1940 рр. нарком оборони СРСР. У 1926– 1960 рр. член Політбюро (Президії) ЦК компартії. З 1940 р. заступник голови Раднаркому СРСР і голови Комітету оборони. У Велику Вітчизняну війну головком Північно-західного напряму, командувач військами Ленінградського фронту, головком партизанського руху. У 1946–1953 рр. заступник голови Ради міністрів СРСР. Входив до оточення Й. Сталіна, один з головних організаторів масових репресій відносно вищого комскладу Червоної армії. У 1953–1960рр. голова, з 1960р. – член Президії Верховної Ради СРСР.

Врангель Петро Миколайович (1878–1928) – барон, один з керівників Білого руху в громадянську війну, генерал-лейтенант (1918). У 1918–1919 рр. в Добровольчій армії і «Збройних силах Півдня Росії». У 1920 р. головком так званої Російської армії, при ньому створений «Уряд Півдня Росії». З 1920 р. в еміграції. У 1924–1928 рр. організатор і голова «Російського загальновійськового союзу».

Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем (ВНК), створена в грудні 1917 р. в Петрограді (очолив Ф. Дзержинський). З березня 1918 р. в Москві. У 1918 р. створені місцеві органи ВНК: губернські, повітові (скасовані в січні 1919 р.), транспортні, фронтові і армійські НК. ВНК проводила масові жорстокі репресії, реалізовувала так званий червоний терор. У 1922 р. реорганізована в Державне політичне управління (ДПУ), з 1923 р. після утворення СРСР перетворена на Об’єднане державне політичне управління (ОДПУ).

Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК) – найвищий законодавчий, розпорядчий і контролюючий орган державної влади РРФСР в 1917–1936 рр. Обирався Всеросійським з’їздом Рад і діяв у періоди між з’їздами. До утворення СРСР включав і членів від УСРР і БСРР, обраних на республіканських з’їздах Рад. Голови ВЦВК – Л. Каменєв (з 27.10.1917 р.), Я. Свердлов (з 8.11.1917 р.), М. Калінін (з 30.3.1919 р.).

Гамарник Ян Борисович (1894–1937) – політичний і військовий діяч, армійський комісар 1-го рангу (1935). З 1923 р. голова Дальревкому, крайвиконкому і Перший секретар Далькрайкому ВКП(б). У 1928 р. Перший секретар ЦК КП(б) Білорусії. З 1929 р. начальник Політуправління РСЧА, з 1930 р. Перший заступник наркома оборони. У обстановці масових репресій наклав на себе руки.

Генуезька конференція 1922 р. (10 квітня – 19 травня) – міжнародна, з участю 28 європейських держав, РРФСР, а також 5 британських домініонів. Російська делегація виказала готовність обговорити питання про форму компенсації колишнім іноземним власникам в Росії за умови визнання РРФСР і надання їй кредитів, внесла пропозицію про загальне роззброєння. Питання, що стояли на Г. к., залишилися не вирішені, частина з них перенесена на Гаагзьку конференцію 1922р. В ході Г.к. російські дипломати уклали Рапалльський договір 1922 р. з Німеччиною.

ГОЕЛРО – план, розроблений в 1920 р. Державною комісією з електрифікації Росії. Розрахований на 10–15 років. Передбачав реконструкцію економіки країни на базі електрифікації (будівництво крупних підприємств, 30 районних електростанцій, зокрема 10 ГЕС, загальною потужністю 1,75 млн кіловат і річним виробленням 8,8 млрд кіловат-годин). В основному виконаний до 1931 р.

Громадянська війна 1917–1922 рр. – збройна боротьба між соціальними групами на чолі з більшовиками, що прийшли до влади в жовтні 1917 р., і їх супротивниками. Після виходу Росії з Першої світової війни німецькі й австро-угорські війська в лютому 1918 р. захопили частину України, Білорусі, Прибалтики і Півдня Росії, що привело до укладання в березні 1918р. Брестського миру. У травні 1918 р. почався виступ Чехословацького корпусу. До літа 1918 р. на 3/4 території країни утворилися угрупування і уряди, що виступали проти влади більшовиків. Радянський уряд розпочав створення Червоної армії і перейшов до політики «воєнного комунізму». У другій половині 1918 р. Червона армія отримала перші перемоги на Східному фронті, зайнявши Поволжя, частину Уралу. Після Листопадової революції в Німеччині Радянський уряд анулював Брестський мир. Однак політика «воєнного комунізму» та «розкозачування» викликала в різних регіонах селянські й козачі повстання, що дало противникам більшовиків можливість сформувати численні армії і розгорнути наступ проти Радянської республіки. У березні – травні 1919 р. Червона армія успішно відбила наступ білогвардійських сил зі сходу (адмірал Колчак), півдня (генерал Денікін), заходу (генерал Юденич). У результаті загального контрнаступу військ Східного фронту в травні – липні зайняті Урал і упродовж півроку – Сибір. У квітні – серпні 1919 р. інтервенти евакуювали свої війська з Півдня України, Криму, Баку, Середньої Азії. Війська Південного фронту розгромили армії Денікіна під Орлом і Воронежем і до березня 1920 р. відтіснили їх залишки до Криму. Восени 1919р. остаточно розгромлена під Петроградом армія Юденича. На початку 1920 р. зайняті Північ і побережжя Каспійського моря. Країни Антанти повністю вивели свої війська і зняли блокаду радянської країни. Після закінчення радянсько-польської війни Червона армія нанесла ряд ударів по військах генерала Врангеля і вигнала їх з Криму. У 1921–1922 рр. подавлені антибільшовицькі повстання в Кронштадті та на Тамбовщині, в деяких районах України. Згодом ліквідовані осередки опору в Середній Азії та на Далекому Сході (жовтень 1922 р.). Г.в. принесла величезні біди. Від голоду, хвороб, у результаті терору і в боях загинуло (за різними даними) від 8 до 13 млн чол. Збитки, нанесені народному господарству, складали близько 50 млрд золотих рублів.

ГУТАБ (Головне управління виправно-трудових таборів) – в 1934–1956рр. підрозділ НКВС (МВС), що здійснював керівництво системою виправно-трудових таборів. Г. об’єднував багато виправно-трудових таборів (ВТТ) в різних районах країни: Карагандинський ВТТ, Дальбуд НКВС/МВС СРСР, Соловецький ВТТ, Біломорсько-балтійський ВТТ і комбінат НКВС, Воркутинський ВТТ, Норильський ВТТ та ін. У таборах були встановлені важкі умови, застосовувалися суворі покарання за найменші порушення режиму, мала місце надзвичайно висока смертність з голоду, хвороб і непосильної праці. Ув’язнені безкоштовно працювали на будівництві каналів, доріг та інших об’єктах на Крайній Півночі, Далекому Сході та в інших регіонах.

Декларація прав трудового і експлуатованого народу – один з перших конституційних актів Радянської держави. Прийнята 12.01.1918 р. ІІІ Всеросійським з’їздом Рад. Нею Росію було проголошено Республікою Рад.

Декрет про землю прийнятий в ніч на 27.10.1917 р. ІІ Всеросійським з’їздом Рад, включав загальноселянський наказ про землю, складений на підставі 242 місцевих селянських наказів. Усі поміщицькі, удільні, церковні, монастирські землі підлягали конфіскації, передавалися волосним земельним комітетам та радам селянських депутатів для розподілу між селянами.

Декрет про мир, прийнятий в ніч на 27.10. 1917 р. ІІ Всеросійським з’їздом Рад, містив заклик до народів і урядів держав - учасниць Першої світової війни почати переговори про справедливий, демократичний мир без анексії і контрибуції; заявляв про скасування в Росії так званої таємної дипломатії.

Демократична нарада (Всеросійська) (Петроград) 14–22.09.1917 р. Скликана ВЦВК і виконкомом Рад селянських депутатів з метою ослабити наростаючу загальнонаціональну кризу, консолідувати демократичні сили і зміцнити позиції Тимчасового уряду. 1582 делегати від Рад, профспілок, організацій армії і флоту, кооперації й ін. (есери, меншовики, більшовики, трудовики). Створила новий постійно діючий орган – Тимчасову раду Російської республіки (Передпарламент).

Договір про утворення СРСР юридично закріпив об’єднання 4 республік – РРФСР, УСРР, БСРР і ЗСФРР – в одну союзну державу (Союз РСР). Прийнятий 29.12.1922 р. конференцією повноважних делегацій республік, а 30.12.1922 р. затверджений разом з Декларацією про утворення СРСР І з’їздом Рад СРСР. Включений як складова частина в Конституцію СРСР 1924 р.

Єгоров Олександр Ілліч (1883–1939) – воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1935). У громадянську війну командувач арміями, в 1919–1920 рр. – військами Південного фронту і Південно-західного фронту у війні проти Польщі. У 1931–1935 рр. начальник штабу РСЧА, в 1935–1937 рр. начальник Генштабу. Репресований.

Єжов Микола Іванович (1895–1940) – державний діяч, генеральний комісар держбезпеки (1937). У 1935–1939 рр. секретар ЦК ВКП(б), в 1936–1938 рр. нарком внутрішніх справ СРСР, один з головних виконавців масових репресій («єжовщина»). У 1938–1939 рр. нарком водного транспорту СРСР. Кандидат в члени Політбюро ЦК в 1937–1939 рр. Член Оргбюро ЦК в 1934–1939 рр. У 1939 р. арештований, розстріляний.

Єнукідзе Авель Софронович (1877–1937) – політичний і державний діяч. З 1918 р. секретар Президії ВЦВК, в 1922–1935 рр. секретар Президії ЦВК СРСР. Член Центральної контрольної комісії більшовицької партії з 1924 р. (член Президії з 1927 р.). Репресований.

Жовтнева революція 1917 р., Жовтневий переворот – насильницьке повалення Тимчасового уряду і прихід до влади більшовиків, які заявили про встановлення влади Рад (радвлади) і початок переходу від капіталізму до соціалізму. Повільність, непослідовність і суперечність внутрішньої і зовнішньої політики Тимчасового уряду після Лютневої революції 1917 р., невдачі на фронтах Першої світової війни призвели до поглиблення загальнонаціональної кризи і створили передумови для посилення впливу украй лівих партій в центрі, націоналістичних і сепаратистських партій на околицях країни. Найенергійніше діяло керівництво більшовицької партії на чолі з В. Леніним, що проголосило курс на соціалістичну революцію в Росії, яку вони вважали початком світової революції. Більшовики до кінця серпня – початку вересня завоювали більшість у Радах Петрограду і Москви й розпочали (під гаслом «Вся влада Радам!») підготовку збройного повстання, приуроченого до відкриття ІІ Всеросійського з’їзду Рад. У ніч на 25 жовтня озброєні робітники, солдати Петроградського гарнізону і матроси Балтійського флоту захопили Зимовий палац і заарештували Тимчасовий уряд. З’їзд, на якому більшість належала більшовикам і лівим есерам, схвалив повалення Тимчасового уряду і прийняв Декрети про мир і про землю; був сформований «Тимчасовий робітничо-селянський уряд – Рада народних комісарів на чолі з Леніним. Подолавши в Петрограді й Москві опір сил, вірних Тимчасовому уряду, більшовики та їх союзники встановили владу в основних промислових центрах Росії. Головний супротивник – Конституційно-демократична партія – була оголошена поза законом, відбувся арешт деяких її лідерів, заборонялися опозиційні видання. Одночасно були прийняті декларації прав народів Росії і прав трудящого і експлуатованого народу, розраховані на розширення соціальної бази нового політичного режиму. Не зважаючи на це, на виборах в Установчі збори (12.11.1917) більшовики одержали лише близько 25% голосів виборців. Установчі збори (Петроград, 05.01.1918 р.), які відмовилися затвердити перші декрети радвлади і фактично передати всю владу до рук більшовиків, було розігнано, ІІІ з’їзд Рад (січень 1918 р.) закріпив перехід влади до рук контрольованих більшовиками Рад. До березня 1918 р. радвладу було встановлено на значній території колишньої Російської імперії. Були націоналізовані банки, почалася націоналізація підприємств. Уклавши Брестський мир 1918р., Радянська Росія в односторонньому порядку вийшла з війни з Німеччиною, зазнавши при цьому величезних територіальних і матеріальних втрат. Нездатність більшовицького уряду вирішити основні соціальні, політичні й економічні питання, що стояли перед суспільством, призвела до загострення внутрішньополітичних суперечностей, розколу суспільства, який переріс у громадянську війну. Ж. р. 1917р. суттєво вплинула на розвиток Росії і всього світу в ХХ ст. У історико-політичній та соціологічній літературі існують різні оцінки.

Зінов’єв (Радомисльський) Григорій Овсійович (1883–1936) – політичний діяч, член РСДРП, більшовик. У жовтні 1917 р. разом з Л. Каменєвим виступав проти планів збройного повстання. У жовтні 1917 і в 1921–1926 рр. член Політбюро ЦК більшовицької партії. У 1917–1926 рр. голова Петроградської ради, один з організаторів «червоного терору». У 1919–1926 рр. голова Виконкому Комінтерну. У 1923–1924 рр. разом з Й. Сталіним і Л. Каменєвим боровся проти Л. Троцького. У 1934 р. арештований і засуджений на 10 років за сфабрикованою справою «Московського центру»; у 1936 р. засуджений до смертної страти по справі «Антирадянського об’єднаного троцькістсько-зінов’євського центру» і розстріляний.

Індустріалізація – процес створення великого машинного виробництва і перехід на цій основі від аграрного до індустріального суспільства. У Росії І. успішно розвивалася з кінця ХІХ ст. Після жовтня 1917 р. (з кінця 20-х рр.) І. форсовано здійснювалася насильницькими методами за рахунок різкого зниження рівня життя більшості населення, експлуатації селянства.

Каменєв (Розенфельд) Лев Борисович (1883–1936) – політичний діяч. З 1903 р. більшовик. У жовтні 1917 р. разом з Г. Зінов’євим виступав проти планів збройного повстання. Член Політбюро ЦК в жовтні 1917 і в 1919–1925 рр. У листопаді 1917 р. голова ВЦВК. У 1918–1926 рр. голова Мосради. У квітні 1922 р. запропонував призначити Й. Сталіна генеральним секретарем ЦК РКП(б). Разом із Й. Сталіним і Г. Зінов’євим вів боротьбу проти Л. Троцького. У 1923–1926 рр. заступник голови Раднаркому СРСР; у 1924–1926 рр. голова Ради праці і оборони. У 1923–1926 рр. директор Інституту Леніна. У 1925–1927 рр. учасник «нової» (ленінградської) опозиції. У 1935 р. засуджений у справі «Московського центру» на 15 років, потім у «Кремлівській справі» на 10 років; у 1936 р. розстріляний.

Каменєв Сергій Сергійович (1881–1936) – воєначальник, командарм 1-го рангу (1935). У Першу світову війну командир полку. У громадянську війну в 1918–1919 рр. командувач військами Східного фронту. У 1919–1924 рр. головнокомандуючий збройними силами Республіки, в 1927–1934 рр. заступник наркома з військових і морських справ і заступник голови Реввійськради СРСР.

Квітнева криза 1917 р. – політична криза в Росії після Лютневої революції. Виникла у зв’язку з опублікуванням 20 квітня (3 травня) ноти Мілюкова про продовження війни до переможного кінця. Учасники масових демонстрацій в Петрограді 20 і 21 квітня (понад 100 тис. чол.) вимагали негайного укладення миру і передачі влади Радам.

Колгосп (колективне господарство) – об’єднання селян, форма організації сільськогосподарської праці в СРСР. Створювалися з 1918 р. в масовому порядку; з кінця 1920-х рр. в ході колективізації із застосуванням насильницьких методів. В кінці 1980-х – початку 1990-х рр. багато К. перетворено на акціонерні товариства.

Колективізація сільського господарства в СРСР – політика радянського державного і партійного керівництва наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр., спрямована на масове створення колективних господарств (колгоспів). К. супроводжувалася ліквідацією одноосібних господарств, проводилася форсованими темпами із застосуванням насильницьких методів і репресій щодо селянства.

Корнілов Лавр Георгійович (1870–1918) – воєначальник, генерал від інфантерії (1917). На початку Першої світової війни командир піхотної дивізії, в 1915–1916 рр. в полоні, після втечі командував корпусом, потім армією. У липні – серпні 1917 р. Верховний головнокомандуючий. 25–31.08. 1917 р. організував збройний виступ з метою встановлення військової диктатури (ліквідовано Червоною гвардією і вірними Тимчасовому уряду військами). Один з організаторів Білого руху, творець Добровольчої армії (листопад – грудень 1917р.). Убитий в бою під Єкатеринодаром.

Косіор Станіслав Вікторович (1889–1939) – політичний діяч. У 1919–1920 рр. секретар ЦК КП(б) України. З 1922 р. секретар Сибірського бюро ЦК РКП(б). З 1928 р. Генеральний (Перший) секретар ЦК КП(б) України. У 1938 р. заступник голови Раднаркому СРСР, голова Комісії радянського контролю. Член Політбюро ЦК ВКП(б) з 1930 р. Репресований.

Кронштадтське повстання 01–18.03 1921 р. – збройний виступ гарнізону Кронштадта і екіпажів ряду кораблів Балтійського флоту проти політики «воєнного комунізму». Гасла повсталих: «Вся влада Радам, а не комуністам!», «Ради без комуністів!». Придушене частинами Червоної армії. Стало однією з причин відмови більшовицького керівництва від політики «воєнного комунізму» і переходу до нової економічної політики.

Куйбишев Валеріан Володимирович (1888–1935) – політичний і державний діяч. З 1922 р. секретар ЦК, з 1923 р. голова Центральної контрольної комісії компартії, одночасно нарком РКІ і в січні – листопаді 1926 р. заступник голови Раднаркому і Ради Праці і Оборони СРСР. З 1926 р. голова ВРНГ СРСР. З 1927р. член політбюро ЦК ВКП(б). З 1930 р. голова Держплану СРСР. З 1934 р. голова Комісії радянського контролю при Раднаркомі СРСР і Перший заступник голови Раднаркому і Ради Праці і Оборони СРСР.

Куркульство – поширена в літературі назва верстви заможних селян, що склалася в результаті соціальної диференціації. За деякими оцінками, на початку ХХ ст. 20% селянських господарств були «куркульські», в 1913 р. вони виробляли 50% товарного хліба. У СРСР К. ліквідовано в ході колективізації шляхом насильницького вилучення майна і висилення сімей куркулів у віддалені райони країни (так зване розкуркулення).

Лацис Мартин Іванович (Судрабс Яніс) (1888–1938) – політичний і державний діяч. У 1918–1921 рр. член колегії ВНК, одночасно в 1919 р. голова Всеукраїнської НК, один з організаторів і виконавців «червоного терору». З 1932 р. директор Інституту народного господарства імені Плеханова (Москва). Репресований.

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870–1924) – політичний діяч. За участь у студентських заворушеннях в 1887 р. виключений з 1-го курсу Казанського університету. У 1891 р. склав іспити за курс юридичного факультету при Петербурзькому університеті; помічник повіреного присяжного в Самарі. Наприкінці 1880-х – початку 1890-х рр. учасник народовольчих гуртків, потім марксист. У 1895 р. брав участь в створенні Петербурзького «Союзу боротьби за звільнення робітничого класу», арештований. У 1897 р. засланий на 3 роки в с. Шушенське Єнісейської губернії. У 1900 р. виїхав за кордон; разом з Р. Плехановим розпочав видання газети «Іскра». На ІІ з’їзді РСДРП (1903) очолив фракцію більшовиків. З 1905 р. в С.-Петербурзі; з грудня 1907 р. в еміграції. У квітні 1917 р., приїхавши до Петрограду, в «Квітневих тезах» проголосив курс на соціалістичну революцію. Після Липневої кризи 1917 р. на нелегальному положенні. Очолив керівництво Жовтневим повстанням в Петрограді. На ІІ Всеросійському з’їзді Рад обраний головою Раднаркому, одночасно (з 1918 р.) голова Ради робітничої і селянської оборони (з 1919 р. – Рада Праці і Оборони), член ВЦВК і ЦВК СРСР. З березня 1918 р. в Москві. Виконав вирішальну роль в підписанні Брестського миру. Проводив політику «червоного терору», «воєнного комунізму», ініціатор ліквідації опозиційних партій (що привело до виникнення однопартійної системи), вислання з країни видатних представників інтелігенції, незгодних з політикою нової влади, репресій відносно «соціально чужих елементів» (дворянства, духівництва й ін.). У 1922 р. важко захворів, з грудня не брав участі в політичній діяльності. Ставши прихильником ідей К. Маркса і Ф. Енгельса, Л. прагнув застосувати їх до вирішення проблем суспільного розвитку Росії. Вважав, що знаряддям боротьби за перебудування суспільства на соціалістичних засадах повинна стати партія професійних революціонерів, заснована на принципах централізації і суворої дисципліни. Вважав, що Росія повинна почати світову соціалістичну революцію, умови для якої визріли зі вступом передових країн Європи в останню стадію капіталізму – імперіалізм. Вбачав у диктатурі пролетаріату засіб побудови соціалізму і комунізму. Гостра криза в країні через громадянську війну, не виправдані надії на революцію в Європі привели Л. до визнання помилковості політики «воєнного комунізму» і необхідності переходу до нової економічної політики. З середини 1980-х рр. в аналізі ідей і діяльності Л. існує широкий спектр оцінок – від апологетичних до різко негативних.

Ліві есери – партія лівих соціалістів-революціонерів, політична партія в 1917–1923 рр. (до грудня 1917 р. ліве крило партії есерів). У 1917 р. Л. е. брали участь в жовтневих подіях в Петрограді і в Москві на боці більшовиків і входили у ВРК, ВЦВК, Раднарком (грудень 1917р. – березень 1918р.). З початку 1918 р. виступали проти Брестського миру і аграрної політики радвлади. Багато членів партії брали участь в громадянській війні на боці червоних. У 1918–1919 рр. з партії виділився ряд груп, члени яких вступили в РКП(б). У 1923 р. партія припинила існування.

Ліквідація неписемності – масова кампанія з навчання основам письменності дорослого населення в 1920–1930-ті рр. В результаті кампанії до кінця 1930-х рр. рівень письменності в СРСР досяг 90%.

Луначарський Анатолій Васильович (1875–1933) – політичний діяч, публіцист, академік АН СРСР (1930). Учасник Революції 1905–1907 рр., розвивав ідею «богобудівництва» (збірка «Релігія і соціалізм», 1908 р.). У 1917–1929 рр. нарком освіти, один з творців Пролеткульту, з 1929 р. голова Вченого комітету при ЦВК СРСР. Роботи з питань філософії, естетики, літератури, театру, мистецтва.

Лютнева революція 1917 р., що повалила самодержавство. Викликана різким загостренням соціально-економічної і політичної кризи у зв’язку з поразками в Першій світовій війні, господарською розрухою, продовольчою кризою. 23 лютого в Петрограді стихійно почалися антивоєнні мітинги, викликані дефіцитом продовольства, незабаром мітинги перейшли в масові страйки і демонстрації, сутички з козаками і поліцією. 24–25 лютого страйки переросли в загальний страйк, 26 лютого окремі сутички з поліцією перетворилися на бої з викликаними в столицю військами. 27 лютого загальний страйк переріс у збройне повстання, почався масовий перехід військ на бік повсталих, які зайняли найважливіші пункти міста, урядові будівлі. Створена Рада робітничих і солдатських депутатів, одночасно утворений Тимчасовий комітет Державної думи, який сформував Тимчасовий уряд. 2(15) березня Микола II зрікся престолу. 1 березня нова влада була встановлена в Москві, упродовж березня – по всій країні.

Меншовики – представники політичної течії (фракції) в РСДРП, з 1917 р. – самостійна політична партія. Поняття М. виникло на ІІ з’їзді РСДРП (1903), коли частина делегатів залишилася в меншості у результаті виборів до керівних органів партії. Лідери й ідеологи – Ю. Мартов, О. Мартинов, П. Аксельрод, Г. Плеханов. Виступали проти суворого централізму в роботі партії. У ході революції 1905– 1907 рр. виступали за коаліцію пролетаріату з ліберальною буржуазією, заперечували революційний потенціал селянства, вели роботу в профспілках і легальних робітничих організаціях. Після Лютневої революції 1917 р. підтримували Тимчасовий уряд. У жовтні 1917 р. виступили проти більшовицького перевороту, вважаючи, що Росія не дозріла для соціалізму. У громадянську війну деякі М. брали участь в антибільшовицьких урядах, проте партія в цілому виступала проти інтервенції країн Антанти і підтримуваних ними сил. У 1924 р. партія меншовиків на території СРСР припинила існування. У березні 1931 р. відбувся фальсифікований судовий процес над меншовицьким «Союзним Бюро ЦК РСДРП», членів якого (14 чол.) обвинуватили в шпигунстві і шкідництві, засудили до різних термінів позбавлення волі.

Микола II (1868–1918) – останній російський імператор (1894–1917). При М. II Росія зазнала поразки в російсько-японській війні 1904–1905 рр., що стало однією з причин Революції 1905–1907 рр., в ході якої прийнятий Маніфест 17.10.1905 р., що проголосив введення свобод, створення Державної думи; розпочалася столипінська аграрна реформа. У 1907 р. Росія стала членом Антанти, у складі якої вступила в Першу світову війну. В ході Лютневої революції 02.03.1917 р. зрікся престолу. Розстріляний разом з сім’єю в Катеринбурзі.
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка