Методичні рекомендації щодо підготовки до їх проведення, визначено питання для самостійного вивчення, уміщено короткий словник історичних термінів та персоналій і хронологічний покажчик



Сторінка5/6
Дата конвертації26.03.2016
Розмір0.92 Mb.
1   2   3   4   5   6

Націоналізація – перехід приватних підприємств, банків, земельних володінь і інших галузей економіки у власність держави. До 1917–1918 рр. органи радвлади націоналізували банки, залізниці, військові заводи, пошту і телеграф, а потім всю велику промисловість, ліквідували приватну власність на землю; запровадили державну монополію зовнішньої торгівлі. У 1919–1920 рр. відбулася Н. середніх і дрібних промислових підприємств. Керівництво націоналізованими підприємствами здійснювалося створеною в грудні 1917 р. Вищою радою народного господарства, а потім відповідними наркоматами (міністерствами).

Нова економічна політика (неп) проголошена весною 1921 р. Х з’їздом РКП(б); змінила політику «воєнного комунізму». Була розрахована на відновлення народного господарства з метою подальшого переходу до соціалізму. В ході реалізації непу продрозкладка замінена продподатком, стало можливим існування різних форм власності та ринкових відносин, залучення іноземного капіталу у формі концесій, в 1922–1924 рр. проведена грошова реформа, що зробила карбованець конвертованою валютою. З середини 1920-х рр. Й. Сталін і його оточення узяли курс на згортання непу і створення централізованої системи керування економікою. До початку 1930-х рр. неп фактично згорнуто.

«Нова опозиція» – група у ВКП(б) в 1925 (Г. Зінов’єв, Г. Євдокимов, Л. Каменєв, Н. Крупська та ін.). Виступила з критикою Й. Сталіна і запропонувала змістити його з поста Генерального секретаря ЦК. Користувалася підтримкою Ленінградської партійної організації. ХІV з’їзд партії засудив виступ «Н. о.», але вибрав її учасників до ЦК, ЦКК і Політбюро. Надалі оголошена антипартійною, майже всі її учасники репресовані.

«Правотроцькістського антирадянського блоку справа» – сфабрикована в другій половині 1930-х рр. справа зі звинувачення деяких осіб в організації злочинної групи з метою ліквідації суспільного і державного устрою СРСР, в шпигунській, шкідницькій і терористичній діяльності. По справі проходив 21 чол., серед них М. Бухарін, О. Риков, А. Розенгольц, М. Крестинський, X. Раковський та ін. Судовий процес проходив в Москві 02–13.03.1938 р. Більшість підсудних засуджена до розстрілу (Х. Раковський, С. Безсонов і Д. Плетньов, засуджені до тривалих термінів тюремного ув’язнення, пізніше розстріляні за вироком, винесеним заочно).

Продрозкладка (продовольча розкладка) – система заготовок сільськогосподарських продуктів у 1919–1921 рр., елемент політики «воєнного комунізму». Передбачала обов’язкову здачу селянами державі за твердими цінами всіх надлишків (понад встановлені норми на особисті й господарські потреби) хліба та інших продуктів. Проводилася в примусовому порядку органами Наркомату продовольства, продзагонами разом з комнезамами, місцевими Радами. Викликала незадоволеність селянства, з введенням непу замінена продподатком.

Рада народних комісарів (Раднарком, РНК) – найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади в Радянській Росії, СРСР, союзних і автономних республіках в 1917–1946 рр. У березні 1946 р. перетворена на Раду Міністрів.

Рада народного господарства (Раднаргосп, РНГ). 1) у РРФСР і СРСР до 1917–1932 рр. орган керування промисловістю і будівництвом в губерніях, краях, областях і округах, місцевий орган ВРНГ. 2) У СРСР до 1957–1965 рр. місцевий орган керування промисловістю (до 1962 р. і будівництвом) в економічних адміністративних районах.

Рада національностей. 1) за Конституцією СРСР 1924 р. одна з палат ЦВК СРСР. 2) У 1936–1991 рр. одна з палат Верховної Ради СРСР.

Радек (Собельсон) Карл Бернгардович (1885–1939) – діяч міжнародного соціал-демократичного руху (Польща, Німеччина). У 1919–1924 рр. член ЦК РКП(б). У 1920–1924 рр. член (у 1920 р. секретар) Виконкому Комінтерну. Співробітник газети «Правда». Репресований.

Ради робітничих і солдатських депутатів – виборні політичні організації, виникли в ході Лютневої революції 1917 р. Після жовтня 1917 р. органи державної влади. У січні – березні 1918 р. об’єдналися з Радами селянських депутатів.

Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів – виборні органи державної влади в Радянській Росії і СРСР наприкінці січня 1918 – грудні 1936 рр. Перетворені на Ради депутатів трудящих.

Раковський Християн Георгійович (1873–1941) – політичний діяч, дипломат. У 1918 р. голова Тимчасового революційного уряду України. У 1919–1923 рр. голова Раднаркому Української РСР. У 1923 р. повпред у Великобританії, в 1925–1927 рр. – у Франції. Репресований.

Рудзутак Ян Ернестович (1887–1938) – політичний і державний діяч. У 1920–1923 рр. генеральний секретар ВЦСПС. У 1923–1924 рр. секретар ЦК, в 1926–1932рр. член Політбюро ЦК РКП(б). У 1924–1930 рр. нарком шляхів сполучення, в 1926–1937 рр. заступник голови Раднаркому і Ради Праці і Оборони СРСР, одночасно в 1931–1934 рр. голова ЦКК ВКП(б) і парком РКІ. Репресований.

Рютін Мартем’ян Микитович (1890–1937) – політичний діяч. У 1918–1919 рр. командувач військами Військового округу Іркутська, з 1920 р. на партійній роботі в Іркутську, Дагестані і в Москві. У 1930 р. член Президії ВРНГ. Кандидат у члени ЦК партії в 1927–1930 рр. У рукописному зверненні «До всіх членів ВКП(б)» звинуватив Й. Сталіна у викривленні ленінізму, узурпації влади. Репресований.

Свердлов Яків Михайлович (1885–1919) – політичний діяч. Учасник Революції 1905–1907 рр. на Уралі. У 1912 р. кооптований в ЦК РСДРП, член Російського бюро ЦК. У жовтні 1917 р. один з керівників більшовицького перевороту в Петрограді. З 8(21).11.1917 р. голова ВЦВК (одночасно секретар ЦК партії). Один з ініціаторів і організаторів «червоного терору» і «розкозачування», що спричинив антибільшовицькі повстання на Дону. З січня 1919 р. член Оргбюро ЦК РКП(б), один з творців Комінтерну.

Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (псевдонім – Коба й ін.) (1878–1953) – політичний і державний діяч, Герой Соціалістичної Праці (1939), Герой Радянського Союзу (1945), Маршал Радянського Союзу (1943), Генералісимус Радянського Союзу (1945). За походженням із сім’ї шевця. Навчався в Тифліській духовній семінарії (у 1899 р. виключений). З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. У 1902–1913 рр. шість разів арештовувався, чотири рази здійснював втечі із заслання. Після 1903 р. приєднався до більшовиків. У 1906–1907 рр. керував проведенням експропріації в Закавказзі. У 1907 р. один із організаторів і керівників Бакинського комітету РСДРП. Прихильник В. Леніна, за ініціативою якого в 1912 р. кооптований в ЦК і Російське бюро ЦК РСДРП. У 1917 р. член Політбюро ЦК РСДРП(б) і військово-революційного центру. У 1917– 1922 рр. нарком у справах національностей, одночасно в 1919–1922 рр. нарком державного контролю, робітничо-селянської інспекції, з 1918 р. член Реввійськради Республіки. У 1922–1953 рр. генеральний секретар ЦК партії. У 1920-х рр. в ході боротьби за лідерство в партії і державі, використовуючи партійний апарат та політичні інтриги, очолив партію і встановив у країні тоталітарний режим. Проводив форсовану індустріалізацію країни і насильницьку колективізацію. Наприкінці 20-30-х рр. С. знищив реальних і передбачуваних суперників, ініціатор масового терору. Наприкінці 30-х рр. проводив політику зближення з гітлерівською Німеччиною. З 1941р. голова Раднаркому (з 1946 р. Ради Міністрів) СРСР. В період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. голова Державного Комітету Оборони, нарком оборони, Верховний головнокомандуючий. У 1946–1947 рр. міністр Збройних сил СРСР. На ХХ з’їзді КПРС (1956) М. Хрущов розкритикував так званий культ особи і діяльність Сталіна.

Тимчасовий уряд сформовано в ході Лютневої революції, після зречення імператора Миколи II, Тимчасовим комітетом членів Державної думи з відома лідерів Петроградської ради на період до скликання Установчих зборів. Найвищий виконавчо-розпорядчий орган; виконував також законодавчі функції. Діяв з 02.03. по 25.10.1917 р.; змінилося 4 склади. У своїй програмі, висловленій в декларації (опублікована 3 березня) і зверненні до громадян Росії 6(19) березня, проголосив принцип «спадкоємності влади» і «безперервності права», заявив про прагнення довести війну «до переможного кінця» і виконати всі договори і угоди, укладені з союзними державами. Скасував каторгу і політичне заслання, оголосив політичну амністію. Обіцяв скликати Установчі збори, замінив поліцію народною міліцією. Прийняв закон про свободу зборів і союзів; видав укази про передачу державі земель, що належали імператорській родині, про робітничі комітети на промислових підприємствах; оголосив про введення хлібної монополії. 1(14) вересня проголосив Російську республіку. Повалений більшовиками.

Томський (Єфремов) Михайло Павлович (1880–1936) – державний і політичний діяч. У 1919–1921 і 1922–1929 рр. голова ВЦРПС. У 1921 р. голова комісії Туркестану ВЦВК і РНК РРФСР. У 1922–1930 рр. член Політбюро ЦК. Наприкінці 1920-х рр. виступив проти застосування надзвичайних заходів під час проведення колективізації і індустріалізації, що було оголошено «правим ухилом у ВКП(б)». У 1929–1930 рр. заступник голови ВРНГ СРСР. У обстановці масових репресій покінчив життя самогубством.

Троцький (Бронштейн) Лев Давидович (1879–1940) – політичний і державний діяч. У соціал-демократичному русі з 1896 р., з 1904 р. виступав за об’єднання фракцій більшовиків і меншовиків. У 1905 р. в основному розробив теорію «перманентної» (безперервної) революції; на думку Т., пролетаріат Росії, здійснивши буржуазний, почне соціалістичний етап революції, яка переможе лише за допомогою світового пролетаріату. В ході Революції 1905–1907 рр. фактичний лідер Петербурзької ради робітничих депутатів. Належав до найрадикальнішого крила в РСДРП. У 1908–1912 рр. редактор газети «Правда». У 1917 р. голова Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, один з керівників Жовтневого перевороту. У жовтні 1917 р. і в 1919–1926 рр. член Політбюро ЦК. У 1917–1918 рр. нарком з закордонних справ; у 1918–1925 рр. нарком військових справ, голова Реввійськради Республіки; один з творців Червоної армії, особисто керував її діями на багатьох фронтах громадянської війни, широко застосовував репресії для підтримки дисципліни і «наведення революційного ладу» на фронті і в тилу. Гостра боротьба Т. з Й. Сталіним за лідерство закінчилася поразкою Т.– в 1924 р. його погляди (троцькізм) оголошені «дрібнобуржуазним ухилом» в РКП(б). У 1927 р. виключений з партії, висланий до Алма-Ати, в 1929 р. – за кордон. Різко критикував сталінський режим як бюрократичне переродження пролетарської влади. Ініціатор створення так званого ІV Інтернаціоналу (1938). Убитий в Мексиці агентом НКВС іспанцем Р. Меркадером.

Троцькістсько-зінов’євського «об’єднаного центру» справа («Антирадянський об’єднаний троцькістсько-зінов’євський центр») – сфабрикована у середині 1930-х рр. справа зі звинувачення ряду осіб в проведенні антирадянської, шпигунської, шкідницької і терористичної діяльності. У справі проходило 16 чол., серед них Г. Зінов’єв, який відбував покарання у справі «Московського центру»,Л. Каменєв, що відбував покарання по «Кремлівській справі», Г. Євдокимов та ін. Судовий процес проходив у Москві 19–24.08.1936 р. Всі підсудні засуджені до розстрілу.

Уборевич Ієронім Петрович (1896–1937) – воєначальник, командарм 1-го рангу (1935). У громадянську війну командуючий армією на Південному, Кавказькому і Південно-західному фронтах. У 1922 р. військовий міністр і головком Народно-революційної армії Далекосхідної республіки. З 1925 р. командувач військами ряду військових округів. Репресований.

Установчі збори – представницька установа, створена на основі загального виборчого права для встановлення форми правління і вироблення конституції Росії. У 1917 р. гасло У. з. підтримували більшовики, меншовики, кадети, есери і інші партії. Скликання У. з. вважався головним завданням Тимчасового уряду, про що він заявив 02(15).03.1917 р. Вибори проходили з 12(25).11.1917 р. до початку 1918 р. За партію есерів проголосувало близько 59% виборців, за більшовиків – 25%, за кадетів –5%, за меншовиків – близько 3%, обрано 715 депутатів. Засідання У. з. відбулося 05(18).01.1918 р. в Таврійському палаці в Петрограді. На перше засідання прибуло 410 депутатів, головою обраний В. Чернов. Переважали есери-центристи; більшовиків і лівих есерів – 155 чол. (38,5%). У. з. відмовилися прийняти ультимативну вимогу більшовиків про визнання декретів з’їздів Рад і були розігнані о 5-ій годині ранку 6(19) січня. У ніч на 7(20) січня ВЦВК прийняв декрет про розпуск У. з., що викликало загострення протистояння в країні.

Центральний виконавчий комітет (ЦВК). 1) ЦВК СРСР, найвищий орган державної влади СРСР в 1922–1936 рр. між Всесоюзними з’їздами рад. Функціонував до 1938 р. За Конституцією СРСР 1924 р. складався з 2 палат: Союзної Ради і Ради Національностей. Обирав Президію, голів за кількістю союзних республік, секретаря. Утворював Раднарком і Верховний суд. 2) Найвищий орган державної влади союзних і автономних республік в 1917–1938рр. в період між з’їздами.

Червона армія, Робітничо-селянська Червона армія (РСЧА) – назва збройних сил Радянської Росії і СРСР в 1918–1946 рр.

Червона гвардія – озброєні загони робітників, створювалися з березня 1917 р. при активної участі більшовиків. У жовтні – листопаді 1917 р. близько 200 тис. чол. У березні 1918 р. влилася в Червону армію.

Чхеїжзе Микола Семенович (1864–1926) – політичний діяч, один з лідерів меншовиків. Депутат Державної думи. У 1917 р. голова Петроради і ВЦВК. З 1918 р. голова Закавказького сейму і Установчих зборів Грузії. З 1921 р. в еміграції, покінчив життя самогубством.

Шахтинська справа – судовий процес в Москві в травні – липні 1928 р. над групою інженерів і техніків, безпідставно обвинувачених у створенні контрреволюційної шкідницької організації, яка нібито діяла в Шахтинському й інших районах Донбасу. П’ятьох звинувачених засуджено до розстрілу, інших – до різних термінів ув’язнення.

Ягода Генріх Григорович (1891–1938) – політичний і державний діяч. З 1920 р. член Президії ВНК, з 1924 р. заступник голови ОДПУ при Раднаркомі СРСР, генеральний комісар держбезпеки (1935). У 1934–1936 рр. нарком внутрішніх справ СРСР. У 1936–1937 рр. нарком зв’язку СРСР. Був одним з головних виконавців масових репресій. Розстріляний.

Якір Іона Еммануїлович (1896–1937) – воєначальник, командарм 1-го рангу (1935). У громадянську війну член Реввійськради армії, командував дивізією, групою військ на Південному і Південно-західному фронтах. У 1925–1937 рр. командувач військами ряду військових округів. Член Реввійськради СРСР (1930–1934). Репресований.

Хронологічний покажчик

1917 р.

Лютий. Запровадження в Петрограді карткової системи розподілу хліба і інших продуктів. Початок «хлібних безладів».

23.02. Масові демонстрації в Петрограді.

25.02. Загальний страйк в Петрограді. Відмова Думи виконати указ Миколи II про її розпуск.

27.02. Масовий перехід солдатів Петроградського гарнізону на бік демонстрантів. Утворення членами «Прогресивного блоку» Тимчасового комітету Державної думи під головуванням М. Родзянка. Утворення представниками партій соціалістичної орієнтації Петроградської ради робітничих депутатів (Петроради) під головуванням М. Чхеїдзе.

02.03. Утворення Тимчасовим комітетом Державної думи Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим.

02.03. Зречення імператора Миколи II на користь великого князя Михайла Олександровича.

03.04. Повернення з еміграції групи більшовицьких лідерів на чолі з В. Леніним.

Квітень. Політична криза, викликана нотою міністра закордонних справ П. Мілюкова (18.04) урядам країн Антанти з підтвердженням готовності Росії вести війну до переможного кінця. Масові демонстрації в Петрограді. Відставка П. Мілюкова (02.05) та військового міністра О. Гучкова.

24–29.04. VІІ конференція РСДРП(б). Ухвалення програми В. Леніна, висунутої 04.04. (відмова від підтримки Тимчасового уряду і передача всієї влади до Рад).

05.05. Утворення коаліційного Тимчасового уряду з участю представників Петроради.

03–24.06. І Всеросійський з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів. Утворення Всеросійського центрального виконавського комітету (ВЦВК) під головуванням М. Чхеїдзе.

18.06. Початок невдалого наступу російських військ у Галичині.

03–04.07. Демонстрації озброєних солдатів, матросів і робітників у Петрограді під гаслом «Вся влада Радам!». Спроба більшовиків почати збройне повстання проти Тимчасового уряду.

07.07. Розпорядження Тимчасового уряду про арешт В. Леніна.

07–08.07. Відставка князя Г. Львова і призначення О. Керенського головою Тимчасового уряду.

01–15.08. Державна нарада в Москві.

25–30.08. Заколот Л. Корнілова.

01.09. Утворення Директорії на чолі з О. Керенським. Проголошення Росії республікою.

Вересень. Завоювання більшовиками більшості в Петроградській та Московській радах.

14–22.09. Демократична нарада. Утворення Тимчасової ради Російської республіки (Передпарламенту).

10.10. Рішення ЦК РСДРП(б) про збройне повстання.

12.10. Створення військово-революційного комітету (ВРК) Петроради, до складу якого увійшли більшовики і ліві есери.

22.10. Масові мітинги в Петрограді на підтримку Петроради.

24.10. Рішення ЦК РСДРП(б) про початок збройного повстання. Захоплення частинами ВРК пошти і телеграфу.

25.10. Від’їзд О. Керенського у війська. Арешт членів Тимчасового уряду.

25–26.10. ІІ Всеросійський з’їзд Рад. Ухвалення декретів про мир і про землю. Протест меншовиків і правих есерів «проти військової змови і захоплення влади». Утворення Тимчасового робітничо-селянського уряду, який складався тільки з більшовиків, – Ради народних комісарів (РНК) на чолі з В. Леніним. Обрання ВЦВК на чолі з більшовиком Л. Каменєвим.

02.11. Прийняття РНК «Декларації прав народів Росії».

08.11. Обрання головою ВЦВК більшовика Я. Свердлова.

10.11. Декрет ВЦВК про скасування станів і цивільних чинів.

12.11. Початок виборів в Установчі збори (з 715 місць 370 одержали есери, 175 – більшовики, 40 – ліві есери, 15 – меншовики).

17.11. Початок націоналізації промислових підприємств.

28.11. Декрет РНК про оголошення кадетської партії партією «ворогів народу» і арешт її лідерів.

02.12. Створення Вищої ради народного господарства (ВРНГ).

03.12. Рішення РНК про визнання незалежності України.

07.12. Створення Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем (ВНК) на чолі з Ф. Дзержинським.

09.12. Створення урядової коаліції більшовиків і лівих есерів.

1918 р.

05.01. Відкриття Установчих зборів.

06.01. Розпуск Установчих зборів після відмови прийняти вимогу більшовиків про затвердження представленої ВЦВК «Декларації прав трудящого і експлуатованого народу».

10–18.01. ІІІ Всеросійський з’їзд Рад. Проголошення Росії Радянською Федеральною Соціалістичною Республікою (РРФСР).

15.01. Декрет РНК про організацію Робітничо-селянської Червоної армії.

03.03. Підписання в Бресті миру з Німеччиною і її союзниками на німецьких умовах.

04.03. Утворення Вищої військової ради на чолі з Л. Троцьким.

06–08.03. VІІ з’їзд РСДРП(б). Схвалення умов Брестського миру. Перейменування партії в РКП(б).

12.03. Перенесення столиці РРФСР з Петрограду в Москву.

14.03. ІV Всеросійський з’їзд Рад. Ратифікація Брестського миру. Вихід лівих есерів з коаліції з більшовиками.

08.04. Уведення в Червоній армії інституту військових комісарів.

10–13.04. Штурм Добровольчою армією Катеринодара. Загибель Л. Корнілова, командування армією перейшло до А. Денікіна.

09.05. Декрет ВЦВК про надзвичайні заходи щодо боротьби з «куркульством», яке приховує хлібні запаси. Початок політики «воєнного комунізму».

Травень. Початок заколоту Чехословацького корпусу.

29.05. Декрет ВЦВК про примусовий призов в Червону армію.

08.06. Створення в Самарі есеро-меншовицького уряду – Комітету членів установчих зборів (Комуч).

13.06. Утворення Східного фронту.

23.06. Створення в Омську есеро-меншовицького Тимчасового сибірського уряду.

04–10.07. V Всеросійський з’їзд Рад. Ухвалення Конституції РРФСР.

06–07.07. Заколот лівих есерів в Москві. Вбивство німецького посла.

16.07. Вбивство в Катеринбурзі Миколи II та членів його сім’ї.

13.11. Денонсація урядом РРФСР Брестського миру.

18.11. Встановлення в Омську диктатури адмірала О. Колчака, що проголосив себе Верховним правителем Росії.

1919 р.

Січень. Угода генералів А. Денікіна і П. Краснова про створення Збройних сил Півдня Росії.

11.01. Декрет РНК про продрозкладку.

Березень. Початок наступу військ О. Колчака.

30.03. Обрання головою ВЦВК М. Калініна.

Квітень. Початок контрнаступу Червоної армії проти військ Колчака.

Травень. Наступ генерала М. Юденича на Петроград.

Травень. Початок наступу генерала А. Денікіна у напрямі Волги.

12.09. Початок наступу А. Денікіна на Москву.

Жовтень. Початок контрнаступу Червоної армії проти військ Денікіна.

14.11. Взяття Червоною армією Омська.

1920 р.

04.01. Передача О. Колчаком верховної влади А. Денікіну.

27.03. Передача А. Денікіним верховної влади П. Врангелю.

06.04. Утворення Далекосхідної республіки (ДСР).

25.04–12.10. Війна з Польщею.

Серпень – червень 1921. Селянське повстання в Тамбовській і Воронезькій губерніях під керівництвом О. Антонова. Розгром повстання регулярними частинами Червоної армії під командуванням М. Тухачевського.

28.10–17.11. Наступ Червоної армії проти військ П. Врангеля. Встановлення радвлади в Криму. Евакуація білогвардійських частин з Криму.

22–29.12. VІІІ Всеросійський з’їзд Рад. Ухвалення плану електрифікації (ГОЕЛРО).



1921 р.

Голод в Поволжі та в Україні.

16.01. Союзний договір з Білоруською РСР.

08.02–18.03. Кронштадтський заколот.

08-16.03. Х з’їзд РКП(б). Рішення про перехід до нової економічної політики.

21.03. Декрет про заміну продрозкладки продподатком.



1922 р.

06.02. Реорганізація ВНК в Державне політичне управління (ДПУ; з 1923р. – ОДПУ).

03.04. Обрання Й. Сталіна Генеральним секретарем ЦК РКП(б). Формування (в умовах хвороби В. Леніна) тріумвірату (Й. Сталін, Л. Каменєв, Г. Зінов’єв) і початок його боротьби з Л. Троцьким.

10.04–19.05. Генуезька міжнародна економічна конференція з участю делегації РРФСР (з питань відшкодування довоєнних боргів і т. ін.).

16.04. Рапалльський договір РРФСР з Німеччиною.

09.06–09.08. Судовий процес над групою есерів.

Вересень. Виселення з країни видатних діячів науки і культури.

15.11. Декрет ВЦВК про об’єднання ДСР з РРФСР.

30.12. І з’їзд Рад Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Союзний договір між РРФСР, Українською РСР, Білоруською РСР, Закавказькою Федерацією про утворення СРСР. Обрання ЦВК СРСР під головуванням М. Калініна.

1924 р.

21.01. Смерть В. Леніна.

26.01–02.02. ІІ з’їзд Рад СРСР. Затвердження Конституції СРСР. Призначення головою РНК СРСР О. Рикова.

Лютий. Грошова реформа. Стабілізація грошової системи.

Лютий. Початок дипломатичного визнання СРСР.

Утворення Туркменської РСР і Узбецької РСР. Їх входження до складу СРСР (за рішенням ІІІ з’їзду Рад СРСР).



1925 р.

Листопад – грудень. Розпад тріумвірату (Й. Сталін, Л. Каменєв, Г. Зінов’єв). Виступ Сталіна (у блоці з М. Бухаріним й іншими «правими») проти Каменєва і Зінов’єва, що сформували «нову опозицію» сталінському курсу.

18–31.12. ХІV з’їзд РКП(б). Закріплення перемоги групи Й. Сталіна – М. Бухаріна. Проголошення курсу на «індустріалізацію країни». Перейменування РКП(б) у Всесоюзну КП(б).

1926 р.

Формування «об’єднаної опозиції» на чолі з Л. Троцьким, Л. Каменєвим і Г. Зінов’євим. Виключення лідерів опозиції з керівних органів партії.


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка