Методичні рекомендації щодо проведення Дня Знань і Першого уроку в 2008-2009 навчальному році Друкується за рішенням вченої ради Кіровоградського



Сторінка1/7
Дата конвертації06.03.2016
Розмір1.19 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


Кіровоградський обласний інститут післядипломної

педагогічної освіти

імені Василя Сухомлинського

До джерел духовності
Методичні рекомендації щодо

проведення Дня Знань і Першого

уроку в 2008-2009 навчальному році

Друкується за рішенням вченої ради Кіровоградського

обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

імені Василя Сухомлинського

КІРОВОГРАД

2008


ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………….. 3
Іващенко А.Д. Хто людям добра бажає,

той і собі має (1-2 класи)………………………………………………….. 12


Макаренко О.М., Прибега Т.Г. Людські чесноти:

толерантність (2-3 класи)…………………………………………………. 17


Стеценко Г.М. Людина починається з добра (3 клас)…………………. 21
Пузенко Л.Ф. «Собор богів» князя Володимира (4 клас)………………. 27
Головатенко Т.Б. Моє майбутнє – Україна! (5 клас)………………….. 34
Гула Л.А. Мова – глибинний пласт духовного

життя народу (6 клас)…………………………………………………….. 36


Савлук Г.І. Усний журнал «Вчимося виховувати

самі себе» (5-7 клас)……………………………………………………… 40


Калітенко С.В. Перлини духовності (7-8 класи)……………………… 45
Руденко Т.Д. Духовність – храм душі людської (8-9 класи)………….. 49
Темнюк Н. В. Духовність – категорія моральна (9-10 класи)………… 54
Черньонкова Л.Ф. Проект «Духовні дзвони линуть

Придніпров’ям» (9-10 класи)……………………………………………. 58


Кізенко А.Л. Рідна мова – це форма безсмертя

нації (10-11 класи)………………………………………………………… 62


Москаленко І.В., Русенко Т.В. Культура і духовне життя

України в 1960-1980-ті роки (11 клас)………………………………….. 67



ВСТУП
Повнота духовного життя в юні роки,

багатство і краса морального ідеалу - це корінь,

сутність людської особистості

В.Сухомлинський
Процес розбудови й утвердження суверенної, демократичної держави органічно пов’язаний із розвитком духовності громадян, вихованням вільної, відкритої особистості на засадах загальнолюдських і національних цінностей. Це особливо важливо для України, яка перебуває у новій соціальній реальності, що вносить принципові зміни в механізми людської взаємодії, у визначення пріоритетності життєвих цінностей та ідеалів. Складні соціально-економічні та політичні умови сучасного становлення і розвитку Української держави привносять у молодіжне середовище такі негативні соціальні явища, як аморальність, злочинність, розбещеність тощо, які, в свою чергу, ведуть до агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Наслідком цих деструктивних процесів стає відчуження дітей та молоді від моралі, бездуховність, зневажливе ставлення до культури і традицій свого народу, байдужість до долі держави і своєї власної долі, тобто певне заперечення духовності й моральності як суспільно й особистісно значущих феноменів [1; 14].

Духовність і духовна культура особистості - це формування її свідомості, світогляду, включення в економічне, політичне й культурне життя народу; уклад життя сім’ї, народу, нації. Духовність - це звернення людини до духовних цінностей, науки, релігії, мистецтва, моралі.

Поняття «духовність» - багатогранне за своєю суттю і поєднує релігійне і світське розуміння.

Духовність - це усвідомлення і вдосконалення особи на шляху пізнання нею Добра, Істини, Краси.

Існує більш як 300 визначень дефініції «духовність». Душа, духовність за словником М.В.Симонова - це реалії внутрішнього світу людини.

Розвиток духовності крізь призму ціннісних ставлень (процес змін в розумовій, емоційній, моральній, діяльнісно-вольовій сферах, естетичному світосприйманні).

Особливої уваги в керівників шкіл і вчителів потребує проблема формування у вихованців духовної культури. Спочатку розглянемо поняття духовності, яке походить від слова «дух».



Дух - це внутрішній світ людини (на відміну від фізичного), її моральна сила, душевний стан. У мові й літературі вживають: «У здоровому тілі здоровий дух», «бойовий дух», «піднесення духу», «падати духом» та ін.

«Душа» - це внутрішній світ людини, її думки, почуття, настрій, характер. А звідси й вислови «весело на душі», «у неї добра душа», «до душі»...

Духовне життя в основному охоплює процеси виховання, освіти, науки, культури, літератури, мистецтва і відображається в поглядах, думках, концепціях, суспільних процесах і явищах, в реалізації духовних потреб та інтересів людини.

Якщо мова йде про духовне, про культуру особистості - то це система інтелектуального, морального, художньо-естетичного та емоційно-чуттєвого розвитку особистості.

Духовна культура особистості складається з таких основних компонентів:


  • культура інтелектуальна (знання, мислення);

  • культура моральна (честь, гідність, культура почуттів, статева культура);

  • культура спілкування (комунікативні здібності, духовні запити, культура мови);

  • національна культура та національна самосвідомість;

  • художньо-естетична культура;

  • морально-етична культура, заповідь і традиції;

  • родинно-побутова культура;

  • політична, правова, екологічна культура особистості.

Розвиненою особистістю, за твердженням І.Д. Беха, може вважатися та, яка досягла вищого рівня духовного освоєння навколишнього світу. Щоб це сталося, вона на такому ж рівні мусить освоїти і свій внутрішній світ, який часто буває для неї закритим... Шлях же до сходження відзначається індивідуальністю в тім, що стосується часу, ритму, способів опанування духовних цінностей [2; 22].

Сьогодні процес вирішення проблеми формування духовності особистості є пріоритетною перспективою сучасного виховання, побудованого на аксіологічних принципах гуманізму і демократизму, зорієнтованого на національні та загальнолюдські духовні вартості й традиції.

В.О.Сухомлинський писав, що більш, ніж будь-коли, ми зобов’язані думати зараз про те, що ми вкладаємо в душу людини. Тому при вихованні дітей дошкільного віку повинні враховуватись домінантні потреби їх розвитку: усвідомлення та відпрацювання у грі глибинних смислів життя; залучення дитини до гри, яка пробуджує та формує високі гуманістичні прагнення (ідеали дружби, любові, взаємодопомоги); засвоєння поваги, любові до батьків через виконання їх волі; використання фізичної праці як засобу формування вольових якостей при обов’язковому розумінні дитиною її мети; реальне осмислення своїх переживань – турботи, радості чи гніву, які відбуваються на її міжособистісних взаєминах тощо.

Формуючи духовний світ особистості, педагогам слід зважати і на вікові особливості школярів. Виходячи з цього, робота вчителя у початковий період (7-11, 12-14 років) - це засвоєння учнями змісту понять, які входять до структури духовного світу: ідеал, щастя, обов’язок, патріотизм, честь, гідність, самоповага і мужність, пошанування батьків і старших, працьовитість, любов до землі тощо. Це також період закладання емоційних підвалин, на яких у майбутньому базуватимуться більш загальні теоретичні уявлення: національний характер, національна самосвідомість, національний ідеал, духовний світ.

Працюючи над вирішенням важливого соціального завдання - формування духовного світу дітей та молоді, духовності як провідної якості особистості, можна використовувати найрізноманітніші форми та методи роботи, кардинально змінивши філософію та ідеологію виховання. Це можуть бути «уроки духовності», «уроки творчості», «уроки милосердя» (виховні години), які б не тільки давали певну суму знань, а й активно прилучали до вивчення духовних скарбів нашого народу, його історії: через аналіз проблемних ситуацій, проведення дискусій, диспутів, екскурсій.

З метою ознайомлення учнів з народною і світовою духовною спадщиною можуть організовуватись екскурсії на природу, по відомих історичних місцях краю, держави, відвідування театрів, музеїв, бібліотек. Такий зміст роботи збагатить уявлення і знання учнів про національне та загальнолюдське в культурі українців.

При формуванні духовної культури учнівської молоді радимо використовувати інноваційний потенціал педагогічних технологій. З цією метою впроваджувати нетрадиційні методики виховання: ігрові можливості театрального мистецтва, експедиції, конкурси й творчі концерти, зустрічі з визначними діячами культури і мистецтва краю, спортивні змагання, олімпіади тощо.

В.О.Сухомлинський цілком справедливо вважав, що розвиток духовності відбувається через засвоєння моральних, інтелектуальних і естетичних потреб у процесі активної діяльності людини. Саме тому в школах повинні навчати необхідного і найважчого - доброти, милосердя, порядності, толерантності, працелюбності - тих вічних, цінностей, які, на жаль, через гострі соціальні потрясіння та недостатній рівень сімейного виховання втрачаються; формувати нормативні уявлення про прекрасне і потворне, про призначення людини, її ідеали, норми і принципи життєдіяльності. Окрім того, необхідно приділити увагу розвитку особистості, здатної жити і творити за законами Добра, Честі, Гідності, Краси, Гармонії, Людяності, Милосердя. Вони повинні лежати в основі всіх вчинків, діяльності людини, мають моральну значущість і впливають на загальне суспільне життя.

Зміст виховної діяльності педагогічних, батьківських та учнівських колективів з формування духовного світу дитини має за мету включати ознайомлення учнів із світовими, вітчизняними та регіональними культурними цінностями, розкриття багатств досягнень людського духу. Тому рекомендуємо звернутись до духовної спадщини В.О.Сухомлинського, до досліджень історії «степової Еллади» Л.В.Куценка, творчості С.Г.Барабаш та здобутків як відомих представників красного письменства, так і обдарованих дебютантів (див. «До храму власної культури»).

Нікого не треба переконувати, що будь-який рух уперед у царині освіти і виховання немислимий без рідної мови. «Рідна мова, - писав В.О.Сухомлинський, - то безцінне духовне багатство, в якому народ живе, за допомогою якого передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції».

Рідна мова відчиняє двері у простір інших наук, вона є засобом пізнання світу, високої моралі, інтелігентності. Саме завдяки їй діти одержують знання про довкілля, входять у людській колектив, прилучаються до національної і загальнолюдської культури. Допоки молодь не виведено із зачарованого кола комунікативної депресії, мовного невігластва, не станемо справжньою нацією, для якої любов до рідної мови - органічна потреба особистості, а бездоганне володіння мовою - першочерговий обов’язок.

Кожен урок з української мови чи позакласний захід з певної проблеми, врешті-решт, має стати справжнім засобом збагачення розвитку й реалізації мовлення кожної особистості.

Уроки першого вересня можуть стати розмислами про походження української мови й основні етапи її становлення, про періодизацію літературно-писемної мови, про сучасну мовну ситуацію в Україні, про становище української мови в діаспорі тощо. Саме тоді буде зреалізовано основну мету, яка полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, й зокрема таких завдань:


  • виховання потреби у вивченні рідної мови;

  • формування духовного світу учнів, загальнолюдських ціннісних орієнтирів шляхом прилучення через мови до культурних надбань рідного народу і людства;

  • вироблення умінь комунікативно доречно використовувати засоби мови в різних життєвих ситуаціях.

Формування духовної особистості – це виховання любові й поваги до культури та історії української держави, популяризація правдивої і справедливої історії, виховання школярів на «уроках» історії.

Благодатним ґрунтом, на якому зростають глибокі духовні та громадянські якості учнів, є знання історії і традицій краю, «малої» батьківщини як складової України. Тому в період підготовки до 70-річчя від дня утворення Кіровоградщини (область створена у 1939 р.) - перший урок в новому навчальному році можна присвятити цій події. Мета такого уроку - формувати почуття своєї причетності до «малої» батьківщини як її представника, спадкоємця, наступника; формувати внутрішню потребу реалізувати свій особистий потенціал на зміцнення її матеріальної, духовної культури.

При цьому радимо опрацювати матеріали до проведення ювілейного уроку, присвяченого 60-річчю утворення області, на тему «Перлина сонцесяйного намиста - Кіровоградщина моя» (див. «Методичний вісник», - 98, 23. - Кіровоград), а також книги Б.М.Кузика, Л.І.Литвин «Джерело Духовності», Б.М.Кузика, В.В.Білошапки «Духовні скарби рідної землі».

Духовне здоров’я є складовою частиною способу життя і грунтується на духовних цінностях, зафіксованих у здобутках науки, мистецтва, культури, моралі. Оволодіння ними – важливий напрям формування здорової, розвиненої особистості.

«Душа болить», - кажемо ми, коли нас щось хвилює. Варто звернути увагу на морально-духовну основу виникнення хвороб, проявами яких є криза емоційності, стрес, відчуженість, незрілість почуттів.

Культурно-історичним явищем постають традиції українського козацтва, що включали елементи магії, східної філософії, йоги. Уміння козаків тренувати тіло і волю, використовувати досвід пращурів підвищувало витривалість організму, зміцнювало фізичне і духовне здоров’я.

У демократичному суспільстві принцип відділення школи від церкви має залишатися непорушним. Але пов’язані з нею культурологічні, морально-етичні проблеми не повинні вилучатися зі змісту виховання. У цьому маємо вбачати вирішення завдань формування ціннісної системи, яка забезпечує політкультурний діалог, становлення громадянськості. Використання біблійних текстів, мотивів у літературі та мистецтві, ознайомлення з історією становлення й розвитку освіти в Україні сприятиме подоланню міжконфесійного відчуження, вихованню віротерпимості, неприйняттю релігійного екстремізму.

В цьому році, здійснюючи навчально-виховний процес, слід виокремити тему [рещення України-Русі князем Володимиром, яке відбулося у 988 році. Певне явище було своєрідною духовною революцією зверху і сприяло створенню правопорядку і громадського ладу, провело докорінну ревізію суспільного добра і зла за євангельським вченням, сприяло формуванню особистості і сім’ї. [7; 159].

Педагоги при проведенні відповідної роботи мають проаналізувати позитивний вплив розвитку християнства в Україні-Русі та розкрити окремі негативні наслідки, подати правдиві факти нашої національної історії.

Найбільш ефективним завжди вважалося виховання на прикладах життєдіяльності батьків, історії роду, міжнародної ролі та місії Батьківщини, видатних здобутків її славних синів і дочок у всіх сферах світового поступу, починаючи від авторів літописів, Ярослава Мудрого, митрополита Іларіона і Володимира Мономаха, П. Сагайдачного і Б. Хмельницького, Г. Сковороди і Т. Шевченка, М. Максимовича, В. Каразіна і М. Драгоманова, І. Франка і М. Грушевського, К. Ушинського і С. Русової, Г. Ващенка, Д. Чижевського і В. Сухомлинського.

Поряд з цим в школах області велика увага має приділятись вихованню високої культури міжнаціональних відносин, прищепленню учням шанобливого ставлення до мов, традицій, звичаїв усіх народів, які проживають у регіоні, сприяють активному обміну здобутками духовних культур різних етносів, проводячи «діалоги» культур.

Реалізувати важливу проблему – формування духовної особистості допоможе використання потенціалу навчальних предметів, зокрема, суспільно-гуманітарних й природничих, які дають можливість сформулювати конкретні чинники виховного впливу.



Так, для суспільних предметів може бути об’єктивне висвітлення історичних подій та повернення правди про видатних історичних особистостей, розкриття давності свого етносу, першоджерел його духовності.

Гуманітарні предмети мають можливість розкрити культурні традиції й цінності української нації, показати вплив досягнень українського народу на розвиток інших народів світу, показати красу української мови, її розвиток і нищення.

Природничі предмети можна спрямувати на розкриття краси природи України, багатств її землі, висвітлення пріоритетів української науки та потенційних можливостей економіки (необхідні для виховного впливу матеріали наведено у додатках).

Формування духовності сприятиме використання спеціальних навчальних курсів, гуртків, факультативів, студій, клубів, де не лише вивчатимуться культурні здобутки минулого, а й будуть створюватися нові зразки. Тобто, освоєння духовних цінностей має нести не пасивно-споглядальний, а активний характер.



Визначені орієнтовні завдання рекомендуємо реалізувати через зміст певних модулів:

  • Морально-етичний потенціал у формуванні духовності школярів.

  • Розвиток почуттів обов’язку, патріотизму, гідності, гордості, самоповаги, честі як визначальні для формування уявлень про національний ідеал.

  • Формування національної самосвідомості (на основі знань про свої національні ознаки - мова, історія, культура, особливості ментальності).

  • Людина і духовне, фізичне та інтелектуальне здоров’я.

  • Людина і культура (спілкування, комунікативні здібності, культура мовлення, духовні запити).

  • Українська християнська духовна культура (церква, ікони, заповіді, традиції).

  • Національна та загальнолюдська культури.

  • Художньо-естетична культура.

  • Родинно-побутова культура.

  • Людина і природа.

Виходячи із вищезазначеного пропонуємо орієнтовні теми:

  • Духовність - одвічне джерело моралі.

  • Культурно-духовне життя України в різні періоди.

  • Християнські цінності - основа духовності українців.

  • Перлини духовності.

  • До храму власної культури.

  • Духовна краса - безсмертя.

  • Духовність - храм душі людської.

  • Перегортаючи часу сторінки.

  • Вчимося виховувати самі себе.

  • Духовне життя - це творіння добра.

  • Любов - найвища риса духовності.

  • Життя - унікальна цінність.

  • «А ми живі, нам треба поспішати зробити щось, лишити по собі...» (Л.Костенко).

  • Людина, її життя і здоров’я - найвища соціальна цінність.

  • Життя - це вінець розвитку природи.

  • Найдорожче в людини - це життя.

  • Життя - це творчість. Поки я живу, я дію.

  • Людина, життя, здоров’я.

  • Я співавтор життя. Це і є щастя.

  • Сторінки минулого Кіровоградщини.

  • З глибин історії рідного краю.

  • Звичаї та традиції на Кіровоградщині.

  • Куди не поїдеш, куди не підеш, ріднішого краю ніде не знайдеш.

  • Перлина сонцесяйного намиста - Кіровоградщина моя.

  • «Краю мій! Цю сердечну сповідь в ювілейний вінок тобі вкраплю» (А.Корінь).

  • Рідна мова - джерело невмирущої криниці.

  • Мово вкраїнська, звідки прилетіла, як тут зросла, розцвіла й зарясніла (до проблеми походження української мови).

  • О мово, в час доріг і роздоріж ти знала все: і сходження, і болі (хронологія нищення української мови).

  • Рідна мова - це форма безсмертя нації.

  • Мова - глибинний пласт духовного життя народу.

  • І там, де звучить рідна мова, живе український народ.

  • Життя духовного основа - це українська мова.

  • Відродження української мови на Кіровоградщині.

Запропоновані матеріали не претендують на догматичний підхід і механічне використання їх у виховній роботі. Вони мають слугувати відправною точкою для творчого пошуку складових виховання, характерних для вашого колективу.

Слід зазначити, що обсяг матеріалів розрахований на те, щоб використання їх не завершилось першим вересневим уроком, а знайшло продовження в подальшій роботі.



Словничок
Біблія - книги Святого Письма, джерело християнської моралі.

Благодатна - сповнена благодаті божої; благодать - ласка Божа з Його дарами.

Благодать - у християнському віровченні - божественна милість, дарована людині.

Благословення - сходження Божої милості на людину від самого Бога або від людей, які діють за волею Бога.

Вдячність - усвідомлення та оцінка доброго вчинку іншої людини чи Бога стосовно себе і глибока шана та подяка за нього.

Віра - упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь; визнання існування Бога.

Вірність - християнська чеснота людини, яка заслуговує на довір’я.

Гординя - занадто висока думка про себе та свої можливості й зневага до Бога і людей, пихатість.

Гріх - порушення релігійно-моральних догм, настанов і т. ін.; поганий, непорядний учинок, недолік, помилка, недогляд; непорядно, недобре, недозволене.

Гріховність - неправедність.

Добро - все, що виходить від Бога; благо; це все, що позитивно оцінюється Богом, що є важливим для людського життя, що дає можливість людині морально, розумово та духовно жити, зростати, бути щасливою, досягти гармонії і досконалості.

Довіра - ставлення до когось, що виникає на основі віри в чиюсь правоту, чесність, щирість.

Дух - внутрішній стан, моральна сила людини.

Духовність - усвідомлення і вдосконалення особи на шляху пізнання нею Добра, Істини, Краси.

Душа - внутрішній психічний світ людини з її настроями, переживаннями та почуттями.

Егоїзм - життєвий принцип і моральна якість, що означає надання переваги власним інтересам.

Етика - наука про мораль.

Євангеліє - Добра звістка, опис життя і вчення Ісуса Христа. Вміщує норми життя, які передав людям через своїх учнів Ісус Христос.

Жертва - вчинок, що характеризується відмовою від особистих прав, вигод.

Жертовність - здатність людини задля любові до Бога і ближнього віддати їм те, що є найдорожчим, найважливішим, без чого важко обійтися самому, навіть власне життя.

Заповідь - повчання морального характеру, дане людині Богом.

Зарозумілість - негативна якість характеру, що характеризує людину, яка поводиться гордовито, пихато, самовпевнено; зазнається, виявляючи зневагу до інших, виявляючи зневагу до інших, вважаючи себе у чомусь вищим від інших.

Зло - відсутність добра, виникає через порушення закону.

Любов - моральне почуття, що характеризується прийняттям і розумінням ближнього як неповторної унікальної та єдиної особистості, прагнення допомогти, готовність пробачити, співчувати.

Любов

до ближнього - щире почуття прихильності до людини.

Мораль - правила, норми, принципи поведінки людей, що ґрунтуються на їх розумінні, усвідомленні та здатності розрізняти і вибирати добро чи зло у ставленні одне до одного, до суспільства, природи.

Мораль

загальнолюдська - сукупність норм і правил, які визначають найважливіші цінності у житті, поведінку людей, їх ставлення одне до одного.

Моральні цінності - дуже важливі норми і правила життя, які люди вважають добрими.

мужність - якість характеру людини, в якій поєднується хоробрість, рішучість, витримка.

Ненависть - протилежність любові, почуття великої неприязні, ворожості до ближнього.

Непохитність - якість людини, яка проявляє стійкість, твердість у чомусь.

особистість - людина як носій певного характеру, поведінки, культури.

Патріотизм - любов до Батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них на жертви і подвиги.

Повага - почуття шани, прихильне ставлення до ближнього, що ґрунтується на визнанні гідності іншого, важливості його думок і дій.

Подвиг - героїчний вчинок, діяння, спрямоване на досягнення благородної і вкрай потрібної мети і справи.

Покірність - чеснота, що характеризує людину, яка не суперечить батькам і старшим, поступається у власних егоїстичних бажаннях; слухняність, смиренність.

Покликання - внутрішня потреба, схильність, здатність до певної справи, поклик, призначення.

Поступливість - добровільна відмова від чого-небудь на користь іншого або заради чогось.

Праведність - чеснота людини, яка виконує всі Божі настанови; прагне не грішити ні думкою, ні словами, ні вчинками.

Скромність - позитивна якість, властива людині, яка не любить підкреслювати свої заслуги, достоїнства тощо, хизуватися ними.

Смиренність - чеснота, що характеризує людину, яка вміє належним чином себе оцінити, але позбавлена гордовитості.

Совість - це моральна свідомість, моральне почуття в людині; внутрішнє усвідомлення добра і зла; тайник душі, в якому відгукується схвалення чи засудження кожного вчинку; почуття, яке спонукає до істини і добра.

Сором - один із проявів моральної самосвідомості особистості; моральне почуття, в якому людина осуджує свої дії, мотиви і моральні якості.

Спасіння - вільність від гріха та досягнення вищого блаженства.

Спокутування - духовне очищення від гріха.

Страждання - фізичні, душевні, духовні муки, які завдають болю людині.

Сумління - оцінка вчинків, застереження від злого, заклик до відповідальності за свої вчинки.

Християнська етика - наука про християнські моральні норми і цінності.

Чеснота - доброчесність, позитивна моральна якість людини.

Щедрість - чеснота не скупої і незажерливої людини, яка охоче ділиться своїм майном, коштами або чимось іншим, у разі необхідності не шкодує витрачати що-небудь своє.
Література

  1. Косарєва Н.І. Формування духовності особистості на засадах традиційних національних цінностей українського народу // Світ виховання. – № 6,7. - С.14.

  2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-метод. посібник.- К.: ІЗМН, 1988.- 204с.

  3. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра. Вибрані твори: В п’яти томах.- К.: 1976.- Т.1. - С.209-400.

  4. Тюріна Т.Г. Духовне значення й самовиховання цілісної людини / Педагогіка і психологія.- К.: Педагогічна думка, 1999.- № 2 - С.99.

  5. Помиткін О.Е. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Науково-методичний посібник – К.: ІЗМН, 1996.- 164с.

  6. Теоретичні засади виховання національної самосвідомості. Програма спецкурсу і навчальний посібник / За ред. Д.О.Тхоржевського.- К.: ІЗМН, 1998.- 150с.

  7. Степаненко М.І. Українське рідне слово: Статті, виступи, розмисли, відповіді. - Полтава: АСМІ, 2008.- 184с.

  8. Релігієзнавство: Навч. посібник для дистан. навч. / Колодний Л.М., Ніколюк Т.А. - К.: Ун-т «Україна», 2003.- 269с.

  9. Кузик Б.М., Литвин Л.І. Джерело духовності. Основи православної культури: Навчальний посібник.- Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2007.- 432с.

  10. Кузик Б.М., Білошапка В.В. Духовні скарби рідної землі: Історико краєзнавчі нариси. - Д.: АРТ-ПРЕС, 2007.- 584с.


Міцай Ю.В., Махно О.П.


А.Д. Іващенко,

вчитель початкових класів комунального

закладу «Навчально-виховний комплекс школа

козацько-лицарського виховання І-ІІ ст. №21 –

суспільно-гуманітарний ліцей Кіровоградської

міської ради Кіровоградської області»
1-2 класи
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка