Методичні рекомендації щодо проведення Всекраїнського тижня права



Скачати 194.58 Kb.
Дата конвертації24.02.2016
Розмір194.58 Kb.
Методичні рекомендації

щодо проведення Всекраїнського тижня права
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року № 8871-р «Про затвердження плану заходів з проведення у 2015 році Всеукраїнського тижня права» з 7 по 12 грудня проводиться Всеукраїнський тиждень права.
Всеукраїнський тиждень права проводиться з метою виховання учнів у дусі рівноправності, поваги до людської гідності та Батьківщини, зв’язку між правами та обов’язками шляхом формування знань; розвитку в учнів правової і громадянської компетентностей, цінностей, умінь та навичок; формування досвіду захисту власної позиції.

Всеукраїнський тиждень права сприятиме усвідомленню учнями того, що важливими умовами існування демократичного суспільства є правова освіченість громадян, повага до прав людини, толерантність, уміння знаходити компроміси.


Відповідно до Плану заходів, НМЦ професійно-технічної освіти в Тернопільській області рекомендує організувати та провести:
1. 10 грудня Всеукраїнський урок «Права людини» з нагоди проголошення Загальної декларації прав людини у формі: уроку-диспуту, уроку-конференції, семінару.

2.


- тематичні виховні заходи : «Ти – людина, громадянин, отже маєш права»; , «Що означає перебувати під захистом держави Україна?», «Права й обов’язки, визначені Конституцією України», «Сучасна демократія: що це таке»;

- бесіди: «Порядок звернення за захистом прав людини до міжнародних судових органів», «Захист Вітчизни – обов’язок громадянина», «Чи є правова обізнаність запорукою життєвого успіху», «Я і соціум»;



  • диспут: «Що важливіше: права чи обов’язки?»;

  • семінар: «Права людини: від витоків до сьогодення»;

  • круглі стіли: «Основні права і обов’язки людини», «Право на особисте життя», «Міжнародні організації в системі прав людини»;

  • брейн-ринг: «Зміни у законодавстві України»;

  • дискусії: «Глобалізація: загроза або нова реальність», «Права людини в історії людства»; «Ти не один»;

  • виставки стіннівок: «Закон і молодь».

  • конкурс літературних творів (есе на правову тематику): «Щастя моєї родини», «Відповідальність…Як я це розумію

3. Зустрічі «За круглим столом», конференції, дискусії, присвячені проблематиці прав людини, захисту прав учасників антитерористичної операції, членів їх сімей та внутрішньо переміщених осіб з працівниками правоохоронних органів, юстиції, депутатами органів місцевого самоврядування, юристами-практиками, представниками громадських організацій правозахисного спрямування тощо.

4. Ознайомити учнів зі змінами, що відбулись у чинному законодавстві до 2015 року.

5. В бібліотеках ПТНЗ області:

- створити стенди з переліком нормативно-правової бази, що регламентують права людини в Україні;

- презентації видань про права людини та іншої літератури правового змісту.

- організувати виставку юридичної літератури «Сторінками історії розвитку законів». Документи, які можна використати під час виставки юридичної літератури в бібліотеках,:



  • «Повчання дітям» Владимира Мономаха

  • «Литовські статути»

  • «Березневі статті»

  • «Конституція Пилипа Орлика»

  • «Універсали Центральної ради»

  • «Конституції УРСР»

  • «Декларація про державний суверенітет»

  • «Акт незалежності України»

  • «Конституція України 1996 року»

  • «Конституція України від 03.03.2014 року (останні зміни)»).

6. Під час батьківських зборів висвітлити такі питання: «Інтеграція України в сучасному світі», «Порушення прав дитини: експлуатація та торгівля».

7. На засіданнях активу учнівського самоврядування, правових клубів бажано запропонувати організацію акцій, присвячених 67-й річниці Декларації прав людини.


Список літератури та Інтернет-ресурсів:

  • Конвенція ООН про права дитини

  • Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

  • Конституція України

  • Декларація про державний суверенітет України

  • Європейська соціальна хартія

  • http://www.mon.gov.ua/education/average/prog12/pravo_st_ak.doc (програма Правознавство 10 клас академічний рівень).

  • http://zakon.rada.gov.ua/ (Конституція України).

  • http://zakon.rada.gov.ua/ (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод).

  • http://zakon.rada.gov.ua/ (Загальна декларація прав людини).

  • http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021 (Конвенція ООН про права дитини).

На допомогу викладачам правознавства, класним керівникам

(Матеріали для підготовки Всеукраїнського уроку «Права людини»)

«Права, свободи, обовязки людини і громадянина».

Мета проведення уроку: ознайомити учнів з основними правами та свободами людини та громадянина їх класифікацією в українському законодавстві, показати механізм реалізації та захисту цих прав, розповісти про міжнародні стандарти прав людини.

План

  1. Права людини згідно з Конституцією України. Захист прав людини і громадянина. Механізм реалізації цих прав.

  2. Перелік прав і свобод, які регулюються винятково законами України. Порядок прийняття законів та набран­ня ними чинності.

  3. Недоторканність людини, права заарештованого та затриманого. Оскарження затримання та порушення кримінальної справи.

  4. Обов'язки громадян України. Правова допомога адвоката у випадках притягнення громадян до відповідаль­ності за порушення конституційних обов'язків.

Права людини згідно з Конституцією України. Захист прав людини і громадянина. Механізм реалізації цих прав.


Відповідно до Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії виз­начають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. З Конституції України).

Права людини представляють собою певні можливості людини, необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об'єктивно визнача­ються досягнутим людством рівнем розвитку і мають бути рівними для усіх людей.

В юридичній науці розглядається питання співвідношення понять «свободи» і «права». Відмінність між правами і свободами людини є не абсолютною, а віднос­ною. І поняття прав людини, і поняття свобод людини відображають людські мож­ливості. У цьому — принципова спільність цих понять. Та все ж права і свободи лю­дини не є цілком тотожними явищами: вони розрізняються головним чином за шляхами, засобами їх здійснення та забезпечення. Права людини можуть бути здійсненими, як правило, за наявності певних юридичних засобів, «механізмів» (наприклад, права на працю, на освіту, на соціальне забезпечення неможливо реалізувати, якщо не встановлено відповідної юридичної процедури). А свободи людини у багатьох випадках можуть бути здійсненими і без такого втручання дер­жави; її місія щодо них полягає в охороні, дотриманні й захисті відповідних можливостей людини (наприклад, свободи слова, сповідування будь-якого віровчення, вибору місця проживання).

Гарантії прав і свобод людини — це такі засоби і механізми, які сприяють здійсненню прав і свобод людини, забезпечують їх охорону й захист. Згадка про такі гарантії зобов'язує державу не тільки проголошувати, декларувати у Конституції та інших законах права і свободи, а й дбати, піклуватися про їх здійсненність (схему див. на наст. стор.).

1. Однією з головних ознак прав і свобод людини є їх природний характер. Права людини є соціально-історичним, а не біологічним або фізіологічним явищем, а це означає, що природний характер є ознакою прав людини у тому розумінні, що саме від народження люди вважаються рівними у своїй гідності та правах. Реалізація особистістю прав людини має своєю основною метою «забез­печення свого нормального існування, розвитку, задоволення потреб, що сформувалися».

Таким чином, природний характер прав людини знаходить свій прояв у тому, що вони надаються від народження і їх виникнення не обумовлене волевиявлен­ням якоїсь особи, в тому числі держави. Крім того, людина не може бути позбав­лена її прав або свавільно обмежена в них.

З цією тезою пов'язана наступна ознака прав людини — їх невід'ємний ха­рактер. Позбавлена прав людина не може бути повноцінним суб'єктом не тільки у вузькому, юридичному сенсі, як суб'єкт права, а й у більш широкому розумінні, як особистість, оскільки не має гарантованих можливостей брати участь у вирішенні питань суспільного й свого власного життя. Права людини окреслю­ють той простір, який забезпечує кожній людині умови її самореалізації.

Права людини мають визнаватися державою й закріплюватися у законо­давстві. Визнання державою прав людини шляхом закріплення їх у Конституції чи в іншому законі є не тільки формальним (процедурним) моментом, але також має досить конкретну соціальну цінність для їх реалізації. Річ у тім, що хоча пра­ва людині не «даруються» державою і їх виникнення не залежить від її волевияв­лення, але визнання, забезпечення й захист прав і свобод людини є однією з основних функцій демократичної держави, що потребує їх формулювання на законодавчому рівні.

Однією з важливих рис прав людини є їх рівність.

Універсальний характер прав людини, їх «всезагальність», вони не обмежені територією держави (є позатериторіальними) і не залежать від національної при­належності людини (наднаціональні): вони належать людині вже тому, що вона людина.

Усі права і свободи можна також поділити на дві групи:

- права людини як фундаментальні, абсолютні, невід'ємні права, які прита­манні людині від народження, їх об'єм і зміст не залежить від того, громадянином чи підданим якої держави є людина. Серед них — право на життя, фізичну і мо­ральну недоторканність, особисту свободу і безпеку, свободу віросповідання та ін.

- права громадянина, які випливають із факту правової належності людини до певної держави — громадянства або підданства. Це ті права, які людина може реалізувати тільки перебуваючи у певному правовому зв’язку з певною державою. Це право на участь в управлінні справами суспільства і держави, право бути членом політичної партії тощо.

Принципи, на яких ґрунтується інститут прав і свобод людини та громадянина:

- невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини (цей принцип закріплено у ст. 21 Конституції України);

- визнання усіх людей вільними та рівними у своїй гідності та правах (ст. 24 Конституції України);

- невичерпність прав і свобод людини та громадянина, закріплених Консти­туцією (ст. 22 Конституції);

- гарантованість прав і свобод з боку держави (ст. З Конституції України). Зокрема, в Конституції зазначається, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за за­хистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захи­щати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань;

- недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прий­нятті нових законів або внесенні змін до чинних законів;

- рівність громадян перед законом;

- заборона привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політич­них, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походжен­ня, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (ст. 24 Конституції України);

- визнання за іноземцями та особами без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користування тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, вста­новленими Конституцією, законами та міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України).

Класифікація конституційних прав та свобод людини і громадянина:

1. За наявністю залежності реалізації прав від сприяння з боку держави:

негативні — права, що не потребують для своєї реалізації втручання з боку держави; від держави вимагають лише утримуватися від втручання до сфери реалізації цих прав;

позитивні — права, для реалізації яких є необхідним сприяння держави: держава зобов'язана створювати умови для реалізації цих прав;

2. За часом виникнення:

права першого покоління — громадянські та політичні права, які були сформульовані під час буржуазних революцій (друга пол. XVIII ст.);

права другого покоління — економічні, соціальні, культурні права (кінець ХІХ-поч. ХХст.);

права третього покоління — колективні права, особливість яких полягає у тому, що вони здійснюються не окремим індивідом, а колективно: право на мир. на міжнародне спілкування (друга пол. XX ст.);

3. За суб'єктом прав:

індивідуальні, які реалізуються окремою особою;

колективні, які можуть бути реалізовані тільки групою людей.

Колективні права є такими за своєю природою, що індивідуально здійснити їх неможливо, наприклад, право на страйк.

4. За своїм змістом права поділяються на: політичні, громадянські, економічні, соціальні та культурні.

За Конституцією України до громадянських прав і свобод відносяться: право на життя (ст. 27); право на повагу гідності (ст. 28); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); недоторканність житла (ст. ЗО); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32); свобода пересування, вільний вибір місця про­живання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, пра­во вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлю­ються законодавством України.

Політичні права і свободи притаманні, як правило, лише громадянам України або переважно їм. Це їх суб'єктивні права і свободи у політичній сфері або пере­важно у цій сфері. Вони опосередковують взаємовідносини особи і держави як політичної організації, суспільства, особи і органів державної влади та місцевого самоврядування, особи і народу, суспільства в цілому як носія і джерела влади, особи і політичних партій та інших інститутів держави і суспільства.

До цих прав і свобод належать: право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути об­раними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та по­садових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і да­ти обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40); право на свобо­ду об'єднання у політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, куль­турних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інте­ресах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населен­ня або захисту прав і свобод інших людей (ст. 36); право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самовряду­вання (ст. 39) тощо.

Соціально-економічні права і свободи — суб'єктивні права і свободи у сфері еко­номічних (майнових) відносин. До цих прав за Конституцією України належать насамперед право приватної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право громадян на користування об'єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (статті 13, 41); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право на відпочи­нок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50) тощо.

Культурні (духовні) права і свободи найменш систематизовані, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом і формами. За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини та громадянина — це суб'єктивні пра­ва особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони становлять межі мож­ливого, дозволеного для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері. За Консти­туцією України до культурних (духовних) прав і свобод належать: право на освіту (ст. 53); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54); право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54) тощо (схему див. на наст. стор).

Система прав і свобод людини і громадянина, що гарантуються Консти­туцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародних правових актів: Загальної декларації прав людини (1948), Міжнародного пакту про грома­дянські та політичні права (1966), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейської конвенції про права людини і основні свободи (1950), Паризької хартії для нової Європи (1990) та ін. Аналіз статей розділу II Конституції України дозволяє дійти до висновку, що Основний Закон України закріпив основні міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини.

Міжнародні стандарти в галузі прав людини — універсальний перелік фундамен­тальних прав людини, без реалізації яких є неможливим нормальне існування і розви­ток людини у сучасному суспільстві.

Універсальні стандарти — стандарти, закріплені у міжнародних договорах, нор­ми яких розповсюджують свою дію на більшість країн світу. Це, перш за все, стан­дарти, закріплені в конвенціях і пактах ООН. З метою забезпечення здійснення міжнародних стандартів прав людини функціонують механізми міжнародного захисту прав людини. Механізм міжнародного захисту прав людини складається з двох рівнів:

I рівень — процедура моніторингу;

II рівень — процедура індивідуальних скарг.

Процедура моніторингу полягає у тому, що спеціально уповноважені міжна­родні органи здійснюють нагляд за реалізацією міжнародних стандартів прав людини в країнах, що зобов'язалися їх дотримуватися. Кожна держава-учасниця певного міжнародного договору з прав людини звітує перед відповідними коміте­тами ООН чи іншими міжнародними організаціями, які здійснюють нагляд за до­триманням положень міжнародних договорів, шляхом представлення доповіді представника держави з зазначенням конкретних фактів дотримання чи недотри­мання норм даного міжнародного договору. Держави звітують кожні 4-5 років (період звітування встановлено договорами). Члени комітетів ставлять питання перед державою, на які вона повинна дати відповіді. Крім того, деякі міжнародні договори передбачають процедуру розслідування.

Процедура подання індивідуальних скарг передбачена чотирма міжнародними договорами ООН у галузі прав людини:

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;

- Конвенція про ліквідацію расової дискримінації;

- Конвенція проти катувань;

- Конвенція з ліквідації всіх форм дискримінації щодо ЗгСІНОК. Індивідуальні скарги подаються до відповідних комітетів ООН:

- Комітет з прав людини;

- Комітет проти расової дискримінації;

- Комітет проти катувань;

- Комітет проти дискримінації щодо жінок.

Необхідною умовою подання скарги до міжнародних установ є вичерпання всіх національних засобів захисту (тобто отримання рішення найвищої судової інстанції в державі). Індивідуальні скарги подаються громадянами держави, яка ратифікувала відповідний міжнародний договір, у разі порушення права, закріпленого даним договором.

Регіональні стандарти — стандарти у галузі прав людини, які розповсюджуються на держави, розташовані у межах певного регіону світу (наприклад, Європи, Афри­ки тощо). Одним з найбільш відомих міжнародних органів, що здійснюють захист регіональних стандартів у галузі прав людини, є Європейський суд з прав людини.

Міжнародні стандарти в галузі прав людини можна також поділяти на загальні та спеціальні залежно від того, розповсюджуються вони на всіх людей чи тільки на окремі категорії. Так, стандарти, закріплені в Конвенції ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, можна віднести до спеціальних, оскільки вони розповсюджуються тільки на жінок.


 Перелік прав і свобод, які регулюються винятково законами України. Порядок прийняття законів та набран­ня ними чинності.


Відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами України визна­чаються:

- права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

- громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без гро­мадянства;

- права корінних народів і національних меншин;

- порядок застосування мов;

- засади використання природних ресурсів, виключної (морської) еконо­мічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, органі­зації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

- основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки:

- правовий режим власності;

- правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

- засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи:

- засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

- засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань грома­дян, засобів масової інформації;

- організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служ­би, організації державної статистики та інформатики;

- територіальний устрій України;

- судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, органі­зація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і уста­нов виконання покарань; засади організації та діяльності адвокатури;

- засади місцевого самоврядування;

- статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

- основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпе­чення громадського порядку;

- правовий режим державного кордону;

- правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної еко­логічної ситуації;

- організація і порядок проведення виборів і референдумів;

- організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

- засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

- Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподат­кування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і пога­шення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

- порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав: порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

- одиниці ваги, міри і часу; порядок установлення державних стандартів;

- порядок використання і захисту державних символів;

- державні нагороди;

- військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

- державні свята;

- порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

- Законом України оголошується амністія.

- Закони розробляються і приймаються в особливому порядку, встановленому Конституцією і регламентом Верховної Ради України. Цей порядок передбачає:

- законодавчу ініціативу — звернення суб'єктів, визначених Конституцією України, до Верховної Ради України з пропозицією щодо прийняття нового зако­ну або зміни чинного законодавства;

- підготовку проекту закону для розгляду Верховною Радою України;

- розгляд проекту закону Верховною Радою України;

- прийняття закону Верховною Радою України;

- запровадження закону України в дію.

Прийнятий Верховною Радою України закон підписується Головою Верховної Ради України, після чого подається на підпис Президентові України. Президент підписує закон упродовж 15 днів після йо­го отримання й офіційно оприлюднює його або застосовує право вето щодо прий­нятого закону, повертає його зі своїми пропозиціями для повторного розгляду Вер­ховною Радою України. Для подолання президентського вето Верховній Раді не­обхідно прийняти закон 2/3 голосів, після чого Президент зобов'язаний підписати цей закон упродовж 10 днів. Закон України підлягає оприлюдненню в офіційних джерелах не пізніше як у 15-денний термін. Закон набирає сили через 10 днів після його офіційного оприлюднення. 


 Недоторканність людини, права заарештованого та затриманого. Оскарження затримання та порушення кримінальної справи.


Стаття 28 Конституції України гарантує кожному право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Право на свобо­ду та особисту недоторканність закріплено у ст. 29 Основного Закону України, відповідно до якої ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, вста­новлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його попередити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допо­могою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів за­арештованого чи затриманого.

Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за завідомо незаконні затримання, привід (такі дії караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років), незаконні арешт або тримання під вартою (караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбав­ленням волі на той самий строк).

Обов'язки громадян України. Правова допомога адвоката у випадках притягнення громадян до відповідаль­ності за порушення конституційних обов'язків.


Конституційні обов'язки людини і громадянина — закріплена на конституційно­му рівні міра необхідної поведінки, зумовлена потребами існування та розвитку інших людей, держави і суспільства.

Обов'язок тісно пов'язаний з правом; це парні, взаємопов'язані поняття.

По-перше, права та свободи людини і громадянина, з одного боку, і обов'язки людини і громадянина — з другого становлять разом таку юридичну конструкцію, як правовий статус.

По-друге, будь-яка правова норма має уповноважуючо-зобов'язуючий харак­тер, передбачає як можливу (права людини), так і належну поведінку (обов'язки людини). Обов'язок — спосіб забезпечення суб'єктивного права, умова їх реаль­ності. Будь-яке право може бути реалізоване тільки через чиїсь обов'язки, і навпаки, обов'язки передбачають чиєсь право вимагати їх виконання. Обов'язок — інша сторона права.

Будь-яке право включає три елементи:

- право на свої дії;

- право вимагати від інших відповідної поведінки;

- право на захист своїх прав.

Права та обов'язки — основний вихідний елемент правової норми.

Класифікація конституційних обов'язків:

1. Залежно від наявності правового зв'язку між особою та державою можна виділяти:

обов'язки людини;

обов'язки громадянина.

2. За сферою здійснення конституційні обов'язки поділяються на:

- громадські;

- політичні;

- економічні;

- соціальні;

- культурні.

Відповідно до ст. 23 Конституції України, кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки гро­мадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними (ст. 57 Конституції України).



На конституційному рівні закріплено такі обов'язки:

Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Основного Закону).

Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, вста­новлених законом (ст. 67 Конституції).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст. 65 Конституції).

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей (ст. 68 Конституції України).

Висновок.

Головним елементом правового статусу людини і громадянина є права, свободи і обов’язки. У правах, свободах та обов’язках не лише фіксуються стандарти поведінки, які вважаються обов’язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності суспільства, а й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави і особи. Тому, важливим на сьогоднішній день, є повага до прав і свобод один одного, а державою захист цих прав і свобод.



Використана література:

  1. Конституція України.

  2. Загальна Декларація прав людини

  3. Декларація прав дитини.

  4. Конвенція про права дитини.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка