Методичні рекомендації щодо соціально-психологічного супроводу



Скачати 458.56 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації25.03.2016
Розмір458.56 Kb.
  1   2   3   4
Методичні рекомендації

щодо соціально-психологічного супроводу

безпритульних і бездоглядних дітей, дітей-сирот

та дітей, позбавлених батьківського піклування
Підготувала: методист сектору соціально-психологічної роботи

Науково-методичного центру

Андрущенко О.О.
Економічні та соціальні протиріччя, які торкнулися всіх верств населення, у першу чергу позначились на його найменш захищеній категорії – дітях.

Діти, позбавлені сімейних зв`язків, що покинуті батьками або самі залишили сім`ї, які не створили нормальних умов життя і повноцінного розвитку, займаються бродяжництвом, жебракуванням, крадіжками, систематично вживають алкогольні напої, токсичні та наркотичні речовини, часто залучаються дорослими особами до протиправної діяльності. Життя і здоров`я таких дітей постійно перебуває під загрозою.

До основних причин, що зумовлюють дитячу безпритульність та бездоглядність, слід віднести такі:


  • неспроможність або небажання сім`ї виконувати виховні функції;

  • жорстокі форми виховання дітей у сім`ях;

  • психологічна криза стосунків батьків та дітей;

  • перебування дітей під опікою матеріально неспроможних родичів;

  • поширення серед батьків експлуатації дітей, що призводить до послаблення будь-якої мотивації до продовження навчання;

  • низька результативність роботи органів опіки та піклування;

- недосконала система виявлення неблагополучних сімей.

Внаслідок спільних дій відповідних управлінь, відділів, служб міської ради, правоохоронних органів за останні роки значно зменшилась кількість безпритульних та бездоглядних дітей на території міста. Однак проблема залишається і потребує вжиття певних заходів.

Працюючи в системі освіти та виховання дітей педагоги стикаються з масовою проблемою нашого суспільства - проблемою бездоглядності дітей, ігнорування батьками інтересів та бажань дітей реалізувати себе у спорті, мистецтві тощо. Багато сімей, навіть благонадійних, не приділяють достатньої уваги своїм дітям, що може вплинути на небажаний вибір дитиною оточуючих її однолітків з асоціальною поведінкою. Наслідком бездоглядності можуть бути і подальші психологічні проблеми у дитини - незадоволеність життям, агресія до батьків та оточуючих, особистісні проблеми - такі як: замкнутість, невпевненість в своїх силах або навпаки - підвищене почуття самостійності та незалежності, що також може призвести до небажаних наслідків.

В нашій державі заявлено, що найвищою її цінністю є людина. Пропонуємо терміново звернути увагу на наймолодше населення нашої держави та створення умов для його щасливого дитинства, а також на відповідальність батьків перед своїми дітьми та державою за невиконання або неналежне виконання своїх батьківських обов'язків.



З метою забезпечення захисту прав дітей, належної координації діяльності з подолання таких явищ, як бездоглядність та безпритульність дітей, розроблені рекомендації щодо подолання дитячої безпритульності та бездоглядності:

  1. Проводити заходи щодо раннього виявлення сімей, в яких не створено належних умов утримання та виховання дітей та дітей, які залишились без батьківського піклування. Ведення обліку неблагополучних сімей, у яких виховуються діти, реалізації ними права на освіту.

  2. Здійснювати контроль за умовами проживання та навчання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей, які потрапили у складні життєві обставини.

  3. Забезпечувати ефективний контроль за охопленням дітей шкільного віку навчанням у загальноосвітніх навчальних закладах, здобуттям ними загальної середньої освіти.

  4. У рамках роботи СПС навчальних закладів надавати соціально-педагогічні, психологічні та інформаційні консультації дітям та їх батькам.

  5. Проводити психолого-педагогічні обстеження дітей, вивчати їх психологічний стан, умови життя і виховання у сім'ї, індивідуальні особливості розвитку, особисті якості, інтереси, причини самовільного залишення ними навчального закладу, втечі з сім'ї тощо та надавати рекомендації щодо подальшого розвитку дітей.

  6. Забезпечувати контроль за залишенням навчальних закладів під час навчального процесу і вживанням дітьми алкогольних напоїв, тютюнових виробів, розповсюдженням серед неповнолітніх наркотиків, уникнення пропаганди насилля, жорстокості.

  7. Запроваджувати у навчальному закладі ефективні форми роботи з дітьми та їх батьками (тренінги, корекційні заняття, індивідуальні та групові консультації, батьківські збори та батьківські всеобучі) з метою усунення причин безпритульності і бездоглядності.

  8. Залучати дітей, які опинились у кризовій ситуації, до роботи в шкільних гуртках та секціях та позашкільних закладах міста.

  9. Продовжити співпрацю з громадськими, благодійними організаціями щодо соціально-правового захисту безпритульних і бездоглядних дітей, їх соціалізації, реабілітації та адаптації в суспільстві.

  10. Удосконалити взаємоінформування між підрозділами кримінальної міліції у справах неповнолітніх, службами у справах неповнолітніх, відділами освіти, управлінням охорони здоров`я про дітей, які не навчаються, скоїли злочини, правопорушення, затримані за вживання наркотичних речовин, алкогольних напоїв, бродяжництво, жебракування тощо.

  11. Проводити культурно – масові заходи для дітей соціально незахищених категорій: конкурси, фестивалі, концерти до знаменних та святкових дат.

  12. Проводити науково-практичні конференції, семінари, «круглі столи» тощо з питань профілактики негативних проявів серед дітей та підлітків, захисту їх прав.

  13. Забезпечити висвітлення питання подолання дитячої бездоглядності та безпритульності, інформаційну підтримку вирішення актуальних питань сімейної політики, поширення нових форм сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Додаток 1


Профілактика бездоглядності та безпритульності

в українському суспільстві

1. Стан бездоглядності та безпритульності в українському суспільстві.

2. Причини появи соціального явища “діти вулиці”.

3. Соціально-правові основи захисту осіб, що потребують, соціально-педагогічної допомоги.


1."Діти вулиці", їх шлях на вулицю.

Державна система соціального захисту, яка трансформується в нових умовах, поки що є не настільки гнучкою, щоб своєчасно і адекватно реагувати на існуючі негативні соціальні прояви. Незахищеною категорією у будь-якій країні є діти, члени сім’ї, що потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. Не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. У значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки п'ють, або перебувають у місцях позбавлення волі. Діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, в оточені інших дітей, на вокзалі, залишених будівлях тощо.

За останніх 10 - 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула значного масштабу. З’явилася нова категорія дітей, яких звично називають “діти вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.

У Законі України "Про охорону дитинства" (2001 р.) визначені поняття “безпритульна дитина”, “дитина-сирота”.

В Україні спостерігається катастрофічне збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. Із 80 тисяч дітей-сиріт позбавлених батьківської опіки, лише близько 7% - біологічні, тобто реально не мають батьків. Решта — діти, котрі стали сиротами при живих батьках. Частина таких дітей іде жити на “вулицю”, і вулиця стає них домівкою.

Саме тому постала необхідність надання соціальної допомоги цим дітям, що дозволить їм повернутися (при можливості та доцільності) до рідної сім’ї, знайти інше постійне місце проживання (інтернат, опіку прийомну сім’ю), розпочати повноцінне самостійне життя.

У 90-х роках для вирішення даної проблеми в Україні була система державних і недержавних притулків. Однак, більшість із них є закладами закритого типу, куди діти підліткового віку добровільно звертаються.

За визначенням ЮНІСЕФ, “діти вулиці” - це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. Паралельно функціонують два поняття: “діти, які працюють на вулиці” і “діти, які живуть на вулиці разом зі своєю сім’єю”.

За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй до “'дітей вулиці” належать:

• діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);

• діти, які підтримують контакт з сім’єю, але через перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі на вулиці (бездоглядні діти);

• діти — вихованців будинків інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).

Збільшення кількості “дітей вулиці”, в першу чергу, зумовлене динамікою сімейного життя. Як зазначилось у доповіді ЮНІСЕФ Незалежної комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році: “Дитина потрапляє на вулицю через те, що її сім’я переживає кризу, і якщо ще не розпалася, то перебуває на межі розпаду”.

Результати досліджень Державного інституту проблем сім’ї та молоді, проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 році показали, що до “дітей вулиці” в Україні слід віднести наступні групи неповнолітніх:

• безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;

• бездоглядні діти - діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частина дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

• діти-втікачі з навчально-виховних закладів - діти, яких не влаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;

- діти-втікачі із зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;

- діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці;

- діти, позбавлені систематичної батьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів;

- діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

В Україні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї категорії дітей, тому “дітей вулиці” розглядають як неструктурований об’єкт: до нього належать діти, які залишилися без батьківської опіки й визначеного проживання; діти, які мають сім'ю, але тимчасово втратили з нею зв’язки; мають дім і сім’ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, у різних категорій дітей існує і різна мотивація виходу на вулицю.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення суті поняття “діти вулиці”:

1). головною ознакою, за якою дитину можна віднести до “дітей вулиці" є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

2). "діти вулиці" - діти, які офіційно не визначені позбавленими батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиротами, оскільки батьки з певних причин не займались належним їх вихованням. Поняття “діти вулиці” об’єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей.

Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень визначення основних характеристик “дітей вулиці”, з’ясування їх стилю життя й потреб:

• більшість “дітей вулиці” - діти підліткового віку;

• хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;

• більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;

• надто часто “діти вулиці” проживають у нетипових для України сім’ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;

• серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди, які мають постійну роботу;

• значна частина “дітей вулиці” мають проблеми з найближчими родичами;

• значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до такого статусу має низьке матеріальне становище сім’ї;

• значна частина “дітей вулиці” заробляють гроші самостійно, причому дуже часто “робота” дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіжка, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;

• “діти вулиці” часто зазнають експлуатації й насилля з боку ровесників і дорослих на вулиці та вдома;

• діти нерегулярно харчуються, часто голодують;

• “діти вулиці” вживають алкоголь, наркотики, нюхають клей, палять цигарки.
2. Причини появи соціального явища “діти вулиці”.

Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема “дітей вулиці” з’явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по-різному. Іноді навіть важко пояснити, що спонукає дитину залишити родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Проте, сьогодні можна стверджувати, що існує ряд факторів, які, в основному, дозволяють зрозуміти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і часто небезпечний спосіб життя.

Як відзначають у матеріалах ЮНІСЕФ, феномен вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального й економічного неблагополуччя в країні, а потім і в сім’ї.

1. Соціально-економічні умови появи ”дітей вулиці”:

• погіршення матеріального становища значної частини населення України;

• збільшення незайнятих дітей та підлітків;

• економічна експлуатація дорослими дитячої праці (залучення до жебракування, крадіжок, махінацій);

• послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання дітей;

• загострення розбіжностей і конфліктів між батьками та дітьми;

• ослаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем їхнього проживання і навчання;

• негативні тенденції у засобах ЗМІ, пропаганда насилля і легкого життя.



2. Відмежування дітей від сім’ї:

- безробіття обох чи одного з батьків;

- відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до так званого “човникового бізнесу”:

- відсутність постійного житла;

- розлучення батьків;

- асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків;

- примус дітей дорослими членами родини до жебракування;

- злочинні дії батьків;

- різноманітні форми насилля, спрямованих і на дітей;

- раннє або позашлюбне материнство;

- неповна родина;

- новостворені родини



3. Соціально-правові основи захисту дітей, що потребують, соціально-педагогічної допомоги.

Міжнародна декларація по забезпеченню виживання, захисту розвитку дітей, яка прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, що відбувалася в Організації Об’єднаних Націй у м. Н. Йорку 30 вересня 1990 року, проголошує пріоритетність проблем дитини у суспільстві. Таке рішення представників усього світу - керівників 190 держав, у тому числі й України, зобов’язало: “Полегшити скрутний стан мільйонних дітей, які проживають в особливо важких умовах, таких, як сироти та бездоглядні діти, діти робітників-мігрантів і жертви стихійних лих та катастроф, викликаних діяльністю людини, діти-інваліди та діти-інваліди й діти, які піддалися жорстокому поводженню, що проживають в несприятливих соціальних умовах і підлягають експлуатації”.

Конвенція про права дитини, яка прийнята та відкрита для підписання й ратифікації резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН листопада 1989 року, в Україні набрала чинності 27 вересня 1991 року логічно і адекватно розвиває ці положення. Базуючись на ідеї першочерговості загальнолюдських цінностей, всебічного розвитку особистості, Конвенція визнає пріоритет інтересів дитини в суспільстві, наголошує на неприпустимості її дискримінації, будь-яких ознак чи мотивів і, насамперед, на необхідності піклування державою і суспільством, а також особливої турботи про соціально незахищених дітей: сиріт, інвалідів, біженців, правопорушників.

У цьому документі акцентується увага на тому, що дитина, тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, не повинна залишитися у такому оточенні, має право на особливий захист та допомогу з боку держави (ст. 20).

Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини, її основних вимог у національному законодавстві України зумовило посилення уваги громадянськості до дітей, які тимчасово або постійно позбавлені сімейного оточення.

Сьогодні у нашій державі законодавче вирішення захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, базується на положеннях ст. 52 Конституції України: “Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, покладається на державу”.

Базові положення щодо влаштування дітей, котрі з певних причин можуть виховуватися у власній родині (смерті батьків, позбавлення батьківських прав чи засудження батьків, асоціальні умови виховання в рідній родині і т. д.), викладені у Сімейному кодексі України.

Законодавчим документом, що містить основні положення щодо захисту прав дітей, є Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. Законом визначення основні положення щодо створення і забезпечення оптимальних умов для розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Зокрема, безпритульні діти влаштовуються тимчасово до притулків для неповнолітніх, у яких створюються умови для соціальної адаптації, ведеться підготовка до повернення у рідні сім’ї або до передачі під опіку (піклування). Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування у родинах опікунів (піклувальників), усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу, у прийомних сім’ях покладається на органи опіки й піклування чи інші спеціально уповноважені органи.

На подолання негативних явищ, зокрема попередження дитячої бездоглядності та безпритульності, профілактики правопорушень серед дітей, спрямовані Укази Президента України “Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності і правопорушень серед дітей, їхньої соціальної реабілітації в суспільстві” від 18 березня 1998 року і “Про додаткові заходи дитячій бездоглядності” від 28 січня 2000 року.

З метою забезпечити тимчасове влаштування безпритульних дітей, а також визначення їхнього статусу і подальшого місця проживання, службами у справах неповнолітніх створюються притулки для неповнолітніх, діяльність яких регулюються Постановою Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх” від 9 червня 1997 р.

Аналіз документів про роботу окремих міністерств і відомств із даною категорією молоді, і “дітей вулиці”, дозволив вичленити окремі аспекти діяльності державних структур щодо соціальної допомоги підліткам. Управління гуманітарної освіти і виховної роботи Міністерства освіти і науки України виконує певні функції щодо профілактики бездоглядності:

• виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків та їх розміщення у навчально-виховних закладах;

• здійснення контролю за відвідуванням такими дітьми навчально-виховних, загальноосвітніх закладів.

Міністерство освіти і науки розробило систему інформування потенційних усиновителів, опікунів і піклувальників. Крім того, Міністерство постійно працює над механізмом повернення дітей шкільного віку до навчання, які з різних причин покинули школу.

Міністерство охорони здоров’я України в основному надає медичну допомогу дітям, в тому числі “дітям вулиці”. Це стосується саме тих дітей, які вилучені з вуличного середовища правозахисними органами. Перш, ніж потрапити до навчального закладу, вони направляються у стаціонарні відділення лікарень для повного медичного обстеження, де, при потребі, отримують необхідну медичну допомогу.

Державний комітет у справах сім’ї та молоді:

• виявляє можливості та створює умови для альтернативних форм сімейної опіки: дитячих будинків сімейного типу;

• здійснює профілактичні заходи щодо безпритульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілітацію;

• розробляє документи, що складають основу Концепцій, законів.

Державний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді взяв на себе функцію координатора роботи обласних, міських та районних центрів служб для сім’ї, дітей та молоді щодо надання юридичної, психологічної і соціальної допомоги “дітям вулиці”. Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з “дітьми вулиці”, дітьми-сиротами, "Телефону довіри", консультативних пунктів.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх, Міністерство внутрішніх справ України. Районними відділеннями кримінальної у справах неповнолітніх проводиться практична робота з “дітьми вулиці”. Зокрема, це:

• пошук і повернення до постійного місця проживання неповнолітніх, які залишили сім’ю (у випадку можливості повернення туди);

• виявлення дорослих осіб, які “втягують” неповнолітніх у злочинні дії, проституцію, наркоманію, пияцтво, жебрацтво;

• притягнення до відповідальності батьків за невиконання своєї соціально-виховної функції стосовно дітей.

Служба у справах неповнолітніх основним своїм завданням щодо захисту прав неповнолітніх бачить налагодження діяльності між міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодо профілактики бездоглядності серед дітей та підлітків
Література:


  1. Громадська думка: дослідження, аналіз, висновки – К.: ДЦССМ, 2003.

  2. Державна доповідь про становище дітей в Україні: Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування / Ю. Г. Антіпкін, Л. В. Балим, Л. С. Волинець та ін.- К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2000.

  3. Доклад ЮНИСЕФ Независимой комиссии по гуманиттарним вопросам.- ООН, Женева, 1990.

  4. Робота з вуличними дітьми у м.Києві. Проект дослідження та розвитку, підтриманий Міністерством з міжнародного розвитку Великої Британії через програму “Партнерство у галузі охорони здоров’я та соціальної допомоги” .- К.: “АВЕГА”, 2003.

  5. Табачник Д. Вирішення проблеми безпритульності - завдання пріоритетне // Соціальна політика. - 2003. -29 січня.

  6. Указ Президента України “Про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки”.

Додаток 2


Система планування та проведення корекційної та профілактичної роботи

з безпритульними і бездоглядними дітьми, дітьми-сиротами

та дітьми, позбавленими батьківського піклування
Найважливішим положенням сучасної концепції побудови системи індивідуального супроводу виступає принцип опори на внутрішній потенціал розвитку суб'єкта, на його право самостійно робити вибір і нести за нього відповідальність. На ньому ґрунтується алгоритм діяльності по індивідуальному супроводу розвитку дитини з метою профілактики девіантного поводження, що впроваджується у навчальних установах міста.

Першим етапом діяльності по організації соціальної реабілітації дітей, які перебували у складних життєвих ситуаціях є збір необхідної інформації про нього.

Це первинна діагностика соматичного, психічного, соціального здоров'я дитини. При цьому використовується широкий спектр різних методів: тестування, анкетування батьків і педагогів, спостереження, бесіда і т.д.



Другий етап  - аналіз отриманої інформації.

На основі аналізу визначається, яка потребується невідкладна допомога, психолого-педагогічна підтримка і т.д.



Третій етап - спільна розробка психолога та соціального педагога плану рішення проблеми: вироблення рекомендацій для дитини, педагога, батьків; складання плану комплексної допомоги для кожного проблемного учня.

Четвертий етап - консультування всіх учасників супроводу про шляхи і способи рішення проблем дитини.

П'ятий етап - рішення проблем, тобто виконання рекомендацій кожним учасником супроводу.

Шостий етап - аналіз виконаних рекомендацій всіма учасниками. (Що удалося? Що не вийшло? Чому?)

Сьомий етап - відстеження і подальший аналіз результатів виконання плану рішення проблеми, розвитку дитини. (Що ми робимо далі?)

Психологічна корекція і профілактична робота з безпритульними і бездоглядними дітьми, дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, у даний час є пріоритетним напрямком діяльності в даному напрямку. Спеціалістами центру розроблені корекційні програми і тренінги для індивідуальної та групової роботи з дітьми даної категорії.

Нижче представлений координаційний план роботи з учнями з відхилиням у поведінці, запропонований центром навчальним установам міста, що включає наступні напрямки роботи:

Класний керівник:

1. Організаційна робота:


  • Складає соціально-педагогічний паспорт класу.

  • Складає характеристики на дітей даних категорій.

  • Складає соціально-педагогічну характеристику класу на початку і наприкінці навчального року.

  • Виявляє дітей, що знаходяться у важкій життєвій ситуації.

2.  Робота з родителями:

  • Здійснює зв'язок з батьками та опікунами.

  • Відвідує родини бездоглядних дітей, дітей-сирот та дітей, позбавлених батьківського піклування;

  • Проводить консультації для батьків та опікунів (разом із соціальним педагогом, психологом).

  • Бере участь у роботі малої педагогічної ради (2-3 рази на місяць).

3.  Робота з учнями:

  • Здійснює контроль за відвідуваністю занять учнів.

  • Здійснює контроль за поточною успішністю.

  • Сприяє залученню важких підлітків у кружки і секції.

  • Проводить профілактичні бесіди з бездоглядними дітьми, дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування .

Соціальний педагог:

1. Організаційна робота:



  • Проводить анкетування учнів.

  • Організує зустрічі з батьками та опікунами.

  • Бере участь у формуванні класів.

  • Бере участь  у  підборі   класного  керівника   (разом   з  адміністрацією школи).

  • Складає картотеки і зведені таблиці на безпритульних і бездоглядних дітей, дітей-сирот та дітей, позбавлених батьківського піклування.

2. Робота з педагогічним колективом:

  • Доводить до відома вчителів результати тестування.

  • Проводить консультації для вчителів - предметніків.

  • Розробляє рекомендації по роботі з дітьми даних категорій і доводить них до зведення педагогів.

  • Виступає з повідомленнями на педагогічних радах і нарадах.

  • Допомагає    класним    керівникам    у    виборі    тематики    для    класних годин.

  • Бере участь у збереженні контингенту і попередженні “відсівання” учнів.

  • Проводить    ділові    ігри    для    відпрацьовування    навичок    і    умінь    педагогів по роботі з дітьми даних категорій.

3. Робота з батьками:

  • Відвідує родини безпритульних і бездоглядних дітей, дітей-сирот та дітей, позбавлених батьківського піклування (разом із класним керівником) з наступним  складанням акта відвідування учня вдома.

  • Запрошує дітей і їхніх батьків та опікунів на малі педради.

  • Проводить консультації для батьків та опікунів.

  • Готує повідомлення та виступає на батьківських зборах.

  • Організує роботу з батьківським активом.

  • Бере участь у роботі малої педагогічної ради (2-3 рази на місяць).

4. Робота з учнями:

  • Відвідує уроки з метою спостереження за учнями.

  • Курирує успішність безпритульних і бездоглядних дітей, дітей-сирот та дітей, позбавлених батьківського піклування разом із заступником директора по навчально-виховній роботі.

  • Проводить профілактичні бесіди з дітьми з відхилиням у поведінці.

  • Направляє  безпритульних і бездоглядних дітей, дітей-сирот та дітей, позбавлених батьківського піклування (при  необхідності)   на  консультацію   до психолога.

Психолог:

  • Проводить діагностику.

  • Проводить консультації для дітей і їхніх батьків та опікунів.

  • Проводить корекційну роботу з учнями даних категорій

  • Допомагає у виборі подальшого освітнього маршруту.

  • Дає    рекомендації    на    медико-психолого-педагогічну комісію (МППК).

Заступник директора по виховній роботі:

  • Організує дозвілля і гурткову діяльність учнів.

  • Здійснює зв'язок із громадськими, благодійними організаціями, соціальними притулками, суспільними фондами.

Мала педагогічна рада:

  • Запрошує для бесіди батьків та опікунів.

  • Розбирає конфліктні ситуації дітей даних категорій.

  • Пропонує   учнем їх   батьками  та опікунам форми   подальшого   навчання дитини.

  • Виходить   (у   разі   потреби)   з   адміністративним   листом   в ОППН.

  • Направляє документацію в КДН, інші освітні установи.

  • Здійснює   систему   контролю   за   навчанням   учнів   у   школі (класний керівник, соціальний педагог)

 Важливо пам'ятати, що тільки спільними зусиллями усіх фахівців буде забезпечена ефективність служби супроводу учнів по профілактиці відхилень у поведінці.

Додаток 3



  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка