Методичні рекомендації щодо ущільнення навчального матеріалу з української мови І літератури в 2014/2015 навчальному році для знз з українською та румунською мовами навчання



Сторінка2/19
Дата конвертації11.03.2016
Розмір2.48 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


Мовна змістова лінія

п\п


Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня мовної компетентності учнів


1

84 (заг.)

1


Вступ

Значення мови в житті суспільства. Поняття державної мови. Українська мова — державна мова України.



Учень (учениця):

розуміє значення мови в житті суспільства, усвідомлює роль української мови в житті людини й суспільства.

2

10

7


Повторення вивченого в початкових класах

Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник.

Правопис.

Велика буква і лапки в іменниках.

Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів.

Не з діє­словами.

Правопис -шся, -ться у кінці дієслів. Написання прийменників з іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. Знак м’якшення.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому й переносному значеннях.

Граматика. Роль вивчених частин мови в побудові речення і висловленні думки. Використання прийменників та сполучників і, та, й, а, але для зв'язку слів у реченні.

Культура мовлення. Розрізнення літера­турної лексичної норми, слів української й російської мов з метою уникнення суржика.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння складати й редагувати висловлення на основі власного досвіду.

Учень (учениця):

розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи їх істотні ознаки;

правильно пише слова з вивченими орфограмами;

розставляє розділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення;

розрізняє літературну лексичну норму;

пояснює вивчені орфограми й пунктограми;

знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;

ко­ристується орфографічним і тлумачним словниками;

будує речення з вивченими частинами мови, використовуючи їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми;

оцінює випадки вдалого й невдалого їх використання;

складає усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети.

3


5


Відомості з синтаксису й пунктуації

Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його форми й речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Словосполучення лексичні й фразеологічні (практично). Граматична помилка та її умовне позначення (практично).

Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. (повторення). Окличні речення (повторення).

Правопис. Розділові знаки в кінці речень (повторення). Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично).

Внутрішньо-предметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного й залежного слова.

Культура мовлення й стилістика. Засвоєння словосполучень, у яких трапляються помилки у формі залежного слова; синонімічність словосполучень різної будови.

Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень.

Використання розповідних, питальних, спону­кальних, а також окличних речень у вивчених сти­лях мовлення. Синонімічність простих речень різних видів.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати сприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я й приказки, давати визначення поняттям.

Міжпредметні зв’язки. Прислів’я, приказки, співвідносні зі словосполученням і реченнями (література).

Учень (учениця):

усвідомлює, що вивчає синтаксис і пунктуація;

відрізняє словосполучення від слова, форми слова й речення;

розпізнає види речень за метою висловлювання, за інтонацією; знаходить межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих;

правильно виділяє словосполучення, граматичну основу речення, головне й залежне слово в словосполученні;

правильно інтонує речення різних видів;

розставляє та обґрунтовує розділові знаки в кінці речення;

знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки;

добирає синонімічні словосполучення й речення (різні за будовою);

формулює теми текстів у формі словосполучень і речень;

переказує своїми словами почуте й прочитане, використовуючи прислів’я й приказки;

доцільно використовує в мовленні виразні й синонімічні словосполучення, різні за будовою й метою висловлювання речення, прислів’я, крилаті вислови;

виступає з повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему, добираючи приклади на підтвердження висловлених суджень.

4

5

Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини.

Внутрішньо-предметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Способи вираження означення, додатка й обставин.

Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь поширювати думку за допомогою другорядних членів речення, давати поширені визначення понять, будувати висловлювання типу роздуму, розповідати короткі історії.

Міжпредметні зв’язки. Епітет, порівняння, пейзаж, літературний портрет, їх зображувально-виражальна роль (література).

Учень (учениця):

розрізняє додатки, означення, обставини;

виділяє другорядні члени умовними позначками;

будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями, обставинами, а також із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення;

переказує невеликі художні тексти з елементами опису; складає висловлювання про прочитане, почуте, випадки з власного життя, виражаючи особисте ставлення до навколишнього;

використовує виражальні можливості другорядних членів речення у власному мовленні.

5

8

Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, і). Узагальнювальне слово при однорідних членах речення.

Звертання. Роль звертань у реченні (практично).

Ознайомлення з найбільш уживаними вставними словами (практично).



Складні речення із безсполучниковим і сполучни­ковим зв'язком.

Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальню­вальних словах у реченнях з однорідними членами.

Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на письмі комами.

Кома між частинами складного речення, з’єднаних безсполучниковим і сполучниковим зв’язком.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів(зокрема власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення. Правильне інто­нування речень з однорідними членами, звертаннями і вставними слова­ми й складних речень. Використання звертань і вставних слів у розмов­ному й художньому стилях мовлення. Синонімічність складних речень, складних і простих речень. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати висловлювання типу опису й розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата мовлення.


Учень (учениця):

розрізняє однорідні члени речення, узагальнювальні слова при них, звертання, вставні слова в реченні й складні речення;

усвідомлює стилістичну функцію однорідних членів, звертань, вставних слів у реченні;

правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення;

розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їх за допомогою вивчених правил;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

будує речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення й використовує їх у власному мовленні;

оцінює роль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті;

будує діалоги на визначені теми й відповідно до запропонованої ситуації, використовуючи виражальні можливості однорідних членів речення, звертань і вставних слів;

складає висловлювання типу розповіді й опису з урахуванням адресата мовлення, використову-ючи різні за будовою (прості й складні) речення.

6

5

Пряма мова. Діалог

Правопис. Розділові знаки при прямій мові.

Тире при діалозі.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення й стилістика. Правильне інто­нування речень із прямою мовою, діалогів. Синонімічність речень із прямою й непрямою мовою. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати повідомлення, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови як аргументи, брати участь у процесі обговорення певних проблем, у диспутах.

Міжпредметні зв'язки. Звертання, пряма мова, діало­ги в художніх творах (література).

Учень (учениця):

розрізняє слова автора й пряму мову в реченні з прямою мовою;

правильно інтонує речення з прямою мовою;

ставить та обґрунтовує розділові знаки при прямій мові й діалозі;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

оцінює роль звертань і діалогів у художніх творах;

складає тексти, використовуючи речення з прямою мовою, діалогом, із висловленнями відомих людей, крилатими висловами для докладної, точної й виразної передачі почутого й прочитаного.

7


13


Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія

Звуки мови й звуки мовлення. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді й м'які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами ґ і г.

Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт (абетка, азбука). Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї та щ.

Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] у коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом.

Орфоепічна помилка (практично).



Правопис. Орфограма (практично).

Основні правила переносу. Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] та (о) перед складом з наголошеним (у) у коренях слів.

Орфо­графічний словник.

Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення. Правильна вимова наголоше­них і ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних звуків у процесі виступів з повідомленнями й творами на певну соціокультурну тему.

Використання інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу).

Міжпредметні зв’язки. Особливості звукової організації художнього тексту (література).

Учень (учениця):

усвідомлює, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;

розрізняє в словах тверді й м'які, дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні звуки;

розрізняє співвідношення звуків і букв;

пояснює звукове значення букв я, ю, є,ї та щ;

вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм;

користується орфоепічним і орфографічним словниками;

правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила;

використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням;

застосовує орфоепічний словник і словник наголосів для самоконтролю власної вимови;

складає повідомлення, твори на певну соціокультурну тему, використовуючи засвоєні слова, афоризми, дотримуючись інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту, мовних норм.

8

14


Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків.

Спрощення в групах приголосних.



Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків (практично). Чергування [о] —[а], [е] —[і], [е] —[и]; [о],[е] з [і]; [е]—[о] після [ж],[ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч],[ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з′], [ц′], [с′].

Основні випадки чергування у — в, і — й .



Орфоепія

Фонетична транскрипція (повторення).

Вимова префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-.

Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі бук­вами ь, і, є, ю , я. Сполучення ьо, йо.

Правила вживання знака м’якшення.

Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків.

Написання слів, що увійшли в українську мову з інших мов (слова іншомовного походження): букви и, і; правопис знака м’якшення й апострофа; подвоєння букв у загальних і власних назвах.

Словник іншомовних слів.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських) і прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення й стилістика. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь висловлювати власні думки й почуття, виражати особисту позицію щодо ставлення до світу.


Учень (учениця):

розпізнає у словах і словоспо-лученнях явища уподібнення, спрощення, чергування;

вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм;

правильно пише слова з вивченими орфограмами

й обґрунтовує їх;



користується орфографічним, словником іншомовних слів;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила;

складає речення й мікротексти із засвоєними новими словами, фразеологізмами, афоризмами; виступає з усним чи письмовим повідомленням на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення емоційно-ціннісного ставлення до світу.

9

8



Лексикологія

Лексичне значення слова. Однозначні й багато­значні слова (повторення). Використання багатозначних слів у пря­мому й переносному значеннях (повторення). Лексична помилка (практично).

Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова.

Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками.



Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми. Ознайомлення зі словниками антонімів, синонімів.

Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови. Внутрішньопредметні зв’язки:



Культура мовлення й стилістика. Використання слів відповідно до їх значення. Доцільність використання слів із перенос­ним значенням, стилістично забарвлених слів, лексичних повторів і синонімів як засобу зв'язку речень у тексті, а також синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Розвиток вмінь увиразнювати мовлення за допомогою лексичних засобів.

Міжпредметні зв'язки. Епітети, порів­няння, синоніми, характерні для усної народної творчості (література).

Учень (учениця):

усвідомлює, що вивчає лексикологія;

визначає належність слів до певної лексичної категорії: (однозначні й багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова, групи слів за значенням;
оцінює їх роль у тексті;

пояснює (у нескладних випадках) значення відомих слів, їх походження, значення прислів’їв, приказок, крилатих висловів;

ко­ристується тлумачним і перекладним, етимологічним словниками, словниками синонімів, антонімів;

добирає з-поміж синонімів антонімів найбільш відповідні контексту;

редагує тексти з лексичними помилками;

усвідомлює й аргументує різницю між лексичним і граматичним значеннями слова;

використовує виражальні можливості вивчених лексичних засобів у власному мовленні;

заучує напам’ять прислів’я, приказки, крилаті вислови для збагачення мовлення.


10


9


Будова слова. Орфографія

Основа слова (корінь, суфікс, префікс) і закінчення — значущі частини слова (повторення і поглиблення відомостей).

Спільнокореневі слова й форми слова.

Незмінні й змінні слова.



Орфоепія. Вимова префіксів пре-, при-, прі-.

Правопис. Вивчені орфограм в значущих частинах слова (повторення). Написання префіксів пре-, при-, прі-.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Особливості будови вивчених частин мови.

Культура мовлення й стилістика. Використання в мовленні слів із суфіксами й префіксами, що надають тексту емоційного забарвлення й виразності. Спільнокореневі слова як за­сіб зв'язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов'язаних із невиправданим ужи­ванням спільнокореневих слів. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне й другорядне, добирати ключові слова для висловлювання, розташовувати їх у логічній послідовності відповідно до задуму.

Учень (учениця):

виділяє в слові всі його значущі частини;

розрізняє форми слова й спільнокореневі слова,
змінні й незмінні слова;

правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки;

складає речення й мікротексти з використанням слів із суфіксами й префіксами, що надають тексту емоційного забарвлення й виразності;

оцінює стилістичні функції суфіксальних і префіксальних слів, використаних у тексті;

створює висловлювання відповідно до задуму, упорядковуючи дібрані відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові слова й речення, надаючи виразності мовному оформленню.

11

6

5


Повторення й узагальнення в кінці року

Синтаксис і пунктуація.

Лексикологія.

Будова слова й орфографія.

Фонетика й графіка. Орфоепія й орфографія.


Учень (учениця):

повторює вивчені відомості;

класифікує й систематизує їх;

узагальнює поняття, закономір-ності, правила й винятки з них.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка