Методичні рекомендації за результатами семінару-практикуму для вчителів історії Гадяцького району «Громадянська освіта на уроках історії»



Скачати 173.97 Kb.
Дата конвертації27.02.2016
Розмір173.97 Kb.
Методичні рекомендації за результатами семінару-практикуму для вчителів історії Гадяцького району

«Громадянська освіта на уроках історії»
Місце проведення: Мартинівська

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Мета методичного заходу: полягала у вивченні питання формування національної свідомості на уроках історії, з'ясуванні особливостей роботи школи з формування національної свідомості учнів у процесі вивчення вітчизняної історії, у виявленні найбільш доцільних методів та прийомів у роботі вчителя історії з даної проблеми: в аналізі та узагальненні основних причин низької самосвідомості окремих учнів, у формуванні психолого-педагогічних та методичних умов ефективної роботи у вирішенні даної проблеми. А також:

- перевірити вплив уроків історії на ефективність формування національної самосвідомості;

- довести значення уроків історії України для вирішення цієї проблеми;

- визначити умови підвищення ефективності формування національної самосвідомості на уроках історії України у 7-9 класах.

Україна розбудовується як суверенна держава, її майбутнє залежить від багатьох чинників. Серед них одним з вирішальних є людський фактор.

З досвіду людства відомо, що в унітарних державах, а саме такою, згідно з конституцією, є Україна, однією з найпотужніших сил у розбудові державності стає національна самосвідомість громадян.

Потрібно дбати про збереження й зміцнення України. Якби держава була живим організмом, вона відчула б інстинктивно, що для її самозбереження вирішальне значення має рівень національної самосвідомості громадян. Але держава не є живою істотою, тому вся відповідальність за її майбутнє перекладається на суспільство. Ось чому національно свідомі громадяни мають усе робити для того, щоб підвищувати рівень національної самосвідомості населення, в тому числі і учнівської молоді.

Для сучасної історичної науки важливим є всебічне з'ясування місця й ролі формування національної свідомості учнів на уроках вітчизняної історії. Загальновідомо, що нові умови суспільного розвитку нашої держави висувають нові вимоги до особистості, що формується саме зараз і складатиме основу майбутньої української нації.

Демократизація суспільного життя, докорінне реформування освіти, гуманізація і гуманітаризація навчально-виховного процесу, утвердження національної системи навчання і виховання, підвищення статусу української мови як державної є важливими умовами формування глибокого патріотизму, громадськості, світоглядної спрямованості особистості. Для успішного будівництва демократичної, правової й цивілізованої

Української держави необхідно, щоб підростаючі покоління мали високу національну свідомість і самосвідомість. Особлива історична відповідальність покладається на українські педагогічні кадри, високе покликання яких - виховувати національно свідомих, палких патріотів, гідних громадян незалежної України, які працею рук і зусиллям мозку будуть сприяти підвищенню добробуту розвитку науки і культури рідного народу.

Національна свідомість і самосвідомість є тим фундаментальним феноменом, який сприяє розвитку всіх потенцій, можливостей особистості.

Національна свідомість особистості сприяє глибшому осмисленню нею успіхів і невдач, визначення цілей і завдань, реалізація яких спрямована на досягнення віковічних мрій, надій, сподівань рідного народу. Завдяки національній самосвідомості особистість глибше розуміє свій народ, його історію, духовність і культуру, а також свої якості, здібності і можливості, виробляє основні напрямки своєї діяльності, накреслює і успішно утверджує свою життєву позицію.

Відродження України неможливе без пробудження національної свідомості українського народу, української молоді. Тому особливе занепокоєння сьогодні викликає брак у багатьох молодих людей усвідомлення себе як частини народу, співвіднесення своєї діяльності з інтересами нації. Зарадити справі може створення такої системи національного виховання та освіти, яка б формувала цю рису в особистості.

В концепції громадянської освіти в Україні зазначено, що основою демократичного ладу є людина, спроможна розкрити його потенціал, для якої демократія є природним середовищем задоволення особистих та суспільних інтересів. Сучасна демократія вимагає від особи не лише політичної активності, а й усвідомлення нею власної ролі і значення в житті суспільства, а також дій у відповідності до власних переконань і цінностей.



Мета громадянської освіти - сформувати особистість, якій притаманні демократична громадянська культура, усвідомлення взаємозв'язку між індивідуальною свободою, правами людини та її громадянською відповідальністю, готовність до компетентної участі в житті суспільства.

Завдання громадянської освіти:

- надати молодому поколінню знання про світові демократичні здобутки та особливості становлення демократії в Україні;

- сформувати мотивацію та основні вміння, необхідні для відповідальної участі у громадсько-політичних процесах, критично-конструктивне ставлення молоді до життя суспільства;

- сприяти становленню активної позиції громадян щодо реалізації ідеалів і цінностей демократії в Україні;

- створити умови учням щодо набуття досвіду громадянської дії, демократичної поведінки та комунікативної взаємодії.

Чому система виховання та освіти мусить бути саме національною? Наукові дослідження переконливо доводять, що дитина повинна перебувати під постійним впливом матеріальної й духовної культури свого народу. Це потрібно, насамперед, для найповнішого розкриття природних схильностей дитини і розвитку її здібностей, оскільки в цьому разі використовуються якнайповніше етнопсихологічні особливості дітей певного народу. Зайве нагадувати, що саме такий шлях приводить до виховання національно свідомих громадян. Однак сучасна етнокультурна ситуація в Україні, особливо на півдні та сході, а також у містах, дуже далека від тієї, яка б сприяла повноцінному духовному та інтелектуальному відтворенню нації. Діти не залучаються з раннього віку до культури та історії свого народу. Вони, як правило, не перебувають під безпосереднім формуючим впливом українського мовного середовища.

Отже, першочерговою є потреба створити комплексну, науково обґрунтовану програму національного виховання та освіти, орієнтовану на духовно вільну, творчу, гармонійно розвинену особистість, яка уможливить відновлення України, бо матиме усвідомлену потребу жити у суспільстві, що постійно вдосконалюється. У свою чергу, зворотний зв'язок суспільства й людини зумовить характер і темпи українського відродження.

Національна свідомість і самосвідомість - це осягнення людиною себе представником певного народу, носієм його культури, знавцем минулого і сучасного, діяльність якого спрямована у майбутнє. Надійним фундаментом, на якому успішно формується національна свідомість, є історична пам'ять.

Педагог у своїй роботі зважає на те, що відсутність національної свідомості нерідко спричинює оманливе, ілюзорне відчуття " другосортності", "другорядності" рідної мови, культури, врешті самого себе, породжує комплекс національної і громадянської неповноцінності, ущербності. Національно ж свідомому юнаку чи дівчині чужі зверхність, чванькуватість, погорда у ставленні до представників інших національностей, комплекси месіанства, національної винятковості.

У сучасних умовах, коли український народ вступив у нову еру свого історичного розвитку, національне виховання найбільш відповідає потребам відродження України. Воно сприяє формуванню основних компонентів духовного світу особистості національної психології.

І повноцінне становлення особистості неможливе без врахування психології дитини, стану її душі. До того ж мають велике значення думки і прагнення цілого народу, серед якого людина зростає, виховується. Треба брати до уваги усе багатство якостей, відтінки національної психології. "Виховання - зазначав К, Ушинський, - бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними і поодинокими особливостями, - і передусім звертається до характеру людини; а характер і є саме тим ґрунтом, в якому корениться народність".



Мета українського національного виховання - створення національного типу особистості, виховного ідеалу - гармонійної і всебічно розвиненої людини - українця з багатогранними знаннями, глибокою національною самосвідомістю, високими інтелектуально-творчими, духовно багатими і естетичними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю. Цей ідеал базується на засадах народних чеснот українців і християнської моралі, позитивних героїв літописних творів княжих часів, педагогічній думці України від " Повчання дітей " В.Мономаха до " Виховного ідеалу " Григорія Ващенка. Пріоритетним напрямом процесу виховання юного громадянина України є формування і розвиток у школяра національної самосвідомості, яку можна формувати і розвивати такими методами як лекція, бесіда, диспут, метод прикладу.

Національна самосвідомість є інтегральним показником усвідомлення історичного досвіду та суспільного інтересу - чинників, що відіграють вирішальну роль у процесі самоорганізації людей у переломні моменти буття. У сучасній школі викладання історії поділено на два окремі предмети - історію України і загальну історію. Вони вивчаються паралельно і синхронно, але за різними підручниками. Проект не має такого поділу, вітчизняну історію в ньому подано на тлі всесвітньої.

Добре відомо, що навчання історії має виховний аспект. І якщо вивчення всесвітньої історії має сприяти формуванню загальнолюдських, гуманістичних поглядів, то вивчення вітчизняної історії формує ще й громадянина, патріота, з яким держава і суспільство пов'язують перспективи свого подальшого розвитку.

Сучасний стан навчально-методичного комплексу загалом дає змогу вирішувати різноманітні освітні завдання: навчальні, розвиваючі, виховні. Водночас гострою залишається проблема щодо методичного забезпечення уроку, оволодіння ефективними педагогічними технологіями. Значно розширюється критерії оцінювання самого уроку, які, на наш погляд, можуть бути такими:

1. Визначення теми уроку відповідно з програмою.

2. Постановка завдань уроку.

3. Виділення основних понять та ідей уроку.

4. Роль учителя на уроці.

5. Роль учнів на уроці.

6. Міжпредметні, міжкурсові та внутрішньокурсові зв'язки.

7. ТЗН.


8. Наочність.

9. Раціональне використання робочого часу.

10. Педагогічні технології та їх доцільність.

11. Диференційований підхід до роботи з учнями.

12. Знання, вміння і навички учнів.

13. Виховний потенціал уроку.

14. Диференційований підхід до оцінювання знань учнів.

15. Коментована подача домашнього завдання.

Окреслимо також деякі проблеми щодо викладання історії в школі. Велике значення під час вивчення курсу історії мають вступні уроки. Вчитель не лише ознайомлює школярів зі змістом і завданням курсів, підручниками, а знаходить можливість для національного і патріотичного виховання. Обов'язково слід розповісти про становище українських земель у той чи інший історичний період, споконвічне прагнення українського народу до свободи, незалежності, власної держави. Неабияке значення мають героїчні теми. Робиться наголос на тому, що на кожному історичному етапі українці вели боротьбу із зовнішніми ворогами, виборювали своє право на існування. Перед учнями постає велична галерея історичних образів: князів, гетьманів, керівників народних повстань, політичних діячів, борців за українську справу.

Учням 5-7 класів важливо пояснити, щоб вони зрозуміли, що таке історія і чим займаються історики. Під час викладання історичних дисциплін на цих паралелях передусім потрібно сприяти тому, щоб учні мали можливість дізнатися більше про різні історичні факти, які визначають епоху і є основними, найсуттєвішими; постійно розвивати вміння і навички учнів щодо праці з історичними фактами, що дають узагальнену картину минулого; формувати розуміння історичної хронології, причинно-наслідкових зв'язків, відчуття епохи, неминучість руху суспільства до історичного прогресу. Важливим інструментарієм історичного пізнання на цьому етапі вивчення історії стануть шкільні підручники, посібники, хрестоматії з історії, історичні атласи, контурні карти, збірники дидактичних вправ, зошити з історії тощо. Велика увага приділяється наскрізним історичним поняттям, таким як: історичні джерела, держава, монархія, республіка, демократія, релігія, матеріальна та духовна культура.

Практикою доведено, що високу ефективність мають уроки, на яких використовуються прийоми коментованого читання підручника, робота з текстами підручників та посібників, історичними документами, малюнками, дидактичними вправами. Зустрічі з історією не можуть обійтись без звернення до історії рідного краю. Діти повинні розуміти не лише загальні історичні процеси, а й уміти локалізувати їх. Запропонована нами модель вивчення історії рідного краю може мати такий вигляд:

Історична доба

Головні події в історії України

Основні події в історії рідного краю




























Знання, які здобувають учні, переходять із класу до класу, повинні розширювати їхнє логічне мислення, розвивати вміння та навички до історичного пізнання. Цей новий етап роботи потрібно реалізувати під час викладання історичних курсів у 8 та 9 класах. Розкрити перед учнями великий шлях, пройдений українським народом, від гетьманської держави, національно-державницьких ідей другої половини ХIХ ст. до початку української революції 1917 р. - одна із основних проблем, яку має реалізувати вчитель. Вивчення історії України збігатиметься із загальним контекстом Всесвітньої історії. Для обох курсів буде логічним звернутися до таких історичних понять: індустріальне суспільство, соціальна структура суспільства, національно-визвольна війна, соціальна революція, технічний прогрес, гуманізм, національно-культурне відродження. Зростають і вимоги до ЗУН учнів. Школярі повинні навчитись аналізувати й узагальнювати історичний матеріал, визначати суть, причини, значення історичних подій, вміти самостійно працювати із різноманітними джерелами інформації, готувати доповіді та виступати перед однокласниками.

Плануючи роботу з учнями 10-11 класів, учитель орієнтується на розвиток логічного мислення старшокласників, їхні вміння і навички щодо самостійної роботи. Уроки - шкільні лекції, семінари, конференції, диспути, практикуми, міжпредметні уроки - повинні посісти в навчальному процесі пріоритетне місце.

На наш погляд, буде доцільним проводити конференції старшокласників за темами, які найбільше за обсягом містять навчального матеріалу і є соціально-політичне важливими. В 10 класі: “Українська революція і боротьба за збереження державної незалежності України1917-1920 рр.”.

Епіграфом до цієї конференції можуть стати слова із пісні “За Україну” (Слова М.Вороного. Мелодія Ярославенка).

Ганебні пути

Ми вже порвали

І зруйнували царський трон!

З-під ярем,

Із тюрем,

Де був гніт,

Ми йдемо на вільний світ!

За Україну, за її долю,

За честь і волю, за народ!

Орієнтовні питання цієї конференції можуть бути такими:

1. Початок української революції.

2. Центральна рада та її суспільно-політична діяльність (1917 р.).

3. Проголошення незалежності України.

4. ЗУНР - українська держава в Східній Галичині.

5. Держава П.Скоропадського та українська революція.

6. Діяльність урядів Директорії УНР.

7. Проголошення Соборності України.

8. Видатні політичні діячі та герої визвольної боротьби українського народу.

9. Історичне значення української революції та національно-визвольної боротьби в 1917-1920 рр.

У 11 класі буде цікаво провести учнівську конференцію на тему: “Україна в роки другої світової війни”.

Питання для обговорення старшокласниками можуть бути такі:

1. Радянсько-німецькі договори 1939 р. й українські землі.

2. Напад нацистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої літа-осені 1941 р. на території України.

3. Плани нацистської Німеччини щодо України, Гітлерівський “новий порядок”.

4. Рух Опору Нацистському режиму в Україні: його багатоскладовий та суперечливий характер.

5. Визволення України від німецько-фашистських загарбників.

6. наші земляки - видатні учасники II світової війни.

7. Роль і внесок українського народу в розгром нацистської Німеччини.

8. Історичне значення перемоги над нацизмом для майбутнього України.

Під час вивчення курсів історії України та всесвітньої історії важливо сформувати у старшокласників національні, міжнаціональні та загальнолюдські цінності. У зв'язку з цим потрібно звернутися до історичних понять та термінів: крах тоталітаризму і перемога демократії, тенденція посилення європейської інтеграції, еволюційне просування демократичних країн до соціально-орієнтованого громадянського суспільства.

В поєднанні з історичним поняття “Державність України” все це дає можливість сформувати у старшокласників цивілізаційний погляд на історію і суспільство, яке може бути визначено такою оцінкою: “Я - громадянин України, Я - громадянин Європи, Я - громадянин Світу”.

Формування цілісності історичних знань

Однією із проблеми викладання історії є комплексний підхід до засвоєння історичного матеріалу. Як правило більшість учнів в цілому володіють історичними факторами, можуть викладати їх в хронологічній послідовності та знають найважливіші історичні дати. В той же час проблемою залишається формування у школі загального історичного світогляду. Учні досить абстрактно уявляють історичний процес, як єдине ціле. Викликає труднощі оперування та використання понятійного апарату. Започаткована дванадцятибальна система дає можливість і систематизувати знання школярів. Учні повинні знати в яку історичну епоху відбувається та чи інша історична подія, в чому полягає її сутність та історичне значення. Теоретичні та фактологічні знання суміщують з знаннями про історичну добу (тисячоліття, століття, дата). У загальному вигляді це зображення у вигляді таблиці.

Проблемне навчання на уроці історії

Під проблемним навчанням розуміють сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формуються проблеми, шукаються шляхи їх вирішення та саме рішення. Умовою для створення проблемної ситуації є включення в урок кількох, під час суперечливих поглядів по проблемі, яка вивчається. Учні повинні вибрати вірну точку зору та обґрунтувати її.

Рішення проблемних завдань на уроці історії є найвищим етапом організації роботи з учнями. На відмінність від звичайних уроків, проблемне навчання спитається не тільки на пізнання історичних фактів та подій, а на розкриття причинно-наслідкових зв'язків. Вірне формулювання навчальної проблеми - одне із головних завдань, від якого залежить успіх та результативність уроку.

Характерною рисою проблемного навчання є постановка перед учнями проблемної ситуації, яка спонукає їх не тільки користуватися готовими знаннями, але і самостійно (під керівництвом вчителя) здобувати нові знання.

Існують різноманітні шляхи створення проблемної ситуації:

– постановка проблемних завдань;

– організація дискусії на уроці;

– організація пошукової роботи школярів.

Проблемна ситуація на уроці залежить від:

– характеру навчального матеріалу;

– актуальних проблем сучасності;

– життєвого досвіду школярів.

Організація проблемного уроку може мати такий вигляд:

При оцінюванні проблемних завдань високо оцінюються використання учнями:

– знань з історії;

– знань з літератури;

– довідкових джерел;

– засобів масової інформації.



Робота учнів з історичними поняттями

Історичним поняттям називають ключове слово чи ключові слова, в яких відображено головні, важливі найбільш суттєві сторони історичних подій та явищ. Засвоєння учнями історичних понять є найважливішим завданням навчання історії в школі.

Процес формування історичних понять починається з визначення суттєвих ознак та розкриття їх на конкретному історичному матеріалі. Далі учні повинні знати сутність історичного поняття. Наступними етапами роботи є визначення місця історичного поняття в загально історичному процесі та їх зв'язок з іншими історичними поняттями. Методистами виділяються наступні етапи формування понять:

– створення цілісної картини історичного явища;

– виділення його суттєвих ознак;

– повідомлення поняття, яке закріплює сутність цього явища;

– визначення поняття;

– вправи на використання поняття;

– перехід до вивчення нових понять.

З своєю класифікацією історичні поняття розподіляються на:

– Одиничні - діють на протязі короткого історичного часу, в тій чи іншій країні;

– Особові - діють на протязі значного періоду, в одній країні чи групі країн;

– Загальні - діють в різних країнах, в рамках певного суспільства;

– Всеохопні - діють в різних суспільствах на протязі великого історичного періоду.

Поняття розрізняються по змісту історичного матеріалу: економічні, соціально-політичні, історико-культурні.

Дослідження дидактів та методистів підтвердили, що поняття та теоретичні положення в шкільних курсах історії можуть бути засвоєні лише при умові знань учнями конкретних історичних фактів.

При викладанні історії України слід звернути увагу на вивчення основних понять та ідей курсу, які є провідними в усіх класах і акумулюються в наступних положеннях:

– етапи становлення української державності;

– боротьба українського народу з іноземними загарбниками;

– антифеодальний та національно-визвольний рух в Україні;

– становлення української нації;

– видатні політичні діячі України;

– герої національно-визвольних змагань;

– внесок українського народу в скарбницю світової науки та культури;

– національні меншини в Україні;

– соціально-економічний і політичний розвиток України;

– відродження і побудова Української держави.

Між предметні зв'язки на уроках історії

Координація історичної освіти з іншими гуманітарними предметами відкриває шляхи підвищення ефективності викладання історії. Звернення вчителів до змісту і методів суміжних дисциплін дає можливість значно розширити вирішення завдань навчально-виховного процесу. Особливе місце у відтворенні подій історичного минулого займає художня література. За допомогою художнього твору - вчитель одержує змогу реконструювати історичні події, показати колорит епох, узагальнити образи історичних діячів. Наприклад, при вивченні найбільшої теми з історії української революції у 10 класі: (Теми 2-3) вчитель може звернутись до твору Миколи Виговського “На українському святі свободи”.

“1 квітня 1917 р. в Києві відбулося урочисте “Українське свято свободи”. Майдани й вулиці столиці України були заповнені людьми: робітники, селяни, інтелігенція, військові під синьо-жовтими прапорами з усіх усюдів сходилися на площу Святої Софії, щоб звідти організовано, з піснями, пройти вулицею Фундуклеївською на Хрещатик, маніфестуючи волю всього українського народу жити в Суверенній Україні.

Очевидець цього історичного акту так описує події: “Кожна група має свій прапор з написом. Прапори з різного матеріалу, є шовкові, оксамитові, з портретами і цілими картинами”...

Йшли колони війська, робітників фабрик і заводів - уперше під національними прапорами. “... Після рядів війська та робітників і інтелігенції підходить скромна валка на чолі із проф.. М.Грушевським. Він тільки повернувся із заслання, де був більше двох років, есь посивів, побілів”, - зауважив автор репортажу. Аж нараз із гущі демонстрантів залунало:

“-...Михайло Грушевський!

- Слава йому!

Знову йдуть лави, “спиняючись тільки на короткий час, щоб проспівати “Ще не вмерла Україна”, “Заповіт”, та інші пісні”.

Студенти під орудою О.Копиця - “величезна маса, що зайняла простори обох садків перед Думою - дружньо і влад - проспівали “Ще не вмерла Україна”...

Потім - величний “Заповіт”.

Всі скидають шапки”.

Так визвольні мотиви народного славна вперше після падіння царату вільно і розлого зазвучали на вулицях столиці України, яка вставала з колін і заявляла, що все віддасть за “свою свободу”. Слова гімну полум'яніли на багатьох прапорах, на яких маяли гасла: “Хай живе вільна Україна”, “Душу, тіло ми положим за нашу свободу”.

Звернення до художньої літератури, в першу чергу до поезії, відкриває можливості створення особливої емоційної атмосфери уроку. Практичний досвід це підтверджує. Наприклад, при вивчення теми “Війна радянської Росії з Українською народною Республікою. Проголошення незалежності УНР” (10 кл. Тема 2. Українська революція.) велике психологічне враження на учнів має вірш Павла Тичини “Пам'яті Тридцяти”:



Робота учнів з історичними документами

Важливого значення для розкриття історичного минулого набуває використання на уроках архівних матеріалів та документальних джерел, які викладені в підручниках, посібниках чи об'єднані та систематизовані в хрестоматійних збірниках. Це дає можливість конкретизувати виклад матеріалу та наблизити школярів до історичної епохи. Як правило, до аналізу документів залучаються учні, перед якими ставляться логічні завдання:

1. Коли був написаний історичний документ?

2. Хто автор цього документу?

3. Якими історичними обставинами було зумовлено появу цього документу?

4. Які історичні події відображено в документі?

5. Яке враження цей документ справляє на сучасників?



Організація роботи учнів з текстовими таблицями та схемами

Ефективність навчання визначається конкретними знаннями, вміннями та навичками, які здобули учні в процесі уроку. Велику допомогу в цьому їм надають узагальнюючи схеми та таблиці. Вони містять головні, найбільш суттєве для школярів: дати, події, факти історичні поняття.

Робота з схемами та таблицями може відбуватись у таких формах:

а) відтворення вчителем крейдою основного змісту історичного матеріалу у вигляді схем та таблиць;

б) нанесення запропонованого наочного матеріалу на папір, графічне та естетичне його оформлення;

в) виведення схем та таблиць на екран за допомогою технічних засобів навчання;

г) організація самостійної роботи учнів над таблицями та схемами в процесі уроку.

Схеми та таблиці можуть виконувати різноманітні функції, наприклад, узагальнення історичного матеріалу, чи формувати логічне мислення у учнів.

Таблиці можуть використовуватись при вивченні складних історичних тем, наприклад, культури.

Вивчення історичних персоналій

В курсі “Історія України” та учні зустрічають чимало історичних образів. Для значної категорії звернення до історичних персоналій є непростою проблемою. Тільки в курсі вітчизняної історії учень має виявити знання історичних портретів, зокрема князів, гетьманів, керівників національно-визвольного руху, політичних діячів, видатних представників суспільного і культурного відродження.


Методист Гадяцького



науково-методичного центру С.М. Майборода


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка