Методичні вказівки по вивченню тем, винесених на самостійне опрацювання студентами. Заняття №29



Сторінка25/25
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.95 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

3 Історична, химерна проза Г.Пагутяк.
«Коли я сідаю писати, твір вже знаходиться у мене в голові, мені лише треба його записати. Починаєш писати – і приходить натхнення. Тоді серце включається у процес».

Галина Пагутяк увійшла в літературу двадцятитрьохрічною дівчиною, “зовсім не одними і тими ж дверима, якими входили всі інші українські письменники радянського часу. Вона ввійшла, не постукавши і не попросивши дозволу ввійти, вона влетіла через димар і змусила рахуватися з нею. Їй вдалося обійтися без творів, яких вимагала епоха, а разом з тим подарувати твори, яких вимагала душа”, – так пише про неї Юрій Винничук.

Галина Пагутяк пише історичну, химерну прозу, має особливу містичну манеру письма і справляє враження письменника, якого вигаданий світ цікавить більше, ніж реальний. Вона насправді створює інші світи… і не тільки для себе, а й для кожного, кому незатишно й тісно в одновимірному світі. І що надто важливо: це прорив не з реальності, а з буденності, бо «кожен має право на власний куток і власну таємницю».

Здається, їй підвладні такі тонкі матерії, як простір і час, і тільки вона одна знає, як підступитися до них — «якщо не можна зайти в двері, намалюй їх на стіні».

Її твори навіяні снами, і важко сказати, чого в них більше — містики чи дійсності. Хоча сама письменниця стверджує: світи ці цілком реальні. У нас немає іншого виходу, як повірити їй і її героям. «Я мандрую на схід. Із заходу на схід, супроти сонця, — стверджує один з них. — Але кажуть, що земля кругла. Ця країна, вона не є ні цілком західна, ні цілком східна, і через те в ній ніби зупинився час. А де спиняюсь, там відбуваються дивні речі…» Чи ж цей безпорадний подив душі, заблукалої між світами, не співзвучний з нашим подивом?

«Я завжди була сама й почувала себе незатишно. Коли була ще дуже молодою, вже встигла багато пережити, вже знала такі речі, про які мої колеги, котрі пересіли одразу зі шкільної лави на студентську, навіть не здогадувалися. Тому питання успіху мене й не хвилювало, як і досі не хвилює. Мені треба було вижити у чужому світі, який теж не сприймав мене. То був не мій світ, а я - не його. Без досвіду чи з досвідом, я не могла бути іншою. Стартом для написання роману стали враження від несправедливості життя, від того, що «так є, але так не повинно бути». Не вступивши одразу по закінченні школи до столичного університету, я пішла за порадою батьків працювати в колгосп — для стажу. Уже тоді душа прагнула сповіді, і я почала писати свою першу повість. Надіслала її до Спілки письменників й отримала запрошення на всеукраїнську нараду молодих авторів. Після свого дебюту на семінарі я вже не хотіла вступати — понад усе воліла свободи. Немов дідько вселився в мене — у 18 років втекла з дому до Одеси. Там вчилася на штукатура-плиточника. За півроку пізнала життя до таких глибин, що й казати!.. А потім був Бориславський фарфоровий завод, тяжка праця, часом у три зміни. Борислав здавався тоді мені містом жахів. Щоб не здеградувати в тому житті, я в перервах між роботою працювала над повістю «Діти», яка, можна сказати, була навіяна снами…. Дивно, стільки минуло років, а я тільки тепер зрозуміла слова Григора Тютюнника, які в ті далекі часи так часто цитували: «Немає загадки таланту, є тільки загадка Любові». Знання і силу дає любов. Вона потребує вияву. Вона не знає меж і кордонів.

І не потребує схвалення чи осуду.»
4 Біографія Оксани Стефанівни Забужко.
Оксана Забужко належить до того покоління українських письменників, яке за своєю біографічною метрикою, від дитинства - отроцтва і далі, хронометроване катастрофами нашого народу, нашої країни. Вона любить і добре пам'ятає своє дитинство, але яка ж то зболена любов.

Як зазначає письменниця у своєму творі "Автобіографія": "Народилася 19 вересня 1960 року у Луцьку, де й пройшло раннє дитинство. З родинних переказів знаю, що правдиве родове прізвище було не "Забужко", а "Забузькі" - з тих самих Забузьких, один з яких, за Хмельницького "польовий начальник", 1649 року перейшов на польський бік і навіть дістав на короткий час булаву... а у XVIII ст. котрийсь мій, уже прямий, предок був поставлений перед судом за чаклунство".

А щодо жінок-предків то скільки згадує авторка, всі були якісь відьмуваті, "Ще моя покійна тітка без усякої лозини чула під землею воду й по цілій окрузі визначала, де копати криницю". У роду письменниці визначаються сильні, вольові характери, такі, як Ганна - панна у повісті "Казка про калинову сопілку".

Луцьке дитинство тривало до восьмого року життя, коли батьки, переслідувані місцевим КДБ, знайшли змогу переїхати до Києва й започаткувати новий життєвий старт. Вони були обоє філологи-україністи, науковці, але їхні дисертації, рекомендовані до захисту, так і зотліли в шухляді письмового столу, наочним утіленням двох нереалізованих життів у полоні насильницьких обставин. "Зростала я в чомусь вельми подібному до в'язниці з полегшеним режимом, - з п'ятилітнього віку твердо знаючи, що поза хатою, з "чужими", треба мовчати, або говорити зовсім не те, що думаєш" То хіба ж це не зболене дитинство ?!

Писати вірші почала з того ж таки п'ятирічного "дописемного" віку. Причому, поряд з віршами про зайчиків, сонечко, дощик, що їх охоче друкували у періодиці ( доки батько не потрапив до "чорних списків КДБ"), " я вже у вісім-дев'ять років натхненно шкварило таку дисидентсько-патріотичну лірику, що можу сміливо сказати: своїм "шістдесятництвом" я перехворіла в дитинстві". Навчаючись у школі, багато пише, відбувся перший літературний дебют в альманаху "Вітрила".

Студентські роки на філософському факультеті Київського університету, з 1977 по 1982 - найпохмурішій у житті письменниці період: "роздвоєння на себе - для світу"; "себе - для - себе".

1982 року, коли після смерті Брежнєва у суспільній атмосфері трохи відвологло, вступила без жодних скандалів до аспірантури на факультет естетики. У цей час у лікарні від раку вмирав батько, і "почалося моє життя від власного імені - і на власний - таки ризик".

1986 рік, Чорнобиль, - апокаліптичне потрясіння поклало край "радянському періоду", саме тоді й народилося нове покоління українських письменників, яке достойно представляють сьогодні Ю.Похальчук, Ю.Андрукович, В.Медвідь, Є.Пашковський.

І весь наш народ і покоління молодих письменників саме у 1986 році зрозуміли, імперія зла, яким був Радянський Союз "в духові", а 1991 рік став тільки констатацією фактів, не треба було навіть Кассандрінового крику: "Прокинься, Троє! Смерть іде на тебе!"

5 Справжня творчість Оксани Забужко.
Справжня творчість Оксани Забужко починається саме з цього періоду. Життя стає повноцінним, збурилася воля до життя і національна, і особиста. По закінченні аспірантури Оксана Забужко "відкриває для себе Америку": два роки викладала українську літературу в американських Пітсбурзькому і Пенн-Стейтському університетах, один семестр - в Гарварді.

Письменниця є автором трьох оригінальних поетичних книжок - "Травневий іній" (1985), "Диригент останньої свічки" (1990) та однієї перекладної англійською мовою, виданої в Торонто - "Королівство Повалених статуй" (1996), повісті "Інопланетянка" (1992), літературно-філосовських студій "Дві культури" (1990), "Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період" (1992.1993), "Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу" (1997р.), роману "Польові дослідження з українського сексу" (1994р.), повісті "Казка про калинову сопілку" (1999р.),оповідань "Сестро, сестро", "Дівчатка" (1999р.),"Я- Мілена", "Інструктор із тенісу"(2001р.). Автор численних статей та есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Кандидат філософських наук, віце-президент українського Пенцентру. Стипендіат фонду Фулбрайта(1994р.), лауреат літературних премій фонду імені Гелен Лапіка (США, 1996) та Фонду Всесвітнього Зобов'язання (США, 1997р.).


Нині мешкає у Києві, працює в Київському інституті філософії.
Твори Забужко здобули міжнародне визнання, особливо широке – в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладено шістнадцятьма мовами світу.

Роман “Польові дослідження з українського сексу” – один з найпомітніших творів української літератури останнього десятиліття. Цей твір – своєрідний щоденник особистого життя головної героїні – талановитої української письменниці, яка була змушена виїхати за кордон через занадто вже сильний контраст між внутрішнім світом та реаліями життя на Батьківщині.

Творчість Оксани Забужко - поетична, прозова й публіцистична - становить своєрідну спробу філософського заглиблення в основи людського буття, виявляючись на всіх його рівнях: самопізнання, осягнення природи Іншого, світового космічного і міфологічного творення. Саме тому актуальним нам видається аналіз у творчості письменниці специфіки функціонування категорії трансцендентного як одвічного прагнення людської істоти до пізнання сутності буття поза його видимими гранями. Поезія ж, вбираючи мінливі ритми Всесвіту, є найпридатнішою для вербалізації підсвідомих імпульсів, пошуку власної ідентичності на межі взаємопроникнення профанної та сакральної сутностей людського існування. Як зауважувала сама О.Забужко, поезія - "гранична повнота людської мовної потенції, ліміт, за яким - хіба що вже лиш мова янголів (чи, може, музика? чи - мовчання?..)".

16 січня 2009 року Президент України В.Ющенко нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст. за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.


Оксана Забужко живе на письменницькі гонорари. Значна частка її доходу — надходить від книг, виданих за кордоном. Твори Забужко змогли завоювати європейські країни, та мають своїх прихильників у США. У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко «Травневий іній». Оксана Забужко — член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найвпливовіших людей в Україні», до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Краща українська книга», ставши вибором читачів Кореспондента № 1.
Питання для самоперевірки:
1 У чому полягає своєрідність творів Г.Пагутяк та О.Забужко?
Підсумки заняття.

Оцінювання знань та вмінь студентів.

Література: конспект
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка