Методичні вказівки з дисципліни «Історія української культури» для студентів усіх спеціальностей



Сторінка11/12
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.04 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

4. Драматургія і театр. Музика
Проблеми національного самоусвідомлення і новочасного професійного рівня були визначальними для різних галузей українського мистецтва. У перші десятиріччя XIX ст. в Україні виникає професійний театр (Київ, Харків, Полтава, Ніжин, Катеринослав), але український репертуар для тогочасних мандрівних труп був небагатий, за винятком п'єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, пізніше Т. Шевченка та Я. Кухаренка. Поява 1798 р. перших трьох частин "Енеїди" І. Котляревського, де народна мова вживається як літературна, відкриває новий розділ української літератури і драматургії зокрема. Творчість І. Котляревського започаткувала нову українську драматургію і була своєрідним доробком у царині світського театру. Виникненню професійного театру передували аматорські вистави. З домашнього аматорського театру генерал-губернатора Я. Лобанова-Ростовського виник у 1818 р. Полтавський театр. В аматорських виставах грав І. Котляревський, який у 1819-1821 рр. очолював Полтавський театр. Саме для Полтавського театру він написав 1819 р. п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник", де використав прийоми вертепу, інтермедії, численні народні пісні й водевільні діалоги. Традиції І. Котляревського продовжив Г. Квітка-Основ'яненко – основоположник художньої прози в новій українській літературі, один із засновників Харківського професійного театру. Великий успіх мали соціально-побутові комедії Г. Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці" (1835) і "Шельменко-денщик" (1838). З новою українською драматургією і театром пов'язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788 -1863) і К. Соленика (1811-1851). М. Щепкін походив із кріпаків, акторську діяльність розпочав 1805 р. У 1821 р. завдяки участі передових представників громадськості його викуплено з кріпацтва. М. Щепкін набув визнання як основоположник сценічного реалізму в українському та російському театральному мистецтві. Виступав у театрах Харкова, Полтави, мав у Києві власну трупу (1821 -1823), з 1824 р. – у Малому театрі в Москві. Традиції сценічного реалізму розвивав К. Соленик. Він здобув вищу освіту у Віденському університеті. Як актор надавав перевагу українському класичному репертуару. У другій половині XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню національної культури. Аматорські вистави були популярними у Чернігові, Полтаві, Єлисаветграді, Києві. В аматорських гуртках розпочинали діяльність реформатори українського театру І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький. У цей період посилюються утиски українського театру з боку царського уряду – Емський акт 1876 р., циркуляр 1881 р. Категорично заборонялися українські вистави історичного й соціального змісту. У 1883 р. київський губернатор заборонив діяльність театральних труп на підвладній йому території – Київщині, Полтавщині, Волині, Поділлі. Репресивні заходи царського уряду все ж не могли знищити глибокі українські театральні традиції. У 1890 р. І. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П.К. Саксаганського", яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі у 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру - "Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П.К. Саксаганського і М.К. Садовського за участю М.К. Заньковецької". Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п'єс. Серед них - "Безталанна", "Наймичка", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий" та ін. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням суспільного буття. З театром корифеїв пов'язана творчість Марії Заньковецької (справжнє прізвище – Адасовська, 1854-1934).

ї прирівнювали до видатних актрис світу - італійки Елеонори Дузе та француженки Сари Бернар. Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру XIX ст. У Галичині до 1848 р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський. Поширювались аматорські гуртки у Коломиї, Львові, Перемишлі. Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві "Руська бесіда". Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський. На Буковині при чернівецькій "Руській бесіді" 1869 р. утворилися аматорські гуртки. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884 р. "Руського літературно-драматичного товариства" під керівництвом С. Воробкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога. Він написав 18 музично-драматичних творів, побутових драм, комедій, що становили основу театрального репертуару. Творчу допомогу театрові надавав І. Франко. Свої роздуми про завдання театру він виклав у низці статей – "Руський театр у Галичині", "Наш театр" та ін. Український театральний процес кінця ХІХ – початку XX ст. засвідчує спільність із модерністськими тенденціями Європи. Перші спроби підготовки професійних акторів пов'язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М. Лисенка. Творчою лабораторією став один з найкращих тогочасних театрів – театр М. Садовського: 1906 р. –у Полтаві, з 1907р. – у Києві. М. Садовський розвивав кращі здобутки театру корифеїв поєднано з європейськими традиціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Лесь Курбас, якого М. Садовський запросив зі львівського українського народного театру товариства "Руська бесіда". Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, художнє – В. Кричевський. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру-модерну, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся. Українська музика була невід'ємною складовою побутово-реалістичного і романтичного театру, доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери. Тут багато важило неповторне чарування української народної пісні. Народна пісенна творчість пов'язана і з розвитком професійної української музики ХІХ ст. Українська пісня звучить в усіх музичних творах ("Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Катерина" М. Аркаса, "Підгоряни" М. Вербицького, "Осада Дубна" П. Сокальского та ін.), стає основою фортепіанної музики та камерних вокальних творів П. Сокальського, С. Воробкевича, М. Лисенка. Композитори охоче писали музику для хорів, використовуючи народний обрядовий мелос: щедрівки, купальські й весільні пісні тощо. Це сприяло піднесенню української пісні на рівень високого професійного мистецтва. Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнесприятливіші умови склалися для розвитку опери. Д. Антонович пояснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової підготовки актори не мали, відсутньою була національна оперна традиція і, головне, не було державного опікування українською культурою. Одним із відомих композиторів ХІХ ст. був С. Гулак-Артемовський – оперний співак, драматург, що навчався у Київській духовній семінарії. У 1839 р. М. Глинка, О. Даргомижський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії. Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери. Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського – створення за власним лібрето першої національної опери "Запорожець за Дунаєм" (1862р.). Сюжет опери підказаний М. Костомаровим. Майже 20 років царська цензура забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884р. М. Кропивницький. У другій половині ХІХ ст. виникає система української музичної освіти. Відкрилися музичні училища у Києві, Одесі, Харкові, Львові. Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ніщинський закінчив Афінський університет, де здобув ступінь магістра наук. В Одесі організував хори і керував ними. Вершиною його творчості вважається музична картина "Вечорниці", написана для п'єси Т.Шевченка "Назар Стодоля". П. Сокальський у 1864 р. заснував в Одесі Товариство любителів музики. Він створив близько 40 фортепіанних п'єс, 40 романсів, опери "Мазепа", "Майська ніч", "Облога Дубна". Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М. Лисенко (1842-1912) – видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики і педагог, засновник професійної школи. Навчався у Петербурзькій та Лейпцигській консерваторіях. Активно освоював у своїй музиці шевченкіану (понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів). Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому належать опери "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка Полтавка", "Енеїда", дитячі" Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима і Весна". М. Лисенко – основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іменем Лисенка пов'язаний розвиток національної музичної освіти. Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, викладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські композитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, О. Кошиць. Видатними творцями духовної музики на зламі XIX- XX ст. були К. Стеценко та М. Леонтович. Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консерваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету. Значну роботу з розбудови музичної культури у Західній Україні провадили композитори І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д. Січинський, В. Барвінський, С. Людкевич. У Львові 1903 р. заснована музична школа (з 1907 р. – Вищий музичний інститут, з 1939 р. – державна консерваторія ім. М. В. Лисенка). У 30-х роках діяли 9 філій музичного інституту – у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах. Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут у 1842 р. відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі (нині у цьому приміщенні – театр ім. М. Заньковецької). На його сцені дебютували вихованці Львівської консерваторії – С. Крушельницька, М. Менцинський, О. Мишуга, О. Руснак, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська майстерність яких набула світового визнання. У новій українській музиці одним із провідних діячів був В. Барвінський. У період Першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на західно-українських землях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали композитори Ф. Колесса, В. Барвінський,

М. Гайворонський, Л. Лепкий, Р. Купчинський, Л. Леонтович.


5. Образотворче мистецтво та архітектура
У першій половині XIX ст. розвивається станковий живопис. Поширюється автопортрет, зростає інтерес до камерного портрету, мініатюри. Видатним представником українського реалістичного портретного живопису був В. Тропінін. Художник створив узагальнений образ представника українського народу ("Українець", "Український селянин", "Дівчина з Поділля"). Реалістичні традиції В. Тропініна в українському портретному мистецтві першої половини XIX ст. розвивали Т. Шевченко, І. Сошенкота ін. Одним із зачинателів нової української школи пейзажного і побутового живопису був В. Штернберг ("Вулиця на селі", "Пастух", "Вітряки в степу"). Творчість Шевченка-художника належить до здобутків українського образотворчого мистецтва. На ранніх живописних творах Шевченка позначився вплив його вчителя – К. Брюлова. Поступово у творчості художника виявляються спроби відобразити психологічну глибину й індивідуальні особливості характеру людини. Прикладом є духовна еволюція героя "Притчі про блудного сина" Т. Шевченка. Безпосередніми продовжувачами демократичних традицій Т. Шевченка були К. Трутовський, Л. Жемчужников, І. Соколов, які піднесли і український побутовий жанр на новий рівень. Створене 1870 р. у Петербурзі "Товариство пересувних художніх виставок" сприяло згуртуванню митців демократичного напрямку. З діяльністю Товариства пов'язаний розвиток художньої освіти, створення місцевих художніх об'єднань. У 1865 р. створена малювальна школа в Одесі, пізніше реорганізована в художнє училище. Важливим центром художньої освіти була Київська малювальна школа, яку заснував у 1875 р. М. Мурашко. В цій школі навчались українські живописці М. Пимоненко, Ф. Красицький, К. Малевич, скульптор Ф. Балавенський та ін. Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко. В. Орловський відомий як один із фундаторів нового українського реалістичного пейзажу, його називали "шукачем сонця" – майстром сонячного пейзажу. Майстрами пейзажу світового рівня були С. Васильківський, П. Левченко, І. Труш, К. Костанді. Значний вплив на творчість українських художників в історичному жанрі мала картина І. Рєпіна "Запорожці". На початку XX ст. український історичний жанр досяг значного розвитку і став характерним явищем національної культури. На історичну тему створили картини Ф. Красицький ("Гість із Запоріжжя"), М. Самокиш ("Запорожці обідають"). Плідно працював в історичному жанрі М. Івасюк ("В'їзд Богдана Хмельницького в Київ", "Іван Богун під Берестечком" та ін.). Символізм та модерн, що склалися на зламі ХІХ-ХХ ст., внесли істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості. У розвиток світового авангарду помітний внесок зробили О. Богомазов, М. Бойчук, К. Малевич. Оригінальним творчим мисленням відзначається Олекса Новаківський. Меценатом О. Новаківського і його школи був митрополит Андрій Шептицький. О. Новаківський – найбільш послідовний представник сецесії в українському образотворчому мистецтві того часу. Його твори – "Музика квітів", "Ноктюрн", "Коляда", "Каштани і бузок" та ін. На жаль, у цю добу монументальний український живопис представлений слабо, хоча його здобутки значні, скажімо, розписи інтер'єру палацу митрополита у Чернівцях (Й. Бокшай), реставрація фрескового живопису у Кирилівській церкві (М. Врубель), розписи у русько-візантійському стилі Володимирського собору в Києві (де поруч із російськими, польськими працювали й українські майстри, а серед них – М. Пимоненко) і, нарешті, розписи Будинку земства у Полтаві (композиції С. Васильківського "Чумацький Ромоданівський шлях"). Щодо монументальної скульптури, то окрасою України є пам'ятники Володимиру Святому (1853 р., скульптори П. Клодт і В. Демут-Малиновський, архітектор К. Тон); Богданові Хмельницькому (1888 р., скульптор М. Микешин) у Києві;

І. Котляревському (1902 р., скульптор Л. Позен) у Полтаві. В галузі станкової скульптури працювали Л. Позен (кращі його твори на історичну тему – "Скіф" та "Запорожець у розвідці"); П. Забіла (барельєфні портрети родини Кочубеїв, бюст Т. Шевченка, бронзова статуя О. Герцена на його могилі в Ніцці);



В. Беклемішев (погруддя Т. Шевченка). Слід також назвати численні скульптурні оздоби відомих пам'яток архітектури – зображення на античну тему і ліплення в Одеському оперному театрі (під керівництвом Ф. Етеля); декоративно-монументальні скульптури Т. Ригера на будинку Галицького сейму; Л. Марконі – на будинку Політехнічного інституту у Львові; численні скульптури українця П. Війтовича у Львові на фасаді залізничного вокзалу, скульптурні композиції училища художнього промислу, постать Слави на оперному театрі. В архітектурі ХІХ ст. переважав в основному стиль класицизму. Національна своєрідність українського класицизму виявилась у збереженні кольорової гами споруд, типової для бароко (блакитний з білим і золотим). У стилі класицизму зводяться житлові будинки, адміністративні установи, освітні заклади. На 30 – 40-ві роки ХІХ ст. припадає будівництво університету в Києві (арх. В. Беретті), театрів у Києві, Одесі, Полтаві. У середині ХІХ ст. архітектуру Львова доповнюють громадські споруди стилю класицизму, зокрема Український драматичний театр ім. М. Заньковецької (арх. Л. Пихаль, І. Зальцман), Політехнічний інститут (арх. Ю. Захаревич), Наукова бібліотека по вул. В. Стефаника, так званий Оссолінеум (арх. П. Побіле та Ю. Бем). В архітектурі другої половини ХІХ ст. втрачається стильова єдність. Це зумовлено швидкими темпами зростання міст, великими масштабами їхньої забудови. Однак і в архітектурі цього періоду є цінні здобутки, виконані у стилі неокласицизму та "віденського бароко". У цьому стилі споруджено будинок Галицького сейму у Львові (арх. І. Гохбергер). У цьому будинку тепер розміщений університет ім. І. Франка. До зразків цього стилю належать такі споруди Львова: Музей етнографії та художніх промислів (арх. Ю. Захаревич), будинок залізничного вокзалу (арх. В. Садлівський). При забудові Києва домінує стиль "французького відродження". У такому стилі споруджено Український драматичний театр ім. І. Франка (арх. Г. Шлейфер, Є. Братман), національний оперний театр (арх. В. Шретер). Наприкінці ХІХ – початку XX ст. в українській архітектурі відбувається становлення нового напряму, що дістав назву стилю модерн. У стилі модерн збудовані перший в Україні критий ринок (Бесарабський) у Києві (арх. Г. Гай), міська залізнична станція (арх. О. Вербицький), власний будинок знаменитого київського архітектора В. Городецького. Отже, у ХІХ – на початку XX ст. українська культура продовжувала свій прогресивний розвиток, хоча це відбувалося в умовах систематичних утисків і заборон. Тому українська культура не могла нормально розвиватися за властивими їй еволюційними законами. Діячам культури доводилося долати не лише внутрішні суперечності та перешкоди, притаманні будь-якій культурі, але й великий політичний тиск із боку державних –російської, німецької, польської культур. Історія культури цього періоду ще раз доводить, що за відсутності держави без політичної, матеріальної, правової підтримки культура нації починає занепадати або продовжує свій розвиток через надзусилля.
Контрольні запитання
1. Який вклад зробив Т. Г. Шевченко у розвиток українскої культури?

2. Які навчальні заклади були засновані у XIX ст.?

3. Якого рівня розвитку досягла медицина в Україні? Назвати видатних вчених-медиків.

4. Яка увага приділялася питанням розвитку української мови?

5. Які твори української літератури були надруковані у даний період?

6. Які відомі постановки українського професійного театру?

7. Який заклад мистецтва був важливим центром художньою освіти? Які живописці навчалися в цьому закладі?
Тестові завдання
1. У якому році був виданий Валуєвський циркуляр:

а) 1864 р.;

б) 1863 р.;

в) 1867 р.


2. Хто брав участь в організації недільних шкіл:

а) М. Драгоманов, Ф. Гегель, Т. Шевченко;

б) П. Чубинський, М. Драгоманов, М. Полянський;

в) О. Стоянов, П. Житецький, Ф. Вороний.


3. Хто започаткував українську історичну романістику:

а) Г. Квітка-Основ'яненко;

б) П. Куліш;

в) Б. Грінченко.


4. У якому році була заснована державна консерваторія ім. М. В. Лисенка:

а) 1939 р.;

б) 1937 р.;

в) 1935 р.


5. У якому стилі споруджено будинок, у якому тепер розміщений університет ім. І. Франка:

а) русько-візантійський стиль;

б) класицизм;

в) неокласицизм.



Список літератури


  1. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: підручник/ [Н. Я. Горбач, С. Д. Гелей, З. П. Російська та ін.]. — Львів: Каменяр, 1992. — 166 с.

  2. Шевчук В. Із вершин та низин. Книжка цікавих фактів із історії української літератури / В. Шевчук. — К.: Дніпро, 1990. — 446 с.

  3. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: навч. посібник / М. Кордон. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 579 с.

  4. Семененко В. І. Історія України. З прадавніх часів до сьогодення: навч. посібник / В. І. Семененко. — Х.: Торсінг, 2000. — 480 c.

  5. Українська та зарубіжна культура: навч. посібник / [І. Зязюн, О. Семашко та ін.]; за ред. М. М. Заковича. — 3-тє вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2002. — 557 с.



3. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
Загальні вимоги та рекомендації. Виконання модуля самостійної роботи з історії української культури дає можливість більш глибокого вивчення матеріалу, який опрацьовується в модулях лекційних та семінарських занять. Крім того, студенти набувають навички творчого пошуку необхідної джерельної бази для розроблення питань, на які необхідно знайти відповідь.

Для опрацювання тем модуля самостійної роботи, на які планується 2 години, досить звернутися до підручників та навчальних посібників, що даються у списку рекомендованої літератури. Теми, на які планується 4 години, потребують пошуку додаткової літератури в бібліотеці, Інтернеті тощо. Основним способом виконання самостійної роботи є конспектування в окремий зошит, приблизний обсяг 4 – 8 стор. на тему залежно від її складності та важливості. Перш ніж конспектувати, слід уважно прочитати матеріал, визначити ключові моменти теми, скласти план викладення матеріалу у конспекті. Варто продумати, як можна використати опрацьований матеріал на семінарських заняттях.

Форма контролю отриманих знань – опитування на семінарських заняттях та підсумкова контрольна робота.

Методичні рекомендації до окремих тем.


Християнізація Київської Русі та її значення для розвитку української культури” – 4 год.

Тема є важливою з точки зору визначення факторів формування української культури, її національної самобутності. Прийняття християнства від Візантії у 988 році Володимиром Великим зумовило православний характер української духовності, а відтак і домінування візантійсько-православної традиції в розвитку усіх напрямків духовної культури України: храмового будівництва, іконопису, музичного і театрального мистецтва, образотворчого мистецтва, літератури, філософії тощо.

При опрацюванні цієї теми необхідно відповісти на питання:

1. Як пояснює літопис 1113 року вибір християнської віри Володимиром Хрестителем із Візантії?

2. Як вплинуло християнство на світогляд східних слов’ян, які до його прийняття були язичниками?

3. Яка принципова різниця між язичництвом та християнським віровченням?

4. Як позначилося прийняття християнства на розвитку архітектури та інших видах мистецтва Київської Русі?

5. Яку роль відіграла християнізація України-Русі у наближенні українського народу до західноєвропейської цивілізації?

6. Чи можна погодитися із тими дослідниками, які вважають, що прийняття християнства східними слов’янами у його православно-візантійській формі було трагічним вибором Володимира і що краще було приймати його у римсько-католицькому варіанті?

7. Яку роль відіграють християнські церкви у розвитку культури сучасної України?


Культура Візантії як джерело формування української культури” – 2 год.

Значення цієї теми є непересічним з огляду на складність цивілізаційного вибору України в геополітичній системі Схід – Захід, а також у наших взаємовідносинах із Росією як найбільш потужним у політичному відношенні сусідом, що є православним за віросповіданням. При розробленні теми необхідно звернути увагу на той факт, що після розпаду Римської імперії у V столітті центром культурного життя східної її частини стає Константинополь. Культура Візантії проіснувала близько тисячі років, а її досягнення в різних видах мистецтва були такими разючими, що невипадково її столицю називали Царгородом, або “майстернею вишуканої краси”. Культура Візантії стала джерелом розвитку різних напрямів мистецтва не лише для народів Східної Європи, але і для західноєвропейських країн і не в останню чергу вплинула на становлення культури блискучого Ренесансу.

Контрольні запитання

1. Що означає “візантизм” у трактуванні західників і слов’янофілів? Чому західні історики і культурологи надають йому негативного забарвлення?

2. Які наслідки для нашої культури мала концепція “Третього Риму”, висловлена російським ієрархом православної церкви Філофеєм невдовзі після захоплення Константинополя турками-мусульманами у 1453 році?

3. Як позначився культурний та політичний зв’язок Київської Русі з Візантією на цивілізаційному виборі Росії та України?

4. Хто із вітчизняних культурологів та істориків давав позитивні оцінки візантійсько-православному впливові на характер української культури? Які для цього є підстави?

5. Що таке цезаропапізм? Чи можна вважати його негативною рисою візантизму і як він проявляється у взаємовідносинах між церквою та державою Росії та Європи?

6. Як оцінював візантійське джерело російської та української культур відомий російський філософ В.В. Розанов?

7. У чому виражається вплив візантійської культури на культуру Західної Європи?


Історія українського градобудівництва та його роль у розвитку української національної культури” – 4 год.

Одним із факторів переходу від примітивної архаїчної культури до цивілізаційного розвитку народів світу є поява і розвиток міст як центрів культурного, мистецького, політичного, економічного, наукового і освітянського життя. Відомо, що розвинуті цивілізації Старого і Нового світів формувалися на основі зразкового містобудування найбільш розвинених країн світу. Тому невипадково високий розвиток духовної і матеріальної культури Київської Русі тісно пов’язаний із виникненням і розвитком великих, як на той час, міст – Києва, Чернігова, Львова, Луцька, Холма, Галича та багатьох інших. При розкритті теми звернути увагу, по-перше, на те, що після зруйнування Києва татарами у 1240 році інтенсивний розвиток міст України-Русі стає характерним для Галицько-Волинського князівства. По-друге, слід враховувати те, що розбудова міст на території Східної Європи здійснювалася як за зразками містобудування найбільш розвинутих країн світу, так і з урахуванням своєї національної специфіки.

Контрольні запитання

1. Яку роль відіграють міста у розвитку культури різних народів – їх науки, мистецтва, релігії, військового та політичного мистецтва?

2. Яку роль відіграв Київ у розвитку градобудівництва на території Східної Європи (зокрема, на території сучасної України)?

3. Які пам’ятки архітектури Києва засвідчують те, що при його будівництві архітектори спирались на способи зведення Константинополя?

4. Як виникали і розбудовувалися міста на території Північного Причорномор’я?

5. Яку роль відіграли грецькі міста-колонії Північного Причорномор’я для розвитку української міської культури? Яка роль Херсонесу в цьому плані?

6. Яка історія заснування міста Херсона?

7. Чим відрізняються міста Західної та Східної України?

8. У чому полягає специфіка середньовічних міст України та їх роль у розвитку національної культури?
Братський рух в Україні та його значення для збереження культурної ідентичності українського народу” – 2 год.

Становлення і творення культури тісно пов’язане з необхідністю збереження досягнутого рівня, національної специфіки та окремих її надбань. В історії розвитку української культури неодноразово поставала проблема збереження її національної ідентичності, можливості її поглинення (асиміляції) культурами більш потужних сусідів. Така ситуація, зокрема. виникла у період перебування України у складі Польсько-Литовської держави та Речі Посполитої, коли виникла загроза втрати своєї православної церкви та окатоличення православного українського народу. З огляду на необхідність збереження релігійної, а відтак і культурної ідентичності почали діяти братські рухи, які прагнули компенсувати бездіяльність православної церкви, яка переживала глибоку кризу через різні причини. Характерною особливістю діяльності братств була висока громадянська і національна свідомість їх учасників, меценатство, широка просвітницька робота серед найширших верств населення, утворення притулків для убогих громадян.

При вивченні теми звернути увагу на те, що братства спочатку виникали на західних землях України, а згодом утворювалися і в центральній Україні.

Контрольні запитання

1. Які основні напрямки діяльності братств в Україні?

2. Яку роль відігравала просвітницько-освітянська робота братств?

3. Які процеси в релігійно-культурному житті відбувалися у той час у Західній Європі? Як вони відбивалися на духовній атмосфері України?

4. Який характер мала літературна діяльність братств? У чому специфіка першої та другої хвилі полемічної літератури?

5. Які видатні діячі української культури виховувались і загартовувалися в діяльності братських рухів?

6. В яких містах діяли найбільш відомі братства?

7. Чи можна погоджуватись із тими дослідниками, які вважають, що громадянська активність учасників братств може бути прикладом для становлення громадянського суспільства в сучасній Україні?
Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії” – 4 год.

Важливим підґрунтям розвитку національної культури є діяльність культурно-освітянських осередків. Слід зазначити, що виникнення закладів вищої освіти в Україні було відносно пізнім, якщо порівнювати історію їх виникнення із країнами Західної Європи. Якщо на заході Європи університети починають активно виникати в ХІ – ХІІІ століттях, то в Україні першими навчальними закладами вищого типу вважаються Острозький культурно-освітній осередок (академія) та Києво-Могилянська академія, початок і розквіт діяльності яких припадає на ХVІ – ХVІІІ ст. Проте вони відіграли надзвичайно велику роль у розвитку вищої освіти в Україні та Росії, адже їх діяльність будувалася за кращими зразками західноєвропейської освіти та враховувала традиції вітчизняної освітянської науки.

Контрольні запитання

1. Яким чином була заснована Києво-Могилянська академія, хто з діячів української культури посприяв цьому?

2. Як організовувався навчальний процес у Києво-Могилянській академії?

3. Які дисципліни і за яким принципом читалися в цьому навчальному закладі?

4. Кого з видатних діячів української культури виховала академія?

5. Який внесок зробив Петро Могила у розвиток вищої освіти в Україні?

6. Який внесок відомих професорів Києво-Могилянської академії в утвердженні традицій вітчизняної освіти та науки?

7. Як вплинула Києво-Могилянська академія на розвиток вищої освіти в Росії?


Діяльність Кирило-Мефодіївського братства та її значення для культурної ідентифікації українського народу”– 2 год.

ХІХ століття є особливим в історії українського народу з точки зору національного та культурного його самовизначення. Середину цього століття інколи називають “весною народів”, або періодом національного пробудження європейських країн. Не обминули ці процеси й Україну, частина якої належала на той час Австро-Угорщині, а інша – Російській імперії. Царська Росія намагалася всіляко асимілювати українську культуру, знівелювати її релігійно-церковне, мистецьке життя, дискредитувати мову. Як відповідь на таку політику царського уряду в Києві 1846 року було засновано таємне Кирило-Мефодіївське братство, до складу якого входили високоосвічені і національно свідомі громадяни, серед яких були і Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Тарас Шевченко. Основні ідеї братства були викладені в “Книзі буття українського народу”, “Статуті слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія”, у відозвах “До братів-українців”, “До братів росіян”, “До братів-поляків”, а також в історичних працях М. Костомарова та П. Куліша. У березні 1847 р. член братства О. Петров (студент Київського університету) доніс царській охранці про його діяльність, і вона була заборонена.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте духовну та політичну атмосферу в Україні в період заснування Кирило-Мефодіївського братства.

2. Як вплинули ідеї німецького філософа історії Гердера на вироблення статутних положень діяльності братства?

3. Яке місце в сім’ї слов’янських народів відводили члени братства Україні?

4. Чому царський уряд заборонив діяльність Кирило-Мефодіївського братства, а найбільш активних його учасників було заарештовано?

5. Яку роль відіграв Т.Г. Шевченко в діяльності братства? Яка була його подальша доля?

6. Які наслідки діяльності братства в розвитку вітчизняних культурологічних концепцій?
Історія культурних взаємовідносин і взаємовпливів України та Росії” – 4 год.

У розвитку української культури важливу роль відіграли політичні та культурні взаємозв’язки із сусідніми країнами, передусім із Польщею та Росією. Після захоплення Візантії турками-мусульманами почала швидко зростати політична вага Росії, яка проголосила себе її наступницею у захисті православної віри. В історії культурних взаємовідносин Росії та України немає одностайної думки серед істориків і культурологів. Заважають різного роду упередження, причому як із боку тих дослідників, які стоять на позиціях москвоцентризу, так і тих, хто дотримується принципу києвоцентризму. Звісно, що у сфері культурних стосунків тривалі взаємозв’язки двох слов’янських православних народів приводили до взаємозбагачення, взаємообміну культурними цінностями, хоча в політиці було багато чого такого, насамперед, це асиміляційна політика царського уряду. В розробленні цієї теми важливо спиратися на принципи наукового об’єктивного аналізу, гердерівської ідеї рівноцінності всіх національних культур, історизму тощо.

Контрольні запитання

1. Як у цілому можна оцінити взаємовідносини України та Росії у сфері культури, починаючи з ХV ст.?

2. Як вплинула культура українського народу на розвиток окремих напрямків російської культури?

3. Якою була мовна політика царського уряду стосовно України, які її наслідки?

4. Які історичні факти підтверджують позитивний вплив української культури на культуру російського народу?

5. Чи правомірно говорити про досягнення української культури в радянський період, чи лише про втрати?


Історія українського книгодрукування” – 2 год.

Однією з основних функцій культури є збереження та передача цінної інформації наступним поколінням. Значення цієї функції стало особливо помітним після винайдення книгодрукування, що дало змогу значно розширити загал населення, який залучався до “книжної мудрості”. Відомо, що в Європі книгодрукування було винайдено німецьким вченим і механіком Гуттенбергом в Майнці у 1445 році. Початком українського книгодрукування вважають 1574 рік, у якому книгодрукар Іван Федоров у Львові надрукував “Апостол”. Однак перші друковані книги українських авторів з’явилися набагато раніше, що свідчить про їх великий інтерес до книгодрукарської справи.

Контрольні запитання

1. Книги яких українських авторів були першими друкованими виданнями?

2. Хто і де першим надрукував книги кирилицею?

3. Які були важливі центри книгодрукування в Україні у ХVІ – ХVІІ століттях?

4. Яку роль в розповсюдженні друкованого слова відіграла друкарня Острозького освітньо-культурного осередку?

5. Який внесок друкарні Києво-Печерської лаври у розвиток книгодрукування в Україні?

6. Яка література за змістом друкувалася в Україні в перші роки виникнення книгодрукування?

7. Які видатні пам’ятки відомі з історії українського книгодрукування?

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка