Методичний порадник "Сучасні освітні технології."



Скачати 391.99 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації05.03.2016
Розмір391.99 Kb.
  1   2   3

Методичний порадник "Сучасні освітні технології."

Методичний порадник  "Сучасні освітні технології. Типи та види уроків, методика їх вибору ".  



"Сучасні освітні технології. Типи та види уроків, методика їх вибору "сучасні освітні технології

Методичний порадник

 Зміст
1. Вступ. Технологічний підхід у професійній освіті стор. 5
2. Особистісно орієнтована освітня технологія стор. 8
3. Вимоги до сучасного уроку стор. 13
4. Типи та види уроків теоретичного навчання, методика 
підготовки до них стор. 16
5. Шляхи удосконалення уроків стор. 24
6. Зразки розгорнутих планів уроків української мови з
використанням професійно значущого матеріалу
7. Література стор. 38

І. Технологічний підхід у професійній освіті

Освітні системи в будь-якій країні світу повинні сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Незадоволення багатьох країн результатами системи шкільної освіти сьогодні призвело до необхідності її реформування. Для цього важливо було розробити стратегічний напрям розвитку професійної освіти на перспективу. Головною є проблема вивчення пріоритетів освіти та її реформування. На запитання: ”Чого ви очікуєте від школи?” роботодавці, бізнесмени, політичні діячі, керівники шкіл та вчителі відповідають: “Треба виховувати дитину, яка вміє спочатку самостійно вчитись, а потім самостійно та творчо працювати і жити”. В школі учень повинен навчитися, в першу чергу, самостійно формувати мету та шляхи її досягнення. Цього досягти значно важче, ніж навчати читати, писати та лічити.


Результати численних вітчизняних досліджень свідчать про те, що школярі погано володіють методологічними та економічними знаннями. Більш високий рівень знань вони виявляють, оволодіваючи фактологічним матеріалом, уміють відтворювати знання та застосовувати їх у знайомій ситуації. Нетрадиційна постановка питання значно знижує результативність відповідей учнів. Щодо вміння інтегрувати ці знання та застосовувати їх для одержання нових знань і з’ясування явищ, які відбуваються у навколишньому світі, то тут результати наших школярів були значно нижчими.
Таким чином, головний стратегічний напрям розвитку світової та вітчизняної системи освіти лежить в площині вирішення проблем розвитку особистості учня та вчителя, технологізації цього процесу.
Проблема сьогодні полягає в тому, щоб надати вчителю методологію вибору та механізм реалізації відібраного вченими змісту освіти в реальному навчальному процесі як з урахуванням інтересів та здібностей учнів, так і його особистої творчої індивідуальності. Окремі форми і методи навчання повинні поступитися цілісним педагогічним технологіям загалом і технології навчання – зокрема.
Про педагогічні технології тепер говорять усюди – у пресі, на педагогічних нарадах, на науково - практичних конференціях.
Що таке “технологічний підхід у навчанні”? Яким чином учителю вибрати технологію, яка дозволить максимально використати власний творчий потенціал?
Серед недоліків сучасної освіти назвемо такі:
1. Середня тривалість навчального дня учнів 9 – 11 класів сягає 14 – 16 годин.
2. Тільки 10% учнів можна вважати відносно здоровими, кожний третій має психологічні та нервові відхилення (за даними професора С.Р. Вершловського).
3. Провідним мотивом навчальної діяльності у 70% учнів є страх отримати погану оцінку, не скласти залік, виявити себе нездібним в очах товаришів, страх перед батьками, вчителями тощо.
4. Пізнавальний мотив та мотив самореалізації особистості відзначається тільки у 4% учнів.
Сьогодні обсяг освіти перевищує всі допустимі норми сприйняття учнем. Стандарти в оволодінні навчальним матеріалом повинні бути знижені в декілька разів. Криза освіти пов’язана з неможливістю повноцінного засвоєння учнем обсягу інформації, який весь час зростає. Світ розірваний в уяві учня на окремі закони, факти, концепції, цілісної картини при такому навчанні скласти не можна. Учень зобов’язаний вивчати та вважати важливим те, що він сам важливим для себе не визнає, а це, в свою чергу, не дозволяє учневі повноцінно сприймати та засвоювати матеріал. Цей внутрішній конфлікт виливається у невмотивовані протести, які і сам учень не завжди може пояснити. Таким чином керування навчальним процесом робить навчання учнів натаскуванням.
Педагогічна дійсність минулого і сьогодення характеризується досить різноманітними поглядами на організацію і зміст навчання дітей. Найбільш продуктивним був кінець 50-х – початок 60-х років ХХ століття, відзначений активними освітніми шуканнями світових масштабів, які зумовили розквіт двох традиційних напрямків удосконалення системи освіти – відбір змісту і створення технологій його опрацювання.
Освітня технологія – це модель спільної роботи вчителя і учнів з планування, організації та проведення реального процесу навчання за умови забезпечення комфортності для всіх суб’єктів освітньої діяльності.
Вибір освітньої технології – це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактик навчання та стилю роботи вчителя з учнем. У зв’язку з цим постає низка правомірних запитань, пов’язаних із спробами практичного втілення освітніх технологій:
1. Чому на початку технологізацій навчання і донині головною дійовою особою технології прийнято вважати тільки учня як суб’єкта освітньої діяльності?
2. Чому зміна освітньої парадигми в Україні, яка передбачає технологічну реконструкцію навчання, не супроводжується його науково-методичним і технічним забезпеченням?
3. Чому освітні технології рішуче і однозначно зводяться переважно до технологій здійснення навчання і зовсім ігноруються проблеми технологій виховання?
Предметом освітньої технології обов’язково має бути формування потрібного професійного забезпечення, новий зміст технологічного потенціалу вчителя, його модернізований обсяг, нові якісні параметри (прогнозування змісту, форм і способів організації та проведення педагогічного процесу, характер діяльності вчителя, особливості пізнавального спілкування, особистісні характеристики).
Провідним суб’єктом технологізації процесу навчання є вчитель з притаманними йому педагогічними вимогами і впливами, особливостями фахової самореалізації. Допоміжним фактором, коригувальним чинником цього процесу має бути діяльність учнів – їх особистісні інтереси, потреби, можливості, досягнення, способи і форми пізнавального самовиявлення.
Безумовно, саме учень є головною дійовою особою у навчанні, але тільки на рівні реалізації своєї мети, а не у виборі технології навчання. Для дитини не існує традиційної чи інноваційної технології. Є звичні або нові способи діяльності на уроці, запропоновані вчителем. 
Нижче наведені створені за останні роки освітні технології, кінцевою метою яких є гармонійний розвиток особистості дитини і дорослого:
 особистісно орієнтована освіта і технології;
 вальдорфська педагогіка;
 технологія саморозвитку;
 технологія організації групової навчальної діяльності учнів;
 технології розливального навчання;
 технології формування творчої особистості;
 технологія навчання як дослідження;
 проектна технологія;
 нові інформаційні технології навчання;
 педагогічна технологія “Створення ситуації успіху”;
 сугестивна технологія.
Не дивлячись на їх різноманіття, центральною ланкою реалізації освітньої технології, найвищим ступенем її розвитку і втілення, системним виявом ефективності і результативності, має бути урок як основна форма організації шкільного навчання. Тільки на уроці набувають цілеспрямованого вияву всі способи і форми взаємодії вчителя й учнів, що прогнозуються процесуальною частиною технології.
Найбільш повне зібрання окремих інноваційних процедур не забезпечують необхідної результативності, доки вони не будуть вписані у чітку системну дидактичну структуру – урок – у же на рівні створення технології.
Слід зазначити, що інноваційною освітньою діяльністю є розробка, поширення та застосування освітніх інновацій.
Освітніми інноваціями є вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності.
Освітні процеси в Україні завжди відзначалися неординарністю пошуків нових підходів до навчання і виховання дітей. Проте, поспішливість при зміні усталених поглядів і швидкість впровадження сьогочасних забаганок не завжди відповідають дійсним потребам і можливостям соціально-економічного розвитку суспільства.
У поле зору творців сучасних педагогічних теорій чомусь рідко потрапляють шляхи ефективного використання наявного професійного досвіду, вивчення особистих запитів практичних працівників та їх можливостей поводити відповідну роботу.
При реформуванні освітньої діяльності з поля зору їх ініціаторів та виконавців також часто випадають продуктивні зв’язки нового і традиційного. Останнім часом у педагогічній періодиці набули нав’язливого поширення порівняльні паралелі типу: “традиційна система – інноваційна система”, “традиційний урок – сучасний урок” тощо, де ні перше, ні друге поняття не означуються. Неупереджене вивчення їх змісту підводить до висновку, що традиційність ототожнюється з архаїчністю принаймні трьохсотлітньої давності. 
Сучасні нововведення в організацію шкільного навчання і виховання насамперед вражають розмаїттям нових термінів і блиском дефініцій тих понять, назви яких запозичені з інших мов. Та навіть несміливі спроби вчителя - практика розібратися у цьому дивосвіті інноваційних педагогічних технологій змушують зробити несподіваний висновок: усі вдосконалення змісту, методів, засобів і організаційних форм навчання переважно зводяться до вічної проблеми – удосконалення класно-урочної системи, розширення обсягу цього поняття, уточнення його дидактичного змісту, з’ясування місця і ролі вчителя у процесі викладання, позиції учня у навчанні. Адже основні положення “Великої дидактики” Яна Амоса Коменського, як і сутність класно-урочної системи, ще не одержали категоричного заперечення в жодній інноваційній освітній системі, крім хіба що індивідуального комп’ютерного навчання, яке теж враховує і розвиває на якісно новому рівні здобутки своїх видатних попередників.
Численні переоцінки освітніх цінностей, безумовно, виправдані зміною пріоритетів поступального розвитку, не спричинили масового розповсюдження навчальних систем, докорінно відмінних від класно-урочної, навіть не зумовили тих структурних змін, які б принаймні остаточно розхитали чи деформували їх підвалини. Причини зрозумілі: масовість, доступність, пластичність і одночасність класно-урочного навчання є не останніми чинниками у забезпеченні освіченості широких верств людської спільноти. 
Необхідно зазначити, що нові зміни не завжди викликані бажанням учителя осучаснити зміст власної роботи. Іноді вони продиктовані реальним станом освітньої справи і переважно не найкращим.

ІІ. Особистісно орієнтована освітня технологія

"Чи думаю я про дітей?" - запитання із запитань, 


яке повинно виникати у педагога, 
перш ніж він починає справу...
Відповідно до статті 31 Закону України “Про загальну середню освіту” Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 року № 24 затверджений Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, зміст якого створює передумови:
- для всебічного розвитку ососбистості і визначається на засадах загальнолюдських та національних цінностей, науковості і систематичності знань, їх значущості для соціального становлення людини, гуманізації і демократизації освіти, взаємоповаги між націями і народами;
- для надання навчанню українознавчої спрямованості, що безпосередньо забезпечується вивченням загальноосвітніх гуманітарних предметів;
- для індивідуалізації та диференціації навчання, його профільності, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетентності учнів.
Зміна змісту освіти на сьогоднішньому етапі розвитку вітчизняної школи веде до зміни її технологій, надає їй особистісної спрямованості, в основу якої покладене визнання індивідуальності, самобутності й самоцінності кожної людини, її розвитку не як “колективного суб’єкта”, а передовсім як індивіда, наділеного своїм неповторним суб”єктивним досвідом.
Термін “особистісно орієнтоване навчання” означає досвід життєдіяльності, набутий дитиною до школи в конкретних умовах сім’ї, соціокультурного оточення, в процесі сприймання і розуміння нею світу людей і речей.
Основні його положення:
- особистісно орієнтоване навчання має забезпечувати розвиток і саморозвиток особистості учнів, орієнтуючись на виявлення його індивідуальних особливостей як суб’єкта пізнання і предметної діяльності;
- освітній процес надає кожному учневі можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці, враховуючи його здібності, нахили, інтереси, ціннісні орієнтації та суб’єктивний досвід;
- зміст, методи і засоби освітньої діяльності добираються й організовуються так, щоб учень міг виявити вибірковість до предметного матеріалу, його виду і форми;
- критеріальна база особистісно орієнтованого навчання враховує не тільки рівень наявних знань, умінь, навичок, а й сформованість певного інтелектуального потенціалу (його властивості, якості, характер прояву);
- освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є основним засобом становлення духовних та інтелектуальних якостей учня, що стає основною метою сучасної освіти;
- навченість і освіченість не тотожні за своєю природою і результатами поняття. Навченість шляхом оволодіння знаннями, вміннями та навичками забезпечує соціальну і професійну адаптацію в суспільстві. Освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливість його творчого перетворення, сприяє широкому використанню суб’єктивного досвіду в інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій оточуючої дійсності на основі особистісно значущих цінностей і внутрішніх установок;
- особистісно орієнтоване навчання будується за принципом варіативності, тобто визнання різноманітності змісту і форм навчального процесу, вибір яких здійснюється викладачем-предметником або вихователем з урахуванням мети розвитку кожної дитини, її педагогічної підтримки у пізнавальному процесі та життєвих обставинах.
Технологізація особистісно орієнтованого освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального матеріалу, методичних рекомендацій до його застосування, типів навчального діалогу, форм контролю за особистісним розвитком учня в ході навчально-пізнавальної діяльності. Тільки при реалізації принципу суб’єктивності освіти можна говорити про особистісно орієнтовані технології.
Головні вимоги до особистісно орієнтованих технологій можна сформулювати наступним чином:
- навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб’єктивного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;
- виклад знань викладачем повинен бути спрямованим не тільки на розширення обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а також на постійне перетворення набутого суб’єктивного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;
- активне стимулювання учня до самооцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями;
- конструювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учневі вибирати його зміст, вид та форму при виконанні завдань, розв’язуванні задач тощо;
- виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, стійко, продуктивно;
- необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, а й головним чином процесу учіння;
- освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, оцінку навчання (учіння) як суб’єктивної діяльності.
Дані вимоги до освітніх технологій зумовлюють розробку інноваційних методик інтерактивного навчання, спрямованих на формування особистості, яка адаптована до конкретних соціальних умов.
Традиційних уроків замало для раціональної організації навчання, зважаючи на обсяг навчального матеріалу, його об’єктивну складність. Тому урок, як і вся система навчання, останнім часом зазнає істотних змін.
Поряд з традиційними, все частіше викладачі використовують нетрадиційні тобто нестандартні уроки: робота в малих групах, дискусія, дидактичні ігри, такі форми роботи як “мікрофон”, “мозкова атака”, “акваріум”, “навчаючись-учусь”, інсценізація.
Використання інтерактивних методів навчання, під якими розуміємо методи, що спонукають учнів до взаємодіяльності, діалогу з іншими суб’єктами навчального процесу та засобами навчання.
Інтерактивні методи сприяють розвиткові комунікативних умінь і навичок учнів, їхньої пізнавальної діяльності, установленню емоційних контактів між учасниками навчально-виховного процесу. Крім того, методично правильне використання інтерактивних методів дає змогу викладачеві створити умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою інтелектуальну спроможність, що робить урок продуктивним, дає можливість висловити думки кожному учневі, відповідаючи по черзі на поставлені запитання.
Сучасна педагогіка визначила учня суб’єктом, рівноправним партнером процесу навчання. Нова педагогічна парадигма (теорія, визнані досягнення, модель) спрямовує викладача на діалог з учнем. Отже, є всі підстави говорити про діалогізм навчання, необхідність розширити межі діалогового поля, залучення учнів до діалогу з автором підручника чи тексту, викладачем, однолітками.
Близько 2,5 тис років тому Конфуцій сказав:
ТЕ, ЩО Я ЧУЮ, ЗАБУВАЮ,
ТЕ,ЩО Я БАЧУ, ПАМ”ЯТАЮ,
ТЕ,ЩО Я РОБЛЮ, Я РОЗУМІЮ.
І тільки зараз ці три прості твердження обґрунтовують необхідність змін у системі навчання. За результатами дослідження проведеного Національним тренінговим центром у 90-х р.р. видно, що найменших результатів можна досягти за умови пасивного навчання (лекції – 5%, читання – 10%), а найбільших за умови інтерактивного (дискусійні групи – 75%, навчання інших і засвоєння отриманих знань відразу ж після засвоєння – 90%). Досягнення середнього рівня в процесі засвоєння відео-аудіо матеріалів – 20 %, демонстрація 30%.
Ці дані підтверджуються дослідженнями сучасних психологів. За їхніми оцінками учень, може, читаючи очима запам’ятати 10% інформації, слухаючи – 26%, розглядаючи – 30%, обговорюючи – 70%, спільна діяльність, діяльність з обговоренням – 90%, навчання інших – 95%.
Отже, набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча, розповісти – набагато простіше, доступніше і безумовно, швидше. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше.
Процес навчання не автоматичне викладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи учня і його власної активної участі в цьому процесі. Пояснення і демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх стійких знань. Цього можні досягти тільки за допомогою інтерактивного навчання
Існує один аспект у системі освіти, якого сучасні зміни торкнулись несуттєво. Це провідна організаційна форма навчальної: діяльності - урок. Урок є основоположним елементом. освітньої системи. З яких би позицій не розглядалась загальна освіта, будь-який її аспект так чи інакше націлений на організацію і проведення ефективного уроку.
На жаль, в сучасних умовах у переважній більшості учні, продовжують одержувати готові знання, урок ведеться у формі монологу викладача. Якщо такий підхід здійснювати регулярно і протягом довгот часу, то ми отримуємо низку негативних наслідків: нездатність, учнів до аналізу, до самостійного осмислення інформації, до прийняття незалежних рішень та ін.
На таких уроках наростає стомлюваність учнів. Вони стомлюються не стільки від великих об'ємів матеріалу, яким оволодівають ( так звані перевантаження, про які говорять)., скільки від недосконалості технології уроку, від методичної одноманітності й власної пасивності.
Одноманітність і пасивність у навчальній діяльності формують в учнів безсилля при розв'язуванні проблем, які виникають у житті, безініціативність, утриманство. Дійсно, з часом вони звикають до того, що їм усе дається в готовому вигляді, думати не треба. Вони і не вчаться думати самі. З цим вони й виходять у життя.
Таким чином, суспільно-економічна криза, яка виникла у нашій країні, втягнула в цей стан і систему освіти Однак, проблеми, що заявились в освіті сприяли "вибуху" творчої активності педколективів, наполегливому і часто результативному пошуку нових технологій навчання, які генеральною освітньою метою сучасної школи визначили збереження і розвиток індивідуальної своєрідності особистості учня.
У підлітковому віці, як правило, з'являється проблема падіння мотивації навчання. Проте, якраз у цьому віці є один важіль мотивації, причому досить вагомий, якщо викладач може на нього спиратись. Це - провідна діяльність підлітка, суть якої - суспільна значущість. Досвідчені педагоги активно включають комунікативний компонент у навчальну діяльність: посилюючи не інформаційний потенціал уроку, а ціннісний. Такий підхід де організації навчання називається особистісно орієнтованим.
При такому підході до навчання у центрі уваги викладача при підготовці до уроку знаходиться не середній учень, а кожний як особистість самобутня і унікальна. Визнання учня головною фігурою навчально-виховного процесу є основою особистісно орієнтованого навчання. Як головні можна виді лити такі його завдання:
- розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожної дитини;
- максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний досвід дитини;
- допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;
- сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати його лінії.
Технологія особистісно орієнтованої дидактики дозволяє зберегти позитивне ставлення до навчання у підлітків. Завдання викладача - об'єднати "хочу" і "можу" учня, в результаті чого відбувається психологічне новоутворення - спрямування особистості на діяльність, яка
емоційно переживається як задоволення. Цього ефекту можна досягти шляхом застосування відповідних підходів до навчання, один з яких - апробований, цікавий, творчий - це інтерактивне навчання.
При інтерактивному навчанні процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове), де учень і викладач є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Педагог виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Більшість педагогів і науковців у цілому світі сьогодні погоджуються з тим, що треба переходити від "передачі знань" до "навчання життю". Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь, навичок і цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дозволяє педагогу стати справжнім лідером учнівського колективу. 
Тож, прості твердження Конфуція обґрунтовують необхідність використання в системі освіти активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого філософа, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу і чую, я трохи пам'ятаю.
Те, що я чую, бачу і обговорюю-я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю і роблю - я набуваю знань і навичок.
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
У сучасних, методичних віщаннях., які розкривають суть інтерактивного навчання та його переваги над іншими формами навчальної діяльності, ці слова відображаються у схемі, що дістала назву "Піраміда навчання".
Інтерактивні технології охоплюють чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи й прийоми, що стимулюють процес пізнання, а також умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів. Технологія інтерактивного навчання - така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за виконання якою він повинен публічно відзвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.
Однак, розглядаючи інтерактивні технології як інноваційні, слід пам'ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо реальні люди, котрі її втілюють, не сприйматимуть її як цілісну систему в єдності компонентів і взаємозв'язків. Розроблена і описана технологія ~ це одне, а її реалізація на уроці - зовсім інше, бо несе відбиток особистості, інтелекту конкретного викладача.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка