Методика ознайомлення дітей з предметним довкіллям



Сторінка1/24
Дата конвертації22.02.2016
Розмір4.57 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

МЕТОДИКА ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПРЕДМЕТНИМ ДОВКІЛЛЯМ

Розділ 1. Науково - теоретичні засади ознайомлення дітей з довкіллям



1.1. Предмет і завдання методики ознайомлення дітей з довкіллям

Кожна наука має свій предмет дослідження. Так, педа­гогіка вивчає проблеми виховання, навчання й освіти на різних сходинках розвитку особистості; психологія - за­кономірності та механізми розвитку психіки людини, математика - кількісні просторові відношення, анатомія і фізіологія - будову і функціонування людського організму тощо.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям - це педа­гогічна наука, що вивчає закономірності засвоєння дити­ною узагальнених цілісних емпіричних уявлень та системи знань щодо довкілля (природне, предметне, соціальне) і місце в ньому людини; про її духовну спадщину; специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування у дітей потреби пізнати довкілля, культури поведінки в довкіллі.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

Людина - свідома істота, наділена мозком і мовою, що дає їй можливість пізнати і зрозуміти закономірності довкілля, у якому вона живе, перейти у процесі пізнання від явищ до сутності, зрозуміти внутрішню будову предметів і явищ довкілля, правильно їх пояснити і використовувати набуті знання у своїй практичній діяльності.



Об'єктом методики ознайомлення дітей з довкіллям є пізнавальна діяльність дітей у довкіллі.

Предмет методики - формування у дітей системи знань та цілісних емпіричних уявлень про довкілля, цілісну картину світу та місце людини в довкіллі.

Кінцевою метою навчально-виховної роботи з дітьми щодо ознайомлення їх з довкіллям є виховання соціально активної "творчої особистості, здатної дбайливо ставитися до природи, світу речей, самої себе, інших людей, розуміти значення життя як найвищої цінності, виховання у дитини свого власного "Я", свого місця серед інших людей, віри у свої сили та здібності.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям як наука має свої терміни і фундаментальні поняття, що становлять її основу.



Довкілля - це життєвий світ, що оточує дитину, в якому вона живе з перших днів свого життя, який вона пізнає і який дає їй можливість формувати образ свого "Я", себе як особистість.

Довкілля - це середовище життя, з яким жива істота пов'язана обміном речовин, енергії, інформації, середо­вище, що постає перед дитиною як цілісність (цілісна картина світу), у якому все органічно взаємопов'язано.1

Довкілля у широкому розумінні цього слова - це вся наша планета Земля, це Космос, це все те, що певним чином

1 Ільченко В.Р., Туз К.Ж. Освітня програма "Довкілля". Концептуальні засади. Інтеграція змісту природничо-наукової освіти. - К.; Полтава, 1999. -С. 31.


10

11


Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям


впливає і визначає життєвий цикл людини як біологічної і соціальної істоти. У вузькому розумінні, це поняття визна­чає конкретне середовище, що оточує дитину безпосередньо (природне, предметне, соціальне).

Природне довкілля - це явища природи, жива і нежива природа, за якими спостерігає дитина; у процесі спостере­жень за явищами природи і дослідницької діяльності в дітей формується інтегральний "образ" знань про природу ("образ природи"). Предметне довкілля - це предметне сере­довище, в якому дитина живе, це предмети побуту (посуд, меблі, одяг тощо), мистецтво, транспорт тощо.

Соціальне довкілля - це система взаємовідносин, що склалась у суспільстві, в конкретному соціумі; це люди, суспільство, певна спільнота, соціальне довкілля люди створюють самі за певними законами і нормами спілкуван­ня; це суспільні матеріальні і духовні умови життєдіяль­ності особистості.

Соціальна дійсність - це конкретні події у суспільстві, спільноті, товаристві (у дошкільному закладі, сім'ї, школі тощо), факти, взаємовідносини в певний період життєдіяль­ності суспільства та окремих людей.

Середовище - сукупність умов, що оточують людину та взаємодіють з нею як з організмом і особистістю. Середови­ще може бути найближчим (родина, сім'я, родичі, друзі), далеким (суспільний устрій), зовнішнє, внутрішнє, пасивне, активне, актуальне, розвивальне.

Стихійному, не стимульованому середовищу властива пасивна взаємодія дитини з довкіллям і дорослими. Дитина відчуває вплив середовища опосередковано у процесі що­денного перебування у природно-предметному та соціаль­ному довкіллі (в сім'ї, у дворі, з друзями, у дошкільному закладі).

Стимульоване середовище - це максимально активна ініціативна взаємодія дитини з довкіллям та іншими

12

-



учасниками соціуму; це занурення дитини педагогом в ак­тивну пізнавальну і комунікативну діяльність у дошкіль­ному навчальному закладі і сім'ї.

Розвивальне середовище створює потенційні можливості для позитивного впливу різноманітних факторів у їх взаємодії на інтелектуальний розвиток дитини і формування цілісної особистості.

Соціальна ситуація розвитку - сутнісна характеристика вікового періоду розвитку, що була введена Л.С.Виготським. Соціальна ситуація розвитку - це єдине і неповторне для певного вікового періоду відношення між дитиною і середо­вищем (природним, предметним і соціальним довкіллям).

Соціалізація дитини - процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвиток як цілісної особистості. На соціалізацію особистості впливають мікро-, мезо-, і макро-фактори.

Мікрофактори - це сім'я, батьки, родичі, спілкування з однолітками (друзями); дошкільний навчальний заклад, школа.

Сім'я відіграє найважливішу роль у соціалізації осо­бистості дошкільника. Зазначимо, що для розуміння сучас­ної ситуації родинного виховання важливо усвідомити змінні процеси, пов'язані з новим типом культури міжпоколінних відносин. М.Мід виокремив три типи культури міжпоко­лінних відносин, які визначають характер навчання, освіти -постфігуративна, кофігуративна та префігуративна. Для першого типу характерним є передавання у незмінному вигляді з боку старшого покоління та прийняття на віру заданих дорослим світом "нормативів" поколінням нащад­ків. Виходячи з того, що постфігуративна культура нама­галась зберегти себе без змін, пріоритетними були репро­дуктивні методи навчання. Наслідки цього типу культури проявляються і в сучасній освіті - в її змісті, методах та організації.

13

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям


Кофігуративний тип культури передбачає, що діти й дорослі вчаться у своїх сучасників, зокрема своїх одноліт­ків, хоча традиції, норми життя, задані предками, для них також мають велике значення. Цей тип культури в освітньому процесі породжує стосунки співпраці між педагогами та дітьми як рівноправними партнерами.

Префігуративна культура, за словами М.Міда, відобра­жає наш час, "де дорослі вчаться у своїх дітей або разом з ними", адже вони, як і діти, можуть лише спрогнозувати, яким буде майбутній світ, отже, приречені на життєтвор-чість. З огляду на принципово інші умови життєдіяльності, задані цим типом культури, організаційні форми, методи навчання, характер взаємин суб'єктів освітнього процесу також мають оновитися, бо вони не можуть залишатися такими, якими були раніше1.

Перехід до префігуративної культури відзначився оновленням значень ключових педагогічних понять і кате­горій. Так, поняття освіта, починаючи з епохи Відроджен­ня, розумілась як спосіб висвітлення, розкриття, розвитку в глибинах особистості себе самої, власних схованих потен­цій; формування людиною образу свого Я через саморозвиток, заохочення, входження у культуру, у світ, у спілкування з іншими. Проте паралельно існувало інше визначення, що акцентувало увагу на заданий зовнішніми умовами процес набуття знань, умінь, навичок. Лише у префігуративній культурі суть освіти не тільки визначається, а й технологічно розробляється як керована ззовні самоосвіта.

Мезофактори - це відповідні етнокультурні умови, у яких виховується і навчається дитина. Кожний етнос має свої специфічні риси, які становлять його менталітет і на­ціональний характер. Етнокультура передається дитині насамперед від батьків у сім'ї, які є носіями цієї культури.



1 Мид М. Культура и мир детства: Избр. произведения. -М.: Наука, 1988.
-429 с. ' /

Крім того, до мезофакторів належить і природне довкілля (клімат, географічне розташування місцевості, вода, їжа тощо).

Макрофактори - це космос, планета, суспільство, дер­жава. Самі ці фактори створюють передумову для вихо­вання толерантності, планетарного мислення, взаємовідно­син між людьми планети Земля. Цілісна картина світу - це природа, Космос, предмети, явища, люди у їх взаємозв'язку взаємозалежності співіснування (у просторі, часі, послідовності тощо).

Для того, щоб виховати цілісну особистість у процесі її взаємодії з довкілля, вихователь навчального дошкільного закладу повинен оволодіти відповідними методиками і технологіями залучення дітей до активної пізнавальної діяль­ності та ініціативної взаємодії з іншими суб'єктами соціуму.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям у дошкільному навчальному закладі спрямована на професійну підготовку майбутніх вихователів до роботи з дітьми в довкіллі (при­родному, предметному, соціальному). Як і в будь-якій фахо­вій методиці, можна виокремити фундаментальні і прикладні завдання професійної підготовки майбутнього вихователя. До фундаментальних завдань належать:


  • розробка на науково-теоретичних засадах цілісної системи інтегрованих знань про довкілля (природне, предметне, соціальне), дії дитини в довкіллі, безпеку її життєдіяльності;

  • озброєння майбутніх вихователів методикою фор­мування у дітей елементів природничо-наукової картини світу; оволодіння студентами системою загальних та специфічних законів про природу, соціум та поняттями, що пов'язані з ними;

  • озброєння майбутніх вихователів знаннями про об'єкти, явища, процеси, з якими діти зустрічаються у довкіллі, та характером взаємовідносин у соціальному довкіллі, пов'я­заними із впливом на них мікро-, мезо- і макрофакторів;


14

15


Алла. Богуш, Наталія Гавриш

  • дослідження процесів взаємодії дитини із довкіллям через організацію відповідного розвивального середовища;

  • вивчення закономірностей інтелектуального розвитку дитини, процесів її соціалізації та формування цілісної осо­бистості дитини;

  • визначення принципів, форм, засобів, методів і прийо­мів роботи з дітьми в довкіллі.

Прикладні завдання у фахових методиках визначають­ся традиційно за такими напрямами: Чого навчати? Як учити? Кого вчити? Відповіддю на ці запитання і є кон­кретні завдання, які повинен вирішити вихователь у практич­ній навчально-виховній роботі в дошкільному навчальному закладі.

Серед них пізнавальні, розвивальні і виховні завдання. Пізнавальні завдання:

— формування у дітей узагальнених цілісних емпіричних
уявлень та системи знань про живу і неживу природу,
причинні взаємозв'язки і взаємодії у природі;


  • дати поняття про природне довкілля як цілісний організм, у якому взаємодіють повітря, вода, ґрунт, росли­ни, тварини, люди, предмети у їх багатоманітності, єдності, русі й мінливості;

  • прищепити практичні вміння діяти у природному і предметному довкіллі;

  • сформувати систему знань про суспільство, свою Батьківщину — Україну, її історичні витоки, духовну спад­щину українського народу, його символи, обереги, тра­диції, звичаї, культуру; взаємозв'язок культур у багатона­ціональній державі;

  • сформувати теоретичне підґрунтя для подальшого інтелектуального розвитку дитини в початковій школі.

Розвивальні завдання Розвивати:

— сенсорну сферу дитини, відчуття насолоди від спосте­


режень і результатів праці у природі; стійкий інтерес до
природних явищ і природи;

16

Методика ознайомлення дітей з довкіллям



  • екологічне мислення і світорозуміння, позитивно-емоційне природоохоронне ставлення до довкілля;

  • науковий світогляд, прагнення до активного пізнан­ня свого предметного та соціального довкілля, самовизна­чення у ньому;

  • первинні ціннісні орієнтації у різних галузях сус­пільного життя, культурній та державній спадщині українсь­кого народу, особистої культури в довкіллі;

  • соціальні емоції, почуття та соціально-значущі моти­ви поведінки, бажання допомогти іншим, виявити увагу до старших, однолітків;




  • вміння встановлювати контакти і спілкуватися з дорослими та однолітками, дотримуючись норм етикету;

  • усвідомлення свого "Я" (фізичного, психічного, со­ціального), свого місця серед інших людей.

Виховні завдання Виховувати:

  • дбайливе ставлення до природи, відчуття відпові­дальності за те, що відбувається навколо неї внаслідок дій людини у природі; культуру пізнання та екологічну культуру;

  • соціально активну творчу особистість, здатну дбайливо ставитися до природи, світу речей, самої себе, інших людей, розуміти значення життя як найвищої цінності;

  • любов до рідної природи, землі, краю, Батьківщини — України, її минулого і сьогодення, повагу до державних символів, українського народу, мови, культури, традицій, батьків, родини;

  • патріотизм, громадянськість, моральну, духовну, фі­зичну, психічну культуру, культуру почуттів і спілку­вання.

Виховання у дитини свого власного "Я", свого місця серед інших людей, віри у свої сили та здібності.

Для реалізації означених завдань, потрібно створити педагогічні умови навчально-виховної роботи в довкіллі. А саме:

17

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям


— готовність вихователів до змістової, насиченої, різно­
манітної діяльності з дітьми в довкіллі (природному, предмет­
ному, соціокультурному);


  • програмно-методичне і дидактичне забезпечення навчально-виховного процесу дошкільного закладу;

  • створення розвивального середовища (природного, предметного, соціокультурного, мовленнєвого), як у групо­вій кімнаті, так і у приміщенні і на подвір'ї дошкільного закладу;

  • залучення дітей до активної роботи з елементами дослідження у різних видах діяльності (ігровій, трудовій, художній, мовленнєвій, пізнавальній тощо).1

Отже, довкілля, за словами академіка С.У.Гончаренка, розкриває перед дитиною книгу життя... "тут у своєму жит­тєвому світі вона самостійно з власних потреб відкриває фундаментальні, "глобальні", закономірності природи, за допомогою яких доходить розуміння довкілля, самостій­ного, за допомогою відкритих нею загальних зв'язків у при-

роді, впорядковує свій розум



1.2. Наукові засади методики ознайомлення дітей з довкіллям у дошкільному навчальному закладі

Методологічними засадами методики ознайомлення дітей з довкіллям є концепт цілісності як філософської категорії, що виражає відношення між сукупністю предме­тів і зв'язком, який об'єднує ці предмети, і приводить до появи в сукупності нових властивостей, закономірностей, що не були притаманними предметам у їх відокремленості;



1 Богуш А.М. Моє довкілля. Програма ознайомлення дітей старшого
дошкільного віку з довкіллям. - К: Шкільний світ. - 2006. - С. 5-6.

2 Освітня програма "Довкілля". - С. 9.

18

при цьому тип зв'язку частин визначається і тим, що утво­рилось як ціле.1



Словникові філософські джерела визначають "цілісність" як завершеність, тотальність, цільність і власну закономір­ність речі; як об'єктивний зв'язок частин і цілого, власти­вий усім рухам матерії, усі форми цілісності за своїм по­ходженням пов'язані одне з одним.

Цілісність розглядається філософами і як єдність: внутріш­ня єдність, що сприймається як єдине ціле. У наукових джерелах подекуди цілісність розглядають у руслі системного підходу. На думку науковців, ціле -Ще та сама система взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів і водночас об'єкт наукового пізнання.

Ми ж розподіляємо думку вчених (І.В.Блауберг, А.Ю.Цо-фіас) про те, що системність і цілісність не є тотожними поняттями, хоч і близькими і взаємозалежними; систем­ність є однією з форм прояву цілісності.

Цілісність виступає об'єктом наукового пізнання, час­тини якого організовані в систему взаємопов'язаних і взаємо-дієвих елементів, що набувають нових інтегральних власти­востей, які не були притаманні компонентам, що її утворюють. Систематизація та інтеграція є близькими за своєю сутністю процесами (об'єднання, ціле якихось частин).

Метою методики ознайомлення дітей з довкіллям є формування у дітей цілісності знань про довкілля, ціліснос­ті свідомості людини, яка здатна брати на себе відповідаль­ність за своє майбутнє і майбутнє довкілля.

Підґрунтям формування цілісності знань є уявлення про зміст найбільш загальних закономірностей природи, її збереження, періодичності процесів у довкіллі.

Довкілля - це середовище життя, з яким жива істота пов'язана обміном речовин, енергії, інформації, постає

1 Философская знциклопедия. - М.: "Сов. знциклопедия." 1962, - т.5. -С.474.

19



Алла Богуш, Натпалія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям


перед дитиною не набором природних об'єктів, а як ціліс­ність, у якій все органічно пов'язане. У довкіллі не існує тіло само по собі чи розум сам по собі: і тіло, і розум взаємо­діють із довкіллям, довкілля це місце взаємного досліджен­ня1 . Довкілля дає дітям цілісні знання про природу, сус­пільне середовище, життя людини та саму людину. У процесі ознайомлення дітей з довкіллям педагог використо­вує закономірності природи і соціуму для формування цілісності знань, цілісності свідомості дитини.

Американським філософом Едвардом Рідом розроблено нову парадигму філософії освіти - екологічний реалізм, стрижневим положенням якого є істинність, однозначність знань про довкілля можна виявити тільки в безпосередній взаємодії з ним.

У дошкільному навчальному закладі потрібно прово­дити тільки безпосередні спостереження у природі конкретного об'єкта та наступного сприйняття інформації. За словами академіка В.Р.Ільченко, сприйняття у довкіллі не є сумішшю фізичного відчуття і раціонального міркування, а є результатом ситуаційного життєвого процесу, відповідно до якого спостерігач веде дослідження і доходить відкриття2. За концепцією екологічного реалізму, пізнання ситуації у довкіллі є не вивченим.

Отже, цілісність знань і свідомості, теорія екологічного реалізму, який передбачає велику множинність способів життя, і тільки одне конкретне середовище довкілля, висту­пає методологією побудови методики ознайомлення дітей дошкільного віку з довкіллям та організації пізнавальної діяльності дітей у ньому.

Психологічними засадами методики ознайомлення дітей з довкіллям є вчення психологів про а) індивіда, особистість, індивідуальність; б) розвиток мислення; в) психологічні процеси розуміння.

1 Там само. - С. 31.

2 Там само.

20

Добре відомо, людина народжується біологічною істотою, назва якої індивід (індивідуум). Для цього біологічного виду притаманне: а) неподільність, або цілісність суб'єкта; б) наяв­ність у нього особливих - індивідуальних - властивостей, що вирізняють його від інших представників того самого виду. Людина народжується індивідом, з притаманним їй генотипом. У процесі життєдіяльності індивідуальні геноти-пічні властивості стають фенотипічними.

Кожний індивід наділений найбільш загальними пси­хофізіологічними характеристиками: а) цілісність психо­фізичної організації: системність зв'язків між різноманіт­ними функціями і механізмами, що реалізують життєві відносини індивіда; б) стійкість взаємодії з довкіллям, що визначає збереження основних відносин індивіда до дов­кілля і водночас припускає наявність моментів пластич­ності, гнучкості, варіативності; в) активність забезпечує здатність індивіда до самозміни, діалектично поєднує за­лежність від ситуації з подоланням її безпосередніх впливів.1

Новонароджений індивід за наявності означених ха­рактеристик тільки потенційно може перетворюватися з біологічної істоти в соціальну. У процесі життєдіяльності в соціокультурному середовищі у предметному і соціальному довкіллі, спілкуючись з іншими людьми і набуваючи со­ціального досвіду у процесі навчання, індивід стає особистіс­тю. Під впливом соціального довкілля відбувається со­ціалізації особистості.

Особистість розглядається психологами як феномен суспільного розвитку; індивід як суб'єкт соціальних відно­син і свідомої діяльності. За О.О. Леонтьєвим, особистість -якісно нове утворення, яке формується тільки у процесі життєдіяльності індивіда в суспільстві, в соціальному довкіллі. Людина як суспільна істота набуває нових

1 Шапар В. Сучасний тлумачний психологічний словник. - Харків: "Прапор", 2005.-С. 173-174.

21


Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям


якостей, які відсутні в індивіда (мотивація поведінки, здатність до свідомого управління своєю поведінкою тощо) і характеризують її як індивідуальність.

Індивідуальність - це людина, якій притаманні соціально значимі відмінності від інших людей: своєрідність психіки й особистості індивіда, її неповторність, що виступає у рисах характеру, темпераменту, у специфіці інтересів, інтелекту, потреб і здібностей індивіда.

У процесі пізнавальної діяльності дітей під керівницт­вом педагога у предметному і соціальному довкіллі фор­мується цілісна особистість дитини, виявляється її індиві­дуальність.

У процесі пізнання довкілля та інтелектуального розвитку суттєву роль відіграє мислення дитини. У молодшому дошкільному віці переважає наочно-дієве мислення, у середньому - наочно-образне. Діти середнього дошкільного віку осмислюють завдання і способи його розв'язання у самому процесі дії. Діти старшого дошкільного віку вже мислять на основі уявлень, що сформувались у попередньо­му практичному досвіді дитини. Зміни в мисленні дітей 5-6 років пов'язані насамперед з розвитком зв'язного моно­логічного мовлення. Це сприяє появі розгорнутого мислен-нєвого процесу - міркування. Мовлення починає виконува­ти планувальну й регулювальну функції, що веде до швид­кого розвитку всіх мисленнєвих операцій (аналіз, узагаль­нення, порівняння, абстрагування тощо) і критичності мислення. У старших дошкільників з'являється допитли­вість, численні запитання пізнавального характеру, бажання пізнати довкілля.

Дослідники відзначають, що діти старшого дошкільного віку самостійно намагаються з'ясувати доцільність побудо­ви предметів і явищ довкілля, встановлювати зв'язки між зовнішніми ознаками і призначенням об'єкта. Діти почина­ють розуміти причинність у таких напрямах: від відобра­ження зовнішніх ознак до внутрішніх, схованих; з'являється

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка