Метою цієї роботи є дослідження засобів створення оцінки в англомовних соціально-політичних текстах на основі статтей з різних видань. Актуальність



Скачати 237.79 Kb.
Дата конвертації04.03.2016
Розмір237.79 Kb.



Вступ


Ця курсова робота присвячена проблемі оцінних значень та засобам їх вираження в мові. Розглядаються загальні відомості про оцінку, її структурні елементи, функціональні особливості оцінних висловлювань в цілому та засоби вираження оцінки, зокрема в англомовних соціально-політичних текстах.

Широкий функціональний діапазон та складне відображення оцінки мовною структурою являють собою одночасно і інтерес і складність для дослідження.



Метою цієї роботи є дослідження засобів створення оцінки в англомовних соціально-політичних текстах на основі статтей з різних видань.

Актуальність теми полягає в тому, що оцінні слова та вирази мають широку вживаність в публіцистиці, займають важливе місце і є недостатньо досліджиними. Вони вирізнябться величезним розмаїттям як в структурному плані, так і в плані семантичних відносин. Перспектива вивчення оцінних слів та словосполучень визначається теоретичними та практичними потребами, адже за останній час виріс інтерес вчених до виявлення і опису засобів вираження оцінки.

Предметом дослідження є семантика та структура оцінних слів та виразів, що зустрічаються в англомовних соціально-політичних текстах.
Поняття оцінки

Оцінка—це результат процесу оцінювання. В мові відображається взаємодія дійсності та людини у найрізноманітніших аспектах, одним з яких є оцінювальний аспект: об’єктивний світ розчленовується людиною з точки зору його оцінного характеру—добра і зла, користі й шкідливості і т. д., і це розчленування є соціально обумовленим і дуже складним чином відображено у мовних структурах [1], [2], [3].


Загальні особливості оцінки

Оцінку можна розглядати як один із видів модальності, які накладаються на дескриптивний зміст мовного виразу. Висловлення, що містять оцінку або інші модальності, включає в себе дескриптивний компонент та недескрептивний, тобто модальний, компонент, при чому перша описує один або кілька можливих станів, а друга висловлює щось з цього приводу. Оцінювальна модальність визначається висловленням в цілому, а не окремими його елементами і є компонентом висловлення [3,6].



Оцінне відношення—це особа група відношень значущості, яка реалізується лише у людському суспільстві і лише завдяки цьому існує як соціальний феномен [2]. При визначенні поняття цінності треба враховувати не лише позитивне значення, але й негативне та нульове. Виділяють нульові цінності—слово дія є загальною назвою не лише для власне дії, але й для утримання. Тому оцінне відношення має місце як в тому випадку, коли предмет виявляється об’єктом позитивного чи негативного інтересу суб’єкта, так і в тому випадку, коли предмет виключається суб’єктом зі сфери його інтересів, коли йому надається нульова цінність [4, 10].

Оцінка як семантичне поняття означає цінностний аспект значення мовних виразів, який може бути виражений таким чином: А (суб’єкт оцінки) вважає, що Б (об’єкт оцінки) гарний/поганий.

Питання цінності та цінностних орієнтацій вивчалися головним чином в лозіці, где під оцінкою зазвичай розуміють судження про цінності. Проблема про те, як розуміти цінність,є предметом філософського вчення про природу цінностей, їх місці в реальності та про структуру цінностного світу, тобто про зв’язок різних цінностей між собою, з соціальними та культурними факторами та структурою особистості—аксиології.

Уявлення про природу цінностей історично мінливі й нерозривно пов’язані з загальнофілософськими поглядами авторів.

Цінностні відносини закріплені у мові у семантичних ( а іноді і в синтаксичних) структурах.

Оцінка як цінностний аспект значення присутня в самих різних мовних виразах. Вона може бути обмежена елементами, що менші за слово, а може й характеризувати групу слів або цілий вислів.

Так як поняття цінності виконує найрізноманітніши функції у механізмах життя людини (координуючу між людиною і світом природи, стимулюючу або спрямовуючу, дидактичну, регулюючу та ін.), то в аксіології існує багато класифікацій ціннностей, серед яких виділяються цінності абсолютні або вічні, конкретно-історичні, соціальні, особисті та ін. У філософії та соціології в межах системного підходу розробляється теорія цінностей та їх типологія. У лінгвістичній аксіології є цікава класифікація цінностей, яка розрізняє цінності прагматичні та цінності відносні. До останніх включають метафізичні, вітальні, естетичні, етичні, пізнавальні а також цінності сприйняття. До того ж, обидві групи можуть бути як позитивними, так і негативними [2].

Оцінювання предметів та явищ зовнішнього світу, возведення їх до рангу визнаних цінностей відбувається через оцінку. Оцінка є універсальною категорією: не існує мови, в якій були б відсутні уявлення про «добре\погано». Але у засобах вираження оцінювальних значень різні мови виявляють свою індивідуальність[3]. Це пояснюється в першу чергу тим, що оцінка належить до інтенсіонального аспекту мови, де заломлення картини світу в свідомості розмовляючого ускладнюється цілою низкою факторів.

При визначенні оцінки треба зазначити, що оцінка є суб’єктивним вираженням значущості предметів і явищ навколишнього світу для нашого життя та діяльності, тобто оцінка це розумовий акт, в результаті якого встановлюється відношення суб’єкта до оцінюваного об’єкта з метою визночення його значення для життя та значення суб’єкта.
Структура оцінки
Включаючись до контексту, оцінка характеризується особливою структурою, яка містить у собі низку обов’язкових та факультативних елементів. Цю структуру можна уявити як модальну рамку, яка накладається на висловлювання і не співпадає ні з його логіко-семантичною будовою, ані синтаксичною. В основі оцінювальної модальності полягає формула A r B, де А—суб’єкт оцінки, В—її об’єкт, а r—оцінювальне відношення, яке має значення «добре\погано» [3, 9].

У лозіці прийнято виокремлювати наступні компоненти оцінки: об’єкт, суб’єкт, підстава і характер оцінки.



Суб’єкт оцінки—особа (або соціум), що визначає цінність того чи іншого предмета, шляхом вираження оцінки.

Об’єкт оцінки—предмет або явище, цінність (або антицінність) якого визначається.

Підстава оцінки—це її мотивація чи оцінна ознака, тобто з точки зору чого робиться оцінювання. Саме підстава оцінки є базою численних клисифікацій оцінок.

Характер оцінки—визнання цінності (позитивної, негативної або нульової) об’єкта оцінки.

В залежності від того, які ознаки актуалізуються в оцінному акті, підставу оцінки прийнято диффереціювати на зовнішню і внутрішню. Внутрішні виражають емоційну сферу людини, її почуття, відчуття, позитивні та негативні емоції, пов’язані з психічною сферою симпатій та антипатій. Зовнішні орієнтовані на когнітивну сферу людини, вони відображають знання суб’єкта, що формуються відношенням ментальної та соціальної природи оточуючої людину дійсності [2].

Оцінне висловлювання може містити в собі факультативні елементи—мотивування, класифікатори, різні засоби інтенсифікації та деінсифікації, суб’єкт «користі». При порівняльній оцінці до модальної рамки включаються додаткові елементи—те, із чим порівнюється, ознака, за якою робиться порівняння, мотивування порівняння тощо.

Суб’єктивний та об’єктивний фактори оцінки. Суб’єктивний компонент оцінки передбачає позитивне або негативне ставлення суб’єкта до її об’єкта ( іноді його подають у вигляді відношення «подобається\не подобається», «цінувати\не цінувати», «схвалювати\не схвалювати» тощо).

Об’єктивний компонент оцінки орієнтується на власні властивості предметів або явищ, на основі яких робиться оцінювання.

І суб’єкт і об’єкт оцінки передбачають існування обох цих факторів [3,14]. Тобто, суб’єкт, оцінюючи об’єкт, спирається, з одного боку, на своє ставлення до об’єкта оцінки («подобається\не подобається»), а зіншого боку, на стереотипні уявлення про об’єкт і шкалу оцінок, на якій розташовані властиві об’єкту ознаки. В той же час в оцінювальному об’єкті поєднуються суб’єктивні (відношення суб’єкт—об’єкт) та об’єктивні (властивості об’єкта) ознаки. Тобто, коли мова йде про те, що вода тепла\холодна, маються на увазі і властивості самої води і відчуття суб’єкта.

Суб’єкт і об’єкт часто поєднуються аксиологічними предикатами судження, відчуття, сприйняття. Лінгвісти виокремлюють наступні властивості оцінювального предикату:



Емотивність (оцінювальність) є основною ознакою предикату r в структурі А r В і реалізується у двох значеннях—«добре\погано». Ця ознака присутня у будь-яких оцінювальних висловлюваннях і може поєднуватися з іншими ознаками, які можуть відноситися як до сфери суб’єкта так і до сфери об’єкта. Емотивний компонент характеризує перш за все дієслова, які вказують лише на відношення суб’єкта до об’єкта, але не відзначають властивостей останнього, таких як подобається\не подобається, цінувати\не цінувати, схвалювати\не схвалювати тощо. Емотивність міститься також в семантиці дієслів ємоційного ставлення: радіти, засмучуватися, обурюватися.
Оцінка емоційна і раціональна.

Питання в тому, який фактор в оцінці є первинним—емоційний чи раціональний,—один з найбільш дискусійних в аксіології і часто виявляється вирішальним для протиставлення суб’єктивізму і об’єктивізму в теорії оцінки [3].

В природній мові не може бути чисто емоційної оцінки, так як мова завжди передбачає раціональний аспект. Таким чином, розподіл чисто раціонального і чисто емоціонального є умовним. Мова має засоби для того щоб розрізнити емоційну і раціональну оцінку, відрізнити різні реакції на неї адресата, дифференціювати ці два види оцінки при їїї інтерпритації.

В прешу чергу емоційною є безпосередня реакція на об’єкт(предмет, явище), виражена вигуком, аффективними словами, словами образи. Емоційна оцінка буває експресивною.

Раціональна оцінка передбачає оцінне судження і способи вираження, які враховують цей характер оцінки. Експресивність не властива для раціональної оцінки. Раціональність оцінки посилюється за допомогою експресивності й аффективних прикметників.

З емоціями можуть бути пов’язани різні види оцінок, як то сенсорні, етичні, естетичні тощо. Емоційне не дорівнює емотивному (оцінному), друге поняття є більш загальним і включає і емоційне і раціональне як свої різновиди. Емотивний компонент передбачає добре\погане ставлення суб’єкта до об’єкта оцінки і протиставляється об’єктивному, яке сприрається на властивості об’єктів. Емоційне та раціональне в оцінці передбачає дві різні сторони відношення суб’єкта до об’єкта: його почуття та його думка.


3)Експресивність виражається інтонаційною структурою і кличною формою речення. Вона виникає в тих випадках, коли оцінка є безпосередньою реакцією на події.
4)Аффективність—оцінні вираження і висловлювання, які виражені особливою властивістю—ступенем зацікавленості суб’єкта. Аффективність виражається різними способами, зокрема словами-інтенсифікаторами. Ступінь аффективності інтесифікаторів та інших подібних одиниць неоднакова, вони розташовані, як і всі елементи, що відносяться до оцінної структури, за шкалою спадання\наростання. Серед оцінних виразів виокремлюється особий клас слів, які містять аффективність в своєму значенні (прикметники приголомшливий, чудовий, неймовірний, жахливий).
5)Інтенсифікація—посилення ознаки «добре» чи «погано». Притилежною властивістю є деінтенсифікація (послаблення ознаки). Интенсифікація може бути виражена у семантиці слів, а також позначатися афіксами. В якості інтенсифікаторів часто використовуються стійкі вирази на кшталт: дурний аж світиться, сивий як голуб [3,43].
Невід’ємним атрибутом оцінки є шкала оцінок. Властивістю шкали оцінок є перш за все ознака нарозтання. Оцінювальна шкала динамічна, вона розгортається у двох напрямках—в сторону збільшення і в сторону зменшення кількості даної ознаки. На оцінювальній шкалі є зона позитивного і негативного (добре\погане), між якими розташована зона нейтрального.

Оцінювання предметів і явищ зовнішнього світу являє собою складну пізнавальну процедуру, адже це є оперування двома типами знання—про зовнішній предмет та про потреби суб’єкта. Оцінювальний підхід до предмета чи явища зовнішнього світу передбачає перш за все сприйняття його органами чуття (на цьому етапі формуються первинні емоції, які єбазою для оцінних суджень). Наступний етап—це оцінювально-розумовий акт, в якому аффективне відношення людини до зовнішнього світу постає у перетвореному вигляді, в результаті чого формуються похідні емоції та раціональне судження про цінність предмету. На цьому етапі оцінювальне пізнання, будучи осягненням сутності цінності об’єкта, знаходить своє завершення у вираження відношення суб’єкта до оцінюваного предмету, яке проявляється в оцінці [2].

Іллюстрацією цього положення може слугувати схема В. Г. Гака, що виявляє специфіку взаємовідносин емоцій, мислення та оцінки:
СУБСТРАТ

МИСЛЕННЯ


НАСЛІДОК
ВІДЧУТТЯ

ПОЧУТТЯ


МОВЛЕННЯ
СПРИЙНЯТТЯ

ОЦІНКА


ДІЯ
ПРЕДСТАВЛЕННЯ

(+ ВОЛЯ)
Оцінка як оцінний аспект значення присутня в найрізноманітніших мовних виразах [3,7]. Вона може бути обмежена елементами, меншеми за слово, а може характеризувати групу слів, і цілий вираз. Існують цілі прошарки лексики, які призначені для вираження оцінки. Це в першу чергу прикметники й прислівники, які мають багату різноманітність оцінної семантики. Оцінка міститься в назвах предметів і дій.

Однак особливо важливо те, що говорити про оцінку можна стосовно цілих висловлювань. Висловлювання сприймаються як оцінні і за відсутності оцінних слів, якщо описується ситуація, що має відповідний зміст у «картині світу». Оцінювальний зміст може бути вилучений із висловлень на підставі контексту.

Таким чином, оцінка може бути співвіднесена як власне з мовними одиницями, так і з семантикою висловлювання в дуже широкому діапазоні значень.

Оцінне висловлення

Висловлювання, що встановлює абсолютну чи порівняльну цінність будь-якого об’єкта, що дає йому оцінку, називається оцінним. Логічна структура і логічні зв’язки оцінного висловлення вивчаються логікою оцінок, яка складається з логіки абсолютних оцінок та логіки переваг. Засоби вираження оцінок надзвичайно різноманітні. Абсолютні оцінки частіше за все виражаються реченнями з оцінними словами добре\погано\байдуже. Замість них можуть бути використані слова позитивно\негативно, добро\зло тощо. Порівняльні оцінки формуються у реченнях з оцінними словами краще\гірше\рівноцінно.

В мові для вірного розуміння оцінок важливу роль грає контекст, в якому вони формулюються. Можна виокремити звичайні, або стандартні, формулювання оцінного висловлення, але майже кожне речення будь-якої граматичної форми може у відповідному контексті виражати оцінку.

Виокремити оцінне висловлення серед інших видів висловлювань, спираючись лише на граматичні ознаки, важко. Поняття оцінного висловлення може бути визначено за допомогою протиставлення його дескриптивному (описовому) висловленню, а також за допомогою дослідження внутрішніх оцінок та їх видів. Оцінка є вираженням цінного відношення твердження до об’єкта, протилежного описовому, або істинному, відношенню. У випадку істинного відношення відправним пунктом зіставлення твердження та об’єкта є останній; твердження виступає як його опис. У випадку оцінного відношення похідним є твердження, яке виступає як зразок, стандарт. Відповідність йому об’єкта характеризується в оцінних поняттях. Позитивно цінним є об’єкт, відповідний висловленому про нього твердженню, такий, що відповідає поставленим вимогам.


В звичайній мові між істиною та оцінкою є певна різниця. Слово «істинний» використовується, як правило, лише стосовно висловлювань, а от слово «хороший» є багатофункціональним. Оцінне відношення думки до дійсності частіше за все виражається не за допомогою спеціальний оцінних понять, а за допомогою висловлювань з «повинно бути», явним або таким, що мається на увазі. [5]
Види оцінки.

Диалектика внутрьошнього та зовнішнього, (а в їх рамках соціально- та професіонально- нормативного), ситуативного планів оцінки, показує, що цей процес характеризується складною функціональною структурою, а тому типологія оцінок достатньо умовна. З цієї точки зору оцінки дуже приблизно можна поділити на практичні, духовно-практичні та научні, а в цих межах - на соціальні, приватні, професійні, ситуативні та оперативні.

Щодо об’єкта це означає, що в кожному конкретному випадку суб’єкт виділяє свій соціокультурний, особистий, ситуативний і оперативний зміст у контексті поточної діяльності.

Існує окрема класифікація, що виділяє абсолютну та відносну оцінки. У першому випадку характер відношення між суб’єктом та об’єктом виявляється шляхом безвідносного приписування цінності одному предмету або ж класу гомогенних предметів.У другому ж - приписування одному предмету або ж класу предметів у порівнянні з однопорядковим предметом, класом предметів. Абсолютна оцінка отримує своє вираження в таких термінах, як «хороший», «поганий», «добро», «лихо», тоді як відносна оцінка (порівняльна) знаходить вираження у словах – «краще», «гірше», «рівноцінно». [7, С.15]

В іншій класифікації розрізняють три види оцінки: аксіологична, деонтична і сенсуальна. Перша вказує на адекватність/неадекватність характеристик суб’єкта певної діяльносної ситуації, друга вказує на відповідність/невідповідність прийнятим морально-етичним нормам, а остання вказує на те, що певна ситуація викликає у суб’єкта оцінки позитивне або негативне емоційне становище.

Також розділяють оцінки на два типи в залежності від наявності ознак, які сприймаються органами почуттів, або ознаками, що не сприймаються цими органами.До першої групи відносятья ті оцінки, що пов’язані з фізичними почуттями і трапляються незалежно від бажання і самоконтроля комуніканта. Такі оцінки, як правило, не є мотивованими. Їх називають емпіричними або сенсорними. Оцінки, основою яких є ознаки , що не сприймаються органами почуття, а формуються в результаті складних розумових операцій, вона називає мотивованими.

В мовознавстві, в свою чергу, виділяють два різновиди: оцінку de dicto, тобто оцінку у формі судження про якість предмета, явища або процеса у позитивному чи негативному змісті, та оцінку de jure, коли оцінне відношення закріплюється в найменуванні об’єкту.

Розглянувши вищевикладені точки зору на оцінку та оцінність, можна вивести загальне визначення оцінки як категорії лінгвістики. Отже, ми бачимо оцінку як модальну рамку, яка включає у себе ряд обовязкових елементів (експліцитних та імпліцитних), таких, як суб’єкт оцінки, об’єкт, аспект, оцінний елемент як такий, оцінний стереотип і шкалу оцінок. В оцінці семантичний та прагматичний аспекти є нероздільні, усі сторони її функціонування відбивають злиття семантики (власного значення мовних одиниць, включаючи вислів вцілому) і прагматики (умов реалізації процесу комунікації).

В оцінці постійно взємодіють об’єктивний та суб’єктивний фактори, до того ж кожен з них торкається і субєкта , і обєкта оцінки. Так, суб’єкт виражає оцінку як на основі власних ємоцій, так і з врахуванням соціальних стереотипів, об’єкт оцінки також передбачає об’єктивні властивості і властивості, які можуть оцінюватися виходячи з приоритетів індивідуального суб’єкту.
Засоби вираження оцінки
В тексті оцінка частіше за все не буває незалежною, вона є частиною загальної побудови опису або міркування і органічно пов’язана із дескриптивним аспектом тексту в цілому. Оцінка ніби розміщає об’єкти по їх місцях, визначаючи їх взаємодію. Вивчення оціночних структур лінгвістами доводить, що оцінка торкається самих різних аспектів мовної системи. Оцінний аспект тексту складається із значень, які реалізуються на всіх рівнях мови – в морфології, синтаксисі, лексиці. Оцінка в тому чи іншому вигляді присутня у будь-яких типах текстів, навіть якщо вона виражена експліцитно.

Засоби оцінки поділяються на лінгвістичні та екстралінгвістичні. Лінвістичні засобами вираження оцінки є морфологічні, лексичні та граматичні. До екстралінгвістичних засобів відносяться жести, інтонація.

Щодо типів оцінювальної лексики, можна зазначити, що у лінгвістиці виділяють наступні одиниці:
1) Слова з не оцінним денотативним компонентом

- Не оцінне, не емоційне (стеля – верхнє внутрішнє покриття приміщення, радіограма – те, що передають по радіо);

- оцінне, не емоційне (крадій – людина, що краде);

- не оцінне, емоційне (благовірний – чоловік, бездар – людина позбавлена талантів);

- оцінне, емоційне (замазура – людина, що не дбає про чистоту)
2) Слова з оцінним денотативним компонентом:

- оцінне, не емоційне (красуня – дуже красива жінка; делікатес – вишукана страва);

- оцінне, емоційне (сволота – підступна, підла людина; ).
Така є оцінна системність слова – денотативна і конототивна, ядерна і перефірійна. Але оцінність може бути і не системною. Не оцінні слова можуть стати оцінними в залежності від ситуації, у якій вони вживаються. Наприклад, прикметник „порожній”: „Зала була порожньою.” „Фільм опинився порожнім.” [8, С.92]

Однак, існує група слів, які, не маючи оцінності в системі мови, вимагають обов’язкового наведення оцінки в акті мовлення. Ці слова системно передбачають наведення оцінки, а якою конкретно вона буде, залежить виключно від ситуації, референта висловлювання.


Говорячи про оцінювальну лексику, необхідно нагадати, що оцінка об’єктів дійсності здобуває відображення в мові у більшості випадків у слові. А прикметники є тією частиною мови, яка має величезне різноманіття оцінювальної семантики. Прикметники – чисті предикати – мають цілий ряд специфічних властивостей, що відображають їх семантику. Зокрема, класичні предикати містять два аспекти, які зазвичай реалізуються разом, у межах одного вислову. Ще одна особливість значення і вживання прикметників полягає у тому, що прикметники суміщають у своїй структурі семантичний та прагматичний аспекти мови, що відображається як у значенні лексичних одиниць, які відносяться до класу прикметників, так і у їх вживанні. Для прикметників як класу слів є характерним наявність суб’єктивно-оцінювальних значень та відповідних конотацій.

Одним з морфологічних засобів вираження оцінювальних значень, можуть бути афікси. Так, наприклад, суфікси –ard, -ling,-eer, -ster мають негативну конотацію (rhymester, hireling);суфікси -ie, -y, -let, -ette передають значення зменьшувальності, або лагідності (starlet, oldie). Значення якісної характеристики може з’являтися у іменників, сформованих способом словододавання (never-do-good), або конверсії (she was all curiosity and expectation).

Засоби вираження оцінки, як вже було зазначено, багатоманітні. Значення якісної оцінки реалізується за рахунок, наприклад, основи вихідного дієслівного слова. В деяких випадках у похідних словах прирощення оцінних сем трапляється за рахунок, наприклад, переосмислення основи:

- спеціалізація значення (to hustle – штовхати, примушувати, hustler - енергійна безпардонна людина);

- метафоризація/метонімізація значення (to sail – плавати, sailor – моряк/ метонімія: людина, яка добре/погано переносить морські подорожі: good (bad) sailor).

Унікальним засобом створення образних оцінювальних значень є лексико-семантична транспозиція (she was a great forgetter and returner). [9, С.131]


Значення якісної оцінки може бути реалізовано у синтагматиці:
1) модифікатори іменного компонента несуть широку та різноманітну інформацію, в тому числі значення комунікативно зумовленого відношення людини, що говорить до того, що говориться, що може бути реалізовано різними мовними засобами—як включаючими семи емоційно-оцінювального характеру.
2) за для емфатичного підкреслення посилення, значення якісної оцінки служить синтаксична організація речення. [9, С.131]

Розділ II


В цій частині курсової роботи досліджені засоби вираження негативної оцінки на матеріалі англомовних соціально-політичних текстів. Для цього використані статті з різних англомовних видань.

Для того, щоб проаналізувати негативну оцінку в новинах, виокремимо на практичному матеріалі випадки використання негативно забарвлених одиниць, а також, всі оцінні елементи, що передають негативну коннотацію, так як негативна оцінка може бути передана автором за допомогою абсолютно позитивних одиниць. Для цього візьмемо статті з www.news.bbc.co.uk та http://www.opednews.com та знайдемо одиниці, що мають безпосередньо негативне значення, проаналізуємо їх, роздивимось на предмет інтенсифікації та деінтосифікації, що їх супроводжує, морфології, можливих стилистичних прийомів, роздивимось випадки створення негативної оцінки за допомогою позитивних одиниць.

Із загальної кількості оцінних висловлювань (≈1500 одиниць) ми виділили 600 одиниць із негативною семантикою. Категорія негативної оцінки в англійській мові виражається за допомогою таких заперечувальних одиниць як: not, no, never, nothing, none, nobody, neither… nor…, а також різноманітних префіксально-суфіксальних засобів вираження заперечення (un-, in-, -less etc.) та слів з абсолютно негативним значенням (fool, dolt). Ще було виявлено кілька випадків створення негативної оцінки за допомогою слів та виразів з позитивною семантикою.
Аналізуючи статті, виділяємо оцінні висловлювання та аналізуємо їх:

«We are not ready to face the resistance without our allies’ support» (Ми не готові зустріти спротив без підтримки наших союзників) [16]. Для вираження негативної емотивної оцінки було використано один із найчастіше зустрічаємих способів—додавання до дієслова заперечної частки not. Воно є найбільш вживаним та універсальним у мові і називаються «словом загального заперечення».

«They were completely unprepared for financial crisis» (Вони були зовсім непідготовлені до фінансової кризи) [16]. Тут для вираження негативної оцінки до прикметника prepared було додано заперечний префікс un-, а для інтенсифікації оцінки автор використав прислівник completely, який має значення “Full”, цілком, повністю, і показує високу міру упевненості що говорить по значущість, реальність подій, в їх достовірність.

«Our Government is certainly incompetent, moreover, its incompetent leadership is bringing us to the debtors' prison». ( Наш уряд абсолютно некомпетентний, більш того, його некомпетентне керівництво веде нас до боргової ями) [16]. В даному випадку для створення негативної оцінки до прикметника competent було додано заперечний префікс in-, а для інтенсифікації оцінки було використане слово certainly, яке виражає відсутність сумнівів в реальності і достовірності того, про що повідомляється, несе в собі істинність і надійність знання. Прислівник moreover в даному реченні підкреслює глибину негативної оцінки автора діяльності уряду і теж слугує для її підсилення.


«The passivity of NBU is a reason of deposit scandal». (Бездіяльність НБУ є причиною скандалу навколо депозитів) [17]. Це речення є прикладом створення негативної оцінки за допомогою слів, які не містять заперечних часток та не мають абсолютно негативного значення. Іменник passivity несе негативне забарвлення лише завдяки контексту всього речення, його змістового зв’яку із словом scandal.

«He married Laura Welch in 1977 and unsuccessfully ran for the United States House of Representatives shortly thereafter». (Він одружився з Лорою Велч у 1977 і невдало балатувався до Палати Представників невдовзі після цього) [15]—в цьому випадку можемо спостерігати вираження оцінки за допомогою прислівника unsuccessfully—він утворений від за допомогою заперечного префікса un-.

«He holds the record for the highest ever approval rating as well as one of the lowest ever of an American President.»( Він тримає рекорд у рейтингу найбільшої народної підтримки, як один з найменш коли-небудь підтриманних Президентів Америки). [15]—в цьому випадку автор статті використовує найвищий ступінь порівняння прикметника (закінчення –est) та прислівник ever для підкреслення негативної оцінки діяльності об’єкта оцінки (інтенсифікація).

«Because of meaningless rise social spending the economy is likely to shrink by 10% this year». (Через безглуздий ріст соціальних виплат економіка скоротиться цього року на 10%.) Негативна оціка сформована завдяки прикметнику meaningless, який містить в собі заперечний афікс –less і несе негативне значення.


«This is indeed the worst economic crisis since the collapse of the communist planned economy and the wrenching process of privatisation». (Це й справді найгірша економічна криза з часів колапсу комуністичної планової екоміки та розгортання процессу приватизації.) У наведеному прикладі оцінка інтесифікується за допомогою слова indeed, яке має переконати читача в істинності оцінки, її абсолютній правильності. Прикметник worst підкреслює іменник crisis (первісний зміст якого вже є негативним) для підсилення враження читача.
«Amid the wreckage of Latvia’s retailing industry, which has declined 17% year on year according to the last figures, one item is sailing well: T-shirts with seemingly mysterious slogans such as «Nasing spesal». Latvians are glad to have something to laugh about, even it is only their finance minister». ( Посеред уламків латвійської індустрії роздрібної торгівлі, яка втратила 17% у порівнянні із попереднім роком згідно з останніми графіками, один предмет все ж продається добре: футболки з із загадковими слоганами «Нісьово несвичайново». Латиші раді посміятися із чогось, навіть якщо це лише їх міністер фінансів.) Перед нами яскравий приклад газетного сарказму. Лише два слова мають первісне негативне значення: wreckage і declined. В другій частині речення ми маємо стилістичний контраст між високим стилем seemingly mysterious slogans та викривленням вимови, яке надає насмішливого відттінку («Nasing spesal»). В другому реченні негативне забарвлення надається finance minister завдяки to laugh about та only (яке має нищівне значення «лише»), разом ці лексичні одиниці призводять до негативізації змісту речення.
«Eastern Europe’s woes are not unmanageable. But they are not being managed. The result could be catastrophe». ( Нещастя Східної Європи не є некерованими. Але вони ніким не керуються. Результат може бути катастрофічним). В даному прикладі присутня деінтенсифікація оцінки, яка створена за допомогою модального дієслова could , яке виражає можливість катастрофічного результату, роблячи його можливим але не обов’язковим.
Найчастіше для позначення оцінки використовувалися дієслова із заперечувальними частками або негативним змістом (230 одиниць), прикметники (190 одиниць), іменники (80 одиниць) та прислівники (100 одиниць).
Найчастіше негативна оцінка створюється лексичними одиницями, що містять в собі частки no і not, які є найбільш вживаними та універсальними у мові і називаються «словами загального заперечення. Такі форми заперечення як nothing, none, nobody и neither… nor… вживаються не так часто бо заперечують відразу два об’єкта і цим самим обмежують свою вживаність. None і nobody вживаються лише в ситуаціях, коли в якості об’єкта оцінки виступає образ людини.

Висновки:


Отже, оцінювальна лексика у будь-якій мові являє собою великий семантичний розряд слів. Оцінювальні одиниці мають часте вживання в мові, внаслідок чого їх роль у спілкуванні дуже значна. Розглянувши функціонування оцінки в лінгвістиці, можна зробити висновок: лінгвістичні засоби вираження оцінки мають експліцитне та імпліцитне значення модальності повинності, а їх семантична структура об’єднує властивості оцінки та опису, до того ж остання зменшується по мірі збільшення ступеню суб’єктивності.

Вислови, які містять оцінний компонент, є дуже різноманітними. Оцінними є не тільки ті з них, де зустрічаються саме оцінювальні слова добре/погано, але й численні види повідомлень, куди входять слова або вислови, що містять оцінну сему як один з елементів – подобатись/не подобатись, схвалювати/не схвалювати та багато інших, де значення добре/погано є у одному з елементів пропозиціональної структури даного дієслова.Очевидно, що оцінний зміст мають вислови такі, як „Браво!”, „Негідник!”, „яка чудова погода!”, де з оцінки складається їх основний зміст.

Значення оцінки мовної одиниці реалізується за рахунок вихідного лексичного значення, морфологічними засобами (словотворення), метафоричними та метонімічними переносами, синтаксичними засобами (модифікація іменних компонентів речення, структура речення). Значення оцінки складається з інтегральних або контекстуальних значень її компонентів, які вступають у різні смислові відношення між собою, контекстуально залежних, що дає підставу вважати її сугубо прагматичною категорією.
Категорія негативної оцінки в англійській мові виражається за допомогою таких заперечувальних одиниць як: not, no, never, nothing, none, nobody, neither… nor…, а також різноманітних префіксально-суфіксальних засобів вираження заперечення (un-, in-, -less etc.) та слів з абсолютно негативним значенням (fool, dolt).
Найчастіше для позначення оцінки використовувалися дієслова із заперечувальними частками або негативним змістом.

Негативна оцінка створюється лексичними одиницями, що містять в собі частки no і not, які є найбільш вживаними та універсальними у мові і називаються «словами загального заперечення. Такі форми заперечення як nothing, none, nobody и neither… nor… вживаються не так часто бо заперечують відразу два об’єкта і цим самим обмежують свою вживаність. None і nobody вживаються лише в ситуаціях, коли в якості об’єкта оцінки виступає образ людини.

Іноді для створення негативної оцінки використовують позитивні одиниці, застосовуючи принципи контрасту, іронії, каламбуру, парономазії.

Список літературних джерел


Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. - М.: Наука, 1988.

Вендина Т.И. Семантика оценки и ее манифестация средствами словообразования // Славяноведение. - М., 1987. - №4.

Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. - М.: Наука, 1985.

Ивин А.А. Основания логики оценок. - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1970.

Н.Н. Ледовская «Категории оценки и степени качества имён прилагательных»

Анипкина Л.Н. «Оценочные висказивания В прашматическом аспекте» //Филологические науки, 2000 №2

Банару В.И. Оценка, модальность, прагматика//Языковое общение: единицы и регулятивы. - Калинин. - 1987.

Алтабаева М.Ю. К проблеме семантического анализа оценочной лексики//Проблемы вербальной коммуникации. - Алма-Ата. - 1987. с.90-96.

Тимошенкова Т.М. Ребрий А.В. «К вопросу о качественной оценке как лингвистической категории»// Вестник Харьковского университета. „Теоретические аспекты коммуникативной деятельности». – 1994. - №382. - с. 127-133.

http://www.durov.com/linguistics1.htm

http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Linguist/Ter/_11.php

http://psycholing.narod.ru/ozenka.html

И. Н. Титова ВЫРАЖЕНИЕ ЭМОЦИОНАЛЬНО-ОЦЕНОЧНОГО ОТНОШЕНИЯ В ТЕКСТАХ ГАЗЕТНО-ПУБЛИЦИСТИЧЕСКОГО СТИЛЯ (на материале интервью из журнала "Stern")



http://www.amursu.ru/vestnik/3/3-20.doc.

http://en.wikipedia.org/wiki/George_W._Bush

www.news.bbc.co.uk

http://www.opednews.com

Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. М., 2001. – 245 с.

Бондарко, В. Н. Виды модальных значений и их выражение в языке /В. Н. Бондарко // Филол. науки. – 1979. – № 2. – С. 54.



http://www.askoxford.com

The Economist, Feb. 26th 2009


Стам И.С. Жанрово-композиционные особенности газетного сообщения// Функциональная стилистика и лингводидактика. – М.: МГУ. – 1988.
Дерябин А. Телевизионные новости как коммуникативное событие, Дискурс, №7

Вольф Е.М. Оценочное значение и соотношение признаков «хорошо/плохо»//Вопросы языкознания, 1986, №5, с.98-107, с.114

Селезнева Е.С. О некоторых особенностях выражения модальности сомнительной оценки (на материале английского, французского и русского языка// Теоритическая и прикладная лингвистика. Выпуск 1. Проблемы философии языка и сопоставительной лингвистики, Воронеж, 1999, с.74-80, с.74

Миронова Н.Н. Оценочный дискурс: проюлемы семантического анализа//материалы и сообщения, Известия АН. Серия литературы и языка, 1997, том 56,№4,с.52-59,с.52

Кузнецова Г.Н. Функционирование текста в сфере массовой коммуникации// Текст в функционально-стилевом аспекте, сб. научных трудов, М., 88, вып. 309,с. 84

http://www.rus-lang.com/about/group/mikhaleva/state2

Тураева, З. Я. Лингвистика текста и категория модальности / З. Я. Тураева// Вопр. языкознания. – 1994. – № 3. – С. 108.



Блох, М. Я. Теоретические основы грамматики / М. Я. Блох. – М., 2002.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка