Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття. Мета: навчити дітей виготовляти портрет Т. Г. Шевченка в техніці



Скачати 91.07 Kb.
Дата конвертації08.03.2016
Розмір91.07 Kb.
ТЕМА.Тематичні твори. Витинанки – мініатюри. Ми чуємо тебе , Кобзарю, крізь століття.
Мета:

-навчити дітей виготовляти портрет Т.Г.Шевченка в техніці «витинання» показати значимість постаті Кобзаря для всього людства,
розкрити велич його таланту, визначити роль Шевченка в літературі та культурі українського народу;познайомити дітей з петриківською витинанкою;

-розвивати творчу уяву,фантазію,пам'ять;

-виховувати почуття національної гідності, патріотизму, гордості за великого поета, прищеплювати любов до Шевченкового слова.

Обладнання: 

портрет Шевченка, вислови про Т.Г.Шевченка, його вислови:
«Раз добром налите серце ввік не прохолоне»;
«Наша дума, наша пісня не вмре, не загине»;
«Сонце йде і за собою день веде»;
«Все йде, все минає, і краю немає»;
«Все гине, слава не поляже»;
«Тяжко жить на світі, а хочеться жити»;
«У всякого своя доля і свій шлях широкий»;
«На те й лихо, щоб з тим лихом биться»;
«Надія не вмирає»;
«Поки живе надія в хаті, нехай живе, не виганяй»

Хід заняття
І.Організаційна частина.

ІІ.Оголошення теми і мети заняття.

ІІІ.Робота над темою заняття.

1.Вступна бесіда


(Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий», на фоні музики учениця читає вступний уривок із поеми «Причинна» )


-Цими словами з балади «Причинна» починається перша сторінка «Кобзаря» Т.Шевченка. З них починається і сам Шевченко як поет. Ці рядки стали улюбленою народною піснею, символом нашої України в усьому світі. Але по-особливому сприйматиме їх світ у березні 2014 року, коли відзначатиме 200 років від дня народження геніального поета, видатного художника Тараса Григоровича Шевченка. Тож наше заняття ми й присвячуємо Тарасу Шевченку, Великому Кобзарю, національному пророку, захиснику всіх знедолених.



Слова любові, пошани, вдячності наповнюють серця людей усього світу, бо Шевченко – не тільки наш поет, він належить усім народам. Його знають і цінують на всій планеті. По ньому пізнають нас, українців. Особливою гордістю проймаються наші серця, адже для нас Шевченко не просто геніальний поет, він – наш земляк, а ми – його нащадки. 

Він наша совість, наш порадник, наша найбільша правда. Ми вчимося в нього мудрості, любові до рідного краю і народу, його мови, навчаємося бути чесними й справедливими, гуманними й порядними, працювати на благо України.

Т.Г.Шевченко був, є і завжди буде для всіх нас взірцем, а його «Кобзар» - це і буквар, і пісенник, і підручник з історії України, і енциклопедія, і посібник з етики й народознавства.

(Учень читає вірш А.Камінчука «Кобзар».)

У вікні – любисток, на підлозі м’ята,
В золотій оправі книга серед книг.
Наче щедре сонце поселилось в хаті,
Як велике щастя стало на поріг.
Мудра, світла книга, то «Кобзар» Тараса,
На столі, як свято, білий коровай.
І пішло повір’я з дідівського часу,
Як «Кобзар» у хаті – буде щастя, знай.
…Ти пройди по селах рідної Вкраїни:
В кожній хаті – книга, на стіні – портрет.
В рушнику розшитім, квітчаний в калині,
 Бо в святій пошані у людей поет.

То співець – предтеча, наш Кобзар Шевченко,
Знають його люди і широкий світ.
Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,
Він живе в народі, як і «Заповіт».
Учитель. 

Тарас Шевченко був людиною багатогранних уподобань. Він знав російську й польську мови, вільно читав твори, написані цими мовами, відвідував театр, оперу, вивчав французьку мову, дуже багато читав, прекрасно малював
Учитель. 

Про життєвий шлях поета ви вже знаєте багато, бо знайомилися із його біографією впродовж усього шкільного курсу.

Але ми не перестаємо дивуватися, вражатися, якою тяжкою була доля в поета. Прожив 47 років. З них 24 був кріпаком, 9 – вільним, 10 карався на засланнях, а решту три з половиною провів під поліцейським наглядом. Працював тяжко, страждав важко, щастя зазнав мало.
 Виступи учнів(презентація)

1 учениця. 
Дитинство Тараса - кріпака було сумним: раннє сирітство (у 12 років залишився повним сиротою), козачкування в пана Енгельгардта, голодування і знущання. Та, попри нужду і страждання, юнак був цілеспрямованим, мав велике терпіння, дуже багато працював над собою заради досягнення поставленої мети. Криниця його душі не зміліла, а навпаки наповнилася ще більшою любов’ю і співчуттям до простих людей. Це чи не найбільший урок для всіх нас, який ми черпаємо із життя і творів Т.Шевченка. 
Докорінно змінилося його життя, коли переїхав із паном у Вільно, а потім у Петербург. Зустріч із художником-земляком Іваном Сошенком стала знаковою: Тарас був викуплений із кріпацтва.
Це були найщасливіші роки його життя: успішне навчання в Академії мистецтв, неабиякі успіхи в малярстві (три срібні медалі за його малюнки), вихід «Кобзаря», створення альбому «Живописна Україна», поїздка (після 14 років проживання в Петербурзі) на Україну, злет поетичної творчості – рукописна збірка «Три літа», участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.
2 учень. 
З великою надією і мріями повертався поет у Петербург з України. Та його планам і задумам не судилося здійснитися: поета заарештували, кілька місяців він пробув у казематі третього відділу жандармерії, а потім його відправили в далеку Орську фортецю на заслання, там він пробув три роки, брав участь в експедиції на Аральське море, писав, читав, малював. Найтяжчим були останні сім років, коли Шевченко перебував у Новопетровському форті на півострові Мангишлак. Там на його уста була накладена печать мовчання
Після звільнення із заслання Шевченко записав у «Щоденнику»: «Мені здається, що я і нині точнісінько такий самий, яким був 10 літ назад. У моєму внутрішньому світі не перемінилася ні єдина риса. Добре це чи погано? Добре… ».
Це ще один урок для всіх українців: у найтяжчих обставинах Тарас Шевченко не втрачав віри, був несхибним і вільнолюбивим, ніякі випробування не змогли зломити його стійкості у виборі життєвої позиції, його переконаності.
3 учень. 
Останні роки життя поета були нелегкими. Нагляд поліції після повернення із заслання, постійні хвороби, невлаштованість особистого життя підірвали здоров’я Тараса Григоровича. Але все це не виснажило таланту поета, не погасило любові до людей. 
Після смерті Тарас Григорович Шевченко був похований у Петербурзі на Смоленському цвинтарі. Згодом його перепоховали на Чернечій горі в Каневі. 
Рідна черкаська земля прийняла поета-страждальця у своє лоно навічно.
Сьогодні Тарасова гора (так її називають усі), за висловом Олеся Гончара, стала «духовною вершиною нашого народу, що світить усій Україні».
2.Ознайомлення «петриківською витинанкою».

Не тільки в Україні, але й далеко за її межами відомі майстри с.Петриківка Дніпропетровської області своїм яскравим, віртуозно виконаним декоративним розписом. Цей край є також центром ще одного поширеного й виразного виду українського народного мистецтва – витинанки.

Село Петриківка (центр Петриківського р-ну Дніпропетровської обл.) було засновано в 1772 р. на тому місці, де річка Чаплинка впадає в русло Орелі. Такі населені пункти, як смт Царичанка – центр Царичанського району (заснов. в 1604 р.), село Радянське та інші, також знаходяться на території, через яку тече річка Оріль. Тому весь край називається Приорілля.

     Оскільки петриківська витинанка за своїми особливостями подібна до традицій місцевого малювання , можна вважати, що обидва види народного мистецтва в Приоріллі мають близькі витоки. Частина авторів встановлюють безпосередній зв`язок петриківського малювання з декоративно-ужитковим мистецтвом доби козаччини. Інші дослідники аргументовано доводять, що принцип житлового оформлення позичений петриківцями у переселенців зі Східної України, де стінопис у 1860-х роках тяжів до відображення конкретних рослинних мотивів. Друга точка зору знаходить підтвердження у вітчизняних письменників – Г.Квітки-Основ`яненка, І.Франка та інших. Відомо, що у повісті «Щира любов» (1835) Г.Квітка – Основ`яненко, описуючи, як прикрашали хати на Харківщині, згадує про квіти й голуби, які були зроблені з паперу. Вірогідно, це й були прототипи петриківської витинанки.

     Настінний розпис, розповсюджений з середини ХIХ століття в

селах Придніпров`я, не міг не вплинути на виникнення й розвиток паперових прикрас в інтер`єрі української хати. Паперовий декор існував разом з мальованим, доповнюючи його. Витинанки могли навіть витіснити розпис, оскільки їх було легше й швидше виготовити, простіше змінити окремі елементи композиції. Мистецтвознавець Н.Глухенька зауважує, що, окрім розписів, комин печі петриківці прикрашали витинанками, й допускає, що саме витинанки могли бути прототипами «мальовок» - декоративних малюнків на тонкому білому папері, що з`явилися поряд з настінним малюванням у оформленні інтер`єру хати.

     Витинанки, як і мальовки, мали стійку композиційну структуру. Основним мотивом петриківської витинанки є «дерево життя». До різновидів мотиву «дерева» відносяться декілька квіткових композицій: гілка («галузка»), «суцвіття» ( «китиця»), «букет», «вазон», «квітка». Інші композиційні схеми також є улюбленими у петриківських майстрів: «вінок», «фриз» ( «бігунець»), «килимок», «рушник», «краєвид». Рідше зустрічаються жанрові композиції, до яких входять стилізовані зображення людей і тварин. Вирізані з кольорового паперу витинанки наклеювали на стіну, дотримуючись традиційних правил розміщення в інтер’єрі: “широка домінуюча лиштва вздовж сволока стелі та вузенькі бігунці по слижах і карнизах комина печі. Кульмінація інтер’єру – розписана піч із головною композицією “Дзеркала” з символічним деревом життя”.

Петриківська витинанка є зазвичай масштабним твором народного мистецтва, орнамент і композиція якого складені з окремих елементів, вирізаних з паперу (квітів, листя, плодів, птахів і ін.) і з'єднаних між собою в єдине ціле (мал.1). Петриківська витинанка завжди багатокомпонентна і поліхромна. В ній часто зустрічаються накладні елементи. Особливо петриківські майстри люблять композиції з птахами: півні, голуби, павичі, фазани, індики, одуди, зозулі, горобці й інші представники пернатих зображаються в стилізованій формі. Іноді автори витинали багатофігурні побутові сцени: весільний поїзд, танець, ярмарок.



3.Аналіз демонстраційного матеріалу.

4.Поетапне виконання композиції вчителем.

5.Правила техніки безпеки.

6.Практична робота учнів.

ІV.Підсумок заняття.

1.Аналіз та демонстрування дитячих робіт.

2.Заключне слово вчителя.
Українець, рівних якому планета не мала і не відомо, чи матиме.
Шевченко й Україна - невіддільні одне від одного. Нею він жив повсякчас, її вимріював, леліяв, за неї страждав, розплачувався казематом і засланням, гартуючи її міць, утверджуючи в ній прагнення до волі.
Шануючи Великого Кобзаря, ми вклоняємось йому за нетлінне слово, за любов до рідної мови, надію і віру, що Україна буде і що зійде над нею щаслива зоря свободи й розквіту.
Тож живімо Шевченковими заповітами – й ми збудуємо Україну. З Тарасом Шевченком і «Кобзарем» Україна і її народ – непереможні!

Учень.

…Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих... Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово…
Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова…
Учитель. Від Бога його Слово, а тому Слово його сильне, Слово його вічне. Всеукраїнське і вселюдське. Для нас і для прийдешніх поколінь.

Що ж, я гадаю, ви гордитеся Великим Кобзарем, і бажаю вам бути в житті схожими на Шевченка. Так само наполегливо вчитися, як він, любити свою Україну, бути майстрами в тій справі, яку кожен з вас у житті обере.



Пошли нам, Боже, Шевченкового духу, його твердості, мудрості, віри в майбутнє нашої України.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка