Миколаївський навчальний центр перспективи розвитку юридичної науки очами молоді



Сторінка20/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.91 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУТУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ЗА ПРОЕКТОМ ТРУДОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Одним із конституційних прав громадян є право на працю, а основним нормативним актом, який регулює відносини у сфері праці є Кодекс законів про працю, який був прийнятий ще в 1971 році. І хоча до чинного кодексу після його прийняття було внесено понад тисячу поправок та доповнень як за часів Радянської України, так і в незалежній України, він не відповідає сучасним економічним умовам. Докорінні зміни всієї системи суспільних відносин, зумовлені ринковими та соціально-економічними перетвореннями, які так чи інакше пов’язані з працею, призвели до необхідності прийняття нового кодифікованого акту – Трудового кодексу.

У даній роботі звернено увагу на проект Трудового кодексу, який був внесений народними депутатами України В. Г. Хара, Я. М. Сухим, О. М. Стояном.

Метою роботи є порівняльний аналіз положень чинного Кодексу законів про працю та проекту Трудового кодексу, що стосуються заробітної плати.

Завдання:


  • надати загальну характеристику відмінностей заробітної плати за проектом Трудового кодексу від Кодексу законів про працю;

  • визначити позитиви та негативи проекту Трудового кодексу, що стосуються заробітної плати.

Заробітна плата завжди залишатиметься основним стимулом до праці, а реформування законодавства про працю вимагає детального аналізу її особливостей за проектом Трудового кодексу, який у майбутньому може втратити статус проекту і стати частиною національного законодавства.

Є чимало публікацій, що стосуються загальної характеристики проекту Трудового кодексу, який проходить читання у Верховній Раді Україні, а робіт, присвячених новому проекту Трудового кодексу немає.

Чинний Кодекс законів про працю у статті 94 дає визначення поняттю заробітної плати, в якому зазначено, що «заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі…». Хочу звернути саме на уточнення «як правило», тобто заробітна плата не обов’язково має обчислюватися у грошовому виразі, на мою думку це може призвести до порушень прав працюючих. Якщо ж звернутися до проекту Трудового кодексу (далі - Проекту), то, виходячи зі змісту статті 207, можемо побачити, що «заробітна плата – це обчислена у грошовому виразі оплата…». Жодних уточнень та альтернатив немає. Також, заміна слова «винагорода» на «оплата» більш точно розкриває зміст заробітної плати.

Заробітна плата має чітку структуру, яка описується в Законі України «Про оплату праці». Ця структура включає основну, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Відмінність, яка міститься в проекті – це відсутність такого структурного елементу, як інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Це дає можливість погодити акти трудового законодавства з актами податкового законодавства.

На мою думку, Проект краще висвітлює поняття заробітної плати та її структури, адже він увібрав у себе положення як діючого КЗпПУ, так і Закону України «Про оплату праці», що є зручним для практичного застосування.

Наступне положення, яке потрібно проаналізувати, це державне та договірне регулювання заробітної плати. Централізоване та локальне регулювання тісно пов’язані між собою, доповнюють одне одного. В першій половині 90-х років була розширена сфера дії централізованого методу порівняно з локальним. Інколи ці методи знаходилися на одному щаблі, проте невірно було б говорити, що на тому чи іншому етапі простежувалось одночасно розширення сфери дії як централізованого, так і локального методів регулювання оплати праці. Розширення меж одного можливе лише за рахунок скорочення іншого, оскільки централізоване регулювання не дозволяє достатньо точно співвідносити розмір оплати з кількістю і якістю праці, тому його дія повинна бути звужена за рахунок локального регулювання. Саме в Проекті чітко розмежовуються централізоване та локальне регулювання оплати праці. Таке положення відсутнє в чинному КЗпПУ, але ми можемо його знайти в Законі України «Про оплату праці», що не є досить зручним. Норми, які регулюють однорідні відносини, мають бути зручними для застосування. Саме цей принцип покладено в основу Проекту, принаймні щодо регулювання оплати праці. Хочеться відмітити, що Проект більш детально регламентує питання співвідношення державного та локального регулювання заробітної плати. На відміну від діючого нині Кодексу, в якому питання державного та локального регулювання заробітної плати розпорошені по всьому кодексу, проект конкретно визначив, що відноситься до сфери державного регулювання заробітної плати, а що – до сфери локального.

Проектом передбачається, що максимальний розмір заробітної плати не обмежується. Вважаю, що така вказівка не є доцільною, адже держава встановлює мінімальний розмір, тобто розмір мінімальної заробітної плати і зазначати в законі те, що на договірному рівні розмір заробітної плати може значно перевищувати встановлений законом мінімум, недоречно.

Принципи є основою для побудови законодавства. Тому потрібно звернути на наявність у Проекті принципів, що стосуються заробітної плати. Проте, аналізуючи даний Проект, знаходимо, що в ньому відсутні такі принципи як: право на рівну оплату праці рівної цінності без будь-якої дискримінації; право на справедливу і задовільну винагороду, що забезпечує гідне людини існування для неї самої та її родини. Це, безперечно, недоліки, які частково компенсуються конституційним положенням про рівність усіх людей.

Проектом також передбачено (ст. 219), що розмір мінімальної заробітної плати не може бути нижче прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом. Таке положення відсутнє в чинному Кодексі. Логічно припустити, що розмір мінімальної заробітної плати прирівнюється до прожиткового мінімуму, проте, в законах про державні бюджети ці поняття розмежовуються і, зазвичай, розмір мінімальної заробітної плати є меншим за розмір прожиткового мінімуму, тому, у випадку прийняття Трудового кодексу необхідно буде або зменшувати прожитковий мінімум або збільшувати розмір мінімальної заробітної плати.

Проект передбачає, що «віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам проводиться роботодавцем згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником », у чинному ж кодексі (ст. 96) є продовження – «за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації», тобто в Проекті профспілка позбавлена такого права.

Вносяться також зміни в порядок оплати понаднормових робіт та робіт у понаднормовий час: за понадурочні 120 годин протягом року - в подвійному розмірі, а за час, відпрацьований більш цієї норми, оплата провадиться в потрійному розмірі в строк до 15 січня наступного року.

Новелою є також те, що відповідно до ст. 226 Проекту, при переведенні працівника на легшу роботу, але якщо заробітна плата на такій роботі є вищою, то за працівником зберігається заробітна плата, що відповідає роботі, яка виконується. Якщо ж навпаки, робота є нижче оплачуваною, то за працівником зберігається його попередній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, аналогічна норма міститься і в чинному Кодексі.

Безперечно, позитивним для працівників є встановлення більшого розміру відсотків за роботу в нічний час. Якщо КЗпПУ передбачав, що робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, але не нижче 20 % тарифної ставки за кожну годину роботи в нічний час (ст.108 КЗпПУ), Проектом передбачається не менше 30% тарифної ставки за кожну годину роботи в нічний час.

Варто звернути увагу і на ст.241 проекту ТК, згідно з якою заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в терміни, встановлені колективним договором чи нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або вільно обраними працівниками представниками (представником), але не рідше від двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів. Заробітну плату працівникам виплачують в першочерговому порядку з коштів, що надходять на рахунки роботодавця в банках, а також коштів, виручених від продажу майна роботодавця (крім майна, що відповідно до укладених роботодавцем цивільно-правових договорів перебуває в заставі). Інші платежі, в тому числі до бюджетів і державних цільових фондів, не можуть провадитися за наявності заборгованості із заробітної плати. За ліквідації підприємства заборгованість із зарплати також погашають в першу чергу.

Пропонується також нова норма про порушення термінів виплати заробітної плати (ст. 263 Проекту). Так, роботодавець зобов’язаний сплатити працівнику:

- при затримці виплат до 30 днів – 10 відсотків від нарахованих, але не виплачених сум;

- при затримці виплат до 90 днів – 50 відсотків;

- при затримці понад 90 днів – 100 відсотків.

На мою думку, така норма стимулюватиме роботодавця своєчасно проводити розрахунки по заробітній платі.

Цікавою є норма щодо оплати праці за продукцію, яка виявилася браком не з вини працівника. За Проектом передбачається, що «у разі виготовлення продукції, яка виявилася браком не з вини працівника, оплата праці здійснюється з звичайними розцінками», тоді як чинний Кодекс передбачає оплату праці в такому випадку за зниженими розцінками. Таку новелу Проекту вважаю дуже позитивною, адже бракована продукція може бути результатом несправності обладнання, невідповідності матеріалів, тобто з причин, які не залежать від працівника. Отже, роботодавець буде зацікавлений у тому, щоб виробництво було побудоване таким чином, щоб було менше бракованої продукції, за яку доведеться платити як за якісну.

Суспільство розвивається, виникають нові можливості щодо праці, зокрема, праці вдома. Такі відносини теж мають регулюватися нормами трудового права. У проекті Трудового кодексу є норма, яка регулює оплату праці за трудовим договором про роботу вдома. Така робота оплачується в одинарному розмірі, крім випадків, коли трудовим договором передбачається виконання роботи на умовах, за якими трудовим законодавством передбачено підвищену оплату праці.

Відповідно до ст. 106 КЗпПУ компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається, а в аналізованому проекті – «компенсація надурочних робіт шляхом надання дня відпочинку допускається за домовленістю між роботодавцем і працівником». На мою думку, ця норма Проекту потрібна. Крім того, можна було б надати працівникові можливість приєднати цей день до щорічної відпустки.

Отже, оскільки суспільні відносини перебувають в динамічному розвитку, необхідне й відповідне нормативне регулювання. Закони, прийняті в Радянський період не повною мірою відповідають потребам сучасності, тому винесення на розгляд нових проектів законів є передбаченою. Одним із таких проектів є проект Трудового кодексу.

Позитивним є, по-перше, те, що цей Проект є зручним для застосування, по-друге, сформульовано положення про першочерговість виплати заробітної плати за рахунок коштів, що поступають до каси чи на рахунок роботодавця.

Запропоновано відійти від широкого визначення заробітної плати, яке включає в себе винагороду за працю, гарантії і компенсації.

Продукція, яка виявилася браком не з вини працівника оплачується за звичайними цінами, а не за заниженими, як це передбачено чинним законодавством.

Треба відмітити, що проект Трудового кодексу систематизував у собі положення чинного Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», проте потребує доопрацювання та вдосконалення.

Шелест Л.М

ПРОБЛЕМИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В УКРАЇНІ

Серед проблем соціально-економічного, політичного, національно-державного і правового розвитку сучасного суспільства першочергове значення набувають питання створення ринкової економіки, формування соціальної, правової держави. Значна роль у їх вирішенні належить чинному законодавству, а саме систематизації. Систематизація, як вимога упорядкування, характеризує усі сфери суспільства: економіку, політику, право, – по-різному впливаючи на їх зміст, структуру та перспективу розвитку. Цей аспект майже не враховувався державною законотворчою політикою. Зміна акцентів у співвідношенні зазначених тенденцій, як показала практика, не дає бажаних результатів, порушує гармонійний розвиток усього суспільного механізму. Удосконалення нормативно-правової бази є складним процесом, особливе місце в якому займає систематизація, що дає можливість всебічно врахувати характер українського законодавства. Законодавство – це обличчя суспільства, його здобутки, показник рівня його культури. Від того як воно буде упорядковане і приведене в чітку систему, залежить ефективність його реалізації всіма суб’єктами суспільних відносин [1, с.7].

Систематизації нормативних актів в правовій теорії не приділяється належної уваги, незважаючи на те, що законодавство на сучасному етапі не завжди встигає за розвитком суспільства, часом суперечить уже прийнятим нормативно-правовим актам. В результаті з’являються акти, що фактично не діють; в деяких з них зустрічаються повторення, неясності, помилки, а інколи – прогалини і неузгоджені положення. Все це свідчить про необхідність удосконалення існуючих нормативно-правових актів шляхом їх опрацювання та усунення відмінностей у схожих явищах, що істотно вплине на систематизацію законодавства.

Нормативно-правові акти видаються різними органами, мають неоднакову юридичну силу, не співпадають за часовим виміром, поширюються на різних суб’єктів і територіальний простір. Тому природно, що з часом між ними виникають суперечності, а збільшення кількості нормативних матеріалів ускладнює їх використання. Крім того, акти, видані в різні періоди часу, неоднаково регулюють суспільні відносини. Деякі законотворчі акти містять повторення, не досить ясні формулювання, терміни [2, с.65]. Тому законодавство не може функціонувати належним чином, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов’язані та узгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою.

Упорядкування законодавства – одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день. Систематизація законодавства є процесом обробки й упорядкування нормативно-правового матеріалу, розміщення його за певними критеріями. Систематизація нормативно-правових актів необхідна перш за все для ведення обліку розвитку законодавства і здійснення контролю над ним, для забезпечення узгодженості та взаємозалежності різних його частин. Дані процеси є важливими умовами правильного з’ясування і застосування норм права державними органами, вони сприяють розумінню законодавства як єдиного цілого. Систематизація забезпечує доступність законодавства для суспільства, вона повинна використовуватись насамперед для забезпечення суб’єкта права необхідною нормативно-правовою документацією. Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, скасовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.

Водночас, систематизація законодавства – не самоціль, вона повинна розумно поєднуватись з уніфікацією, яка сприяє усуненню відмінностей у регулюванні подібних явищ і створенні різнорівневих універсальних нормативних актів. Уніфікація сприяє об’єднанню всіх структурних елементів системи законодавства, зменшує обсяг правового матеріалу, усуває надмірну диференціацію. Вона є своєрідним балансом, противагою процесу систематизації і разом з тим охоплює усі структурні грані діючого законодавства.

Деякі аспекти проблеми систематизації й уніфікації законодавства розкривають у своїх працях українські та російські вчені: С. Алєксєєв, С. Бобровник, О. Васильєв, О. Зайчук. Д. Керімов, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, М. Матузов, Ю. Шемшученко, Л. Явич, А. Яхлаков та ін. Дані питання розробляли також дослідники з далекого зарубіжжя: Ф. Ауман, Рене Давид, Ж. Карбоньє, X. Кетц та інші.

Систематизація найбільш повно, об’єктивно і реально відбиває весь процес соціально-правового розвитку суспільства на сучасному етапі. Однак її проблема, висвітлена в правовій літературі, з огляду на динамічний розвиток законодавчої бази, а також економічних, політичних, соціальних відносин, потребують подальшого наукового дослідження. Крім того, комплексні спеціальні дослідження даних правових категорій в Україні ще не проводились. Внутрішня єдність і диференціація сукупності правових норм, не виключають різноманітних, не однорідних і недостатньо узгоджених між собою форм вираження права. Ці форми складаються з множини законів та інших нормативних актів, виданих різними органами держави в різний час, опублікованих в різних офіційних виданнях. Винятково швидкі темпи розвитку суспільства на сучасному етапі обумовлюють активну нормотворчу діяльність державних органів. Отже кількість нормативно-правових актів постійно зростає, а упорядкування законодавства практично не здійснюється. Тому особливе місце в цьому процесі належить систематизації, яка має велике значення для подальшого розвитку правової системи.

Законодавство багато в чому не встигає за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи суперечить раніше прийнятим правовим актам. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості.

Систематизація – це діяльність по упорядкуванню й удосконаленню нормативного матеріалу шляхом його обробки і розміщення за класифікаційними критеріями, що обираються відповідно до тих завдань, які розв’язуються цією діяльністю. Систематизація законодавства сприяє ефективному здійсненню правотворчої діяльності, зокрема виявленню причин суперечностей, невідповідностей у нормативному регулюванні та способів їх усунення. Вона забезпечує зручність при реалізації прав, можливість оперативного знаходження норм і їх правильного тлумачення. Конкретний результат систематизації виступає в певній формі – залежно від спрямування. Вона може мати на меті створення єдиного зведеного акта, що на основі загальних принципів вперше або по-новому врегулює певну галузь суспільних відносин. Іноді завданням систематизації є лише впорядкування чинного законодавства, без зміни його змісту. В наш час основними формами систематизації нормативно-правових актів є інкорпорація та кодифікація. Деякі автори вважають її різновидами консолідацію та облік [3, с.187]. Інкорпорація – об’єднання в збірники чи зібрання нормативно-правових актів у певному порядку без зміни змісту. А кодифікація – це такий вид систематизації, який має правотворчий характер і пов’язана зі створенням нового звідного нормативно- правового акта [4, с.105].

Систематизація законодавства має велике значення для правової системи України як постійна форма її розвитку та упорядкування. Правова система здійснює нормативно-правовий вплив на суспільні відносини. Вона відображає баланс інтересів різних соціальних груп, класів суспільства. Ці інтереси отримують відображення в праві, законах та інших частинах системи у вигляді державної волі. Правова система є поняттям складним і багатоплановим, що містить у собі цілий комплекс елементів, взаємозв’язок і функціонування яких обумовлюють її існування.

Аналіз поняття та структурних компонентів правової системи переконує, що її стрижневими елементами є право, система права і система законодавства. Для складових елементів системи права та системи законодавства, таких як норми і нормативно-правові акти, властива системність. А оскільки вони існують не поодиноко, а в комплексах, асоціаціях, збірниках тощо, їх необхідно систематизувати.

На підставі зазначеного можемо констатувати що, чинне законодавство потрібно час від часу систематизувати, тобто впорядковувати. В результаті буде досягнута певна системність правових актів і юридичних норм. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості. Процес систематизації проходить ряд етапів, на кожному з яких потрібно дотримуватися певних правил законодавчої техніки та загальнотеоретичних понять.

Систематизація пронизує усі сфери суспільних відносин, відображають їх розмаїтість і динамічність, втілюють різні рівні правової регламентації багатогранних взаємозв’язків. Систематизація законодавства має велике значення для розвитку правової системи України, охоплює всі її структурні ланки, має безупинний характер. Систематизація є постійною формою її розвитку та упорядкування. У правовій системі відбуваються різноманітні складні внутрішні процеси, тісно пов’язані із зовнішніми. Вони проходять як в усій системі, так і в окремих її частинах: підсистемах, ланках, блоках. Тому важливо виявляти та враховувати саме внутрішні закономірності правової системи, їх конкретний прояв, механізм дії. Це необхідно і для усунення можливих суперечностей у правовій системі, які, хоча і не є антагоністичними, можуть спричиняти небажані наслідки.



Література:

1. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення: Монографія. – К.: Ін.-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003.

2. Шемшученко Ю.С. Український парламентаризм: проблеми становлення і розвитку // Правова держава. – К. 1998.

3. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М., 1993.



4. Оборотов Ю.Н. Теория государства и права: прагматический курс (экзаменационный справочник). – Одесса: юр. лит., 2006.

НАШІ АВТОРИ:
Абдуллаєва Зарема Нузетівна – студентка 5-го курсу Економіко-правового факультету ОНЮА в м. Сімферополі;

Науковий керівник: Бавбєкова Ельзара Айдерівна – старший викладач кафедри теорії та історії держави і права Економіко-правового факультету ОНЮА в м. Сімферополі;

Ахмач Анна Михайловна – старший преподаватель кафедры гражданско-правовых дисциплин НУЦ ОНЮА;

Бабенко Юлія – студентка II-го курсу цивільно-правової спеціалізації МНЦ ОНЮА;

Науковий керівник: Оборотов Ігор Гариславович – викладач кафедри кримінально-правових дисциплін МНЦ ОНЮА;

Бавбєкова Ельзара Айдерівна – старший викладач кафедри теорії та історії держави і права Економіко-правового факультету ОНЮА в м. Сімферополі;

Баденко Анна – студентка ІІ-го курсу МНЦ ОНЮА;

Науковий керівник: Оборотов Ігор Гариславович – викладач кафедри кримінально-правових дисциплін МНЦ ОНЮА;

Базілюк І. – студентка 4-го курсу МНЦ ОНЮА;

Науковий керівник: Кльован Неля Василівна – старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін МНЦ ОНЮА;

Батижманська І.О. – студентка 3-го курсу юридичного факультету Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»;

Науковий керівник: Валецька Оксана Валеріївна – викладач кафедри цивільного та кримінального права і процесу Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»;

Беспалова А.О. – студентка 2-ї групи 2-го курсу судово-адміністративного факультету ОНЮА;

Науковий керівник: Крестовська Наталя Миколаївна – кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри теорії держави і права ОНЮА;

Біла О. – студентка 3-го курсу юридичного факультету Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»;

Науковий керівник: Валецька Оксана Валеріївна – викладач кафедри цивільного та кримінального права і процесу Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»;

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка