Міністерство аграрної політики та продовольства України Видається з 1996 року



Сторінка13/31
Дата конвертації09.03.2016
Розмір7.11 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   31

Викладення основного матеріалу дослідження. Банківські установи умовно поділяють суб’єктів аграрного сектору - своїх потенційних клієнтів на чотири групи. До першої групи відносять великі компанії (агрохолдинги), що володіють земельними угіддями від 50 і більше тис га. Для роботи з ними банки використовують системний підхід та приймають індивідуальні рішення. Друга група формується із середніх агропідприємств, до якої належать аграрії з площею земель від 3-10 до 50 тис га, що є більш масовим сегментом. Вони застосовують у своїй діяльності майже всі види фінансових інструментів. До третьої групи потрапляють малі підприємства, як правило, фермерські господарства, з площею від 400 га до 3 тис га. Такі господарства здебільшого використовують кредити на поповнення оборотних фондів, а саме овердрафти, а також інвестиційні середньострокові кредити. До четвертої групи відносять дрібні фермерські господарства з площею до 400 га. Вони обслуговуються банківськими установами як клієнти роздрібного сектора з більш високими процентними ставками і відсутністю спеціалізованих продуктів. Серед критеріїв, за якими оцінюють аграріїв на етапі прийняття рішення про кредитування, можна виділити наступні: наявність «якісних» активів для застави; наявність системи управління бізнесом, а також планів з його розвитку; кваліфікований менеджмент.

При оцінці фінансового стану позичальника значно спрощує роботу банківських спеціалістів наявність фінансової звітності, підготовленої за Міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ) разом з висновками незалежних аудиторів. Це впливає на строки прийняття рішень про надання кредитів, ліміти виділених коштів. Також це може вплинути на зниження процентної ставки за позикою, адже більш прозорий і зрозумілий бізнес має менші ризики. У звітності аграріїв банкіри цікавляться такими показниками, як EBITDA, EBITDA на один гектар, коефіцієнт покриття обслуговування боргу, розмір закредитованості компанії тощо. До того ж, у звітності є дані про активи компанії, тобто можна самостійно визначити їх цінність для оформлення застави, а не користуватися розрізненою інформацією від представників клієнта. До переоцінки біологічних активів експерти ставляться з великою обережністю, вважаючи її завищеною порівняно з реальною вартістю таких активів. Як наслідок, при розрахунку відповідних показників не враховується переоцінка біологічних активів або відбувається коригування їх вартості.

Визначаючи заставу при розгляді можливостей надання кредиту, банки віддають перевагу «якісним» активам. До них належать нерухомість, техніка (бажано з нетривалим терміном експлуатації), депозити та корпоративні права. Популярною заставою наразі є запаси продукції на зберіганні. Це може бути зерно, що знаходиться на сертифікованому складі через застосування механізму подвійних складських свідоцтв. При цьому строк кредитування не може перевищувати термін зберігання продукції. Такий вид застави використовується під короткострокові кредити. Майбутній урожай як заставу при наданні кредитів банківські установи беруть неохоче через можливі додаткові ризики. Такий вид застави розглядається як додаткове джерело можливого зменшення заборгованості за виданими кредитами.

Незважаючи на кризу 2013-2014 років, банкіри все більше націлені на розвиток довгострокових партнерських відносин з клієнтами. Одним із напрямів такого співробітництва є освітня діяльність. Вона реалізується шляхом проведення тренінгів для клієнтів спільно з відомими постачальниками техніки та інших ресурсів (добрив, засобів захисту рослин, насіння). До того ж, у банківських установ, які зробили ставку на агрокредитування, створені спеціалізовані команди для обслуговування аграріїв. За умови довіри у відносинах з банкірами аграрії можуть розраховувати на кращі умови фінансування, зокрема зниження процентних ставок та збільшення лімітів кредитування, що підвищує ефективність використання отриманих кредитних ресурсів.



Традиційне банківське кредитування. Банківське кредитування є більш поширеним та доступним, проте не завжди дешевим способом залучення коштів. Кількість банків, які кредитують аграріїв, обчислюється десятками. Однак серед них більш активні близько п’яти-восьми, для яких цей напрям діяльності є одним з пріоритетних. За даними Національного банку України (НБУ), на початок березня 2014 року підприємства сільського господарства користувалися кредитними ресурсами в обсязі 44,3 млрд грн. Більшість таких кредитів, а саме 20,8 млрд грн., отримані аграріями на строк до 1 року (Рис. 1). При цьому переважають кредити, отримані в національній валюті. Із загального обсягу кредитування у національній валюті отримано позик на суму 30,3 млрд грн, тоді як у іноземній – 14 мільярдів. Середня процентна ставка за кредитами становила 17,4 % річних. При цьому за кредитами у національній валюті – 20,6%, іноземній – 8,1 відсотків1.









Рис. 1. Строки погашення банківських кредитів,
виданих аграріям1.

Рис. 2. Розподіл банківських кредитів,
виданих аграріям за видами валют1.



Сезонність і ризикованість агробізнесу, відсутність ліквідності на ринку і політичні процеси в країні обумовлювали помірну або навіть консервативну політику кредитування в 2013 році, а також підвищені вимоги до позичальників і застав. До того ж, події 2014 року внесли свої корективи та впливали на зменшення планових обсягів банківського фінансування. Банкіри розуміють, що кожен кредит може стати дефолтним з різних причин, які складно прогнозувати. При цьому більшість банківських установ в питаннях кредитування агросектору керувалися принципами вичікування та обережності. Найважче доводиться західним банкам, які змушені відповідати як вимогам НБУ, так і більш жорстким вимогам регуляторів країн, де розташовані головні офіси. Це проявляється в тому, що материнські банки ретельніше починають дивитися на видачу кредитів новим клієнтам. У той же час, за спостереженнями аналітиків, донедавна банки з російським капіталом активніше співпрацювали з позичальниками.

Більш витребуваними продуктами, які пропонують банки, орієнтовані на роботу з агросектором, є кредити на поповнення оборотних засобів, хоча можуть надаватися інвестиційні кредити та здійснюватися факторингові операції. Кредити на поповнення оборотних засобів - це сезонні кредити на термін від 6 до 36 місяців. У середньому період кредитування становить 6-12 місяців. Як правило, такі кредити видаються для потреб посівної кампанії у весняний та осінній період і для збирання врожаю в літньо-осінній період. Процентні ставки за такими кредитами, виданими в національній валюті, змінюються від 19 до 25 відсотків, а їх повернення відбувається залежно від очікуваних надходжень грошових коштів, що відображається у відповідних документах2, 3.

Такі кредити можуть надаватися в іноземній валюті. Вони мають більш низьку процентну ставку, проте більш високі вимоги до позичальника, серед яких наявність валютної виручки. В умовах нестабільної ситуації з валютним курсом такі категорії операцій класифікуються банками як операції підвищеного ризику. Для компаній також вигідно брати подібні кредити тільки в разі збалансованої валютної позиції, коли валютна виручка перекриває зобов’язання з обслуговування кредиту.

Кредити на поповнення оборотних засобів можуть бути вузькоцільовими, наприклад, спрямовуватися виключно на придбання пального або добрив, виплату заробітної або орендної плати. Цільове використання таких коштів перевіряється банками. При цьому популярним стало використання овердрафтів (до 40% річних), які допомагають вирішувати тимчасові проблеми з ліквідністю.



Лізингове кредитування. Лізинг сільськогосподарської техніки активно просувається як банками через надання кредитів, так і лізинговими компаніями. При цьому більш ефективним є тандем банківських установ та лізингових компаній. Таке співробітництво призводить до зростання продажів банків, лізингових компаній та постачальників техніки. Останні зацікавлені у зростанні місць продажу, враховуючи партнерські банківські установи, а банки, в свою чергу, зацікавлені в комплексному обслуговуванні клієнтів та отриманні комісійних.

За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, у 2013 році аграрії придбали 16 тис одиниць техніки та обладнання на суму майже 7 млрд грн, за якими переважали лізингові контракти. Сільське господарство, за даними Українського об’єднання лізингодавців, за 9 місяців 2013 року займало 12% від загальної суми укладених договорів фінансового лізингу.

Перевагою лізингу над іншими фінансовими інструментами є більш низька процентна ставка за користування запозиченими коштами, а саме від 9 до 12% річних. До того ж, на предмет лізингу не можна накласти арешт або стягнення, оскільки право власності активу переходить до лізингоотримувача тільки після повного розрахунку за нього; лізингова компанія або банк – учасники угоди, - можуть контролювати виконання постачальником техніки своїх зобов’язань - по сервісному або гарантійному обслуговуванню. Лізингові продукти є стандартними: в лізинг можна придбати весь модельний ряд техніки від різних виробників. Рішення з видачі такого кредиту приймається швидко, як правило, впродовж декількох робочих днів. Проте, фінансується не вся сума, а до 80% вартості техніки. Це пов’язано з внутрішньою оцінкою предмету застави для розрахунку збитків від знецінення заборгованості.

Графіки проведення платежів за такими угодами, подібно до традиційних умов кредитування, враховують циклічність бізнесу клієнта. Таким чином, з обороту не виводяться фінансові ресурси, які використовуються у виробничому процесі, а лізингові платежі проводять за рахунок отриманих доходів або економії витрат від використання нової техніки.

До недоліків лізингової системи кредитування можна віднести приховані платежі зі страхування техніки, а також залежність валютного курсу гривні по відношенню до долара США або євро, враховуючи країну заводу-виробника техніки. Так, розмір платежів за борговими зобов’язаннями або сервісні збори прив’язуються до валютного курсу гривні на дату проведення оплати, як правило, в односторонньому порядку. Тобто у разі девальвації гривні отримувач техніки компенсує курсову різницю лізинговій компанії, а при ревальвації зменшення платежів не передбачалося. Проте, через нову хвилю девальвації у 2014 році лізингові компанії проводять відповідні зміни в договорах, у тому числі щодо механізму платежів, враховуючи інтереси всіх сторін.

Вексельне фінансування. В останні роки набув популярності новий інструмент залучення ресурсів - вексельне фінансування. Такий спосіб фінансових відносин є зручним для всіх учасників ринку: аграріїв – виробників сільськогосподарської продукції; банківських установ, що забезпечують своєчасність проведення розрахунків; виробників ресурсів, тобто техніки, насіння, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо; постачальників ресурсів – комерційних структур, що забезпечують надходження ресурсів від їх виробника до споживача. Вексель дозволяє аграріям при закупівлі ресурсів відстрочити термін оплати шляхом емісії цінного паперу, який гарантує проведення оплати через визначений період часу.

Така форма розрахунків використовується за попередньої домовленості з постачальниками про прийняття векселя та з банками про надання гарантій проведення майбутнього платежу (авалювання). У свою чергу, постачальники розраховуються векселем з виробниками товару, тобто знімають з себе всі можливі ризики. Термін такого фінансування, як правило, не перевищує 12 місяців. Більш вигідними для аграріїв є випуск векселів при співробітництві з великими постачальниками. Проте такі цінні папери можуть випускатися при стандартних програмах з авалювання векселів, які пропонуються банками своїм клієнтам, незважаючи на розміри підприємств та масштаби їх діяльності.

При співробітництві з великими постачальниками вексельна схема розрахунків має свої переваги для всіх її учасників. По-перше, для аграріїв вексель суттєво дешевше порівняно з банківським кредитом. Його середня ставка дисконтування становить від 3 до 6 відсотків. По-друге, покупці продукції при розрахунках векселем можуть отримувати додаткові знижки (дисконти). По-третє, відсутня валютна прив’язка. Усі валютні ризики беруть на себе виробники. Проте, як правило, такі ризики враховуються при формуванні ціни товару. Окрім цього, покупці отримують додаткові переваги, такі як навчання персоналу з нововведень у фінансових розрахунках, своєчасне постачання ресурсів тощо. Для банків такі операції вигідні через отримання комісійного доходу та вирішення питання з ліквідністю.

Банківські установи також пропонують аграріям такий фінансовий інструмент, як система гарантованих платежів. Середня ставка за користування такими ресурсами становить 4 відсотки. Проте в даному випадку діють більш жорсткі умови співробітництва. Зокрема аграрії-покупці і постачальники мають бути клієнтами одного банку через те, що всі гарантовані платежі фіксуються в Інтернет-банку. Окрім того, при таких розрахунках відсутні партнерські програми гарантованих платежів постачальниками з виробниками товарів. Тому такі угоди можуть завершитися на початковому етапі, оскільки нестимуть валютні і кредитні ризики, що не закладені в початкову ціну.

Аграрії покладають великі надії на інструмент аграрних розписок. Їх формально було введено для українських агрокомпаній у березні 2013 року з прийняттям нового Закону України «Про аграрні розписки» (№ 5479-VI)4. За основу такого фінансового інструменту взято позитивний досвід бразильських фермерів, які активно використовували розписки для розрахунків. Розписки в своїй основі передбачають заставу майбутнього врожаю в обмін на ресурси, необхідні для його вирощування. Вони бувають двох видів: товарні – зобов’язання поставити обумовлений товар, і фінансові – зобов’язання провести розрахунки. При цьому всі розписки підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. У цьому й криється причина того, що новий інструмент так і не знайшов практичного застосування. Єдиний реєстр аграрних розписок поки не створено. До того ж, враховуючи нововведення, потрібен час на навчання нотаріусів і тестування реєстру. За різними оцінками, повноцінно такий фінансовий інструмент може запрацювати лише на початку 2015 року.

Зовнішні запозичення. До зовнішніх запозичень належать IРО (Initial Public Offering – перша публічна пропозиція акцій), випуск єврооблігацій, залучення кредитів від банків-нерезидентів тощо. Більш поширеною можливістю зовнішніх запозичень вітчизняними аграріями є IРО. IРО (англ. Initial Public Offering) - перший публічний продаж акцій акціонерного товариства, в тому числі у формі продажу депозитарних розписок на акції, необмеженому колу осіб. Продаж акцій може здійснюватися як через розміщення додаткового випуску акцій шляхом відкритої підписки, так і шляхом публічного продажу акцій існуючого випуску5.

Період 2013 та першого півріччя 2014 років виявився неоднозначним для українських аграрних компаній, цінні папери яких котирувалися на міжнародних біржах. Так, ціни на акції більшості українських агрохолдингів мали тенденцію до зниження. На це впливали економічна та політична ситуація в Україні, періодичні повідомлення про можливість дефолту окремих компаній, а також падіння світових цін на окремі види зерна.

У 2012-2013 роках жодна українська агрокомпанія не здійснила ІРО. Лише окремі холдинги випускали єврооблігації на початку 2013 року. При цьому доводилося розміщуватися кілька разів, оскільки перші підписки не набрали достатніх коштів. За даними аналітиків, негативний вплив мала ще й економічна криза на Кіпрі, де знаходилися ці компанії. Після погіршення економічної ситуації і зниження суверенних кредитних рейтингів України міжнародні ринки капіталу та боргового фінансування для українських компаній поки що закриті. До того ж, ситуація навряд чи зміниться до початку 2015 року.

Інший шлях, який можуть обрати для себе аграрії, - залучення більш дешевих кредитних коштів від іноземних фінансових установ, у тому числі і від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) або Міжнародної Фінансової Корпорації (ІFС). За даними ЄБРР, цей банк прокредитував вітчизняних аграріїв в 2013 році на 160 млн євро і не збирається призупиняти кредитування. Порівняно з традиційним банківським кредитуванням, кредити, залучені від подібних організацій, мають значно меншу відсоткову ставку (до 10% у валюті), тому більш вигідні для позичальників. Однак, вартість обслуговування таких кредитів, зокрема перебудови організації фінансової роботи компанії для відповідності вимогам до позичальника, є великою. До того ж, доступ до таких кредитів можуть отримати переважно великі компанії.

Популярним наразі стало залучення зарубіжного фінансування під страхове забезпечення експортних кредитних агенцій (ЕКА) - організацій, створених у країнах-експортерах техніки та обладнання для стимулювання збуту продукції. Для українських аграріїв діють програми ЕКА США, Японії, Великобританії, Німеччини, Франції, Нідерландів та інших країн. Перевагами такого кредитування є більш низькі процентні ставки, невеликі обсяги фінансування, що робить подібний інструмент доступним не тільки для великих, а й середніх за розміром агроформувань, відсутність застави, а саме заміна її на страхування, можливість окремого фінансування попередньої оплати терміном до 1 року. При цьому сума передоплати становить від 15 відсотків. Недоліками такого кредитування є необхідність оформлення поруки і гарантій, що приводить до додаткових витрат з перевірки та підготовки документації. Разом з тим, необхідно проводити страхові платежі, які збільшують ефективну процентну ставку. До того ж, у 2014 році деякі з таких програм виявилися неактивними для України через значне зниження фінансового рейтингу країни.

Висновки. Вітчизняний ринок фінансових послуг передбачає широкі можливості для залучення агроформуваннями коштів у господарську діяльність. Проте проблеми з ліквідністю в банківській системі, невизначеність у бізнес-середовищі України, політичні та зовнішні ризики 2014 впливають на фінансовий ринок та обмежують доступність у фінансуванні. Більш поширеною можливістю залучення аграріями коштів для ведення поточної господарської діяльності є банківське кредитування. Банківські кредити можуть отримати суб’єкти господарювання всіх організаційних форм. Лізингове фінансування доцільно застосовувати за потреби поновлення основних засобів виробництва та відсутності для цього вільних власних коштів. Лізингове фінансування також можуть застосовувати суб’єкти господарювання всіх організаційних форм. У свою чергу на зовнішні запозичення можуть розраховувати великі та середні компанії, які мають бездоганну репутацію за результатами діяльності на внутрішньому та міжнародних ринках.



Список використаної літератури:

1. Бюлетень Національного банку України, квітень, 2014.

2. Білоченко А.М. Стан та перспективи залучення фінансових ресурсів в АПК України // Економіка АПК. – 2005. - №6. – с. 72-76.

3. Гудзь О.Є. Забезпечення сільськогосподарських підприємств кредитними ресурсами // Економіка АПК. – 2003. - №1. – с. 86-89.

4. Закону України «Про аграрні розписки» / Урядовий кур'єр від 22.01.2013. - №13.

5. Вікіпедія вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/IPO


Куценко И.В. Инструменты финансирования субъектов агропромышленного комплекса.

В статье рассматриваются инструменты финансирования субъектов агропромышленного комплекса, а именно традиционное банковское кредитование, лизинг, вексельное финансирование, внешние заимствования. Изучаются возможности их применения. Приводятся основные показатели использования финансовых инструментов хозяйствующими субъектами АПК.

Ключевые слова: банковское кредитование, лизинг, вексельное финансирование, внешние заимствования.
Kutsenko I.V. Financing instruments of agribusiness agents.

The article focuses on financing instruments of agribusiness agents, namely the traditional bank lending, leasing, on-bill financing, foreign borrowings. The possibilities of their application are investigated in the article. The key indicators of the application of financial instruments by agribusiness entities are formulated.

Keywords: bank lending, leasing, on-bill financing, foreign borrowings.
Дата надходження до редакції: 06.07.2014 р.

Резензент:

УДК 331.101.6:338.43

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
Л. В. Шелудько, к.е.н., доцент

Р. М. Шелудько, к.е.н., доцент

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва


Розглянуті наукові основи мотивації праці в світі та в Україні зокрема. Встановлено, що при удосконаленні соціально-економічних відносин в аграрній сфері виробництва велике значення має виявлення конкретної суті та змісту трудової активності його працівників. У багатогранній активності людини її трудова активність характеризує ставлення до праці. Викладена точка зору автора полягає в виявленні мотивів та стимулів, що спонукають до ефективної праці.

Ключові слова: продуктивність праці, мотивація, праця, ефективність, пільги.


Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Ефективність виробництва в першу чергу характеризується продуктивністю праці.

За період аграрної реформи продуктивність праці в сільському господарстві знизилася. В Україні вона майже в 7-10 разів нижче, ніж в країнах з розвиненою ринковою економікою. Значно зросла трудомісткість виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції, особливо соняшнику та цукрових буряків. Витрати праці на одиницю цієї продукції збільшилися майже в 2 рази.

Важливими умовами зростання економічної ефективності аграрного виробництв є поліпшення використання трудових ресурсів сільського господарства, підвищення продуктивності праці. Для цього необхідно кардинально переглянути аграрну політику. Селянство повинне розглядатися не як донор і джерело ресурсів для міста, а як економічно і соціально рівноправний партнер і союзник. Слід не допускати дискредитації селянства, підтримувати економічне паритет у відносинах села з містом, надавати з боку держави реальну допомогу в розвитку соціальної сфери села, а головне - не нав'язувати селянам чергову революційну ломку сформованих форм і відносин і створювати умови для поступового реформування виробництва знизу, з волі і в інтересах селян.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття.

Вивченню теоретичних, методологічних і практичних питань мотивації праці присвячено немало наукових публікацій вітчизняних і закордонних економістів, зокрема О.Ю. Амосов, О.С. Афонін, О.А. Бугуцький, М. Бритов, Л.К. Гудсков, Ю. Губені, О.А. Дієсперов, Й.С. Завадський, Н.Є. Куліш, М.Й. Малік, Н. Павловська, П.М. Семіусов, В.В. Юрчишин та ін.

Як зазначає д.е.н. О.А. Бугуцький „Механізм мотивації праці повинен забезпечувати, з одного боку, можливість задоволення за рахунок справедливої винагороди різноманітних потреб людини в процесі трудової діяльності, а з другого – одержання очікуваних результатів праці, успішного досягнення цілей організації” [4].

На думку д.е.н., професора Н. Павловської відновлення стимулюючої ролі заробітної плати з метою посилення мотивації до праці стає нагальною необхідністю, активним важелем у майбутньому механізмі мотивації до праці, який спонукатиме працівників поліпшувати результативність праці, підвищувати ефективність реалізації накопиченого трудового потенціалу. Це особливо важливо в сучасних умовах, зорієнтованих на ринковий механізм господарювання. Для цього слід розробити систему стимулювання, яка б посилювала мотивацію до праці на рівні своєї власної праці (працівника, бригади, цеху) і підприємства загалом [5].

На думку Й. Завадського, мотивацію трудової діяльності можна визначити як психологічний процес формування заінтересованого ставлення людини до праці шляхом задоволення її потреб, згідно з індивідуальними особливостями, інтелектуальним чи іншим внеском. Таким чином, при розгляді мотивації увага зосереджується на дослідженні особливостей стимулювання роботи з точки зору психологічної структури людини, на виявленні у працюючих внутрішніх спонукань до трудової діяльності - таких, як захопленість працею, втіха від неї, збагачення можливостей і змісту роботи тощо.

Психологічний підхід забезпечує вироблення мотиваційного механізму, глибоке проникнення у внутрішній світ людини [6].

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Основною метою статті є формулювання шляхів підвищення ефективності виробництва за рахунок зростання продуктивності праці.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Продуктивність праці в сільському господарстві перебувати під впливом численних і різноманітних природних та економічних факторів. Фактори зростання продуктивності праці - це рушійні сили або причини, під впливом яких змінюється її рівень. Практичне використання факторів продуктивності праці викликає необхідність системного підходу та об'єднання їх у відносно однорідні групи. Всі фактори росту продуктивності праці в сільському господарстві можна об'єднати в чотири групи:

1) організаційно-економічні, що включають поглиблення спеціалізації і розвиток кооперації, вдосконалення організації виробництва і праці, поліпшення його нормування, ліквідацію простоїв з організаційних причин, скорочення чисельності обслуговуючого персоналу;

2) техніко-економічні: вдосконалення техніки, технології, комплексна механізація виробництва та електрифікація, ліквідація простоїв з технічних причин;

3) соціально - економічні: вдосконалення матеріального і морального стимулювання праці, дотримання трудової дисципліни, підвищення кваліфікації працівників, ліквідація плинності кадрів, поліпшення умов праці, побуту і відпочинку працівників, відродження змагання в трудових колективах;

4) природно-кліматичні: клімат, родючість ґрунтів, продуктивність тварин; в сільському господарстві результати праці більшою мірою залежать від природних умов, ніж в інших галузях матеріального виробництва; при одних і тих же витратах праці в залежності від погодних умов, родючості ґрунтів, біологічних можливостей худоби можна отримати різну кількість продукції.

Одним з основних соціально - економічних факторів, визначаючих ефективність використання трудових ресурсів, є мотивація до високопродуктивної праці. Мотивація праці являє собою стимулювання працівника або групи працівників до діяльності по досягненню високих результатів через задоволення їх власних потреб.

Головні важелі мотивації - стимули і мотиви. Під стимулом зазвичай мається на увазі матеріальна винагорода, наприклад заробітна плата. Мотив є внутрішньою спонукальною силою: бажання, потяг, орієнтація, внутрішні установки та ін.

Найбільш ефективний стимулюючий фактор - задоволеність працівників матеріальними умовами (заробітною платою, преміями, доплатами за стаж роботи, посібниками, продажем продукції своїм працівникам зі знижкою і ін.). Інші важливі форми мотивації - моральне заохочення працівника, просування його по службі, підвищення кваліфікації, створення сприятливої соціальної атмосфери, розвиток довіри і взаєморозуміння усередині колективу, самостійність і відповідальність і т. д.

Формування необхідних у сільському господарстві мотивацій і стимулів ефективної праці припускає перегляд або значне уточнення існували до теперішнього часу принципів і підходів до побудови системи стимулювання. Вони повинні бути направлені на перетворення найманого працівника в зацікавленого товаровиробника, власника виробленої продукції і використовуваних при цьому ресурсів.

Основна мета реформування відносин власності на сільськогосподарських підприємствах - це зміна розміру і структури доходів сільських товаровиробників, що істотним чином має активізувати мотивацію праці. Тут мається на увазі отримання частки доходів від власності. Доходи від власності для працівника сільськогосподарських підприємств - це нове джерело доходів, він формується з прибутку і повинен розподілятися на майновий пай і земельну частку. При чому ставки виплати дивідендів, на нашу думку, можуть бути єдиними по господарству або диференціюватися в залежності від трудового вкладу внутрішньогосподарських підрозділів в загальні результати діяльності господарства. Цей стимул до праці запрацює тільки тоді, коли в сільськогосподарських підприємствах співвласників власності отримуватиме високі дивіденди на майновий і земельний пай (частку).

В умовах ринкових відносин значну підтримку повинні надавати своїм працівникам сільськогосподарські підприємства шляхом надання різних трудових і соціальних пільг. Це повинно стимулювати працівників в активізації їх трудової діяльності, оскільки вказані пільги є складовою частиною мотивації праці.

При організації системи мотивації праці в індивідуальних селянських (фермерських) господарствах або малих підприємствах з невеликою чисельністю працюючих необхідно мати на увазі, що в них така економічна категорія як оплата праці практично відсутня і поступається місце розподілу створеного доходу на фонд накопичення і споживання. Для них важливим мотивом в трудовій діяльності є наявність вільної, творчої праці, почуття господаря, самостійність і ініціативність, можливість самому забезпечувати нормальні умови життя своїй родині і формувати свій загальний доход на належному рівні, а також надання пільг в оподаткуванні, встановлення розумних процентних ставок по позиках, цільових державних субсидій та ін.

Питання оплати праці тут виникають тільки при використанні найманих працівників і стимулюванні їх праці.

Механізм мотивації - це система тісно взаємопов'язаних між собою «матеріальних, соціальних і психологічних чинників», які активізують трудову діяльність і господарську підприємливість сільських товаровиробників. Соціально-економічні відносини, юридичне право на засоби виробництва і результати праці є базисом мотиваційного механізму, який практично реалізується через такі явища як потреби, спонукання, інтереси, мотиви, стимули.

Основоположним в сучасних умовах положенням є принцип, коли кошти на оплату праці, працівниками зайнятими на будь-яких ділянках і в структурних підрозділах, повинні бути зароблені. Реалізація принципу рівної зацікавленості одночасно передбачає фактичну диференціацію заробітку кожного працівника в залежності від результатів діяльності первинного колективу, в якому він працює, особистого трудового вкладу та економічного стану підприємства в цілому.

В процесі розумного реформування, інтерес працівників до виробництва повинен зрости через зміну відносин власності на землю, майно, вироблену продукцію. Це відбудеться в міру реального появи почуття власника (або співвласника колективно-часткової, акціонерної власності). Це може бути досягнуто через реальний механізм виплати дивідендів, залучення співвласників власності до прийняття розумних управлінських рішень, формування відповідальної психології.

Доходи від власності мають стати важливим рушійним фактором внутрішньої мотивації, спрямованим на підвищення інтенсивності та вдосконалення якості праці. Сільськогосподарського товаровиробника - власника практично немає необхідності змушувати гарно працювати, оскільки працювати на себе погано не має сенсу. Поряд з матеріальними існують і нематеріальні форми активізації діяльності працівника - власника. Зокрема, суттєву роль відіграє морально - психологічна мотивація працівників, а також організаційні форми підвищення ефективності та продуктивності праці, які дозволяють підвищувати якість праці кожного окремого працівника та ефективність функціонування всього підприємства.

Важливими чинниками ефективної роботи трудових колективів є: досить високий рівень заробітку (що дозволяє нормально утримувати себе і членів сім'ї); задоволеність працею і визнання його корисності; мікроклімат і хороші взаємини з колегами по роботі та керівництвом, упевненість в завтрашньому дні і т.д. Із збільшенням чисельності колективу підприємства значимість зазначених факторів істотно зростає.

Нині слід починати з такого ефективного стимулу мотивації праці працівників як матеріальну винагороду, тобто збільшення частки індивідуального доходу трудівника села до рівня забезпечення оптимальних потреб, необхідних на відтворення і подальший розвиток робочої сили. У всякому разі, на перших порах ефективний розвиток мотивації праці сільських працівників можливе тільки в разі, якщо рівень їхнього матеріального статку перестав різко відрізнятися від доходів працівників основних галузей промисловості. До цього зобов'язує і те, що праця працівників в будь-якій сфері аграрного виробництва за трудомісткістю, складності, ступеня негативного впливу на здоров'я людини не тільки не поступається, але часом навіть і пре сходить працю працівників багатьох промислових галузей. Однак, саме собою зрозуміло, що підвищення матеріального достатку трудівників села має бути пов'язане в першу чергу з поліпшенням результатів їх виробничої та комерційної діяльності, тобто з ростом обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції відмінної якості з низьким рівнем матеріальних і грошових витрат. Без дотримання цих першорядних умов сільськогосподарським товаровиробникам буде просто неможливо існувати.

У кожному господарстві з урахуванням особливостей та умов роботи, кількісного і якісного складу трудового колективу і фінансових можливостей повинна розроблятися система трудових і соціальних пільг як короткострокового так і довгострокового характеру, яка повинна бути спрямована на мотивацію трудової діяльності працівників. Серед цих пільг можна виділити наступні групи: Перша група пільг має цільове призначення і спрямована на підтримку і розвиток особистого підсобного господарства працівників. Це: надання ділянок для сінокосіння та випасу худоби; встановлення пільгових цін за виконання механізованих і кінних робіт по обробітку присадибних ділянок; пільгові ціни на послуги автотранспорту; продаж працівникам продукції рослинництва і молодняка тварин і птиці для розвитку власного підсобного господарства; допомога в будівництві надвірних будівель і ін.

Друга група пільг спрямована на збереження і зміцнення здоров'я - путівки на відпочинок та лікування працівників; безкоштовне надання транспортних засобів для доставки хворих до лікувальних установ; додаткові виплати жінкам, що пішли у відпустку по вагітності, на післяродовий період, на виховання дітей; забезпечення дітей працівників господарства дошкільного віку місцями в дитячих садах, а шкільного віку путівками в шкільний табір - безкоштовно або за пільговими цінами; додаткові відпустки та інші пільги працівникам, які працюють на ділянках з шкідливими умовами праці.

Третя група пільг має напрямок соціальної підтримки працівників господарства. Сюди відносяться: компенсації працівникам у зв'язку з інфляцією; щомісячні компенсації на харчування; продаж продуктів харчування свого виробництва або промислової переробки по пільг-ним цінами своїм працівникам; матеріальна допомога працівникам у раз-особистих складних життєвих ситуаціях; виплата стипендій студентам, направленим господарством на навчання; дотації на дітей.

Четверта група - трудові пільги, регулюючі нормативний фонд робочого часу: річного - встановлення тривалості оплачуваної відпустки для всіх категорій працівників, в т.ч. пільгового; тижневого і змінного.

П'ята група - соціально-побутові чи пільги на розвиток і утримання житлово-комунального господарства: зниження плати за надаване житло; пільгові комунально-побутові послуги; пільгові ціни на паливо і ін.

Розмір, обсяг і асортимент надаваних господарством трудових і соціальних пільг своїм працівникам залежить від економічних і фінансових можливостей господарства, в іншому випадку це може привести до великих втрат.

Ефективність механізму мотивації значною мірою залежить від сприйняття, психологічної готовності працівника відповідально, розумно і вчасно виконувати всі необхідні роботи по організації виробництва. Необхідне формування психології господаря (або відповідального співучасника) виробництва. Вирішенню цієї найважливішої для російського суспільства завдання повинні сприяти не тільки заходи економічного впливу. Тут необхідний і доцільний комплекс заходів, спрямований на формування психології відповідального ставлення до справи, важливість і потрібність виконуваної роботи, спокою і доброзичливості в колективі і т.д.

Мотивація вільної творчої праці в умовах сприятливого соціально-психологічного клімату - це стрижень мотиваційного механізму, який відповідає вимогам аграрної реформи. Нові соціально-економічні умови породжують нове ставлення до праці, нову мотивацію, посилюючу соціальну і трудову активність, спрямовану на розвиток чесного підприємництва в сільському господарстві. Однак цей досить складний процес повинен і буде проходити поступово, оскільки окрім створення відповідних соціально-економічних умов і можливостей необхідна ще досить тривала психологічна перебудова як окремих людей, так і суспільства в цілому.

Саме плавний, без примусу хід реформи зможе визначити в кожному конкретному випадку найбільш економічно вигідну і психологічно прийнятну форму господарювання, а в унісон з цим, виникне новий механізм мотивації високоефективного аграрного праці. Він має сприяти досягненню оптимального поєднання особистих, колективних і загальнонародних інтересів.

Гнітюче діють на психологію людини, на почуття задоволення працею і в цілому на трудову мотивацію працівника недоліки в організації праці та виробництва на селі. Особливо це посилюється тим, що причини поганої організації праці лежать на поверхні, видно всім «неозброєним оком» і відбуваються в більшості випадків через безвідповідальність керівників, організаторів виробництва, товаришів по спільній роботі з перекладанням загальної провини один на одного.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Аграрна сфера економіки, як ніяка інша, вимагає великих інвестицій, що дозволить перевести галузь на рейки передової, економної технології, різко скоротити втрати сільськогосподарської продукції на різних стадіях: виробництво-переработка-зберігання-реалізація. Механізм мотивації повинен враховувати цю обставину. Ми вважали б можливим в механізмі мотивації передбачити суттєві пільги з оподаткування на ту частину прибутку, яка спрямовується на виробничий і соціальний оновлення (розвиток) галузі. Такий же принцип пільгового оподаткування можна поширеною-нить на доходи, одержувані в результаті енергозбереження та виконання економічних технологій.

Використання розроблених наукових основ мотивації сільськогосподарської праці і рекомендацій щодо їх практичного застосування дозволить підвищити трудову активність працівників аграрного сектора, а також рівень їх мотивації до ефективного високопродуктивної праці. В кінцевому результаті це призведе до значного підвищення економічної ефективності аграрного виробництва в цілому.





Список використаної літератури:

1. Бугуцький О.А. Аналіз факторів мотивації праці методом соціального обстеження О.А. Бугуцький, Т.І. Бортник // Економіка АПК. – 1999. - №4. – С. 77-81.

2. Павловська Н. Щодо посилення мотивації до праці / Н. Павловська, Н. Анішина, С. Савкова // Україна: аспект праці. – 1999. - №5. – С. 17-20.

3. Завадський Й.С. Мотивація праці в менеджменті Й.С. Завадський, Л.П. Червінька // Економіка АПК. – 1997. - №6. – С.78-82.

4. Дрогомирецька М.І. Мотивація праці як інструмент ефективного управління персоналом сучасної організації / М. І. Дрогомирецька // Вісник Одеського національного університету. Економіка . - 2013. - Т. 18, Вип. 1(1). - С. 97-101.
Шелудько Л.В., Шелудько Г.М. ПУТИ ПОВЫШЕНИЯ ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТИ ТРУДА В СЕЛЬСКОМ ХОЗЯЙСТВЕ

Рассмотренные научные основы мотивации труда в Украине. Установлено, что при усовершенствовании социально-экономических отношений в аграрной сфере производства большое значение имеет выявление конкретной сути и содержания трудовой активности его работников. У многогранной активности человека её трудовая активность характеризует отношение к труду. Представленная точка зрения автора заключается в выявлении мотивов и стимулов, что способствуют эффективному труду.

Ключевые слова: продуктивность труда, мотивация, труд, эффективность, льготы.
Sheludko L., Sheludko R. INCREASING THE PRODUCTIVITY IN AGRICULTURE

The scientific principles of labour motivation in Ukraine. It is determined that discovering the concrete essence and content of the labour activity of workers is of great unportance for the improvement of social and economic relations in the agricultural production. Human labour activity characterizes the attitude towards the labour in the labour activity of a man. Author`s viewpoint is given in the paper. It consists in determining the reasons and stimuli inducing the effective labour.

Keywords: work productivity, motivation, work, efficiency benefits.
Дата надходження до редакції: 25.04.2014 р.

Резензент: д.е.н., професор Красноруцький О.О.


УДК 631.363
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка