Міністерство аграрної політики та продовольства України Видається з 1996 року



Сторінка17/31
Дата конвертації09.03.2016
Розмір7.11 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   31

УДОСКОНАЛЕННЯ МАТЕРІАЛЬНО - ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ.
З. В. Колос, к.е.н., ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний університет»
Дано оцінку сучасного стану матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств. Запропоновано шляхи удосконалення системи матеріального і технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників.

Ключові слова: сільське господарство, матеріально-технічне забезпечення, енергетичні ресурси, сільськогосподарська техніка, агрохімічне обслуговування, організаційно-економічний механізм.


Постановка проблеми. Розвиток сільського господарства, рівень і темпи зростання виробництва, підвищення продуктивності праці значною мірою залежать від стану матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств. Аграрна політика держави в сучасних умовах не забезпечує повне оснащення агропромислового комплексу засобами механізації, хімізації та енергетичними ресурсами, асортимент, якість і надійність яких відповідали б досягненням науково-технічного прогресу та забезпечували своєчасне виконання усіх технологічних процесів виробництва продукції з найменшими витратами праці і коштів. А тому питання пошуку шляхів забезпечення сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними ресурсами та ефективного їх використання є досить актуальним.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Дослідженням проблем матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств займалися такі вчені, як В.Г. Андрійчук, М.Я. Дем’яненко, М.В. Зубець, П.М. Макаренко, В.І. Мацибора, П.А. Музика, П.Т. Саблук, В.Р. Сайко, В.П. Ситник та ін.

Метою дослідження є оцінка сучасного стану матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств та розробка заходів щодо його вдосконалення.

Виклад основного матеріалу. Головною передумовою підвищення ефективності виробничої діяльності сільськогосподарських товаровиробників є достатнє забезпечення тракторами і комбайнами різних модифікацій та іншим необхідним обладнанням. Зменшення обсягів виробництва засобів механізації для сільського господарства та зростання цін на них при відсутності коштів у сільськогосподарських підприємств призводять до збільшення строків експлуатації наявних засобів, а це знижує їх технічну готовність, призводить до порушення агротехнічних строків виконання сільськогосподарських робіт. Недостатня кількість технічних засобів є однією з головних перешкод на шляху до інтенсивного їх розвитку. В динаміці наявність тракторів у сільськогосподарських підприємствах зменшилася на 27,3%, зернозбиральних комбайнів – на 27,0%, бурякозбиральних комбайнів – на 33,4%, картоплезбиральних комбайнів – на 50,0%, порівняно з 2009 роком (табл. 1).


1. Наявність сільськогосподарської техніки та енергетичних потужностей

у сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області.

Показник

Рік

2009

2010

2011

2012

2012 р. до 2009 р. у %

Трактори всього, шт.

4202

3289

3101

3054

72,7

Трактори з розрахунку на 1000 га ріллі, шт.

10

7

7

7

70,0

Середня потужність двигуна, кВт

75,4

93,6

98,4

98,6

130,8

Комбайни, з них:




зернозбиральні

1018

840

757

743

73,0

на 1000 га посівної площі зернових (без кукурудзи)

3

3

3

3

100,0

бурякозбиральні

210

168

152

142

67,6

на 1000 га зібраної площі

6

3

3

4

66,7

картоплезбиральні

18

10

8

9

50,0

на 1000 га зібраної площі

11

5

2

2

18,2

Наявність енергетичних потужностей усього, тис. кВт

944

818

795

813

86,1

на 100 га посівної площі, кВт

190

161

151

151

79,5

на одного середньорічного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, кВт

6,4

7,4

6,7

5,7

89,1



Разом з тим, зменшення кількісного складу технічних засобів супроводжувалось збільшенням середньої потужності двигуна. За аналізований період цей показник зріс на 30,8% і на кінець 2012 року становив 98,6 к.с.

Загалом, слід відмітити тенденцію до зменшення рівня забезпеченості енергетичними ресурсами сільськогосподарських підприємств Тернопільської області. Так, в порівнянні з 2009 роком,обсяг енергетичних потужностей з розрахунку на 100 га посівної площі зменшився на 20,5%, а з розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві зменшився на 10,9%.

Проведені дослідження показали, що близько 45-50% техніки відпрацювала свій ресурс, що потребує додаткових витрат на її утримання та ремонт.

Технічні засоби в більшості випадків були придбані десятки років тому. Вони вже морально та фізично застарілі й не дають змоги вчасно і якісно виконати запланований комплекс робіт.



Модернізація машинно-тракторного парку відбувається надзвичайно повільно. Так протягом 2012 року у сільськогосподарські підприємства Тернопільської області надійшло 187 тракторів,а вибуло 234, зернозбиральних комбайнів 1 і 65, кормозбиральних 1і 6, кукурудзо-збиральних 1і 1, картоплезбиральних 1і 0, бурякозбиральних машин 2 і 12 (табл. 2).


2.Рух окремих видів техніки у сільськогосподарських підприємствах

протягом 2012 року, шт.

Вид техніки

Наявність на початок року

Надійшло протягом року

Вибуло протягом року

Наявність на кінець року

усього

у т.ч. куплено

усього

у т.ч. списано

Трактори всього, шт.

3101

187

158

234

48

3054

Комбайни



















зернозбиральні

757

51

21

65

15

743

кукурудзо-збиральні

19

1

1

1

1

19

кормозбиральні

117

1

1

11

6

107

картоплезбиральні

8

1







9

Бурякозбиральні машини

152

2



12

7

142



Найбільша частка виробничих послуг у сільському господарстві належить агрохімічному обслуговуванню. Основним в організації виробничого обслуговування агрохімічними підприємствами сільськогосподарських товаровиробників є розроблення економічного механізму взаємовідносин між партнерами. Визначення обсягів робіт і послуг з агрохімічного обслуговування та їх розподіл не завжди забезпечують вимоги обох сторін.

Одним із визначальних елементів у системі заходів щодо нарощування обсягів і підвищення врожайності сільськогосподарських культур є застосування добрив. Під урожай 2012р. сільськогосподарськими підприємствами на площі 485,2 тис.га (92,5% посівних площ) внесено 62,9 тис.т мінеральних добрив (у поживних речовинах), що на 4,0% більше рівня 2011 р. У середньому на 1 га загальної посівної площі вносили 120 кг мінеральних добрив проти 118 кг у 2011р. (рис. 1.).




Рис. 1. Динаміка внесення мінеральних добрив

сільськогосподарськими підприємствами Тернопільської області.



Органічні добрива (219,8 тис.т, або на 14,5% менше рівня 2011р.) внесені на площі 5,4 тис.га, що складає лише 1,0% загальної площі посівів. На 1 га посівної площі в 2012р вносили по 0,4 т органіки проти 0,5 т у 2011р.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Удосконалення системи матеріального і технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників має ґрунтуватися на створенні розгалуженої мережі підприємств з надання технічних послуг, а також розвитку прямих зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних і технічних засобів, створення кооперативів зі спільного використання техніки. Одним із основних шляхів поліпшення негативної динаміки забезпеченості сільськогосподарських підприємств енергетичними ресурсами є розвиток державної фінансової підтримки та розробка системи відносин між виробниками матеріально-технічних ресурсів та споживачами.

Створення ринку мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин має передбачати налагодження прямих зв'язків між виробником і споживачем, що передбачає не лише поставки мінеральних добрив, пестицидів та інших агрохімікатів, а і забезпечення машинами та обладнанням для їх приготування і внесення, надання сільськогосподарським підприємствам технічної і наукової допомоги.

Світовий досвід показує, що цей процес здійснюється за допомогою економічних методів управління та стимулювання і являє собою організаційно-економічний механізм з відновленя матеріально-технічної бази сільського господарства. Ефективне функціонування даного механізму є однією з передумов успішної діяльності сільськогосподарських товаро-виробників.

Подальші дослідження необхідно спрямувати на системне вивчення і удосконалення механізму надання державної підтримки на купівлю вітчизняної техніки та матеріальних ресурсів через стимулювання вітчизняного товаровиробника.





Список використаної літератури:

1. Андрийчук В. Г. Современная аграрная политика: проблемные аспекты / В. Г. Андрийчук, М. В. Зубец, В. В. Юрчишин. – М.: Аграрная наука, 2005. – 140 с. – С. 281-283.

2.Дем’яненко М. Я. Стан державної фінансової підтримки сільського господарства / М. Я. Дем’яненко, Ф. В. Іванина // Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. – К. : ННЦ ІАЕ, 2005. – С. 233 – 235.

3. Мацибора В.І. Економіка підприємства: навч. посібник / В.К. Збарський, Т.В. Мацибора – К.: Каравела, 2009. – С.42-49.

4. Підлісецький Г. М. Економічні проблеми технічного забезпечення сільського господарства / Г. М. Підлісецький // Економіка України. – 2008. – № 11. – С. 81 – 87.

5. Плаксін О. А. Матеріально-технічне забезпечення підприємств АПК в сучасних умовах / О. А. Плаксін // Економіка АПК. – 2004. – № 8. – 63–68 с.


Колос З.В. Усовершенствование материально-технического обезпечение сельскохозяйственных предприятий.

Дано оценку текущего состояния материально-технической базы сельскохозяйственных предприятий. Предложены пути совершенствования системы материального и технического обеспечения сельскохозяйственных товаропроизводителей.

Ключевые слова: сельское хозяйство, материально-техническое обеспечение, енергетические ресурсы, сельскохозяйственная техника, агрохимическое обслуживание, организационно-економический механизм.
Kolos Z.V. Improving logistics of agricultural enterprises.

The ways to improve the system of material and technical support of agricultural producers are offered. One of the main ways of improvement of the negative dynamics of agricultural enterprises security by energy resources is the development of state financial support and the development of the system of relations between producers and consumers.The creation of the market of mineral fertilizers and chemical plant protection means should include the establishment of direct links between producers and consumers. This implies not only the supply of mineral fertilizers, pesticides and other agrochemicals, but ensuring by machines and equipment for their preparation and application, providing of agricultural enterprises with technical and scientific assistance. World experience shows that this process is carried out using economic methods of management and represents the organizational-economic mechanism for restoration of material-technical base of agriculture. The effective functioning of such a mechanism is one of the prerequisites of successful activities of agricultural producers.

Further researches would be directed to the systemic study and improvement of the mechanism of providing the state support for purchase of domestic machinery and material resources through the stimulation of domestic producers.

Keywords: agriculture, logistics, energy equipment resources, agricultural machinery, agrochemical service, organizational ekonomichesky mechanism.
Дата надходження до редакції: 27.05.2014 р.

Резензент: д.е.н., професор Жибак М.М.


РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
УДК 330.3:631.11

ЧИННИКИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
С. Г. Дубовик, к.е.н. доцент,

А. О. Радько, аспірант.

Сумський національний аграрний університет


Стаття присвячена теоретичним основам розвитку інноваційної діяльності у агропромисловому виробництві. Висвітлено основні фактори, які стримують інноваційні процеси в сільському господарстві. Визначено чинники активізації інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств.

Ключові слова: інновації, інноваційна діяльність, інноваційний розвиток, сільськогосподарські підприємства.


Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Нині інноваційна діяльність є фундаментом стабільного й ефективного економічного зростання як окремо взятої галузі, так і України загалом. Але відсталість технологічної структури, низький технічний рівень виробничої бази сільського господарства, недостатнє фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, брак фінансових ресурсів - не дають можливості економіці країни розвиватися в напрямку досягнення більш високих технологічних укладів на власній науково-технічній основі, коли наукові та дослідно-конструкторські розробки перетворюються в базовий елемент виробництва. Зокрема вітчизняне аграрне виробництво в цілому й далі залишається несприйнятливим до науково-технічних нововведень. Таке становище обумовлено як браком коштів, так і відсутністю в останні роки дійової державної системи стимулювання інноваційної діяльності, зачатки якої були поступово скасовані поправками до відповідних бюджетних та інших законів. Виробництво продукції сільського господарства на певний період часу лягло на плечі господарств населення, яке змушене за відсутності технічних засобів і коштів на їх закупівлю перейти на примітивне ведення господарства

Актуальність проблеми створення сприятливих умов для інноваційної діяльності в аграрних підприємствах обумовлюється кількома чинниками: аграрною спрямованістю економіки України; зниженням активності інноваційної діяльності; необхідністю радикального підвищення ефективності сільського господарства, забезпечення розвитку виробництва конкурентоспроможної продукції. Активізація інноваційної діяльності є головною умовою в системі факторів, що забезпечують розвиток і підвищення ефективності аграрного виробництва в ринковій економіці. Інноваційна стратегія сільськогосподарських підприємств пов'язана з освоєнням інновацій, які дозволяють перейти до нової організаційно-технологічної структури виробництва, забезпечити конкурентоспроможність виробленої продукції на ринках збуту.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та практичні засади інноваційної діяльності висвітлені у класичних працях І. Шумпетера. Проблемами інновацій, інноваційної діяльності, інноваційної політики займалися: О.М. Алимов, В.П. Александрова, Л.К. Безчасний, П.Ю. Бєлєнький, Є.І. Бойко, В.М. Геєць, О.Є. Кузьмін, О.О. Лапко, В.І. Павлов, С.М. Писаренко, Д.М. Черваньов, М.Г. Чумаченко та інші. У наукових працях цих вчених розглядаються питання створення, оцінки, реалізації інновацій, їх розповсюдження, фінансової підтримки, кадрового забезпечення інноваційної діяльності, формування інноваційної інфраструктури, створення правової бази інноваційних процесів. Окремі аспекти, пов’язані з розробкою та реалізацією стратегії інноваційної діяльності, її інвестиційного та ресурсного забезпечення, а також інформування сільськогосподарських товаровиробників щодо новітніх розробок сільськогосподарської науки і використання інтелектуальної власності в аграрній сфері, досліджували такі вітчизняні вчені, як А.Ф. Бондаренко, О.Б. Бутнік-Сіверський, М.І. Кісіль, М.Ф Кропивко, М.І. Лобанов, П.М. Музика, П.Т. Саблук, М.А. Садиков, С.В. Шолудченко та інші, а також російські дослідники Г.І. Андрєєв, С.Д. Ільєнкова, В. Дергачов, Г.А. Романенко, Л.М. Хогберг, Р.А. Фатхутдінов та інші. Проте ряд аспектів стратегії та практики активізації інноваційної діяльності у сільському господарстві в період становлення ринкової економіки залишається недостатньо вивченим.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою роботи є дослідження проблем та необхідності активізації інноваційної діяльності аграрного господарства та розроблення на цій основі відповідних пропозицій щодо підвищення ефективності діяльності аграрних підприємств.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інновації та інноваційна діяльність є необхідною складовою процесу забезпечення успішного, довготривалого та стійкого функціонування підприємства, однією з фундаментальних складових ефективної стратегії та важливим інструментом забезпечення конкурентних переваг. Інноваційна модель розвитку економіки загалом і агропромислового виробництва зокрема передбачає динамічний розвиток усіх ланок АПК для підвищення ефективності виробничого процесу.

Стосовно аграрного сектору економіки, як основного об’єкту дослідження, інновації є реалізацією в господарську практику результатів досліджень і розробок у вигляді нових сортів рослин, порід і видів тварин і птиці, нових технологій в рослинництві, тваринництві і переробній промисловості, нових добрив і засобів захисту рослин, нових методів профілактики і лікування тварин і птиці, нових або покращених продуктів харчування, матеріалів, нових форм організації і управління виробництвом, нових підходів до соціальних послуг, що дозволяють підвищити ефективність виробництва.[1,c.19]

Безперечно, стан інноваційної діяльності аграрних підприємств в Україні не у найкращому стані. Багато експертів вважають, що головною причиною гальмування інноваційного розвитку є брак фінансових ресурсів. Проте існує ряд інших не менш важливих причин, таких як спад платоспроможного попиту на вітчизняну продукцію з боку держави та підприємницького сектору, непривабливість вітчизняних підприємств для іноземних інвесторів через невміння держави фінансово грамотно спрямувати грошові потоки та інші економічні та політико-правові проблеми. Також серед причин, що гальмують інноваційну діяльність, доцільно вказати на такі: негативний вплив інфляційних процесів, високі відсоткові ставки за банківські кредити, неплатоспроможність замовників, економічний ризик тощо [2, с.238].

Крім того, можна виділити чотири групи проблем[3,c.239-241]. По-перше, відсутня обґрунтована і дієва інноваційна політика держави. Відмова України на початку незалежності від пріоритетного науково-технологічного розвитку, відсутність системи державних пріоритетів, вилучення науки, передової освіти та інновацій із числа основних продуктивних сил – є головною проблемою прискореного розвитку економіки держави.

По-друге, немає системного управління інноваційним процесом з боку держави. Розподіл сфер управління цією сферою між кількома відомствами призводить до відсутності спільних цілей, неузгодженості дій, розпорошень людських і фінансових ресурсів. Таке управління ніколи не було спрямованим на вирішення загальнонаціональних завдань, оскільки мало галузевий характер.

По-третє, нормативно-правова база регулювання інноваційної діяльності є фрагментарною, не цілісною, суперечливою і тому недосконалою. В Україні ухвалено понад 100 законодавчих, нормативно-правових урядових актів і різноманітних відомчих документів, які не є взаємоузгодженими і не формують єдиного законодавчого поля інноваційної діяльності.

По-четверте, проблемою є відсутність фінансового механізму інноваційної діяльності. Основним джерелом фінансування витрат на інновації є власні кошти підприємств (реінвестиційні кошти). Водночас, у розвинених країнах у "підживленні" інноваційної діяльності визначальну роль відіграє розгалужена і досить динамічна мережа приватних інвестиційних і венчурних фондів. Через відсутність чіткої системи правил і гарантій приватний капітал ще не рухається в бік інноваційної сфери.

Постійно зростає значення інноваційної діяльності для сільськогосподарських підприємств у сучасних умовах господарювання. Зростаюча роль інноваційної діяльності повинна стати фундаментом стабільного й ефективного економічного зростання АПК. Останнім часом підприємства аграрного сектору зазнають серйозної кризи в інноваційній сфері і, якщо не починати активних заходів для її подолання, як з боку держави, так і керівництва підприємств, несприятливі наслідки будуть мати місце в найближчому майбутньому. Зростаюча внутрішня і зовнішня конкуренції підвищують значення новаторства, змін у виробництві аграрних підприємств, втілення яких в нові технології забезпечує необхідний рівень економічної стійкості господарюючих суб'єктів агропромислового комплексу.

Особлива роль у посиленні інноваційної активності в аграрній сфері та вирішенні вище окреслених проблем належить державі, яка при виробленні економічної, науково-технічної і соціальної політики визначає пріоритети базисних інновацій на всіх рівнях, формує ринковий механізм її реалізації. Тому потрібно скоригувати традиційну однобічну орієнтацію на переважно капіталомісткий хіміко-технологічний шлях інтенсифікації агровиробництва на індустріальній основі. Для цього потрібно активніше використовувати всі досягнення НТР, її агротехнічні, технологічні, організаційно-економічні та інші інноваційні напрямки.

Інноваційний розвиток національного АПК варто розглядати як стратегічне завдання, а всі заходи, що передбачають досягнення цього завдання, як пріоритетні. Тобто їх повинні фінансувати, насамперед, не лише з державного і місцевих бюджетів, а й за рахунок коштів приватних інвесторів, оскільки йдеться про якісно новий чинник зростання агропромислового виробництва й ефективного вирішення продовольчої проблеми в державі. Застосування новітніх досягнень науки й техніки, прогресивних технологій та високотехнологічних напрацювань, випуск нових і екологобезпечних видів продуктів харчування, що користуються підвищеним попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках, дадуть змогу досягти високої ефективності сільського господарства й мати потрібні кошти для вирішення складних завдань соціального розвитку й інфраструктурної перебудови села.

Важливим чинником підвищення ефективності інноваційної діяльності є кредитування сільськогосподарського виробництва. Нині сільськогосподарським товаровиробникам недоступні банківські кредити через високі відсоткові ставки. В Україні немає спеціалізованого банку для фінансування і кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Потреба в такій інституції очевидна.

Покращення інноваційного потенціалу аграрних підприємств можливе лише завдяки взаємопов'язаній дії факторів, зображених на рис.1.





Рис. 1 Фактори підвищення ефективності інноваційної діяльності





Однією з найважливіших передумов ефективного господарювання під час запровадження інноваційної моделі розвитку економіки є інвестиційна політика, ощадливе використання коштів, планування обігу і прогноз прибутків. Перелічене належить до найважливіших важелів підвищення ефективності інноваційної діяльності і є, водночас, найбільш "вузьким місцем" агропромислового виробництва України. Зумовлено це тим, що сільськогосподарське виробництво є дуже ризиковою сферою діяльності, тому інвестори неохоче вкладають кошти в розвиток інфраструктури АПК. Головними принципами управління сучасною інноваційною політикою є: поєднання інвестиційних джерел з інноваційними рішеннями; безперервне прогнозування інноваційної ситуації; системне впровадження новітніх технологій у взаємопов'язаних сферах підприємницької діяльності; злиття фінансового та науково-технічного аналізу результативності нововведень.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка