Міністерство аграрної політики та продовольства України Видається з 1996 року



Сторінка30/31
Дата конвертації09.03.2016
Розмір7.11 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31

СПОЖИВЧА НЕПЕВНЕНІСТЬ

Соціально-демографічні, географічні фактори

Вплив державних органів влади (стимулювання закупівель продукції з вторресурсів, соціальна політика та економічна мотивація, стимулювання населення і підприємства)

Споживчі інтереси і відносини

Економічні фактори: рівень доходів, ціна на первинну і вторинну сировину, продукції з первинної та вторинної сировини

Відношення цінової премії і вигоди



Прийняття рішення про купівлю і реакція щодо правильності рішення, направлена на надбання нового досвіду
Рис. 1. Модель прийняття рішення про купівлю продукції з вторсировини (складено автором)



Таким чином, виходячи із вищенаведеного та ураховуючи характеристики відповідного (на даному етапі - першого) етапу життєвого циклу даної галузі, метою розвитку індустрії і ринку вторинних ресурсів України є формування сталого попиту на вторинні ресурси та продукцію з них споживачами, для реалізації якої необхідно вирішити наступні основні завдання: визначити та обґрунтувати принципи й інструменти регулювання використання вторинних ресурсів у галузях промисловості та в регіонах України, а також заходи підтримки використання й розвитку прогресивних технологій і устаткування для збору, переробки і транспортування відходів; забезпечити умови для комплексної переробки сировини й матеріалів, економії первинних матеріальних ресурсів у виробництві за рахунок їх заміни вторинними ресурсами; удосконалювати нормативно-правову базу для розвитку організаційно-виробничої інфраструктури ринку вторинних ресурсів і залучення в цю сферу підприємств малого і середнього бізнесу; визначити номенклатуру відходів виробництва і споживання, що підлягають використанню в першочерговому порядку в якості вторинних матеріальних ресурсів; розробити регіональні концепції і програми розвитку та моніторингу регіональних ринків вторинних ресурсів.

Висновок. У статті обґрунтовано оптимізаційну модель ефективного функціонування сфери поводження з вторинними ресурсами та сформовано алгоритм визначення оптимальних управлінських стратегій і економічного механізму їх реалізації. Так як множина Х ширша ніж множина зв’язків у функціоналі Ф, то розроблена модель має множину допустимих рішень і, відповідно, пропонує вибір найкращого з них з урахуванням цільових функцій. Обґрунтовані фінансово-економічні та соціально-психологічні заходи при організації індустрії та розвитку регіонального ринку вторинної сировини, на основі збалансування інтересів та дій усіх учасників даного процесу. Усі запропоновані заходи повинні сприяти цілісному досягненню стратегічних цілей і задач, при розвитку ринку вторинної сировини, що дозволить забезпечити гармонійну й ефективну інтеграцію соціальних, економічних і екологічних напрямків розвитку суспільства. Очікуваними результатами реалізації розробленого комплексу заходів являється комплексне рішення економічних, соціальних і екологічних завдань регіону, забезпечення економного використання первинних сировинних, матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів регіонів України.



Список використаної літератури:

  1. Довкілля України. Статистичний збірник / Під ред. Н.С. Власенко. – К: Державна служба статистики України, 2013 – 195 с.

  2. Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку. Документ підготовлено в рамках проекту ПРООН / ГЕН «Оцінка національного потенціалу в сфері глобального екологічного управління в Україні». – К.: Генеза, 2007 – 186 с.

  3. Управління відходами: вітчизняний та зарубіжний досвід: посібник / О.І. Бондар, В.Є. Барановська, М.О. Баринов [та ін.]; За ред. О.І. Бондаря. – К.: Айва Плюс Лтд, 2008. – 196 с.

  4. Онищенко В.О. Регіональна програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки з урахуванням регіональних пріоритетів Полтавської області / В. О. Онищенко, Ю. С. Голік, М. С. Самойлік [та ін.].  Полтава: Полтавський літератор, 2012. – 164 с.

  5. Мороз О.В. Економічні аспекти вирішення екологічних проблем утилізації твердих побутових відходів / О. В. Мороз, А. О. Свентух,  О. Т. Свентух.  – Вінниця: УНІВЕРСУМ – Вінниця, 2003. − 110 с.

  6. Міщенко В. С. Організаційно-економічний механізм поводження з відходами в Україні та шляхи його вдосконалення / В. С. Міщенко, Г. П. Виговська. - К.: Наукова думка, 2009. – 294 с.

  7. Шаніна Т.П. Управління та поводження з відходами: Підручник / Т.П. Шаніна, О.Р. Губанова, М.О. Клименко. – Одеса: Одеськ. Держ. Екологічний Університет ТЕС 2012. – 272 с.

  8. Теоретико-методичні і практичні засади управління твердими побутовими відходами високо урбанізованих промислових регіонів. Монографія / В. Л. Пілюшенко, І.В. Шкрабак, В.І.Антіпов [та ін.]; За ред. В. Л. Пілюшенко. – Донецьк: Технопак, ДонДУУ, 2009. – 338 с.

  9. Самойлік М. С. Еколого-економічна оцінка забруднення навколишнього середовища в системі екологічно безпечного розвитку регіонів України / М. С. Самойлік, C. В. Онищенко.  Полтава: ПолтНТУ, 2012 – 269 с.

  10. Онищенко В.О. Теоретико-методологічні засади управління сферою поводження з твердими відходами на регіональному рівні. Монографія / В.О. Онищенко, М.С. Самойлік. – Полтава: ПолтНТУ, 2013. – 524 с.


Самойлик М.С. Методические основы развития регионального рынка вторичного сырья

В статье обоснована оптимизационная модель эффективного функционирования сферы обращения со вторичными ресурсами и сформирован алгоритм определения оптимальных управленческих стратегий и экономического механизма их реализации. Обоснованы финансово-экономические и социально-психологические мероприятия при организации индустрии и развитии регионального рынка вторичного сырья, на основе сбалансирования интересов и действий всех участников данного процесса. Все предложенные мероприятия должны способствовать целостному достижению стратегических целей и задач при развитии рынка вторичного сырья, которое позволит обеспечить гармоничную и эффективную интеграцию социальных, экономических и экологических направлений развития общества.

Ключевые слова: твердые отходы, вторичное сырье, комплекс маркетинговых мероприятий, регион.
Samojlik M. S. Methodical bases of regional market of secondary raw material development

In the article the optimization model of the effective functioning of sphere of handling is reasonable secondary resources and the algorithm of determination of optimal administrative strategies and economic mechanism of their realization is formed. Financial, economic and social-psychological events are reasonable during organization of industry and regional market of secondary raw material development, on the basis of interests balance and actions of all participants of this process. All offer events must assist the integral achievement of strategic aims and tasks, at market of secondary raw material that will allow to provide harmonious and effective integration of social, economic and ecological directions of development of society development.

Keywords: solid wastes, secondary raw material, complex of marketing events, region.
Дата надходження до редакції: 25.05.2014 р.

Резензент:


УДК 331.105:330.15

РОЛЬ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

У СТВОРЕННІ РЕСУРСОЗБЕРІГАЮЧОГО БЕЗВІДХОДНОГО СУСПІЛЬСТВА XXI СТОЛІТТЯ
С. В. Кривенко, к.е.н., доцент, Полтавський інститут бізнесу Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Ю. Бугая
Досліджено роль державно-приватного партнерства у створенні ресурсозберігаючого безвідходного суспільства. Визначені шляхи досягнення ресурсозберігаючого безвідходного виробництва, що передбачає використання потенціалу державно-приватного партнерства.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, ресурсозбереження, безвідходні технології,відходи, вторинні ресурси.


Постановка проблеми.В умовах інноваційного розвитку економіки передових країн на основі принципів п'ятого та шостого технологічного укладів зростає значимість подолання відставання України від світових лідерів. Стратегічні розриви обумовлені критичним невідповідністю рівнів потенціалу українських підприємств вимогам інноваційної економіки, нерозвиненістю інфраструктури інноваційно-технологічного потенціалу, що відповідає потребам постіндустріалного суспільства. Подолання таких розривів має здійснюватися на основі спеціальної методології безперервного вдосконалення технологій. Довгострокове сталий розвиток українського суспільства 21 століття можливе за умови націленості на ефективність процесів ресурсозбереження і нноваціонность використання технологій. Тому створення ресурсозберігаючою безвідходного суспільства на основі державно-приватного партнерства є важливим пріоритетом стратегічної модернізації України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемні питання забезпечення взаємодії держави та приватних підприємств, ресурсозбереження та безвідходного виробництва висвітлено в працях Н. Анрєєвої, М. Браунгарта, І. Ляшко, В. МакДонофа, Л. Рибалка, І. Сотник, С. Трунина та ін., але вирішення проблем ролі Державно-приватного партнерства у створенні ресурсозберігаючого безвідходного суспільства потребує подальшого дослідження.

Ціль статті є обґрунтування ролі державно-приватного партнерства у вирішення проблем ресурсозберігаючого безвідходного суспільства.

Виклад основного матеріалу. Світовий досвід доводить, що створення інноваційної економіки передбачає впровадження державно -приватного партерства (ДПП), яке є одним із найефективніших форм співробітництва між державаою і бізнесом.

Державно-приватне партнерство вже протягом багатьох років є тим механізмом, з допомогою якого держави успішно вирішують завдання з ефективного управління, модернізації та розвитку соціально важливих інфраструктурних об’єктів. Україна наразі знаходиться на початку практики впровадження ДПП в економічне та соціальне життя. Протягом 2009-2012 років проведено значну роботу з формування в Україні законодавчого підґрунтя для ДПП [1]. Прийнято «рамковий» Закон України «Про державно-приватне партнерство», у якому сутність поняття ДПП тлумачиться як система відносин між державними та приватними партнерами побудована на принципах рівності партнерів та узгодженості їх інтересів при реалізації яких можливості обох партнерів об‘єднаються [2]. Розроблена концепція розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2012-2017 роки.

Сучасні виклики, які постають перед Україною, зумовлюють необхідність пошуку нових інноваційних підходів до створення ресурсозберігаючих безвідходних технологій. В економічній літературі відбувається невиправдане ототожнення понять «безвідходні технології» і «безвідходне виробництво». Між тим це різні поняття. Безвідходна технологія- це такий принцип організації виробництва, при якому цикл «первинні сировинні ресурси - виробництво - споживання - вторинні сировинні ресурси» побудований з раціональним , комплексним використанням всіх компонентів сировини і всіх видів енергії [3]. У визначенні безвідходної технології мається на увазі не тільки виробничий процес. Це поняття зачіпає і кінцеву продукцію, яка повинна характеризуватися: довгим терміном служби виробів, можливістю багаторазового використання, легкістю повернення у виробничий цикл або переведення в екологічно нешкідливу форму після виходу з ладу.

Теорія безвідходних технологічних процесів у рамках основних законів природокористування базується на двох передумовах: вихідні природні ресурси повинні добуватися один раз для усіх можливих продуктів, а не кожен раз для окремих; створювані продукти після використання за прямим призначенням повинні відносно легко перетворюватися на вихідні елементи нового виробництва.

Стратегія безвідходної технології виходить з того, що невикористовувані відходи виробництва є, водночас, не повністю використаними природними ресурсами і джерелом забруднення навколишнього середовища. Зниження питомого виходу невикористовуваних відходів у розрахунку на товарний продукт технології дозволить виробити більше продукції з того ж кількості сировини і з'явиться, разом з тим, дієвим заходом з охорони навколишнього середовища.

Застосування безвідходних технологій лише один із шляхів вирішення екологічної проблеми, причому можливості цього шляху огранічені. В якості безвідходних можна розглядати лише такі технології, при яких або взагалі не з’являються відходи, або їх утилізація є складовою частиною технологічного процесу ( так звані замкнуті цикли) [4]. Використання нових технологічних рішень і удосконалення існуючих технологій сприяє оптимальному використанню ресурсів, підвищує їх віддачу, зменшує витрати ресурсів та утворення відходів, забезпечує більш раціональне їх використання в галузях економіки.

У літературі зустрічаються й інші терміни, наприклад, «безвідходна технологічна система» (БТС). Під БТС розуміється таке окреме провадження або сукупність виробництв, в результаті практичної діяльності яких не відбувається негативного впливу на навколишнє середовище. Більш конкретно під безвідходної технологічної системою слід розуміти таке виробництво, в результаті діяльності якого не відбувається викидів в навколишнє середовище [5] .

Таким чином в основі концепції безвідходних технологій знаходяться три основні положення, а саме: створення максимально замкнених систем, організованих за аналогією з природними екосистемами; раціональне використання всіх компонентів сировини; неминучі впливи на навколишнє середовище не повинні порушувати його функціонування.

Безвідходне виробництво являє собою сукупність організаційно-технічних заходів, технологічних процесів, обладнання , матеріалів,що забезпечують максимальне і комплексне використання сировини і дозволяють звести до мінімуму негативний вплив відходів на навколишне середовище. Безвідходна модель виробництва є певною ідеальною конструкцією, але окремі виробництва вже успішно функціонують та впевнено почуваються на ринку. Однак, забезпечення безвідходності потребує додаткових організаційних, економічних, технічних і технологічних заходів. Безвідходне виробництво передбачає встановлення повного контролю над рухом матеріальних ресурсів на всіх стадіях: видобутку сировини, її виробничої переробки, споживання, утилізації відходів виробництва і споживання. При вирішенні проблеми безвідходності виробництва слід мати на увазі дві сторони єдиного процесу. Перше – це найбільш раціональних видобуток та повне використання ресурсів і як наслідок зменшення утворення відходів. Друге – це розширення використання відходів, що утворюються. Ці шляхи не виключають, а взаємно доповнюють один одного. Безвідходне виробництво може бути створене на державному ,регіональному та галузевому рівнях.

Існує три основних напрямки безвідходного виробництва: досягнення «безвідходності» в межах окремого підприємства; застосування відходів одних підприємств у виробничому процесі інших; повернення не використаних відходів у природне середовище таким чином, щоб забезпечити відновлення їх структур до природних станів.

Для розробки і впровадження безвідходних виробництв можна виділити ряд взаємопов'язаних принципів, таких як: системний підхід, комплексне використання ресурсів, циклічність матеріальних потоків, обмеження впливу на навколишнє середовище, раціональна організація.

Основним є принцип системності. Відповідно до нього кожен окремий процес або виробництво розглядається як елемент еколого-економічної системи. Таким чином, принцип системності, що лежить в основі створення безвідходних виробництв, повинен враховувати взаємозв'язок і взаємозалежність виробничих, соціальних і природних процесів.

Іншим найважливішим принципом створення безвідходного виробництва є комплексність використання ресурсів. Цей принцип вимагає максимального використання всіх компонентів сировини і потенціалу енергоресурсів. Принцип комплексного економного використання сировини в Україні повинен бути зведений в ранг державного завдання і чітко сформульований у низці постанов уряду. Конкретні форми його реалізації, в першу чергу, залежатимуть від рівня організації безвідходного виробництва на стадії процесу, окремого виробництва, виробничого комплексу та еколого-економічної системи. Одним із загальних принципів створення безвідходного виробництва є циклічність матеріальних потоків. Послідовне застосування цього принципу повинно призвести до формування спочатку в окремих регіонах, а згодом і у всій техносфери свідомо організованого і регульованого техногенного кругообігу речовини і пов'язаних з ним перетворень енергії [6].

До не менш важливих принципів створення безвідходного виробництва необхідно віднести вимогу обмеження впливу виробництва на навколишнє середовище з урахуванням планомірного і цілеспрямованого зростання його обсягів та екологічній досконалості. Слід підкреслити, що реалізація цього принципу здійсненна лише в поєднанні з ефективним моніторингом, розвиненим екологічним нормуванням і багатоланковим управлінням природокористуванням.

Загальним принципом створення безвідходного виробництва є також раціональність його організації. Визначальними тут є вимоги розумного використання всіх компонентів сировини, максимального зменшення енерго-, матеріало-і трудомісткості виробництва та пошук нових екологічно обгрунтованих сировинних і енергетичних технологій, з чим багато в чому пов'язане зниження негативного впливу на навколишнє середовище і нанесення їй шкоди, включаючи суміжні галузі народного господарства.

Кінцевою метою в даному випадку слід вважати оптимізацію виробництва одночасно по енерготехнологічним, економічним і екологічним параметрам. Основним шляхом досягнення цієї мети є розробка нових і вдосконалення існуючих технологічних процесів і виробництв.

На шляху вдосконалення існуючих і розробки принципово нових технологічних процесів необхідне дотримання ряду загальних вимог: здійснення виробничих процесів при мінімально можливому числі технологічних стадій, оскільки на кожній з них утворюються відходи, і втрачається сировина; застосування безперервних процесів, що дозволяють найбільш ефективно використовувати сировину та енергію; інтенсифікація виробничих процесів, їх оптимізація та автоматизація [7].

В цілому комплексний підхід до оцінки ступеня безвідходності виробництва повинен базуватися на: обліку не стільки безвідходності, скільки ступеня використання природних ресурсів; оцінці виробництва на основі самого звичайного матеріального балансу, тобто на відношенні виходу кінцевої продукції до маси сировини, що надійшла і напівфабрикатів; визначенні ступеня безвідходності за кількістю відходів, що утворюються на одиницю продукції.

Оцінюючи економічні та соціальні характеристики безвідходного виробництва, доцільно виділити наступні цілі, які можуть бути досягнуті в результаті його впровадження: найбільш раціональне використання природних ресурсів; охорона навколишнього середовища від забруднення і деградації; комплексне використання всіх матеріальних ресурсів, що втягуються в народногосподарський оборот.

Введення в експлуатацію технологій безвідходного виробництва тягне за собою певні матеріальні витрати. На думку експертів, для багатьох підприємств охорона навколишнього середовища вимагає істотних витрат і на даному етапі вони не готові терпіти збитки. Тим часом, утилізацію відходів не варто вважати виключно видатковою статтею. При грамотному підході відходи можна перетворити на доходи, достатньо раціонально підійти до питання і покластися на сучасні технології. Використовуючи відповідне обладнання, вчорашні відходи можна перетворити на сировину і, в кінцевому підсумку - в товарний продукт. Таким чином, використання відходів - це не обов'язково витратний захід, що вимагає значних фінансових вкладень. Його можна повернути і на благо суспільства, зробити виробництво безвідходним, а значить, більш вигідним. Виробництво, в якому повністю використовуються не тільки основні сировинні ресурси, а й попутно одержувані відходи виробництва, в результаті чого знижується витрати сировини і зводиться до мінімуму забруднення навколишнього середовища. Безвідходне виробництво може використовувати відходи власного виробничого процесу, і відходи інших виробництв. З розвитком науки і техніки кожне виробництво все більше наближається до безвідходного [8].

Безсумнівно, що створення безвідходних виробництв - досить складний і тривалий процес, що вимагає системи взаємопов'язаних технологічних, економічних, організаційних, психологічних та інших завдань. Концепція безвідходного виробництва передбачає необхідність включення в цикл використання сировинних ресурсів сферу споживання. Іншими словами, продукція після фізичного або морального зносу повинна повертатися в сферу виробництва.

Таким чином, безвідходне виробництво являє собою практично замкнуту систему, організовану за аналогією з природними екологічними системами, в основі функціонування яких лежить кругообіг речовини. Найважливішою складовою частиною концепції безвідходного виробництва є також поняття нормального функціонування навколишнього середовища і збитку, що наноситься їй негативним антропогенним впливом. Концепція безвідходного виробництва підкреслює, що воно, неминуче впливаючи на навколишнє середовище, не порушує її нормального функціонування.

Таким чином, назріла необхідність переходу до принципово нової форми зв'язку - до замкнутих систем виробництва, що передбачає якомога більшу встроенность виробничих процесів у загальний кругобіг речовини в природі.

При замкнутій системі виробництво будується, спираючись на наступні фундаментальні положення: можливо більш повне використання вихідної природної речовини; більш повне використання відходів (регенерація відходів і перетворення їх у вихідну сировину для наступних ступенів виробництва); створення кінцевих продуктів виробництва з такими властивостями, щоб використовувані відходи виробництва і споживання могли бути асимільовані екологічними системами [9].

Аналіз існуючої ситуації, розрахунки і прогнози на майбутнє переконливо показують, що реалізація безвідходних виробництв в усіх галузях промисловості можлива за умови активного використання досягнень науки і техніки. Безвідходне виробництво включає в себе інтенсифікацію використання усіх матеріальних ресурсів, залучених в народногосподарський оборот. Саме остання обставина перетворює концепцію безвідходного виробництва в найважливішу складову частину більш широкого поняття - ресурсозберігаючого типу виробництва, перехід до якого є актуальним завданням на сучасному етапі соціально-економічного розвитку.

Ресурсозбереження забезпечується за допомогою використання ресурсозберігаючих та енергозберігаючих технологій; зниження фондомісткості і матеріаломісткості продукції; підвищення продуктивності праці; скорочення витрат живої і матеріалізованої праці; підвищення якості продукції; раціонального застосування праці персоналу; використання вигод міжнародного поділу праці та ін.

Аналіз світового досвіду комплексної переробки сировини, рекуперації відходів свідчить про закономірність ресурсозберігаючих тенденцій інтенсивного природокористування. Їх науковою основою є ідеї технологічно замкнутого кругообороту використання природної сировини і становлення на цій основі безвідходних територіально-виробничих комплексів.

На думку Сотник І. М., під ресурсозбереженням слід розуміти організаційну, економічну, технічну, наукову, практичну, інформаційну діяльність, методи, процеси, комплекс організаційно-технічних заходів, що супроводжують усі стадії життєвого циклу об'єктів і спрямовані на забезпечення мінімальної витрати речовини та енергії на цих стадіях у розрахунку на одиницю кінцевого продукту, виходячи з існуючого рівня розвитку техніки і технології та з найменшим, впливом на людину і природні системи [10].

Розглядаючи ресурсозбереження як комплексне використання усіх економічних ресурсів на кожному етапі виробництва (від розробки до реалізації продукції), слід враховувати, що їх економія може бути забезпечена лише за умови вдосконалення техніки, технологій, організації праці і виробництва, що можливе лише при наявності відповідного рівня моральної і матеріальної зацікавленості пресоналу.

Скорочення витрат ресурсів дозволяє вивільняти кошти і направляти їх для вирішення інших проблем. Інвестиції, спрямовані на скорочення втрат ресурсів, окупаються за оцінками експертів в три рази швидше, ніж інвестиції щодо збільшення даного ресурсу.

Існує багато класифікацій видів і напрямів ресурсозбереження. Найважливішими напрямами ресурсозбереження в контексті підвищення економічної ефективності є:


  • зниження енерго- і матеріаломісткості продукції;

  • скорочення і ліквідація втрат сировини та енергії;

  • поліпшення якості продукції;

  • ресурсозабезпечення виробництва за рахунок розширення залучення вторинних ресурсів у господарський обіг .

Ресурсозбереження можна розглядати у двох напрямах: як економію ресурсів і як їх раціональне використання. Раціональне використання ресурсів означає досягнення максимальної ефективності використання ресурсів у господарстві за існуючого рівня розвитку техніки і технології з одночасним зниженням техногенного впливу на навколишнє середовище. Отже, критерієм раціонального використання ресурсів є мінімізація витрат при виробництві кінцевої продукції, що має високі споживчі властивості. Економія ресурсів є відносним скороченням витрат ресурсів, яке виражається в зниженні їх питомих втрат на виробництво одиниці кінцевої продукції, виконання робіт і надання послуг установленої якості з урахуванням різних обмежень [11] .

Таким чином, економія ресурсів є кількісним результатом процесу раціоналізації використання і, з урахуванням сфер діяльності підприємства, може набувати форми як прямої, так і непрямої економії. Пряма економія ресурсів виникає безпосередньо протягом виробничого циклу на підприємстві внаслідок прямого скорочення обсягу витрат ресурсів на одиницю виробленої продукції певної якості. Непряма економія формується внаслідок раціоналізації розміщення та зберігання виробничих та товарних запасів, використання вторинних ресурсів. Світовий та вітчизняний досвід визначають ряд безумовних авторитетів вторинного ресурсокористування. Це пов’язано, перш за все, з високою ефективністю використання залишкових продуктів кінцевого споживання.

Розширення ресурсних можливостей за рахунок відходів має виходити з визначення їх ресурсної цінності і технологічних можливостей їх залучення у виробництво, обґрунтування напрямів та шляхів найбільш ефективного використання відходів, створення на основі ресурсно – технологічних передумов територіально – виробничих комплексів з замкненими ресурсними циклами тощо. При цьому важливе значення має надаватися розробленню та виконанню відповідних державних, регіональних, галузевих програм, які будут спрямовані на вирішення найважливіших екологічних і ресурсних проблем, створенню нових підходів до вирішення проблем відходів.

Слід відзначити, що реалізація ресурсозберігаючих технологій супроводжується отриманням економічного ефекту, а це свідчить про економічну доцільність здійснення ресурсозбереження.


1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка