Міністерство аграрної політики та продовольства України Видається з 1996 року



Сторінка5/31
Дата конвертації09.03.2016
Розмір7.11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Висновки. Засновниками кооперативів здебільшого стають суб’єкти господарювання малих форм, які намагаються полегшити свою діяльність за допомогою співпраці. Процес інтеграції між підприємствами відбувається переважно за участі великих господарств, які володіють значною кількістю коштів, що відповідно позитивно впливає на функціональний стан інтегрованих підприємств. Тому інтеграцію потрібно розглядати як вищий рівень співпраці.

Однак для розвитку процесів кооперації та інтеграції, в тому числі за участю малих підприємств в сільському господарстві важливим залишається питання налагодження інституційного механізму, що впливає на формування належного середовища для здійснення цих процесів у цілому, й в свою чергу недопущення виникнення монопольного становища на ринку сільськогосподарської продукції шляхом укрупнення господарюючих суб’єктів.





Список використаної літератури:

  1. Бурак А. І. Інтеграційні процеси у малому підприємництві та трансакційні витрати / А. І. Бурак // Інституційна природа ринкових трансформацій : матеріали ХІХ Міжнар. наук.-практ. конф. – Чернівці : Друк АРТ, 2009. – С. 201-203.

  2. Горбонос Ф. В. Кооперація як форма прояву відносин / Ф. В. Горбонос // Економіка АПК. – 2004. – № 9. – С. 26–32.

  3. Зіновчук В. В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу / Зіновчук В. В. – [2-ге вид., доповн. і переробл.]. – К. : Логос, 2001. – 380 с.

  4. Становлення інтегрованих корпоративних мікроекономічних систем в економіках перехідного типу / Г. І. Башнянин, О. І. Ковтун, П. Ю. Лазур [та ін.]. – Львів, 2003. – 180 с.

  5. Статистичний щорічник Львівської області за 2007 рік. Частина І. / за ред. С. І. Зимовіної. – Л. : Головне управління статистики у Львівській області, 2008.

  6. Статистичний щорічник Львівської області за 2011 рік. Частина І. / за ред. С. І. Зимовіної. – Л. : Головне управління статистики у Львівській області, 2012.

  7. Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации / М. И. Туган-Барановский. – СПб. : Слово, 1922. – 361 с.

  8. Черевко Г. Система агробізнесу в США. Кооперація в системі агробізнесу / Г. Черевко, Ф. Горбонос // Економіка України. – 1996. – № 7. – С. 74-82.


Бурак А.И. Интеграционные процессы в аграрной сфере

В данной статье исследуются интеграционные процессы, которые происходят между субъектами хозяйственной деятельности в аграрной сфере Львовской области. В частности, проанализирована динамика изменений функционирования интеграционных структур по организационно-правовым формам хозяйствования. Отражены интеграционные процессы в аграрной сфере, определены на основе изменений количества сельскохозяйственных предприятий и их размера сельскохозяйственных угодий. Также представлены структурные изменения в малых сельскохозяйственных предприятиях, что проявляется в образовании новых хозяйств или их закрытые и увеличении или уменьшении активов действующих предприятий. Представлено кооперативное сотрудничество как способ интеграционного взаимодействия низшего уровня, возникающее между личными крестьянскими хозяйствами и малыми предприятиями.

Ключевые слова: интеграция, кооперация, аграрная сфера, субъекты хозяйственной деятельности.
Burak A. Integration processes in the agricultural sphere

This article investigated the integration processes taking place between business entities in agriculture in Lviv region. In particular, dynamic changes in the functioning of integration structures at the organizational and legal forms was analyzed. Displaying integration processes in the agricultural sector, defined on the basis of changes in the number of farms and their size farmland. Also given the structural changes in small farms, resulting in the formation of new households or close them and increase or decrease the assets of existing enterprises. Cooperative collaboration as a way to lower the level of integration processes that occurs between individual peasant households and small businesses was presented.

Key words: integration, cooperation, agriculture, business entities.
Дата надходження до редакції: 17.04.2014 р.

Резензент: д.е.н., професор Костирко І.Г.




ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ АГРОГОСПОДАРЮВАННЯ
УДК: 631.15: 330.33.01: 631.11

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ В СУЧАСНИХ АГРАРНИХ ФОРМУВАННЯХ
С. І. Терещенко, к.е.н, доцент, Сумський національний аграрний університет
В статті проаналізовано особливості управління аграрними формуваннями в сучасних умовах, а також пропонується розробка механізмів підвищення якості управління аграрними формуваннями та вдосконалення методів його оцінки. Визначено вплив здібностей управлінського персоналу в досягнені відповідних цілей діяльності аграрних формувань.

Ключові слова: ефективність управління, ресурсний потенціал, функції управління, стратегія,конкуренція, модель управління.


Постановка проблеми. Ефективність функціонування аграрних формувань забезпечує їх ресурсний потенціал. У сільському господарстві останніми роками спостерігається зниження обсягів виробництва основних видів продукції рослинництва і тваринництва, посилюється деградація земель через високу освоєність земельного фонду та екстенсивне використання сільськогосподарських угідь. Відтворення та оновлення матеріально-технічної бази аграрних формувань майже повністю зупинилося. Трудовий потенціал також використовується досить неефективно. Кризові процеси мають негативний вплив на розвиток соціальної сфери села, на забезпечення гідного життєвого рівня населення. Ринки ресурсів залишаються непрозорими, не функціонують легальні посередницькі механізми, недостатнім є діяльність управлінських структур у визначенні пріоритетних напрямів розвитку агропромислового комплексу [1,с.211]. Формування ресурсного потенціалу аграрних формувань відбувається досить неорганізовано, без урахування напряму та умов їх діяльності. Аграрному формуванню важливо мати необхідну, а інколи й максимальну величину ресурсного потенціалу, яка б забезпечувала безперебійну його діяльність. Значить, необхідно постійно здійснювати контроль за величиною та способами ефективного використання наявних ресурсів, обґрунтовано підходити до раціонального їх формування.

У сучасних умовах діяльність переважної більшості аграрних формувань залишається незадовільною, тому що їх керівництво не в змозі адаптувати свій стиль управління та використовувати адекватні методи щодо стабільного їх функціонування. Своєрідність сучасного управління у вітчизняних агроформуваннях полягає в його перехідному характері. Більшою мірою відбувається адаптація закордонних моделей до реалій національної економіки. В сучасний період трансформації підприємств до ринку, необхідні зміни в парадигмі управління потенціалом аграрного формування. Вони стосуються наступних моментів:



  • аграрне формування повинне визначити своє місце в господарській системі, орієнтуючись на стратегію кооперування чи розвиток контрактних відносин;

  • зміна логіки планування, стратегії, цілей аграрного формування повинно сприяти активізації наявного ресурсного потенціалу;

  • основний акцент в діяльності аграрного формування повинен переноситися на його «індивідуальність», на створення і використання унікальних конкурентних переваг;

  • необхідність розвитку внутрішньо-фірмової культури управління аграрним формуванням повинні зосереджуватися на людських потребах і інтересах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемою управління займалося багато науковців, але найбільш вагомий внесок зробили такі українські автори, як В.О.Василенко, Н.А. Горелов, О.Д. Гудзинський, Н.А. Дацій, С.М. Іванюта, С.Я. Салила, Н.М. Сіренко та зарубіжні – С.С. Бузановський, А.Г. Грязно в, А.П. Градков, Е.М. Коротков, І.К. Ларіонов, Г.К. Таль, Г.І. Ханін, Й. Шумпетер та інші. Аналіз останніх публікацій дав змогу встановити, що управління сільськогосподарським підприємством може бути стратегічним, антикризовим та ситуаційним.

Мета статті. Метою статті є розробка механізмів підвищення якості управління аграрними формуваннями та вдосконалення методів його оцінки на сучасному етапі

Виклад основного матеріалу. Наявною все ж таки є потреба в розробці механізмів підвищення якості управління аграрними формуваннями та вдосконалення методів його оцінки. Саме від здібностей управлінського персоналу залежить досягнення цілей діяльності підприємства.

Сучасні умови господарювання потребують пошуку нових та вдосконалення існуючих форм, методів і технологій управління аграрним формуванням. В умовах жорсткої конкуренції керівники формувань постійно шукають шляхи, що ведуть до стабільного і стійкого положення формування, прагнучи до досягнення максимальних результатів. Це і оновлення асортименту продукції, розробка, і освоєння нових технологій, збільшення ефективності виробництва при зменшенні витрат; це і забезпечення стабільного росту якості продукції при зниженні цін на нові види продукції; це і підвищення виробничої, творчої віддачі, активності персоналу при зменшені чисельності працівників і покращенні продуктивності праці. Саме на управлінні лежить задача зробити все можливе для створення відповідного варіанту майбутнього і вжити заходів по запобіганню невдач. Очевидним стає те, що конкурентні переваги формування залежать не тільки від матеріальних ресурсів й рівня їх використання, але й від нематеріальних ресурсів, важливішим з яких є управлінський ресурс формування. Тому це і потребує відходу від традиційних уявлень про управління формуванням, створенням здатностей швидко реагувати на нові виклики, використовувати і створювати нові можливості.

Таким чином, організація управління стає найбільш складною справою тому, що постійно збільшується кількість осіб, які приймають в ньому участь. Управління це один із компонентів менеджменту, який характеризує вплив на працівника з метою досягнення цілей, які ставляться перед формуванням та його трудовим колективом. Воно базується на багатьох галузях знань, а саме: економіки, політології, соціології, статистики, психології, інженерних дисциплінах - з одного боку; .з іншого боку - на безпосередньому узагальненні досвіду управління різними формуваннями. Управління виробничо-господарськими процесами передбачає свідоме регулювання діяльністю колективу тобто управління людьми. Тому виникає потреба у розробці бізнес-моделі управління в тому числі і ресурсним потенціалом. Однак колектив не тільки об’єкт, а одночасно і суб’єкт управління, оскільки працівники мають право брати участь у здійсненні управлінської діяльності. Відповідно до цього важливо правильно розуміти процес формування управлінських впливів і способів взаємодії людей у цьому процесі [2,с.101].

На думку І.Ансоффа під управлінням слід розуміти працю по інтеграції, координації і керівництву різними видами функціональної діяльності підприємств з метою дотримання поставленої мети [3,с. 501]. З точки зору економічної кібернетики, яка вважається наукою про перебіг інформаційних процесів, управління є процесом сприйняття, перетворення та передавання інформації.

Економічна сутність будь-якої, науки полягає у її функціях і управління не є тому виключенням. Термін «функція» у перекладі з латинської мови означає здійснення або виконання. На думку А. Азриліяна, функція це обов’язки або певне коло діяльності [4, с.798]. Функції управління є спеціалізованими видами різнорідних робіт, які можна розглядати, як з точки зору їх виконавців (конкретних працівників апарату управління ), так із точки зору процесу управління та характеру робіт, що виконуються. Один із фундаторів теорії менеджменту А. Файоль виділив п’ять функцій: планування, організацію, розпорядництво, координування і контроль [5]. Науковці вітчизняної школи [6,7], ще 20 років тому визначили шість функцій: планування, організацію, координування, стимулювання, регулювання, контроль. Проте публікації останніх років як вітчизняних, так і зарубіжних теоретиків стверджують про доцільність лише чотирьох функцій: планування, організації, мотивації і конторою (рис.1).





ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ

контроль

лідерство (керівництво)

організація

планування

Контроль за управлінням та корегування планів

Успішне керівництво підлеглими для підвищення їх ефективності

Розподіл відповідальності та ефективного використання ресурсів

Визначення цілей агроформування та шляхів їх досягнення

Рис. 1. Основні функції управління



*Джерело: [8]



Функція планування вважається однією з головних. Практично всі науковці в галузі управління визнають її. Планування передбачає прогнозування, постановку цілей та завдань. За допомогою планування можна побудувати схему впливу на об’єкт в майбутньому, але воно не гарантує успіх управлінських рішень стовідсотково. Засобами планування керівництво фірми встановлює головні напрямки та прийняття рішень, які забезпечують єдність цілей та завдань для всіх учасників процесу управління. Таким чином, визначається єдиний напрямок у діяльності формування для досягнення загальних цілей. Як зазначають, М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі, планування повинно бути безперервним в силу двох аспектів. По-перше, діяльність організації продовжується після здобуття поставлених цілей, по-друге, постійна невизначеність майбутнього спонукає до регулярного перегляду уже побудованих планів та створення нових непередбачуваних, але необхідних в даний час планів [8].

Організаційна діяльність є головним елементом систем управління. Функція організації це процес систематичного коригування багатьох завдань і взаємовідносин між людьми, що їх виконують. Функція організації спрямована на реалізацію визначених на попередньому етапі планів. Організовувати це значить створювати структуру [8,с.86]. Значить можна стверджувати, що існує два види ефекту в організації управління:



  1. Ефект від результатів спільної праці при цьому прямої відповідності рівнів і динаміки ефекту і кінцевих результатів немає.

  2. Ефект, який проявляється на рівні системи він залежить ступеня відповідності об’єкта і суб’єкта управління.

Функцію лідерства (керівництва) виділяє у своїх дослідженнях Р.Дафт, пояснюючи її як використання впливу для мотивації працівників [9,с.18].

Керівництво це феномен, який виникає у системі формальних відносин, а лідерство феномен, зароджений системою неформальних відносин. Роль керівника визначена відповідно до цілей організації, а роль лідера виникає стихійно [10,с.6].

Лідер відрізняється від гарного керівника не лише тим, що виконує управлінські функції, але є неперевершеним інтегратором. Лідер повинен створювати мотивацію для своїх підлеглих [11].

Мотивація передбачає формування ідеалів людини, реалізацію колективних потреб, підвищення рівня задоволення виконанням роботи, оцінку виконаної праці, впровадження різноманітних способів стимулювання до виконання обов’язків на найвищому професійному рівні [12,с.56].

Під контролем слід розуміти зворотній зв’язок управлінського процесу, тобто приведення до нормально стану планів, які потерпіли крах. Контроль є постійною профілактичною діяльністю управлінського процесу для нормалізації його діяльності. Контроль - це процес забезпечення досягнення цілей організації (підприємства). Так як планування направлено у майбутнє, то така функція як контроль повинна передбачати та попереджувати всілякі зміни [8, с.87].

Враховуючи той факт, що управління нами розглядається як частина ресурсного потенціалу аграрного формування, то під потенціалом системи управління ми розуміємо здатність системи управління приймати рішення, які відповідають зовнішнім умовам, прийнятим цілям і стратегії формування. Діяльність управлінських працівників при цьому здійснюється в межах замкнутого циклу: аналіз інформації – прийняття рішень – контроль - виконання.

На нашу думку, до теперішнього часу повною мірою не досліджено взаємозв’язок між потенціалом і результатами діяльності окремого формування, а також не встановлено вплив на потенціал всіх рівнів менеджменту.

Методом підвищення результативності діяльності вітчизняних аграрних формувань є створення бізнес-моделі управління його потенціалом, що базується на обґрунтуванні управлінських стандартів з врахуванням їх впливу на систему управління (рис.2).







Забезпеченість матеріальними ресурсами

Забезпеченість людськими ресурсами

Забезпеченість фінансовими ресурсами

Забезпечення грошовими ресурсами

Забезпечення техніко-технологічними ресурсами

Програмне забезпечення

Підсистема фінансування бізнес-проектів

РЕСУРСНА ПІДСИСТЕМА

Нормативно-правове забезпечення

РЕАЛІЗУЮЧА ПІДСИСТЕМА

ОРГАНИЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

Оргструктура, положення, інструкції, документограми



ЗАБЕЗПЕЧУЮЧА ПІДСИСТЕМА

Підсистема контрою за діяльністю агроформувань

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Планування, організація, аналіз, регулювання, мотивація, контроль



МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ АГРОФОРМУВАННЯМ

ЕЛЕМЕНТНИЙ АСПЕКТ

Наукові підходи, принципи, методи моделі, параметри, норми, моделі



Наукове забезпечення

Підсистема організації робіт

по прийняттям інвестиційних рішень



Інформаційно-методичне забезпечення

Підсистема генерування інноваційних альтернатив

МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ

Системний підхід, ієрархічний підхід, функціонально – цільовий підхід



Організаційне забезпечення

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЦІЛЬОВА ПІДСИСТЕМА

Маркетингова підсистема

Фінансова підсистема

Інноваційна підсистема

Інвестиційна підсистема

Організаційно-кадрова підсистема

Виробнича підсистема

Рис. 2. Модель управління аграрним формуванням

*Джерело: сформовано автором



Перш за все, підготовка управлінських рішень пов’язана з вибором стратегічного курсу організаційного розвитку формування в мінливому середовищі, коли в міру глобалізації відносин різних господарюючих суб’єктів, рухливість цього середовища і невизначеність, непередбачуваність її змін швидко зростають існуючий рівень якості технологій підготовки стратегічних рішень для керівництва формувань, а також процедури їх прийняття і практичної реалізації не дозволяють з потрібною точністю вирішувати завдання господарської діяльності, а саме: прогнозувати результати господарської діяльності; знаходити і обґрунтовувати нові цілі стратегічного розвитку формування з врахуванням його пріоритетності; формулювати стратегічні цілі підприємства і критерії їх досягнення менеджерам, персоналу, акціонерам, а також потенційним інвестора.


Таблиця 1

Найбільш вживані значення поняття "стратегія"



Автор

Визначення

Особливості

За А. Чандлером

[15, с.175]



це визначення основних довготривалих цілей разом з відповідним планом дій та розподілом ресурсів для досягнення цих цілей.

Визначення мети

За І. Ансоффом

[3, с.105]



є набором правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності. При цьому існують чотири різні групи правил: правила, що використовуються при оцінці результатів діяльності фірми; правила, за якими складаються відносини фірми з її зовнішнім оточенням; правила, за якими встановлюються відносини та процедури всередині організації; правила, за якими фірма здійснює свою щоденну діяльність

Набір правил для досягнення мети

За Т.А. Примаком

[16, с.65]



це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головніша та розподіл ресурсів для їх досягнення. Стратегія формує цілі та основні шляхи їх досягнення таким чином, що підприємство має загальний (такий, що об’єднує всі підрозділи) напрямок роботи.

Програма дій, яка визначає пріоритетні проблеми

За З.Є. Шершньовою

[17, с. 65]



це комплекс програм, реалізуючи які компанія розраховує на значне поліпшення своїх позицій на ринках

Комплекс програм для поліпшення власних позицій на ринках

За А.Н. Азриліяном

[181, с. 675]

це загальний план діяльності підприємства, які складається з урахуванням реальної ситуації в якій працює підприємство

Загальний план діяльності підприємства

*Джерело: сформовано автором



Отже, в умовах жорсткої конкурентної боротьби і швидко змінюваної ситуації аграрні формування повинні не тільки концентрувати увагу на внутрішньому стані справ, але і виробляти довгострокову стратегію поведінки, яка б дозволяла їм встигати за змінами, які відбуваються навколо. Так, стратегія формується під впливом внутрішнього та зовнішнього середовища, постійно розвивається, тому що завжди виникає щось нове, на що потрібно реагувати. В першу чергу це актуально для країн з невеликою економікою, саме до таких країн, за визначенням І.Фішера [13,с.211], відноситься Україна.

Термін «стратегія» етимологічно походить від грецького слова «strategia», за допомогою якого описували найважливішу частину військового мистецтва. Якщо ж звернутися до економічної сфери діяльності, то під стратегією розуміють довгострокові плани керівництва фірми, спрямовані на зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення перспективних цілей [14].

Різні трактування самого поняття «стратегія» досліджувалися багатьма авторами з метою з’ясування всіх відтінків цього терміну, які наведено у таблиці 4.9.

На думку автора, стратегія необхідна будь-якому формуванню, що претендує на успіх, визначитися, в якому напряму воно буде розвиватися та який порядок розподілу ресурсів для досягнення поставленої мети обрано. По суті, вибір стратегії означає, що з усіх можливих шляхів і способів дій, що відкриваються перед формуванням, ним буде обрано правильний напрямок.

Успіх (результативність діяльності) формування в перспективі буде забезпечуватися управлінцями, які побудували оптимальні взаємозв’язки між стратегічними планами, ресурсним потенціалом та конкурентоспроможністю (рис .1).

В даному контексті під конкурентоспроможністю розуміється максимальне розширення власних можливостей з метою ефективного використання ресурсного потенціалу, отримання максимальних прибутків.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка