Міністерство аграрної політики та продовольства України Видається з 1996 року



Сторінка8/31
Дата конвертації09.03.2016
Розмір7.11 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   31



Відповідно до офіційної статистики, динаміка обсягів виробництва хліба та хлібобулочних виробів в Україні має стійку тенденцію до зниження (1,5-2% щорічно).

Причини зниження обсягів виробництва хліба – скорочення чисельності населення України, зростання виробництва хліба міні-пекарнями та супермаркетами, зміни в структурі харчування громадян України (переорієнтація споживача на інші продукти харчування).

За попередніми даними Державної служби статистики, у 2012 році в Україні вироблено 16679 тис. тонн хліба та хлібобулочних виробів, що на 5,3% менше, ніж у попередньому році.

Збільшення обсягів виробництва відзначено лише у 2 регіонах – Полтавській (на 3,1%) та Київській (на 1,4%) областях.

Поставка хлібопекарським підприємствам борошна з державних ресурсів покликана компенсувати зростання витрат, що впливають на ціну хліба.

Між тим, інтервенції борошна з Аграрного фонду у 2012 році, як і в попередньому 2011 році, не виконували стабілізуючу роль на ринку хліба.

Впродовж 2012 року Аграрним фондом було відвантажено 36,7 тис. тонн борошна, виробленого з зерна державного інтервенційного фонду, при місячній потребі в борошні для виробництва хліба та хлібобулочних виробів в обсязі близько 100 тис. тонн.

Зазначені цифри свідчать про неефективність інтервенцій борошна з Аграрного фонду у 2012 році [6].

В цілому, розрахунковий баланс попиту та пропозиції зерна на 2012/2013 маркетинговий рік по усіх категоріях господарств представлений у таблиці 6.


Таблиця 6

Розрахунковий баланс попиту та пропозиції зерна на 2012/2013 маркетинговий рік



по усіх категоріях господарств (оцінка станом на 01.05.2013 р.)*

(з урахуванням продуктів переробки зерна, тис. т)

 

Зернові - всього

у тому числі

пшениця

жито

ячмінь

кукурудза

овес

рис

гречка

просо

інші зернові

Пропозиція продукції

58028

21110

822

8612

25126

684

270

300

238

866

Внутрішнього ринку – всього

57837

21070

817

8597

25076

679

210

299

238

851

Виробництво

46246

15763

677

6936

20961

630

160

239

157

693

Залишки на початок періоду

11261

5307

140

1661

4115

49

50

60

81

158

Зовнішнього ринку (імпорт)

191

40

5

15

50

5

60

1

0

15

Попит на продукцію

58028

21110

822

8612

25126

684

270

300

238

866

Внутрішнього ринку – всього

27751

11695

585

5499

8599

454

182

214

134

388

у тому числі:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

фонд споживання

6660

5240

450

100

200

110

170

180

100

110

насіння

3525

1800

90

1200

200

80

10

28

5

112

корми

14767

4090

20

3460

6770

250

0

2

25

150

переробка на нехарчові цілі

1674

250

15

600

800

5

0

0

2

2

втрати обігу

1125

315

10

139

629

9

2

4

2

14

Зовнішнього ринку (імпорт)

24483

7012

91

2134

14527

154

50

33

70

413

Залишки на кінець періоду

5794

2403

146

979

2000

76

38

53

34

65

*Джерело: Баланс розроблено Міжвідомчою робочою групою при Мінекономрозвитку



Напрямками використання зерна є переробка на харчові (24,0%) та нехарчові (6,0%) цілі, на насіннєвий матеріал (12,7%), корм худобі та птиці (53,2%). Втрати зерна на різних етапах транспортування, виробництва і переробки складають 4,1%.

На думку В. Степанюка: «Україна не повинна орієнтуватися на розвиток експорту зерна. Вона повинна експортувати готову продукцію – макарони, борошно і так далі. Україна, за даними ООН, найбільш розорена територія в світі. Тобто це екологічна катастрофа вирощувати стільки зерна. Тому державна політика має бути іншою, але, на жаль, вона проводиться в інтересах величезних зернотрейдерів».«Ідеальна політика на аграрному ринку була б такою: приблизно 100 доларів на гектар – дотації та відсотків 15% – вивізне мито. Люди отримували б прибуток, і був би стимул розвивати інші види аграрної діяльності. Тому що це ненормально, коли всі поля засаджені культурами, які вже законтрактовані за рік, і відомо, що вони будуть експортовані», – зазначив В. Степанюк [1].



Висновки.Проведені дослідження дають можливість зробити наступні висновки:

- урожайність зернових культур в Україні становить 35-50% від рівня урожайності держав лідерів даного напрямку виробництва;

- величезні втрати зерна на етапах збиральних робіт є суттєвою статтею недоотримання прибутку;

- наявність великої кількості посередників (зернотрейдерів), монополізувавших ринок зерна, що не дають можливості самостійно займатися збутом зерна за світовими цінами;

- відсутність необхідної кількості та якості елеваторів для зберігання зерна змушує товаровиробників реалізовувати продукцію у періоди збору, коли пропозиція є найвищою;

- розвиток зернової інфраструктури реалізується шляхом інвестування як іноземних, так і вітчизняних зернотрейдерів та агрохолдингів.





Список використаної літератури:

  1. «Укрлендфарминг» планирует в 2013 году строительство портового элеватора на 300 тыс. тонн [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.apk-inform.com/ru/news/1005775#.ULBuUIfZYXb.

  2. Аграрная политика в Украине проводится в интересах крупных зернотрейдеров – мнение [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://latifundist.com/novosti/ 36994-agrarnaya-politika-v-ukraine-provoditsya-v-interesah-krupnyh-zernotrejderov-mnenie.

  3. Безуглий М.Д. Сучасний стан реформування аграрно-промислового комплексу України / М.В. Зубець, М.Д. Безуглий. – К.: Аграрна наука, 2012. – 48 с.

  4. Будівництво елеватора, в яке інвестовано близько 25 мільйонів доларів, відбувається за участю групи «Ковальська» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kovalska.com/ua/news/fdate/184/.

  5. Ниценко В. Крупнотоварноеагропроизводство в Украине: состояние и тенденции развития: монография / В. Ниценко. – LAP LAMBERT AcademicPublishing, 2013. – 648 с.

  6. Ніценко В.С. Зернові елеватори: стан та інвестиційні горизонти / В.С. Ніценко // Вісник ХНАУ [Серія «Економічні науки»]. – Харків: ХНАУ. – 2012. – № 10. – С. 122-133.

  7. Підсумки роботи підприємств хлібопекарської галузі[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrhlibprom.org.ua/ua/novini/informacija_pro_pidsumki_roboti_ u_2012.html.

  8. Ярцева В.О. Стан та перспективи розвитку України на світовому ринку зерна / В.О. Ярцева [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=58866.


Захарченко О.В. Современное состояние и оценка развития рынка зерна в Украине

В статье рассмотрены тенденции производства зерновых культур и направления их переработки, баланс зерна. Приведены основные проблемы, сдерживающие развитие рынка зерна

Ключевые слова: зерно, посевные площади, урожайность, объемы производства, субъекты рынка зерна
Zaharchenko O. Current situation and evaluation of Ukraine’s grain market

The article considered the trend of production of crops and areas of processing, the balance of grain. There is the basic problems that hinder the development of the grain market

Keywords: grain, crop area, yield capacity, production, subjects the grain market
Дата надходження до редакції: 12.05.2014 р.

Резензент:


УДК 631.151.61:631.145

НАПРЯМИ І МЕХАНІЗМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ

ВЕРТИКАЛЬНО-ІНТЕГРОВАНИМИ СТРУКТУРАМИ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ СФЕРИ
В. С. Ніценко, к.е.н, доцент, Одеський державний аграрний університет
Розкрито основні характерні ознаки вертикально-інтегрованих корпоративних структур як форми організації трансакцій. Сформовано комплекс ключових проблем організації взаємодії учасників вертикально-інтегрованих агропромислових структур, умовно згрупованих у три укрупнених блоки: блок організаційно-управлінських проблем, блок майнових проблем, блок обмінно-розподільних проблем. Наведено авторське бачення моделі стратегічного управління корпорацією. За результатами досліджень встановлено, що горизонтально-вертикальна інтеграція на основі кластерних структур стане одним з головних напрямків розміщення виробничих сил агропродовольчої сфери.

Ключові слова: агропродовольча сфера, корпорація, холдинг, вертикально-інтегровані корпоративні структури, кластери


Постановка проблеми. В агропродовольчій сфері України відзначається інтенсивний процес створення й розвитку вертикально-інтегрованих корпоративних структур, що представляють собою досить ефективну форму міжгосподарського співробітництва, здатну забезпечити її учасникам фінансово-економічну стабільність, виробничо-технічну, організаційно-управлінську й економічну єдність. Сприяючи подоланню нееквівалентності міжгалузевого товарообміну, деградації ресурсного потенціалу сільськогосподарських і переробних підприємств, вертикально-інтегровані корпоративні структури виступають у якості потужного антикризового фактора для агропродовольчої сфери. Вертикально-інтегровані структури, що поєднують комплекс технологічно взаємозалежних підприємств агропродовольчої сфери, багато в чому забезпечують стабільність виробничо-господарських зв'язків, консолідацію виробничо-технологічних, фінансових ресурсів, значне скорочення вартості трансакцій.

Метою статті є визначення і обґрунтування напрямків і механізмів удосконалення управління вертикально-інтегрованими структурами агропродовольчої сфери.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процесам управління корпоративними структурами присвячено чималу увагу з боку наукової когорти, зокрема вертикально-інтегрованими. Серед вчених-економістів потрібно виділити праці А. Демченка, А. Камаляна, А. Курносова, З. Тенюха, А. Улезько та багато інших. В їх дослідженнях розкриваються такі важливі аспекти функціонування корпорацій, як оптимізація параметрів підприємницьких структур, холдинги як перспективні форми управління стратегічними підприємствами тощо, але недостатньо приділено уваги напрямам і механізмам удосконалення управління вертикально-інтегрованими структурами агропродовольчої сфери.

Виклад основного матеріалу. Основною метою створення вертикально-інтегрованих корпоративних структур по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції є організація великого сучасного агропромислового формування з повним циклом – від вкладення інвестицій до розподілу отриманого прибутку, забезпечення умов для стабільного й ефективного розвитку галузі. Під вертикально інтегрованою корпоративною структурою ми розуміємо об'єднання сільськогосподарських, переробних, обслуговуючих, торговельних, транспортних, агросервісних підприємств, виробничих комплексів (ресурсів), що функціонує на постійній основі і здійснює спільну діяльність в рамках певної інституціональної форми на базі централізації основної частини управлінських функцій (планово-економічної, аналітичної, маркетингової, функції стратегічного планування), а також консолідації капіталів. Вертикально-інтегровані корпоративні структури, що утворюють повний технологічний цикл «виробництво – переробка – реалізація», є найбільш ефективними і пристосованими до сучасних умов ринкової економіки.

Нами виділені основні характерні ознаки вертикально-інтегрованих корпоративних структур як форми організації трансакцій:

- наявність внутрікорпоративного ринку, що базується на регульованих витратах, трансферних цінах, розподільних пропорціях, системі внутрікорпоративного кредитування;

- централізація ключових управлінських функцій (планово-економічна, аналітична, маркетингова, функція стратегічного планування);

- наявність єдиної кредитної, інвестиційної політики;

- завершеність технологічних переділів у різних господарських комплексах;

- технологічний, економічний взаємозв'язок учасників агропромислового формування;

- необхідність поєднання принципів еквівалентності інтраекономічної взаємодії учасників і стратегічної пріоритетності їх розвитку для всього вертикально-інтегрованого формування;

- консолідація капіталу й інтегрована взаємодія учасників об'єднання як основа ведення спільної діяльності;

- поєднання оперативно-господарської самостійності суб'єктів інтеграції з одночасною економічною залежністю (майнового, договірного характеру).

При цьому поняття агропромислової корпоративної структури не зводиться тільки до акціонерної форми, що базується на злитті капіталів, а відображає досить широкий спектр організаційно-економічних відносин учасників міжгосподарської інтеграції. Корпоративна структура являє собою господарську систему, створювану самостійними суб'єктами економіки з метою ведення спільної діяльності й керівництва нею на основі об'єднання капіталів і регламентації фінансово-господарської діяльності її учасників.

Використання корпоративних форм організації трансакцій сприяє поглибленню виробничої інтеграції і спеціалізації, оптимізації товарно-фінансових потоків, прискоренню оборотності коштів і подоланню внутрішніх криз збуту (по технологічному ланцюжку), що досягається за рахунок використання трансферних цін, векселів, товарних кредитів та інших інструментів, нарощуванню прибутку за рахунок збільшення обсягів випуску при стримуванні росту цін на кінцеву продукцію об'єднання, оптимізації інвестиційної програми шляхом послідовної концентрації ресурсів на пріоритетних проектах.

У результаті дослідження системи інтраекономічної взаємодії учасників вертикально-інтегрованих агропромислових структур виділений комплекс ключових проблем їх організації, умовно згрупованих у три укрупнених блоки: блок організаційно-управлінських проблем, блок майнових проблем, блок обмінно-розподільних проблем.

Блок обмінно-розподільних проблем внутрікорпоративної взаємодії містить у собі наступні складові:

- формування правил внутрікорпоративних взаєморозрахунків; розробка системи трансферного ціноутворення, пропорцій розподілу виторгу від реалізації кінцевої продукції вертикально інтегрованої корпоративної структури;

- розробка внутрікорпоративного фінансово-кредитного та інвестиційного механізмів (правил формування й використання коштів централізованих фондів інтегрованої структури);

- розробка претензійного механізму, системи економічних санкцій і підвищувальних коефіцієнтів, що стимулюють якість продукції; впровадження противитратного механізму (режиму економії витрат) і т.п.

Блок майнових проблем внутрікорпоративної взаємодії містить у собі наступні складові:

- розробка механізмів формування активів керуючої компанії (концентрації й використання капіталу вертикально-інтегрованої корпоративної структури);

- оптимізація складу майна вертикально-інтегрованої корпоративної структури;

- розробка механізмів формування майнового взаємозв'язку, взаємозалежності учасників вертикально-інтегрованої корпоративної структури;

- розподіл прав на проміжну продукцію (продукцію внутрікорпоративного обороту) вертикально-інтегрованої корпоративної структури і т.п.

Блок організаційно-управлінських проблем внутрікорпоративної взаємодії містить у собі наступні складові:

- формування оптимальної виробничої, організаційно-управлінської структури вертикально-інтегрованого агропромислового об'єднання;

- обґрунтування вибору моделі інтегрованої структури; організаційно-правової форми керуючої (основної) компанії, форм реструктуризації інтегрувальних підприємств (бізнес-одиниць);

- розробка виробничої програми вертикально-інтегрованої корпоративної структури, що передбачає оптимальний рівень використання виробничих потужностей підприємств – партнерів по інтеграції;

- розробка системи фінансово-економічного планування (бюджетування); постановка системи бухгалтерського обліку й звітності інтегрованої корпоративної структури;

- розподіл управлінських функцій, повноважень між учасниками інтегрованої корпоративної структури, а також між ними і центральною компанією (у т.ч. виділення центрів витрат, прибутку та інвестицій);

- розробка, коректування системи внутрікорпоративних договірних зобов'язань.

Аналіз розповсюджених форм трансакцій учасників агропромислової інтеграції свідчить про те, що однією з найбільш завершених форм агропромислово-торговельної інтеграції є фінансово-промислова група, учасники якої утворюють повний технологічний цикл («від поля до прилавка»), сформована на основі часткового об'єднання капіталу в рамках керуючої компанії.

Як основні аргументи на користь необхідності створення подібної структури варто виділити:

- необхідність консолідації аграрно-промислового капіталу і великих фінансових ресурсів для розвитку матеріально-технічної бази аграрного виробництва, підприємств харчової промисловості, впровадження прогресивних технологій розширеного відтворення;

- відсутність фінансово стійких переробних підприємств агросектора, здатних виступити в ролі провідного інтегратора – великого інвестора;

- відсутність у великих торговельних організацій інтересу до диверсифікованості комерційної діяльності за рахунок придбання майнового контролю над підприємствами агросектора;

- зацікавленість у збереженні диспропорцій у товарообмінних відносинах;

- недостатність фінансових ресурсів для побудови холдингових відносин;

- залежність фінансово стійких сільгосппідприємств від провідного інтегратора – торговельної організації;

- складність організаційної процедури реструктуризації сільгосптоваровиробників при злитті, а також побудові холдингових відносин залежності, основна частина з яких (сільгосптоваровиробників) має статус сільськогосподарських виробничих, споживчих кооперативів.

Управління діяльністю корпорацій є актуальною проблемою для нинішнього етапу розвитку української економіки, оскільки відбувається активний процес формування складноструктурованих господарюючих суб’єктів, у тому числі галузевого, міжгалузевого та міжрегіонального рівнів.

Сучасне становище у вітчизняній харчовій промисловості, що характеризується збереженням глибоких кризових явищ, припускає використання різноманітних економічних механізмів і заходів для ефективного подолання кризи. Одним із шляхів відновлення продовольчого потенціалу України є використання можливостей інтеграції підприємств у корпорації, об’єднаних технологічними зв’язками і продовольчим ринком [2].

Тим часом приватизація харчових переробних підприємств сприяла подальшому відокремленню вітчизняних учасників продовольчого ринку. Зважаючи на масштабні скорочення виробництва, перед країною вперше за повоєнні десятиліття постала проблема збереження економічної продовольчої безпеки [1].

Зміна стратегій і цілей компаній агропромислового комплексу вимагає приведення відповідно до умов ринкової економіки організаційної структури, функцій економічних і виробничих служб, кадрового складу і системи управління.

Системне уявлення про управління корпорацією дає модель стратегічного управління з урахуванням виділення бізнес-процесів і основних потоків (рис. 1).

В даний час в Україні не існує єдиного підходу до визначення поняття «корпоративне управління».

Корпоративне управління являє собою процес, в ході якого встановлюються і регулюються взаємовідносини між акціонерами, радою директорів і менеджерами компанії на основі законодавчих і нормативних положень, практики господарювання, спрямованих на ефективне функціонування та контроль за її діяльністю з боку зацікавлених осіб, а також дотримання інтересів учасників і держави.

У більшості великих за масштабами корпорацій управління здійснюється за сформованими на аналізований період задачами, що випливають залежно від основних цілей. По необхідності може здійснюватися і перебудова структури корпорації.

У технології корпоративного управління застосовуються дві основні структури управління:

• високоцентралізована вертикальна функціональна структура;

• децентралізована (дивізіональна) структура з високою координацією горизонтальних зв’язків між підрозділами одного рівня.

Зважаючи на швидкі зміни у функціонуванні ринку в останні десятиліття великі західні корпорації переходять до децентралізованої структури управління і підвищенню координації між її горизонтальними ланками.

При використанні централізованої і децентралізованої структур управління корпораціями харчової промисловості слід мати на увазі:

- в корпорації харчової галузі часто об’єднуються підприємства, розташовані в різних регіонах, що ускладнює централізоване управління;





Рис. 1. Модель стратегічного управління корпорацією





- централізація управління в такому випадку позначається на процесі і швидкості прийняття рішень. В умовах ринку це призводить до економічних втрат, які посилюються у зв’язку з біологічним фактором (використання у виробничому процесі рослин і тварин);

- в корпорацію об’єднуються юридично самостійні підприємства з усталеними структурами управління. На перших етапах становлення корпорації кардинальні зміни в структурах управління можуть дати негативний ефект, сформувати несприятливий морально-психологічний клімат у трудовому колективі. Є кілька варіантів формування нової оргструктури підприємства. Найбільш ефективною є така побудова організаційної структури корпорацій, яка дозволяє поєднувати, наскільки це можливо, переваги великої компанії (великі виробничі та фінансові ресурси, сильну науково-технічну базу і т.д.) з гнучкістю і позитивними якостями дрібного наукоємного бізнесу (висока інновативність, невеликий апарат управління, створення творчого морально-психологічного клімату, відсутність умов для бюрократизації, формальні організаційні зв’язки і т.д.).

Враховуючи перераховані вище особливості, ми пропонуємо наступну структуру управління харчовою корпорацією (на прикладі м’ясо-переробної корпорації) (рис. 2).

Дана структура є по своїй суті децентралізованою. Аналіз функціонування корпорацій у харчовій галузі промисловості виявив ряд істотних проблем. Найважливішою з них є проблема комплексного аналізу і планування діяльності – від виробництва сировини до реалізації готової продукції. Запропонована структура управління дозволяє вирішити цю проблему, тому що кожний напрям діяльності корпорації жорстко вибудувано в ієрархічну вертикаль. При такій структурі управління у діяльності корпорації можливо виділити потоки: виробничий, фінансовий, кадровий і т.д. Ґрунтуючись на даному висновку, автор пропонує прийняти за основу управління корпорацією управління потоками.

Одним із ключових аспектів організації функціонування вертикально інтегрованої корпоративної структури є наукове обґрунтування системи розподільних відносин між її учасниками, що визначають рівень паритету міжгосподарського співробітництва. Організація розподільних відносин, що включають у себе відносини між учасниками інтегрованої структури із приводу передачі проміжної продукції на внутрікорпоративному ринку. Відносини із приводу розрахунків за неї в рамках інтегрованого об'єднання передбачає комбінацію двохетапної моделі розподілу доходів із системою внутрікорпоративного товарного кредитування керуючою компанією сільськогосподарських учасників інтеграції. На першому етапі взаєморозрахунків (у момент передачі проміжної продукції по технологічному ланцюзі) передбачається оплата нормативних витрат, пов'язаних з її виробництвом, а на другому етапі (після реалізації готової продукції на ринок) – дорозподіл виторгу від реалізації готової продукції між учасниками об'єднання відповідно до розроблених розподільних пропорцій.



Рис. 2. Організаційна структура управління м’ясопереробної корпорації





Після реалізації кінцевої продукції агропромислового формування отриманий виторг зараховується на розрахунковий рахунок керуючої компанії для організації централізованих платежів і наступного дорозподілу між партнерами по інтеграції. Частина виторгу, що залишилася в розпорядженні керуючої компанії після здійснення ряду централізованих платежів (у т.ч. відрахувань у централізовані фонди інтегрованого формування, розрахунків по кредитах) розподіляється між учасниками відповідно до індивідуального внеску кожного з них у спільну виробничо-господарську діяльність.

Як розподільні критерії пропонується використати наступні показники: величину амортизаційних відрахувань і фонд оплати праці персоналу, які характеризують рівень використання ключових ресурсів (основних виробничих фондів і трудових ресурсів).







1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка