Міністерство аграрної політики та продовольства України Видається з 1996 року



Сторінка9/31
Дата конвертації09.03.2016
Розмір7.11 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   31

Рис. 3. Взаємодія міжпотокових зв’язків



Цінова модель взаєморозрахунків передбачає, що економічні відносини між учасниками об'єднання будуються на основі договорів купівлі-продажу й застосовується механізм трансферного ціноутворення. При цьому розрахунки проводяться по витратах технологічного процесу, починаючи від сільськогосподарського товаровиробника і закінчуючи торговельною організацією. Формування розрахункової ціни сприяє відшкодуванню кожному підрозділу його нормативних витрат і одержанню ним відповідної частини прибутку. Двохетапна модель організації взаєморозрахунків суб'єктів інтегрованого формування (двохканальна система розподілу прибутку) нівелює недоліки як нормативно-розподільної, так і цінової моделі внутрікорпоративних розрахунків.

Для визначення економічних і фінансових переваг створення і функціонування інтегрованої структури необхідно визначити, яка із сторін – керуюча компанія або учасники об'єднання – створює синергетичний ефект. Ефективність процесу інтеграції значною мірою залежить від вибору типу організації руху матеріально-грошових потоків у циклі виробництва, переробки і реалізації.

Незважаючи на виявлені переваги ФПГ і агрохолдингів, горизонтально-вертикальна інтеграція на основі кластерних структур найближчим часом стане одним з головних напрямків розміщення виробничих сил агропродовольчої сфери.

В умовах інтенсивної кластерної інтеграції конкурентоспроможні підприємства являють собою скоріше окремі кластери, у якій існуюча мережа комунікацій обслуговує інтереси нечисленних великих підприємств. Очевидно, що в міру формування виробничого кластера в регіонах він починає притягати на дану територію інших учасників ринку, кращі консалтингові, освітні й інші послуги, кращі людські ресурси, у тому числі у сфері інновацій. Такий кластер сприяє поліпшенню іміджу регіону, а імідж регіону, зі свого боку, сприяє просуванню учасників кластера. Таким чином, кластерна інтеграція оптимально поєднує інтереси території з інтересами підприємств.

Територіальна прив'язка кластера аж ніяк не означає замикання галузі на тій території, у межах якої розміщуються кластероутворюючі підприємства. Кластеризація мобілізує національні ресурси для підвищення конкурентоспроможності агропродовольчої сфери у міжнародному масштабі.

На наш погляд, переваги кластерного підходу в розрізі інноваційного стратегічного розвитку регіону полягають у наступному:

- по-перше, регіональні агропромислові кластери мають у своїй основі сформовану стійку систему поширення нових технологій, продукції – так звану технологічну мережу, що спирається на спільну наукову базу. Кластери забезпечують привілейований доступ підприємств до спеціалізованих факторів виробництва (устаткування, технологій, кваліфікованому персоналу, розвинутій інфраструктурі), але за умови, що в регіоні є конкурентоспроможні на внутрішньому й зовнішньому ринках постачальники й конкурентоспроможні споріднені галузі. Така доступність знижує вартість угод, звільняє від імпорту, стримує підвищення цін постачальниками й невиконання зобов'язань, знижує витрати адаптації підприємств до змін на ринках. Часто кластер може забезпечити більш ефективний доступ до необхідних ресурсів, ніж вертикальна інтеграція;

- по-друге, підприємства кластеру мають додаткові конкурентні переваги за рахунок можливості здійснювати внутрішню спеціалізацію, мінімізувати витрати на впровадження інновацій;

- по-третє, важливою особливістю кластерів є наявність у їх структурі гнучких підприємницьких структур – малих підприємств, які дозволяють формувати інноваційні точки росту економіки регіону.

Витрати, пов'язані з тим або іншим видом діяльності по створенню вартості, можуть залежати й від рівня кластерної інтеграції. Кожен вид діяльності по створенню вартості вимагає використання закуповуваних факторів виробництва, змушує підприємства обирати підрозділи або ділянки роботи для інтеграції. Інтеграція в багатьох відносинах може сприяти зниженню витрат. Через інтеграцію можна уникнути зайвих витрат у таких сферах, як матеріально-технічне забезпечення і транспортування: тут інтеграція дозволяє не вдаватись до послуг ринку. Росте рівень інтеграції або падає, чи впливає він безпосередньо на витрати – все це залежить від конкретного виду діяльності по створенню вартості й характеру необхідних факторів виробництва.

Беручи до уваги існування взаємозв'язку між галузями, можна припустити, що регіональна інноваційна політика буде більш ефективною, якщо дотримуватиметься принципу нарощування кластера, що має високий ринковий потенціал за рахунок зосередження конкурентоспроможних підприємств, залежних один від одного, що дозволяють зайняти регіону лідируючі позиції в економіці країни. Необхідність створення кластерів в агропродовольчій сфері обґрунтовується поки слабкою конкурентоспроможністю вітчизняної продукції, низькою економічною ефективністю виробництва й нерозвиненістю інфраструктури. Незважаючи на позитивні зрушення в розвитку агропродовольчої сфери, невирішених проблем достатньо, особливо, якщо враховувати вступ України у СОТ. Це висуває жорсткі вимоги до конкурентоспроможності, вимагає застосування ефективних систем управління ланцюжками поставок для досягнення єдиних цілей, що включають забезпечення якості, необхідність виконання дедалі більш жорстких вимог при вирішенні проблем конкурентної ціни. При цьому особливо відзначається важливість інновацій у процесах виробництва продуктів, послуг і пакувальних технологій.

Основними факторами, що обґрунтовують необхідність використання кластерної системи, є:

- роздробленість і малі розміри форм господарювання;

- низька якість сировини і готової продукції, що не відповідає світовим стандартам;

- низький рівень використовуваних агротехнологій і техніки;

- нерозвиненість інфраструктури;

- низький рівень кваліфікації кадрів і т.д.

Незважаючи на перераховані вище негативні позиції, розвиток галузей агропродовольчої сфери характеризується наявністю значних конкурентних переваг. Основні з них:

- можливості розширення сировинної бази;

- наявність виробничих потужностей переробних підприємств;

- природно-кліматичні умови для вирощування сільськогосподарської продукції;

- можливість випуску готової продукції в різноманітному асортименті, забезпечення населення високоякісною продукцією вітчизняного виробництва й вивезення її за межі країни;

- наявність попиту на продукцію АПК (у свіжому і переробленому вигляді) на внутрішньому й зовнішньому ринку.

Необхідно відзначити, що формування кластерної системи перебуває на початковій стадії становлення. Використання конкурентних можливостей і переваг у різних галузях агропродовольчої сфери сприятиме усуненню перешкод для економічного росту України на національному, регіональному й глобальному рівнях. Реалізація даного напрямку має на увазі тісне співробітництво сільськогосподарських товаровиробників, переробних і обслуговуюючих підприємств, учених, інженерних кадрів, держави, міжнародних організацій.

Кластерна модель є універсальною і може бути застосована для побудови аграрних кластерів як у рамках регіону, так і на міжрегіональному рівні. Стратегія інтеграції може бути реалізована тільки в умовах погодженості інтересів і дій влади й бізнесу, що забезпечить підвищення національної конкурентоспроможності агропромислового комплексу.

Схему взаємодії суб'єктів аграрного кластера можна представити в такий спосіб. Координаційний центр є організаційною основою управління всіма взаємозалежними елементами кластерної структури для розподілу повноважень і відповідальності між учасниками. До центру входять представники всіх структурних елементів, органи влади й громадські організації, наука й освіта, представники інфраструктурних ланок, сільгосптоваровиробники і їх об'єднання. У рамках кластера особливого значення набуває науковий і освітній потенціал (НДІ, ВНЗ, проектні галузеві інститути), що дає переваги всім учасникам. Важливим суб'єктом агрокластера є розвинена інфраструктура, що включає фінансово-кредитні організації (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди), організації обслуговуючого й допоміжного призначення (маркетингові, консалтингові, юридичні, постачальницькі, лізингові компанії, логістична інфраструктура, інжинірингові компанії), – відсутність якої є однією з причин нерозвиненості кластерних формувань на сучасному етапі.

Ключовою ланкою аграрного кластера є органи влади й громадські організації. Державна участь повинна представляти систему економічних відносин, що включає сукупність форм і методів багаторівневого формування бюджетних коштів й їх використання на фінансування цільових агропродовольчих програм, НДДКР та ін.

Функціонування аграрного кластера передбачає створення єдиного інформаційного простору, інтегрованого із системою державного інформаційного забезпечення в агропродовольчій сфері, об'єднання всіх інформаційних ресурсів забезпечить інформаційну підтримку прийнятих рішень у процесі управління АПК. Використання повного обсягу можливостей сучасних інфокомунікаційних технологій вирішує завдання створення адаптивного механізму взаємодії всіх суб'єктів аграрного сектора, а отже, забезпечення ефективності функціонування агрокластера в цілому. Виконуючи функції робочої платформи й основного комунікаційного вузла, інформаційний портал позиціонує кластер і позначає його конкретною координатою на міжнародному рівні.



Висновки. Недостатній розвиток інтеграційних процесів в агропродовольчій сфері обумовлює постійний пошук і розвиток інструментів державного регулювання, здатних активізувати агропромислову інтеграцію. Разом з тим, на рівнях влади немає єдиної погодженої стратегії формування конкурентоспроможних вертикально-інтегрованих корпоративних структур, не відпрацьований механізм застосування коштів державної підтримки розвитку міжгосподарських інтеграційних зв'язків.

Основними напрямками вдосконалення процесу управління розвитком й ефективним використанням потенціалу агропромислових структур, на нашу думку, є:

- методичне обґрунтування складу й організаційне проектування інтегрованих структур;

- обґрунтування управлінських рішень по посиленню інвестиційної та інноваційної складових інтеграції, що є мультиплікаторами економічного росту;

- державне регулювання, розробка й реалізація заходів підтримки інтеграційних процесів.

З метою систематизації основних форм, інструментів участі органів влади в становленні, розвитку інтеграційних зв'язків виділений комплекс пріоритетних заходів державної підтримки створення й функціонування вертикально-інтегрованих корпоративних структур агропродовольчої сфери:

- участь у капіталі керуючої компанії;

- сприяння в пошуку потенційних інвесторів – провідних інтеграторів;

- реструктуризація заборгованості по податках (списання частини боргу перед бюджетом);

- участь у станових операціях із сільгосппродукцією;

- зниження енерготарифів, розстрочка платежів по комунальних послугах;

- пільгове оподатковування (у т.ч. податкові канікули);

- дотирування (бюджетне субсидування), бюджетна компенсації частини витрат;

- сприяння у прискоренні організаційних процедур;

- кредитування (у т.ч. безпроцентне, пільгове) і страхування;

- управлінський консалтинг, моніторинг інтеграційних процесів в агропродовольчій сфері;

- удосконалення нормативно-правових актів, що регулюють фінансове оздоровлення неплатоспроможних аграрних організацій;

- організація інформаційно-консультаційного і кадрового забезпечення.

До числа найважливіших факторів ефективності потенціалу управління й організації інтегрованих формувань в агропродовольчій сфері відносяться інформаційні зв'язки, реалізовані на основі застосування інноваційних технологій і високого рівня інтенсивності використання профільної виробничої інформації. В умовах відкритих можливостей широкого використання бази даних й автоматизованих інформаційно-пошукових систем у мережі Інтернет, необхідна розробка інформаційно-тематичних порталів з метою побудови універсальної інформаційної інфраструктури моделі інтегрованого об'єднання.

Результатом функціонування інтегрованих об'єднань стане зміцнення потенціалу агропродовольчої сфери за допомогою реалізації переваг інтеграції на основі прояву таких властивостей, як самовизначення, саморегуляція, самонавчання, самофінансування, саморозвиток і, як слідство, посилення інтегрованості суб'єктів. Інституціональне закріплення інтеграції, прийняття відповідних державних програм дозволить об'єднанням більш результативно виконувати свої функції по створенню необхідної інфраструктури – організаційної, фінансової, транспортної, логістичної, кадрової – для реалізації стратегічних проектів.





Список використаної літератури:

  1. Курносов А.П. Оптимизация параметров предпринимательских структур при их кооперации / А.П. Курносов, А.Ф. Демченко, А.В. Улезько, А.К. Камалян // Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. – 1999. – № 6. – С. 45-48.

  2. Тенюх З.І. Державні холдинги як перспективні форми управління стратегічними підприємствами / З.І. Тенюх // Науковий вісник УжНУ. Серія: Економіка. – 2010. – Вип. 29. – С. 286-290.


Ниценко В.С. Направления и механизмы совершенствования управления вертикально-интегрированной структурой агропродовольственной сферы

Раскрыты основные характерные признаки вертикально-интегрированных корпоративных структур как формы организации трансакций. Сформирован комплекс ключевых проблем организации взаимодействия участников вертикально-интегрированных агропромышленных структур, условно сгруппированных в три укрупненных блока: блок организационно-управленческих проблем, блок имущественных проблем, блок обменно-распределительных проблем. Приведено авторское видение модели стратегического управления корпорацией. По результатам исследований установлено, что горизонтально-вертикальная интеграция на основе кластерных структур станет одним из главных направлений размещения производительных сил агропродовольственной сферы.

Ключевые слова: агропродовольственная сфера, корпорация, холдинг, вертикально-интегрированные корпоративные структуры, кластеры.
Nicenko V. Guidelines and mechanisms for improving the management of a vertically integrated agri-sphere structure

Discloses the main characteristic features of a vertically integrated corporate structures as a form of transaction. Formed a set of key problems of interaction participants vertically integrated agro-industrial structures, conventionally grouped into three consolidated units: the organizational and managerial problems, the unit of property problems, unit exchange-distribution problems. Given the author's vision of strategic management model corporation. According to the research found that the horizontal-vertical integration on the basis of cluster structures will be one of the main directions of the distribution of productive forces agrifood sector.

Keywords: agro sphere, a corporation, holding, a vertically integrated corporate structure, clusters.
Дата надходження до редакції: 25.05.2014 р.

Резензент:

УДК 338.43.01:633

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
В. В. Свинаренко, аспирант

Н. І. Строченко, к.е.н., доцент

Сумський національний аграрний університет


У даній статті досліджено сучасний стан зернової галузі, визначено основні проблеми й тенденції її розвитку в умовах глобалізації. Виявлено головні перешкоди на шляху нарощування обсягів виробництва зернових культур в Україні для розв’язання глобальної продовольчої проблеми. Виділено декілька напрямків державного регулювання зернового ринку. Запропоновано заходи, що сприяють підвищенню економічної ефективності розвитку зернової галузі в умовах глобалізацій них процесів.

Ключові слова: агропромисловий комплекс, зернова галузь, ринок зерна, урожайність, експорт, мито.


В сучасних умовах глобалізації економіки інноваційний розвиток стає визначальним чинником досягнення економічного лідерства та важливим інструментом конкурентної боротьби в підвищенні ефективності господарювання. Тому на етапі інтеграції сільського господарства України у світове співтовариство його актуальність набуває дедалі більшого значення. Це зумовлено тим, що інновації є матеріальною основою підвищення ефективності виробництва, якості та конкурентоспроможності продукції, зниження витрат і виступають найважливішою умовою економічного зростання на якісно новій основі.

Зерно завжди було і залишається джерелом багатства будь-якої країни, виступаючи гарантом продовольчої безпеки. Це один із найпоширеніших товарів як світового, так і внутрішніх ринків сільськогосподарської продукції, а зерновий ринок — один з найбільш досконалих і прогнозованих у світі.



Зернове господарство входить в агропромисловий комплекс як під комплекс, і включає в себе заводи, що забезпечують господарство засобами виробництва та засобами праці; заводи, що постачають хімічні компоненти, необхідні для неперервного технологічного циклу; безпосередньо галузі сільського виробництва, що вирощують зернові культури: пшениця, ячмінь, просо, рис, овес, гречка, рапс, соя. В Україні ці культури складають основу зернового виробництва. Підприємства, що здійснюють транспортування, зберігання, переробку, реалізацію продукції зернового комплексу, науково-дослідницьке забезпечення є також важливою і необхідною складовою функціонування та розвитку зернового господарства.

Проте, предметом нашого дослідження є зерновий ринок, що сам по собі є складною економічною системою, що включає сукупність економічних відносин між його суб’єктами, якими можуть бути сільськогосподарські виробники, підприємства та організації з його заготівлі, зберігання, промислової переробки, а також різні структури, які обслуговують рух зерна й продуктів його переробки за всіма ланками ланцюга від виробників до споживачів. Зерновий ринок є складовою зернового підкомплексу.

Зерновий ринок займає провідне місце в структурі аграрного сектору економіки України. Перспективи розвитку основної ланки агропромислового комплексу — зернового господарства — окреслюються тими заходами, які застосовуються для поліпшення загального стану фінансування та забезпечення необхідною сировиною й транспортними засобами даного сектору сільського господарства країни. Україна є одним з найбільших експортерів зерна в Європу (табл..1), тому вирішення даної проблеми є безумовно актуальним.




Таблиця 1

Динаміка експорту основних видів зерна у 2011-2013 рр [4, с. 36]



Рік

Усього, тис. т

У тому числі

Європа

Азія

Африка

Країни СНД




Пшениця

2011

7511

2820

2500

1955

237

2012

12883

2399

7657

2774

52

2013

4860

101

2505

2239

14




Кукурудза

2011

2812

1196

628

351

637

2012

7179

808

3157

3048

166

2013

4052

658

1408

1867

119




Ячмінь

2011

5741

186

5225

284

46

2012

5489

264

4772

407

46

2013

4785

9

4359

404

13



Як свідчать дані табл. 1, зерно в основному експортується в країни Азії – 53 % (у т. ч. пшениці – 38,6 %, кукурудзи – 33,2 і ячменю – 84,3 %), Африки – 22 % (у т. ч. пшениці – 27 %, кукурудзи – 31,1 і ячменю – 9,4 %) і Європи – 20 % (у т. ч. пшениці – 31 %, кукурудзи – 19,9 і ячменю – 5,2 %). У країни СНД вивозиться всього 4,1 % зерна (у т. ч. пшениці – 1,5 %, кукурудзи – 15,7 і ячменю – 0,8 %). Причому щороку ці обсяги за материками різні й відзначаються великою варіацією [6, с. 300]. За даними статистичної звітності в Україні має тенденцію до збільшення площа посівів зернових культур. Розглянемо, динаміку частки земельних площ під посівами зернових протягом 2011-2013 рр. (табл.2.)


Таблиця 2

Посівні площі сільськогосподарських культур [7, с. 3]



Вид сільськогосподарської культури

Кількість засіяної площі, млн. га

2011 рік

2012 рік

2013 рік

Плановий 2015 рік

Озима пшениця

6,4

6,7

5,9

6,8

Озиме жито

0,3

0,3

0,3

0,3

Кукурудза

2,7

3,6

4,7

4,0

Ярий ячмінь

4,5

3,8

3,5

4,6

Просо

0,1

0,2

0,2

0,5

Гречка

0,2

0,3

0,3

0,3



Згідно розробленої, Міністерством аграрної політики і продовольства України та Національної академії аграрних наук України, галузевої програми "Зерно України – 2015" посівні площі зернових культур в Україні мають становити близько 16 млн. га, у тому числі озимої пшениці – не менше 6,8 млн. га, озимого ячменю – 1,2 млн. га, озимого жита – 0,3 млн. га, кукурудзи – 4,0 млн. га, ярого ячменю – 4,6 млн. га. Виробництво зерна на цих площах за середньої урожайності 45 ц/га становитиме у 2015 році близько 71 млн.т [7, с. 3]

Сучасний ринок зернових характеризується тим, що виробництво зростає швидшими темпами, ніж споживання (рис. 1). Динаміка споживання та виробництва свідчить, що до 2010 р. виробництво не перевищувало попит, однак з 2010 р. ситуація змінилась у зворотному напрямку.




Рис. 1 Виробництво і загальне споживання зернових ресурсів у світі, млн. т





В 2009 – 2013 маркетингових роках спостерігалося підвищення виробництва зерна і попиту на нього, тоді як рівень зміни споживання мав коливаючий характер, тобто не існує вираженої залежності між виробництвом та споживанням.

Важливим також є те, що ця галузь забезпечує зайнятість сільського населення України, хоча частка населення у виробництві зернових культур залишається досить низькою, враховуючи той факт, що в землекористуванні населення знаходиться майже 35% від загальної площі ріллі України. Однак у землекористуванні населення знаходяться переважно невеликі наділи — до 5 га, що замало для ведення ефективного виробництва [4]. За оцінками більшості експертів, ефективне виробництво зернових культур в умовах стрімкого зростання вартості матеріально-технічних ресурсів, що використовуються при виробництві продукції, можливе на площах від 500 га і більше [5]. Крім того, технічне оснащення й фінансові можливості для виробництва продукції в сільськогосподарських підприємствах на порядок кращі, ніж у господарствах населення.

За підсумками збору врожаю основних сільськогосподарських культур у 2013 р. господарствами всіх категорій було одержано 46,0 млн. т зерна у вазі після доробки, з них зерна продовольчих культур — 22,3 млн. т (48%), фуражних — 23,7 млн. т (52%). Порівняно з 2008 р. виробництво зерна зменшилось на 13,7%, що зумовлено зниженням урожайності зернових культур (на 4,9 ц з 1 га, або на 14,2%). Сільгосппідприємствами вироблено 35,8 млн. т зерна (78% загального валового збору), господарствами населення — 10,2 млн. т (22%). Урожайність зернових в аграрних підприємствах (30,4 ц з 1 га) вища, ніж у господарствах населення, на 2,8 ц [2].

В умовах розгортання світової продовольчої кризи та посилення глобалізаційних процесів особливої актуальної набуває завдання реформування стратегії розвитку внутрішнього зернового ринку як основи вітчизняного АПК у відповідності до ключових соціально-економічних пріоритетів національної аграрної політики. Вектори впливу деяких зовнішніх погроз на відтворювальні процеси складових секторів ринку зернових культур наведено в табл. 3. Практика свідчить, що сировинна орієнтація українського агроекспорту поступово призводить до моновиробництва експортноорієнтованих культур, імпорту сировини для переробних підприємств або готової продукції, знижуючи їх конкурентоспроможність та посилюючи імпортозалежність держави. З іншого боку, домінування іноземних ТНК серед експортерів українського зерна породжує незбалансовані співвідношення між внутрішніми, експортними та світовими цінами культур, генеруючи втрати аграріїв, переробних підприємств та держави за відсутності дієвого механізму узгодження економічних інтересів суб’єктів ринку.




Таблиця 3

Вплив зовнішніх погроз на розвиток зернового ринку України



Погрози

Ланцюговий вплив на відтворювальні процеси

1. Неконтрольоване зростання експорту екологічно чистих українських зернових культур

1. Моновиробництво експортноорієнтованих культур

2. Недостатність власної сировинної бази для підприємств переробної промисловості

3. Імпорт сировини (зернових і насіннєвого матеріалу) та готової продукції (макаронні вироби, крупи тощо)

4. Підвищення собівартості переробної продукції, зниження її конкурентоспроможності, посилення імпортозалежності держави



2. Домінування іноземних ТНК серед експортерів українського зерна

1. Посилення цінової залежності аграрного сектору від політики зерноекспортерів, що реалізують інтереси своїх держав

2. Нерівнозначність експортних і світових цін українського зерна

3. Переважаючі інвестиції у розвиток портової інфраструктури, занепад зернопереробного підкомплексу, деградація ґрунтів


3. Неефективність державної підтримки в умовах обмежень СОТ

1. Неефективна діяльність держагентів на зерновому ринку

2. Невірний вибір пріоритетів у межах фінансування заходів «жовтої скриньки», недостатність фінансування «зелених» програм

3. Непристосованість діючих методологічних засад державного регулювання до принципів СОТ




Негативний вплив перших двох погроз на відтворювальні процеси ринку покликана нейтралізувати державна підтримка аграрного сектору, однак її неефективність, породжена недосконалістю та невірним вибором регуляторних заходів в умовах СОТ, формує ще одну погрозу для стабільного розвитку зернового ринку країни.(табл. 4)


Таблиця 4

Головні напрями стратегії розвитку державного ринку зерна



Напрями

Регуляторні та управлінські заходи

1.Стимулювання виробництва доданої вартості товару та експорту готових продуктів зернопереробки

1. Протекціоністські заходи щодо підтримки зернопереробних підприємств (підтримка в освоєнні зовнішніх ринків збуту борошномельної продукції, сприяння розвитку комбікормового виробництва тощо).

2. Стимулювання аграріїв до вирощування культур, що імпортуються (реалізація механізмів фінансового та ресурсного забезпечення, гарантованого збуту за справедливою ціною)

3. Стимулювання трейдерів до експорту продуктів зернопереробки

4. Активна діяльність ДПЗКУ * на внутрішньому та зовнішньому ринках



2. Підтримка рівноваги цінових балансів зернового ринку

1. Запровадження програми товарних кредитів

2. Підвищення рівня мінімальних закупівельних цін зерна

3. Переорієнтація підтримки на користь «зелених» програм (видатки на розвиток інфраструктури ринку, реалізацію страхових програм)

4. Реформування системи біржової торгівлі



3. Методологічні засади регулювання та контролю

1. Розробка прозорих механізмів квотування (експортного та внутрішнього) і ліцензування

2. Державний моніторинг та контроль за обсягами і ціновими співвідношеннями експорту/імпорту зернових культур





Переорієнтація агроекспорту з сировини на готову продукцію обумовлює необхідність стимулювання трейдерів до експорту продуктів зернопереробки, а також активізацію діяльності ДПЗК на внутрішньому та зовнішньому ринках для забезпечення справедливих цін на екологічне чисте українське зерно та продукти його переробки. Зокрема, участь Державної продовольчої зернової корпорації у програмах товарних кредитів із відстрочкою перших виплат по кредиту до півроку при строках його дії залежно від виду товару протягом 1,5-3 роки дозволить з’явитися на внутрішньому ринку оптовому покупцю, дії якого сприятимуть зростанню цін зернових, та примусить ТНК також сплачувати реальну вартість зерна [2].

Для підтримки рівноваги цінових балансів ринку, поряд із підвищенням мінімальних інтервенційних цін зерна, велике значення має розбудова інфраструктури ринку, спрямована на розвиток біржової й інших форм оптової торгівлі з прозорими механізмами ціноутворення та об’єктивним визначенням якості продукції. Для підвищення ефективності реформованого механізму державного регулювання зернового ринку доцільно обґрунтувати методичні засади квотування (експортного, внутрішнього) та ліцензування, організувати системний моніторинг і контроль за обсягами і ціновими співвідношеннями експорту/імпорту зернових культур, що сприятиме формуванню прозорої, адекватної у виборі регуляторів державної політики. Загалом запропонована стратегія розвитку зернового ринку України в умовах глобалізаційних викликів орієнтована на формування внутрішніх продовольчих ринків із повним відтворювальним циклом, що є необхідною умовою економічної, продовольчої і політичної незалежності держави.

Сучасний стан ринку зерна в Україні є нестабільним. Виділяють такі тенденції і проблеми ринку зерна:


  • скорочення державних закупівель зерна і переорієнтація системи реалізації з державних на альтернативні канали збуту;

  • значні зміни ринкових цін на зерно залежно від урожайності і сезонності виробництва, що чинить дестабілізуючий вплив на зернову галузь у цілому;

  • поява на ринку великої кількості посередницьких структур, що диктують сільгоспвиробникам невигідні цінові умови;

  • значна частка бартерних операцій, обумовлена необхідністю розрахунків з підприємствами й організаціями за постачання нафтопродуктів, паливно-мастильних матеріалів, добрив, насіння;

  • слабка інформаційна прозорість ринку і, як наслідок, відсутність рівноважної ціни, що визначає реальний попит і пропозицію.

Державою для управління процесами розвитку зернової галузі здійснюється багато заходів. Зокрема розроблено нормативно-правову базу у вигляді Законів України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2020 року”, “Про державну підтримку сільського господарства України”, Указів Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна”, комплексної галузевої програми “Розвиток зерновиробництва в Україні до 2020 року” та “Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2020 року”.

Політика державної підтримки нарощування зерновиробництва здійснюється Міністерством аграрної політики та продовольства України за такими основними напрямами:

– збільшення обсягів фінансування державних цільових програм;

– запровадження нових механізмів кредитування;

– посилення ролі Аграрного фонду у фінансуванні виробництва через механізми заготівлі майбутнього урожаю (строкові контракти);

– стимулювання залучення коштів на вітчизняних та закордонних (ІРО) фондових ринках;

– стимулювання приватних інвестицій (акціонування);

– податкове стимулювання;

– розвиток агрострахування.

Пріоритетними кроками у вирішенні зернової проблеми є досягнення рівноваги попиту та пропозиції, удосконалення державного регулювання та механізмів підтримки виробництва, забезпечення виваженої цінової політики, нарощення експортного потенціалу, формування належної інфраструктури зернового ринку, тощо.

Основними напрямами державного регулювання зернового ринку слід вважати: удосконалення цінової політики; розвиток ринкової інфраструктури; подолання монополії у сфері збуту зерна; розвиток біржової торгівлі зерновими; страхування урожаю; здійснення кредитної підтримки товаровиробників; стимулювання розвитку інноваційних структур з виробництва зерна, конкурентоздатного на зовнішньому ринку.

В умовах інтеграції агропромислового комплексу України у світову економіку основним напрямом розвитку зерновиробництва є його інтенсифікація на інноваційних засадах, що має забезпечити підвищення урожайності зернових культур та зростання виробництва конкурентоспроможної зернопродукції на внутрішньому і зовнішньому ринках шляхом використання високопродуктивних сортів, удосконалення культури землеробства, застосування науково обґрунтованих норм добрив у системі сівозмін, високоякісного і своєчасного виконання всіх технологічних операцій.

Одним із основних напрямків, завдяки якому реально підвищується ефективність діяльності сільськогосподарських господарств, є впровадження заходів, що сприяють підвищенню якості зерна, а це можливо за умови дотримання новітніх технологій вирощування зернових культур та запровадження загального державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки, встановлення системного моніторингу його ринку. Нарощування обсягів виробництва зерна та підвищення його якості нерозривно пов'язано з впровадженням організаційних заходів, спрямованих на підвищення технічного, технологічного рівня зерновиробництва, використання якісного насіння, поряд з цим ще й забезпечення сучасними методиками та приладами визначення якісних показників зерна, підвищення вимог до збереження зерна та продуктів його переробки, посилення відповідальності на хлібоприймальних, заготівельних та зернопереробних підприємствах, а також вдосконалення діючої нормативно-технічної документації.


Організаційно-економічні чинники інноваційного розвитку зернового господарства

Внутрішні чинники

(контрольовані суб’єктом господарювання)

Зовнішні чинники

(не контрольовані суб’єктом господарювання)

Рівень кадрового забезпечення

Стан організації виробництва і праці

Якість і конкурентоздатність продукції

Рівень та якість ресурсного забезпечення виробництва

Можливість впровадження досягнень НТП

Розміщення, спеціалізація, концентрація

Досконалість системи управління

Стан кон'юнктури ринку

Вартість виробничих ресурсів

Рівень розвитку НТП

Інфляційні процеси

Рівень розвитку інфраструктури АПК

Фінансово-кредитна політика
*Джерело: Панорама аграрного сектору України, 2013 // www.minagro.kiev.ua.

Рис. 2. Організаційно-економічні чинники інноваційного розвитку зернового господарства

у сільськогосподарських підприємствах.



Передбачається розширення державного контролю, а саме:

- вдосконалення та збільшення структури Державної інспекції з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку;

- запровадження ліцензування:

а) діяльності по прийманню та зберіганню зерна;

б) діяльності по переробці зерна та продуктів його переробки;

- вдосконалення та адаптація державних стандартів України на основні сільськогосподарські культури до світових стандартів, внесення змін та доповнення до діючих, розробка необхідних, поліпшення якості та технічного нагляду за підприємствами системи хлібопродуктів під контролем Державної інспекції з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку (Держконтрольсільгосппроду).

- під управлінням Держконтрольсільгосппроду планується провести акредитацію лабораторій ОДХІ згідно з стандартними вимогами ISO 17025 як міжрегіональних, арбітражних лабораторій з визначення якості зерна до 2009 року, акредитувати Державний центр сертифікації та експертизи як орган сертифікації, згідно з міжнародними вимогами у сфері контролю якості зерна та продуктів його переробки.

Ефективність зернового підкомплексу має характеризувати не тільки ефективність безпосереднього виробництва, а й передбачати необхідність ефективної реалізації виробленої продукції. Ефективність залежить від багатьох показників, зокрема, підвищення якості продукції на всіх стадіях її просування. Рівень ефективності виробництва зерна визначається ефективністю використання інвестованого капіталу, раціональним розподілом, залученням інноваційних технологій, собівартістю продукції, прибутку й рентабельності діяльності суб'єктів господарювання.

Підвищення ефективності зернового виробництва можливе за рахунок удосконалення організації зернового ринку, а також застосування підходів, які сприяли б підвищенню урожайності зернових культур і зниженню їх собівартості, підвищенню якості зерна, із врахуванням досвіду кращих підприємств галузі.



Список використаної літератури:

1. Калюжна О.В. Експортний потенціал зернового господарства // Вісник аграрної науки Причорномор'я. — Вип. 1. — Миколаїв: МДАУ, 2011. — С. 34—41.

2. Панорама аграрного сектору України, 2013 // www.minagro.kiev.ua.

3 Ринок сільськогосподарської техніки: проблеми становлення / За ред. Г.М. Підлісецького. — К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2010

4. Руда О.Л. Оцінка структурних зрушень у зерновій галузі регіону // Економіка АПК.— 2012.— №11. — С. 46—49.

5. Саблук Р. П., Шпикуляк О.Г. Фінансові проблеми розвитку ринку зерна в Україні // Економіка АПК.— 2010.— №12. — С. 69—75.

6. Сільське господарство України: Статистичний збірник. — К.: Державний комітет статистики України, 2012 — 366 с.

7. Статистична інформація // Державний комітет статистики України // www.ukrstat.gov.ua.
Свинаренко В.В., Строченко Н.И. Повышение ефективности развития отрасли растениеводства в условиях глобализации

В данной статье исследовано современное состояние зерновой отрасли, определены основные проблемы и тенденции ее развития в условиях глобализации . Выявлены основные препятствия на пути наращивания объемов производства зерновых культур в Украине для решения глобальной продовольственной проблемы . Выделено несколько направлений государственного регулирования зернового рынка . Предложены мероприятия , способствующие повышению экономической эффективности развития зерновой отрасли в условиях глобализационних процессов.

Ключевые слова: агропромышленный комплекс, зерновая отрасль, рынок зерна, урожайность, экспорт , пошлина.
Svynarenko V., Strochenko N. Improving the efficiency of crop in a globalizing

This article explores the current state of the grain industry, the main problems and trends of development in a globalizing world. We found the main barriers to increase production of crops in Ukraine to solve the global food problem. Highlight some areas of state regulation of the grain market. The measures that improve the economic efficiency of the grain industry in terms of globalization processes.

Keywords: agriculture, grain industry, grain market, productivity, export duties.
Дата надходження до редакції: 06.05.2014 р.

Резензент: д.е.н., професор Михайлова Л.І.



1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка