Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка10/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   31

ДЖОАН РОУЛІНГ – ДЖЕЙН ОСТІН: ЗМІШАНІ ХАРАКТЕРИ

Із виходом книжок про Гаррі Поттера у світ літературознавці були шоковані рівнем їх популярності не лише серед дітей та підлітків, а також і серед дорослої аудиторії. Навіть літературознавці з Російської Академії Наук унесли твори про Гаррі Поттера у список книг, які повинна прочитати будь-яка сучасна освічена людина. Цей факт є беззаперечним показником літературної цінності творів Джоан Роулінг, тож такою популярністю її творів й викликана актуальність нашого дослідження, що полягає у вивченні та дослідженні творів англійської дослідниці у порівнянні з творами інших митців, зокрема, Джейн Остін.

Адже Дж. Роулінг сама неодноразово визнавала, що її улюблена письменниця – Джейн Остін. Роулінг стверджує, що захоплюється її манерою створення персонажів, яка не стільки приділяє увагу зображенню їх зовнішності, скільки досліджує людську поведінку без будь-яких зайвих емоцій і водночас дуже зворушливо, з деякою долею гумору. Сучасна письменниця наголошує, що її персонажі абсолютно завершені особистості.

Зіставляючи творчість двох письменниць, можна помітити, що Роулінг багато в чому спиралася на творчі здобутки своєї попередниці. Можна простежити найбільш очевидні взаємозв’язки романів Роулінг з романами її улюбленої письменниці, порівнявши сюжетні мотивів і образи.

По-перше, основний принцип творчості Джейн Остін та Дж. Роулінг – так звані “змішані характери”, які подаються у різних “пропорціях змішування”, де письменниці намагалися відзначити найдрібніші зміни цих пропорцій.

По-друге, вони відмовляються від розподілу героїв на добрих та поганих. Навіть другорядні герої, які на перший погляд здаються пласкими, стаються вагомою ланкою в сюжеті та постають перед читачами яскравими та об’ємними.

Характерний прийом Джоан Роулінг, якому вона залишається відданою на протязі усієї саги про Гаррі Поттера та який є характерним для її попередниці – непередбачуваність сюжету. Проте сама Роулінг зазначає, що кожного разу, коли вона завершувала книгу про Гаррі Поттера несподіванкою, вона знала, що їй ніколи не вдасться зробити це хоча б приблизно так, як майстерно зробила це Джейн Остін у “Еммі”.

Окрім схожого принципу змалювання персонажів, можна помітити багато спільного у сюжетних лініях. У романі Джейн Остін “Емма” герої відверто подібні до Роулінгових і утворюють схожу модель відносин, на основі яких можна провести наступні паралелі:



Емма – Гаррі: обидва сироти, але мають покровителів. Обидва викликають зацікавленість у суспільстві (Емма – “люба місс Вудхауз”, Гаррі – “Хлопчик-Що-Вижив”). Обидва розумні, благородні, доброзичливі, чуйні, але схильні робити помилки у життєвих ситуаціях.

Найтлі – Герміона: кожен з них полюбляє наставляти та давати корисні поради головним героям. Дуже розумні та дивляться на життя виключно раціонально. Представлені як люди, які можуть підтримати в скрутну мить.

Херріет – Рон: найкращі друзі головних героїв. Обидва прості, у скрутному матеріальному становищі, але дуже віддані друзі. Не відрізняючись високим інтелектом, вони добрі та чуйні, здатні бути вірними помічниками в справах.

Тож, у своїх творах письменниці пішли значно далі від інших митців, тому що обом вдалося змалювати той бік людини, який у ХХ столітті починає називатися “діалектикою душі” – душа людини у постійному розвитку.


ЛІТЕРАТУРА

1. Rowling J. K. From Mr. Darcy to Harry Potter by way of Lolita [Electronic resource] / J. K. Rowling. – Regime to access : http://www.accio-quote.org/articles/2000/0500-heraldsun-rowling.html.


Ганна Волченко,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О.Б. Червенко, ст. викладач (БДПУ)
ОСОБЛИВОСТІ ГОВОРУ БОЛГАР С. ВЯЧЕСЛАВКА (ПРИМОРСЬКИЙ Р-Н, ЗАПОРІЗЬКА ОБЛ.) В УКРАЇНОМОВНОМУ КОНТЕКСТІ

На території Північного Приазов`я у Приазовському, Приморському та Бердянському районах Запорізької області існують болгарські села.

Дослідженням болгарських говорів України займались

видатні вчені М.С.Державіна та С.Б.Бернштейн. Лексика болгарських говірок України представлені І.А. Стояновим у дисертаційному дослідженні “Болгарська мова в Україні: проблема функціонування і розвитку лексики” [1].

Продовження систематизованого дослідження діалектів, зокрема, вивчення особливостей болгарської діалектології в Україні є перспективним.

Під час проходження діалектологічної практики у 2011 році нами було проведено інтерв`ю з п`ятьма жителями села Вячеславка Приморського району, Запорізької області методом випадкового відбору.



Мета роботи – представити фонетичні та лексичні особливості болгарської мови у даному селі.

У репликах болгар с. Вячеславка нами були відмічені наступні фонетичні особливості:

а) елізія приголосної в на початку слова: сичките замість всичките;

б) елізія приголосної х на початку слова: ляб, ора, замість хляб, хора;

Лексичний аналіз мови відзначив наступне:

1. Словник вячеславівців сформований на основі болгарської лексики, у якому представлені такі основні тематичні групи:

а) слова на позначення предметів побутового вжитку: ткацки станок, ткани, прешки, преді, плаченца.

б) слова, які називають тварин: куза, кон, магаре, куче, таралеж, овци;

в) назви традиційних страв: милина, сушка, тиквинек, ругувачки, сишни, узвар;

г) назви рослин: грах, картофи, тиква, лук, муркови, зеле;

д) слова на позначення родинної термінології: баба, дядо, вуйчо, зет, зълва;

ж) слова, які означають частини приміщення та двору: креват, кладенец, градина;

з) слова, які називають одяг та взуття: риза, рокла, чорапи, калоши, църули;

Отже, говір болгар села Вячеславка розвивається у ситуації мовних контактів. Але, не дивлячись на вплив зовнішніх факторів, болгари зберігають свою рідну мову.


ЛІТЕРАТУРА

1. Стоянов І. А. Болгарська мова в Україні: проблема функціонуваня і розвитку лексики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : 10.02.03 “Слов’янські мови”. Київ, 1995. – 46 с.



Олександр Врубель,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н. В. Володіна, к.пед.н., доцент (БДПУ)
СПОСОБИ АКТУАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ “ЩАСТЯ/GLÜCK”

Поняття “мовна картина світу” все частіше привертає увагу сучасних лінгвістів, які вивчають зв’язок між мовою та мисленням, а, отже, і зв’язок між суб’єктом та його сприйняттям світу. Втілення у мові результатів інформації про об’єктивний світ відбувається у концептах.

Проблемі концептуального аналізу присвячено на сьогодні чимало праць вчених багатьох країн: Ю. С. Степанов [3, с. 32], А. Вежбицька [2, с. 161-165], А. П. Бабушкін [1, c. 1-104] та ін.

Об’єктом нашої розвідки є національні мовні картини світу німецької та української мов.

Предметом дослідження є концепт “щастя/Glück” у концептуальних картинах зазначених мов на матеріалі фразеологічних одиниць, які віддзеркалюють загальнолюдські пріоритети й водночас фіксують національно зумовлені ціннісні уявлення народу про світ і своє буття у ньому.

Мета нашої роботи полягає у вивченні способів формування концепту “щастя” у німецькомовній картині світу. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

1) скласти фрагмент концептуальної та мовної німецької картини світу;

2) описати способи вербалізації концепту “щастя/Glück” у німецькій мові;

3) порівняти концепти у німецькій та українській мовах.

Джерелом дослідження стали дані тлумачних та фразеологічних словників німецької та української мов, вивчення яких дає можливість виявити фразеологічні одиниці, які використовуються на позначення концепту “щастя”, його універсальні та національно-культурні риси.

Проблема щастя займала людей ще з античності. У силу своєї етнокультурной специфічності концепт цей одержує неоднакове трактування в контекстах різних культур. Наш науковий інтерес сконцентрований на його реалізації в німецькій мові.

Концепт “щастя” не є універсальним для всіх культур людства, але має безпосередній відбиток соціальної коннотації, що впливає на виховання й соціалізацію, а це, у свою чергу, впливає на систему подань про світ. Слово “щастя” тлумачиться як сприйняття суб'єктом об'єктивної реальності, його участь в сприйнятті довкілля, де суб'єкт є творцем власного буття.

Вибірка німецьких та українських фразеологізмів із різноманітних джерел спонукали до розподілу їх за тематичною класифікацією на групи. Згідно із синонімічними рядами, зазначеними у словниках Г. П. Циганенко, М. Фасмера, Е. Агріколи, Л. Е. Біновича та М. М. Грішина, К. О. Паффен, Х. Кюппера, І. С. Олійника, М. М. Сидоренка було утворено 16 тематичних груп фразеологічних одиниць із концептом “щастя/Glück”.

1) Почуття, сприйняття навколишнього середовища, стан найвищого задоволення життям: in Glück machen; колись і на нас сонечко гляне; буде і на нашій вулиці свято.

2) Успіх: mehr Glück als Verstand haben; Schwein haben; в апогеї слави.

3) Удача: ihm läuft das Glück nach; віддячити сторицею; віддавати перевагу.

4) Вміння: der Glückschuss; Aller Anfang ist schwer; добрий початок – половина справи.

5) Частина: Glückssträhne haben; для милого друга і коня із плуга.

6) Участь: in den Glückstopf gegriffen haben; із щирим серцем.

7) Сімейне щастя: das Familienglück; щастя – доленька; землі під собою не чути.

8) Уява про щасливу людину: der Glückspilz; давати серцю волю, давати піти.

9) Виграш у лотереї: die Glücksbombe erhalten.

10) Готовність до невдачі: Glück im Unglück; der Pechvogel; коли б не нещастя, не було б і щастя.

11) Характеристика людини: die Glücksfee; der Glücksvogel; кожний молодець на свій взірець.

12) Спорт: ein weises Glück (Wintersport).

13) Побажання: man wünschte sich gegenseitig Glück; Hals und Beinbruch; щасливої дороги; щасти Вам;

14) Частина словосполучення: zum Glück stellte sich heraus; щастя усміхається.

15) Прислів’я: Scherben bringen Glück; Glück und Glas, wie leicht bricht das!; Щасливі на години не зважають.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бабушкин А. П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка / А. П. Бабушкин. – Воронеж, 1996. – С. 1–104.

2. Вежбицкая А. Понимание культур через посредства ключевых слов / А. Вежбицкая. – М., 2001. – С. 161–165.

3. Степанов Ю. С. Гипотеза в современной лингвистике / Ю. С. Степанов. – М., 1980. – С. 32.


Анастасія Ганілова,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: С. І. Корнієнко, к.філол.н., доцент (БДПУ)
СТАРОСЛОВ`ЯНСЬКІ ЛЕКСЕМИ В СИСТЕМІ БОЛГАРСЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКИХ ГОВІРОК УКРАЇНИ

Старослов`янські лексеми в системі болгарських переселенських говірок у своїх роботах розглядали Б. Цонєва, Ст. Младенов, М. Мижклекова, І. А. Стоянов, Е. П. Стоянова, І. Г. Дадіверін та ін. Проте ґрунтовних праць, які б розглядали функціонування старослов'янських лексем в системі болгарських переселенських говірок, немає. Відсутність наукових розробок узагальнювального характеру стосовно старослов'янських лексем в системі болгарських говірок зумовлює актуальність дослідження.



Мета дослідження – визначити лексичний склад старослов’янізмів у мові болгарських переселенців.

Розробка названого питання має важливе наукове значення, оскільки в болгаристиці дедалі більшого поширення набувають дослідження, мета яких – зіставлення лексичної системи старослов’янської (староболгарської) та сучасної болгарської мови. Розгляд лексики, що здійснюється на матеріалі переселенських говірок уперше, є частиною цієї загальної проблематики.

Зазначена проблематика пов'язується з публікацією в 1915 році програмної статті Б. Цонєва про те, які новоболгарські говірки в лексичному відношенні найближчі до староболгарської мови. Не можна стверджувати категорично, що ця новаторська в багатьох відношеннях студія, в якій наводяться лексичні паралелі з болгарських говірок і болгарської мови часів середньовіччя, не знайшла послідовників. Серед подібних праць визначне місце посідає тлумачний словник Ст. Младенова, який, на жаль, залишився незакінченим. Зорієнтований на народно-розмовну стихію, він нерідко базується на писемних джерелах, репрезентує нові лексичні одиниці, дає своєрідну лексикографічну інтерпретацію. У багатьох випадках реєстрових слів Ст. Младеновим наводяться їх старослов’янські відповідники, до запозичень – безпосередньо іншомовне джерело. На тлі кількісно великої лексикографічної продукції післявоєнного часу, серед якої чільне місце посідає діалектологічна, в рамках досліджуваної проблеми також можна відзначити вихід словника рідковживаної лексики, а також підготовлений і переданий до видавництва тритомний словник старослов’янської мови, укладачі якого заявили про нього випуском вступної частини і пробних статей.

Словникова стаття в праці М. Мижклекової складається з двох реєстрових (при вихідній старослов’янській словоформі), адже кількість зафіксованих стародавніх елементів значно менша, ніж діалектних. Останні представляють цільовий аспект своєрідного зіставлення генетично спорідненої лексики. Наприклад, до старослов’янського Вънжтрь “унутрь”, крім основного відповідника, подано кілька десятків фонетичних варіантів (з прикладами їх уживання в мові), які виявляють неоднакову рефлексацію початкового вън – кінцевого голосного у словоформі вънжтрЂ, семантичну диференціацію тощо.

І все ж діапазон поширюваної лексики можна було б розширити шляхом залучення деяких лексем з усної народної творчості, пісень, мелодична організація яких накладає певний відбиток на текст, роблячи його менш чутливим до корінних змін, що призводить до утворення постійних епітетів, штампів, які зберігають давні елементи мовної структури. Показовим у цьому відношенні є сполучення студна вода, що виступає як стійке (і співвідноситься з вільним словосполученням студена вода), перша частина якого могла б зайняти належне місце в словнику як рефлекс старослов’янського стоудьна: стоудьнъ із закономірним зникненням редукованого в слабкій позиції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Державин М. С. Болгарские колонии в России / М. С. Державин. – Т. 1. – София : БАН, 1914. – 259 с.

2. Дорошенко С. І. Загальне мовознавство / С. І. Дорошенко. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 283 с.

3. Парфенова О. С. Проблемът на съхраняване на езиците на лингвистичните групи / О. С. Парфенова // Проблеми на социолингвистиката. Материали от 4-та конференция по социолингвистика. – София, 1995. – С. 126.


Віталіна Ганзіна,

1 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв

Наук. керівник: О. М. Кондратьєва, викладач (БДПУ)


ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

На сучасному етапі розвитку вітчизняної освіти головним завданням вищих навчальних закладів є підготовка такого викладача іноземної мови, який зміг би розкрити культурні особливості країни, мови яка вивчається, одночасно з традиціями та особливостями побуту рідної країни; створивши при цьому перехрестя культур.

У майбутніх учителів іноземних мов повинні бути сформовані наступні вміння: проводити міжкультурні проекти різноманітного рівня та характеру; організовувати міжкультурний обмін під час навчально-виховного процесу; використовувати всі можливості, які надають для міжкультурної взаємодії навчальна група, регіон, країна, близьке та дальнє зарубіжжя.

Оволодіння студентами вищезазначеними вміннями є можливим лише за умов сформованості у них лінгвокультурологічної компетенції.

До прийомів, на базі яких у процесі навчання формується лінгвокультурологічна компетенція, відноситься робота з текстом.

Текст – це і засіб комунікації, і спосіб зберігання та передачі інформації, віддзеркалення психологічного життя індивіда, продукт певної історичної епохи та форма існування культури, а також відображення певної національної культури, традицій. Завдяки широкій функціональності тексту, в ньому знаходять відображення всі необхідні складові лінгвокультурної дійсності тієї країни, мова якої вивчається. Найважливішими з них під час вивчення викладання іноземних мов є: комунікативна поведінка та національно-культурні стереотипи мовленнєвого спілкування.

Під час навчання читання іноземних публіцистичних текстів формується система соціокультурних знань, навичок і вмінь, що забезпечує здатність студентів орієнтуватися у змісті іноземного публіцистичного тексту, розпізнавати, адекватно розуміти і критично інтерпретувати лінгвокультурологічну інформацію, яку він містить [1, 21].
ЛІТЕРАТУРА

1. Бирюк О. В. Формування соціокультурної компетенції у майбутніх учителів при навчанні читання англомовних публіцистичних текстів / О. В. Бирюк // Іноземні мови. – 2005. – № 2. – С. 21–27.

2. Вдовіна Т. О. Модель навчання майбутніх учителів іноземної мови читання художніх текстів в аспекті міжкультурного спілкування / Т. О. Вдовіна // Іноземні мови. – 2004. – № 4. – С. 34–37.

Яна Гедікова,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. А. Халабузар, к.пед.н., доцент (БДПУ)
ФУНКЦІОНУВАННЯ АНГЛОМОВНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ З КОЛЬОРОВОЮ СЕМАНТИКОЮ

Актуалізація літературознавчих досліджень, орієнтованих на кольороніми, зумовлена тим, що, як відомо, колір викликає у людини різноманітні почуття: збудження, спокій, байдужість, обурення та радість, відчуття холоду або тепла, що впливає на фізіологію та психіку. До вивчення кольоропозначень у лінгвістиці дослідники виходили з найрізноманітних позицій.

Базовими напрямами досліджень прийнято вважати еволютивні розвідки. П. Василевича, Т. І. Вендіної, В. Г. Кульпіної, .А. Д. Михайлової,

С. С. Міщенко, Є. Моісеєнко); лінгвокультурологічні (В. В. Краснянського, Т. А. Михайлової, Л. А. Новікова, А. М. Тимофеєвої); онтологічні (Н. М. Сєрова). Позначена кольором лексика досліджувалась з позицій: її складу (А. П. Василевич), її семантичної структури (А. А. Брагіна, А. А. Дівіна, І. В. Макеєнко), стилістичних функцій кольоропозначень (Л. А. Качаєва, Р. В. Алімпієва, Г. Г. Поліщук, С. М. Соловьева).

Метою нашого дослідження є уточнення англійських фразеологізмів з компонентом кольору, особливості їх структурно-семантичної організації та функціонування в мові. Для вирішення поставлених задач, окрім методу системного аналізу, що має загальнометодологічне значення, були використані спеціальні наукові методи і прийоми: описовий; семантичної ідентифікації; компонентного аналізу; кількісно-симптоматичний. В англійській мові дослідження в області кольоропозначень не дуже багаточисельні. В основному вивчалися етимологічні моменти появи тієї або іншої одиниці з компонентом кольору, або сучасне положення колірної лексики по відношенню до інших пластів лексичної системи. Комплексного ж дослідження, що дозволяє розглянути структурні і словотворчі особливості, семантичні, стилістичні і функціональні ознаки кольоропозначень, виявлено не було; цим і пояснюється вибір теми даної роботи.[1] Колір – явище складне, має свої національні особливості залежно від історії, культури, традицій того або іншого народу.

За своєю граматичною структурою ФО можуть бути словосполученнями, предикативними сполученнями та реченнями.

За характером значення розрізняють наступні ФО: 1) фразеологічні зрощення, тобто абсолютно неподільні, нерозкладні стійкі сполучення, загальне значення яких не залежить від значення слів, з яких вони утворюються (приклади: Black as ink – безрадісний, between the devil and the deep blue sea – між двох вогнів); 2) фразеологічні єдності, тобто стійкі сполучення слів, в яких за наявності загального непрямого значення виразно зберігаються ознаки семантичної роздільності компонентів (приклади: In а brown study – в (похмурому) роздумі, see red – прийти в лють) ; 3) фразеологічні сполучення, тобто стійкі звороти, до складу яких входять слова з вільним, фразеологічно фіксованим значенням (приклади: A black eye – синець, а golden handshake – золоте рукозтискання); 4) фразеологічні вирази, тобто звороти з буквальним значенням компонентів (приклади: А blue stocking – синя панчоха, purple heart – пурпурове серце).

Феномен кольору та фразеологізмів з кольоровою семантикою має надзвичайне значення у літературних творах. Письменники різних жанрів звертаються до цього надзвичайного за яскравістю шару стилістичних засобів з метою найефективнішого впливу на читача. Не є винятком і представники такого популярного зараз жанру, як фентезі. [2, c.122]. Так, видатні автори цього напряму в сучасній літературі підкреслюють образність та багатогранність власних створених світів, завдячуючи саме застосуванню фразеологічних одиниць з кольоровою семантикою, що дозволяє їм реалізовувати на папері власні уявлення щодо героїчних постатей персоналій та фентезійних пейзажів.



У якості висновків, можна зауважити, що символіка кольору дуже тісно пов'язана з національною специфікою і є засобом вираження менталітету. Окреслюючи тематику та перспективи подальших досліджень, ми зосереджуємо увагу на аспекті функціонування кольоронімів у контексті фентезійної літератури Енн Маккефрі.
ЛІТЕРАТУРА

1. Ніколаєва А. О. Екстралінгвістична зумовленість кольоронімії / А. О. Ніколаєва // Вісник Харківського університету. Серія: Філологія. – Х., 2000. – №491. – С. 273-277.

2. Ніколаєва А. Специфіка функціонування загальновживаної лексики / А. О. Ніколаєва // Вісник Житомирського університету. Серія: Філологія. – Ж., 2001. – № 520. – С. 121– 127.
Олена Герасименко,

6 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. І. Попова, к.пед.н., доцент (БДПУ)
ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ

Українська фразеологія ґрунтується на міцному фундаменті етнографічних, фольклористичних, етнолінгвістичних, загальнофілологічних, лексико- і фразеологічних праць. Так, семантику фразеологізмів вивчали Б. Ларін, Л. Булаховський, Л. Авксентьєв, М. Алефіренко, Ю. Прадід, Л. Юрчук. Стилістичний аспект цікавив Д. Баранника, Г. Їжакевича, Р. Зорівчак, І. Гнатюк, В. Калашника, В. Каптілова та ін. Варто зазначити, що на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки також спостерігається збільшення інтересу до зіставного вивчення фразеології споріднених і неспоріднених мов. Останнім часом побачили світ філологічні студії, присвячені загальним питанням зіставного мовознавства (М. Кочерган, В. Гак та ін.), зіставному аналізі конкретних мов (В. Гак, М. Алексєєнко, Л. Бублейник та ін.), зіставному вивченню фразеологічних систем двох мов (А. Райхштейн, О. Арсентьєва, В. Мокієнко, В. Манакін та ін.). Найбільшу значимість серед вагомих досліджень стилістичних систем української та російської мов має праця “Сопоставительная стилистика русского и украинского языков”.

Актуальним, на наш погляд, є дослідження особливостей природи фразеології споріднених мов. Мета роботи – з'ясувати загальні та диференціальні ознаки фразеологічних систем української та російської мов. У процесі аналізу застосовувалися методи компаративного зіставлення та семантико-стилістичного аналізу.

Фразеологізм витлумачується як надслівна, семантично-цілісна, відносно стійка, відтворювана й переважно експресивна одиниця, яка виконує характеризуючо-номінативну функцію [2, с. 26].

У зіставно-стилістичному плані дослідженню підлягають передусім особливості фразеологічних зворотів двох мов з погляду експресивно-образної організації; функціонально-стилістичні прошарки фразеології; прийоми створення різноманітних стилістичних ефектів тощо [1, с. 73].

У результаті зіставного аналізу виявлено такі групи сталих сполук за типами міжмовних семантичних співвідношень: 1) повні міжмовні фразеологічні еквіваленти, які характеризуються тотожністю лексичного, структурного, значеннєвого аспектів, сферою використання та емоційно-експресивним забарвленням: в апогее славы / в апогеї слави [3, с. 5]; стоит как (словно, точно, будто) вкопанный / стоїть як (наче) укопаний [3, с. 24]; 2) умовно повні фразеологічні еквіваленти, у яких спостерігаються відмінності у граматичній структурі, зокрема відмінкових формах та синтаксичній будові фразеологізмів: приставать как репей / реп'яхом приставати [3, с. 18]; додаванні чи скороченні компонентів, наприклад: хоть в воду / хоч з мосту та в воду [3, с. 34]; фразеологізми можуть відрізнятися також емоційно-експресивним забарвленням: два медведя в одной берлоге не уживутся / два коти в одному мішку не помиряться [3, с. 18]; 3) неповні (часткові) фразеологічні еквіваленти, у яких проявляються відмінності насамперед в асоціативних зв'язках та експресивно-оцінному характері. Серед таких одиниць вирізняються сполуки однієї семантики, але з різним образним компонентом чи сферою використання: разбирается в этом, как свинья в апельсинах / тямить, як свиня в дощ [3, с. 5]; садиться в лужу / сідати маком [3, с. 36]; 4) безеквівалентні фразеологічні одиниці, що найчастіше виступають як співвідношення сталої сполуки в одній мові і слова або вільного словосполучення в іншій: оперяться / вбиратися в колодочки [3, с. 20].

Отже, у процесі зіставного аналізу фразеологічних систем української та російської мов виявлено чотири групи сталих сполук за типами міжмовних семантичних співвідношень: 1) повні фразеологічні еквіваленти; 2) умовно повні фразеологічні еквіваленти; 3) неповні фразеологічніевіваленти; 4) безеквівалентні фразеологічні одиниці. Національна специфіка фразеології двох мов проявляється у використанні безеквівалентних лексем з національно-культурним компонентом, національних власних назв; компаративних фразеологізмів тощо.
ЛІТЕРАТУРА

1. Сопоставительная стилистика русского и украинского языков / Г. П. Ижакевич, В. И. Кононенко, Н. Н. Пилинский, В. А. Сиротина. – К. : Вища шк., 1980. – 208 с.

2. Ужченко В. Д. Фразеологія сучасної української мови : [навч. посіб.] / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Знання, 2007. – 494 с.

3. Російсько-український словник сталих виразів [Електронний ресурс] / І. О. Вирган, М. М. Пилинська. – Х. : Прапор, 2000. – Режим доступу : http://www.rozum.org.ua/index.



Аліна Горох,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І. В. Шиманович, к.пед.н., доцент (БДПУ)
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

ІЗ ЗООНІМАЛЬНИМ КОМПОНЕНТОМ

Міжмовні порівняння одиниць фразеологічного рівня передбачає вивчення своєрідності концептуалізації світу в різних національних мовах (І. Косеріу, В. Гак, Ю. Жлуктенко, М. Кочерган, В. Манакін). Включення сучасних семантичних досліджень до когнітивної парадигми наукових знань дозволяє вивчити характер систематизації, категоризації та концептуалізації відображеного в мові досвіду народу через аналіз значень фразеологічних одиниць в лінгвокультурному аспекті. Етноконцепти, які відображають сприйняття і осмислення представниками соціуму взаємодії людини зі світом тварин актуалізуються у мові через зооніми – назви тварин в переносному значенні, що характеризує людину і його контакти з фауною, що встановлюються і, що розвиваються під впливом природних, історичних та соціальних факторів, мають певний вплив на мовні механізми.

Вивчення особливостей фразеологічних одиниць з зоонімальним компонентом, виявлення функціонально-семантичних можливостей, типологічної схожості та відміності при перекладі визначає актуальність цієї теми.

Метою даної роботи є аналіз особливостей англійських фразеологічних одиниць з компонентом-зоонімом. Об'єктом дослідження є фразеологізми, які актуалізують в англійській мові стереотипні знання і уявлення про фауну в проекції на людину. Предметом – семантико-когнітивні особливості фразеологічних одиниць з компонентом-зоонімом. Мета роботи передбачає вирішення наступних завдань: проаналізувати корпус одиниць з компонентом-зоонімом; визначити типологічні ознаки англійських зоонімів, покладені в основу порівняння референтом – Людина з корелятом Тварина та еквівалентність перекладу. Матеріалом статті послугували фразеологічні дефініції з англо-українського фразеологічного словника К. Т. Баренцева [1] та англо-російського фразеологічного словника А. В. Куніна [2].

Аналіз особливостей фразеологічних одиниць дозволив виділити наступні способи перекладу: повний еквівалент (164 ФЄ – 25 %); частковий еквівалент (242 ФЄ – 37 %);частковий граматичний еквівалент (91 ФЄ – 14 %); описовий переклад (39 ФЄ – 6%); дослівний переклад (35 ФЄ – 5,5 %).

Прикладом повного еквівалента виступають: as brave as a lion – хоробрий як лев; as quiet as a mouse – тихий як миша; as cunning as a fox – хитрий як лисиця, що характеризується повним збігом значень, лексичного складу, образності, стилістичної направленості та граматичної структури.

Часткові еквіваленти співпадають за значенням, стилістичною направленістю, але відрізняються різною образністю: to cry stinking fish-ганити свій товар [1, с. 250]; there are more ways than one to kill a cat-свет клином не сошелся [2].

При часткових граматичних еквівалентах відбувається співпадання англійського фразеологізма з українським та російським по значенню, образності, стилістичної направленості, але відрізняються розходженням в граматичній структурі: looked a gift horse in the mouth-дивитися в зуби дарованому коневі [1, с. 622]; as quiet as a mouse-тихо как мышки [2].

Описовий переклад допомагає пояснинити сенс ФЄ за допомогою вільних сполучень: was to beard the lion in his den-действовать смело и решительно [2]; to be on the high horse-триматися зарозуміло [1, с. 957].

Дослівний переклад наділяє ФЄ образністю та виразністю: like a cat on hot bricks-як кішка на розпеченому вугіллі [1,с.610]; Kilkenny cats-Килкеннийские кошки [2].

Проаналізувавши фразеологічні одиниці з зоонімами, можна зробити висновок про те, що інтерпретативний характер сприйняття людиною навколишньої дійсності актуалізується в особливостях вербалізації зоонімів для презентації анімального фрагмента картини світу в англійській мові.
ЛІТЕРАТУРА

1. Англо-український фразеологічний словник / К. Т. Баренцев. – 2-ге вид. – К. : Т-во “Знання”, 2005. – 1056 с.

2. Англо-русский фразеологический словар : в 2-х т. / А. В. Кунин. – М., 1967.

3. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты) : учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. / В. Н. Комиссаров. – М. : Высш. шк., 1990.


Аліна Губар,

2 курс Інститут соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Наук. керівник: А. А. Мороз, к. пед. н., доцент (БДПУ)


ОСОБЛИВОСТІ ДІЄСЛІВ УМОВНОГО СПОСОБУ

В ЕПІСТОЛЯРНОМУ ЖАНРІ

Наукова робота присвячена дослідженню образно-експресивних значень граматичних форм способу дієслова в українському епістолярному мовленні. Актуальність такого дослідження зумовлена тим, що граматичні способи відіграють одну з суттєвих стилерозрізнювальних функцій і характеризуються лексико-семантичної різноманітністю прямих і переносних значень.



Метою дослідження є визначення функціональної своєрідності дієслів умовного способу в епістолярному мовленні.

Умовний спосіб означає дію, бажану, залежну від певних умов. Характерною рисою умовного способу є максимальна фізична розєднаність при максимальній смисловій єдності.

Для поєднання підрядних умовних речень використовуються сполучники коли б, якби, аби. Частка би може сполучатися не тільки з особовою формою дієслова, а й з інфінітивом, зберігаючи при цьому характерне для неї модальне значення: ”Час і буряки б скребти уже, та ще діжечка набита” 1, с. 422.

Форми умовного способу інколи наближаються до дійсного способу і виражають: 1. а можливу дію: “…І я б була певна тоді,що Ви б зрозуміли мої сльози і не образилась би за їх…” 2, с. 291; б неможливу дію: “…Я нізащо не зробила б раді конвенансі або фальшивих гордощів…” 2, с. 331; 2. а доречну дію: “А, звичайно, було б краще, коли б вона переїхала ” 3, с. 43; б недоречну дію: “Я також міг би висловитись, що не єсьм ані марксистом, ані народником, але се цілком нічого не пояснює: не про ліберію ходить…” 2, с. 322; 3. Імовірну дію, припущення: “Може не кожний повірив би мені на такі слова, але хтось мені повірить, я знаю” 2, с. 328; 4. Побоювання: “Я думаю, що мені хутко б сприкрився такий триб життя, але поки се для мене не новость ” 2, с. 251;

Дієслова умовного способу можуть виражати: Прохання: “Був би дуже радий, коли б Ви обізвались хоч двома-трьома словами, щоб я знав, що Ви мене ще не забули, щоб мав звістки про вас та Вашу родину” 3, с. 272; Бажану дію: “Бажав би я, щоб воно теж увійшло у збірочку моїх оповідань …” 1, с. 424; Докір: “Се правда, що Лаговський під час хвороби міг здатися кожному нудним, але Шмідти не показали б йому так виразно сього, якби вважали його зовсім рівним собі…” 2, с. 347 – 348; Пропозицію: “Якби Ваш знайомий літерат був цікавий бачити мене, то я була б дуже рада його пізнати, я дуже високо ціную дружбу?”  21,с. 265; Застереження: “Якби не була научена досвідом гірким, то знов би розсипалась в гірких фразах ...” 21, с. 250.

Отже, можна зробити такий висновок, що умовний спосіб виражає ірреальну дію, бажану або неможливу за певних умов. Досліджений текстовий матеріал засвідчив, що умовний спосіб має ряд переносних значень, зокрема: здатний виражати можливу та неможливу дію, доречну та недоречну дію, імовірну дію та припущення; прохання; бажану дію; докір та пропозицію тощо.


ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець І. Р. Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська. – К. : Унів. Вид-во “Пульсари”, 2004. – 400 с.

2. Грабовський П. А. Вибрані твори / П. А. Грабовський: В 2 т. – К. : Дніпро, 1985. – Т. 2: Статті, нариси. Оповідання. Листи. – 344 с.

3. Шевчук О. С. Семантичні можливості граматичних форм способу дієслова в сучасно мій українській мові / О. С. Шевчук  Семантика і функції граматичних структур. – К. : НМК, 1991. – С.38 – 50.



Валерія Даніліна,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І. І. Ходикіна, старший викладач (БДПУ)
Забуті імена в лінгвістиці: П. О. Бузук

Вивчення творчої спадщини лінгвістів минулого, зокрема представників компаративістики, завжди є актуальним для науки. Загальновідомо, що сучасний стан будь-якої науки є результатом усіх попередніх етапів її розвитку. З огляду на це важливими стають досягнення кожного із науковців, які сприяли становленню та розвитку певної науки.

У сучасній науці спостерігається підвищення інтересу до проблем походження та розвитку мови. Актуальність теми дослідження визначається необхідністю всебічного вивчення наукових досягнень П. О. Бузука в галузі східнослов’янського мовознавства та розгляді наукової спадщини цього вченого стосовно теорії походження мови східних слов’ян.

У своїх статтях О. М. Абрамічева [1] та О. М. Голуб [2] неодноразово згадують про те, що науковий доробок П. О. Бузука з історії слов’янських мов досліджували такі вчені, як М. Г. Булахов, В. К. Журавльов, В. А. Глущенко і В. М. Овчаренко та ін. Є. М. Романович і О. К. Юревич займалися цілісним дослідженням життя та наукової діяльності П. О. Бузука; послідовно виклали основні віхи життя та напрям лінгвістичної роботи вченого. Інші дослідники спадщини П. О. Бузука зосереджують свою увагу лише на окремих аспектах мовознавчої діяльності науковця. Зокрема, білоруські лінгвісти аналізують внесок П. О. Бузука у розвиток східнослов’янського мовознавства (О. А. Кравицький, В. М. Курцова, Г. О. Цихун та ін.); В.К. Журавльов, В.А. Глущенко та В.М. Овчаренко досліджують погляди вченого на методологію лінгвогенетичного дослідження тощо.

Як бачимо, спеціальних праць, які б детально висвітлювали погляди ученого щодо історії слов’янських мов, методів її дослідження, щодо історії окремих фонетичних і морфологічних явищ української і білоруської мов, немає.

Мета роботи полягає у виявленні внеску П. О. Бузука в методику лінгвогенетичного дослідження (насамперед слов’янських мов.)

Метод дослідження. Методологія даного дослідження ґрунтується на принципі історизму. Лінгвістична концепція П. О. Бузука оцінюється з погляду її значущості для сучасного мовознавства.

Практична та теоретична цінність роботи полягає у тому, що в ній розглянуто значну кількість лінгвістичних праць учених кінця ХІХ – 20-х – 30-х рр. ХХ ст. (у тому числі згадуються й маловідомі). Оцінка досягнень П. О. Бузука проводиться з урахуванням еволюції поглядів мовознавця на певні аспекти проблем, що розглядаються. Дозволимо висловити гіпотезу: дослідження мовознавчої діяльності П. О. Бузука надасть змогу заповнити важливі сторінки в історії лінгвістики.

Джерелом дослідження для П. О. Бузука послужили не тільки відповіді на укладені ним програми-питальники, опитування місцевого населення, власні спостереження, а й інші діалектологічні розвідки, про які автор зазначав у своїх працях. При цьому всі дані попередніх діалектологічних і етнографічних досліджень були перевірені вченим. Особливу увагу мовознавець спрямував на ті місцевості, говори яких раніше не виступали об’єктом вивчення.

Таким чином, розвідки П. О. Бузука у галузі лінгвістичної географії, яка у 20-ті рр. ХХ ст. становила собою новий підхід до діалектологічного аналізу мови, є найбільш важливим внеском ученого у слов’янське мовознавство. П. О. Бузук доводив, що географічне вивчення мовних процесів є шляхом до відтворення їхньої історії. При цьому вчений розглядав поширення не окремих слів та їх форм, а мовних явищ в цілому. Дослідження географічного розповсюдження лінгвістичних процесів стало пріоритетним на противагу від вивчення мовних особливостей певної окресленої території. Праці цього лінгвіста відкрили перспективи подальших досліджень у галузі лінгвогеографії для сучасних українських та білоруських діалектологів.


ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамічева О. М. Реконструкція „проміжних прамов” у студіях молодограматиків і російських та українських мовознавців 70-х рр. ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. / О. М. Абрамічева // Проблеми загальної, германської, романської та слов’янської стилістики: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції / Відп. ред. С. О. Кочетова.- Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2005. – Т. 1. – С. 42–46.

2. Голуб О. М. Праці П. О. Бузука з історії східнослов’янських мов / О. М. Голуб // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод.сб. / Отв. ред. В. А. Глущенко. – Славянск: СГПУ, 2003. – Вып. ХI. – С. 75–84.
Валерія Даниліна,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: В. Ф. Загороднова, к.пед.н., доцент (БДПУ)
Психолого-педагогічні засади вивчення школярами творчості В. Даля

Кожна стадія психічного розвитку дитини переходить у нову, вищу стадію. Перехід цей відбувається в процесі поступового оволодіння дитиною суспільним досвідом і шляхом поступового нагромадження елементів нових якостей її психіки. Чим старший вік дітей, тим значнішими стають індивідуальні відмінності в їх психічному розвиткові. Від вікових особливостей дітей залежить методика керування процесом самовиховання учнів.

Вікова психологія має значні здобутки, проте новий час вимагає нових досліджень, зокрема, на стику з педагогікою й лінгводидактикою. З огляду на це, а також на відзначення 210-ї річниці від дня народження В. Даля, вважаємо тему дослідження актуальною.

Психологи Г. Абрамова, А. Адлер, М. Алексєєва, Л. Виготський, В. Давидов, І. Дубровіна, В. Дьяченко, Д. Ельконін, Л. Кандибович, І. Кон, Г. Костюк, М. Матюхіна, А. Петровський, Є. Рогов та ін. присвятили свої праці дослідженню вікових та індивідуальних психологічних особливостей дітей. Їх доробки варто розглянути в контексті проблематики шкільної лінгводидактики. Напрацювання дослідників спадщини В. Даля (О. Акімової, В. Бабайцевої, Т. Бріскмана, К. Горбачевича, О. Горбачової, В. Дерягіної, Ю. Єненко, В. Захарової, І. Корнєєва, П. Каліннікова, З. Люстрової, М. Рахімкулова, Л. Скворцова, В. Славкіна та ін.) доцільно використати в процесі вивчення української мови.



Мета роботи – окреслити психолого-педагогічні особливості вивчення спадщини В. Даля на уроках української мови. Методи дослідження: аналітико-синтетичне опрацювання психолого-педагогічної літератури, біографічний і культурно-історичний методи, метод текстуального та контекстуального аналізу, духовно-історичний метод тощо.

Відповідно до висновків психологів, молодші школярі швидко сприймають кращі якості дорослих або своїх ровесників – сміливість, стриманість, наполегливість, а вже набутий рефлекс – оцінювання своїх вчинків – спричиняє до наслідування кращого. Тут ще досить велику роль відіграє класний керівник. Учні молодших класів, особливо шестилітки, потребують індивідуального підходу – теплого слова, схвалення і водночас вимогливості у нагляді за ними [2].

У середніх класах зміст і форми самовиховання повинні будуватися зовсім по-іншому, адже тут уперше виникає почуття дорослості, змінюються оцінки товаришів, власна самооцінка, дитячі цінності орієнтації перебудовуються на молодіжні. Як відомо, підлітковий вік найскладніший і для самої дитини, і для тих, хто її виховує, – педагогів, батьків. Вплив дорослих швидко зменшується, вплив товаришів стає часто вирішальним для вироблення стилю поведінки, оформлення зовнішності, лексикону звичок. Тому залучення до самовиховання необхідно методами зацікавлення дитини можливістю роботи над собою “по-дорослому” [1].

У старшому шкільному віці самовиховання будується на розумінні учнями інтелектуальної та моральної значущості роботи над собою як провідної перспективи життєдіяльності. Учні старших класів, як правило, мають досить розвинене абстрактне мислення, яке дає можливість їм залюбки впоратися із самостійним розв’язанням проблемних завдань і ситуацій, із самостійним оволодінням понятійним апаратом навчального предмета. Вони здебільшого вже вміють узагальнювати програмовий матеріал, формулюючи висновки, закони, правила. Доцільним для вчителя та цікавішим для учнів є шлях від конкретного до абстрактного, від прикладу до правила [2].

З огляду на зазначене в процесі вивчення спадщини В. Даля на уроках української мови варто дотримуватися таких порад: у початкових класах вивчати казки, прислів’я, приказки, загадки В. Даля, знайомити школярів із його іграми для дітей; у 5-9 класах опрацьовувати тлумачний словник і збірник прислів’їв, сатиричні казки, нариси й повісті з народного життя; у 10-11 класах – вивчати такі теми, як “Народність художньої прози”, “Своєрідність суспільної позиції В. Даля”, “Особистість та образ В. Даля у творах різних видів мистецтв” тощо. Доцільно також сполучати урочні та позаурочні форми роботи з української мови. Не зайвим буде проведення уроків-лекцій, вікторин, вечорів, присвячених життю й творчості В. Даля.

Висновки. У процесі шкільної україномовної освіти варто приділяти увагу вивченню наукової спадщини В. Даля, послуговуючись при цьому здобутками вікової психології. Подібний підхід сприятиме підвищенню результативності навчально-виховного процесу.
ЛІТЕРАТУРА

1. Возрастная и педагогическая психология : учебник для студентов пед. ин-тов / [Давыдов В. В., Драгунова Т. В., Ительсон Л. Б. и др.] ; [под ред. А. В. Петровского]. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М. : Просвещение, 1979. – 288 с.

2. Выготский Л. С. Собрание починений : [в 6 т.] / Л. С. Выготский. – М. : Педагогика, 1984. – Т. 4 : Детская психология / [под. ред. Эльконина Д. Б.]. – 432 с.
Анжеліка Денисова,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. І. Попова, к.пед.н., доцент (БДПУ)
СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ НЕРОЗЧЛЕНОВАНОЇ СТРУКТУРИ У РОМАНІ “ЗАЛИШЕНЕЦЬ. ЧОРНИЙ ВОРОН” ВАСИЛЯ ШКЛЯРА

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що вперше на матеріалі творчості В. Шкляра розглянуто класифікацію речень нерозчленованої структури.

У синтаксичних дослідженнях складнопідрядних речень послідовно сформувалися три принципи класифікації: 1) логіко-граматичний; 2) формально-граматичний; 3) структурно-семантичний.



Ступінь досліджуваної проблеми. Ідеї структурно-семантичної класифікації складнопідрядних речень простежуються в працях М. Ломоносова, І. Давидова, О. Востокова, О. Потебні, О. Шахматова, у граматиках української мови Є. Тимченка, В. Сімовича. Найчіткіші принципи структурно-семантичної класифікації окреслив В. Богородицький у праці “Общий курс русской граматики” (1904 р.). Ідеї В. Богородицького поглибив М. Поспєлов (праці “О грамматической природе сложного предложения”, “Сложноподчиненное предложение и его структурные типы” та ін.).

В україністиці послідовно розвивають підхід В. Богородицького і М. Поспєлова С. Бевзенко, І. Вихованець, А. Загнітко, І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська та ін.



Мета – на матеріалі опрацьованої наукової літератури та проведеному лінгвостилістичному аналізі твору В. Шкляра описати складнопідрядні речення нерозчленованої структури.

Сутність дослідження. Структурно-семантична класифікація враховує формальні та семантичні параметри складнопідрядних речень. На основі таких формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, як а) характер підрядного зв’язку, б) семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами, в) засоби вираження підрядного зв’язку і відношень, г) особливості формально-семантичного структурування моделей речень, розрізняють дві групи складнопідрядних речень: складнопідрядні речення нерозчленованої структури та складнопідрядні речення розчленованої структури. Складнопідрядні речення, підрядна частина яких тісно пов’язана з конкретним опорним словом головної частини, В. Бєлошапкова називає речення нерозчленованими, І. Вихованець – реченнями з прислівними підрядними частинами.

Складнопідрядні речення нерозчленованої структури поділяються на види:



  • з’ясувальні, підрядна частина яких компенсує структурну та семантичну неповноту головної частини і відповідає на відмінкові питання хто?, що?, кого?, чого? тощо: Ганнуся задерев’янілою рукою поставила на папері закарлючку й відчула, як у її жилах поволі прокидається кров [2, с. 68]; Гупало сказав, що ждатиме їх у чорному лісі на такій-то грабовій просіці о сьомій вечора [2, с. 167]; З густих та безладних пострілів я зрозумів, що ворог смалить у цей бік навгад, демонструючи свою силу та намагаючись відтіснити нас із вигідної позиції [2, с. 345]; Шкода тільки, що жодна з моїх стежок не веде до вашого порога [2, с. 314];

  • присубстантивно-атрибутивні, підрядна частина яких пояснює в головній іменник (субстантивоване слово) і вказує на ознаку предмета: На нього зосліпу наскочили двоє червоних, які з налитими кров’ю очима металися в пошуках вільної жертви [2, с. 84]; Пересилюючи страх, глянула вгору й побачила двійко горлиць, що смирненько сиділи на жорнах із приплющеними очима [2, с. 47]; Стояв перед отаманом понурий, дикий і такий змучений, що душа ледве трималася в тілі [2, с. 330]; Було мерзенне відчуття, що він когось перехитрив, виміняв своє життя на Петрусеву смерть [2, с. 37];

  • займенниково-співвідносні, у яких підрядна розкриває зміст підрядної, конкретизуючи його значення: Той, хто обирав це щасливе життя, мусив явитися з повинною і здачею зброї впродовж тижня [2, с. 78]; Ніяких тобі благань про пощаду, жодного писку, цілковита згода з тим, чого не минути [2, с. 11]; Звернути увагу на тих, хто проситиметься з лісу чи спробує відлучитися сам [2, с. 96]; Розпорядився той, хто заздрив й прибирав конкурентів на майбутнє [2, с. 255].

Висновки. Проаналізувавши наукову літературу під кутом зору досліджуваної проблеми, ми з’ясували саме поняття складнопідрядних речень нерозчленованої структури, їх види за значенням та семантико-синтаксичними ознаками. Це слугувало спробі опису цих структур на матеріалі художньої прози В. Шкляра.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наукова думка, 1983. – 375 с.

2. Шкляр В. Залишенець. Чорний Ворон / В. Шкляр. – Х. : Клуб сімейного дозвілля, 2010. – 375 с.
Яна Дзяба,

2 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв

Наук. керівник: І. В. Школа, ст. викладач (БДПУ)



1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка