Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка11/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   31

ПРОЕКТНА ТЕХНОЛОГІЯ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

На сучасному етапі розвитку суспільства закономірно постає питання про школу, яка створила б умови для повноцінного фізичного, психічного, соціального та духовного розвитку дитини.

Це вимагає пошуку нових форм організації навчально-виховного процесу, які дозволили б: забезпечити високий інструментальний рівень знань випускників, уміння самостійно набувати і застосовувати їх на практиці; розвивати кожного учня як творчу особистість, здатну до практичної роботи; залучати кожного учня до активної пізнавальної діяльності; формувати навички пізнавальної і дослідницької діяльності, розвивати критичне мислення; спілкуватися з однолітками не тільки своєї школи, міста, але й інших міст і навіть країн; грамотно працювати з інформацією та ін.


Однією з найефективніших у досягненні поставлених цілей, на наш погляд, є проектна технологія, що на сучасному етапі розвитку освіти детально досліджується як зарубіжними, так і вітчизняними авторами: І. Бім, І. Зимньою, Т. Сахаровою, Т. Супрун, І. Чечель, L. Fried-Booth, T. Hutchinson, D. Phillips.

У такому контексті, мета нашої роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні сутності та значення проектної технології в навчальному процесі загальноосвітньої школи у світлі сучасних методологічних засад оволодіння іноземними мовами. Важливо, що вказана педагогічна технологія, зорієнтована не на інтеграцію фактичних знань, а на їх застосування і набуття нових (часто шляхом самоосвіти). Активне включення учнів у зміст тих або інших проектів дає можливість засвоїти нові способи людської діяльності в соціокультурному середовищі. об’єкта. Проектування – особливий тип інтелектуальної діяльності, відмінною особливістю якого є перспективна орієнтація, практично спрямоване дослідження [2, 21].

У контексті вивчення іноземної мови, проект — це діяльність учнів, під час якої розвиваються різні аспекти володіння мовою, тобто, аудіювання, читання, писемне мовлення, діалогічне та монологічне мовлення інтегровано. Окрім цього, тут діє один із принципів комунікативного методу у вивченні іноземної мови — головна увага приділяється не формі, а суті. А це означає, що діяльність учнів у більшій мірі концентрується на темі роботи, аніж на досягненні певних мовленнєвих цілей. Надзвичайно важливою є роль, яку учні відіграють у виборі теми роботи, методів її виконання, складанні розкладу роботи та у створенні “кінцевого продукту”. Оскільки перед учнями не ставиться завдання про досягнення певних мовленнєвих цілей, і, тому, що учні зосереджують свої зусилля та увагу на досягненні поставленої мети, проектна робота надає їм можливість багаторазово використовувати уже набуті ними знання мови в майже природному контексті.

Проектна технологія не може замінити собою інші технології та методи навчання іноземної мови, але вона має перевагу, оскільки може бути використана в роботі з учнями, які мають різні рівні мовної підготовки, різний вік та здібності. Основна ідея подібного підходу до вчення англійської мови полягає в тому, щоб перенести акцент зі всякого роду вправ на активну розумову діяльність учнів, що вимагає для свого оформлення володіння певними мовними засобами. Лише метод проектів може дозволити вирішити це дидактичне завдання і відповідно перетворити уроки англійської мови на дискусійний, дослідницький клуб, в якому вирішуються дійсно цікаві, практично значимі і доступні для учнів проблеми з врахуванням особливостей культури країни і по можливості на основі міжкультурної взаємодії.

Таким чином, сутність проектної технології — стимулювати інтерес учнів до певних проблем, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, показати практичне застосування надбаних знань. Від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагматичними, дотримуючи відповідний їх баланс на кожному етапі навчання.

ЛІТЕРАТУРА


1. Супрун Т.В. Проектна діяльність у початковій школі / Т. В. Супрун // Зб.метод.проектів : традиції, перспективи, життєві результати – К. : Департамент, 2003. – 500с.

2. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования : учеб. пособие для студентов пед. вузов и системы повышения квалификации пед. кадров / Е. С. Полат, М. Ю. Бухаркина, М. В. Моисеева, А. Е. Петров. – М. : Академия, 2000. – 272 с.

3. Fried-Booth Diana L. Project Work / Diana L. // Fried-Booth. – Oxford University Press, 1986. – 89 p.

Людмила Дмитриева,

3 курс Института филологии и социальных коммуникаций

Науч. руководитель: А. М. Сердюк, к. филол. н., доцент (БГПУ)
КОНЦЕПТЫ “УЛЫБКА / СМЕХ” В КАРТИНЕ МИРА В. НАБОКОВА

Актуальность работы обусловлена необходимостью систематизированного изучения основных тенденций концептологии, эмотиологии, что, в свою очередь, требует анализа внутренних механизмов и экстралингвистических факторов, влияющих на формирование концептов. Это позволяет определить место эмоциональных концептов в русской языковой картине мира, в частности, концептов “улыбка / смех”.

Предметом нашего исследования являются концепты “улыбка / смех” в русской языковой картине мира.

Целью работы является изучение специфики эмоций, выражаемых данными концептами в произведениях Владимира Набокова.

Методы исследования – описательный, концептуальный анализ.

Впервые в науке термин “концепт” был употреблен С. А. Аскольдовым-Алексеевым в 1928 г. Учёный определил концепт как мысленное образование, которое замещает в процессе мысли неопределенное множество предметов, действий, мыслительных функций одного и того же рода. Также к определению и изучению концепта обращались такие учёные как: Д. Лихачёв, Ю. Степанов и др.

В национальной картине мира улыбка и смех традиционно считаются показателями положительных эмоций, что зафиксировано и в словарях, где “улыбка” дефинируется как “движение мышц лица
(губ, глаз), показывающее расположение к смеху, выражающее
какое-л. чувство или отношение к кому-л., чему-л., а “смех” – как “короткие и сильные выдыхательные движения при открытом рте, сопровождающиеся характерными прерывистыми звуками, возникающие у человека, когда он испытывает какие-н. чувства (преимущ. при переживании радости, веселья)” [1, с.1384, 1217].

Однако, общеизвестно, то, что улыбкой или смехом человек может выражать и негативные эмоции. Это часто отражается в художественных текстах. Эти эмоции ярко показаны в произведениях В. Набокова.

Лингвистический анализ контекстов показывает, что в демонстрации и положительных, и отрицательных эмоций, смех и улыбка занимают приблизительно паритетное положение в картине мира писателя. Ср.: Я рос счастливым, здоровым ребенком в ярком мире книжек с картинками, чистого песка, апельсиновых деревьев, дружелюбных собак, морских далей и улыбающихся лиц [3, с. 17]; Марта смеялась, приговаривая: Нет, какой умный, какой умный!.. [2, с. 116]. В то же время смех может быть проявлением отрицательных эмоций или вызывать неприятие: Ее губы были как большие пунцовые слизни, и когда она разражалась своим характерным лающим смехом, то показывала крупные, тусклые зубы и бескровные десны [3, с. 136]; <..> рядом с ним шумела его мать, тоже тучная, тоже лупоглазая, говорившая скрипучим голосом, который переходил в тряский клокочущий смех [2, с. 101].

Выводы. Таким образом, в картине мира Владимира Набокова структуры концептов “улыбка” и “смех” являются намного сложнее и многомернее, чем в русской национальной картине мира. Расхождения между национальной и авторской моделью концепта свидетельствуют, прежде всего, об их главном отличии: у Владимира Набокова улыбка и смех являются, главным образом, источником отрицательных эмоций, негативных качеств характера человека.

Перспективой наших дальнейших исследований мы считаем изучение синонимического ряда данного концепта.
ЛИТЕРАТУРА

1. Большой толковый словарь русского языка / [гл. ред. С. А. Кузнецов]. – СПб. : “Норинт”, 2006. – 1536 с.

2. Набоков В. Король, дама, валет : [роман] / В. Набоков. – СПб. : Изд. дом. “Азбука – классика”, 2007. – 272 c.

3. Набоков В. Лолита : [роман] / В. Набоков. – СПб. : Изд. дом. “Азбука – классика”, 2009. – 416 с.


Людмила Дмитрієва,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: В. Ф. Загороднова, к.пед.н., доцент (БДПУ)
внесок В. Даля в лінгвистику і лексикографію:

лінгводидактичний аспект

Кімната російської культурної людини – це стіл, стілець і Даль. Так часом говорили про тих, у кому хотіли підкреслити істинну, справжню інтелігентність. І сьогодні тлумачний словник В. Даля посідає серед них одне з найпочесніших місць. Словник, напруженій і самовідданій праці над яким автор присвятив п’ятдесят три роки життя, – явище виняткове й неповторне. Філолог-професіонал, В. Даль був сповнений благородної любові до народного життя, до живого рідного слова.

Україна протягом уже двадцяти років переживає процес становлення державності. Увесь цей час питання мови й нації потребували й потребують остаточного вирішення. І політики, і освітяни сходяться в одному: громадяни сучасної України мають бути національно свідомими, патріотами своєї землі, гармонійно розвиненими особистостями, знавцями й поціновувачами рідної мови. Саме тому звернення до одного з духовних взірців – до В. Даля, до його наукової та філософської спадщини вважаємо актуальним.

Лінгвістичні та філософські аспекти спадщини В. Даля досліджували О. Акімова, В. Бабайцева, Т. Бріскман, К. Горбачевич, О. Горбачова, В. Дерягін, Ю. Єненко, В. Захаров, І. Корнєєва, П. Калінніков, З. Люстрова, М. Рахімкулов, Л. Скворцов, В. Славкін та ін. Біобібліографічний вказівник життя й творчості В. Даля містить 750 джерел [2]. Провідний лейтмотив усіх досліджень – доробок В. Даля у філософії, лінгвістиці, лексикографії тощо. Однак, незважаючи на ґрунтовність розробки теми, залишається не висвітленим питання використання спадщини славетного митця (а народився В. Даль на Луганщині) у сучасній українській школі.



Мета роботи – висвітлити окремі аспекти лінгвістичної, лексикографічної та філософської спадщини В. Даля в контексті використання на уроках української мови. Методи дослідження: біографічний і культурно-історичний методи, метод текстуального та контекстуального аналізу, духовно-історичний метод тощо.

В. Даль був пристрасним збирачем російських слів і великим знавцем народного селянського життя. Він кликав сучасників звернутися до джерела народної мудрості, до вічного й невичерпного джерела російської мови. Справжнього інтелігента, Володимира Івановича багато в чому не задовольняли академічні словники з їх книжно-писемним мовленням. Його переслідувала й надихала ідея реформувати літературну мову, влити в неї свіжий потік народних говорів, запліднити її образними й живописними селянськими прислів’ями та приказками.

Результатом п’ятдесятирічної праці став тлумачний словник. У 1866 р. вийшов четвертий, останній том цього дивовижного, унікального видання. Більшість науковців поділяють думку, що словник Даля не перевершений до сьогодні, і не лише через кількість включених до нього слів (понад 200 тисяч). Словник Даля – енциклопедія російського народного життя [1].

У процесі шкільної україномовної освіти лінгвістичну та лексикографічну спадщину В. Даля можна й доцільно вивчати в таких формах:



  • на уроках вивчення розділу “Лексикологія. Фразеологія” в 5 і 6 класах з метою: інформування про науковий доробок В. Даля; вироблення в учнів умінь і навичок роботи з тлумачними словниками;

  • на уроках розвитку мовлення в процесі роботи над російсько-українськими та українсько-російськими перекладами з метою формування й удосконалення перекладацьких умінь і навичок школярів;

  • на уроках у 10 класі в процесі компаративного аналізу тлумачних словників В. Даля, Б. Грінченка, В. Бусела з метою формування мовної особистості учнів;

  • у процесі навчання учнів-білінгвів української мови з метою формування вторинної мовної особистості.

Висновки. Використання лінгвістичної та лексикографічної спадщини В. Даля в процесі шкільної україномовної освіти сприятиме: формуванню й розвиткові в учнів комплексу компетентностей (мовної, мовленнєвої, комунікативної, соціокультурної, риторичної, функціональної); гармонійному розвиткові школярів; формуванню мовної особистості учнів і вторинної мовної особистості учнів-білінгвів.
ЛІТЕРАТУРА

1. В. И. Даль ─ собиратель русского слова [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.foxdesign.ru/aphorism/biography/dal. html. – Заголовок с экрана.

2. Владимир Иванович Даль : жизнь и творчество : биобиблиогр. указатель / [Рос. гос. б-ка. НИО библиографии] ; [сост. О. Г. Горбачева] ; [ред. Т. Я. Брискман] ; [библиогр. ред. Е. А. Акимова]. – М. : Пашков Дом, 2004. – 136 с.
Ганна Дорма,

4 курс Інституту початкової освіти,

практичної психології та мистецтв

Наук. керівник: Б. А. Салюк, асистент (БДПУ)


рецепція героїчної історії Шотландії у поемі Лесі українки “роберт брюс, король шотландський”

Звернення Лесі Українки до традиційних образів і мотивів є явищем систематичним та багатоаспектним. У своїй творчості поетеса зверталася до традиційних сюжетно-образних матеріалів різних генетичних груп: легендарно-міфологічні, фольклорні, історичні, біблійні, літературні. Інтерпретація традиційних структур письменницею позначена їх художнім переосмисленням відповідно до національної специфіки.

Дослідження функціонування традиційних сюжетно-образних структур у творчості Лесі Українки українським літературознавством, попри значну кількість праць (Т. Івашина, А. Кузьманенко, М. Шевчук), залишається актуальним. Уваги вимагає висвітлення особливостей рецепції традиційного матеріалу історичної ґенези у творах поетеси, зокрема, у поемі “Роберт Брюс, король шотландський”, що є метою дослідження.

В основу поеми “Роберт Брюс, король шотландський” покладені історичні події Шотландії, а саме селянське повстання проти англійських загарбників, відоме під назвою “війни за незалежність” (1295-1314 рр.). Народне повстання шотландців очолив Віліам Валлес, який пізніше був страчений. Його справу продовжив Роберт Брюс, який у 1306 році проголосив себе королем Шотландії. Тоді він розпочав партизанську війну проти англійського короля Едуарда І, поступово звільнивши Шотландію з-під англійського поневолення. Образу героя-визволителя Роберта Брюса присвячені поема “Брюс” Джона Барбура (1376), вірш Роберта Бернса “Брюс до своїх людей при Баннокберні” (1793), поема Вальтера Скотта “Лорд островів” (1814).

Образ видатного борця за незалежність Шотландії, власне епоха, сповнена героїзму, імпонували й українській письменниці. Сюжет твору підказав Лесі Українці Михайло Драгоманов, який порадив племінниці взяти героєм твору Роберта Брюса, одного з ватажків селянських повстань.

Головна ідея поеми “Роберт Брюс, король шотландський” мала бути спрямована в сучасність: боротьба народу “за волю і рідний край”, ідея непереломної народної сили й любові до батьківщини, Дбаючи про історичну правду, поетеса з неменшою наполегливістю намагалася художньо втілити цю ідею.

Поема про Роберта Брюса наголошує на відносинах між особою та народом. Водночас, “це є промовистий гімн на честь збройного повстання поневоленого народу проти чужинців-завойовників та «власних» панів-перекінчиків, зрадників рідної країни” [1, с. 93].

В оригінальній поемі шотландське лицарство, всупереч історичним фактам, переходить на бік англійського короля Едуарда, і відмовляється від подальшої збройної боротьби за незалежність. Лише Роберт Брюс не хоче визнавати влади чужинців. Під девізом “За волю, за рідну країну!” він вирушає у бій із супротивником, який перемагає шотландців шість разів. Остаточно зневірившись у досягненні своєї мети, Брюс ледве не відпливає до Палестини. Вирішальну роль у нездійсненні цього задуму відіграв “уступ з павуком”. Леся Українка вважала, що образ-символ працелюбного павука означає наполегливу, не покорену волю до боротьби проти ворога аж до остаточної перемоги [2, с. 24]. Магічне фольклорне число сім символізує у поемі перемогу, що приходить до людини внаслідок поєднання волі з випробуванням. Завдяки сильній волі до перемоги, Роберт Брюс всьоме виступає проти англійського війська, і перемагає.

Свідомо уведений поетесою епізод коронування Брюса, щоби “висловити Драгоманівські ідеї народоправства, Драгоманівські політичні погляди на майбутній устрій звільненого народу” [2, с. 24]. І це були не абстрактні роздуми над черговою проблемою, а конкретне втілення питань визвольної боротьби свого часу [1, с. 95]. Шотландська легенда найкраще прислужилася Лесі Українці для підтримки боротьби українського народу за свою волю й незалежність, проти соціального, національного й духовного поневолення.

Ідея боротьби народу “за волю і рідний край” та проблема взаємовідносин між лідером та його народом, які втілені Лесею Українкою у поемі “Роберт Брюс, король шотландський” за допомогою звернення до героїчної історії шотландського народу, актуальні й у період становлення нової демократичної незалежної української держави.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бабишкін О. У мандрівку століть. Слово про Лесю Українку / О. Бабишкін. – К. : Рад. письменник, 1971. – 272 с.

2. Одарченко П. Леся Українка. Розвідки різних років / П. Одарченко. – К. : Вид-во М.П. Коць, 1994. – 232 с.

3. Шевчук М. В. Національно-специфічні засади обробки традиційних сюжетів (на матеріалі творчості Лесі Українки) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.06 “Теорія літератури” / М. В. Шевчук. – Київ, 2000. – 18 с.



Аліна Дьоміна,

2 курс Інститут соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Наук. керівник: А. А. Мороз, к.пед.н., доцент (БДПУ)


ПЕДАГОГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ ПРИ ВИКЛАДАННІ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Постановка проблеми. Більшість фахівців, що працює в різних галузях, намагається користуватися російською мовою, часто не усвідомлюючи, що говорить суржиком. Українська мова як державна повинна використовуватись в документації, діловій комунікації. Відповідно системи вищої освіти сучасної України постає завдання подолання суперечностей, викликаних вживанням неоднакових мовних систем у комунікації. Вирішенню зазначеної проблеми може, сприяти опрацювання двох мов, які функціонують у розмовному спілкуванні у вигляді безсистемної суміші.

Тому предметом нашого дослідження є формування в студентів навичок: усвідомленого коректного використання обох мовних систем, а метою нашого дослідження є визначити елементи мовної компетенції у зв'язку з перешкодами здійснення комунікації студентів 1-2 курсів вищих навчальних закладів; запропонувати систему вправ, що сприятиме формуванню на­вичок, система яких визначається як лінгвістична та прагматична компетенція.

Для вивчення цієї проблеми можуть бути застосовані такі методи: робота з фаховими текстами; робота з нормами літературної мови (вивчення правил), опрацювання текстового матеріалу, робота з інтернет джерелами та першоджерелами, ознайомлення з нормативно – правовою базою.

Питання методики викладання української мови у вищій школі висвітлено в працях сучасних українських учених-педагогів: Т. В Симоненко, Н. Ф. Босак, М. Г. Вахницької, Т. Г. Окуневич, Ю. М. Тельпуховської, Г. Д. Берегової, В. М. Момота, С. А. Вдовцової, Н. С. Бородіною.

Процес викладання української мови має на меті вирішення наступних основних завдань: опанування студентами орфографічних, пунктуаційних, орфоепічних та стилістичних норм сучасної української літературної мови [1, с. 30]; опанування студентами правил складання документів різного призначення українською мовою [2, с. 11]; опанування студентами стилістичних норм використання термі­нології, характерної для відповідної галузі знань [3, с. 483]; навчання студентів навичок розрізнення явищ кількох мовних систем (мови, що використовується в повсякденному спілкуванні, та української) [3, с. 483].

У зв'язку з перерахованими завданнями постає питання вироб­лення ефективної системи вправ, яка дозволила б створити умови для розвитку відповідних навичок у студентів. Слід зазначити, що серед факторів, сутності нашого дослідження, які визначають особливості організації навчальної діяльності під час вивчення курсу української мови, можуть бути наступні: вихідний рівень володіння українською мовою студентами; вихідний рівень володіння літературними нормами мови, що використовуються в спілкуванні; присутність у групі тих, хто навчається, студентів-іноземців; явища інтерференції; індивідуальні особливості окремих студентів.

Таким чином, основною вадою лінгвістичної та прагматичної ком­петенції студентів є неадекватний рівень потреби спілкування та володіння українською та російською мовами. Ця загальна проблема є і базою для розвитку характеристик мовленнєвої компетенції, які створюють перешкоди та непорозуміння під час комунікації.


ЛІТЕРАТУРА

1. Рицар Б. Стандартизація української термінології та її гармонізація з міжнародною – головний чинник утвердження державності України / Б. Рицар // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2001. – № 1. – С. 30–32.

2. Тельпуховська Ю. М. Навчальний переклад як засіб формування мовної компетенції майбутніх учителів початкових класів (в умовах російсько-української двомовності): автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. пед. наук / Ю. М. Тельпуховська. – К., 2005. – 16 с.

3. Тихоненко О. Проблема інтерференції в усному українському мовленні студентів-аграріїв / О. Тихоненко // Вісник Львівського університету. Сер. Філологія. – 2004. – Вип. 34. – Ч. 2. – С. 482 – 485.



Катерина Дяченко,

2 курс Інституту освітніх

інженерно-педагогічних технологій

Наук. керівник: Н. Г. Данукало, ст. викладач (БДПУ)


ВИКОРИСТАННЯ ПРОЕКТНОЇ МЕТОДИКИ ПРИ ВИВЧЕННІ

ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У НЕМОВНОМУ ВУЗІ

З переходом системи освіти України до ринкових економічних відносин підготовка майбутніх фахівців повинна враховувати світові тенденції розвитку ринку праці, що вимагає володіння іноземними мовами. Зміна соціокультурного змісту іноземної мови, нові запити учнів щодо володіння нею, зумовлюють необхідність якісної зміни викладання іноземної мови з метою покращення професійної підготовки студентів. Однією з основних цілей сучасної вищої освіти є розвиток в студентів потреби в самоосвіті і самозмінюванні [1, c.245].

Вивчаючи зарубіжну методику, ми бачимо, що саме метод проектів завжди був орієнтовано на самостійну діяльність учнів.

Мета нашого дослідження – показати та обґрунтувати доцільність використання однієї з сучасних інноваційних методик, а саме проектної роботи, яка стимулює розвиток навичок самонавчання у студентів вузів.

Метод проектів було вперше опрацьовано американським філософом і педагогом Джорджем Дьюї, а також його учнем В. Кільпатриком. Під проектом В. Кільпатрик розуміє “цільовий акт діяльності, в основі якого лежить інтерес індивіда ” [2, с.148].

Цій проблемі присвячена значна кількість загально-теоретичних і методичних дослідів (Є. С. Полат, А. Флитнер, С. Т. Шацкий, С. Ф. Шатилов та ін.).

У навчально-виховному процесі розрізняють різні типи проектів: дослідницькі, творчі, ігрові, інформаційні, практико-орієнтовані, які повністю підпорядковані логіці дослідження та мають відповідну структуру залежно від їх призначення [2, с.152].

Перед початком роботи над проектом студент повинен ознайомитись з методами організації аналізу, оволодіти певними інтелектуальними, творчими та комунікативними вміннями.

Кожен проект співвідноситься з певною розмовною темою та планується для презентації по закінченню роботи над темою на етапі творчого осмислення та закріплення матеріалу. Студенти можуть самостійно підібрати теми для своїх проектних робіт, але викладач повинен схвалити вибір, зроблений студентом.

Робота над проектом – практична діяльність особистісно-оріентованого навчання в процесі конкретної праці студента, на основі його вільного вибору з урахуванням його інтересів, яка має такий вигляд: “Все, що я пізнаю, я знаю, для чого це мені потрібно і де я можу ці знання застосовувати” [2, с.149].

Результати педагогічного експерименту свідчать, що під час застосування проектної роботи на практичних заняттях із курсу “Іноземна мова” вирішується ціла низка дидактичних, розвиваючих і виховних завдань, зокрема, формуються техніко-економічні знання студентів, розвивається їх мислення, пізнавальні навички, уміння орієнтуватися в інформаційному просторі. Суть проектної роботи – стимулювати інтерес студентів до вирішення певних проблем, що передбачають володіння певною системою знань, умінь і навичок.

Отже, використання методу проектної роботи на практичних заняттях з курсу: “Іноземна мова” розвиває в студентів творче мислення, уяву, підвищує їх активність і зацікавленість; формує в майбутніх фахівців техніко-економічні вміння, навички й здатності приймати самостійні рішення і вміння їх реалізовувати в умовах ринкових відносин.

З позицій Бoлонської конвенції та з метою вдосконалення навчально-виховного процесу підготовки фахівців виникає потреба в подальшому дослідженні застосування інтерактивних форм і методів у вищій школі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вища освіта України і Болонський процесс : навчальний посібник / [за ред. В. Г. Кременя]. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384 с.

2. Освітні технології : навч.-метод. посібник / [за ред. О. М. Пєхоти]. – К. : А.С.К., 2004. – 256 с.

Юлія Жаворонкіна,

2 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Т. І. Нікішина, асистент (БДПУ)
СТРАТЕГІЇ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ ЯК ЗАСІБ МАНІПУЛЯЦІЇ

Завоювання та утримання симпатії електорату, його прихильність, довіра, підтримка – головне завдання політичного діяча, яке дуже часто вирішується за допомогою протилежних раціональному і логічному доказам. Політичні лідери постійно надають речам певні модерації, звертаючись до мовних впливів на почуття, емоції, підсвідомість адресата, тобто до близького серцю середнього прошарку виборців з метою створення і підтримки відповідного іміджу [2; с. 125].

Актуальність даної теми обумовлена інтенсифікацією міжнародної інтеграції у сфері політики та соціального життя, і, у зв'язку з цим, необхідністю адекватного, коректного тлумачення політичних стратегій для ефективної міжнародної політичної взаємодії.

Мета даної роботи – дослідити та розглянути стратегії політичного дискурсу як засіб маніпулятивного впливу. Ми послуговувались такими методами дослідження як описовий та зіставний.

В середині 90-х років з'явився ряд цікавих робіт в цьому напрямі (Алтунян А. Г., Проскуряков М. Р., Шейгал Е. І., Соловей І. В. та ін.). Наведені роботи якраз і визначили на найближче десятиріччя розвиток відносно молодої науки політичної лінгвістики.

В 2003 році був опублікований навчальний посібник з нової дисципліни – книга А. П. Чудинова “Політична лінгвістика”. Це перша спроба в учбовій літературі узагальнити досвід вітчизняних дослідників у напрямку політичної комунікації.

Останніми роками дослідження політичного дискурсу проводяться активно. Слід відзначити серію колективних монографій “Методологія досліджень політичного дискурсу” (в даний час опубліковано декілька випусків) під редакцією І. Ф. Ухванової-Шмигової.

Як зазначає Є. М. Сагайдачна дискурсом називають текст в його становленні перед уявним поглядом інтерпретатора, який складається з пропозицій або їх фрагментів, а зміст дискурсу часто, хоча і не завжди, концентрується навколо деякого “опорного” концепту [2, с. 121].

На нашу думку, саме завдяки правильним обранням політичних стратегії відбувається досягнення певних цілей політичним суб'єктом. Мета діяльності будь-якої політичної партії, групи та окремих лідерів – прихід до влади. Прийшовши до влади, суб'єкт політичного процесу прагне цю владу реалізувати і зберегти (утримати) [1, с. 146].. Таким чином, вимальовуються три основні цілі, які переслідують політичні партії та їх лідери: прихід до влади, її реалізація та її збереження (утримання). Відповідно, для досягнення кожної з вищезгаданих цілей обираються стратегій, методи та засоби, в тому числі і маніпулятивні.

Політичний дискурс – явище, завдання якого полягає в тому, щоб залучити до себе увагу, зацікавити адресата й спонукати його до відповідних дій

Маніпуляція в політичному дискурсі проводиться шляхом використання певних стратегій, а саме: ідентифікаційних формул, слів-епістеміків, освітлення подій в невигідному для опонента світлі, представлення суб'єктивної думки у вигляді об'єктивного факту чи істини, вислів впевненості мовця у згоді адресата, “похвала” адресату, для більш ефективного управління виборцями [2, с.123].

Виходячи з вищесказаного зазначимо, що політичні тексти соціально обумовлені. У сучасних політичних умовах необхідно досліджувати сучасні стратегії політичного дискурсу як засобу маніпуляційного впливу, задля виявлення ставлення до людей як до об'єктів, речей, розвінчування прихованого управління ними за допомогою спритно придуманих схем, стратегій комунікації, впливу на поведінку людей, розкривати дійсні цілі та ілюзії, що маніпульований сам прийшов до нав'язуються йому рішень.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник / Ф. С. Бацевич. – К. : Академія, 2004. – 344 с.

2. Сагайдачная Е. Н. Манипуляция в политическом дискурсе / Е. Н. Сагайдачная // Вестник Челябинского государственного университета. – 2007. – № 22. – С. 121–126.

Марина Завгородня,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. А. Халабузар, к.пед.н., доцент (БДПУ)
ПОЕТИКА ЧАСУ І ПРОСТОРУ У КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ СТИЛІСТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОМАНУ ДЖ. К. РОУЛІНГ “ГАРРІ ПОТТЕР І В’ЯЗЕНЬ АЗКАБАНУ”

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю пошуку адекватних шляхів інтерпретації такого самобутнього феномену, яким є поетика часу та простору. До питання про простір звертались дослідники М. Гайдеґер та П. Флоренський. Питання про художній простір розробляв в своїх наукових трактатах видатний російський вчений М. Бахтін [1]. Також до теми художнього простору звертались Ю. Лотман, Д. Лихачов, Н. Анісімова, О. Галич, Т. Кононенко, Л. Чернець [2] та інші.

Мета нашої роботи – розкрити роль часу і простору в творах Дж.К. Роулінг про Гаррі Поттера. Неможливо сказати, що книги Роулінг не піддаються критиці – деякі християнські фундаменталісти турбуються, що книги сприяють просуванню сатанізму. Популярність фентезі неухильно зростає, викликаючи закономірне питання: чим же викликане таке явище? Дана проблема повинна викликати інтерес не тільки в літературознавців, але також в інших фахівців: культурологів, психологів, соціологів, літературних і кінокритиків, філологів. На цьому етапі фентезі Дж. К. Роулінг представляє собою практично не досліджений простір, що вимагає детальної розробки та глибокого вивчення.

Твори письменниці користуються в Україні великою популярністю, які, на думку критиків, представляють собою якісний прорив в англійській літературі. Будь-які філологічні дослідження творчості письменниці актуальні ще й тому, що вони можуть допомогти адекватно відтворити рідною мовою неповторний дискурс фантастичного світу, створеного Роулінг. Час, простір – історичні категорії, які знаходяться у тісному взаємозв’язку з розвитком інших категорій художнього мислення, з розвитком різних наук, у тому числі фізики[1] і філософії. Осмислення їх сягає давнини, однак системне вивчення літератури в аспекті художнього часу, простору є молодим відгалуженням літературознавства: основи його росту було закладено в 30-і роки ХХ ст., а розвиток датується другою половиною ХХ ст.

У процесі нашого дослідження ми виявили, що існує ряд наукових робіт, присвячених питанню про час і простір у художніх творах. Таких літературознавчих розвідок достатньо багато для того, щоб робити їхній опис та узагальнення. Але питання про художній простір у фентезі є малодослідженим. На сьогодні немає конкретної та загальноприйнятої класифікації часово-просторових моделей у фентезійній літературі. Проблема часу і простору в фентезійних творах залишається мало розробленою, тому обрана нами тема є актуальною.

Під час написання роботи ми використовували наступні методи:



  1. аспектний аналіз художніх творів;

  2. контекстуальний аналіз;

  3. порівняльний метод дослідження художніх творів;

  4. метод опрацювання науково-методичних джерел.

Дослідження вченими явищ літератури в часо-просторовому аспекті відкривають нові можливості цікаві ракурси аналізу, інтерпретації творчості письменниці, порівняння, встановлення магістральних ліній у розумінні розвитку культури і, без сумніву, збагачують літературознавство.

Висновки: У творах фантастичного жанру Дж. К. Роулінг, у яких вона розгортає дії у вигаданих світах казкових персонажів і давно забутих легенд, функціонує особливий тип хронотопа із зміною ряду характерних властивостей простору (включаючи нерозривність) і часу (включаючи чітку векторну спрямованість).

У якості перспективи подальшого дослідження ми розглядаємо подальший аналіз функціонування хронотопу у романі Дж. К. Роулінг “Гаррі Поттер і В’язень Азкабану”

ЛІТЕРАТУРА

1. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. [02.04.2009]. Доступний: http.://philologos.narod.ru/bakhtin/hronotop.html.

2. Введение в литературоведение / Чернец Л. В., Хализев В. Е., Бройтман С. Н., Гиршман М. М., Дарвин М. Н. – М. : Высшая школа,
1999. – 556 с.

3. Молчанов Ю. Б. Четыре концепции времени в философии и физике. – М., 1977. – 392 с.



Алёна Запорожцева,

4 курс факультета иностранных языков

Научный руководитель: В. П. Куликов,

к.филол.н., доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институт имени А.П. Чехова)


НЕМЕЦКИЕ ЗАИМСТВОВАНИЯ В РУССКОМ ЯЗЫКЕ XX ВЕКА

Процесс заимствований из немецкого языка в русский язык, судя по имеющимся научным работам отечественных и зарубежных лингвистов, явление не новое: так было в древней Руси, в эпоху ПетраI, в XVIII-XIX века.

Целью нашей работы стало выявление современных немецких заимствований, т.е., германизмов, проникших в лексическую систему русского языка в ХХ веке. Цель предполагала решение следующих задач: (1) в теоретическом плане представилось необходимым рассмотреть доступные работы, касающиеся данной темы; (2) собрать эмпирический материал путём сплошной выборки; (3) наметить сферы функционирования немецких заимствований в русском языке. Источниками для сбора материала послужили словари, газеты, научные статьи, а также информация, почерпнутая из Интернета.

В нашей работе мы дифференцируем понятия “заимствования” (Lehnwörter) и “иностранные слова” (Fremdwörter). Заимствования – слова или словосочетания, которые адаптируются в русском языке, претерпевая семантические и фонетические изменения. Иностранные слова – слова, которые сохраняют полностью или частично свое иноязычное происхождение. [1, с. 93] Проникая в русский язык, многие немецкие слова подверглись изменениям фонетического характера, например, “au” в немецком языке передается как “ав” в русском: Automobil “автомобиль”; морфологического: изменения грамматического рода: das Halstuch – с.р. “галстук – м.р.”; das Parlament – с.р. “парламент м.р.”; семантического характера, например,: der Maler “живописец” – “маляр” (рабочий по окраске зданий, внутренних помещений). Некоторые слова проникают в своем первоначальном виде, например: дюна от нем. Düne, герцог от Herzog, CC от SS (Schutzsteffel) {охранные отряды в Германии с 1933-1945}, СД от SD (Sicherheitsdienst) {служба безопасности в гитлеровской Германии}.[1, с. 94]

Многие немецкие заимствования прочно укоренились в различных терминологиях, например, (1) в медицине: “киста” (полая опухоль, наполненная жидкой массой) от Zyste “пузырь”; термин “аборт” (намеренная “очистка” матки от нежелательного ребёнка) от “Abort” (уборная); (2) в физике в определениях величин: А- “Arbeit” (работа) {энергия Гельмгольца}; G- “Gewicht” (вес); (3) в кондитерском производстве: цвибак от “Zwieback” (сухарик); “корншпиц” {острый по краям рогалик с зёрнами злаков}; (4) в сфере услуг: “салон” от “Salon”; “дрогерия” от “Drogerie” (магазин лекарств отпускаемых без рецепта); “супермаркет” от “Supermarket”; “бюро” от “das Büro”; “приватный” (личный) от “privat”; (5) в сфере банковских услуг: “Сберегательная касса” от “Sparkasse”, “банкомат” от “Bankomat”; “трафик” от “Trafik” (киоск, в котором брали в долг, а потом выплачивали его), {оттуда и вошло в наш язык выражение “платить по трафику”}; (6) в сфере рекламы: реклама немецкого пива исключительно на русском языке – “Натюрлих Баг-бир” или “Айн Литр”, “Что немцу Райнхайтсгебот?”. Немецкие топонимы и антропонимы стали обозначениями пивных магазинов: “Бавария”, “Bergen”, “Beerlin”, “Baden-Bier”, “BrandenBeer”, “Кёльн”; “Schulz” (немецкая пивная); названиями магазинов женской одежды из Германии – “Frau Marta”; магазинов музыкальных инструментов –“Herr Kapellmeister”; (7) в трудовой сфере: “предприниматель” от “Unternehmer”; “работодатель” от “Arbeitsgeber”; интернационализм “гастарбайтер” вошёл без изменения от “Gastarbeiter”; (8) в автопромышленности: “Hammer”, “Volkswagen” “Mercedes”. [2, с. 84-88]

Последнее 20-летие характеризуется проникновением в русский язык немецких заимствований, причиной которых стали миграционные процессы. Эти заимствования, однако, употребляются только русскими немцами, проживающими на территории Германии (например: “ойро” – “евро”, “Я буду брать отпуск, у меня были юберштунден “сверхурочные”).

На основе всего изложенного можно сделать следующий вывод: Процесс заимствования иноязычных слов носит непрерывный характер, что свидетельствует о таких качествах немецкого и русского языков, как динамизм, открытость, неравномерность, сложность структуры, предполагающей наличие внутренних систем и подсистем, ассиметричных и часто неравнозначных.
ЛИТЕРАТУРА

1. Белоусов В. А. Иноязычные слова в русском языке // Наука и жизнь – М. : 1993. – №8. – С. 93-95. 

2. Крысин Л. П. Словообразование или заимствование? Заимствования в русском языке // Русский язык в школе. – Москва: 1997. – №6. – С. 84-88.
Ольга Зеніна,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник׃ Л. О. Алєксєєва, к.пед.н., доцент (БДПУ)
СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СИНОНІМІВ У ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ В. СИМОНЕНКА

Художня палітра та стильові особливості поезій В. Симоненка – явище надзвичайно багатоаспектне. Питання синонімії знайшли своє висвітлення в працях Л. Скрипник, А. Матвієнка, А. Бевзенка.



Актуальність теми зумовлюється необхідністю дослідження творчого доробку Василя Симоненка, оскільки головним показником творчої індивідуальності письменника є мовні засоби, використані ним для реалізації свого задуму.

Мета роботи – дослідити стилістичний потенціал синонімів у мовотворчості В. Симоненка.

Методи дослідження: метод лінгвістичного спостереження, описовий метод, метод стилістичного та контекстуального аналізу.

Предметом більшості досліджень у галузі лінгвостилістики є засоби мовної виразності, що складають особливу естетичну систему того чи іншого письменника. Тон і атмосфера твору передусім створюються мовою і залежать від добору мовного матеріалу. Адже мова поета віддзеркалює його внутрішній світ, світогляд, надбання певної епохи. Будь-який елемент поетичної мови є експресемою, здатною виражати в контексті літературного твору новий зміст. На думку О. Потебні, немає такого стану мови, при якому слово тими чи іншими засобами не могло б набути образного значення [2, с. 15].

Аналіз художньої системи проводився на тематично однорідному матеріалі. Образна система В. Симоненка органічна. Підсилення звучань предметного образу досягається за рахунок вживання в одній строфі декількох синонімів. Напруженню психофізичного стану читача, нагнітанню переживань ліричного героя сприяє вживання метафор у поєднанні з гіперболою або порівнянням׃ “Ця думка раз у раз, мов шашіль точить, за що ж тоді загинули вони, якщо земля і досі кровоточить” [3, с. 44]. Для увиразнення назви, створення емоційно-експресивної оцінки поет знаходить такі яскраві епітети-новотвори “приборкувачі криць та блискавиць”, “родичі сонця”, “чаклуни”.

В. Симоненко прагне до точної метафори, порівняння, епітета, які сприяють увиразненню зображуваного явища чи предмета׃ “кулі танцювали на бетоні”, “Побудеш тут годину чи добу, а все життя перелистаєш строго”.

Лаконічність і експресивність стилю мовлення митця знаходить свій прояв у використанні синонімії, нагромадженні однорідних членів речення, які часто поєднуються з еліпсами, односкладними реченнями. Асиндетонна (полісиндетонна) синонімія׃ “та посинів, запінився, заскрипів…”, “вибить, вирізать їх, людожерів”, “cосна, піхта, ялина, не шепоче, не шелестить”, “особливо долі׃ і вздовж, і впоперек, і навскосінь…”, “хропли, сопли, деренчали” [3, с. 125-126]. Ці вірші задають тематику і тональність творам. Так, наприклад, темами їх є взаємодія людини і природи, людини і вищих, містичних сил, розвиток людини. Окреслюється кольорова гама епітетів від активного чорно-синявого до пасивного безсило-зеленого. Причому колір відповідає певній настроєвій хвилі, виконує функцію емоційно-суб’єктивної настанови, тим самим посилюючи інформативність тексту.

Емоційність і схвильованість автора передається його персонажам, тому лексика характеризується великою кількістю стилістично забарвлених одиниць, найчастіше це забарвлення знижене, вказує на близькість до влучного народного слова׃ пан “суне”, “дибаю” городом, “туди глянув, сюди никнув, та аж до смерку доп’явсь”, “потеліпався”, “чкурнула”, лакеї “швендяють” [3, с. 171-172] тощо.



Висновки. Семантична особливість лексики в художньому мовленні полягає в тому, що потрапляючи до поетичного контексту, загальновживані слова зазнають емоційно-образної, естетичної трансформації, набувають додаткових відтінків значень. А художній контекст часто сприяє формуванню нових смислових та емоційних відтінків. У поетичному доробку В. Симоненка синоніми виконують різноманітні виражально-зображальні та структурно-композиційні функції. Вони відображають світогляд митця, загальний процес індивідуально-художнього мислення.
ЛІТЕРАТУРА

1. Двірна Л. М. Використання експресивних можливостей метафори в поезії В. Симоненка / Л. М. Двірна // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку ׃ [зб. наук. праць, присвячених пам’яті проф. С. П. Самійленка]. – Запоріжжя ׃ ЗДУ, 1996. – Ч. 2. – С. 107–110.

2. Потебня А. А. Эстетика и поэтика / А. А. Потебня. – М. ׃ Искусство, 1976.

3. Симоненко В. Твори : у 2-х т. / В. Симоненко. – Л. : Просвіта. – Т. 1. – 1997. – 465 с.



Марина Іщенко,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н. В. Павлик, к.філол.н., доцент (БДПУ)
ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ПАРАМЕТРИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІЛОВОЇ ЕПІСТОЛЯРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Комплексний аналіз тексту як засобу спілкування – визначальна риса сучасного мовознавства. Цілком очевидно, що такі побудови повинні ґрунтуватись на результатах аналізу конкретних класів текстів. У цьому контексті й виявляється актуальність дослідження комунікативно-стильової організації ділового епістолярію.

Вивчення листів та епістолярної комунікації в цілому відійшло у наш час, на жаль, на периферію дослідницьких інтересів. Учені цей факт пояснюють тим, що значимість цього виду спілкування серед засобів комунікації зменшилася, відійшла на другий план [1, с. 113]. Однак малодослідженим залишається питання впливу комунікативного фактора на ефективний відбір мовних засобів при організації епістолярного тексту, зокрема ділового, для досягнення комунікативної мети. Актуальність наукової роботи зумовлена потребою проаналізувати ділове епістолярне мовлення з лінгвостилістичних позицій, розкрити механізми утворення ділового листа. Вивчення епістолярних текстів пов’язується з науковими працями М. Пилинського, Т. Радзієвської, С. Антоненко, С. Комарової, В. Кузьменка та ін.

Метою статті є визначення жанрово-стилістичних параметрів української ділової епістолярної комунікації. У процесі аналізу застосовувались метод лінгвістичного опису мовних фактів та семантико-стилістичний метод.

Специфіка ділового епістолярію, його композиційні та стильові особливості зумовили широке вживання функціонально-стильових засобів синтаксичного, морфологічного й лексичного рівнів.

Логічна впорядкованість тексту забезпечується структурою речень. Перевага надається складнопідрядним, які відтворюють усю складність людського мислення або ситуацію спілкування: Я тепер дуже занятий, бо опріч рукописів од Вас, читаю коректу книжки своїх останніх опов[ідань], яка друкується у Петербурзі й незабаром вийде” (М.Коцюбинський). Залучення простих односкладних конструкцій пояснюється потребою ознайомити адресата з певними відомостями, що можуть допомогти у вирішенні проблем, які спричинили епістолярну комунікацію: “За тиждень вернуся додому” (Леся Українка).

У ділових листах часто використовуються вставлені конструкції й відокремлені члени речення, в яких міститься додаткове повідомлення, роз’яснення, коментар, що уточнює чи конкретизує зміст інформації: Посилаю переспіви з поетів естонських, шведських і вірменських, бажаючи хоч у сих слабих та блідих переспівах-перекладах знайомити потроху українських читачів з поезією чужомовною (П. Грабовський). Перформативне висловлення, що становить основну частину будь-якого ділового листа, передбачає часте вживання спонукальних речень, у яких виражається прохання, вимога, заборона, наказ, дозвіл: Пишіть до старої частенько, бо вона чита всяке ваше письмо, аж поки не получить другого (Я. Кухаренко).

Добір морфологічних засобів у діловому епістолярії відповідає меті та умовам цього типу комунікації. Насамперед широко використовуються імперативи, які передають волевиявлення мовця і спонукають адресата до дії. Крім того, діловий стиль листування обумовив уживання дієслівних форм на -но, -то та категорії особи, зокрема, офіційно-шанобливої форми особових займенників, що представляють офіційність/неофіційність у стосунках між комунікантами, та відсутність вигуків і модальних часток: Спасибі Вам за Ваші інформації про себе та про інших” (В.Винниченко).

Діловий епістолярій засвідчив наявність у текстах різних тематичних груп лексики, а саме: а) слів на позначення понять із суспільно-політичної, юридичної сфер діяльності людини, літератури й культури; б) лексики, яка відображає внутрішній фізичний і психічний стан особи; в) слів, що називають процеси листування; г) лексики на позначення понять спорідненості та свояцтва: Є в мене також думка скласти збірничок поезій слов’янських, та не знаю, коли здійсню її, бо не маю книжок до перекладування, ні підручників до кращого ознайомлення з мовами(П. Грабовський). Не задіяні у ділових листах лексеми, які описують явища природи, рослинний і тваринний світ, а також сферу повсякденних стосунків між людьми.

Діловий різновид епістолярного жанру відзначається певною стандартизацією мовних засобів, які мають специфічне стильове забарвлення. Крім цього, в кожному листі зафіксовано формули мовленнєвого етикету, що є типовим для епістолярію взагалі.

Таким чином, основні структурні елементи листа є результатом тривалого мовного розвитку й історичного відбору, а кожен адресант щоразу наповнював її неповторністю своєї особистості, своєрідністю епохи, в якій жив тощо.


ЛІТЕРАТУРА

1. Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації / Т. В. Радзієвська. – К. : Вид-во НАН України, 1998. – 194 с.



1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка