Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка15/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   31

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ АНГЛОМОВНИХ ПИСЬМОВИХ РЕКЛАМНИХ ТЕКСТІВ


Сучасна реклама є невід'ємною ознакою повсякдення та, водночас, частиною культури, оскільки вона активно впливає на формування цінніснонормативної системи людини, її поведінку, а також відіграє значну роль у процесах соціокультурної динаміки сучасного суспільства.

Сьогоднішні реалії змушують більш уважно ставитися до перекладу рекламних текстів, також із погляду їхнього психологічного впливу на масову аудиторію, що виклакає інтерес багатьох науковців (Т. Лівшиц, Н. Лисої, О. Проніної, П. Топера).

Розглядаючи рекламу з точки зору лінгвістики виникає природна зацікавленість до мовних особливостей рекламного тексту. Важливим є те, що при перекладі рекламних текстів не повною мірою враховуються специфічні лінгвістичні характеристики, а головне – особлива комунікативна спрямованість рекламних повідомлень. Отже, мета нашої роботи з'ясувати особливості перекладу письмових рекламних текстів. Зазначимо, що піч такої роботи необхідно враховувати: мету тексту, характер споживача, мовні якості оригіналу тексту, культурні й індивідуальні можливості мови в культурному аспекті споживача й багато інших факторів.

Тематичний аналіз реклами показує, що до числа найбільш часто рекламованих товарів відносяться предмети косметики й парфумерії, продукти харчування й лікарських препаратів, побутова техніка, одяг, автомобілі. Можна сказати, що цей концептуальний набір універсальний для рекламного ринку будьякої країни. Разом з тим, незважаючи на загальний процес глобалізації рекламного ринку, тематична структура реклами культуро специфічна: зміст реклами в кожній окремій країні характеризується рядом помітних розходжень, що відбивають особливості суспільного розвитку саме в даному культурно лінгвістичному ареалі.

В Україні більшість рекламодавців закордонні компанії. тому проблема перекладу довгої вихідної фрази та її адаптація в українській мові. Це означає, що зміст фрази, яка англійською виражається через зміни формальних характеристик слів, українською передається через сполучення змісту декількох слів. При перекладі англомовних рекламних текстів, у деяких випадках перекладачі не перекладають текст, а дають його семантичний еквівалент. Наприклад,

"Maybe she's born wіth іt,

Maybe іt's Maybellіne"

"Всі в захваті від тебе,

А ти від "Мэйбеллин"

Переклад рекламного тексту, на відміну від перекладу художнього, за своїми характеристиками стандартний і за формою, і за мовними засобами. Як відзначає П. Топер, “Перекладач не звертається до екстралінгвістичних факторів, тобто не робить інтерпретації, і передає мовне повідомлення на основі еквівалентних відносин між мовами. При перекладі передається не мовне повідомлення, а екстралінгвістична дійсність, у ньому укладена, тобто відбувається інтерпретація повідомлення, що підлягає перекладу….” [3; 54].

Стосовно англомовної реклами, слід зазначити, що в останні роки укладачі англійської реклами стають менш вільні у виборі привабливих рекламних образів і мовних засобів виразності. Відповідно до постанови спеціальної комісії з реклами при британському уряді The Advertising Standard Authority (ASA) від 1968 р. в рекламних текстах не слід використовувати слова й обороти, які можуть увести споживачів в оману щодо реальної якості й властивостей пропонованого продукту. Тому прикметники із чудовими оцінними коннотациями типу magic і miraculous усе рідше зустрічаються в англійських рекламних текстах.

Таким чином, при перекладі рекламних текстів на інші мови необхідно враховувати етичні, психологічні характеристики аудиторії й споживача, специфіку мови й культуру країни, для якої даний текст призначений.
ЛІТЕРАТУРА

1. Лиса Н. С. Струкурні та лінгвопрагматичні особливості рекламного знака (на матеріалі англомовної реклами): автореф. дис... канд. філол. наук : спеціальність 10.02.04 “Германські мови” / Н. С. Лиса. – Л., 2003. — 18с.

2. Пронина Е. Е. Психологическая экспертиза рекламы: теория и методика психотехнического анализа рекламы / Е.Е. Пронина. М. : РИП-холдинг, 2000. – С.86-120.

3. Топер П. М. Перевод в системе сравнительного литературоведения / П. М. Топер. – М. : Издательство Наследие, 2000. – 218 с.



Катерина Петрова,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Г. Л. Вусик, к.філол.н., доцент (БДПУ)
СТИЛИ ПРОЯВЛЕНИЯ КОММУНИКАТИВНОЙ ВЛАСТИ: СОЦИОЛИНГВИСТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ

Феномен власти играет в жизни любого общества огромную роль. Проблема исследования власти остается актуальной столько, сколько существует человеческое общество. Власть, будучи многогранным феноменом, постоянно привлекает к себе внимание психологов, социологов, политиков, философов. Многообразие подходов к изучению неизбежно порождает многообразие трактовок этого сложного понятия. Лингвистов интересует, прежде всего, проявление социальной власти в межличностных отношениях.

Однако, несмотря на широкий интерес к проблемам власти, специальные исследования, посвященные проблемам власти как коммуникативной категории, практически отсутствуют, само понятие коммуникативной власти является недостаточно четко определенным.

Объектом изучения в работе являются феномен власти в коммуникации.

Предмет исследования составляют социолингвистические характеристики власти как коммуникативной категории.

Одной из задач, поставленных этим направлением, является описание и изучение сущностных характеристик дискурса (коммуникации) – его категорий, к числу которых относится и категория власти.

Достижение данной цели связано с решением следующих задач: определить понятие коммуникативной власти, выявить факторы, способствующие ее получению, установить средства выражения власти в коммуникации, уточнить специфику использования данных средств в зависимости от параметров ситуации общения, описать стили проявления коммуникативной власти.

Теоретической базой исследования послужили работы отечественных и зарубежных ученых в области теории дискурса (М. Л. Макаров, Е. И. Шейгал, В. И. Карасик, М. Фуко, В. В. Богданов, В. В. Дементьев, А. В. Олянич), социолингвистики (Л. П. Крысин, E. Hall, D. Hymes, J. Diamond), прагмалингвистики (G. Leech, P. Brown, S. Levinson, J. Searle), лингвоэтологии (В. В. Красных, A. K. Михальская, И. А. Стернин, Л. В. Куликова, М. В. Мироненко), психологии и социологии власти (С. Лукс, Е. Вятр, Н. В. Ильин, А. Ю. Мельвиль, P. M. Емерсон, Д. Винтер, К. Хорни), теории культуры (G. Hofstede). 

Коммуникативная власть представляет собой специфический набор коммуникативных прав – прав на осуществление определенных речевых действий, на употребление того или иного типа языковых единиц, на определенный тип коммуникативного поведения, а также право распоряжаться коммуникативными действиями партнера по общению (принуждать к определенным действиям, ограничивать его вклад в коммуникацию, навязывать определенный тип коммуникативного поведения, исполнение определенных коммуникативных ролей и т.д.). В отличие от коммуниканта в позиции зависимости, коммуникативный лидер обладает свободой выбора из набора вариативных средств, предлагаемых языком на каждом этапе общения.

В зависимости от характеристик коммуникативного поведения личности разграничиваются три основных стиля проявления коммуникативной власти: демократический, авторитарный, невротический.


ЛИТЕРАТУРА

1. Блакар P. M. Язык как инструмент социальной власти / P. M. Блакар // Язык и моделирование социального взаимодействия. – М. : Прогресс, 1987. – С. 88–120.

2. Богданов В. В. Речевое общение / В. В. Богданов // Язык и культура : [сб. обзоров]. – М.,1987. – С. 34–35.

3. Ильин М. В. Власть / М. В. Ильин, А. Ю. Мельвиль // Полис. – 1991. – № 6. – С. 146–153.

4. Канетти Э. Элементы власти / Э. Канетти // Психология и психоанализ власти. – Самара : Изд. Дом “Бахрах” , 1999. – С. 120–168.

Інна Прокопенко,

2 курс Інституту соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Наук. керівник: Н. Г. Данукало, ст. викладач (БДПУ)


СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МЕТОДІВ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Потреби нашої держави у високо кваліфікованих спеціалістах, здатних до творчої праці, обміну передовим досвідом, встановленню контактів і ділової співпраці з закордонними партнерами на основі професійної компетентності й повноцінного володіння іноземною мовою, найшли своє відображення в учбових програмах вищих навчальних закладів. Особливої актуальності набуває використання сучасних методів викладання іноземних мов.

У зв’язку з цим, мета нашого дослідження – розглянути тенденції розвитку методів навчання іноземних мов і визначити чинники, які обумовлюють вибір методів на сучасному етапі викладання.

Вивчення літератури свідчить, що протягом історії навчання іноземних мов домінуючим об’єктом виступала сама система іноземної мови в цілому.

У роботах представників нового для того часу – прямого метода навчання (М. Берліна, Г. Вендта, Ф. Гуєна, О. Есперсена, Г. Пальмера, Г. Суіта, М. Уеста) чітко ставиться практична мета навчання іншомовному мовленню. Основним методом навчання виступає не переклад, а усний мовний зразок, його імітація й заучування [3, с.18].

Одним із основних моментів концепції авторів була вимога ознайомлення студентів з культурою народу, мова якого вивчається. Це мало велике пізнавальне й практичне значення, в плані адекватного сприйняття й використання іншомовної лексики і фразеології [2, с.112].

У 50-60 роках у вітчизняній методиці були обґрунтовані наступні методи навчання іноземних мов – свідомо-порівняльний і свідомо-практичний (К. А. Ганшіна, Г. В. Гольдштейн, І. А. Грузинська, Р. К. Розенберг, М. В. Сергієвській, З. М. Цвєткова, Л. В. Щерба).

Завдяки цьому в дидактиці іноземних мов основний акцент став зміщуватися на розмовну мову [2, с.36].

Розвиток суміжних наук, виникнення психолінгвістики, соціальної психології, теорії діяльності обґрунтували появу інтенсивного напряму в методиці викладання іноземних мов.

В основу концепції інтенсивного навчання іноземних мов увійшла система, створена болгарським вченим Г. Лозановим, яка представляє собою синтез різних наук, що дозволяють отримати якісні результати на основі реалізації суггестопедичного підходу.

Слід відзначити, що характерною рисою двох останніх десятиріч є зростання інтересу до комунікативного підходу в навчанні іноземних мов. Метою комунікативного навчання є оволодіння комунікативною компетенцією, яка дозволяє практично реалізовувати засвоєні уміння й навички для успішного вирішення комунікативних задач [1, c.32].

Зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, суттєво впливають на ситуацію у сфері освіти: на зміну формально-знаннєвої прийшла особистісно-діяльнісна парадигма, в основі якої лежить компетентнісний підхід. Даний підхід вимагає перегляду цілей і змісту навчання іноземним мовам і застосування нових методів та технологій навчання.

В особливій мірі реалізації особистісно-орієнтованого підходу сприяє використання проектної методики, яка є одним з видів навчання у співпраці.

Саме проектна методика дає можливість виходячи з власної культури самостійно знайомитися з культурою іншої країни, контрастивно аналізувати окремі її аспекти [2, c.43].

Слід особливо відзначити роль культурологічного підходу у вивченні іноземної мови, представленого науковою школою С. Г. Тер-Мінасової, який реалізується в концепції “діалогу культур”. Відповідно до цього підходу основним завданням у викладанні іноземних мов у сучасному суспільстві є навчання іноземної мови, як реальному та повноцінному засобу спілкування.

Таким чином, радикальне підвищення рівня комунікації, спілкування між людьми різних національностей може бути досягнуте тільки при ясному розумінні й реальному врахуванні соціокультурного фактору, в нерозривній єдності зі світом і культурою народів, які розмовляють цими мовами.
ЛІТЕРАТУРА

1. Артемов В. А. Психология обучения иностранным языкам / В. А. Артемов. – М. : Просвещение, 1969. – 279 с.

2. Васильева М. М. Методика преподавания иностранных языков за рубежом / М. М. Васильева, Е. В. Синявская. – М., 1987. – 464 с.
Надежда Пушкарева,

5 курс факультета иностранных языков

Научный руководитель: А. М. Червоный,

к. филол., доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институт имени А.П.Чехова)


СРЕДСТВА ВЫРАЖЕНИЯ ФАЗ РАЗВИТИЯ ДЕЙСТВИЯ ВО ФРАНЦУЗСКОМ ЯЗЫКЕ

Вопросы, связанные с аспектологией применительно к французскому языку, несмотря на интенсивные исследования данного явления отечественными и зарубежными учеными, и по сей день остаются остро дискуссионными. Этим обусловлена актуальность нашего исследования.

Цель исследования заключается в реконструкции системы средств выражения фаз развития действия во французском языке.

Задачи исследования: отобрать предикативные конструкции с фазисным значением, определить их виды, выявить структурные и семантические особенности фазисных конструктов, провести их систематизацию на основе семантических и структурных признаков.

В качестве основных методов исследования использовались: метод семантической реконструкции, метод логического исчисления, метод компонентного анализа. В работе также использовались основные положения хроногенетической концепции Г. Гийома. Согласно теории Г. Гийома глагол по своей природе обладает внутренним и внешним временем. Внутреннее время представлено в инфинитиве, внешнее время реализуется в речи.

Действие – проявление какой-нибудь энергии, деятельности, а также сама сила, деятельность, функционирование чего-нибудь [1,с.159]

Протекание действия имеет линейную направленность и насчитывает семь семантических составляющих: подготовка, предстоящее действие, начало, продолжение, завершение, конец, постдействие. Данным семантическим компонентам соответствуют следующие первичные лексические единицы, образующие фазисные конструкты: (se) preparer, aller + infinitif, commencer à (de), continuer à, achever de, venir de + infinitif, finir par.

Для осуществления того или иного действия важна реализация начальной фазы, своеобразная подготовка. Потенциальную возможность начала действия во французском языке выражает синтаксический конструкт être en + infinitif – быть в состоянии сделать что-л. Предрасположенность к действию передают также конструкции: être capable de + infinitif, être en état de + infinitif, être à même de + infinitif, être en posture de + infinitif, être pour + infinitif.

Этап подготовки действия фиксируют синтаксические конструкты, образованные глаголами se préparer à + infinitif – готовиться, собираться что-л. делать; s’apprêter à + infinitif – готовиться, приготовляться делать что-л.; se disposer à + infinitif –намериваться, собираться делать что-л. Более продвинутый этап подготовки предстоящего действия, на наш взгляд, обозначен оборотом être sur le point de + infinitif – готовиться, быть готовым сделать что-л. Границу от потенциальной возможности к началу самого действия отмечает синтаксическая конструкция être prêt à + infinitif – быть готовым что-л. сделать. Упущенная реализация потенциально близкого к осуществлению действия передается во французском языке сочетанием faillir + infinitif – чуть было (едва) не сделал что-л.

Фаза, маркирующая ближайшее будущее действие, выражается с помощью сочетания aller + infinitif. Данным конструктом субъект обозначает реальное осуществление предстоящего ближайшего во времени действия. Виртуальную близость действия передают конструкции: être sur le point de + infinitif, être près de + infinitif, ne pas être loin de + infinitif, être au moment + infinitif, être en passe de + infinitif, être à la veille de + infinitif.

Фаза начала действия выражается предикативными конструкциями: commencer à (de) + infinitif, se mettre à + infinitif. В семантическом плане близкой данным конструктам является конструкция essayer de + infinitif – пробовать, пытаться, стараться сделать что-л.

Фазу продолжительности протекания действия репрезентируют: continuer à + infinitif, être en train de + infinitif, être à+ infinitif, ne pas ceser de + infinitif.

Фаза завершения действия выражают конструкции: venir de + infinitif, finir de + infinitif, ceser de + infinitif, achever de + + infinitif. Постдействие – результат действия передает конструкция finir par + infinitif.

Следует отметить, что полная парадигма фаз действий свойственна только семантически предельным глаголам.


ЛИТЕРАТУРА

1. Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка – М: Азъ Ltd, 1992.


Дар’я Пшенична,

3 курс Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Г. Л. Вусик, к.філол.н., доцент (БДПУ)


ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬО-ТЕХНІЧНОГО ОФОРМЛЕННЯ ЧОЛОВІЧИХ ТА ЖІНОЧИХ ЖУРНАЛІВ

У сучасному світі існує безліч журналів, робота редактора над якими залежить від їх типології. Кожне журнальне видання являє собою систему, якій притаманні певні ознаки – предмет змісту (характер інформації), цільове призначення, читацька адреса, характер оформлення, структура, періодичність. Найважливішою системною ознакою, на думку сучасних дослідників, є “цільове призначення, яке може бути вельми різноманітним – наукова комунікація, інформування, навчання, виховання та інше” [1]. Власне цільове призначення також обумовлює вибір назви та вихід для певної категорії читачів, коло яких може визначатися політичним або соціальним профілем.

До масових видань належать науково-популярний, суспільно-політичний, літературно-художній журнали. Варто зазначити, що читацька адреса може бути диференційована за більш конкретними читацькими групами з урахуванням віку, полу та інших ознак.

На сьогодні існує декілька теоретичних розробок, які вивчають журнальні видання. Актуальність наукової роботи полягає у необхідності виділити гендерні, лексичні, морфологічні і синтаксичні особливості журналів для чоловіків і жінок, жанрово-тематичну своєрідність таких видань, їх візуальні коди.



Мета нашого дослідження – висвітлення гендерного аспекту подачі текстів в чоловічих і жіночих журналах. Мета наукової роботи передбачає виконання певних завдань, зокрема з’ясувати, чи відповідає цільова аудиторія журналів їх реальним читачам, висвітлити лексичні, морфологічні й синтаксичні особливості чоловічих та жіночих журналів, дослідити жанрово-тематичну своєрідність журналів, акцентувати на візуальних кодах цих видань.

Об’єктом роботи стали популярні журнали MAXIM (журнал для чоловіків) і Cosmopolitan (журнал для жінок), предметом – гендерні особливості внутрішньої структури, авторського складу журналів та своєрідність авторських текстів, художньо-технічне оформлення, вибір шрифтів, особливості заголовків тощо.

За історичною класифікацією всі шрифти поділяються на три типи – антикву, єгипетські і гротеск. У свою чергу в антикві виділяють три групи, в яких варіюється сила контраста між шртрихами і форма засічок. Так, для давньої антикви характерний мало помітний контраст, а засічки є більш товстими і закругленими. В переходніой антикві контраст помірний, а конфігурація засічок наближена до форми трикутника. Для нової або класичної антикви притаманні сильний контраст і тонкі, подовжені засічки. Особливе місце серед шрифтів даного типу посідає так звана ленточна антиква зі слабо выраженими контрастом і засічками. Останнім часом художники створили багато нових гарнітур, дотримуючись традицій старої школи.

Існують універсальні шрифти, що можуть застосовуватися у будь-якому виданні, інші шрифти можуть бути використані у вузьких спеціалізованих журналах, але обираючи шрифт для свого видання, слід враховувати естетичні характеристики гарнітури, специфіку і тематику видання, аудиторію.
ЛИТЕРАТУРА

1. Антонова С. Г., Васильев В. И., Жарков И. А. Редакторская подготовка изданий : [учебник] / С. Антонова, В. Васильев, И. Жарков, О. Коланькова, Б. Ленский, Н. Рябинина, В. Соловьев. – М. : Логос, 2004. – 496 с.

2. Кириченко І. Кітч як зображальний засіб журналістики (за матеріалами львівської газети “Ратуша”) / І. Кириченко // Українська журналістика : формування сучасного обличчя. – Львів, 1993. – С. 93–97.

3. Самотуга Е. Женские образы в дискурсе «глянцевых журналов» / Е. Самотуга // Світові стандарти сучасної журналістики : збірник наукових праць / МОН України. Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького ; Інститут Медіа Права ; Могилянська школа журналістики НАУКМА ; відп. ред. Т. Г. Бондаренко, С. М. Квіт. – Черкаси : Видав. Чабаненко Ю., 2010. – 580 с.



Оксана Рудченко,

5 курс Iнституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: I. Я. Глазкова, к. пед. н, доцент (БДПУ)
Вербалізація концепту природа в творах Джека Лондона

В останні десятиріччя термін “концепт” широко використовується в лінгвістиці, та є одним із її базових понять. Особливий інтерес представляє вивчення художніх концептів на текстовому матеріалі, так як мова йде про особливе художнє бачення світу і засоби його мовної репрезентації.



Актуальність роботи зумовлюється загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на опис вербалізованих фрагментів природи, а також важливою роллю концепту природи у житті, діяльності та творчості людини. Мета роботи полягає у вивченні лексичних особливостей вербально оформленого концепту природа у творах Джека Лондона.

Унаслідок універсального закону мовної номінації сенс концепту відображається у змісті лексичної одиниці, як сукупність сем, що складають його лексичне значення [3, с. 230]. Трьохаспектне вивчення пейзажної одиниці (семантика, граматична форма, функція) в творах Джека Лондона дозволяє виділити концепт природи. Аналізуючи лексичні засоби концепту природа в ідіолекті письменника найбільш доступним є метод виключення лексем, який грунтується на сприйнятті й розумінні семантики пейзажу [2, с.428]. За основу виключення лексем письменник використовує “атрибутику” вербального пейзажу порівнюючи його з живописним.

Особливістю композиції твору є прийом обрамлення: твір починається з опису лісу. “Dark spruce forest frowned on either side the frozen waterway” – “Темный еловый лес стоял, нахмурившись, по обоим берегам скованной льдом реки”. Центральне місце в творчості Джека Лондона займає опис пейзажів. Майже у кожному творі описується зимове небо, (at midday the sky to the south warmed to a rose-color – в полдень небо на юге порозовело; but the rose – color swiftly faded – но розовый отблеск быстро померк; the gray light of day that remained lasted until three o'clock, when it, too, faded – серый дневной свет, сменивший его, продержался до трех часов, потом и он погас); його атрибутика – хмари, сонце (at midday, not only did the sun warm the southern horizon, but it even thrust its upper rim, pale and golden, above the skyline – в полдень сонце не только согрело южную часть неба, но даже бледным золотистым краешком показалось над горизонтом) [1, с. 1-25].

Опис природи – яскравий, образний, насичений, завдяки виразним засобам, які використовує автор, описуючи пейзажі, тваринний світ та явища природи. В першу чергу це прийом порівняння, контрастів, низка епітетів та метафор (the feel of spring was in the air, the feel of growing life under the snow, of sap ascending in the trees, of buds bursting the shackles of the frost – в воздухе чувствовалось весна, под снегом зарождалась жизнь, деревья набухали соком, почки сбрасывали с себя ледяные оковы) [1; с.15-30].

Природа у Джека Лондона насичена звуками faint, muffled sobbings and slubberings – слабое, приглушенное повизгивание и плач; the sound of gnawing teeth -– скрежещущий звук), світлом (gray daylight and sombre twilight – серый дневной свет и мрачные сумерки; the bright sunshine – яркий солнечний свет), та різноманітністю кольорів: темний, білий, чорний, блідий, рожевий, сірий – це основні його кольори. Його природа повна життя та рухів, тому в пейзажних описах часто використовуються дієслова та дієслівні форми із значенням руху (buds bursting the shackles of the frost – почки сбрасывали с себя ледяные оковы; дневной свет разогнал волков, как огонь притягивает бабочку; the quiet water had become suddenly angry – спокойная вода забурлила).

Опис природи в творах Лондона дозволяє побачити незвичайну конкретність пейзажних описів та залежність людини від самої природи, їх єдність.


1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка