Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка17/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   31

ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] / І. Р. Вихованець. – К., Либідь, 1993. – 368 с.

2. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови : Синтаксис : [монографія]. – Донецьк : Дон НУ, 2001. – 662 с.

3. Николаева Т. М. Семантика акцентного выделения / Т. М. Николаева. – М., 1989. – 193 с.




Анжелика Сорокина,

5 курс ф-та русского языка и литературы

Научный руководитель: Н. М. Ким,

к.филол.н., доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институт имени А.П. Чехова)


МЕТОНИМИЧЕСКИЕ ЗНАЧЕНИЯ ИМЁН ЧИСЛИТЕЛЬНЫХ В ЯЗЫКЕ И РЕЧИ

Современные лингвистические работы описывают метонимию в самых разнообразных направлениях и аспектах, что обусловлено выходом семантики за пределы описания значения слова. Одной из главных тенденций в современном языкознании является рассмотрение его традиционных проблем в свете когнитивного подхода.

В результате взаимодействия определённо-порядковых значений имён числительных с экстралингвистическими и лингвистическими знаниями формируются метонимические значения имён числительных, как собственно языковые, так и не закреплённые в системе языка. В первом случае речь идет о лексикализованной, во втором – о дискурсивной метонимии. Денотаты имён существительных, определяемых порядковыми числительными, кроме места во множестве – ряде, имеют и качественные особенности. Качественная специфика определяемых по порядковому месту при счёте предметов может быть нерелевантна (На четвёртой станции жена послала его в вокзал за горячей водой). Качественные особенности выделяемых по месту при счёте предметов могут быть существенными, но вербально не выраженными (Я зажгла заветные свечи и вдвоём с ко мне не пришедшим сорок первый встречаю год). Вербально эксплицированная качественная характеристика предмета может существовать параллельно с определённо-порядковой и не привноситься в значение числительного (В девятом, самом страшном круге ада).

Качественная характеристика может закрепляться в семантике количественного слова вследствие смежности качественного и количественного признаков одного предмета, названного этим словом. В структуре значений порядковых числительных первый, второй, третий представлено значение блюдо. В семантике этих порядковых числительных отражается качественное своеобразие блюд, подаваемых первыми, вторыми, третьими (первое – жидкое, второе – не жидкое, третье – сладкое). Соответствующие значения имен числительных формируются по смежности определённо-порядкового и качественного признаков одного предмета, обозначенного существительным блюдо. Вид переноса на основании смежности признаков одного предмета, то есть по модели “признак предмета – признак того же предмета”, может быть охарактеризован как внутренняя метонимия.

В ряде фразеологически связанных значений порядковых числительных отражаются те или иные качественные признаки денотатов определяемых существительных. В фразеологическом сочетании вторые рамы порядковое числительное выражает качественнее значение внутренние, которое формируется по смежности количественного признака “второй по счёту” и качественного – “внутренние”.

К дискурсивной метонимии следует отнести значения, формирующиеся у порядковых числительных и количественно-именных словосочетаний только в условиях данного речевого акта [1, с. 49]. В речевую семантику имён числительных и количественно-именных словосочетаний при этом привносятся фоновые знания, например, исторические. Перенос наименования осуществляется по модели: “время исторического события – историческое событие”. Знание моделей построения предложений следует отнести к лингвистическим пресуппозициям, участвующим в трансформации количественной семантики.

Как дискурсивная метонимия может быть рассмотрено выражение скрытого побуждения в вопросительных и повествовательных (восклицательных) предложениях, в частности, с именами числительными.

Таким образом, трансформация семантики порядковых числительных может иметь когнитивные основания.


ЛИТЕРАТУРА

1. Раевская О. В. Метонимия в слове и тексте / О. В. Раевская // Филологические науки, 2000. – № 4. – С. 49-55.



Дарина Сорочинець,

2 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв

Наук. керівник: Л. О. Кондакова, к.філол.н., доцент (БДПУ)


АНАЛІЗ ПОМИЛОК УСНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

ПРИ ВИМОВІ ЗВУКА [ґ] У ВЛАСНИХ ТА ЗАГАЛЬНИХ НАЗВАХ

ТА ЗАСОБИ ЇХ УСУНЕННЯ

Мова є найважливішим засобом людського спілкування. Комунікація може відбуватися лише в тому випадку, якщо при спілкування люди розуміють один одного, тобто вони говорять однією мовою і у них є загальний соціальний досвід. Роль інформації та поінформованості у суспільстві, яке живе у ІІІ тисячолітті, багатократно зростає. Для мовців, які щоденно усно спілкуються між собою, є такі важливі чинники передачі повідомлень:

а) правильна (згідно з нормами орфоепії) артикуляція;

б) уживання слів, лексичне значення яких ви правильно розумієте.

При порушенні хоча б однієї з цих вимог з’являється так звані “мовні бар’єри”, які можуть створювати певні комунікативні проблеми для мовців.

Проведені нами дослідження та спостереження над вимовою звука [ґ] у мовному потоці свідчать, що значна частина комунікаторів, причому навіть з вищою освітою, ще й досі припускаються помилок при вимові задньоязикового [ґ]. Бесіди з мовцями вказують на такі основні причини мовленнєвих помилок:

а) свідоме ігнорування орфоепічної норми;

б) небажання порушувати звичну артикуляцію;

в) незнання сучасних правил орфоепії;

г) відсутність будь-яких відомостей щодо існування звука [ґ] та відповідної літери [ґе];

д) недостатній словниковий запас мовця, що не розуміє лексичного значення окремих слів з літерою [ґе], наприклад: [ґа'ндж], [ґату'нок] та ін.

Незважаючи на те, що програма з української мови загальноосвітньої середньої школи передбачає вивчення звука [ґ], який позначається літерою [ґе], вимову слів зі звуком [ґ] та пояснення значень окремих (доволі архаїчних) слів, де літера [ґе] стоїть як на початку, так і всередині слова, – все одно багато студентської молоді та людей старшого віку допускають ряд мовленнєвих помилок. Так, при вимові антропонімів зі звуком [ґ] це такі неточності:

а) заміна початкового приголосного задньоязикового звуку [ґ] на глотковий [г]: у іншомовних прізвищах та іменах на початку та у кінці слова, наприклад треба казати: [ґал’іле'ĭ], [ґе'рінґ], [ґре'тхен];

б) заміна початкової приголосної задньоязикового звуку [ґ] на глотковий [г]: у іншомовних прізвищах та іменах всередині слова, наприклад треба казати: [vерґ’і'ліĭ], [ал’іґ’є'рі], [аўґ˚усти'н].

Такі помилки однаково характерні, як для антропонімів, що походять зі слов’янської мови, так і тих, що походять з тюркських, романських, германських мов. Так, наприклад, у слов’янських іменах та прізвищах при вимові відбувається повсюдна заміна задньоязикового звуку [ґ] на глотковий [г], наприклад: треба [турґе'н’еў], а не [турге'н’еў], [оґ’і'н’с’киĭ], [jаґа'ĭло]; або у неслов’янських мовах, наприклад: [чинґ’ісха'н], [кал’і'ґ˚ула], [шаґа'л], [л˚онґфе'л˚:о] і т.д.

Вимова загальних назв зі звуком [ґ] також має незначні вади:

а) заміна початкового приголосного [ґ] на приголосний глотковий [г], наприклад: [ґарди'на], [ґва'рд’іjа], [ґале'ра] і т.д.;

б) заміна приголосного [ґ] у коренях слів на глотковий [г], наприклад: [леиґе'нда], [л˚о'з˚унґ], [інтри'ґа] і т.д.

Часто мовленнєві помилки обумовлюються нерозумінням лексичного значення слова, тому вимовляються з формою глоткового звуку [г], яка для мовців є більш традиційною. Як правило, це відбувається у таких словах: [ґvалт] – галас, [баґа'ж] – дорожній вантаж, [бра'ўн’інґ] – пістолет, [б׳у'рґеир] – містянин, [ґала] – свято, [ґа'нити] – ганьбити, [лаґу'на] – затока, [джиґу'н] – залицяльник і т.д.

Для усунення мовленнєвих вад варто порадити мовцям частіше звертатися до словників. Так, орфоепічний словник подає слова з транскрипцією, тобто завжди можна переконатися у правильній вимові того чи іншого слова. Перевірити свої знання лексичного значення слова можна у тлумачному словникові.


ЛІТЕРАТУРА

1. Зубков М. Українська мова. Універсальний довідник / М. Зубков. – Х. : ВД “ШКОЛА”, 2009.

2. Шевчук С. Культура усного ділового спілкування / С. Шевчук // Секретарь-референт. – 2004. – № 9. – С. 40–42.

Яна Софіянік,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: В. В. Богдан, к.філол.н., доцент (БДПУ)
СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ ПОВТОРІВ В ТВОРАХ АНГЛІЙСЬКОЇ

ТА АМЕРИКАНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Актуальність даної роботи пов'язана з необхідністю подальшої розробки проблеми повторюваності в новому аспекті і в світлі нових теоретичних підходів.

Мета роботи − вивчити характер структурної та функціональної реалізації синтаксичних повторів у художньому тексті.

Основними методами дослідження стали описовий метод, а також метод лінгвістичного порівняння і контекстного аналізу.

Текстоутворювальна роль повтору в текстах різних жанрів і стилів вивчалася в роботах різних лінгвістів. Разом з тим повтор не завжди оцінюється як конструктивний елемент побудови тексту.



Повтором або репризою, називається фігура мови, яка полягає в повторенні звуків, слів, морфем, синонімів чи синтаксичних конструкцій в умовах достатньої тісноти ряду, тобто достатньо близько один від одного, щоб їх можна було замінити.

Так само як і інші фігури мови, повтори представляють собою деяке цілеспрямоване відхилення від нейтральної синтаксичної норми, для якої досить однократного вживання слова[1, c. 210].

За Гальперіним, синтаксичне повторення включає в себе анафору, епіфору, анадіплосіс, рамкову конструкцію і полісиндетон[2].

Можемо перерахувати універсальні функції повторів:

1) Функція посилення виразності (емфаза). Для її реалізації можуть використовуватися будь-які стилістичні прийоми, засновані на синтаксичному повторенні.( You cannot, sir, take from me anything I will more willingly part withal except my life, except my life, except my life. "(W. Shakespeare));

2) Функція послідовності передачі інформації.( "At this time the two innocents, with their brains at that apparent danger, laughed, and Mrs Hidgen laughed and the orphan laughed and then the visitors laughed." (С. Dickens))

3) Функція висловлювання багатократності або тривалості дії. У цій функції повтор є типізацією фольклорних повторів. (“Fledgeby knocked and rang, and Fledgeby rang and knocked, but no one came” (Ch. Dickens).)

4) Функція наростання. Ця функція споріднена першій функції, зазначеної вище. Різниця полягає в тому, що наростання висловлює поступовість збільшення сили емоцій.

5) Функція виділення неповторювального елемента;

6) Функція створення ритму тексту. Повторення одних і тих же одиниць (слів, словосполучень і цілих речень), як і в поезії, сприяє більш чіткої ритмічної організації пропозиції, часто наближає таку ритмічну організацію до віршованого розміру.

7) Функція додання ясності тексту через надмірність (тавтологію) Повтор може бути використаний не тільки в стилістичних цілях, він може бути і засобом додання ясності висловлення через надмірність, що допомагає уникнути туманності викладу.

8) Функція стилізації розмовної емоційної промови.("No," said Hilma, at length. "I – I – I can say it for myself. I -" All at once she turned to him and put her arms around his neck. (F. Norris.) [3].

Синтаксичний повтор являє собою універсальне явище, властиве різним типам дискурсу в усіх мовах. Синтаксичне повторення включає в себе анафору, епіфору, анадіплосіс, рамкову конструкцію і полісиндетон. У ході роботи ми прийшли до висновку, що дані повтори можуть виконувати в тексті функцію посилення виразності, передавати значення послідовності, тривалості або монотонності дій, створювати ефект наростання. Крім цього вони можуть уточнювати сказане (тавтологічний повтор); бути засобом стилізації, мовної характеристики персонажа і виконувати ритмоутворювальну функцію.

Розглянуті в роботі функції синтаксичного повтору ні в якій мірі не обмежують потенційних можливостей цього стилістичного прийому. Як і всякий засіб, розрахований на емоційний ефект ─ повтор є поліфункціональним, і його використання в художньому тексті залежить від жанрових особливостей, авторського стилю і дозволяє певні варіації й нововведення.


ЛІТЕРАТУРА

1. Арнольд И. В. Стилистика. Современный английский язык : учебник для вузов / И. В. Арнольд. – 5-е издание., испр., допол. – М. : Флинта : Наука, 2002. – 384 с.

2. Гальперин А. И. Очерки по стилистике английского языка / А. И. Гальперин. – М., 1981.

3. Сенкевич М. П. Стилистика научной речи и литературное редактирование научных произведений / М. П. Сенкевич. – М. : Высшая школа, 1984.


Оксана Стамповська,

6 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. А. Крижко, к.філол.н., доцент (БДПУ)
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЕКСИКИ ІНТИМНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ

Неповторні, притаманні певному народові особливості, які вказують на його національну специфіку, на своєрідність його національного характеру, по-різному розкриваються в тих чи інших фольклорних жанрах, серед яких значне місце посідає пісня. Лексика українських народних пісень і коломийок про кохання поки що не стали предметом лінгвістичного аналізу в україністиці, проте деякі мовознаці торкаються цього питання у своїх наукових розвідках: В. Кононенко (аналіз концептів “кохання“ та „любов“ у монографії „Концепти українського дискурсу“) [1], О. Таран (аналіз концепту “кохання“ в поезії Олеся) [2], П. Юркевич (“Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого“) [3]. Тому сроба комплексного аналізу лексики інтимної сфери сприяє поглибленню положень теоретичних питань лексикології, що зумовлює актуальність нашого дослідження, яка пов’язана з вивченням структури лексичної семантики.

Мета роботи – виявити закономірності, особливості структурно-семантичної організації та функціонування лексики інтимної сфери в українських фольклорних текстах. У науковій розвідці використовується описовий, структурно-семантичний, статистичний методи дослідження.

Проаналізувавши фольклорні тексти, можемо стверджувати, що інтимна лексика постає чіткою й розмаїтою системою, яка формується з одиниць різноманітної семантики, об’єднаних архісемою (генеральною семою) ‛кохання’. Відповідно до різних форм вияву почуття кохання, фаз його розвитку (початок чи закінчення), глибини та інтенсивності, “якості” (подружня зрада чи перелюбство), учасників “інтимного процесу” (суб’єкти та об’єкти ситуацій кохання) до інтимної лексики зараховуємо значний пласт українського лексикону.

Так, лише із коренем -люб- українські словники фіксують 216 лексем, і всі вони зберігають основну сему дієслова любити – ядра семантичного поля любові, кохання. Ядерне дієслово кохати має значно менше мотивантів – лише 56, але всі складові цього семантичного поля мають досить високу частотність у вживанні. Обидві ці вершини семантичних (як і словотвірних) полів об’єднані спільною семою „почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до особи іншої статі“ і можуть взаємозаміняти одна одну. Дієслово любити зі своїми мотивантами-похідними має ширше використання, але й дієслово кохати та його похідні набувають дедалі більшого поширення в сучасній українській мові. Значна частина лексем із цими коренями знаходить своє використання в українських піснях та коломийках.

Українські пісні та коломийки про кохання фіксують цілі групи агентивів-афектонімів, які називають суб’єктів та об’єктів кохання. Цей доволі широкий пласт інтимної лексики становлять різноманітні слова та словосполучення – в основному апелятиви, які виступають як синонімічні, вторинні назви об’єкта-суб’єкта. Характерною рисою афектонімів є те, що вони функціонують переважно тільки в спілкуванні двох осіб і є суто індивідуальними, приватними назвами суб’єкта-об’єкта, хоч багато з них широко вживаються в українському фольклорі як символи, постійні, усталені звертання, епітети тощо. Афектоніми, як правило, стилістично марковані, емоційно забарвлені, заряджені експресією, позитивною конотацією, але можуть виступати і як негативно конотовані лексеми та сполуки, містити в собі іронію, а інколи й сарказм. Найбільшу групу афектонімів складають, звичайно, назви, що входять у лексико-семантичне поле кохання, зокрема, агентиви з коренями -люб- та -кох-.

Загалом характерною рисою народних пісень про кохання є емоційність та оцінність, що зумовлено насамперед тематикою та ідейною спрямованістю народних пісень і коломийок про кохання, в яких народ оспівував як прекрасне в інтимних стосунках, так і потворне, засуджуючи зраду, гультяйство тощо.
ЛІТЕРАТУРА

1. Кононенко В. І. Концепти українського дискурсу : [монографія] / В. І. Кононенко. – К. – Івано-Франківськ, 2004. – 248 с.

2. Таран О. С. Роль етнокультурного контексту в реалізації концепту “кохання” в поетичних символах Олеся / О. С. Таран // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. філологічні науки. – 2003. – № 3 (59). – С. 119–124.

3. Юркевич П. Д. Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова божого / П. Д. Юркевич // Юркевич П. Д. Вибране. – К. : Абрис, 1993. – 397 с.



Олена Стельмаченко,

6 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. І. Попова, к.пед.н., доцент (БДПУ)
ЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СТИЛІСТИЧНИХ ФІГУР

В українській лінгвістиці існує певна традиція дослідження естетичної функції мови, категоріальних понять стилістики, вивчення ідіолекту письменника (І. К. Білодід, В. С. Ващенко, І. Є. Грицютенко, З. Т. Франко, В. М. Русанівський, С. Я. Єрмоленко, Н. М. Сологуб). Дослідники зосереджують увагу на характерних ознаках стилю, жанру, поглиблюють розуміння естетичної функції стилістичних фігур та лексичних джерел збагачення художньої мови (С. П. Бибик, А. І. Бондаренко, Н. Г. Сидяченко, О. М. Сидоренко та ін.).

Метою роботи є розгляд естетичної функції стилістичних фігур, що дає можливість всебічно і глибоко усвідомити, наскільки вони дозволяють виразно змалювати образи персонажів, розкрити їх характери.

Окрім звичної побудови тексту у формі різних типів простих і складних речень, ускладнених певними відокремленими зворотами, вставними конструкціями тощо, практично всі стилі мови мають особливі стилістичні ресурси синтаксису – стилістичні фігури [1, c. 136].

Стилістичні фігури (грец. schema, лат. figura – обрис, зовнішній вигляд; мовний зворот) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоблення мовлення [3, c. 641]. Вони застосовуються переважно в межах фрази і реалізують експресивні (головним чином емоційно-імперативні) якості висловлювання. За характером відступу від узвичаєних синтаксичних норм побудови фрази всі наявні стилістичні фігури мовлення можуть бути поділені на три типи, кожна з яких у свою чергу поділяються на підтипи:


  1. Фігури, пов’язані з відхиленням від певних логіко-граматичних норм оформлення фрази: інверсія (“Погідне блакитне небо дихало на землю теплом” [2, с. 151 ]; “У цю величну хвилину тихо розгортаються кущі, і на галявину виходить Хо” [2, с. 198]), анаколуф, еліпс (“Ниви у червні” [2, с. 210]; “На небі сонце — середнив'я ” [2, с. 213]), асиндетон або безсполучниковість.

  2. Фігури, пов’язані з відхиленням від певних логіко-смислових норм оформлення фрази. У межах даного типу можна виділити три типи фігур: повтору, зіставлення чи протиставлення слів та більших або менших мовних величин.

Звуковими називаються повтори однакових або однотипних звуків у суміжних словах або фразах тексту (переважно поетичного). Повтор приголосних звуків називається алітерацією; повтор голосних звуків називається асонансом; повтор звуків наприкінці віршових рядків або їхніх складових частин називається римою. Наприклад: “О-ля-ля... о-па па... [2; с. 203] ; “Соломія: Він жив, той морок, рухався, дихав, шептав щось тисячними устами, безперестанно, уперто, з посвистом, як стара баба. Соломія сиділа перестрашено та прислухалася, про що шепче морок. Шу... шу... шу... — починав він здалека, шу... шу... шу... — одзивалось тут коло неї, – шу... шу... шу... — шепотіло все разом — а пощо було клясти... шу-шу... а тепер умре... побачиш — умре... шу... шу... шу... Соломії ставало моторошно [2, с. 252].

Словесними називаються повтори слів – найчастіше в межах словосполучень, одного або кількох суміжних речень, рідше – в більш широких межах, наприклад: “Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню” [2, с. 215]; “Хто заборонить?.. Хто може згасити його я?.. Він не оддасть їм всього... він має право й собі щось лишити...” [2; с. 215]; “Здавалось, плавням нема кінця-краю” [2, с. 241]; “Я не маю одіж з щирого срібла-злата, на скарби я не багата” [2, с. 248].



  1. Фразовими називаються повтори суміжних частин (як правило, окремих, коротких речень) фрази, наприклад: “Де небо? Де сонце?” [2, с. 47].

Таким чином, стилістичні фігури художнього мовлення, по-перше, завжди є наслідком свідомого вибору, спеціального розрахунку письменника з метою вплинути на свого читача, і, по-друге, можуть виконувати різноманітні, не пов’язані виключно з комунікативною, художні функції, зокрема, індивідуалізації та типізації мовлення, виділення окремих слів та частин фрази, особливо важливих у символічному відношенні, композиційну функцію емоційного увиразнення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч. посіб. / Надія Денисівна Бабич. – Л. : Світ, 2003. – 432 с.

2. Коцюбинський М. М. Тіні забутих предків / Михайло Михайлович Коцюбинський. – Х. : Фоліо, 2009. – 350 с. – (Укр. Класика).

3. Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка]. – К. : ВЦ “Академія”, 2006. – 752 с.



Наталія Судакова,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н. С. Зубова, к.філол.н., доцент (БДПУ)
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ КОНЦЕПТУ “HAPPINESS / ЩАСТЯ” (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

Поняття мовна картина світу” все частіше привертає увагу сучасних лінгвістів. Втілення у мові результатів інформації про об'єктивний світ відбувається у концептах.

Проблемі концептуального аналізу присвячено на сьогодні чимало праць видатних вчених: А. Вежбицька, Т. Ю. Ковальова, О. О. Селіванова, Трір, І. Іпсен, Л. Вейсгербер, Ю. Апресян, В. Кодухов, В. Порциг, Ф. П. Філін, Д. М. Шмельов та ін. Однак терміни “концепт” та “концептуальний аналіз” ще не отримали одностайного тлумачення.

Актуальність роботи полягає у її спрямуванні на дослідження ще недостатньо вивченого концепту “happiness / щастя” в сучасній англійській мові.

Мета статті полягає у дослідженні лексико-семантичних особливостей лексичних одиниць концепту “happiness / щастя” в сучасній англійській мові.

Завдання: визначити лексичні одиниці на позначення “happiness / щастя” у лексико-семантичній системі сучасної англійської мови; проаналізувати розвиток семантики лексичних одиниць на позначення “happiness / щастя”; проаналізувати шляхи утворення досліджуваного концепту.

Об’єктом дослідження є лексичні одиниці, об’єднані за семантико-понятійним принципом на позначення “happiness / щастя” в сучасній англійській мові.

Предметом дослідження виступає лексичні одиниці із загальним значенням “happiness / щастя” у сучасній англійській мові, які було дібрано із словників різних типів – тлумачних, етимологічних, синонімічних.

Матеріалом дослідження слугують 220 лексичних одиниць на позначення “happiness / щастя”.

У дослідженні під терміном “концепт” розуміється ментальне національно-специфічне утворення. Досліджуваний концепт вибудовується на основі лексикографічних тлумачень та сполучуваності слів, реалізується в змісті лексичних одиниць, фразеологічних зворотів та стійких порівнянь. Тому він становить значний інтерес для вивчення мовної картини світу в плані “як життя в цілому”.

Аналіз дефініцій словників англійської мови та фактичного матеріалу засвідчує, що перша фіксація концепту “happiness / щастя” відноситься до ХIII століття. В англійській мові “happiness” походить від середньоанглійського “happ” – “chance, good luck”, Коцепт “happiness / щастя” трактується як "good fortune".

Для позначення “happiness / щастя” англійська мова використовує спільний для неї синонім: felicity. Словник Longman подає “happy / щасливий” ще і в значеннях, реалізація яких здійснювалась в основному з дієсловами “to make happy; happy doing sth, to fell happy” тощо. Із похідних слів, що стосуються поняття “happiness / щастя” в тій чи іншій мірі семантично з ним пов’язані і найбільш поширені ті, які мають твірну основу “happ”, що пояснюється більшою порівняно з іншими синонімами їх частотністю та стилістичною нейтральністю.

З формуванням сучасної літературної мови концепт “happiness / щастя” розширює семантику, вступає в нові стійкі сполуки: (as) happy as a sandboy, happy hunting ground, happy tears, the happy mean , to be as happy as the day is long, a sand-boy, as a bird on the tree, happy-go-lucky.

Словники англійської мови подають концепт “happiness / щастя” як полісемічне утворення, виділяючи такі лексико-семантичні варіанти: felicity, beatification, radiance, sadness, gladness, gaiety, merriment, jolliness, rejoicing, belonging, closeness, blitheness, cheerfulness, buoyancy, perkiness, carefreeness, insouciance, satisfaction.

Лексико-семантичний аналіз довів, що лексична одиниця “happiness / щастя” подається в усіх найбільш авторитетних словниках сучасної англійської мови, які мають близькі дефініції, а також дозволив провести лексико-семантичне дослідження кожного з них і зіставити їх семантику.

У перспективі дослідження концептів сучасної англійської та української мов на позначення “happiness / щастя”.

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка