Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка18/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   31

ЛІТЕРАТУРА

1. Очерки по когнитивной лингвистике. – Тамбов, 2002. – С. 7.

2. Степанов Ю. С. Концепт причина и два подхода к концептуальному анализу языка – логический и сублогический / Ю. С. Степанов // Логический анализ языка : культурные концепты. – М. : Наука, 1991. – С. 8.

3. Longman 2005 – Longman Dictionary of Contemporary English. – Burnt Mill, Harlow : Longman Group Ltd., 2005.


Анжела Сулакова,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: ВОЮносова, к.філол.н., доцент (БДПУ)
АКЦЕНТУАЦІЙНІ ВАРІАНТИ ОРФОЕПІЧНИХ НОРМ

Ніщо так одразу й беззастережно не розкриває перед сторонніми таємниць нашого рівня мовної культури, як наголошення слів (недарма ж казав один стародавній філософ: “Заговори, щоб я тебе побачив!”).

Правильне наголошування слів є однією з найважливіших рис нормативності української літературної мови. Хоч мові і притаманна стала система наголошування, яка склалася історично й виконує велику роль у звуковій організації слова, проте в мовній практиці часто трапляються помилки саме в наголосах, що пояснюється строкатістю наголошування в різних говорах української мови, а також упливом сусідніх мов, передусім російської та польської.

Особливості словесного наголосу української мови досліджували такі вчені, як М. П. Савчук, Н. І. Тоцька, П. С. Дудик, М. І. Погрібний, С. І. Головащук, І. П. Ющук та ін. Однак акцентуаційні варіанти нашої мови потребують подальшого детальнішого розгляду, що й зумовило вибір теми нашого дослідження.

Мета роботи – виявити слова з подвійним наголошенням та з’ясувати особливості акцентуаційних варіантів сучасної української літературної мови. Джерелом дослідження є “Орфографічний словник української мови” (К., 1994).

Орфоепічні норми сучасної української літературної мови ґрунтуються на її звукових та акцентуаційних особливостях [1, с.111]. Правила вимови чітко визначені і є загальнообов’язковими, проте в процесі мовлення вони часто порушуються. Звичайно, порушення акцентуаційних норм не завжди викликає зміну значення слова чи речення, однак веде до спотворення вимови. Так, в українському мовленні можуть зміщуватися діалектні наголоси (кáжу, пишу, несла, везла, але правильно: кажý , пишý, неслá, везлá). Помилки роблять і під впливом російської мови (правильно: новúй, серéдина, живóпис, літóпис, прúятель, а не нóвий, середúна, жúвопис, лíтопис, приятель).

Наголос може бути нерухомим (нарóд, нарóду, нарóди, нарóдів) та рухомим (кнúжка, книжкú, книжечкáми). У наголошуванні українських слів є своя системність, яка виявляється в тому, що певні групи мають однотипне наголошування. У розмовній мові часто трапляються помилки, що виникають внаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосів.

Складність засвоєння наголосу посилюється тим, що орфоепічні норми допускають співіснування паралельних акцентуаційних форм, напр.: апóстроф і апострóф, кілогрáмовий і кілограмóвий, відповíсти і відповістú та ін. Мовці часто помилково наголошують інші слова, яким не властивий подвійний наголос, напр.: вúпадком і випáдком (прислівник), але тільки вúпадок (іменник).

Суцільна вибірка слів із “Сучасного орфографічного словника української мови” (К., 1994) виявила 362 приклади слів та їх форм, в яких наявні акцентуаційні варіанти. Як свідчать наші спостереження, подвійне наголошення не однаковою мірою виявляється в різних частинах мови. Найчастіше воно спостерігається в іменниках – 186 слів (51,4%): вúдимість і видúмість, дóбір і добíр, дóговір і договíр, кéтчуп і кетчýп, пíтьма і пітьмá та ін. Значна кількість паралельного наголошення засвідчена також у прикметниках – 82 слова (22,6%): беззáхисний і беззахúсний, вогняний і вогнянúй, колядковий і колядкóвий тощо. Менше акцентуаційних варіантів мають дієслова та дієслівні форми – 56 слів (15,5%), ще менше – прислівники – 35 лексем (9,5%): натéрпітися і натерпíтися, посúніти і посинíти, постáрілий і постарíлий; спрóста і спростá, пóрівну і порíвну та ін. Уживання в цих словах подвійного наголосу не виходить за межі орфоепічних норм, однак можна помітити, що в деяких лексемах один з наголосів вживається дуже рідко, незважаючи на його нормативність, пор.: апострóф, кетчýп тощо.

Варіювання є об’єктивним, неминучим виявом розвитку мови [1, с.114]. З плином часу вимовні норми уніфікуються, поступово змінюються, удосконалюються. Можливо, вже в наступних словниках деякі слова втратять один із наголосів.

Отже, проблема вивчення норм наголошення слів залишається актуальною, оскільки грамотне мовлення є невід’ємною рисою мовної культури.
ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар О. І. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія : навч. посіб. / Бондар О. І., Карпенко Ю. О., Микитин-Дружинець М. Л. – К. : ВЦ “Академія”, 2006. – 368 с.

2. Орфографічний словник української мови : близько 120 000 слів / [уклад.: С. І. Головащук, М. М. Пещак, В. М. Русанівський, О. О. Тараненко]. – К. : Вид-во “Довіра”, 1994. – 864 с.

Олена Суслова,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. А. Сєнічева, к.філол.н., доцент (БДПУ)
ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ЕКСПРЕСИВНОГО СТАНУ ЛЮДИНИ В оповіданнях В. Пєлєвіна

Оповідання Віктора Пєлєвіна збірки“Ананасная вода для прекрасной дамы” – це та грань творчості письменника, яка сьогодні є найменш висвітленою у мовознавчих виданнях, що зумовлює актуальність наукового дослідження. Недостатньо вивченою залишається лексика, яка позначає емоційно-експресивний стан людини в прозовому мовленні автора.



Мета наукової роботи – дослідити комунікативну природу і параметри експресивності тексту; виявити та охарактеризувати лексичні засоби вираження емоційного стану та особливості їх функціонування в оповіданнях Віктора Пєлєвіна. Нами використаються наступні методи дослідження: 1) метод суцільної вибірки; 2) метод кількісного аналізу; 3) описовий метод.

Науковий інтерес дослідження полягає в новизні об’єкта дослідження (емотиви у художньому дискурсі).

Проблеми породження тексту, його соціальний, психолінгвістичний, прагматичний та особистісний складники вивчали В. Шинкарук, Т. Радзієвська, С. Сухих, О. Аршавська та ін.

Дослідження емоційно-експресивної лексики пов’язується з працями А. Коваль, Л. Мацько, В. Телії, Н. Нестерової та ін.

Мова як знакова система, як об’єктивне і соціальне явище реально існує і функціонує у формі текстів. Спеціалісти в галузі лінгвістики тексту виділяють різні його плани: подієвий, символічний, метафоричний, емотивний, експресивний тощо.

Під експресивністю тексту розуміють таку систему використаних у ньому мовних засобів, яка дозволяє найбільш виразно уявити зміст тексту і відношення автора до нього, внаслідок чого посилити вплив на емоційну, інтелектуальну та вольову сфери людини [3, c.183]. Експесивність тексту є найважливішою умовою здійснення його прагматичної функції.

Загальна експресивність тексту уявляється як інтегрований результат реалізації таких його властивостей, як емотивність, оцінка, образність, інтенсивність, стилістична маркованість, структурно-композиційні особливості тощо. Своєрідність мови Віктора Пєлєвіна полягає не тільки в багатстві словникового складу, але й у способі використання їх відповідно не лише до предмета зображення, а й до психічного складу самого автора, його психічного типу й темпераменту, позначених емоційністю та динамізмом.

Найбільш поширеним засобом вираження емоційного стану в оповіданнях Віктора Пєлєвіна є експресиви, або емоційно забарвлена лексика, яка слугує для опису почуттів, а також передачі емоційних відтінків в оцінці явищ, подій, людей тощо: 1. Ужас был в том, что я не мог пережить слияние с Абсолютом без депривационной камеры и кваса… [2, c. 59]; 2. … И слезы двумя ручьями текли из моих глаз, и я уже знал, что одна эта секунда искупила и все мои беды, и все страдания мира… [2, c. 58].

Твори Віктора Пєлєвіна позначені широким використанням абстрактної лексики на позначення психічних станів людини, що відповідає настроєвим особливостям самого автора: душа, поклик серця, страх, любов тощо:

А потом вдруг я стал Богом.

Как передать этот миг.

Знаете, все эти приторные индийские метафоры насчет того, что Бог и его искатель подобны паре возлюбленных – это таки самая настоящая правда. Здесь, конечно, не такая любовь, после которой остаются детки… [2, c. 55].

Однією з визначальних рис прозового мовлення Віктора Пєлєвіна є велика вага лексичних метафоричних синонімів та антонімів: екнуло в груди [2, с. 15]; наглость настораживала [2, с. 87]; в моей депрессии ненадолго появлялся благородный европейский налет [2, с. 14]; вот какая каша была у человека в голове [2, с. 88].

Отже, однією з визначальних рис прозового мовлення Віктора Пєлєвіна є велике використання лексико-морфологічних повторів, лексичних синонімів та антонімів, порівнянь, абстрактної лексики, засобів іронії, сарказму, що сприяють вираженню емоційного світу автора, дозволяють розкрити глибину й діалектичну єдність почуттів і думок людини, що є однією із специфічних особливостей творчої манери автора.

ЛІТЕРАТУРА

1. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови : підручник / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. – К. : Вища школа, 2003. – 462 с.

2. Пелевин В. Ананасная вода для прекрасной дамы / Виктор Пелевин. – М. : Эксмо, 2011. – 352 с.

3. Человеческий фактор в языке : языковые механизмы экспрессивности / [под ред. В. Н. Телии]. – М. : Наука, 1991. – 214 с.



Наталя Тараненко,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І. І. Ходикіна, ст. викладач (БДПУ)
СИНКОПІЧНЕ УСІЧЕННЯ у говірках Північного Приазов’я

Історично Північне Приазов’я – це територія, на якій з глибокої давнини відбувалися масштабні історичні події, пов’язані з переміщеннями багатьох народів; з геополітичним і військовим протиборством, була місцем переселення представників багатьох народів і народностей (українці, росіяни, ногайці, німці, болгари, албанці, гагаузи, греки, тощо). Така етнічна строкатість має відбитки у мовленні носіїв північно-приазовських говірок.

Дослідження новостворених діалектів – нова сторінка у вивченні говорів степової України, зокрема Північного Приазов’я. Про актуальність детального розгляду приазовських говірок, сформованих із неоднорідних діалектних елементів, та їх привабливість для діалектологів свідчить ціла низка діалектологічних розвідок С. П. Cамійленка, В. А. Чабаненка, Я. Д. Нагіна, В. М. Пачевої та ін.

Основна мета – виявлення та аналіз фонетичних змін, пов’язаних із синкопічними усіченнями у говірках Північного Приазов’я.

Вважаємо, що звукові зміни у ряді північно-приазовських говірок спричинені саме тісним контактуванням вище вказаних етносів тощо. Однією з складових частин фонетико-фонологічної системи північно-приазовських говірок є фонетичні зміни як у системі вокалізму, так і у системі консонантизму. Найбільш активними є фонетичні усічення [2, с. 57].

Синкопа – випадання одного або кількох звуків усередині слова. Спричинюється синкопа як швидким темпом усного мовлення, так і впливом російської мови, а подекуди й індивідуальними особливостями мовців старшої вікової групи. Спорадичні звукові зміни усередині слова відбуваються не тільки в іменників, а й з іншими частинами мови. Так у числівниках спостерігаємо, наприклад, випадання [д] у відмінкових формах кількісного одиноно׀му, о׀ним, на оно׀му, але одній, одну, одних, одним. Це чи не єдиний випадок утворення омонімії у разі зіткнення синкопічних числівникових форм з архаїчною формою російського вказівного займенника оный, яка в досліджуваних говірках практично не використовується. Активно випускається [т] у складних числівниках, наприклад: ші׀сот, п’a׀сот, девa׀сот. Своєрідне “викидання” приголосних у порядкових числівниках типу ш’іс׀нац´aтий, два׀ц´aтий, ш’іде׀с´aтий, дво׀сотий, м’і׀л´он:ий спрощує вимову тощо.

Серед займенників синкопічному усіченню найчастіше підлягають неозначені займенники, що утворені від питальних з додаванням частки аби-. Саме з частки і випадає ненаголошений склад –би-, утворюючи тим самим займенникові діалексеми ахто, аякий, які здебільшого були зафіксовані у діалектному мовленні вихідців із носіїв південно-західного наріччя. Для всіх носіїв північно-приазовських говірок є характерним випускання приголосного [з] у неозначених займенниках із часткою хтозна- , наприклад: хтона-хто, хтона-чим.

Поширеним є синкопічне усічення складів –му- та –го- у прислівниках чомусь, чогось а також –бу- у вставному слові мабуть. Досить часто замість нормованого літературною українською мовою прислівника насупроти та похідного від нього прийменника в діалектному мовленні зустрічається напроти [1, с. 21].

Синкопу можна помітити і у болгарських говірках: три׀найс´і – тринадесет (тринадцять) – такому усіченню підлягають усі цілі та порядкові числівники від одинадцяти до чотирнадцяти, а серед прислівників активно у діалектному мовленні вживається усічена форма ׀тр´aба – трябва (треба, потрібно).

Таким чином, фонетична система говірок Північного Приазов’я зазнає аналогічних звукових змін, які відмічено при вивченні степового говору в цілому. Проаналізований вище матеріал засвідчує наявність регулярної звукової зміни – синкопи.


ЛІТЕРАТУРА

1. Пачева В. М. Фонетичні зміни у говірках Північного Надазов’я – межиріччя Берди та Молочної / В. М. Пачева // Бористен. – 2001. – № 11. – С. 21–22.

2. Ходикіна І. І. Фонетичні зміни у говірках Північного Приазов’я / І. І. Ходикіна // Актуальні питання слов’янської філології : лінгвістика і літературознавство : [міжвуз. зб. наук. праць ; відп. ред. В. А. Зарва]. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. – Вип. ХІІ : –С. 56–62.

Катерина Терлецька,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І. О. Баранова, ст. викладач (БДПУ)
Заповіт оскара вайльда” пітера акройда: постмодерністський роман-біографія.

Проблема теорії жанру вже не одне десятиліття перебуває в центрі напруженої уваги літературознавчої науки. Ядро проблеми становлять питання про природу жанру, про його межі та еволюцію, про джерела “пожвавлення” і причини “смерті” тих чи інших жанрів. У цьому відношенні біографія становить чи не унікальний приклад – тривалості й багатоликості. Зміст жанру біографії у загальних рисах може бути сформульований наступним чином: “життєпис окремої людини, зазвичай відомої, написаний від третьої особи, який претендує на певну об'єктивність і неупередженість” [2]. Передумовою до створення такого твору слугує “визнання значущості даної особистості для історії, культурної, політичної діяльності або побуту в національному або світовому масштабі” [1, с. 7]. О. Ушакова виділяє наступні риси постмодерністської біографії: фрагментація, змішання біографічного й автобіографічного, експерименти з точкою зору, тимчасові і логічні лакуни, пародія, пастиш [3, с. 152]. Біографія стає гібридною формою, яка відтворює можливу, але в підсумку вигадану версію життя героя. Постмодерна біографія вирішує одну з найважливіших завдань – руйнування стереотипу, звільнення образу історичної особистості від усього умовного, іконічного, що став загальновизнаним внаслідок підпорядкування єдиною авторитетною інтерпретацією.



Мета нашого дослідження – визначити місце біографічного жанру і форм біографічної оповіді у творчості сучасного англійського письменника Пітера Акройда. У роботі розглядається питання про відношення творчості сучасних авторів, у тому числі П. Акройда, не тільки до філософії постмодернізму, а й до специфічної філософії історії, що отримала назву “нового історизму” або мікроісторізму, який бачить історію через призму людського життя.

Дослідження є актуальним, оскільки П. Акройд залишається одним із найменш вивчених у вітчизняному літературознавстві сучасних англомовних авторів. Його творчість становить інтерес і як приклад постмодерністського письма і як зразок визнаного майстра біографії, відначеного низкою престижних національних премій. Його твори, присвячені дослідженню особистостей, хрестоматійних для англійської культури (від Чосера до Еліота), одночасно орієнтовані, в силу жанрової специфіки, на утвердження цінності людської індивідуальності і реалізацію основних положень постмодерністської естетики.



Об'єктом дослідження є творчість Акройда-біографа на матеріалі роману “Заповіт Оскара Уайльда”. Предметом –особливості жанру роману-біографії.

Найбільш суттєві результати дослідження полягають у визначенні значення біографічного жанру в сучасній англійській культурі. Підставою для широких узагальнень послужив аналіз біографістики П. Акройда. Творчість П. Акройда, що ставить перед собою завдання дослідження історії Англії через дослідження її відображень в історіях відомих англійців, при його оригінальності і самостійності, органічно вписується в широкий літературний рух, спрямований на вирішення складних питань сучасного суспільства з опорою на осмислення минулих епох і минулих поколінь. Акройд своєрідно успадковує традицію класичної біографії. Подібно античним авторам він розглядає життєпис як невичерпне джерело знань про людську природу. Однак для сучасного письменника більше значення має не процес самовизначення особистості, а усвідомлення людиною національної ідентичності, її зв’язку з національною історією, культурою.



Література

1. Аверинцев С. С. Добрый Плутарх рассказывает о героях, или счастливый брак биографического жанра и моральной философии Текст. / С. С. Аверинцев // Плутарх. Сравнительные жизнеописания: В 2 т. – М.: Наука, 1994. – Т. 1. – 702 с.

2. Репина Л. П. Историческая биография и «новая биографическая история» / Л. П. Репина // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории. – 2001. – № 5 – С. 5–12.

3. Ушакова Е. В. Эволюция английской биографии творческой личности: от модернизма к постмодернизму. Монография Текст. / Е. В. Ушакова. – Глазов, 2007. – 140 с.

4. Репина Л. П. Историческая биография и “новая биографическая история” / Л. П. Репина // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории. – 2001. – № 5 – С. 5–12.

5. Ушакова Е. В. Эволюция английской биографии творческой личности: от модернизма к постмодернизму. Монография Текст. / Е. В. Ушакова. – Глазов, 2007. – 140 с.



Ольга Трюхан,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Т. Ю. Шевчінська, ст. викладач (БДПУ)
Використання англійських виражальних засобів для якісної характеристики персон (на матеріалі роману Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея”)

Образність у творах Оскара Уайльда дуже багатогранна та містка. Для змалювання характеристики, ролі та місця персонажів у системі соціальної взаємодії, особливості їх стосунків з іншими героями, вираження свого ставлення до зображуваного крізь призму оцінок та стереотипів суспільства автор використовує багату палітру лексичних та стилістичних виражальних засобів. Залучення досліджуваних лінгвістичних одиниць пояснює стан мови у певний період її розвитку (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.), формує наративний характер, що зумовлює актуальність нашого дослідження.

Метою нашої розвідки є аналіз особливостей лексичних і стилістичних виражальних засобів, їхнього семантичного навантаження і функціонування для створення яскравих персоналій у романі Оскара Уайльда Портрет Доріана Грея”.

Мовні засоби змалювання персонажів у творі досліджували такі науковці, як Апресян Ю., Демьянков В., Зусман В., Карасик В., Краснобаєва-Чорна Ж., Ярова Л. та багато інших.

Оскар Уайльд використовує розлогі описи костюмів із залученням численних деталей, прикладом чого можуть бути слова Доріана Грея щодо Сибіли Вейн: “When she came on in her boy`s clothes she was perfectly wonderful. She wore a moss-coloured velvet jerkin with cinnamon sleeves, slim brown crossgartered hose, a dainty little green cap with a hawk`s feather caught in a jewel, and a hooded cloak lined with dull red. She had never seemed to be more exquisite” [3, с. 98]. Такий послідовний та точний виклад робить зображувану картину об’ємною, реалістичною, живою [1].

Численні епітети роблять мову твору виразною, образною. Так, художнє означення “delicate” зустрічається 95 разів протягом твору і є найчастотнішим [1]. Автор значно поширює коло звичайних атрибути на позначення гарного чоловіка, доповнюючи його додатковими дескриптивами: beautiful, wonderful, charming, fascinating, marvelous, pretty, delightful: beautiful creature, wonderful young man, charming boy, how proud and handsome he was, how fascinating the lad was, graceful young man, a good-looking chap, a marvelous type, a pretty boy, you were splendid, how delightful you looked, the one so charming and graceful [2].

Оскар Уайльд використовує широке коло порівнянь порівнянь, зокрема, демонструючи враження від Сибіли Вейн у Доріана Грея: “She had all the delicate grace of that Tanagra figurine that you have in your studio” [3, с. 115]. Дівчина прирівнюється до речі, вишуканої статуетки.

Порівняння поєднують у свідомості реципієнта риси людей із музичними інструментами (“Talking to him was like playing upon an exquisite violin”, “She makes them as responsive as a violin”), квітами (“His nature had developed like a flower, had borne blossoms of scarlet flame”, “Her hair clustered round her face like dark lives round a pale rose”) [1].

Красивих жінок Оскар Уайльд порівнює з тендітними і ніжними квітами і рослинами (rose, white narcissus, white lily, spray of jasmine), полохливими, але граціозними тваринами (fawn), наділяє дитячими рисами (childlike look), підкреслює їх крихітність (little, flowerlike face) і беззахисність. Крім того, позитивну оцінку у автора викликає пластичність і грація тіла (the curves of her throat were the curves of a white lily), плавність рухів (her body swayed…as a plant sways in the water) [2].

Метафора “the red petals of her mouth” у творі позначає «вуста», надає виразу експресивності та мальовничості. “Gold” позначає світлий колір волосся, “red and white roses” позначає рум’янець та білизну шкіри [1].

Прийом метонімії використаний у виразі “the body sins”, де слово «тіло» позначає людину, що підкреслює матеріалістичний погляд на світ.

Таким чином, проаналізувавши виражальні засоби, що використовує Оскар Уайльд для описів людей, ми дійшли висновку, що найчастіше вживаються різнобічні дескриптиви, що утворюють синонімічні ряди, порівняння з речами, природними об’єктами, метафори, метонімії.


ЛІТЕРАТУРА

1. Начкебия Е. В. Лингвистические характеристики эстетизма английского романа : на материале языка и перевода романа Оскара Уайльда “Портрет Дориана Грея” : дис. … кандидата филол. наук : 10.02.20 / Начкебия Этери Валериановна. – Краснодар, 2001. – 190 с.

2. Ярова Л. Мовна репрезентація концепту “краса” в романі Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея” / Лариса Ярова // Наукові записки. Серія : філологічні науки. – Х., 2010. – Вип. 89 (1). – С. 377–381.

3. Wilde O. The Picture of Dorian Gray / O. Wilde. – Macmillan,


1999. – 256 p.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка