Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка20/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   31

Отже, за прецедентним феноменом завжди стоїть культурний концепт, тобто ментальна одиниця, яка характеризується багатовимірністю та ціннісною значущістю; це своєрідний “згусток культури” (Ю. С. Степанов), який відображає конотативні, модальні, емоційні, експресивні, прагматичні та інші оцінки явища дійсності [2].
ЛІТЕРАТУРА

1. Караулов Ю.Н. Вехи национально-культурной памяти в языковом сознании русских в конце ХХ века // Актуальные проблемы современной лексикографии / Ю.Н. Караулов. – М. : МГУ, 1999. – С. 23-28

2. Степанов Ю. С. Интертекст, культурный концепт, ноосфера / Ю. С. Степанов // Теоретико-литературные итоги ХХ века. Литературное произведение и художественный процесс. – М. : Наука, 2003. – С. 80-104
Анастасія Шевченко,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: С. І. Корнієнко, к.філол.н., доцент (БДПУ)
ЗОБРАЖЕННЯ ДРАМАТИЧНИХ ПОДІЙ ПЕРЕСЕЛЕННЯ БОЛГАР З БЕССАРАБІЇ В ТАВРІЮ В РОМАНІ МИКОЛИ ФУКЛЄВА

НА ПОЗЛАТЕНАТА ЗЕМЯ”

Історія болгар-переселенців завжди цікавила як представників цього еносу, що мешкає в Україні, так і людей, що до нього не належать. Ця тема є актуальною особливо зараз, оскільки в 2011–2012 рр. болгари Таврії (Приазов’я) відзначають 150-річчя свого переселення.

Літературна спадщина й літературні дані болгарських авторів Бессарабії стали широкодоступними в країні після 1989 року. Сьогодні вони пишуть, але мало хто знає, що двері для болгар у літературі Таврії відкрив Мішо Хаджийський своєю статею в журналі “Преглед” від 1941–1942 рр. Цією проблемою займалися ще Микола Фуклєв, Дмитро Марков, Іван Мавроді, Микола Шимов, Іван Гедіков, Олександр Кетков, Георгій Журжер, Олександр Власов, Петро Аджаров, Дмитро Паскалев, Микола Суфларский, Віктор Чеботаєв.



Мета дослідження – охарактеризувати зображення драматичних подій переселення болгар з Бессарабії в Таврію в романі Миколи Фуклєва “На позлатената земя”. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань: простежити шляхи переселення болгар з Бессарабії в Таврію; проаналізувати зображення драматичних подій у романі Миколи Фуклєва “На позлатената земя”; визначити роль драматичності, зміни настроїв у романі Миколи Фуклєва.

Об’єктом дослідження стало зображення драматичних подій переселення болгар з Бессарабії в Таврію в романі Миколи Фуклєва “На позлатената земя”.

Предметом став сам роман Миколи Фуклєва “На позлатената земя” (“Золота земля”) – найбільш масштабний твір місцевої болгарської літератури. У романі розповідається про життя болгар, що переселилися вдруге, цього разу із Бессарабії до Таврійських (Приазовських) степів. Ідеться про кінець ХІХ – поч. ХХ століття. Основну історію болгарського села в Таврії частково заповідав нам Цані Гінчев, Іван Вазов, Костянтин Петканов. Дія розгортається відразу після Першої світової війни. Микола Фуклєв зобразив події, що відбуваються в його рідному селі Преслав, і відтворив характери селян, створивши свій архетип (прототип, проформа; прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних творів). У селі поміщики діють на чолі зі Стефаном Хаджі, який прагне стати кметом (головою). Там були представники місцевої адміністрації, поміщики й духовенство. Представниками бідних були Василь, Дмитро Царвуланов, Дуня Полтавка, Гочо Сирачето. Прості люди знову вірять у міф про хороших і поганих королів. Але коли на горизонті з’являється Ванко Говерадов – представник “міського підпільного більшовицького центру”, свідомість людей починає прокидатися. Вони відмовляються від спонтанних акцій протесту.

Усвідомив необхідність організації та згуртованості й колишній селянин Ванко. Він завжди допомагав простим людям і, як працівник, вірив колись, що створено всі умови для трудящих. У 1905 з хрестами, іконами пішли до палацу свого царя, щоб розповісти про тяжке життя робітників. Але замість допомоги, замість хліба, вони отримали кулі. Сотні чоловіків, жінок і дітей, були жорстоко вбиті на вулицях.

Із політичних причин тікає з Болгарії вчитель Тодоров, і він теж додає, що “влада перебуває в сталевих грудях щодо пропозицій робочого класу” і поступово набирають вагу побутові сцени та описи з повсякдення селян. Фінал першої частини, на жаль, не друкується, але за словами можна зрозуміти, що солдат відправили на фронт, спалахнула революція…

Відновлення цих дивовижних моментів доводить те, що “Золота земля” – талановитий, дивовижний твір.
ЛІТЕРАТУРА

1. Державин М. С. Болгарские колонии в России / М. С. Державин. – Т. 1. – София : БАН, 1914. – 259 с.

2. Фуклєв Н. І. На позлатената земя /Н. І. Фуклєв. – София, БАН, 1977. – 435 с.

3. Хаджийски М. Н. Пустата чужда чужина / М. Н. Хаджийски. – София, БАН, 1979. – 123 с.


Анастасія Шевченко,

3 курс Інститут філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: М. В. Хвастова, викладач (БДПУ)
ЛІРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ОБРАЗ ПРИРОДИ У ТВОРЧОСТІ

Ф. ГЕРДЕРЛІНА

Видатний німецький поет Фрідріх Гельдерлін (1770-1843) – по суті своїй романтик, але не пов'язаний зі школами німецького романтизму через свою прихильність своєрідним ідеям утопії еллінізму і деяким художнім принципам класицизму.

Від романтиків та багатьох інших своїх співвітчизників-сучасників він відрізнявся ще й тим, що одного дня із захватом сприйнявши ідеї Французької революції, назавжди залишився їм вірний, хоча поворот революційних подій у Франції у бік термідора не міг не внести до творчості поета елегійної інтонації розчарування.

Його твори початку 30-х років – урочисто-патетичні гімни, натхненні ідеями Французької революції. Як гімни, так і подальша лірика Ф. Гельдерліна – пейзажна, любовна, епічна і, звичайно, власне філософська, – характерні своїм виразно філософським звучанням, що увібрало в себе його серйозні захоплення різними філософськими системами, античністю, Б. Спінозою, Ф. Шиллером; свій вплив тут також мала дружба з Ф. Шеллінгом і Г. Гегелем, товаришами по Тюбінгенському університету.

Ця спрямованість в сферу філософії втілилася в Ф. Гельдерліна в його індивідуально-своєрідній романтичній утопії – ідеалі еллінізму гармонії і краси з виразним цивільним гуманістичним акцентом. Він широко використовує можливості вільного вірша, застосовуючи норми античної просодії.

У своєму філософсько-поетичному світобаченні Гельдерлін виходив з того, що в усій природі розлите духовне, божествене начало, набуваючи концентрованого втілення в людині, яка таким чином з усім сущим пов’язана не зовнішніми, механічними, а глибинними й органічними, духовними зв’язками. Він одухотворяє природу, довіряє їй, вважаючи її благотворною й доброю силою, що здатна вести людей до гармонії та щастя. Опорою Гельдерліна є міфологія, яка була для нього гомогенною природі, в ній він знаходив органічне втілення “живих стихій” чи “всемогутніх геніїв” природи, її динамічних начал і сил. Цей пантеїзм його творчості в великій мірі засновується на працях Спінози, який убачав у світові одну з іпостасей Творця.

Нам би хотілося спробувати віднайти підтвердження вище зазначених думок безпесередньо в творчості Гельдерліна, зокрема на прикладі поезії “Патмос”.

Автор присвячує цю поезію Ландграфові Гомбурзькому, переконаному та доброчесному християнину. Її покликанням є “виправдання християнського благочестя останнього перед наповненою богами душою поета, бо Христос ще живий. Однак власна непохитна впевненість поета каже, що Христос не є єдиним”.

Таким чином, торкаючись теми релігії, Гельдерлін не може оминути тему природи, адже вони за його уявленнями є глибинно взаємопов’язаними.

Саме природний “геній” спонукає автора вирушити через “тінявий ліс і бентежні струмені Вітчизни” в подорож до Азії, яка вражає його своєю незвичністю, бо він не може знайти “бодай чогось йому знаного”. Велич і краса природи незнайомої країни вражають його.

Гельдерлін розповідає про один з численних островів, Патмос, який хоч і “красується не так препишно, як-от Кіпр”, але “гостинний у бідному домі своєму”. Автор одухотворює постать неродючого острова, він постає у поезії у вигляді гостинного господаря, який охоче зустрічає в своєму мізерному й занепалому будинку будь-якого гостя:

І голос гаїв спекотних,

І шурхіт песку, і тріщання

Посохлих ланів, і ці звуки

Прибульця почують, і лемент його

Чутливо повторить острів

Гельдерлін переносить на цей гостинний острів Христа та його прибічників, яким він під час останньої вечері дає свої настанови, і навіть після смерті “посилає Духа” – землетрус, що в котре доказує тотожність природи й божественого, нерозривність їхнього зв’язку.

Отже, поет має бути мирським, бо він може співати лише справжнє, яким він полонений. До гельдерлінському сьогоденню належить недоступність Христа для поетичного мистецтва. В світлі “всеіснуючої” Природи, — Христос, навпаки, живе у вірі, чиє колінопреклоніння здійснюється “в дусі”. “Бо ще живе Христос”.
ЛІТЕРАТУРА

1. Гадамер Г. Г. Гельдерлін і античність / Г. Г. Гадамер // Гадамер Г. Г. Герменевтика і поетика. – К., 2001.

2. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури середніх віків та доби Відродження : навч. посібник / Г. Й. Давиденко, В. Л. Акуленко. – К. : Центр учбової літератури, 2007.

3. Наливайко Д. С. Зарубіжна література ХІХ сторіччя / Д. С. Наливайко, К. О. Шахова. – К.,1997.



Анастасія Шевченко,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. Б. Ярова, к.пед.н., доцент (БДПУ)
ПОЗАКЛАСНА РОБОТА ЯК РЕЗЕРВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Актуальність дослідження позакласної роботи з іноземної мови полягає у тому, що цей вид навчальної діяльності не лише поглиблює знання з іноземної мови, а й сприяє розширенню світогляду, розвитку творчої активності, ерудиції, естетичних почуттів, і, як наслідок, підвищує мотивацію вивчення іноземної мови і культури іншої країни.

Враховуючи цей факт, наше дослідження мало завдання: визначити роль позакласної роботи, її місце і значення в освітньо-виховному процесі, з’ясувати ефективність позакласної роботи з іноземної мови залежно від форми.

Для розв’язання поставлених завдань ми використовували наступні методи дослідження: вивчення та аналіз психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури з проблеми дослідження; теоретичне узагальнення педагогічного досвіду; спостереження за проведенням позакласної роботи з іноземної мови у СНЗ; анкетування учнів під час проведення позакласних заходів з іноземної мови.

У педагогіці накопичено великий теоретичний та практичний досвід організації позакласної роботи. У 20-80-ті роки ХХ століття у радянській школі позакласна робота з іноземної мови проводилася активно і була продовженням навчального процесу. Однак на початку 90-х років ХХ століття у школі проявилася негативна тенденція: почали ігноруватися окремі форми позакласної роботи, у тому числі й з іноземної мови. За ці роки значно послабшала традиція творчого ставлення вчителя до розвитку дитини поза уроком. Наприкінці 90-х років виникла необхідність повернути позитивний досвід виховання школярів і систематизувати накопичений методичний матеріал.

Питання організації позакласної роботи з іноземної мови, її принципи і форми розкрито у дослідженнях таких вітчизняних вчених, як Бігич О. Б., Голобородько К. Ю., Ільїної І. Д., Карміної Л. М., Кузовлєвої Н. Ю., Мокроусової Г. И., Ружин Є. М., Хоменко Е. Г., Шепелевої В. І. та ін. Аналіз змісту позакласної роботи з іноземної мови довів, що він орієнтований, перш за все, на зміст урочної роботи і являється логічним її продовженням з метою розширення досвіду репродуктивної та продуктивної навчально-пізнавальної діяльності.

Завдяки позакласній роботі з іноземної мови розвиваються пізнавальні інтереси школярів, підсилюються соціальні та пізнавальні мотиви навчальної діяльності, стимулюється розвиток особистості. Тому сьогодні позакласна робота з іноземної мови повинна зайняти належне місце у навчально-виховному процесі, стати складовою сучасної організаційної форми навчання – інтенсивної, що поширює англомовне середовище і формує в учнів навички та вміння практичного володіння іноземною мовою [3, с.92].

Види позакласної роботи, які забезпечують оптимальні результати, повинні мати наступні характеристики [1, с.284]: інформативність та змістовність, які впливають на реалізацію практичних і загальноосвітніх цілей позакласної роботи; комунікативна спрямованість; ситуативність; орієнтація на підвищення мовленнєвої активності учнів; емоційність форм і засобів реалізації.

Спираючись на отримані дані [2], цікавою й ефективною формою позакласної роботи з іноземної мови ми вважаємо Тиждень англійської мови, проведення якого підвищує інтерес до вивчення англійської мови, активізує процеси внутрішньо особистісної динаміки: учні долають мовний бар’єр, у них з’являються нові пізнавальні потреби (читання художньої літератури і періодики англійською мовою, використання Інтернет-ресурсів, інтерес до історії, культури, науки, мистецтва іншого народу), проявляються творчі здібності (підготовка стіннівок, конкурс перекладачів, читання поетичних творів, драматизація).

Таким чином, цілеспрямоване поєднання урочної і позаурочної діяльності школярів сприяє підвищенню мотивації навчання, стимулює творчу активність, формує мовну та мовленнєву компетенцію учнів, підвищує рівень загальної культури.
ЛІТЕРАТУРА

1. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. Вид. 2-е, випр. і перероб. / Кол. авторів під керівн. С. Ю. Ніколаєвої. – К. : Ленвіт, 2002. – 328 с.

2. Науменко Є. І., Чхайло О. М. Кращі позакласні заходи. Учитель року / Є. І. Науменко, О. М. Чхайло. – Х. : Основа, 2006. – 160 с.

3. Шепелева В. И. Принципы организации внеклассной работы / В. И. Шепелева. – М. : Высшая школа,1991. – 117 с.



Олександр Шевченко,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. Б. Ярова, к.пед.н., доцент (БДПУ)
ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОГО НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Педагоги-мовники повинні виконувати одразу дві функції: по-перше, вони навчають учнів мови, по-друге, досліджують діяльність дітей у процесі навчання. Але поєднувати ці дві справи одночасно дуже важко, бо вчитель і без того має велику кількість завдань.Тому дослідження процесу вивчення учнями мови необхідно здійснювати науковцям. Але кожен з таких дослідників повинен мати досвід учителя, щоб усі його роботи обов’язково спиралися на практику.

Як учителям-мовникам, нам необхідно аналізувати свою діяльність, діяльність учнів, планувати діяльність класу та інколи, в залежності від обставин, реорганізовувати навчальний процес.

Науковці частіше віддають перевагу дослідженню тих, хто навчається, а не тих, хто навчає. Ефективнішим було б вивчення вчителя й учня одночасно.

Такі дослідники, як Лонг і Сето (1983), Дауті та Піка (1986) звертають увагу на те, що особливості вивчення іноземної мови учнями в класі дуже відрізняються за структурою, складністю, змістом порівняно з вивченням іноземної мови під час безпосереднього спілкування з носіями цієї мови.

Індивідуальне навчання дуже відрізняється від колективного. У класі кожен з учнів має свої індивідуальні особливості, а саме: знання рідної мови, стиль навчання, мотивація навчання, ставлення до предмета, культура тощо. Вчитель має враховувати все це під час навчання.

Наше дослідження вивчає питання, які допоможуть учителеві розібратися, як ефективніше викладати англійську мову як іноземну.

Основні напрямки:



  1. Яким чином знання однієї мови допомагає та заважає вивченню іншої. Як використовувати цей фактор.

  2. Що таке доступна подача матеріалу й чи дійсно це все, що потрібно для успішного оволодіння іншою мовою.

  3. Які технології слід застосовувати з метою мотивації спілкування учнів, які рідко відповідають на запитання та взагалі неохоче беруть участь у навчальному процесі.

  4. Що є більш ефективним при набутті учнями знань: керівництво вчителя чи групова робота. Як і коли краще використовувати дані режими роботи.

  5. Скільки уваги має бути надано вчителем точним граматичним інструкціям під час пояснення нового матеріалу.

  6. Чи повинні учні практикувати й тренувати нові структури. Яким чином вони мають це робити.

  7. Чи допомагає корекція вчителем помилок учнів вивченню мови. Як і коли краще це робити.

  8. Наскільки важливим під час вивчення мови є безпосереднє спілкування учнів з її носіями.

  9. Чому деякі учні мають менш чітку вимову, ніж інші. Чи можна це виправити і яким чином.

10. Як можна допомагати учням з високим рівнем знань не втрачати інтересу до навчання. Як поглиблювати ці знання.

Це основні напрямки, за якими працюють науковці в напрямку дослідження процесу вивчення мови та значення класу у мовній освіті. Розвязання цих проблемних питань дає змогу вчителям розібратися у складному процесі навчання учнів мови й зробити його більш ефективним.

Незалежно від того, чи довго ми працюємо як учителі іноземної мови чи щойно почали, ми повинні постійно підвищувати вимоги до свого професійного рівня та виробляти нові вимоги до роботи тих, хто вивчає мову.
ЛІТЕРАТУРА

1. Pica T. Second-Language Acquisition, Social Interaction, and the Classroom. – Oxford Journal, 1986. – Volume8, Issue1. – Pp. 3-21.

2. Seliger, Herbert W. and Michael H. Long (Eds.). Classroom oriented research in second language acquisition. Rowley, MA: Newbury House, 1983.
Яна Шевченко,

1 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв

Наук. керівник: О. Л. Бросленко, ст. викладач (БДПУ)


СИМВОЛІКА ЧАСО-ПРОСТОРОВИХ ОБРАЗІВ І МОТИВІВ У РОМАНІ ДЖ.М. КУТЗЕЄ “ОСІНЬ У ПЕТЕРБУРЗІ”

Джон Максвелл Кутзеє (John Maxwell Coetzee) – англомовний письменник, критик, лінгвіст. Лауреат Нобелевської премії з літератури 2003 року. Перший письменник, який був двічі відзначений Букеровською премією.

Романи Кутзеє сповнені образами та мотивами часу і простору, які слід інтерпретувати лише як символи: саме вони є тим “містком”, яким читач може потрапити із простору конкретно-історичного у міфологічний, абстрактний, Вічність.

Мета – визначити символіку часо-просторових образів і мотивів у романі “Осінь в Петербурзі”.

Одним з лейтмотивних символів у творах письменника є “вода”. В романі “Осінь в Петербурзі” цей символ пов’язаний із роздумами про смерть, з одного боку (“Стікс”, річка мертвих), а з іншого – із життям (бурхливий потік буття). Вода це ніби двостороннє дзеркало, яке розділяє реальний та потойбічний світи. У другій частині роману “Кладовище” значущим є символ “кола” (вічної земної круговерті, циклічної моделі часу). Достоєвський відвідує могилу свого пасинка. Побачивши номер на дощечці, дату його народження та дату смерті, йому на думку приходить порівняння: “Преходящие, думает он: окончательных, верных номеров не бывает, всё преходящие, иначе игра давно бы закончилась. А так, колесо крутится, номера приходять в движение, всё снова будет хорошо” [1, с. 14]. “Коло” – це рух життя на землі, а “номера” – це люди, з їх іменами та датами “прибуття у світ” і “прощання” з ним. І все це чиясь нескінчена гра.

Кутзеє взагалі дуже активно використовує образи із «прикордонною» семантикою. Наприклад, стара вежа (“Осінь в Петербурзі”) є зв’язуючим елементом між землею та небом. Саме з цієї вежі впав Павло, покінчив життя самогубством. Для того, щоб піднятись на самий верх, треба подолати багато східців (пройти ряд випробувань). Образ-символ “сходини”, що ведуть наверх, викликає асоціації із міфологемою світового древа, що поєднує кінцеві координати вертикалі “верх/низ”. Тобто, просторова ж структура твору організується за принципом вертикального руху, сходження з землі на небо, поєднання тимчасового та вічного.

Місцезнаходження цієї вежі – біля річки – в прикордонній зоні, де межують реальний та потойбічний світ, на заході – де сідає сонце (символ завершення життя). Річка, за символікою, є образом часу і життя, що минає.

Неодноразово головний персонаж опиняється на мосту, що є символом як безвихідності, так і надії. Там він поринає у роздуми щодо вічності. Міст з’єднує один берег з іншим, реальний світ з ірреальним. Символізує важкий перехід із світу живих до світу мертвих.

Вікно теж символізує межу між двома світами, воно поділяє простір героя на “свій” та “чужий”. Головний персонаж спостерігає через вікно як «в версте от дома в ночное небо взвивается пламя. За рекой бушует такой огромный пожар, что он готов поклясться, будто ощущает его обжигающий напор» [1, с. 312] ) – це означає, що жар пекла вже наближається.

Образ-символ дзеркала в романі виконує роль “порталу” у потойбічний світ, а саме у пекло. Коли Достоєвський, “склонившись к зеркалу, вглядывается в своё лицо” [1, с. 316], він бачить не своє власне відображення, а якийсь привід. Довгий час він ніби ціпеніє: “ему некуда больше идти, он заперт в тюрьме” [1, с. 316], намагаючись зрозуміти хто знаходиться перед ним – привід Павла, біс в образі Нечаєва, сам Христос чи його протилежність. Але потім письменнику стає байдуже: він готовий йти за будь-ким, лише б отримати натхнення на створіння наступного літературного шедевру.

Роман “Осінь в Петербурзі” взагалі створений на основі хронотопу літературного Петербургу Ф.М. Достоєвського (його творів “Злочин та кара”, “Брати Карамазови”, “Біси”). Це брудне, задушливе місто, образ якого допомагає автору передати гнітючу духовну атмосферу у Росії того часу. Це фантасмагоричний твір, побудований за принципом симбіозу конкретно-історичного та містерійного, карнавального хронотопу.



Отже, в романі “Осінь в Петербурзі” Дж.М. Кутзеє використовує символічні часо-просторові образи та мотиви античних і християнських міфів, що сприяє посиленню семантичної та інформаційної насиченості його текстів. Кожна дія персонажа та кожний епізод має відображення у просторі духовного досвіду людства. Міфологічні символи розширюють просторові та часові межі романів, поглиблюючи їх філософський зміст.
ЛІТЕРАТУРА

1. Кутзее Дж. М. Осень в Петербурге [Текст] / Джозеф [Джон] Максвелл Кутзее; пер. с англ. Ильин С. – СПб. : Амфора, 2004. – 333 с.

2. Coetzee J. M. The Master of Petersburg. – Penguin Books Ltd, Registered Offices : Harmondsworth, Middlesex, England, 1995. – 250 p.
Євгенія Шевчик,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. Б. Червенко, ст. викладач (БДПУ)
ФОНЕТИЧНИ ХАРАКТЕРИСТИКИ НА ДИАЛЕКТА НА БЕРДЯНСКИТЕ БЪЛГАРИ

В тази работа ние се опитваме да проучим фонетичните особености на българския диалект в град Бердянск, Запорожка област.

Започвайки от Н. С. Державин, редица учени се интересуват от българските диалекти в Украйна. По-специално, със значителен принос към българската диалектология, е работата, извършена под ръководството на С. Б. Бернштейн в началото на ХХ в., “Атлас болгарских говоров СССР” [1]. Българските диалекти на Северна Приазовие са анализирани и от В. В. Пейчев в дисертацията му “Българското национално малцинство в Приазовието в етнолингвистичен аспект (с оглед на битовата лексика)” (2003 г.) [2].

Необходимостта да се продължи системното проучване на българските диалекти в Украйна ние смятаме за актуална.



Целта е да се анализират фонетичните особености на българския език, който се говори в Бердянск.

Въз основа на посочената по-горе цел ние решаваме следните задачи: да анализираме фонетичните особености на български говор в даден регион, да сравним диалектните особености на фонетиката с фонетичните характеристики на литературния език.

По време на преминаването на диалектологическата практика през лятото на 2011 година ние проведохме интервюта с пет жители от град Бердянск, Запорожка област, с българска народност.

Под ударение фонемата а в изследвания говор не се отличава от тази в книжовния език по своите учленителни и акустични свойства. Локационно тя не е ограничена и се среща в различни позиции – в началото на думата: агне, абълки; в средата и края на думата след твърди съгласни: назавава, стара, става, мама, малку.

В ограничен брой думи, в ударена позиция, се среща крайно задния и напрегнат вариант на фонемата ъ, който се явява не само вместо ъ, но и на мястото на руската гласна ы: скъпу, абъчай.

Неудареният вариант на фонемата е също се среща както в средата, така и в края на думата: българете, да додете, мъже. Но сравнително често неударено е в средата на думата се преглася в и: мисо, дица. В редица случай, най-често в средата на думата и се явява на мястото на е: изик, момичита.

Фонемата о се среща в началото, средата и края на думите, след твърди и меки съгласни, пред меки и твърди срички: сичкото, мамо, ништо.

Българският диалект се развива в ситуации на езиков контакт с руски и украински език. Обаче, въпреки влиянието на външни фактори, българите запазват родния си език, който предават от поколение на поколение в устна форма. Запазва се и фонетичната специфика на езика.

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка