Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка21/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   31

ЛІТЕРАТУРА

1. Атлас болгарских говоров СССР : в 2 ч. / под. ред. С. Б. Бернштейна ; [сост. С. Б. Бернштейн, Е. В. Чешко, Э. И. Зеленина]. М. : Изд-во АН СССР, 1958. – 83 с.

2. Пейчев В. В. Българското национално малцинство в Приазовието в етнолингвистичен аспект (с оглед на битовата лексика): автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук : 05.04.17 “Български език”. София, 2003. – 34 с.
Юлія Яцишин,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Г. А. Удовиченко, ст. викладач (БДПУ)
МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ШКОЛІ

Постановка проблеми. Особливо актуальною в сучасній методиці стає проблема навчання іноземної мови як засобу спілкування. Комунікативний метод навчання англійської мови сьогодні є одним з найпопулярніших у світі.

Мета роботи – окреслення основних методичних прийомів реалізації комунікативного підходу навчання англійської мови у школі.

Аналіз досліджень і публікацій. Розробкою проблеми комунікативності в процесі навчання іноземних мов займалися багато вчених і відомих методистів: Г. Уідоусан, І. Литлвуд (Англія), Г. Е. Гифо (Німеччина), Ю. І. Пассов (Росія). Інтерес до комунікативності не є випадковим, переваги методу безперечні, він набуває все більшого значення в шкільному навчанні іноземних мов.

Ефективним методом комунікативного навчання є метод навчання групового спілкування. Сьогодні на уроках іноземної мови переважають індивідуальні або парні форми роботи, представлені монологічним чи діалогічним мовленням учнів. Спілкування здійснюється переважно в режимах “учитель-учень”, “учитель-клас”, “учень-учень”. Однак у природних комунікативних ситуаціях людина користується частіше полілогічним, ніж діалогічним мовленням: ми спілкуємося із членами родини, однокласниками, друзями тощо. Тому групова форма роботи має низку переваг: сприяє підвищенню мотивації до навчання, навчає об’єктивно оцінювати себе та інших, вчить працювати в колективі [1].

Одним із прийомів групової форми організації навчальної праці є робота над проектом. Це один із найулюбленіших видів роботи учнів. Це робота, що самостійно планується та реалізується школярами. Вона сприяє розвитку особистості учнів, вчить самостійно планувати дії, а також удосконалює культуру міжособистісного спілкування.

Також, у навчанні англійської мови широко використовуються комунікативні ігрові прийоми. Гра допомагає уникнути одноманітності, монотонності, стомлюваності учнів, вона позитивно сприймається не лише молодшими школярами, а має хороші результати і в навчанні старшокласників. Наприклад, такий ігровий прийом: “Що ти знаєш про…”. Один із учнів називає ім’я відомого вченого, письменника, артиста, інші мають доповнити чим знаменита ця людина, навести факти з її біографії.

Гра “What can you do with a book (water, flower, ball etc.)”. Клас поділяється на дві команди. Вони намагаються дати якомога більше відповідей на запитання. То ж, ігри можна використовувати не лише для відпочинку та розваг: з їх допомогою можна удосконалити хід уроку, та урізноманітнити його [2, с. 3].

Виокристання тестування як прийом контролю набутих навичок та вмінь має ряд переваг, адже дозволяє працювати одночасно з великою кількістю учнів, результати його виконання встановлюються швидко і просто. За своїм характером тестові завдання належать до проблемних ситуацій. Під час виконання тесту учень виконує ряд розумових дій над мовним матеріалом. До них належить виділення та трансформація, узагальнення, виправлення, завершення (пошук відсутнього елемента) тощо. За умов комунікативного навчання іноземних мов найбільш доцільним є комплексний підхід до тестування, у ході якого учні повинні продемонструвати вміння використовувати мовні (граматичні, фонетичні, лексичні), лінгвокраїнознавчі знання та мовленнєві вміння [3].



Висновок. Отже, застосування різноманітних методичних прийомів (проекти, ігрові форми роботи, тестування) навчання комунікації у процесі вивчення англійської мови у школі мають мають не тільки високі мотиваційні характеристики: новизну, творчий характер, а й роблять процес навчання цікавим та неординарним, у ході якого дитина отримує потужний імпульс для розкриття своїх особистісних якостей, творчого потенціалу та таланту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонюк Н. Навчання у співпраці / Н. Антонюк // Англійська мова та література. – 2005. – № 33 (15). – С. 2–3.

2. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти, вивчення, викладання, оцінювання. Відділ сучасних мов. Страсбург. – К. : Ленвіт, 2003. – 261 с.

3. Комунікативний підхід до навчання англійської мови в середній школі / Людмила Єрмоленко // Іноземні мови. – 2002. – № 3. – С. 10–11.

4. Пассов Е. И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению / Е. И. Пассов. – [2-е изд.]. – М. : Просвещение, 1991. – 223 с.


Юлія Яцишин,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Г. А. Удовиченко, ст. викладач (БДПУ)
КОМУНІКАТИВНА СИТУАЦІЯ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Постановка проблеми. Комунікативне навчання передбачає, що процес навчання будується як модель процесу спілкування, тому зрозуміло, що побудова комунікативного процесу навчання в першу чергу потребує моделювання саме ситуації як одиниці спілкування і як форми його функціонування. Як вважає Ю. Пассов, одиницею організації і основою управління процесом навчання спілкування іноземною мовою є комунікативна ситуація [3].

Метою нашої роботи є аналіз застосування комунікативної ситуації як засобу розвитку іншомовної комунікативної компетентності школярів.

Аналіз досліджень і публікацій. Оволодіння іноземною мовою, на думку науковців (Л. Биркун, І. Зимньої, О. Коваленко, А. Несвіт, О. Косенко, Ю. Пассова, В. Плахотника, С. Ніколавої, В. Редька, С Роман, та ін.) неможливе без процесу комунікації, інтенсивної активності учня. Основним чинником його працездатності є наявність відповідної мотивації. Лінгвістами, психологами і методистами (А. Хорнбі, Е. Піфо, А. Леонтьєва) давно встановлено факт, що як засіб спілкування усне мовлення необхідне в певних комунікативних ситуаціях, які і є початковим моментом при структуруванні складу навчання усного мовлення. Саме тому методисти вважають, що навчання іноземної мови повинно здійснюватись не на основі тем, а на базі переліку типових ситуацій спілкування Більш близькими до реального спілкування є ті навчальні мовленнєві (комунікативні) ситуації, у яких зміст мовлення не треба вигадувати і не треба уявляти себе в чиєїсь ролі. Це такі завдання, які звернені до самого учня і передбачають використання його життєвого досвіду. Наприклад, пропонується розповісти іноземному другу про свій вільний час; розповісти про свій улюблений фільм, свою сім’ю тощо.

Наступною умовою реального спілкування є необхідність говорити іноземною мовою. Цього можна досягти в завданнях, які передбачають іноземного учасника спілкування. Наприклад: 1) ви пишете листа своєму іноземному другу і розповідаєте про українську національну кухню, свої улюблені страви; 2) ви розповідаєте своєму другу про домашню бібліотеку, що вам більш за все подобається читати, які книги, на вашу думку, необхідно мати дома. Якщо в школі організовано листування з іноземною школою, то це реальна ситуація, якщо таке листування відсутнє, то це навчальна ситуація, яка здатна викликати інтерес, емоції. Також можно прослуховувати повідомленя, у яких міститься нова інформація. Наприклад, учні отримують таке завдання: “Прослухайте прогноз погоди на завтра і скажіть, яка погода буде завтра в м. Лондон”. Треба зазначити, що в усіх випадках, коли має місце прослуховування (чи то розповідь вчителя, чи то фільм), елемент спілкування іноземною мовою завжди присутній. Бесіда ж, після прослуховування розповіді, буде наближатись чи віддалятись від умов реального спілкування, в залежності від того, на що спрямовані запитання. У випадку, коли запитання передбачають переказ прослуханого матеріалу – це вправа на перевірку розуміння, що далека від реальної ситуації.

Відповідно до соціологічних опитувань, ситуативно-тематична зумовленість навчального спілкування має великий психологічний ефект, який базується на наступних факторах: 1) розуміння мети (учні відчувають реальність мети навчання іноземної мови, бо розуміють, що вона може стати засобом реального спілкування); 2) результативності (досягнення реальних результатів ситуативного мовлення підкріплює мотивацію навчання); 3) спілкування (навчальна діяльність учнів спрямована на спілкування. Спілкування завжди нове, емоційне, сприяє інтелектуальній активності учнів); 4) гри (навчальне спілкування по суті є чергуванням ролей – комунікативних (мовця і слухача), навчальних (тих, хто відповідає, пояснює, ставить запитання), соціально – комунікативні (покупця, пацієнта, господаря), та ігрових (фермера, кінопродюсера, міністра).

Висновок. Отже, на основі сказаного вище, можна зобити висновок, що комунікативна ситуація відіграє значну роль у навчанні спілкуванню школярів. Ситуативно-тематична організація матеріалу для розвитку усного мовлення у школі містить у собі значний психомотиваційний потенціал, який дозволяє інтенсифікувати процес оволодіння іноземною мовою у важких умовах.
ЛІТЕРАТУРА

1. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти, вивчення, викладання, оцінювання. Відділ сучасних мов. Страсбург. – К. : Ленвіт, 2003. – 261 с.

2. Державні стандарти базової і повної середньої освіти. Освітня галузь “Мови і літератури” // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2003. – № 1. – С. 48–52.

3. Пассов Е. И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению / Е. И. Пассов. – [2-е изд.]. – М. : Просвещение, 1991. – 223 с.




ЛІТЕРАТУРА ТА ФОЛЬКЛОР З МЕТОДИКОЮ ВИКЛАДАННЯ. ЖУРНАЛІСТИКА
Анастасия Абрамцева,

5 курс Института филологии

и социальных коммуникаций

Науч. руководитель: Р. И. Костромицкий,

к.филол.н., доцент (БГПУ)
пространственно-временная организация рассказа В. Пелевина “Ухряб”

Литература отражает объективную действительность, переосмысленную и воссозданную автором. Он создает новую, литературно-художественную реальность на основе материала, взятого из окружающего мира, воплощенного в тексте при помощи символов и слов-знаков. Литература обладает своим временем, топосом и своими героями. Поэтому одним из актуальных направлений в современном литературоведении является изучение проблемы хронотопа литературного произведения.

Целью данной работы является исследование специфики пространственно-временной организации рассказа В. Пелевина “Ухряб”.

Рассказ “Ухряб” начинается с разговора двух персонажей Маралова и Пети, которые обсуждают проблему научного атеизма, широко пропагандируемого в СССР. В понимании Маралова, который является собирательным образом советского человека, воспитанного атеистической идеологией, Бог – это “как бы персонифицированное обобщение всего непонятного» [2, с. 441]. В рассказе вся советская система приравнивается к своеобразной религии, обладающей своей символикой и культом. В. Пелевин дает такое описание этой "религии”: “Огромные портреты над городами и синие елочки, торжественные заседания и могилы в стенах, бронзовые бюсты и салют” [2, с. 441-442].

Маралов – часть советской системы. В доказательство этого автор указывает возраст персонажа, который совпадает со временем существования СССР. В то же время Маралов способен видеть недостатки государственной системы (отсутствие глубокой духовности). Персонаж ощущает свою духовную неполноценность. В. Пелевин использует слово "ухряб" с целью передать это духовное состояние страны и ее представителей. Слово является своеобразным символом, указывающим на форму, не обладающую содержанием.

Можно предположить, что ухряб – это символ всего, что было присуще советской эпохе. Персонаж чувствует, что ухряб давит на него со всех сторон. Это влияние настолько сильное, что ему сложно жить и осознавать, что он “в сущности тоже ухряб” [2, с. 442].

В рассказе реализована мифологическая идея о цикличности смены эпох: “Один ухряб уничтожается с помощью другого, создаваемого на его месте”[2, с.448]. Место СССР занимает другое государство, другие ее представители. Мифологическая модель организации времени в рассказе может быть продемонстрировать на примере случая с часами, описанного Мараловым в начале произведения: “Они тикают, тикают и вдруг – бац! Ударились о раковину… А дальше у одного колесика зубчик сломался. А все другие стали недоворачиваться. И часы тебе вместо пятницы возьмут и покажут какой-нибудь вторник. Вот и человек…”[2, с. 439]. Часы – это символ времени и человеческой жизни. Как утверждает И. Коваль-Фучило, “обычай останавливать часы или прятать их” [1, с. 224] символизирует остановку времени и начало нового этапа. Маралов, заметив недостатки в системе, понимает, что она рушится, а он – ее представитель – должен тоже умереть. Ум Маралова не может приспособиться к новому. Смерть Маралова в финале произведения носит символический характер. Она воссоздана автором, как метафорический переход из одного мира в другой. На своем пути к месту смерти персонаж встречает маленькую собаку, которая является пародией на мифологический образ собаки Цербер, охраняющей ворота в Царство Аида. Само место смерти Маралова напоминает эти ворота: “…это была длинная заснеженная яма с двумя довольно высокими, в половину мараловского роста, обледенелыми хребтами по краям” [1, с. 450]. Смерть персонажа символизирует гибель целой эпохи.

Таким образом, в рассказе В. Пелевина “Ухряб” наиболее ярко представлены исторический и мифологический аспекты хронотопа. Исторический хронотоп реализован автором благодаря описанию символики и идеологии эпохи, а именно периода 80-х годов XX в., времени распада СССР. Мифологическое представление о времени и пространстве в рассказе связано с идеей цикличности и повторяемости.


литература

1. Коваль-Фучило І. Часопросторова картина тексту. Літературно-фольклорні паралелі / Ірина Коваль-Фучило // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених / [відп. ред. Я. Цимбал]. – К. : Інститут літератури ім Т. Шевченка НАН України, 2005. – Вип. 1. – С. 224 –230.

2. Пелевин В. Ухряб // Generation “П”. Рассказы / Виктор Пелевин. – М. : Вагриус, 2000. – С. 439–451.

Кристина Алієва,

2 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Г. О. Бєлаш, к.філол.н., доцент (БДПУ)
ТРАНСФОРМАЦІЯ МІФУ ПРО АМУРА ТА ПСИХЕЮ В РОМАНІ КЛАЙВА СТЕЙПЛЗА ЛЬЮІСА “ДОПОКИ МИ ОБЛИЧ НЕ НАБУЛИ”

Міфологізм є невід’ємною частиною сучасної світової культури, тому питання про використання міфу в творчості Клайва Льюіса Стейплза набуває значимості й актуальності в аспекті міфопоетики в літературі ХХ століття. Сам автор пов'язує поняття міфу скоріше з філософсько-етичними категоріями.

До проблеми дослідження природи міфу, його законів і особливостей міфологічного мислення зверталися літературознавці С. Аверинцев, Р. Барт, К. Леві-Стросс, О. Лосєв, Є. Мелетинський, О. Потебня та інші.

Більшість літературознавчих робіт, присвячених творчості Клайва Стейплза Льюіса, носять оглядовий або біографічний характер, або ж звертаються до його релігійно-філософських трактатів (Р. Л. Грін, У. Купер, У. Гріфін, М. Штейман). Вагоме значення має книга Д. У. Кінга “К. С. Льюіс. Поет”, у якій проаналізовано історію роботи письменника над апулеївським міфом про Амура та Психею. У роботі досліджено творчу манеру автора, акцентовано увагу на міфологічній основі.

Метою роботи є дослідити трансформацію міфу про Амура та Психею в романі Клайва Стейплза Льюіса “Допоки ми облич не набули”. Для реалізації поставленої мети використано системний, історико-літературний та аналітичний методи.

“Допоки ми облич не набули” – останній роман письменника, історія якого пов’язана з романтичною легендою. Льюіс створював свій твір, коли його дружина була тяжко хвора, а після того як остання глава була дописана, трапилося чудо – його дружина одужала. Ця легенда не випадкова, оскільки в романі мова йде про спокуту Любов'ю. І про спокуту Любові

Роман являє собою “переказаний міф”, заснований на відомій легенді про Амура та Психею, добре відомої по роману Апулея. Однак це не єдина і, можна навіть сказати, не головна сюжетна лінія. Дія роману відбувається у варварській державі Глом, суміжній із Грецією, і Льюіс докладно описує і східний деспотизм, і дикість, і жорстокі релігійні обряди. Оповідь ведеться від імені принцеси Оруаль, старшої дочки царя-деспота, зневаженої за свою стать (оскільки батько чекав хлопця) і за свою фізичну потворність. Вона розповідає “справжню історію” Психеї, яка була принесена в дар Чудовиську і яка стала жертвою власного божевілля. Але Оруаль і сама жертва – жертва власної зневіри. Вона з жахом споглядає щастя своєї сестри, для неї любов Психеї – злочинна. Оруаль, після того, як стає царицею, повністю відсторонюється від себе колишньої. У фіналі правительку наздоганяє ряд одкровень – зробивши Глом великою державою, вона відмовляється від особистого щастя, але найважчим виявляється прийняти те, що вибір Психеї зробив її щасливою, а долі їх тепер навіки пов'язані спокутою взаємної провини.

Сам Льюіс називає головними героями роману не Оруаль і Психею, а алегоричні образи Любові і Спокути. За словами автора, найважливіше – віра в диво і божественне провидіння. Тільки відмовившись від свого цинічного раціоналізму, Оруаль переступає незримий поріг, отримує і дарує прощення і возз'єднується з улюбленою сестрою.

Автор роману не ставив за мету переказати міф, про що свідчать його міркування: “Я не відчував ніякої потреби бути вірним Апулею, який і сам, майже напевно, всього лише переказав міф, а не склав його. Ніщо не було далі від моїх намірів, ніж відтворювати стиль “Метаморфоз”, цієї дивної суміші шахрайського роману, літератури жахів, трактату містагога, порнографії і стилістичних експериментів. Немає сумнівів, Апулей був обдарованим письменником, але для мене його праця була швидше «джерелом», ніж “моделлю” або зразком” [2, с. 305].

Версії Апулея досить точно дотримуються у своїх творах Вільям Морріс (“Земний Рай”) і Роберт Бріджес (“Ерот і Психея”).У живописі за мотивами міфу написана картина “Амур і Психея” Ф. Жерара (1798, Париж, Лувр), в архітектурі – римська мраморна копія “Ерот і Психея”.

Отже, Клайв Льюіс Стейплз, переосмислюючи канонічний сюжет, робить його фоном для філософських міркувань і нових психологічних відкриттів.
ЛІТЕРАТУРА

1. Льюис К. С. Пока мы лиц не обрели / Клайв Стейплз Льюис ; [пер. И. Кормильцев]. – М. : Эксмо, Домино, 2010. – 320 с.

2. Льюис К. С. Пока мы лиц не обрели [Электронный ресурс] / Клайв Стейплз Льюис. – Б.С.Г.-Пресс ; Иностранная Литература, 2000. – 304 с. – Режим доступа : http://izbushka.ucoz.org/november/red_choise.html.

3. Штейнман М. А. Поэтика английской иносказательной прозы XX века (Дж. Р. Р. Толкиен и К. С. Льюис) [Электронный ресурс] / Штейнман Мария Александровна. – Режим доступа : http://www.kulichki.com/tolkien/arhiv/manuscr/sht_aref.shtml.



Тетяна Безрукава,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: М. М. Богданова, к. філол. н., доцент (БДПУ)
СУПЕРМАРКЕТ САМОТНОСТІ (ПЕРЛАМУТРОВЕ ПОРНО)
ІРЕНИ КАРПИ: ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ”

Творчість Ірени Карпи все більше привертає увагу дослідників-літературознавців, зокрема Я. олобородька, М. Зайдель, Р. Харчук, оскільки розкриває імідж негативного героя, таємні куточки зіпсутості людини, що прикриті моралізаторством та доброчинністю. Провокація – ось метод пані Карпи, а життєва позиція – стьоб, стьоб, стьоб.

Словар українського сленгу дає два значення терміну “стьоб”. Стьоб – це “знущально-агресивне, до певної міри парадоксальне мислення, ставлення до чогось/когось; іронічний, насмішливий стиль в літературі, живопису, кіні. (Ймовірно від літературного “стьобати” – бити кого-небудь або вдарити чимось гнучким, хльостати, шмагати)” [3].

Я. Голобородько, аналізуючи стиль І. Карпи, зазначив, що стьоб характерний не тільки для літератури, а й для інших галузей суспільства [2].

Вже з перших сторінок роману “Супермаркет самотності (перламутрове порно)” Ірена Карпа вдало настроює читача на специфіку твору, беручи за один із епіграфів слова Джорджа Бернарда Шоу: “Я став літератором тому, що автор рідко зустрічається зі своїми клієнтами і не повинен пристойно вдягатися” [3], що і стало лейтмотивом всієї її творчості. Ймовірно, за словами “не повинен пристойно вдягатися” Карпа мала на увазі, що і час пристойних і “правильних”, традиційних описів життя вже давно минув. Ось чому її проза переповнена неприкритою лексикою і фактами.

Однією з мовно-стильових особливостей роману є гра слів. Так один із розділів книги називається “ВОНАЙОМУНАБРИДЛА”, що підкреслює неподільність дії, розуміння її як сталого факту, феномену, який може трапитись у житті і, який не можливо змінити.

І. Карпа любить перекручувати слова, часто використовуючи для цього українську фонетизацію російських слів, чим хоче звернути увагу читача на зрусифікованість пересічного українця.

Досить часто у творчості прозаїка використовуються англіцизми, цитовані тексти пісень англійською мовою.

Не позбавлена карпинська проза й еротизму, але тут немає відвертих або брутальних сцен.

“Супермаркет самотності (перламутрове порно)” рясніє сленговою лексикою, що більш точно передає стани героїв твору, певні події, факти з їх життя тощо. Сленгізація тексту, в деякій мірі, є дзеркалом, що відображає світосприйняття сучасної молоді.

Відчуття приємної розмови зі старим другом, спогади про давно пережите, але пам’ятне вдало передається завдяки використанню просторіч.

Ірена Карпа розширює пізнання інших народів шляхом опису деяких моментів із її подорожей. Подекуди, вона показує й менталітет тої чи іншої народності, що дає нам змогу порівняти себе з іншими індивідами.

Твори авторки — легкі для сприйняття людиною будь-якого віку, вони змушує нас задуматися не лише про буденні проблеми нашого існування, а й дивитися глибше – у сенс буття.
ЛІТЕРАТУРА

1. Стьоб [інтернет ресурс] // Словопедія. Словар українського сленгу – режим доступу: http//www.slovopedia.org.ua/57/53409/375965/html

2. Голобородько Я. Ірена Карпа – флореаль стьоб реальності// “Дзеркало тижня”. – 2010.– №42.– С.7

3. Карпа І. Супермаркет самотності (перламутрове порно). – Х. : “Клуб сімейного дозвілля”,2010. – 303с.



Ольга Бідна,

1 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Т. Я. Солдатенко, к.філол.н., доцент (БДПУ)
ЖІНКА З МЕЧЕМ У ГЕРМАНСЬКОМУ ГЕРОІЧНОМУ ЕПОСІ

Проблема вивчення європейського героїчного епосу – явище складне і багатоаспектне.

Героїчний народний епос – (з грец. "hеros": герой і "еpos": слово, оповідання, епічний вірш) – різножанрові твори усної словесності, в яких акумульовано ідеалізовану і монументальну героїку боротьби давньої, переважно доісторичної епохи. [1;222]

І хоча до цього вивчення залучилося багато дослідників (А.Ліберман, П. Окріменко, В. Жирмунський, А. Веселовський, П. Грінцер та ін.), рано ще стверджувати, що названа проблема закрита. Особливо це стосується гендерної проблематики.

Вивчаючи природу жінок, німецький філософ А. Шопенгауер прийшов до такого висновку: “Вже сам вигляд жіночої фігури показує, що вона не призначена для надто великої праці – ні духовної, ні тілесної”. [2,5]

Незвичайний тип жінки-жертви і агресора (“жінки з мечем”) виведено в німецькому героїчному епосі “Пісня про Нібелунгів” та англо-саксонській поемі “Беовульф”.

Крімгільда бачить віщий сон, у якому орли заклювали прирученого нею сокола. Це традиційні фольклорні образи-символи, які мають пророчу функцію (віщують смерть коханої людини). Віщі сни в героїчному епосі мають загальнодержавний, загальнонародний зміст. Сон Крімгільди, як і віщий сон матері Беовульфа, яку автор в творі називає “женочудовище”, “тварь зломрачная”, “волчица”, носять особистий характер і виконують у творі важливу композиційну функцію: це своєрідний “місток” у майбутнє, який передбачає смерть героя ще до його появи у творі.

У першій частині “Пісні про Нібелунгів” Крімгільда і Зігфрід –це образи ідеальної жінки та ідеального чоловіка. Сильний, мужній, справедливий Зігфрід, герой багатьох битв, славний лицар. Ніжна, красива, благородна Крімгільда, яка зображена ніби поза часом: проходять десятиліття, але вона залишається такою ж красивою, молодою і бажаною.

У німецькому героїчному епосі герої еволюціонують, у той час як в інших творах вони, як правило, статичні, незмінні. Змінюється й Крімгільда, яка хоче помститися за смерть чоловіка. Жадоба помсти вбиває в ній жінку, а ставши “жінкою з мечем”, вона перетворюється на моральну потвору. І якщо Ярославна “Слово о полку Ігоревім”) сильна своєю любов’ю, Крімгільда гине від виплеканої в душі ненависті, що є доказом незрілості її душі, хоч гине вона в першу чергу саме через те, що ЖІНКА ПІДНЯЛА МЕЧ НА ЧОЛОВІКА.

У першій частині антагоністом Крімгільди виступає Брюнхільда, яка наділена величезною фізичною силою та відрізняється завзятістю в досягненні мети, хитромудрістю, нескореністю і силою духу, що спонукають її до точно розрахованих дій.

Історія помсти Брюнхільди починається з обману, коли Зігфрід перемагає у всіх змаганнях, щоб добути наречену для брата Крімгільди Гунтера. Цим обманом вони змушують діву-воїна мимоволі порушити обітницю: вийти заміж лише за того, хто не знає страху.

Розкриття обману сприяє трагічній розв’язці конфлікту, бо Брюнхільда не може не помститися за зганьблену честь: вона йде на обман, змушує чоловіка порушити клятву вірності, щоб звершити помсту. Будуючи своє швидкоплинне щастя, вони руйнують чуже, що все одно закінчується трагедією. Адже, намагаючись відновити свою честь, Брюнхільда насправді карає не лише Зігфріда , а й саму себе.

Підсумовуючи вищесказане, зауважимо, що героїчний епос знайомить нас із багаточисленними учасниками бурхливих подій епохи Середньовіччя. І легко помітити , що в житті давньоєвропейських держав вагоме місце займали не лише чоловіки, а й жінки, які залишили помітний слід в історії.

Отже, жіночі архетипи в “Пісні про Нібелунгів” та “Беовульф”, безумовно мають у своїй основі єдиний архетип “жінки з мечем”, практично повністю побудований на мотиві помсти, який в кожній новій інтерпретації сюжету трактувався по-своєму.

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка