Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка24/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   31

Символізм Хемінгуея тонкий та глибокий. Він завуальований під звичайний, повсякденний випадок з життя рибалки. Такий різкий контраст збиває з пантелику, бо все зображено так реалістично й правдоподібно, що навіть важко побачити будь-які символи або підтекст у творі. Починаєш вірити, що “…море – це море, старий – це старий…” [Цит. за 1]. Але відійшовши від першого враження, проаналізувавши текст, уже не здається, що “…акули – це акули, не краще і не гірше…” [Там само].

Головні персонажі, як видно з назви повісті – рибалка Сант`яго та море. Старого і хлопчика треба розглядати як єдине ціле. Старий – це збірний образ простого трудового народу, так би мовити, пролетаріату. Незважаючи на свою старечу немічність, що підсилюється складним матеріальним становищем у порівнянні з багатіями та можновладцями, він має силу волі, жагу до життя, відчуття власної гідності, а головне – небажання бути переможеним чи взагалі визнавати можливість поразки: “Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але перемогти її неможливо” [2, с. 69]. А хлопчик є уособленням взаємодопомоги, доброго ставлення та віри один в одного простих людей, у той час, як його батьки, забороняючи сину спілкуватися зі старим-невдахою, утілюють ідею постійної спокуси чесної людини відмовитися від важкого, але гідного шляху досягнення кращого життя на користь легкій наживі. Так ми підійшли до образів риби та ДіМажіо, які, на нашу думку, також є єдиним цілим. Бейсболіст ДіМажіо символізує успіх, людину, яка має все і досягла цього сама. А риба – це мрії, цілі та прагнення простої людини, фінал її (людини) старань. Старий звеличує та підносить значення риби, ідеалізує свої мрії.

Та все ж, окрім звичайних перешкод на шляху людини до успіху, є й інша проблема – багатії, люди, наділені владою, так звані, сильні світу цього. І, на відміну від поширеної думки, ми вважаємо, що саме цих людей, а не просто перешкоди, уособлюють акули. Символ перешкод – це стареча немічність Сант`яго, його втома. Старий уже піймав рибу. Він плив додому, плануючи, як він нею розпорядиться. Але з`явились акули і шматок за шматком відібрали в рибалки марліна, коли він ще навіть не встиг насолодитися смаком перемоги. Так само і в житті: багатії відбирають у нас здобуте трудом і потом, силою, даною людині. Проте, як і будь-яке правило, це також має винятки. Можливо, саме тому старий не падає духом, про що свідчить останнє речення повісті: “Старому снилися леви” [2, 112]. Отже, Сантьяго не здався, і принаймні ще один бій у нього попереду.

І, нарешті, море. Воно символізує життя. Старий, хлопчик, риба, акули та усі інші образи повісті – все обертається навколо моря, всі дії відбуваються в ньому або на березі, що також є невід`ємною частиною моря.

Отже, жанр повісті-притчі, обраний Е. Хемінгуеєм, а також глибокий символічний підтекст дають можливість у невеликому за обсягом творі розкрити чимало актуальних філософських питань.

Література

1. Аркуша Л. Філософський зміст повісті-притчі Е. Хемінгуея “Старий і море” [Електронний ресурс] / Л. Аркуша. – Херсон, 2004. – Режим доступу : http://knowledge.allbest.ru/literature/2c0b65625b3ac68b4d43b88521316c27_0.html.

2. Хемингуэй Э. Старик и море : повесть, рассказы / Эрнест Хемингуэй ; [пер. с англ.]. – СПб. : Азбука-классика, 2005. – 224 с.




Євген Сирський,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: В. М. Школа, к.філол.н., доцент (БДПУ)
ЖАНР“НОВЕЛА”

Актуальність дослідження обумовлена потребою ґрунтовного вивчення природи і розвитку жанрів, зокрема новели, компаративному розгляді й аналізі жанру на прикладі творчості В. Стефаника й найзнаковіших європейських новелістів. Доцільно сказати про проблему формування жанру новели у світовому літературознавстві, визначаємо дефініцію поняття новели на різних рівнях системи жанротворення в процесі історичного розвитку.

Новела така ж давня, як і цивілізація. Усі структурні ознаки європейської новели можна знайти вже у біблійних новелістичних вкрапленнях та оповідках Геродота. Такий погляд на генезис жанру спричинив появу досліджень античної новели, яка фактично рідко існувала самостійно, вегетуючи звичайно в лоні інших жанрів (роману, повісті та ін.). Другий, більш традиційний напрям у теорії дослідження новели з’являється в добу раннього Ренесансу. Саме витвір Джованні Бокаччо – “Декамерон” – знаменує для новели епоху її генеалогічної одрубності та розвитку в письменствах різних народів.

Новела (італ. novella, від лат. novellus – новітній) – невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вималюваною дією. Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів [3, с. 510].

Уперше в українській пресі термін “новела” (у тодішній транскрипції “новеля”) вжито на визначення жанру “Гуцулки” Ореста Авдиковського у 16 номері часопису “Боян” за 1867 рік. Відтоді в західноукраїнській пресі вживається це слово більш-менш систематично.

Новатором у новелістичній концентрації був Василь Стефаник. Саме він глибинно і творчо розробив концепцію того, що Іван Франко вважав найістотнішою прикметою новели, – “концентрацію чуття”. “…Повторюю, – наголошував Франко, – тут уже не сама техніка, хоч вона у Стефаника гідна подиву, – тут окрема організація душі, – речі, якої при найліпшій волі не потрафиш наслідувати…” [2, с. 153].



Впродовж своєї літературної діяльності новеліст піднімав чимало вселюдських тем, розбудовуючи їх на матеріалі селянської тематики. Сюди увійшли мотиви “загнаного у глухий кут” селянства, що породило жахливу родинну трагедію про дітовбивство (“Новина”), трудового еміграційного процесу, гармонії й спорідненості людини й землі (“Камінний хрест”), проблему рекрутства й самогубства автор змальовує у новелі-диптих “Виводили з села”, “Стратився” та найяскравіше – у “Басараби”. У Василя Стефаника широко представлений мотив смерті, де смерть не лише фобія, але і предмет пошуків, бажань до чого прагне персонаж (“Осінь”). Смерть у Стефаника – це тінь, яка супроводжує усіх героїв, незалежно від статусу чи віку. Більшість персонажів думають про неї, звертаються до неї, лякаються її, проклинають, водночас бажаючи смерті (“Шкода”, “Діти”, “Катруся”), де батько хворої дівчини говорить: “Бодай вже не дочекав вас дохторувати! Кобисте поздихали, то би-м поховав тай збувси!”, але на противагу цього автор все ж показує читачеві батьківську любов, коли той дає дівчині яблуко, при цьому говориться (“…Ніколи він ще не давав їй ніяких лакітків…”) і ще один факт – протягом твору батько звертається до дочки у пестливій формі (Катруся). У новелі ж “Сама-самісінька” назва говорить сама за себе – це мотив самотньої старості, дещо з притаманною гоголівським творам містикою.

Підсумовуючи усе сказане, зазначимо, що лише Василю Стефанику вдалося показати духовний світ героїв глибше, ширше своїх попередників (Івана Франка, Панаса Мирного). Якщо раніше описувався фізичний біль катованої людини, то Стефаник – біль моральний (на прикладі твору “Злодій”), бо болить у того не так закривавлене тіло, як душа, і він цілує в руку своїх суддів не через хміль в голові, а з щирого почуття провини й каяття. І болить душа тих, хто посадив за стіл злодія, шануючи в ньому людину, яку вони мусять з почуття морального обов’язку знищити фізично. Досі лише драма чи трагедія показувала такі стосунки у всій складності, тепер це може робити новела нової якості, новела сконцентрованого чуття.
ЛІТЕРАТУРА

1. Денисенко О. В. До інтерпретації жанру новели у світовому літературознавстві [Електронний ресурс] / О. В. Денисенко. – Режим доступу : http://elib.crimea.edu/index.php?option=com_content&task=view&id=77.

2. Денисюк І. Розвиток української малої прози 19 – поч. 20 ст. / І. Денисюк. – Л. : Науково-видавниче товариство “Академічний Експрес”, 1999. – 280 с.

3. Літературознавчий словник-довідник / Гром’як Р. Т., Ковалів Ю. І., Теремко В. І. – К. : Видавничий центр “Академія”, 1997.

Ольга Степаненко,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. І. Харіна, ст. викладач (БДПУ)
ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ЖИТТЄПИСУ Т. А. ЗІНЬКІВСЬКОГО НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ

Методична проблема вивчення біографії письменника не втрачає своєї актуальності, а останнім часом привертає пильну увагу дослідників. Така активізація зумовлена передовсім специфічними функціями розгляду життєвого шляху автора. Окремі науковці небезпідставно вважають, що біографії митців слова – це те цілюще джерело, яке дає можливість словесникові формувати особистість читача, викликати роздуми щодо морально – етичних і суспільно – громадських проблем. Важливо через цінності митця, які він сповідував, за якими жив і творив, допомогти учням вибудувати свою систему цінностей.

Проблемі вивчення життєпису митців присвячено чимало досліджень: це праці Н. Волошиної, Є. Пасічника, Г. Токмань, Л. Мірошниченко, В. Шуляра. Актуальними залишаються принципи, джерела, форми вивчення біографічного матеріалу, запропоновані Н. Волошиною і Г. Токмань. [2, с 119 – 122].

Вивченням життєвого та творчого шляху видатного письменника, літературно – громадського діяча ХІХ ст. Трохима Зіньківського, його багатою епістолярною спадщиною займався відомий учений С. С. Кіраль, проте методика вивчення біографії славного земляка, його публіцистичних статей, прози, драматургії, байок не досліджена.

Мета нашої публікації: дослідити методи, прийоми, форми роботи, які можуть використовувати вчителі на уроках літератури рідного краю, знайомлячи учнів з біографією та творчою спадщиною Трохима Аврамовича Зіньківського. У роботі ми використовуємо метод вивчення й аналізу педагогічної, навчально–методичної літератури з проблеми дослідження.

Завдання вчителя на уроці вивчення життєпису Т. А. Зіньківського – створити живий образ письменника – земляка. Важливо, щоб він постав як видатна особистість, як син свого народу. Біографічний матеріал має бути насичений інформацією, яка готуватиме учнів до глибокого сприймання творчості письменника, тому треба звертати увагу на особливості художнього обдарування, впливи середовища, у тому числі й творчого, на окремі моменти психології творчості, на формування стилю тощо. Має бути відповідність, певний перегук між біографією митця й наступним аналізом його творчості. Учні повинні відчути болі й радощі письменника як людини, захопитися сильними рисами його характеру, зацікавитися творчістю [2, с 82].

Форми проведення уроку вивчення біографії Т. А. Зіньківського різноманітні: урок – лекція зі співдоповідями учнів, екскурсії в краєзнавчий музей, до могили письменника, уроки – конференції. Учитель може запропонувати учням підготувати реферати, виконати самостійний аналіз епістолярної спадщини митця, однак натхненне слово вчителя, на наш погляд, все ж таки відіграє основну роль на уроках такого типу.

Тему уроку, присвяченого вивченню життєвого шляху відомого бердянця, бажано сформулювати в художньому стилі, аби вже на самому початку пробудити інтерес школярів до неординарної особистості. Варто дібрати й епіграф, доречно прочитати напам’ять поезію В. Самійленка “Думка”. Учитель має продумати комплекс прийомів, який відповідатиме конкретній навчальній ситуації, зокрема зацікавлювальний зачин, читання портрета, оживлення образу митця, драматизація біографічного сюжету. Педагогові для своєї розповіді важливо знайти проникливі слова, відкрити перед учнями глибинність понять щастя, духовність, сенс життя.

Джерелом, яке може допомогти учням якнайкраще, якнайглибше зрозуміти особистість та творчу манеру Трохима Зіньківського, є його листування з Б. Грінченком, де яскраво проявляються риси характеру та філософія думок Трохима Аврамовича [1, с 62].

Отже, слід зазначити, що для вивчення життєвого та творчого шляху Т. Зіньківського доречно використовувати різні форми, методи проведення уроку, це залежить від особистості педагога. Для більш глибокого усвідомлення учнями постаті митця доцільно використовувати його багату епістолярну спадщину, матеріали краєзнавчого музею, написане сучасниками, зокрема Б. Грінченком та В. Самійленком. Розгляд біографії письменника матиме не лише пізнавальне, а й екзистенційне значення: молода людина відкриє для себе іншу особистість митця, засвоїть її досвід, осмислено підійде до власного життєвого вибору, власної ієрархії цінностей [2, с 83].


ЛІТЕРАТУРА

1. Кіраль С. С. “…Віддати зумієм себе Україні” : листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком / [вступ. ст., археограф. предм., упоряд., комент., приміт., підгот. текстів, покажчики, додатки, добір ілюстр. матеріалу С. С. Кіраля]. – К., Нью – Йорк. – 2004. – С. 62.

2. Токмань Г. Л. Методика викладання української літератури в старшій школі : екзистенціально-діалогічна концепція / Г. Л. Токмань. – К. : Міленіум, 2002. – С. 82–83, С. 119–122.

Юлія Терехова,

6 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: М. М. Варикаша, к.філол.н., доцент (БДПУ)
проблема Кохання в житті земного христа

(за романом Ф. М. Достоєвського “Ідіот”)

На рубежі ХХ–ХХІ ст. спостерігається стійкий інтерес зарубіжних і вітчизняних літературознавців до постаті Ф. Достоєвського і його творчості. Мінливість сьогодення, аксіологічна криза, сама епоха Постмодерну з її увагою до протиріч і вагань людини спонукає до актуалізації художньої спадщини російського письменника.

Серед сучасних досліджень варто назвати “Роман Ф. М. Достоєвського “Ідіот”: проблема віри і невіри в морально-етичних позиціях героїв” (2006) О. М. Сальникової, “Творчість Ф. М. Достоєвського 40-50-х років XIX століття в просторі семіосфери російської прози” (2009) Н. Л. Зелянської, “Традиції “ідеологічного роману” Ф. М. Достоєвського в російській прозі кінця ХIХ – початку ХХ століття” (2009) О. А. Богданової та ін.

Метою нашого дослідження є аналіз проблеми кохання в житті князя Мишкіна, головного героя роману “Ідіот”, який був зорієнтований Ф. М. Достоєвським на образ Христа. Під час дослідження ми керувалися проблемно-тематичним, психологічним і порівняльним аналізами.

М. С. Гус стверджує, що князь Мишкін – “людина природи та правди, позбавлена посиленої свідомості, яка живе безпосереднім життям і любити-то…не вміє” [2, с. 251]. На нашу думку, всупереч божественному прототипу, князь Мишкін відчував любов до Настасі Пилипівни та Аглаї Єпанчини, але почуття ці були різними.

Вдивляючись у портрет Настасі, князь був зачарований її красою. Більшість вчених намагалися довести, що кохання було витіснено жалістю і саме це відштовхнуло жінку від князя, проте як влучно зазначає А. П. Бєлик, насправді, Настасю Пилипівну зупиняв “острах згубити справжню людину, яка вперше зустрілася їй на шляху” [1, 185]. Пропозиція князя до Настасі стає безглуздою жертвою, благородним, але даремним донкіхотство. Адже щоб повернути жінці людську гідність необхідна глибока зміна всього ладу суспільної моральності.

Спорідненою душею стала для князя Аглая Єпанчина. Любов до Аглаї виникла під час першої їх зустрічі і, хоча князь тривалий час не визнавав цього, врешті-решт, з його вуст зірвалося освідчення: "Я вас кохаю, Аглає Іванівна, я одну вас кохаю…” [3, 483]. Проте християнська ідея, за задумом автора, мала витіснити земні почуття і тому під час зустрічі суперниць, жалість і співчуття до Настасі перемагають кохання до Аглаї і Мишкін залишається з першою.

Фінал роману зображує загибель обох жінок – Настасю Пилипівну фізично вбиває Рогожин; Аглая Єпанчина приймає католицизм, який, за твердженням Мишкіна, проповідує антихриста. Таким чином позитивно-прекрасна людина стає тим каталізатором, що активізує демонічні сили. І, хоча в загибелі обох героїнь винувато значною мірою суспільство, а не князь, можна стверджувати, що найскладнішою спокусою для Мишкіна стала спокуса коханням, яку він, на жаль, не витримав. Саме цей факт характеризує головного героя як цілком земну людину на противагу Христові.



ЛІТЕРАТУРА

1. Белик А. П. Художественные образы Ф. М. Достоевского (Етические очерки) / А. П. Белик. – М. : Наука, 1974. – 224 с.

2. Гус М. С. Идеи и образы Ф. М. Достоевского / М. С. Гус. – М. : Худож. лит., 1971. – 592 c.

3. Достоевский Ф. М. Полное собрание сочинений : в 30 т. / Ф. М. Достоевского. – Л., 1972. – Т. 28. – 548 c.



Олена Тищенко,

1 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Науковий керівник: доц. Волошина А.К. (БДПУ)
ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА ЯК ІНСТРУМЕНТ ЖУРНАЛІСТА

Відомий український журналіст Микола Вересень якось сказав в інтерв'ю газеті "Дзеркало тижня", що "журналіст — це дзеркало, в яке дивиться суспільство". Іншими словами, усі журналістські вади віддзеркалюють стан сучасних ЗМІ. Тому високоосвічений автор повинен використовувати всю свою майстерність для якісної, продуктивної роботи. Для успішної роботи публіцисту потрібні прийнятні умови, обширна база інформації, новітня техніка тощо. Це все значно спрощує і покращує результативність журналістської праці.

Проблема використання технічних засобів у роботі журналіста є об’єктом дослідження вчених: Г. Лазутіна, В. Березіна, І. Зимньої, Т. Ковальова, В. Сидоренка, Л. Тархан, Г. Терещука, та ін.

Техніка володіє дивовижною здатністю революціонізувати діяльність людини.

Журналістика з технікою пов'язана з самого початку: саме винахід Гутенберга, що зробило можливим масовий друк текстів, стало поштовхом до оформлення її в соціальний інститут сучасного типу. Проте цей зв'язок не був безпосередній: Йоганн Гутенберг ощасливив своєю технічної новинкою насамперед діяльність з розповсюдження інформаційних продуктів, відкривши небачені можливості їх тиражування. На цій базі і стало формуватися виробництво масових інформаційних потоків. Власне ж у творчий процес журналіста технічні засоби активно “включилися” після винаходу фотоапарата і радіо, визначивши шлях внутрипрофесійної спеціалізації. Пізніше, з винаходом телебачення, до фотоапарата і магнітофона, які стали уособленням фотожурналістики і радіожурналістики, додалася відеокамера, що визначило розвиток ще однієї гілки журналістики – телевізійної. Природно, що подальший розвиток цих напрямків журналістики призвело до істотного збагачення "технічного парку" і до посилення колективного початку в процесі творчості.

Давайте узагальнимо уявлення про те, як виглядає сьогодні "технічний парк", який включається в процес творчості. Телефон для сучасного журналіста – технічний елемент творчого процесу, "внутрішня умова" його успішності. Причому в останні роки його значення різко зросло. Раніше розмова по телефону носила найчастіше "обслуговуючий" характер: до неї вдавалися для знайомства і домовленості про контакт, для консультації, отримання якоїсь довідки, перевірки тих або інших даних. Сьогодні, зберігши ці свої функції, він став застосовуватися і безпосередньо для отримання відомостей фактичного або оціночного характеру. Тому серйозно постало питання про вміння користуватися телефоном. Виявилося, що дуже важливо засвоїти манеру спілкування по телефону, яка могла б зіграти роль респектабельної візитної картки.

Друга ланка в "технічному парку" журналіста – засоби фіксації інформації. Блокнот – повинен використовуватися разом з диктофоном, в комплексі з ним. Їх "співпрацю", якщо на нього налаштуватися, може бути дуже продуктивним. По суті, повний запис процесу спілкування на магнітну стрічку показано лише у випадках, коли задуманий матеріал в жанрі інтерв'ю або коли проводиться бліцопитування, групове інтерв'ювання. У всіх інших ситуаціях включати диктофон треба час від часу, як виникає необхідність дослівного збереження мови партнерів по спілкуванню, при цьому треба вміти зняти у них напруженість, яка може виникнути як реакція на запис. Сьогодні в професійному середовищі в ходу електронні блокноти. Крім фіксування оперативних відомостей вони дають можливість створення і компактної проблемно-тематичної картотеки, і картотеки документів, і картотеки ділових зв'язків.

Третьою ланкою є комп’ютери. Більшість журналістів починають свою співпрацю з комп'ютером з того, що використовують його як друкарську машинку для фіксації створюваного тексту. Але навіть у цій своїй ролі він веде себе зовсім не як друкарська машинка: стежить за грамотністю, відраховує символи і рядки, піклується про те, щоб текст на дисплеї був чистим, хоча готовий прийняти від вас будь-яку поправку, реагуючи на щонайменший рух думки.

Міфологізована картина світу, створена за допомогою журналістики, – це продукт, орієнтований на поступове уточнення. Віртуальний світ, що виникає при комп'ютерному моделюванні, – свого роду розширення всесвіту. Так що виникнення сучасних інформаційних технологій зовсім не усуває суспільної потреби в журналістиці як особливий вид діяльності.

Впровадження комп'ютерів у журналістську діяльність сприяло революційним змінам. Розвиток Інтернету, який увібрав у себе більшість місцевих інформаційних технологій, зрештою, охопив своїм впливом майже все населення планети, зумовив смислове розширення поняття журналістської майстерності. Однак якого б значення не мав чинник інформаційних технологій для творчості окремого журналіста, незрівнянно більше він позначився на редакційній діяльності, де можна спостерігати принципово нові методи та форми організації роботи й планування.


ЛІТЕРАТУРА

1. Проблеми зффективности журналистики. – М. – 1990.

2. Українське журналістикознавство. Дисертаційні дослідження, 1982 – 2000 рр.: Бібліографічний покажчик / КНУ ім. Т. Шевченка, Інститут журналістики; Уклад. Б. І. Черняков. – К., 2000. – 64 с.
Юлія Фролова,

2 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н. В. Андрейченко, ст. викладач (БДПУ)
МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ НА СТОРІНКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ (НА МАТЕРІАЛАХ ГАЗЕТ “УКРАЇНА МОЛОДА” ТА “ПРИАЗОВСКИЙ РАБОЧИЙ” ЗА 2009 – 2010 РР.)

Мораль виникає разом із суспільством як принципово новий механізм забезпечення узгодження дій в спільноті, який має підтримувати у нових умовах генетичну установку на виживання біологічного виду “людина”. Сутність моралі складає воля індивіда до узгодження своїх дій з інтересами спільноти. Отже, мораль – це доктрина або набір принципів дії, моральний кодекс.

Розгляду морально-етичних проблем на сторінках українських ЗМІ в наш час приділяється мало уваги. Взагалі виникнення професійної моралі – досить цікавий предмет для роздумів. Загальна етика торкається цих проблем лише поверхнево. Усі моральні та етичні принципи зведені до норм та правил поведінки. Отже, актуальність обумовлюється необхідністю дослідити якість висвітлення моральних проблем суспільства в ЗМІ.

Об’єктом є висвітлення морально-етичних проблем в українській пресі; предметом – проблеми моралі на сторінках газет “Україна молода” та “Приазовский рабочий” за 2009–2010 роки. Підбір матеріалів дослідження робився шляхом суцільної вибірки.

Мета дослідження: вивчення матеріалів газет “Україна молода” та “Приазовский рабочий” щодо висвітлення в них морально-етичних проблем.

Виконання поставленої мети передбачає розв’язання низки дослідницьких завдань: розглянути теоретичні аспекти моралі та професійну мораль журналіста; проаналізувати висвітлення проблем моралі в пресі; вивчити жанрові форми публікацій; прослідкувати тематику публікацій; зробити висновки щодо розгляду проблеми моральності; виявити недоліки журналістів при написанні матеріалів з даної проблематики.

Для виконання поставлених завдань використані загальні, а також спеціальні методи: вибірковий; описовий; аналітичний; порівняльний.

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка