Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка25/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   31

Методологічною основою дослідження є наукові принципи об’єктивності, історизму, достовірності.

Публікації морально-етичної проблематики посідають на сторінках газет суттєве місце, про що свідчить обсяг газетної площі, який вони займають(15–20 %) і розташування цих матеріалів (перші та останні сторінки номера).

Основний акцент журналісти роблять на проблемах виховання, стосунків у родині; міжособистісному спілкуванні; неетичній поведінці громадян тощо.

Журналісти “України молодої” порушують багато моральних тем, але не порушують морально-етичних норм у своїх статтях. Можна тільки зауважити стосовно гострих заголовків, але й вони не завдають шкоди суспільству, хоч і спрямовані на привернення уваги до матеріалу.

Вцілому, журналісти газети “Приазовський робочий” приділяють увагу розглядові негативних прикладів дотримання морально-етичних норм. Не вистачає позитивних статей, які б містили приклади додержання моральних норм,які навчали б моральності і формували б поведінку людей згідно моральним цінностям.

Жанрову палітру статей на морально-етичні теми складають аналітичні статті (47%), замітки (30%), інтерв’ю (13%), інші жанри (10%).


ЛІТЕРАТУРА

1. “Україна молода”. – К., 2009. – № 001–246; 2010. – № 001–058.

2. “Приазовский рабочий”. – Маріуполь, 2009. – № 01–185; 2010 – № 01–65.

Богдан Харлан,

2 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н. В. Андрейченко, ст. викладач (БДПУ)
ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ

Актуальність теми. В галузі теорії та історії журналістики зроблено чимало відкриттів, напрацьовано численну наукову базу, але разом з тим перед дослідниками розгортаються нові горизонти діяльності. Перспективи наукових пошуків коректуються насамперед сьогоденням українського соціуму, а саме: інтелектуальним потенціалом нації, розвитком економіки та політичними умовами в державі. Зміни, які відбуваються на цих рівнях функціонування суспільства, неодмінно вимагають нових алгоритмів вирішення нагальних проблем, переосмислення набутого знання та вироблення практичних указівок, які відповідатимуть сучасним вимогам та потребам. Однією з таких проблем, що набуває актуальності, є проблема телевізійного новинного простору як невід’ємної складової інформаційного простору України.

Мета дослідження – розкрити суть процесу формування інформаційного простору України і системно розглянути цей процес за допомогою вивчення джерел національних, регіональних та міжнародних новин. Визначення такої мети передбачає необхідність розв’язання ряду конкретних завдань: обґрунтувати цінність джерел для повновартісного формування інформаційного простору; визначити джерела інформації для телевізійних новин; розглянути роль інформаційних агентств у формуванні інформаційного простору України; охарактеризувати роль прес-служб у формуванні інформаційного простору України;

Об’єкт дослідження – джерела формування інформаційного простору України.

Предмет дослідження – телевізійні новини, їх ґенеза та вплив на формування інформаційного простору України.

Методологія дослідження. Відповідно до завдань у роботі застосовано: аналітичний метод для узагальнення даних, отриманих з журналістської, історичної, філософської, соціологічної літератури; історико-хронологічний метод для розкриття понять “інформаційний простір України”, “ телебачення”, “джерела інформації”, що передбачає конкретно-історичний аналіз їхнього змісту і пов’язаної з цим проблематики, її історичного й соціально-культурного розгортання; історико-порівняльний – для характеристики розвитку українських телевізійних новин як джерел формування інформаційного простору України.

Загалом фахові та літературні джерела з теорії та історії телебачення можна умовно поділити на такі групи: праці теоретичного характеру (С. Безклубенко, Г. Вачнадзе, Т. Кисельова, О. Копиленко, М. Макклюен, О. Зернецька та ін.); історичні праці, що стосуються технічного розвитку українського телебачення (М. Грищенко, С. Катлер, І. Мащенко, Ю. Омельяненко, В. Цвік та ін.); мистецтвознавчі роботи, що характеризують естетичний вплив телевізійної інформації на свідомість телеглядачів (М. Бурмака, В. Германчук, О. Зирін, В. Лизанчук, І. Побєдоносцева, С. Янішевський та ін.); роботи політологічного характеру, що досліджують розвиток українського телебачення в контексті демократизації українського суспільства (Л. Городенко, В. Коляденко, А. Костирєв, І. Пенчук, О. Штурнак та ін.). Важливим компонентом джерелознавчої бази є мемуарна література, присвячена становленню вітчизняного телебачення, специфіці його діяльності (В. Єгоров, Ю. Макаров, І. Мащенко та ін.).

Дослідження визначає джерела інформації для телевізійних новин. Для визначення теленовин як чинника формування інформаційного простору України, потрібно розглянути систему джерел за такими показниками: офіційні й неофіційні, профільні й непрофільні.

Характеризуючи роль, яку виконують засоби масової інформації в демократичних суспільствах, слід відмітити зокрема те, що вона не зводиться виключно до висвітлення суспільно-важливих подій. Засоби масової інформації формують специфічний інформаційний простір ключовими характеристиками якого є необмеженість просторовими рамками, незавершеність, постійне доповнення і реінтерпретація інформації. З цих позицій доводиться говорити про наявність гіпертекстового простору, де інформація про подію існує не сама по собі, а в тісному взаємозв’язку з іншими його частинами.



ЛІТЕРАТУРА

1. Дацюк С. Сучасне новинне виробництво : аналітична доповідь / С. Дацюк. – К. : Агенство гуманітарних технологій, 2000. – 198 с.

2. Кэрролл М. В. Новости на TV / М. В. Кэрролл ; [пер. с англ.]. – 2-е изд., испр. – М. : Мир, 2004. – 288 с.

3. Яковець А. В. Телевізійна журналістика : теорія і практика : підручник / А. В. Яковець. – К. : Вид. дім Києво-Могилянська академія, 2007. – 240 с.



Марта Шумська,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. В. Боговін, ст. викладач (БДПУ)
ПРОБЛЕМА ВЗАЄМИН ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВА ЗА РОМАНОМ

О. УАЙЛЬДА “ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ”

Проблема взаємин життя і мистецтва хвилювала письменників різних епох, але саме наприкінці ХІХ ст. у творчості художників-модерністів вона звучить особливо гостро. Означена проблема є центральною у програмовому романі англійського письменника О. Уайльда “Портрет Доріана Грея” (1891), який приніс своєму авторові всесвітню славу і найповніше відбив його філософські та естетичні погляди, життєве кредо і принципи художньої творчості. “Портрет Доріана Грея” можна вважати взірцем інтелектуального роману кінця ХІХ століття. У цьому творі втілено найдорожчі для письменника думки, що визначали спосіб і стиль його власного життя. “Розкрити себе і втаїти митця – цього прагне мистецтво”, – пише О. Уайльд у передмові до роману.

Роман насичений детальними описами великосвітських віталень, будинку і кімнат Доріана Грея. Сам герой визнає: “Я кохався на красивих речах, до яких можна доторкнутись і взяти до рук. Старий грезет, зелена бронза, лаковані дрібнички, різьблення із слонової кості, вишукані інтер’єри, розкіш, пишнота — усе це дає чимало втіхи”.

Що ж до пейзажів у романі, то вони вражають своєю штучністю, відшліфованістю: “Небо тепер стало чисто опаловим, і на його тлі навколишні дахи виблискували, мов срібло”. Штучну красу Уайльд плекав, від природної відвертався. З усіх витворів природи він любив лише квіти. Особливо часто на сторінках роману з'являються орхідеї та тюльпани: “Тюльпани на клумбах по той бік алеї пломеніли тремтливими огнистими язичками. Білий порох трепетною хмаркою духовитої пудри зависав у повітрі. Мов якісь величезні метелики, пурхали й колихались барвисті парасольки квітів”. Квіти в нього оранжерейні, штучно викохані, начебто несправжні.

Мистецтво для Уайльда вище за життя, а отже і за природу. Саме тому світ речей, тобто витворів рук людських, превалює в романі над світом природним.

Образом Доріана Грея, людини з неабияким мистецьким темпераментом, Уайльд переконує у реальності закладеного в романі конфлікту – між мистецтвом і життям, мистецтвом і природою, мистецтвом і мораллю.

Символіка роману дуже складна. З одного боку, відтворюючи істину на портреті, а не на обличчі живої людини, письменник ілюструє свій принцип, згідно з яким мистецтво реальніше за життя і життя наслідує мистецтво, а не навпаки. З другого боку, Уайльд показує, що жахливі зміни на портреті відбуваються тому, що герой знехтував моральні норми. Перші зміни на портреті з'являються тоді, коли Доріан посварився із Сібілою, що призвело до її самогубства: “Інакшим став вираз, щось жорстоке з'явилося в обрисах вуст”. Подальші зміни такі значні та страшні, що Грей більше не може бачити свій портрет, який стає його суворим суддею. Доріан намагається позбавитися портрета, але знищує не своє зображення, а себе самого.

Отже, естет Оскар Уайльд, проголошуючи незалежність мистецтва від моралі, водночас стверджує своїм твором: не можна безкарно порушувати норми людського життя. Втрата моральних устоїв веде людину до загибелі. У цьому – гуманістичний зміст роману. “Портрет Доріана Грея” можна тлумачити по-різному, але не визнавати його безумовну неординарність і художню довершеність – неможливо. Критики, сперечаючись з окремих питань стосовно мистецьких позицій Оскара Уайльда, доходять спільного висновку про роман: це твір новий, складний і життєздатний. Свідченням цього є довголітнє життя роману, в якому кожне нове покоління читачів знаходить те, що співзвучне його часу, що хвилює душу, збагачує розум, приносить насолоду, бо творчість великого англійського письменника Оскара Уайльда – то справжнє мистецтво.


ЛІТЕРАТУРА

1. Уайльд О. Портрет Доріана Грея : роман, повести, пьесы, сказки, афоризмы / О. Уайльд ; [пер. с англ. В. Чухно, М. Благовещенской]. – М. : Изд-во Эскмо, 2006. – 672 с.



Юлія Яковенко,

6 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

наук. керівник: О. П. Новик, к.філол.н., доцент (БДПУ)
ХРОНОТОП РОМАНУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК“УРІЗЬКА ГОТИКА”

Поштовхом до написання роману Галини Пагутяк став маловідомий етнографічний нарис Івана Франка “Спалення упирів у селі Нагуєвичі у 1831 році”, записаний митцем зі слів очевидців. Письменниця передає нам напівзабутий світ історичного минулого і “Урізька готика” стає ніби своєрідним продовженням нарису Івана Франка. Попри ті праці, що вийшли отаннім часом про творчість Галини Пагутяк, хронотоп її роману “Урізька готика” досліджено недостатньо. Метою нашої роботи є дослідження хронотопу в романі Галини Пагутяк “Урізька готика”. Новизна дослідження полягає в тому, що нами систематизовано літературознавчі праці, в яких ідеться про роман, розглянуто особливості хронотопу твору.

Галина Пагутяк у романі подає нам простір, який відзначається таємничістю та непередбачуваністю. Уріж – рідне село письменниці, де дотепер збереглися традиції, легенди ще давніх часів. Саме простір цього села стає центральним у романі “Урізька готика”. Село Уріж – це картина життя галицького села, своєрідний простір зупиненого часу, незвичне село, де панує темрява й урізька психологія. “Уріж, як кожне село, був моделлю світу людського, що як день, так ніч потопав у темряві” [1, c. 58]. Уріж ставав темним старим організмом, що “сам себе лікував, заривав у землю й оплакував” [1, с. 44]. До села приїжджають два подорожніх: фотограф Юліан та Агент Владко, щоб “збаламутити” ціле село, але простір Урожа неначе застигла субстанція, яку не можна було змінити, бо селяни “з болем і страхом сприймали усе нове, байдуже, добре чи лихе, хоч їм і не було чого втрачати. Від змін могли занедужати чи навіть померти ті, хто гнеться від подуву найслабшого вітру. …кожен хто приходив до Урожа, був для нього чужорідним тілом, скалкою в оці, бо найменші зміни могли привести до катастрофи, про що могли розповісти ті, хто лежав не тільки на звичайних, але й на холерних цвинтарях. І жодного проблиску надії в тих сивих, або чорних, на світлині очах, хіба що в дитячих, котрі не встигли увібрати в себе понурі образи світу” [1, c. 65]. Цей простір є ворожим для чужинців, але не для мешканців села: “Уріж здавався серединним світом поміж ворожими світами, звідки проходили злі духи, війни, урядники та різні баламути. Тобто Уріж був ніби затулений долонями Господа, як вогник свічки, однак всі знають, як тяжко уберегти той кволий пломінчик від сильного вітру” [1, c. 83].

Ще однією моделлю трактування образу Урожа є метафоричний часопростір сільської “готики”. У романі така характеристика пов’язана з народними віруваннями й легендами демонологічного характеру. Особливої ваги в контексті мотивів готики в українській літературі набуває пейзаж. Село Уріж, де відбуваються усі події, “видавався похмурим місцем, занереним у темні води ще пере християнських вірувань, населений душами померлих і духами… порослий диким лісом і терням” [1, c.206] Село “як мертве чи спляче, як поглинуте думами” [1, c.189]. Авторка зображує два світи – звичайний та демонологічний, між якими точиться запекла боротьба, боротьба між селянами та упирями, упирями й упирями.

У стилі готичного пейзажу змальовується сад на горі: “росли ті велетенські черешні на горі, що, мабуть, здичавіли від старості, й давали влітку лише жменьку гірких ягод… стримували верхні вітер й роздирали туман похмурого надвечір’я. Стояли, наче колони в язичницькому храмі, й фотограф відчував майже панічний страх перед ними” [1, c. 190]. Схожими фарбами авторка малює нам і сад отця Антонія: “сумний, безлистий, сплаканий… Посеред саду був ставок з темною, вистояною водою, наче око, яке взимку, напевно, виглядало, ніби вкрите більмом… в цьому саду скоцюбились голі дерева, і в землі й під корою спало безліч дрібних істот, яким могли б заподіяти кривди” [1, c. 130–131]. Щоб якось відійти від поганих думок, розслабитися, священик йшов у сад, який посадив ще його батько. Тут образ саду постає як простір усамітнення, цілителя душі. Подібним простором затишку, захисту для Антонія була церква: “У церкві, сухій, дерев'яній, просякнутій хвилюючим запахом ладану й воску, він чувся впевнено. Слова його осідали на стінах, затуляючи всі шпарини, хоч голос був не тим, що в молодості” [1, c.70-71]. Темні фарби письменниця використовує і при описі неба: “насувалися невеликі хмарки, наче розвідники, що обирають місце для майбутньої битви” [1, c. 189].

Схожий прийом спостерігаємо в описі житла Безуб’яків: “нічна хата була як труна, опущена на дно ями, але ще не присипана землею” [1, c. 171]. Нагнітає страх і опис будинку, в якому мешкає пан Болеслав: “дім наче за якісь гріхи поволі западався в землю, покривлені липи обсіли ворони і зчиняли галас” [1, c. 306].

Галина Пагутяк зазначає, що в будинку відбуваються містичні події. “Якась сила воювала в домі, скидала порцеляну з полиць, висуджувала добре напалені покої, страшила челядь… Старі будинки завжди балакучі. Чим більше людей жило в них і вмирало, тим у них неспокійніші. Страх супроводить цікавість, а надмірний інтерес призводить до нещастя. Можна з впевненістю сказати, що дім, в якому оселився пан Болеслав, зовсім не був пристановиськом злих духів, тільки місцем їхніх тимчасових набігів з Урожа, або з дальших місць, бо, що, зрештою, для тонкої матерії відстань і час?” [1, c. 87-88]. Його оселя була пристанищем для упирів: “таке було раз після Святої вечері – цілий встид. Пани свої й чужі, поснули пізно, а слуги ще пізніше. Під ранок побудилися, а по дому ніби буря пролетіла. Усе розкидане, перевернуте. Нечувана річ! Звернули би усе на слуг, та між гостей знайшовся дуже поважний пан-судія. Він добре роздивився довкола, і показав на розп'яття, перевернуте, прости, Господи, догори ногами” [1, c.218].

Не менш цікавим є образ мосту, який поєднує Нагуєвичі з Урожем: “той просмолений міст перше належав урізьким дідичам, і тоді на ньому стояли два гайдуки, що брали плату за проїзд Фірою. Тепер можна було ходити та їздити кожному, але міст мав лиху славу. Чи то на ньому бачили якісь страшні речі, чи довкола підпор під час повені в корчах застрягали утоплена худоба, а часом і люди… Одним словом, міст відбирав мито від ріки” [1, c. 155]. Символічний міст, що єднає не просто два села, але й два різних простори, – світу звичайних людей і замкненого світу упирів. Саме міст заворожує хлопчика, змушує робити вибір між світом людей і упирями. Спокій і несхитність мосту контрастує з потоком води, що ніби зачаровує дитину.

Замкнений світ села Уріж перетинається у часі й просторі з різними хронотопними пластами. Це уможливлено завдяки спогадам і враженням основних персонажів твору. Завдяки образу Болеслава вводиться простір минулої війни. Розповіді Владка переносять мешканців Урожа в омріяний заокеанський простір Америки. Світлини Юліана містять відбитки різних часів і місць. Книга священика також розширює простір і час у творі, бо саме з цього “тексту в тексті” читач довідується про минулі часи села. Водночас Галина Пагутяк поєднує простір свого роману з простором тексту Івана Франка “Спалення упирів в селі Нагуєвичах у 1831 р.” [2]. Саме події, описані в цьому творі, покладено в основу “Урізької готики”.

Поєднання реального й містичного просторів у романі, разом із нагнітанням жахів, наближає поетику “Урізької готики” до готичного роману. Вочевидь авторка свідомо використовує зовнішні ознаки готичної прози задля передачі атмосфери, яка панувала на селі наприкінці ХІХ століття. Психологічно вмотивовані і вчинки персонажів, і образна система роману, який при позірних рисах готичного роману за жанровими ознаками наближається до химерної прози. Такі особливості поетики поєднуються зі складним хронотопом тексту.


ЛІТЕРАТУРА

1. Пагутяк Г. Урізька готика: Роман / Галина Пагутяк. — К. : Дуліби, 2009. — 352 с.

2. Франко І. Сожженіе упырей въ с.Нагуевичахъ въ 1831г. / Іван Франко // Кіевская старина. – Т.29. – №4. – С. 101–120.
ПСИХОЛОГІЯ
Люсине Абрамова,

4 курс физико-математического

факультета

Научный руководитель: Ю. Ю. Щеткин,

к. биолог. н., доцент

(Таганрогский государственный педагогический институт им. А.П. Чехова)


К ВОПРОСУ О СОВРЕМЕННОМ СОСТОЯНИИ ИЗУЧЕННОСТИ ПРОБЛЕМЫ ДУХОВНОСТИ В РОССИИ

Актуальность затронутой нами проблемы для философии, педагогики и психологии состоит в том, что до сих пор из-за многозначности толкований понятия “духовность” остается непонятной сущность духовности, ее структура, в достаточной степени – истоки и факторы духовно-нравственного развития, его движущие силы и механизм, не выявлены критерии духовной личности в ее развитии, нет тестов, выявляющих уровни нравственного и духовного сознания, в результате чего нет возможности диагностировать состояние экзистенциальной и нравственной сфер личности, а, следовательно, целенаправленно формировать их в образовательном пространстве.

Несмотря на большое количество опубликованных работ, до сих пор нет однозначного понимания термина “духовность”. Исследователи единодушно пришли к заключению, что “нравственность” является основой духовности и ее составляющей. Однако до сих пор остается неясным, существуют ли другие составляющие, какова сущность духовности, какими явлениями и процессами она обусловлена, какие можно выделить критерии духовности?

Целью нашего исследования стало изучение современного состояния изученности проблемы духовности в России (с 90-х г. XX в. по настоящее время). Метод исследования – теоретический анализ.

С распадом СССР, возникновением нового Российского государства и осознанием жизненной важности духовности для возрождения и существования народа с 90-х годов началось бурное и многостороннее исследование проблемы. Общие и методологические аспекты духовности рассмотрены в публикациях М. М. Бахтина, Л. П. Буевой, В. С. Барулина, В. А. Кутырева, А. Ф. Лосева, В. Г. Федотовой, А. Г. Спиркина и др.

Духовность как родовая категория и одно из важнейших качеств человека, отождествляемых с человечностью, освещена в трудах В. И. Слободчикова, Е. И. Исаева, Г. Э. Ахтямовой, М. П. Желтова, М. Ф. Калашникова, А. Д. Косичева, Г. В. Платонова, Г. М. Пурынычевой,, А. К. Уледова, И. В. Силуяновой, Р. В. Михайловой, Э. З. Феизова, З. В. Фоминой, А. К. Уледова и др.

Большой вклад в изучение ценностного аспекта проблемы духовности внесли работы, связанные с созданием общей теории ценностей: А. Г. Афанасьевой, М. В. Демина, А. Г. Здравомыслова, В. А. Блюмкина, И. С. Нарского, С. И. Попова, В. А. Титова, В. П. Тугаринова, А. Ф. Шишкина и др.

Особый интерес для понимания соотношения категорий “духовность”, “нравственность”, “мораль” представляют труды аксиологической направленности по философии морали Е. Н. Дубко, А. А. Гусейнова, Ю. Ф. Согомонова, А. И. Титаренко, Ю. М. Федорова и др.

Но несмотря на возрастающий интерес к проблеме духовности, не было выработано более или менее общепризнанной этико-психологической концепции духовности, а также единого понимания терминов “духовность”, “духовный”. Так, одни авторы понимают под духовностью историческое сознание (М. А. Барг), другие – целостность психической деятельности человека (М. С. Каган), третьи – совокупность этических, эстетических ценностей и теоретизма (В. Г. Федотова), четвертые – “целостное единство Истины, Добра и Красоты” (В. И. Гусев, В. Н. Шердаков), пятые – единство “всех нравственных сил человека” (К. Вааген), шестые – рассматривают духовность в неразрывном единстве с миром высших чувств личности (Ю. Г. Буртин, А. В. Петровский).

Подавляющее большинство авторов главным аспектом духовности выделяет ее морально-нравственное содержание (Добкина Н. Н., Тарасова Л. Н., И. В. Гордяскина, Н. Л. Лапина, О. Н. Горохова, Н. С. Сафаров, А. А. Дорапов, С. А. Юргелявичус, Н. Н. Кузьминская, Е. Л. Иголь, А. И.Левицкая, М. Г. Бандзеладзе, С. И. Некрасов, Г. А. Миронова, Е. В. Беляева, Н. В. Надысева, Т. Н. Деревянко, Ю. А. Навриков, С. В. Флах, М. Ю. Немков, Э. А. Бирюкова, М. В. Рукавишникова, Л. С. Филиппов, Л. И. Трофимова и др.).

Проведенный анализ позволил сделать следующие выводы:


  1. Проблема духовности обусловлена отсутствием общепризнанной этико-психологической концепции и единства в понимании терминов “духовность”, “духовный”.

  2. Накопленный в отечественной и мировой литературе материал позволяет подвести итоги в разработке понятий, которые бы способствовали исследованию структуры духовности, позволили понять ее сущность во всей многозначности, рассмотреть духовность как качественное состояние личности (систему ее высших качеств) и одновременно психическое образование (во взаимосвязи с системой отношений, потребностей, интересов, ценностей, смыслов, мировоззрения, образа жизни и бытия), а также как многоуровневый процесс ее становления и развития.


Ксенія Антонова,

1 курс Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: Н. В. Жук канд. психол. н., доцент
БРЕХНЯ ЯК ПСИХІЧНА ВЛАСТИВІСТЬ ЛЮДИНИ

Уміння брехати – одна з відмінних рис роду людського. Психологія брехні вивчається багатьма вченими-психологами всього світу ось уже багато років, але досі не знайдена відповідь на питання: бреше людина чи ні.

Психології брехні присвячено чимало книг (П. Екмана, І. Вагіна, В. В. Знакова, Ю. Щербатих, Д.-Л. Сміта). Автори розглядають механізм брехні, прояв брехні в мові, жестах, міміці людини, вивчають причини, які спонукають людину брехати. Безумовно, одним з найцікавіших напрямків психології брехні є пошук засобів для виявлення брехні й обману. Більшість учених сходяться на думці: немає такої людини, яка могла би на всі 100% приховати правду – просто є люди, що не помічають проявів брехні.

Брехня (обман) – це дія, якою одна людина вводить в оману іншу, роблячи це навмисно, без попереднього повідомлення про свої цілі і без чітко вираженої з боку жертви прохання не розкривати правди.

В Оксфордському словнику англійської мови говориться: “У сучасному вживанні слово “брехня” має відтінок яскраво вираженого морального осуду, і у ввічливій бесіді його намагаються уникати, часто замінюючи такими синонімами, як “обман” і “неправда”, що мають відносно нейтральне звучання”.

А тепер розглянемо брехню і обман з психологічної точки зору. Суспільні цінності закріплені в законодавчих положеннях, релігійних постулатах, зафіксовані в священному писанні, де детально розписані всілякі покарання. Незважаючи на це, переважна більшість з нас неодноразово і твердо переконана, що декларовані цінності в суспільстві і особистісна зацікавленість, як правило, знаходяться в постійному протиріччі. Прикладів тому на всіх етапах історії і в даний час велика кількість на всіх щаблях державної ієрархії. Назви цих явищ, з психологічної точки зору, у всіх мовах визначені як “лицемірство”, “лукавство”, “користь”.

Психологія обману полягає в тому, що ми, щоб виправдати самих себе, завжди знаходимо переконливі пояснення власним непристойним вчинкам. Одним з найпоширеніших спонукальних мотивів людини в скоєнні чогось протизаконного є самопереконання “Я” – ідеального у вигляді: “всі говорять одне, а роблять інше”, “я такий – же як усі”, “я поступаю як усі”,“якщо не я, то хтось інший”.

Вчені виокремлюють три основних види брехні:

1) Умовчання або приховування реальної інформації. Людина не видає спотвореної інформації, але й не каже реальної.

2) Спотворення реальної інформації – це коли нам замість реальної інформації підносять обман, видаючи його за правду, і тим самим, вводячи нас в оману.

3) Повідомлення правди у формі обману. Людина каже правду так, що у співрозмовника складається враження, що він бреше, і щира інформація не приймається.

Існують також види дитячої брехні за Ст. Холлом:

“Героїчна” – це брехня є “засобом для благородних цілей”.

“Партійна” – це коли дитина бреше внаслідок своїх особистісних стосунків (симпатії або антипатії).

“Егоїстична”, продиктована певними особистісними інтересами.

“Фантастична”, коли дитина вигадує з чистої любові до вигадки.

“Патологічна”, в основі лежить потреба обманювати себе та інших, збуджувати себе вигаданими історіями.

Маленька дитина погано розрізняє кордон між реальністю і вигадкою. На цьому, власне, будуються всі дитячі ігри. Дитяча фантазія не має меж, а ми, дорослі, часто плутаємо вигадку і обман. Ми говоримо малюкові “так не буває”, обмежуємо його уяву у вузьких рамках наших дорослих уявлень. Відмінність обману від вигадки в тому, що вигадка – безкорислива.

З дитинства ми обплутані безліччю умовностей, які супроводжують наше спілкування з іншими людьми. Кожна людина розуміє це, і навряд чи хто з нас вважає для себе зобов'язаним говорити завжди “правду, одну тільки правду і нічого крім правди”. Є правда, яка заподіює біль, і є брехня для порятунку.

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка