Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка27/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31

Ганна Грінь,

4 курс Інституту освітніх інженерно-педагогічних технологій

Науковий керівник: Задворна О.В., ст. викл. (БДПУ)
СОЦІАЛЬНА ФРУСТРАЦІЯ ТА ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ СТУДЕНТСТВА

Теперішні тенденції до самовдосконалення та самореалізації призводять до пошуку механізмів подальшої соціальної адаптації студентів як успішних людей. Розвитку не лише її інтелектуальних якостей, а й гармонійному поєднані з емоційної сфери для більш повної реалізації життєвих можливостей.

Ряд українських авторів займалися розвитком даної проблематики такі як М. І. Пірен, М. Ф. Головатий, Н. Н. Логунова, А. С. Блакитній, А. А. Гошко, Р. А.  Дмитренко, буд. В. Гетьман і ін.,

Дане дослідження має на меті аналіз соціальної фрустрації студентів та її взаємозв’язок з емоційним інтелектом.

Поняття як фрустрація тобто психологічного стану людини, що виражається в характерних переживаннях і поведінці і те, що викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно сприйманими як непереборні) труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуваннями суб'єкта. Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М. Д. Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай.

Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Здатність залишатися внутрішньо збалансованим в стресових ситуаціях; уміння виходити із ситуацій маніпулювання; здатність конструктивно вирішувати конфлікти; здатність бути менш дратівливим та бути більш продуктивним в ситуаціях “складного спілкування” – це все є не тільки ознаками успішного керівника, але й основними напрямками розвитку емоційного інтелекту. Тобто поняття соціальної фрустрації та емоційного інтелекту є вдалим поєднанням з точки зору соціальної адаптації студентів під час навчання так і після закінчення внз. Для встановлення взаємозв’язку між даними поняттями було проведено дослідження студентів БДПУ. В якому прийняли участь 54 студенти економічного відділення I, II, III, IV курсів.

Опитування проводилось за допомогою методики Н.Холла,на вимірювання рівня емоційного інтелекту, та методики діагностування рівня соціальної фрустрованості Л. І. Вассермана (у модифікації В. В. Бойко). Також в ході дослідження всіх студентів було розділено відповідно віку та за гендерної складової. З цих критеріїв найоптимальніша групи для дослідження є на першому курсі.

Опрацювавши результати які отримали в ході дослідження за методикою Вассермана– Бойко загальний рівень фрустрованості склав для чоловіків І-го курса-1,08 – дуже низький рівень фрустрованості; для жінок І -го курса – 1,60-низький рівень фрустрованості. В свою чергу загальний показник фрустрованості групи 1,28, який як і всі інші лежить нижче середньої норми. Тобто ступінь не задоволення соціальними досягненнями у основних аспектах життєдіяльності студентів є дуже низьким. Данні показники можуть пояснюватись різними факторами насамперед це відсутність досвіду роботи як головного фактора соціальної адаптації.

Проаналізувавши дані за методикою Холла виявилось за інтегративним рівнем емоційного інтелекту показники групи склали високий рівень – 5,3%; середній – 26,3%; низький – 68,4%. Найцікавішими було те, що у чоловіків були більш високі показники, ніж у жінок. При цьому рівні парціалих показників є також дуже високими вони наведенні нижче у табл.1.



Парціальні показники емоційного інтелекту Таблиця 1

Шкали /Рівні

Емоційна обізнаність,%

Управління емоціями,%

Самотивація,%

Емпатія,%

Розпізнання емоцій інших,%

високий

10,53

10,35

15,79

21,05

10,53

середній

36,84

5,26

26,32

42,11

42,11

низький

52,63

84,21

57,89

36,84

47,37

Отже розвиток емоційного інтелекту в поєднанні з впевненістю в соціальні аспекти життя є головою запорукою успіху студентів у реальному житті. Високий рівень емоційного це знання основних принципів соціальної взаємодії, моралі, етики, а також розуміння можливості або неможливості прояву емоцій в тій або іншій ситуації.

Теорія великих можливостей доводить, що лідерству можна навчитися, як ремеслу, розвиваючи в собі якості, що відносяться до поняття “емоційний інтелект”. На думку французьких вчених, приблизно 10% – це природжені лідери, 80% – можуть стати лідерами, а решта 10% ніколи не стануть лідерами.



ЛІТЕРАТУРА

1. Малкина-Пых И. Г. Психосоматика: Справочник практического психолога. / И Г. Малкина-Пых – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 992 с.




Ганна Грінь,

4 курсу Інституту освітних інженерно-педагогічних технологій

Науковий керівник: Білова Ю. А., асистент, (БДПУ)
ЕМОЦІОНАЛЬНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА ЙОГО РОЗВИТОК У СТУДЕНТІВ

Поняття “емоційного інтелекту” є одним із важливих аспектів вивчення такого явища як лідерство в організації. Разом з тим, дане поняття, що виникло в поєднанні психології мислення та психології емоцій, інтерпретуються по-різному. Мета роботи полягає у виділенні з'ясування природи емоціонального інтелекту та його складових та чинників які впливають на формування нової системи менеджменту, бізнесу.

Ряд українських авторів займалися розвитком даної проблематики такі як М. І. Пірен, М. Ф. Головатий, Н. Н. Логунова, А. С. Блакитній, А. А. Гошко, Р. А. Дмитренко, Буд. В. Гетьман і ін., але єдиного підходу в науці до вирішення цього питання до сьогодні не існує.

Термін емоціональний інтелект вперше введено американцями Д. Гоулман, Р. Бояцисом і Е. Маккі [4]. Дослідники дають характеристику цьому феномену як особливого виду гармонії міжособистісних стосунків. За результатами проведення досліджень, 10% поведінки людини (реакції сприйняття навколишнього світу) знаходяться у сфері раціонального, у той час як 90% – у сфері ірраціонального (відчуттів, емоцій і т.д.) [1].Під поняттям “Емоціональний інтелект” розуміють сукупність не когнітивних (емоційних та соціальних) здібностей, знань і умінь індивіда для успішної відповідності на вимоги навколишнього середовища і протистояти його тиску.

Досить часто у дослідженнях для вивченні рівня емоційного інтелекту використовують опитувальник Н. Холла, що базується на теорії моделі здібностей емоційного інтелекту Дж. Майера – П. Саловея. Відповідно, методика Н. Холла містить 30 тверджень, що рівномірно розподіляються на 5 шкал: “Емоційна обізнаність”, “Управління своїми емоціями”, “Самомотивація”, “Емпатія”, “Розпізнавання емоцій інших людей”.

Вибірка складалася з 50 осіб – студентів IV курсу, які мають досвід роботи в організаціях, установах і службах. Вік – 20 - 21 років. Якщо порівняти екстравертів та інтровертів за рівнями наявності емоційного інтелекту, то серед екстравертів 44,4 % мають високий рівень EQ, 44,5 % – середній рівень і 11,1 % – низький. У інтровертів спостерігається наступна тенденція: 25 % мають високий рівень емоційного інтелекту, 50 % - середній рівень і 25 % – низький рівень. Серед амбівертів 60 % мають середній рівень емоційного інтелекту, 28% – низький і 12 % – високий рівень EQ. Тобто, у екстравертів переважає високий та середній рівень емоційного інтелекту, у інтровертів домінує середній його рівень, переважна більшість амбівертів має середній рівень. До чинників, що впливають на рівень емоційного інтелекту відносять середовище життя особи.

Деніел Гоулмен зацікавився секретами успіху провідних компаній ще в 1990 роках. Дослідник проаналізував більше 168 підприємств і їх лідерів. В результаті були виділені 3 основні категорії особистих якостей менеджерів, які сприяють бізнес – успіху: технічні здібності ( уміння створювати нове); пізнавальні здібності( аналітичне мислення і планування); емоційні (вміння працювати з людьми і ефективно впроваджувати нові ідеї). Виявилося, що по важливості емоційні здібності вдвічі перевищують IQ [2]. Саме емоції грають критично важливу роль в прийнятті рішень, лідерстві і мотивації персоналу. EQ формує також рівень ініціативності, тобто уміння використовувати сприятливі можливості для підвищення загальної результативності. За ініціативністю слідує воля до перемоги, тобто орієнтація на кінцевий високий результат. При цьому процес досягнення кінцевого результату проходить з емоційним піднесенням. Лідери з такими навиками уміють викликати у співробітників відгук, бажання активної діяльності і одночасно вміють захопити їх загальною місією. Такі керівники особисто подають підлеглим приклад бажаної поведінки і здатні виразно викласти загальну місію так, щоб надихнути інших. Високий рівень емоційного інтелекту допомагає і при вирішенні конфліктних ситуацій, що виникають в процесі трудової діяльності.

Отже діяльності керівника на 80% залежить від рівня емоційного інтелекту. Процес формування наукових основ емоційного інтелекту продовжується. Дослідження необхідно проводити у напрямку визначення чіткого визначення самого поняття емоційного інтелекту і можливості його вимірювання. Теоретичний аналіз категорії емоційного інтелекту в сучасній психології та його співвідношення з типами особистості (за К. Юнгом) показав, що це питання потребує детального вивчення. Обов’язкового глибокого вивчення потребує взаємозв’язок між емоційною компетентністю (EQ) та досягненням успіху в бізнесі.



ЛИТЕРАТУРА

1. Ашин Г. К. Курс элитологии. / Г. К. Ашин, Е. Н. Охотский – М.: ЗАО “Спортакадемпресс”, 1999. – 345 с.

2. Гоулман Д. Эмоциональное лидерство: Искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта / Д. Гоулман, Р. Бояцис, Э. Макки; Пер. с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 301 с.

Тетяна Доля,

3 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв

Науковий керівник: Черезова І.О., к. психол. н.,

доцент (БДПУ)
ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПІЛКУВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Мета – виявляти чинники, що зумовлюють розвиток спілкування молодших школярів. Спілкування відіграє вирішальну роль у становленні особистості молодшого школяра. Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов’язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку учні захоплені тільки навчанням, мало вступають в контакт з однолітками і певний час відчуває себе “чужими”. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами “дорослої” моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих тощо. На взаємини молодших школярів впливає дружба, заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку та мікрорайоні тощо.

Спілкування у молодшому шкільному віці зумовлюється двома основними факторами:

Сім’я. Емоційний стан під час взаємин з батьками, спільні вирішування проблеми, родинні бесіди впливають на формування процесу спілкування молодшого школяра.

Класний колектив. Спілкування у колективі сприяє вдосконаленню навичок спілкування з однолітками, вчить правильному спілкуванню з вчителями, що має значний поштовх у розвитку особистості молодшого школяра.

Неодноразово вченні зверталися до проблеми спілкування молодших школярів та напрямків удосконалення цього процесу. Вивченням спілкування займалися як вітчизняні, так і зарубіжні вченні: Е. Т. Шосторо, Е. Ю. Бьорн, О. Б. Добрович, Г. С. Костюк, В. А. Семиченко та інші.

У свої дослідженнях, які ґрунтувалися на визначенні здатності дітей до спілкування серед учнів 1-4 класів, нами було визначено, що більшість учнів прагнуть до спілкування, є уважними і приємними співбесідниками. Досліджуючи в учнів особливості вмінь слухати, нами було визначено, що:

– 50% дітей вважають кращім співбесідником близького друга (подругу).Дружба як особливий вид стосунків народжується саме у процесі слухання.

– 30% дітей надають перевагу спілкуванню в родині . Саме родина, на їх думку, допомагає буди більш відкритими та відвертими під час спілкування.

– 20% учнів активно спілкуються зі своїми однолітками. До цієї групи входять учні, з якими діти спілкуються під час уроків та позаурочний час. До цієї категорії не входять найкращі друзі. Це спілкування з дітьми, з якими приємно проводити час.

Дослідження також показали, що велике значення в процесі спілкування відіграє мода, яка опанувала всі сфери людського життя. Діти молодшого шкільного віку звертають увагу на зовнішній вигляд свого співрозмовника і відносно цих критеріїв іде розподіл ролей у процесі спілкування. Психологія спілкування молодшого школяра базується на основі суперечливого переплетення двох потреб: відокремлення і спілкування, тобто потреби при належності до якоїсь групи або спільності та налагодження стосунків у цих об’єднаннях.

Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання зумовлює розвиток процесу спілкування у молодших школярів та їх особистості в цілому.


ЛІТЕРАТУРА:

1. Загальна психологія / за ред. С. Д. Максименко. – К. : Форум, 2000.

2. Психологія : підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та інші / за ред Ю. А. Трофімова. – К. : Либідь, 2001.

3. Філоненко М. М. Психологія спілкування. – К. : Цент учбової літератури, 2008.



Ольга Ігнатьєва,

6 курс Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти

Науковий керівник: Л. Р. Кашкарьова,

к. психол. н., доцент (БДПУ)


ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ІДЕАЛЬНОГО ВИКЛАДАЧА ТА ІДЕАЛЬНОГО СТУДЕНТА

Часом життя любить підкидати нам парадоксальні ситуації, натякаючи: не слід сприймати те, що відбувається навколо, однозначно. Нещодавно нам довелося бути присутніми при обговоренні в колі студентів професійних якостей незнайомого викладача, який незабаром читатиме спецкурс у нашій групі. Виходячи з деяких переконливо-пристрасних висловлювань, нам представлялася нудна людина, яка не тільки не прагне донести до студентів хоча б ази предмету, а й зовсім знаходиться не на своєму місці. А буквально через тиждень ми поспілкувалися зі студентами іншого факультету, де цей же викладач читає більшість предметів. Яким же було наше здивування, коли нам описали його як педагога, що з живим блиском в очах розкриває таємниці свого предмету перед студентами.

Кому ж не вистачає терпіння і розуміння: студентам, що засинають на лекціях, або викладачеві, що не бажає витрачати свої нерви і сили на знаходження стежки до розуму й серця студента? Чого вони вимагають один від одного?

Наше дослідження мало за мету з'ясувати, як виглядає психологічний портрет ідеального викладача та ідеального студента очима протилежної сторони. Соціально-психологічне опитування проводилося методом анонімного анкетування в рамках нашого університету та онлайн опитування серед студентів і викладачів інших університетів, інститутів і училищ України. В ньому взяли участь 20 викладачів і 50 студентів. Запитання було схожим – педагоги описували якості Ідеального студента, а студенти – якості Ідеального викладача. Студенти вказували інститут, курс і вік. Викладачі вказували інститут, кафедру й займану посаду.

Запропонована тема викликала великий інтерес серед опитуваних. Більшість підтримала нашу ініціативу і з нетерпінням чекає результатів, для того, щоб все ж таки дізнатися, якими якостями повинні володіти Ідеальний викладач і Ідеальний студент.

Якісний аналіз отриманих відповідей виявив наступне.

Викладачі мріють про розумних і поважаючих себе студентів. Вони дуже цінують у студентах цілеспрямованість, зацікавленість у пізнанні чогось нового. З більш розгорнутих відповідей з'ясувалося, що Ідеальний студент повинен ставити перед собою мету в житті й намагатися її досягти. Освіта для нього не повинна бути просто прагненням отримати диплом, а дієвою допомогою у виборі певного життєвого й професійного напряму.

Дуже цінується викладачами старанність і грамотна мова як у спілкуванні студентів з педагогом, так і між собою; готовність працювати над поставленим завданням у стислі терміни і здатність виконувати роботу самостійно. І, звичайно ж, Ідеальний студент зобов'язаний бути товариським, працьовитим, чуйним і активним.

Проаналізувавши зібрані анкети, ми виявили, що вимоги до студентів змінюються в залежності від статусу викладача. Більш молоді фахівці очікують від студента пунктуальності, відповідальності та самостійності. Викладачі, що мають більш високий статус та досвід, насамперед, вітають у студентах цілеспрямованість і неординарність мислення.

Про якого викладача мріють студенти? Як відомо, вони – народ веселий, тому нерідкими були напівжартівливі зауваження: “Він повинен нас не надто вантажити і прощати пропущені лекції” чи “Головне, якщо ти попросиш, здати так, як тобі б хотілося”. Але були і серйозні, аргументовані відповіді. Студенти, перш за все, вимагають до себе поваги. Багатьом з них по приїзду з іншого міста доводиться влаштовуватися на роботу, щоб оплатити своє навчання. Деякі воліють не чекати отримання диплому і вже зараз хочуть відчути на собі тяготи й радості майбутньої професії, остаточно утвердитися у своєму виборі. Тому, вступаючи в доросле життя, вони сподіваються зустріти до себе відповідне ставлення, а не сидіти “по струнці”, залишаючи свою думку на другому плані.

Відповіді студентів в залежності від віку й року навчання мають певні відмінності. Так, студенти молодших курсів акцентують увагу на чуйності та розумінні з боку викладача, а студенти більш старших курсів – на вимогливості, знанні предмету і ставленні до них як до майбутніх колег.

Отже, можна зробити наступні висновки. Студентам та викладачам слід навчитися прислухатися до протилежної думки. Якщо викладач буде ставитися до студентів як до особистостей, то робота стане для нього місцем, де він зможе проявити свої організаторські та творчі здібності. І навпаки, від того, наскільки студенти поважатимуть викладача, залежить, наскільки цінну інформацію вони отримають. Адже людина розкривається тільки тоді, коли її готові почути.


ЛІТЕРАТУРА

1. Смирнов С. Д. Педагогика и психология высшего образования : от деятельности к личности : учеб. пособие / С. Д. Смирнов. – М. : Издательский центр “Академия”, 2001. – 304 с.



Ганна Іорганська,

3 курс Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: О. С. Колпакчи, ст. викладач (БДПУ)
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Девіантна поведінка, як порушення соціальних норм набула в останні роки масовий характер, що і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, юристів.

Проблема девіантної поведінки у підлітковому віці є дуже актуальною в нашій країні. Спостерігається стрімке зростання правопорушень серед підлітків, збільшується кількість втеч дітей з дому та ін.

Дослідження девіантної поведінки у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає соціалізації особистості, її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості [2; 3].

Проблеми девіантної поведінки, різні її аспекти прояву у підлітковому віці, досліджувались вітчизняними вченими. Так, Л. М. Зюбін виділив варіанти девіантної поведінки, С. А. Белічева досліджувала прояви девіантної поведінки, Амбрумова А. Г., та Тихоненко В. А. вивчали суїцидальну поведінку, Маценко В. виділив характерні риси особистості неповнолітніх правопорушників. Е. В. Заіка, Н. П. Крейдун, А. С. Ячина комплексно досліджували деформації особистості підлітка та виникнення протиправної поведінки [1].

Серед науковців існують різні точки зору щодо особливостей формування девіантної поведінки. Різні дослідження виявляли різні фактори. На це у своєму дослідженні звернули увагу В. Маценко, Л. Г. Леонова, Н. Л. Бочкарьова, І. Рудницька, А. Д. Гонєєв [1].

Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що у підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх.

Фізична нестабільність, риси характеру, що ускладнюють спілкування, емоційна незрілість, несприятливі мікро- й макросоціальні відносини – усе це фактори ризику, наявність яких, безумовно, робить цей важкий підлітковий вік ще важчим.

У підлітків з’являються специфічні поведінкові реакції, що складають специфічний підлітковий комплекс: 1) реакція емансипації (крайній ступінь – бродяжництво); 2) реакція групування з однолітками (формування власної субкультури); 3) реакція захоплення (хобі) [2; 3].

Девіації в підлітковому віці виникають також і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні тенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації, які б стали джерелом особистісного зростання та позитивності Я-концепції, що в цілому сприятиме психологічному благополуччю підлітка.

Таким чином, ми вважаємо, що допомога дитині з боку батьків, психологів, педагогів, соціальних працівників у розкритті особистісних можливостей, усвідомленні всіх проявів особистісного "Я", зняття настанов, що обмежують розвиток, дозволить дитині знайти своє місце в житті, зробити спілкування гуманнішим, навчити її жити в мирі й злагоді з собою та іншими, сформувати в дитини інтерес і прагнення вивчати всі грані власної особистості.

У своїх подальших спостереженнях та дослідженнях, плануємо більш широко дослідити фактори, які впливають на виникнення девіантної поведінку у підлітковому віці та їх психологічні особливості.


ЛІТЕРАТУРА

1. Гонеев А. Д. и др. Основы коррекционной педагогики: учеб. пособие для студ. высш.пед. учеб. заведений / А. Д. Гонеев, Н. И. Лифинцева, Н. В. Ялпаева; под ред. В. А. Сластенина. – М. : Издательский центр “Академия”, 1999. – 280 с.

2. Кондрашенко В. Т. Девиантное поведение у подростков / В. Г. Кондрашенко. – Минск, 1988. – 244 с.

3. Основи практичної психології / Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Н. та ін. : підручник. – К. : Либідь, 1999. – 536 с.



Наталя Казарінова,

2 курс Інституту психолого-педагогічної освіти

та мистецтв

Науковий керівник: Т. П. Малихіна, к. психол. наук, доцент


ЗВ’ЯЗОК МІЖ САМООЦІНКОЮ І РІВНЕМ АГРЕСИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ

Складне економічно – політичне становище та соціальні кризові процеси привели наше суспільство до серйозних труднощів, конфліктів, злочинності. Особливо важко в цей період виявилося підліткам. В підлітковому віці одним із видів поведінки, що відхиляється є агресивна поведінка. Дана девіантна поведінка насамперед пов’язана з рівнем самооцінки підлітка. Самооцінка кожної особистості формується під впливом багатьох факторів, але найважливішу роль відіграє оточення. Це друзі, вчителі, батьки чи просто прохожі. Тож ми маємо враховувати всі відомості для того, щоб зробити правильний висновок.

В дослідженні розглядається самооцінка, як одна із головних причин формування агресивної поведінки у підлітків. Дану проблему в різні роки досліджувало багато вчених: А. Басс, А. Дарк, Е. Фром, Є. Доусон, А. Адельсон, М. Мід, Е. Шпрангер, Ш. Мюллер, Е. Штерн, Л. С. Виготський, Л. М. Семенюк та ін.

Мета дослідження: Розглянути теоретичний аспект самооцінки і агресивності підлітків і встановити зв’язок між ними.

Підлітковий вік – це вік допитливого розуму, жадібного прагнення до пізнання, вік кипучої енергії, бурхливої активності, ініціативності, спрага діяльності. Важливим чинником розвитку дитини на даному етапі є самооцінка. Самооцінка – оцінка особистістю самої себе своїх можливостей, якостей, здібностей місце у системі відношення з іншими людьми. Вона є важливим фактором саморегуляція особистості, впливає на взаємовідносини з іншими людьми, критичність, вимоги до себе, відношення до успіхів та невдачам. Самооцінка щільно зв’язана з рівнем домагань людини. Виділяють адекватну, зависоку та низьку самооцінку. Самооцінка і рівень домагань у порядку зворотного впливу починають регулювати поведінку людини у східних умовах, виступаючи як мотиви поведінки. В формуванні нової самооцінки велика роль належить осмисленню підлітками своїх досягнень та свого відношення до діла, а також спостереженням за успіхами товаришів. Роль сформованої самооцінки у формуванні особистості як суб’єкта діяльності дуже велика. З самооцінкою пов’язана впевненість особистості у своїх силах та можливостях, у позитивному результаті прийнятих справ. У свою чергу впевненість в успіху підтримує певний рівень домагань та сприяє його формуванню. Таким чином, впливаючи на самооцінку, змінюючи її, можливо підняти рівень домагань особистості в тій або іншій діяльності (учбовій, трудовій). [3]

Дуже часто ми бачимо як саме самооцінка впливає на поведінку дітей, особливу на агресію. Науково обґрунтованими і досить цікавими для батьків, педагогів, психологів є характеристики форм агресивних реакцій, які виділили А. Басс та А. Дарка. Це: фізична, пряма, непряма, вербальна та інші види агресії. За класифікацією Е. Фрома виділяється два види агресії :



  • доброякісна – виявляється в момент небезпеки і носити оборонний характер, небезпека зникає і загасає дана агресія;

  • злоякісна – являє собою деструктивність, буває спонтанною, пов'язана зі структурою особистості. [2]

Р. Берон та Д. Річардсон у своїй роботі “Агресія” виділяли чотири основні детермінанти агресії: соціальні, зовнішні, індивідуальні, біологічні. На думку цих авторів, ключова роль у розвитку агресії належить індивідуальним, особистісним детермінантам. Під ними розуміють початок для виникнення та розвитку агресії, зосереджені в основному в стійких рисах характеру та схильностях потенційних агресорів. Часто в агресії велику роль відіграють атрибуції відносно намірів інших. [1]

Для того, щоб встановити зв’язок між самооцінкою і рівнем агресивності підлітків було взято результати експерименту, в якому використано: метод тестування; метод анкетування “Анкета підлітка”; методи математичної статистики; Опитувальник Басса – Дарки; проективна методика “Будинок – дерево – Людина” – експрес діагностика рівня самооцінки; вербальна методика самооцінка особистості. Ми передбачимо, що в результаті експерименту встановимо зв’язок між самооцінкою і рівнем агресивності.

Таким чином, результати підтвердили висунуту нами гіпотезу про те, що рівень агресивності залежить від самооцінки дитини. Було виявлено, що чим нижча самооцінка підлітка тим вищий рівень його агресивності.

1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка