Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка30/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31
Екатерина Петрова,
5 курс ГОУ ВПО “Невинномысский государственный
гуманитарно-технический институт”
Научный руководитель: О. П. Цыбуленко,
к. псих. н., доцент
(Невинномысский государственный
гуманитарно-технический институт)
ПРОБЛЕМЫ ПСИХОЛОГА В СОВРЕМЕННОЙ ШКОЛЕ
С конца 80-х годов в нашей стране стала активно развиваться практическая психология образования. К настоящему времени во многих школах введена штатная единица “педагог-психолог”, многие высшие учебные заведения готовят психологов специально для работы в образовательных учреждениях.

Несмотря на то, что было издано более 40 нормативных документов, касающихся деятельности практических психологов системы образования, сформирована система подготовки и переподготовки этой категории специалистов, по-прежнему нет ясности и четкости в определении функций школьного психолога и круга решаемых им задач, сложно выделяются собственно психологические вопросы в многообразии школьных проблем.

Зачастую, приходя в школу, молодому специалисту трудно найти и занять свою нишу в специфической закрытой системе школы. Требуется немало времени на то, чтобы адаптироваться и понять систему образовательного учреждения, определить направления своей работы. Никто не может четко определить цели, задачи и функции психолога. И каждый сам методом проб и ошибок пытается определить круг своих задач.

В числе общих трудностей практических психологов фигурирует проблема профессионального самоопределения при недостаточно качественной профессиональной информации и отсутствии надежной методической помощи со стороны администрации школ и специалистов профильных центров.

Работа психолога в общеобразовательных школах характеризуется рядом особенностей, среди которых можно выделить следующие:


1) Очень широкий спектр направлений психологической работы при отсутствии четких, устоявшихся алгоритмов ее организации в рамках школы.
2) Специфика работы в школе в значительной степени обусловлена спецификой самой школы. Психолог зачастую воспринимается как учитель непонятно по какому предмету. Не случайно даже специальный стаж работы психологом в школе приравнивается к педагогическому.
3) У большинства учителей, родителей и учеников имеются жесткие и не всегда адекватные стереотипные представления о деятельности психологов.

Учитывая названные особенности, становится понятна актуальность проблемы адаптации молодых психологов к работе в общеобразовательных школах. Выпускники без достаточного опыта работы попадают в условия, где от них требуется делать очень много чего и не очень понятно, как и где от них часто ждут совсем не того, к чему они готовились на студенческой скамье.

Фаза адаптации на профессиональном жизненном пути неизбежна по двум основным группам причин. Во-первых, социальные нормы учебного заведения, подготавливающего специалистов, отличны от норм коллектива на месте будущей работы. Во-вторых, требуется привыкание ко многим тонкостям работы, которые, даже если и известны со слов преподавателя, еще не превратились в стойкие навыки.

Что касается возможности возникновения эмоциональных проблем, связанных с освоением новой социальной роли психолога, то в какой-то мере они неизбежны просто в связи с тем, что приход на любую новую работу - это всегда стресс.

Кроме того, эмоциональную нагруженность работы школьного психолога усиливает множество нестандартных ситуаций, обостренное чувство профессиональной ответственности и необходимость выполнять много видов работы, не во всех из которых чувствуется достаточная собственная компетенция. Так что не случайно стрессоустойчивость называется З. В. Овчаровой в ряду личностных качеств, наиболее актуальных для психолога.

Рассмотренный в данной работе круг трудностей, встречающихся на пути психолога-практика, работающего в школе, конечно, не является полным. Лишь отчасти были затронуты такие важные темы как методология деятельности психолога, его роль и задачи в системе образовательной школы, проблемы профессионального плана, организационные, связанные с интеграцией в педагогический коллектив, эмоциональные, а также стереотипные представления подростков о психологе как профессии.


ЛИТЕРАТУРА

1. Грецов А. Г. Проблемы адаптации молодых психологов к работе в общеобразовательной школе. – М., 2008.

2. Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога. – М., 2006.

Николай Подгурский,

4 курс Минского института управления

Научный руководитель: С. А. Беляев,

зам. зав. каф. юрид. психологии

(Минский институт управления)
ЗООПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ПИВНОГО АЛКОГОЛИЗМА

В последнее время потребление пива выросло, что приводит к увеличению случаев алкоголизма, связанного с этим, особенно у молодежи. Для многих людей употребление пива после рабочего дня стало нормой и даже превратилось в привычку. Разного рода реклама поддерживает образ пива как напитка блаженства, расслабления, удачливости в жизни. Но эти представления не несут в себе истины и губительны для общества [1].

Цель работы (эксперимента) – исследовать влияние пивного алкоголизма на познавательную активность.

Оборудование. В качестве оборудования использовались два самодельных лабиринта. Для мотивирования крыс, как подкрепляющий материал, использовался кусок сыра, лежащий в середине простого и в конце сложного лабиринта. Время фиксировалось секундомером. Время проведения 35 дней.

В качестве испытуемых, отобраны 15 особей белых лабораторных крыс (самцы в возрасте 3 месяца). Известно, что существуют объективные трудности в изучении поведения различных видов лабораторных животных, что связано с отсутствием полного соответствия экспериментальных поведенческих моделей клиническим условиям, и с видовыми различиями в поведении животных и человека [2]. По мнению А. В. Вальдмана, – основные процессы восприятия и переработки информации, формирование плана действия и принятия решения, корректировки деятельности в зависимости от результата и характера подкрепления, мотивационные и эмоциональные характеристики, присущие животным, в своей принципиальной биологической сущности признаются сходными с таковыми у человека.

На основании статистического анализа данных, можно сделать следующие выводы:

1) длительное употребление пива ведет к снижению познавательной активности индивида;

2) для данной экспериментальной процедуры не выявлено различий между группами исследуемых особей по прохождению простого и сложного лабиринтов, т.е. различия по времени прохождения существуют, но не могут быть дифференцированы по сложности выполнения задачи для каждой группы, иными словами количество потребляемого пива в равной степени уменьшает интенсивность активности.

3) с увеличением количества потребления пива и продолжительности его употребления снижается интенсивность физического выполнения задачи (количество остановок, неравномерность хода) в среднем в 7 раз;

4) перелезание через стены лабиринта, можно трактовать как увеличение склонности к риску и неадекватной оценки ситуации в 5 раз;

5) с увеличением количества потребления пива и продолжительности его употребления возрастает уровень отказа (снижение мотивации) от решения познавательных или иных задач в 7 раз.
ЛИТЕРАТУРА

1. Менделевич В. Д. Психология девиантного поведения / В. Д. Менделевич. – М. : Речь, 2005. – 445 с.

2. The 1999 ESPAD Report / Alcohol and Other Drug Use Among Students in 30 European Countries. //Stockolm, 2000. – 362 p.

Юлія Риндіна,

3 курс Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: О. С. Колпакчи,

старший викладач ( БДПУ)
ПРОБЛЕМА КОХАННЯ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

У всі часи любов була основним сенсом життя людства. Її оспівували, писали про неї вірші, билися через неї на дуелях. Без почуття закоханості людина впадає у відчай і мріє знайти свою “другу половинку”. Потреба в любові закладена в нас на генетичному рівні і закріплена соціальними нормами, тому не дивно, що в юнацькому віці вона виступає на перший план. У цей період відбувається усвідомлення і формується ставлення до сексуальної чуттєвості. Через різні особливості сексуального дозрівання дівчат і юнаків можуть виникати взаємні непорозуміння, марні ілюзії і потім розчарування. У наш час проблеми взаємин із протилежною статтю займають третє місце в переліку причин скоєння суїцидів.

Юнацька сексуальність відрізняється від сексуальності дорослої людини. Якщо зріла статева любов дорослих людей є гармонійна єдність чуттєво-сексуального потягу і потреби в глибокому духовному спілкуванні та взаєморозумінні люблячих людей, то в юності ці два потяги дозрівають не одночасно, і до того ж по-різному у дівчат та юнаків. Оскільки у дівчат спочатку дозріває духовна потреба любові, а не сексуальна, то, як правило, в свій перший добровільний сексуальний контакт дівчина вступає з тим хлопцем, який їй дійсно подобається, в якого вона закохана. Але у юнаків процес сексуального дозрівання і сексуальних бажань випереджає етап духовної потреби в любові, тому часом при сильних сексуальних бажаннях чоловік готовий на сексуальний контакт з жінкою, яка йому байдужа або навіть неприємна як людина. Внаслідок цього сексуальні відносини юнаків можуть не поєднуватися з закоханістю, причому він припускає, що й дівчина вступає в сексуальний зв'язок тому, що відчуває фізіологічні потреби сексу, а не почуття любові. У такій ситуації розбіжностей психосексуальних особливостей юнаків і дівчат часто наступають взаємні розчарування, коли дівчина думає, що “він – негідник, кинув мене, обдурив мою любов”, а юнак щиро обурений: “Я їй нічого не обіцяв. Ми просто разом займалися сексом, при чому тут любов і заміжжя” [2].

Любов чоловіка і жінки буває, принаймні, двох типів: 1) любов як почуття переваги однієї людини всім іншим, навіть, можливо, більш гарним, розумним і т. п. – але вам необхідниа саме ця одна людина, ви бажаєте постійно мати біля себе об'єкт любові, боїтеся його втратити. Це любов егоїстична, людина піклується головним чином про себе, виступає лише як споживач задоволення, 2) любов альтруїстична, коли переважає бажання не стільки отримувати задоволення від об'єкта любові, скільки все дати йому, навіть на шкоду собі. У деяких мовах слово “любити” має тільки цей другий зміст (наприклад, українське “кохаю”). Формування ставлення до любові, своїх очікувань і установок (на егоїстичний або альтруїстичний тип любові), вибір супутника життя – найважливіший прояв юнацької самосвідомості [1].

Під час проведеного мною соцопитування на тему “Що таке кохання” юнаки та дівчата дали приблизно однакові відповіді. Дівчата сказали, що кохання – це відчуття, без якого не можна жити, це взаєморозуміння, повага, дружба, самопожертва, коли інтереси коханого стають важливіше власних. Хлопці ж відповіли, що для них кохання – взаємна потреба один в одному, коли бачиш сенс життя в іншій людині, живеш заради неї. Також опитувані зазначили, що перше кохання у них було альтруїстичне, а друге, у більшості випадків, егоїстичне.

Таким чином, для юнацького віку характерний цілий ряд проблем. Серед них особливе місце займають криза інтимності, почуття і боязнь самотності. Через постійні конфлікти з батьками та відсутність контактів з ними, в якості компенсації поганих відносин у родині виникає залежність від однолітків, особливо протилежної статі. У цьому випадку часто буває, що відносини з другом або подругою стають такими значущими і емоційно необхідними, що будь-яке охолодження в прихильності, а тим більше зрада, сприймається як непоправна втрата, що позбавляє сенсу подальше життя. Ця проблема ще не розглянута в повному обсязі, надалі ми плануємо проводити дослідження над тим, чим може закінчитися юнацьке кохання, які чинники впливають на вибір коханої людини та наслідки першого захоплення.



ЛІТЕРАТУРА

1. Кон І. С. Психологія юнацького віку : Проблеми формування особистості : [навч.посіб для студ. пед. ін-тів.] / І. С. Кон. – М. : Просвіта, 1979.– 175 с.

2. Столяренко Л. Д. Основи психології : навч. посіб. / Л. Д. Столяренко. – Ростов н/Д : Фенікс, 2008. – 671 с.

Віталій Романченко,

6 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: Л.Р. Кашкарьова,

к. психол. н., доцент (БДПУ)


ОСОБЛИВОСТІ ІЄРАРХІЇ ЦІННОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МАТЕМАТИКИ ТА ІСТОРІЇ

Національна та громадянська свідомість майбутніх педагогів, що базується на відповідних цінностях, є важливим елементом становлення України як європейської держави не стільки у географічному, скільки у політико-моральному та духовному сенсі. Як зазначають науковці Л. Подоляк та В. Юрченко, “Національна свідомість – це відчуття людиною гордості за належність до своєї нації, вміння мислити на основі образів національної культури, засвоєння традицій і звичаїв свого народу, спрямованість своїх дій і вчинків відповідно до національних інтересів” [2, с. 94].

Основною метою нашого дослідження було виявлення особливостей ієрархії та рівня розвитку цінностей майбутніх учителів математики та історії. Дослідження було проведено 15-16 листопада 2011 р. Респондентами виступили студенти 4-их курсів соціально-гуманітарного факультету (15 осіб) та Інституту фізико-математичної і технологічної освіти (15 осіб) БДПУ. Студенти мали проранжувати 20 цінностей (перелік взято з “Кодексу цінностей сучасного українського виховання” [1]), присвоївши їм ранги за значимістю від 1 до 20.

У результаті середньоарифметичного підрахунку ми визначили місце кожної цінності та її середній бал (індекс). Результати представлені у таблиці 1.



Таблиця 1

Ієрархія цінностей сучасної молоді

Цінність

Математики

Історики

Місце (індекс)

Місце (індекс)

Здоровий спосіб життя, прихильність до спорту

7 (8,2)

9 (10)

Рівність громадян перед законом

8 (10,3)

4 (7,4)

Сумління

5 (7,2)

6 (8,8)

Відстоювання соціальної і міжетнічної справедливості

13 (15,2)

16 (14,3)

Щирість

3 (5,2)

3 (6,8)

Любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій

11 (13,6)

8 (9,7)

Готовність до захисту індивідуальних прав і свобод

10 (12,9)

10 (10,5)

Прощення

6 (7,7)

11 (11,7)

Державна незалежність України

12 (13,7)

9 (10)

Подружня вірність

1 (3,8)

7 (9,2)

Громадська національно-патріотична активність

16 (15,6)

13 (13,6)

Взаємна любов батьків

1 (3,7)

5 (7,8)

Повага до демократичних виборів і демократично обраної влади

17 (16,1)

15 (14,2)

Пошана до національно-культурних цінностей інших народів

15 (15,3)

15 (14,2)

Злагода та довіра між членами сім'ї

1 (3,7)

2 (6,6)

Прагнення побудувати справедливий державний устрій

14 (15,2)

14 (13,8)

Демократизм взаємин, повага до прав дитини і старших

9 (11,5)

12 (11,8)

Чесність

2 (4,3)

1 (4,3)

Готовність стати на бік народів, які борються за національну свободу

18 (17,6)

17 (16,3)

Свобода

4 (6,2)

5 (7,8)

Як видно з таблиці, майбутнім математикам більш притаманні сімейні цінності, а національні та громадянські відіграють другорядну роль, з іншого боку – майбутні історики роблять більший акцент на національних та громадянських цінностях. Примітно, що чесність посідає перші місця в обох групах респондентів, а свобода трохи цінніша для математиків, ніж для істориків.

На наш погляд, подолання низького рівня розвитку національних та громадянських цінностей сучасного українського студентства можливе завдяки: 1) проукраїнській гуманітарній політиці держави; 2) позиції викладачів університетів, що реалізується як під час проведення лекцій, семінарів, так і у неформальному спілкуванні; 3) діяльності національно-демократичних та націоналістичних організацій у сфері залучення студентства до політичної та громадської роботи; 4) впливу ЗМІ; 5) якісній гуманітаризації освіти, оскільки кількісна дає лише формальний ефект.


ЛІТЕРАТУРА

1. Кодекс цінностей сучасного українського виховання // Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні : Педагогічні концепції. – К. : Школяр, 1997. – С. 110–112.

2. Подоляк Л. Г. Психологія вищої школи : навч. посіб. для магістрантів і аспірантів / Л. Г. Подоляк, В. І. Юрченко. – К. : ТОВ “Філ-студія”, 2006. – 320 с.

Зінаїда Рябошапка,

2 курс Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: Т. П. Малихіна,

к. психол. н., доцент


Генезис позитивних КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК підлітків

З покон віків у суспільстві цінувалися люди, які гарно володіли мовленням, вміли чітко й ясно висловлювати свої думки і, найголовніше, находити контакт з будь – якою особою. Для підлітків же провідною діяльністю є спілкування, але, нажаль, не всі володіють навичками спілкування. Тому проблема розвитку позитивних комунікативних навичок спілкування в підлітковому віці є особливо актуальною.

Одним з найважливіших чинників формування особистості є спілкування. Ідеї про те, що спілкування відіграє важливу роль у формуванні особистості, отримали свій подальший розвиток в працях вітчизняних психологів: Ананьєва В. Г., Бодалева А. А., Виготського Л. С., Леонтьєва О. М., Ломова Б. Ф., Лурии А. Р., Мясищева В. Н., Петровського А. В. та ін.

Спілкування, як провідний вид діяльності підлітків розглядали вітчізняні психологи, Л. І. Божович., В. В. Давидова, Т. В. Драгунова, І. В. Дуровіной, А. Н. Маркової. Д. І. Фельдштейна, Д. Б. Ельконіна и д.р.

Метою дослідження стало теоретичне обгрунтування процесу розвитку позитивних комунікативних навичок підлітків.

Сам термін “комунікації” походить від латинського слова «communico», що означає “роблю загальним”, “поєдную”. Комунікація в широкому розумінні цього слова ототожнюється із поняттям “спілкування”.

Стосовно вузького тлумачення міжособистісної комунікації, то вона являє собою складний процес, у ході якого відбувається не лише обмін інформацією (це формальний бік справи), а те, як вона формується, відправляється, отримується, уточнюється, перероблюється, обговорюється, розвивається, тобто що людина думає перед тим, як виголосити інформацію, яким чином вона виражає свою думку словами, як доносить цю думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про те, чи думка була правильно інтерпретована, як співрозмовник на неї реагує, яким чином відбувається процес обговорення. [1]

Труднощі в спілкуванні є однією з складних проблем в психології. Щодо підліткового віку то головний зміст підліткового віку, а саме: його перехід від дитинства до дорослого, всі сторони розвитку піддаються якісній перебудові, виникають і формуються нові психологічні новоутворення, закладаються основи свідомї поведінки, формуються соціальні установки – всі ці новоутворення і впливають на розвиток комунікативних навичок підлітка.

Формування характеристик комунікативних навичок школяра підліткового віку відбувається в умовах зміни мотивації основних видів діяльності: учіння, спілкування і праці, посиленого пізнавального розвитку й активного становлення особистості у процесі діяльності і, особливо, в ході неформальної міжособистісної взаємодії. Ці чинники спонукають підлітка до постійного розвитку психоморальних якостей, вдосконалення комунікативних навичок та вмінь.

У підлітковому віці дитина природно тяжіє до взаємодії, спілкування з однолітками. Актуальною є потреба у друзях, у спілкуванні з ровесниками, потреба зайняти серед них гідне місце. Разом з тим група ровесників створює ідеальне середовище, в якому можна розвинути здібності та навички, випробувати вже наявні вміння, а також набути впевненості у своїй спроможності виконувати різні справи і, як наслідок, здобути авторитет у товаришів.[3]

Практичне опанування техніки мовленнєвого спілкування, засвоєння соціально-психологічних еталонів, стереотипів і норм поведінки, правил ввічливості відбувається вже не тільки у процесі навчального спілкування, а й у ході міжособистісної взаємодії з ровесниками.
ЛІТЕРАТУРА

1. Максименко С. Д. Загальна психологія / Сергій Дмитрович Максименко – Вінниця : Нова книга, 2004. – 704 с.

2. Загальна психологія / [Сергєєнкова О. П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Пасєка О. В. ]. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 296 с.

3. Скрипченко О. В. Вікова та педагогічна психологія : навч. посіб. / Скрипченко О. В. Долинська Л. В. , Огороднійчук З. В. – К. : Просвіта, 2001. – 416 с.



Ірина Рябчук, Вадим Гарустович,

6 курс Інституту фізико-математичної

і технологічної освіти

Науковий керівник: Л. Р. Кашкарьова,

к. психол. н., доцент (БДПУ)
ПРОБЛЕМА ДОБРОЗИЧЛИВОСТІ СУЧАСНИХ СТУДЕНТІВ

Проблема доброзичливості на сьогоднішній день є актуальною, тому що сучасна молодь, у порівнянні зі старшим поколінням, стала більш агресивною та егоїстичною. Людяність для частини молоді стала пустим звуком, а не притаманною вихованій людині звичкою поведінки.

Метою нашого дослідження було визначення рівня доброзичливості сучасних студентів. Нами була розроблена анкета, яка складалася з 15 запитань, спрямованих на виявлення доброзичливості та милосердя сучасної молоді. Запитання мали три варіанти відповідей, кожна з яких виявляла рівень прояву доброзичливості та милосердя: А – високий (2 бали), Б – середній (1 бал), В – низький (0 балів). За відповіді на всі запитання студент міг отримати максимально 30 балів.

Респондентами стали студенти 4 курсу факультету фізичного виховання (23 особи) та Інституту фізико-математичної і технологічної освіти (17 осіб).

Підбивши підсумки анкетування, ми виявили, що високий рівень доброзичливості мають 4 студенти ІФМТО та 3 студенти ФФВ. Вони набрали 16 і більше балів. Ці студенти люб’язні, вміють знайти підхід практично до кожної людини. Їхні доброзичливість та чуйність не можуть залишити навколишніх людей байдужими. Скоріше за все, у них дуже багато друзів.

Середній рівень доброзичливості виявлено у 10 студентів ІФМТО і 16 студентів ФФВ. Вони набрали від 8 до 15 балів. Доброта та чуйність цих студентів розповсюджуються лише на близьких людей. Друзі говорять про них лише добре. Проте до інших людей вони ставляться прохолодно. Скоріше за все, така манера поведінки відштовхує від них багатьох добрих людей.

Із низьким рівнем доброзичливості виявилося 3 студенти ІФМТО та 4 студенти ФФВ. Вони набрали менше 7 балів. Ймовірно, спілкування з ними іноді стає мукою навіть для близьких людей. Вони замкнуті, холодні у ставленні до інших, іноді безпорадні, а тому зустрічаються з таким же відношенням до себе. Таким студентам варто спробувати бути більш терпеливими та уважними до людей і, можливо, ставлення до них самих зміниться настільки, що й у них виникне бажання творити добро навколишнім.

Наочне зображення результатів анкетування представлене на діаграмах (рис. 1-3).





Рис. 1. Рівень доброзичливості студентів ІФМТО



Рис. 2. Рівень доброзичливості студентів ФФВ

полотно 230

Рис. 3. Порівняння рівня доброзичливості студентів ІФМТО і ФФВ
У результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки: 1) більшість студентів педагогічного університету мають середній рівень доброзичливості, досить мало студентів з низьким рівнем; 2) студенти факультету фізичного виховання мають вищий рівень доброзичливості порівняно зі студентами Інституту фізико-математичної і технологічної освіти.

Аліна Старцева,

4 курс Інституту соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Наук. керівник: К. О. Якушко, асистент (БДПУ)


ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАТИВНО-МОВЛЕННЄВОГО

РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Актуальність дослідження проблеми комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини зумовлюється необхідністю своєчасно закласти базові основи здатності до взаєморозуміння між людьми, засвоєння етичних норм міжособистісної взаємодії, а також основ розвитку мовних та мовленнєвих здібностей до опанування рідної мови. Дослідження комунікативно-мовленнєвого онтогенезу дає змогу визначити спрямованість, динаміку, інтенсивність і гармонійність психологічного розвитку дитини, оскільки психічні новоутворення цієї сфери мають непересічне значення для розвитку особистості (Л. І. Божович, Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, М. І. Лісіна, Г. О. Люблінська, С. Д. Максименко, В. А. Петровський та інші дослідники). З огляду на це вивчення онтогенезу комунікативно-мовленнєвої сфери дитини стосується не тільки проблеми вікових та індивідуальних новоутворень психіки, а й психолого-педагогічного аспекту, бо дозволяє встановити наскільки конструктивним чи деструктивним є вплив соціальних факторів на мовленнєву складову в характеристиці особистісного розвитку дитини.

Визначення психологічного змісту комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини через емоційне реагування, мовленнєві вчинки та специфічні мовні форми, що відображають рівень розвитку свідомості на певних вікових етапах, через особистісні властивості, які характеризують інтелектуальну і соціальну активність дошкільника в міжособистісній взаємодії, дозволяє представити цілісну психологічну характеристику дитини як субєкта спілкування. 

Т. Піроженко виходить з того, що особистість є синтезом характеристик індивіда в унікальну структуру (Г. С. Костюк), яка визначається і змінюється, взаємодіючи із середовищем. Науковець приймає підхід, за яким особистість характеризується як особлива якість, що набувається індивідом у сукупності суспільних за своєю природою відносин і характеризує його в аспекті спілкування з іншими людьми, зв'язків з іншими індивідами. Представлена в дослідженні авторська модель комунікативно-мовленнєвої генези дитини конкретизує процес розвитку особистості дошкільника як становлення синтезу характеристик індивіда в унікальну структуру, що визначається і змінюється під впливом взаємодії із середовищем.

Емпірична модель комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини має такі складові:

Конативний рівень (поведінка)

Когнітивно-лінгвістичний рівень (свідомість)

А. Когнітивні властивості мовлення;

Б. Мовні (лінгвістичні) властивості мовлення;

Особистісний рівень (суб'єктний рівень регуляції і самовираження в мовленнєвому спілкуванні)

А. Довільність мовлення;

Б. Особистісні якості, що виявляються в мовленнєвій комунікації



Діагностика рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини дошкільного віку здійснюється в ситуації реальної взаємодії з дорослими з приводу інтерпретації змісту сюжетного малюнка. Вона спрямована на виявлення конструктивної активності дитини, що залежить від рівня сформованої компетентності. Методика обстеження рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку дошкільників дає змогу аналізувати мовлення через ситуативні прояви, які спонукають дитину до “включення” у ситуацію реального контакту.

Отже, створенню розвивальної ситуації у сфері мовленнєвої комунікації сприяє діалогічна взаємодія. Категорія “людина” постає предметом чуттєвого та поняттєвого осмислення дитиною та відображення через поведінкові, когнітивні, лінгвістичні та особистісні характеристики у комунікації.; збагачення арсеналу засобів досягнення взаєморозуміння дитини з оточенням в умовах діалогічної взаємодії є свідченням засвоєння як форм спілкування, так і способів комунікації, вдосконалення арсеналу засобів досягнення взаєморозуміння дитини з оточенням в умовах діалогічної взаємодії є свідченням засвоєння як форм спілкування, так і способів комунікації (невербальних та мовних). Тому своєчасне становлення та ускладнення всіх специфічно дитячих видів діяльності (предметно-практичної, ігрової, пізнавальної, образотворчої) - важлива умова зростання мовленнєвих досягнень дошкільника, що, в свою чергу, забезпечує розвиток механізмів взаєморозуміння між людьми – емпатії та рефлексії.

З погляду якісної характеристики видів діяльності дитини потрібні зміни, спрямовані на збільшення та збагачення творчих видів дитячої діяльності порівняно з репродуктивними.
ЛІТЕРАТУРА

1. Методи вивчення психічного розвитку дошкільника: Науково-методичний посібник ; за ред.С. Є. Кулачківської, – К. : Світич, 2003.- 79с.

2. Професійна підготовка педагога до взаємодії з дітьми // Актуальні проблеми психології. – Т. I. – Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія : Зб. наукових праць Інституту психології ім.Г. С. Костюка АПН України ; за ред. Максименка С. Д., Карамушки Л. М. К. : Міленіум, 2002.-Ч.8. – 320с. – С.133-140.
Світлана Стрілецька,

2 курс Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: канд. психол. наук,

доцент Т. П. Малихіна


ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ СИНДРОМУ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ

Розділення рольових функцій по статевих ознаках призводить до серйозної гендерної асиметрії, це відбивається на способу життя і зокрема на професійній діяльності, що може слугувати причиною професійного вигорання. В даний час існує значна кількість концепцій і теорій професійного вигорання, що є досить актуальним на даному етапі розвитку суспільства.

Перші роботи з цієї проблеми з'явилися в США. Американський психіатр H.Frendenberger у 1974 р. описав феномен і дав йому назву "burnout", для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами (клієнтами) в емоційно навантаженій атмосфері. Соціальний психолог К. Maslac (1976 р.) визначила цей стан як синдром фізичного і емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного відношення до роботи, втрату розуміння і співчуття по відношенню до клієнтів або пацієнтів. Спочатку під синдромом емоційного вигорання мався на увазі стан знемоги з відчуттям власної даремності. Пізніше дослідники все більше пов'язували синдром з психосоматичним самопочуттям, відносячи його до станів перед хвороби.[2]

Теоретичні і емпіричні дослідження вигорання широко представлені в зарубіжній психології (М. Anderson, E. Iwanicki, М. Burisch, R. Burke, D. Cronin-stubbs, С. Rooks, M. Davis-sacks, D. Ford, M. Leiter, T. Marek, C. Maslach, S. Jackson, A. Pines, W. Schaufeli J. Winnubst і ін.), менша кількість досліджень присвячена даній проблемі у вітчизняній науці (М. А. Амінов, В. В. Бойко, Н. В. Гришина, А. К. Маркова, Л. М. Мітіна, В. Е. Орел, А. А. Рукавішніков, Т. В. Форманюк).

Мета дослідження: за допомогою системного аналізу зарубіжної та вітчизняної літератури здійснити теоретичне дослідження історичних аспектів виникнення феномену емоційного вигорання та його зв’язку з гендерними особливостями,основних підходів до вивчення даного явища закордонними та вітчизняними науковцями.

Для вивчення особливостей синдрому "професійного вигорання" та гендерних особливостей, ми звернулись до результатів дослідження, що їх було проведено серед вчителів. [2] Поглиблений аналіз особливостей прояву симптомів кожного з компонентів дав можливість детальніше розкрити взаємозв'язок синдрому "професійного вигорання" і статті. В ході експерименту дослідником було виявлено статистично значимі відмінності між статтю і трьома симптомами "професійного вигорання": "загнаність в кут","емоційне відчуження","психосоматичні і психовегетативні порушення". Аналізуючи отримані дані, можна стверджувати, що чоловіки в стресовій ситуації більш схильні відчувати себе "загнаними в кут" (чоловіки –12,3%, жінки–9,1%),а також більш,ніж жінки,схильні до емоційного відчуження (чоловіки–17,5%,жінки–9,7%). В той же час жінки частіше,ніж чоловіки,схильні до психосоматичних і психовегетативних порушень (жінки–32,1%,чоловіки–5,3%). Ці дані узгоджуються з висновками зарубіжних досліджень. В стресовій ситуації чоловіки більше схильні до емоційної відчуженості, відчуття загнаності, сприйняття ситуації як критичною, менше схильні до пошуку соціальної підтримки, вони часто намагаються наслідувати стереотипу поведінки "я маю бути сильним і мужнім і вирішувати все сам", тому у них частіше, може виникати відчуття "загнаності в кут". Жінки в стресовій ситуації більше схильні до емоційного виснаження, більш емоційно відкриті,але,емоційно заглиблюючись в переживання кожного з тих,хто поруч,вони ставлять під загрозу своє емоційне здоров'я. Жінки схильні займати материнську позицію, як вдома, так і на роботі, беручи на себе відповідальність за життя інших, що також може приводити до емоційного перевантаження,фізичного і морального виснаження. Різниця в поведінкових проявах синдрому "професійного вигорання" у чоловіків і жінок може пояснюватися також тим,що у чоловіків переважають інструментальні цінності,а жінки більше схильні до емоційного відгуку:вони меншою мірою схильні до усунення від своїх клієнтів, колег, учнів. [1]

Аналіз досліджень показав, що значимої різниці між статтю і компонентами синдрому "професійного вигорання" не виявлено. В той же час простежувалися деякі тенденції в розвитку компонентів синдрому.
ЛІТЕРАТУРА

1. Воронцов Д. В. Гендерная психология общения / Д. В. Воронцов. – Ростов на Дону : Издательство ЮФУ, 2008. – 134 с.

2 Романова Е. С., Горохова М. Ю. Личность и эмоциональное выгорание // Вопросы психологии. – 2004. – № 1. – С. 18-23.

3. Малишева К. О. Синдром профессионального выгорания психотерапевта: роль особенностей клинических взаимоотношений // Проблемы общей и педагогической психологии. – Т. IV, ч. 3. – 2002. – С 134–139.



1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка