Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка31/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31

Ганна Хоменко,


4 курс Інституту освітніх інженерно-педагогічних технологій

Науковий керівник: О.А. Чернєга, ст.викладач (БДПУ)


КОЛЕКТИВ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Актуальність дослідження. Оцінюючи роль колективу у вихованні особистості, значення колективізму як риси особистості, слід мати на увазі, що ніякі благородні цілі ніколи не були досягнуті без об'єднання людей на певних засадах (безперечно, це не стосується творчості, морального вибору тощо). Отже, ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колективістського виховання: вироблення навичок взаємодії і взаємодопомоги, свідомої дисципліни як поваги до інших, до суспільства, вміння рахуватися з нормами життя. Без цього неможливо виховати свідомого громадянина, повноцінного члена суспільства.

Ступінь досліджуваності проблеми. Проблема впливу колективу на особистість не є новою для педагогіки. Тематика впливу та взаємозв’язку колективу й особистості широко вивчалася В. Сухомлинським, А. Луначарським, К. Ушинським, А. Макаренком та іншими відомими вітчизняними та зарубіжними психологами і педагогами.

Мета дослідження визначити й теоретично обґрунтувати особливості коллективу учнів у професійному закладі освіти та його вплив на життя особистості.

Методи дослідження – вивчення, системний аналіз і узагальнення соціально-психологічної, психолого-педагогічної, методичної, соціально-психологічної, філософської літератури за темою дослідження, а також аналіз експериментальних даних, отриманих в ході проведеного дослідження.

Сутність дослідження. Аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу визначити сутність колективу як організованої форми об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Характерними рисами колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Учнівський колектив професійно-технічного закладу освіти (ПТНЗ) відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (професійне навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві.

Кожна людина більшою чи меншою мірою прагне самоствердитися в колективі, посісти в ньому найзручніше місце. Проте процес включення її в систему колективних взаємин складний, неоднозначний і глибоко індивідуальний.

З метою з’ясування особливостей впливу колективу на особистість під час професійного навчання проведено дослідження на базі Бердянського машинобудівного коледжу (ЗНТУ). У дослідженні взяли участь 30 студентів третього курсу спеціальності “Фінанси”.

Для встановлення загальної картини взаємовідносин була застосована методика визначення комунікативних і організаторських схильностей. Результати дослідження показали, що більшість студентів, які пройшли тестування мають середній і вище середнього рівень виразу комунікативних й організаторських здібностей. Адже у юному віці закладаються основні риси особистості, часто змінюється тип діяльності, спосіб мислення, формується усвідомлення себе як особистості, як члена людської спільноти з її певними правилами, нормами та обов'язками, тобто відбувається становлення особистості.

В результаті теоретичної роботи та практичного дослідження було виявлено певні методи впливу колективу на особистість: людина безпосередньо дорослішає не лише фізично, а й духовно, коли колектив її сприймає, коли вона відчуває себе комфортно та може вільно висловлювати свої думки у колективі; людина деградує, самоізолюється, коли колектив її не сприймає і всі спроби стати його членом – марні.



Основні висновки. людина не може існувати ізольовано у суспільстві, всі її найкращі якості, вміння та риси характеру виявляються у колективі. Колектив допомагає людині знайти своє призначення у житті, стати тим, ким вона прагне стати. Він змінює та виправляє особистість. Егоїстичних та надмірних людей робить ввічливими та доброзичливими, а закомплексованим людям, які не вірять у свої сили, допомагає проявити себе, показати всі свої можливості та здібності. Колектив, безсумнівно, є одним з факторів розвитку та становлення особистості.
ЛІТЕРАТУРА

1. Макаренко А. С. Колектив та виховання особистості / А. С. Макаренко. – М.: Педагогика, 1972. – 345с.

2. Матвієнко О. В. Особистість у системі колективних відносин / О. В. Матвієнко // Виховання школярів. – К.: 2005. – С. 104 – 123.

3. Сухомлинський В. О. Методика виховання коллективу / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1971. – 310 с.



Людмила Цуркан,

2 курс Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: канд. психол. наук,

доцент Т. П. Малихіна


ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ СТЕРЕОТИПІВ НА СПРИЙМАННЯ ЛЮДИНИ ЛЮДИНОЮ

Ми всі живемо в світі стереотипів. Саме стереотипи в значній мірі визначають моральні норми, формують політичні, релігійні і світоглядні концепції. Поведінкові стереотипи теж дуже різноманітні й багато в чому визначають нашу поведінку, наші думки і ставлення до навколишнього. Завдяки цим стереотипам ми чітко знаємо, як себе вести в тому чи іншому випадку; знаємо, що погано і що добре; знаємо, хто правий, а хто не правий. Знаємо, але це не означає, що так і є насправді тому, що стереотипи, на яких засновані наші судження, можуть бути сформовані на помилкових передумовах або певних, не завжди обґрунтованих умовностях.

Метою нашого теоретичного дослідження стало визначення впливу стереотипів на особливість сприймання людини людиною.

Вперше термін “стереотип” був введений в суспільні науки в 20-ті роки ХХ століття в США, коли виникла необхідність вивчення та пояснення законів функціонування масової свідомості. Засновником концепції стереотипного мислення і поведінки став американський вчений Волтер Ліппман. У своїй роботі “Громадська думка” він стверджував, що це впорядковані, схематичні детерміновані культурою “картинки світу” в голові людини, які заощаджують його зусилля при сприйнятті складних соціальних об'єктів і захищають його цінності, позиції і права [1;2].

Сукупність якостей, котрі людина приписує іншій людині, називають оцінними стереотипами. Найчастіше формування стійких образів соціального об’єкта (людини, групи, події, явища тощо) відбувається непомітно для індивіда. Можливо, у зв’язку з недостатньою усвідомленістю стереотипи утверджуються як стійкі еталони, владарюючи над людьми. Формуються вони як наслідок недостатньої поінформованості, результат узагальнення особистістю власного досвіду, доповненого відомостями, отриманими з книг, кінофільмів, висловлюваннями інших людей.

Стереотип допомагає швидко і досить надійно спрощувати, оформлювати у певні категорії та еталони соціальне оточення людини, легше його розуміти і прогнозувати. Когнітивною основою стереотипізації є такі операції, як селекція, обмеження, категоризація соціальної інформації. Мотиваційну основу цього механізму становлять процеси оцінної поляризації на користь своєї групи, що вселяють індивіду почуття належності та захищеності.

Науковці виділяють дві причини, які впливають на формування стереотипів. Перша причина – використання принципу економії зусиль, характерного для повсякденного людського мислення і виражається в тому, що люди прагнуть не реагувати кожен раз по-новому на нові факти та явища, а намагаються підводити їх під вже наявні категорії. Друга причина – це захист існуючих групових цінностей. Виникнення таких упереджень зафіксовано в численних експериментальних дослідженнях. [ 3 ].

Стереотип виконує різноманітні функції, одні з яких реалізуються на індивідуальному рівні, інші — на груповому: селекція соціальної інформації; створення і підтримання позитивного “Я-образу”; формування і підтримання групової ідеології, яка пояснює і виправдовує поведінку групи; створення і підтримання позитивного “Ми-образу”. Стереотипи є регуляторами соціальних відносин, своєрідним “захистом”, задоволенням агресивних тенденцій, способом вивільнення групової напруженості, їм притаманні економія мислення, стійкість.

Прийняття рішень, інтуїція, творче осяяння, з одного боку, шаблонність мислення, неприйняття нового — з другого, реалізуються на підставах єдиного психофізіологічного механізму: принципу домінанти. Сприйняття людиною залежить не стільки від впливу на неї, скільки від наявної в людини домінанти чи стереотипу.

В результаті теоретичного аналізу стало зрозуміло, що стереотипи є невід'ємним елементом повсякденної свідомості. Наше власне виховання і культура породжують у нас ряд очікувань щодо поведінки та рис інших людей. Соціальні стереотипи формуються протягом життя людини і відносно легко вони формуються з раннього дитинства.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бабаева А В. Мужское и женское поведение в истории культуры / А. В. Бабаева. – Воронеж : изд-во Воронежск. гос. ун-та, 2000. – 90с.

2. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. / А. А. Бодалев М. : Просвещение, 1982. – 126с.

3. Стефаненко Т. Г. Социальные стереотипы и межличностные отношения /Т. Г. Стефаненко // Общение и оптимизация совместной деятельности ; под ред. Г. М. Андреевой, Я. Яноушек. – М. : изд-во Моск. ун-та, 1987. – 198с.


Анжела Чайка,

2 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв

Науковий керівник: канд. психол. наук,

доцент Т. П. Малихіна

ВПЛИВ СТИЛЮ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА САМООЦІНКУ ДИТИНИ

Сім'я є одним із основних факторів, які впливають на формування особистості дитини. Багатьма психологічними дослідженнями показано, що особистісні проблеми дітей – неврози, страхи, девіантна поведінка значною мірою зумовлена неадекватною дитячо-батьківською взаємодією. Велику роль у формуванні самооцінки дитини відіграє стиль сімейного виховання, сімейні цінності.

Самооцінка – це елемент самосвідомості, що характеризується емоційно насиченими оцінками самого себе як особи, власних здібностей, етичних якостей і вчинків; важливий регулятор поведінки. Самооцінка визначає взаємини людини з тими, що оточують, її критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач.

В різні роки увагу вчених М. Балинського, А. Варга, А. Захарова, В. Мясіщева, А. Петровського, С. Самигіна, Л. Столяренко та ін. привертала проблема впливу стилю сімейного виховання на самооцінку дитини.

Метою нашого теоретичного дослідження є виявлення впливу сімейного виховання на самооцінку дитини.

Позитивне або негативне відношення з боку дорослих формує самооцінку. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в сім'ях, де батьки часто лають дитину або ставлять перед нею завищені завдання. Крім того, дитина, яка бачить, що батьки не ладнають між собою, часто звинувачує в цьому себе, і в результаті самооцінка знов-таки занижується. Така дитина відчуває, що не відповідає бажанням батьків. Існує й інша крайність – завищена самооцінка. Звичайно це відбувається в родинах, де дитину заохочують в дріб'язках, а система покарань дуже м'яка. Діти з неадекватною самооцінкою згодом створюють проблеми й собі, і своїм близьким. Тому із самого початку батьки повинні намагатися формувати у своєї дитини адекватну самооцінку. Тут потрібна гнучка система покарання й похвали. Виключається замилування й похвала при дитині, рідко даруються подарунки за вчинки. Крім самооцінки батьки задають і рівень домагань дитини – те, на що він претендує у своїй діяльності й відносинах. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою й престижною мотивацією розраховують тільки на успіх, і у випадку невдачі можуть одержати важку психічну травму. Діти з низьким рівнем домагань і низкою самооцінкою не претендують на багато ні в майбутньому, ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко змиряються з невдачами, але при цьому часто багато чого домагаються.

У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена система виховання. Тут мається на увазі й розуміння цілей виховання, і прийомів виховання, і те, що можна й чого не можна допустити відносно дитини. Вчені виділяють наступні типи сімейних відносин: диктат, опіка, «невтручання» і співробітництво. Наведемо їх стислу характеристику. Диктат – проявляється в систематичному придушені батьками ініціативи й почуття власної гідності у дітей. Опіка – система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Невтручання – незалежний спосіб існування дорослих від дітей, при якому існують два окремих світи: дорослі й діти. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів. Співробітництво – як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними цінностями.

Отже, якщо батьки невиправдано підкреслюють реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично придушить норму дитячого негативізму, що може призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.

Теоретичний аналіз уможливив висунути припущення, що сімейні стосунки типу “диктат” будуть сприяти формуванню в дитини заниженої самооцінки., сімейні стосунки типу “опіка” – завищеної самооцінки, “невтручання”, як тип сімейних стосунків, може бути причинною формування, як заниженої так і завищеної самооцінки, а ось співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними цінностями, а тому сприяє формуванню у дитини адекватної самооцінки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреева Т. А. Психология семьи / Т. А. Андреева, И. Ю. Авидон. СПб. : Речь, 2010. – 384с.


Каріна Чонгова,

2 курс Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: канд. психол. наук, доцент Т. П. Малихіна
ВПЛИВ КЛАСИЧНОЇ МУЗИКИ НА ПСИХОЕМОЦІЙНИЙ СТАН ЛЮДИНИ

Музика – це феноменальне явище. Її взаємозв’язок з людиною приголомшений. Мелодійні звуки творять дива – в людині прокидається душа, змінюється стан, настрій. Музика – господиня наших емоцій. Емоції, навіть, перемагають фізичний біль. Лікувальне застосування музики має багатовікову історію. В найдавніших свідоцтвах й документа, що дійшли до нас, музика виступає лікувальним засобом.

Ще з часів античності цим питанням займалися Платон, Аристотель, Піндар, Страбон, Архілох, Аристофан, Гесіод, Вергилій та і ін. Дослідження саме психоемоційного стану людини під впливом мізики проводили такі дослідники сучасності: І. М. Гринькова, Н. Н. Захарова, В. М. Авдєєва, А. Х. Дейнеко, І. М. Біленька та інші.

Метою дослідження є визначення впливу класичної музики на стан людини, виявлення змін в емоційному стані людини, в процесі прослуховування різноманітної музики.

Сутність дослідження полягає в розкритті наступних понять. Психічні стани – мінливі стани людини, які описують у термінах психології , як правило, емоційно насичені, виникають під впливом життєвих обставин, стану здоров'я, ряду інших факторів. Психічні стани, як й інші явища, існують у вигляді переживань, ідей в свідомості людини та в тій частині психіки, яку називають несвідоме. Це означає, що їх неможливо сприйняти за допомогою органів відчуттів та дослідити методами природничих наук.

Серед психічних станів згадуються емоції, увага, тривожність, установки, задоволення, незадоволення, апатія, натхнення, ейфорія, бадьорість,втома та інші. Що стосується емоцій, то тут можна наголосити на тому, що емоційна сфера є найбільш чуттєва до дії екстремальних та пошкоджуючих факторів. Емоційний апарат першим включається в стресову реакцію. Унаслідок цього активуються функціональні системи та їх специфічне ендокринне забезпечення. Емоції є складними реакціями організму, основою яких є комплексні безумовні та умовні зв'язки не тільки екстеро-, але й інтероцептивного походження. Навіть якщо емоція не проявляється зовні, вона все одно розвивається, розповсюджуючись у напрямку внутрішніх органів.[3]

Дослідження ряду авторів показують, що музика впливає на ЦНС. Так, Н. Н. Захарова й В. М. Авдєєв досліджували функціональні зміни в ЦНС при сприйнятті музики, здійснюючи запис електроенцефалограм у досліджуваних з одночасною реєстрацією шкірно-гальванічних реакцій. Виявлені дані свідчили про зміну потоку збудження в кортико-таламічних і кортико-лімбічних колах. Більш глибокі позитивні емоції при прослуховуванні певних музичних творів супроводжувалися змінами ЕЕГ, що свідчать про велику активність кори головного мозку, частішанням серцевих скорочень і подиху [2].

Дослідниця І. М. Гриньова виявила, що прослуховування неголосної мелодійної музики в спортивному темпі справляло на хворих седативний вплив, на ЕЕГ фіксувалося зменшення в спектрі альфа-ритму або помітне збільшення його індексу, збільшення амплітуди альфа-ритму й зниження амплітуди швидких коливань. Музика має властивість впливати на настрій, створювати його. Всі музикальні твори можна поділити на активізуючі, тонізуючі й заспокійливі. Сприймання музики тісно пов’язано з розмовними процесами, іншими словами, потребує уваги, спостережливості [2].

Теоретичний аналіз уможливив наступний висновок: класична музика здійснює вплив на психоемоційний стан людини. На сучасному етапі розвитку наука далеко просунулася в дослідженні впливу музичних творів на особистость, розвиток її тіла й внутрішніх органів. Найбільший інтерес викликає використання музичного мистецтва в психотерапевтичній роботі, що отримало назву музикотерапія. У основі цього лікувально-профілактичного напряму лежить використання різноманітних методів, що діють музикою або співом, вибір яких робиться лікарем для конкретно поставлених задач.

Саме комплексний, гармонізуючий вплив музики на людину дозволяє говорити про перспективу використання даного напрямку в лікувально-профілактичній системі.


ЛІТЕРАТУРА

1. Балашова С. С. Музыкальный фольклор и школа / С. С. Балашова, Т. С. Шенталинська. – М. : Просвещение,1993. – С. 43-58.

2. Захарова Н. Н. Функциональные изменения центральной нервной системы при восприятии музыки / Н. Н. Захарова, В. М. Авдеев // Журнал высшей нервной деятельности, – 1982. – T.XXXII, вып.5. - С. 915-917.

3. Шушарджан С. В. Музикотерапія : історія та перспективи / С. В. Шушарджан // Клінічна медицина. – № 3. – 2000. – С. 165-230.



Вікторія Шлег,

2 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв

Науковий керівник: канд. психол. наук,

доцент Т. П. Малихіна
ВПЛИВ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ ПРОГРАМ АГРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ НА РІВЕНЬ АГРЕСИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Сучасне суспільство неможливо уявити без телебачення, людина залежна від нього як в емоційному, психологічному, так і світоглядному планах. В європейській цивілізації телебачення – це спосіб життя, яке стало соціальною потребою і пронизало всі сторони людського буття. Широкий спектр програм надає людині можливість поповнити свої знання з різних сфер життя, збагатити соціальний досвід. Для сучасної людини телевізор став засобом осягнення реальності, своєрідним вікном у світ, і тут особливої ваги набуває зміст того, що відбувається на телеекрані.

На сьогоднішній день сценами насильства сповнені, телепередачі, серіали, кіно, новини, їх можна спостерігати з ранку до вечора у будь-якій кількості. Вони доступні масовій аудиторії: і дітям, і дорослим, і людям з нездоровою психікою.

Завелика кількість насилля на екрані призводить до нервового збудження особистості та невірного сприйняття їм реальності. Саме тому екранне насилля, агресія, і, зокрема, їх вплив на глядача, стає на сьогодні актуальною проблемою і потребує поглибленого вивчення.

До дослідження агресії, агресивності та впливу мас-медіа на особистість зверталися такі вчені: Л. Бендер, Н. Д. Левітів , Е. Фромм, Ю. Б. Можгинський, З. Фрейд, К. Лоренц, Дж. Доллард, Р. Берон, Д. Ричардсон, Н. Є. Міллер, А. Бандура, М. І. Боришевский, В. С. Первый, С. В. Жабокрицкий, С. Н. Ениколопов, Д. Десятерик, А. В. Запорожец, А. І. Допира, В. І. Ролінський, О. В. Федоров, І. Суховіїва.

Метою дослідження є виявлення залежності впливу телевізійних програм агресивного напрямку на прояв рівня агресивності особитсості.

В структурі особистості виділяють агресію і агресивність, що не є тотожними поняттями.

Агресія – це специфічна форма деструктивної поведінки, яка характеризується завданням шкоди предмету або предметам, людині чи групі людей.

Агресивність – це відносно стійкий емоційний стан людини, який виявляється у гніві, злості, роздратованості і є передвісником агресії. Отже, агресивність – це емоційний стан, агресія – це форма поведінки.

Перші дослідження природи агресії належать З. Фрейду. Агресивна енергія викидається в індивіда безперервно і з часом шукає вихід. Якщо з моменту останнього відкритого прояву агресії пройшло багато часу, подразника взагалі не потрібно, вибух агресії відбувається спонтанно [2]. Теорія соціального навчання агресії А. Бандури, вказує, що агресивна поведінка являє собою складну систему навичок, що вимагає тривалого і всебічного навчання. Щоб засвоїти способи руйнівних дій, людина повинна спостерігати їх соціальні зразки. Заохочення і покарання є регулятором агресивної поведінки, відповідають за посилення або стримування деструктивних тенденцій [1].

Основуючись на роботах вчених, ми співставляємо нашу сучасність, в якій прогресує агресивна поведінка особистості. І в першу чергу завдяки телебаченню. Його можна назвати одним з найпотужніших видів зброї “масового ураження”, тому на сьогодні є дуже важливим те, в чиїх руках контроль над інформацією. І найкращий захист від згубної дії телевізійного насилля – це освіта телевізійної аудиторії.

Дослідник Б. Потятиник одним із перших серед українських науковців підняв теми медійної освіти та екології інформаційного середовища, важливість яких на той час – на початку 2000-х – мало хто усвідомлював. Він вважає, що не має іншого виходу від впливу мас-медіа, крім медіоосвіт, особливо на молоде покоління. Медіаосвіта – це сфера педагогічної теорії та практики, що вивчає закономірності створення, сприйняття і споживання текстів ЗМІ, роль засобів масової комунікації у формуванні комунікативної, інформаційної, соціальної, естетичної культури людини, а також принципи взаємодії школи та засобів масової комунікації.

Оперуючи теоретичними данними і аналізуючи проблеми сьогодення, ми виявили, що питання впливу телебачення на агресію у підлітків є досить актуальним. Агресія та насилля на телеекрані може стати основою формування девіантної поведінки підлітків, яка вважається відхиленою від виконання моральних норм та безпосередньо загрожує міжособистісним відносинам. Цьому буде присвячене наше подальше експериментальне дослідження.
ЛІТЕРАТУРА

1. Бандура А. Подростковая агрессия.Изучение влияния семейных отношений / Бандура А. – М. : Просвещение, 1999 – C.202.

2. Фрейд З. Введение в психоанализ : Лекции / Фрейд З. – М. : Наука, 1991. – C 455.

3. Потятиник Б. Екранне насильство. Вплив медіа / Потятиник Б. // Медіакритика. – 2008, №5 – С.12-16.



Олена Яковлєва,

3 курс Інституту психолого -

педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: О.С. Колпакчи,

старший викладач (БДПУ)
ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ СУЇЦИДУ В ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Проблема суїцидальної поведінки є однією з важливих для сучасної України. Наша країна відноситься до держав із високим рівнем суїцидальної активності, а за останні 10 років рівень самогубств зріс майже вдвічі. Особливою проблемою в Україні є підліткове самогубство. За останні роки різко збільшилася кількість самогубств серед дітей віком 5-14 років (в наш час це 0,5% самогубств серед усіх вікових груп). Надзвичайно високий рівень самогубств відзначається серед підлітків та молоді, що навчається. У віці до 13 років суїцидальні спроби рідкісні, а починаючи з 14-15 років суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму в 16-19 років [1, 66].

Проблемою вивчення суїциду займалися велика кількість вчених: А. Г. Амбрумова, Н. В. Конончук, Л. Крижанівська, В. П. Ларичев, І. Сікорський Г. Я. Пілягина, Л. І. Постовалова, Г. В. Старшенбаум, О. Є. Блінова, С. Г. Шебанова, К. Хоутен та ін.

Австрійський психіатр З. Фрейд створив першу психологічну теорію суїциду. В ній він підкреслив роль агресії, направленої на самого себе. Американський психолог Е. Шнейдман описав декілька найбільш серйозних характеристик суїциду: 1)почуття нестерпного душевного болю; 2)почуття ізольованості від суспільства; 3)почуття безнадії, безпорадності; 4)думка, що смерть є єдиним вирішенням усіх проблем [2, 44].

За даними дослідження А. Є. Личко, серед мотивів, які пояснюють спроби самогубства, самі підлітки й експерти-психологи вказують на різні засоби вплинути на інших людей:“дати зрозуміти людині, у якому ти розпачі” – близько 40%; “змусити шкодувати людину, що погано до тебе ставилася” – близько 30%; “показати, як ти любиш іншого” і “з'ясувати, чи любить справді тебе інший” – 25%; “вплинути, щоб інший змінив своє рішення” – 25%; “заклик, щоб прийшла допомога від іншого” – 18% [3,16].

У віковій групі старшокласників зростає суїцидальна активність. Особливості у формуванні суїцидальної поведінки пов'язані з індивідуально-психологічними та соціально-психологічними особливостями даного віку. Значущість психологічних чинників у суїцидальному генезі висуває на перший план необхідність їх детального вивчення. Поширеність серед підлітків внутрішніх форм суїцидальної поведінки та провідна роль суїцидальних ідеацій в контексті самогубства вказує на необхідність їх раннього виявлення з метою попередження скоєння самогубства.

Провідну роль у формуванні суїцидальних ідеацій старшокласника відіграють такі показники: наявність в його оточенні суїцидентів, високий рівень депресії, негативне ставлення до сім'ї та позитивне ставлення до суїцидальних спроб. Ці чинники створюють депресивний стан, який за наявності негативних стосунків в сім'ї та прикладу суїцидальної поведінки в оточенні приводить до виникнення суїцидальних ідеацій серед старшокласників. Цією проблемою, яка з кожним роком набирає все більших обертів та масштабів займається багато вчених, психологів, однак кожен випадок є унікальним, зі своїми специфічними особливостями, тому це питання є ще не досконало вивчене та досліджене, саме тому йому потрібно приділяти більше уваги, адже прогалини в знанні причин скоєння самогубства можуть коштувати життя сотні дітей – школярів.

Таким чином, в подальших своїх дослідженнях я буду брати за мету вивчення саме причин та особливостей скоєння суїциду в шкільному віці. Адже це питання буде актуальним і потребувати детального вивчення до тих пір, поки існуватимуть елементи щонайменшої незадоволеності життям у школярів, що є однією з причин скоєння самогубств.


ЛІТЕРАТУРА

1. Вашека Т. В. Перспективи дослідження психологічних аспектів проблеми суїцидальної поведінки // Збірник наукових праць інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології. – 2004. – Т.VI, Вип.6. – С.62-66.

2. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А. Е. Личко. – Л. : Медицина, 1977; изд. 2-е доп. и перераб., Л. : Медицина, 1983. – С. 44-45.

3. Коханенко Л. Проблема самогубства: погляди І. Сікорського та сучасні досліди. // Практична психологія та соціальна робота / Л. Коханенко. – 2002. – №4. – С. 15-19.


ДЛЯ НОТАТОК

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
УДК 37.01(06)

ББК 74я5

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

З 41

Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. – Том 2. Гуманітарні науки. – Бердянськ : БДПУ, 2012. – 358 с.

Відповідальний редактор – Богданов Ігор Тимофійович – д.пед.н., проф., проректор з наукової роботи Бердянського державного педагогічного університету.

Відповідальність за зміст та літературне редагування тез доповідей несуть автори та їх наукові керівники.

Збірник створено за участю студентів 5 курсу Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ.




Технічний редактор та комп’ютерна верстка – Анжеліка Денисова.

Адреса редакції:

71100 м. Бердянськ, Запорізька обл., вул. Шмідта, 4.

Підписано до друку 03.04.2012 р. Формат 60х84 1/16. Папір офс.

Друк. офс. Умовних друкарських аркушів 23,2.



Тираж 300 прим. Замовл. № 241.

273
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка