Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка6/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

ЛИТЕРАТУРА

1. Олжабаева Л. Корни и традиции политической элиты Казахстана. // Саясат. 1998 июнь – №6. – С. 54 – 58.

2. Тулегулов А. Политическая элита Казахстана: мифы и реальность. // Мысль. 1998. – №5. – С 2 – 6.

Олена Панасенко,

2 курс Інституту соціально-педагогічної

та корекційної освіти.

Наук. керівник: ст. викл. Григор’єв В. О.


ПЛАТОНІВСЬКА “ІДЕАЛЬНА ДЕРЖАВА” ТА СУЧАСНІСТЬ

Ключові терміни: ідеальна держава, тиранія, поліс, спільність, рівність, колективізм, тоталітарна аристократія, суспільний комунізм та казарменний соціалізм.

Проблема державного ладу була, є і буде однією із самих складних і суперечливих проблем людства. Одні вважають кращою сильну, боєздатну державу з стійкою економікою, інші – державу, у якій кожна людина відчуває себе повністю вільною і щасливою. Цим питанням і присвячені роботи Платона про "ідеальну державу".

Платон (427-347 pp. до н. є.) – віртуозний давньогрецький констуктор базових ідей майбутнього тоталітаризму. Найбільшими творами Платона стали книги “Держава” і “Закони”. [1.239]

Платон гостро засуджував “владу натовпу”. “Невігластво натовп називає освіченістю, розгнузданість (розпущенність) – свободою, розпусту – прекрасним благодіянням, безсоромність – мужністю” [3].

Тиранія – найгірший тип державного правління, де панує буйне беззаконня, стають нормою вбивства розумних людей, тих, хто заявляє про себе як потенційний противник режиму, де насаджується безперервне і жорстоке насильство. “Тиранія виростає із деократії, інакше кажучи, із крайньої свободи виникає найбільше і найжорстокіше рабство”[3.].

Ідеальна держава у Платона – це поліс. Його поліс – це “правління кращих”(аристократія).

Компоненти “ідеальної держави” Платона:

1. Політична влада є первинною щодо існуючих у суспільстві правових відносин. Найвищим органом влади є надзвичайний орган (“Нічні Збори”).

2. Розгалужена система підпорядкування всіх членів суспільства заданим законом державного правління. Все населення поділялося на групи та різні (привілейовані і безправні) верстви.

3. Сувора цензура над думками людей.

4. Нетерпимість зводиться у принцип. За різнодумство та інші непослухи передбачаються жорстокі покарання: смертна кара, побиття і т.д.

5. Особисте життя громадян під неослабленим наглядом держави. Людина повністю втрачає світоглядну і всяку іншу автономію.

6. Увесь спосіб життя людей визначається державними законами. Щоб зробити громадян відданими державі, необхідно відняти у них все своє і зробити його спільним.[2.569]

Платон стверджує, що "ідеальна" держава повинна володіти, щонайменше, чотирма головними чеснотами: мудрістю; мужністю; розважливістю; справедливістю.

Негативні риси “ідеальної держави” Платона: не дозволяється будь-яке мистецтво, що не є корисним; 2 вищі суспільні класи складають комуністичну спільноту. Велика частина населення не можуть мати приватної власності. Багато з них не можуть осягнути потрібних їм матеріальних благ і щастя; не може існувати індивідуальних, приватних інтересів, бо вони, на думку філософа, “роз'єднують державу”. Отже, воля і свободи громадян обмежуються; вікові обмеження на право народжувати дітей (жінки – 20-40 років, чоловіки –- 25-55 років). Якщо батьки не дотримувалися, дітей знищували; допускає жорстоку політику. Правителі мали право здійснювати обман, шантаж, підкуп, політичні вбивства, хабарництво.[4.193]

Спільність (усуспільненість), рівність і колективізм – основні принципи людського співжиття у платонівській утопії. Держава привласнює собі функції управління не тільки у політичній, але й в економічній і духовній сферах. За такою ж, чи майже за такою, схемою утверджувались усі тоталітарні режими XX століття.

Отже, форма правління – тоталітарна аристократія. Засади: суспільний комунізм та казарменний соціалізм.

Таким чином, роздуми Платона про “ідеальну державу” це лише ідея держави. Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має діяти на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди.
ЛІТЕРАТУРА

1. Мареев С. Н., Мареева Е. В. История философии (общий курс) : учебное пособие. – М. : Академический Проект, 2004. – 880 с.

2. Скирбек Г., Гилье Н. История философии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Пер. с англ. В.И. Кузнецова; Под ред. С.Б. Крымского. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 800 с.

3. Платон. Государство/ пер. с греч. Егунова А.Н.// www.philosophy.ru

4. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. – К. :Інтер, 1999. – 304с.


Ілона Сімакова,

2 курс Інституту соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Наук. керівник: В. О. Григор’єв, ст. викл.


ПРОБЛЕМА ПОШУКУ СЕНСУ ЖИТТЯ В РОБОТАХ ВІКТОРА ФРАНКЛА

Тема сенсу актуальна для людини на всіх етапах життєвого шляху. В останні роки поняття "сенс" перестало бути модним. У цьому немає нічого дивного, оскільки часто тема сенсу розглядається або поверхово, або абстрактно. Але, все ж таки, пошук сенсу життя залишається однією з найважливіших проблем людства.[2.]

Сенс життя – тема вічна і настільки ж важлива, як і саме життя. Прагнення до сенсу властиво всім людям – це вроджена і природна якість, закладена в кожному з нас. Коли у вчинках і діях людини відсутній зміст, це автоматично позначається на якості самого життя. Життя без сенсу означає, що людина позбавлена ​​глибокої внутрішньої мотивації, внутрішнього стрижня і потужного “мотора”, як і дозволили б йому взяти власну долю у свої руки.[3.]

Пошук сенсу життя В. Франкл назвав шляхом до душевного здоров'я, а втрату сенсу – головною причиною не тільки нездоров'я, але і безліч інших людських бід.

Сенс не можна дати, його треба знайти. Сенс має бути знайдений, але не може бути створений.

Сенс – це всякий раз також і конкретний зміст конкретної ситуації. Це завжди "вимога моменту", яке, однак, завжди адресоване конкретній людині. І як неповторна кожна окрема ситуація, так само унікальна і кожна окрема людина.

Кожен день і кожну годину пропонують новий сенс, і кожної людини чекає інший сенс. Сенс є для кожного, і для кожного існує свій особливий сенс.

Для В. Франкла прагнення до пошуку сенсу і прагнення здійснити його в житті – це потреба, від народження притаманна кожній людині. Вона є основним двигуном розвитку особистості, душі, серця і розуму людини і спрямовує всі його мрії, рішення і вчинки. Відсутність сенсу життя ввергає людей в стан, названий В. Франклом “екзистенціальним вакуумом”. [1.98с.]

Сенс потрібно не просто шукати, за нього доводиться боротися, і боротьба ця нелегка. Сенс життя людини не винаходить, а знаходить його в світі і в тій реальності, в якій живе, і часто сама доля вказує шлях. Знайти його здатен кожен, незалежно від статі, віку, інтелекту, освіти, характеру, середовища та релігійних переконань.

Хоча сенс життя кожного унікальний, існують універсальні цінності, які завжди роблять життя осмисленим. Це можуть бути улюблені і близькі істоти, сильні переживання і усвідомлення, пробудження здібностей і чеснот, творчість у будь-якій формі, осмислена і натхненна праця, улюблена справа і багато-багато іншого. Але яким би не був наш сенс життя, найголовніше – це позиція, яку ми займаємо по відношенню до долі, особливо коли перебуваємо у владі обставин, які ми не в силах змінити.

У житті не існує ситуацій, які були б дійсно позбавлені сенсу. Це можна пояснити тим, що представляються нам негативні сторони людського існування - зокрема, трагічна тріада, що включає в себе страждання, провину і смерть, - також можуть бути перетворені в щось позитивне, в досягнення, якщо підійти до них з правильної позиції і з адекватною установкою. Здійснюючи сенс, людина реалізує сама себе. Здійснюючи же зміст, укладений у стражданні, ми реалізуємо саме людське в людині. Ми знаходимо зрілість, ми ростемо, ми переростаємо самих себе. Саме там, де ми безпорадні і позбавлені надії, будучи не в змозі змінити ситуацію, - саме там ми покликані, відчуваємо необхідність змінитися самим. Страждання має сенс, якщо ти сам стаєш іншим.

Так само людина, відчуває вищі естетичні емоції або щастя розділеної любові, ні на хвилину не сумнівається в тому, що життя її має сенс. Однак радість може зробити життя осмисленим, тільки якщо вона сама має сенс. Сенс радості не може полягати в ній самій. Насправді цей сенс лежить за її межами –оскільки радість завжди спрямована на який-небудь об'єкт.

Людське існування в суті своїй ніколи не може бути безглуздим. Життя людини сповнене сенсу до самого кінця – до самого його останнього подиху.

В основі сенсу людського існування лежить принцип незворотності. Тому відповідальність людини слід розглядати як обмежену в часі і неповторну. Людина багато в чому схожа на скульптора, який працює з безформним каменем для того, щоб його матеріал набував все більш зримої форми. Він валяє своє життя з того матеріалу, яке було дане йому долею: у творчості, в переживаннях або страждання він творить цінності власного життя – кожен у міру своїх сил формує або цінності творчості, або цінності переживання, або цінності відносини.

Немає причин сумніватися в тому, що навіть у самого жалюгідного життя є свій сенс. Життя має безумовний сенс, у зв’язу з цим просто необхідно його знайти кожній людині. І чим скоріше людина осягне сенс свого життя, тим скоріше вона почне “вести” своє життя, а не просто існувати.
ЛІТЕРАТУРА

1. Франкл В. Человек в поисках смысла / Виктор Франкл. – М. : Прогресс,1990. – 196с.

2. http://www.newacropolis.ru/magazines/9_2005/smysl_zhizny/

3.http://psylib.org.ua/books/lenge01/txt01.htm


Андрей Цибулько,

5 курс Минского института управления

Научный руководитель: Т. В. Телятицкая,

зав. каф. Экономического права, к.ю.н., доц.


(Минский институт управления)
АДМИНИСТРАТИВНО-ПРАВОВОЙ РЕЖИМ ПРЕБЫВАНИЯ ИНОСТРАННЫХ ГРАЖДАН В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ

1) Административно-правовой режим пребывания иностранных граждан является основным средством административно-правового регулирования процесса их пребывания в Республике Беларусь. Он представляет собой установленную нормами права идеальную модель функционирования и развития общественных отношений, складывающихся по поводу пребывания в Республике Беларусь иностранных граждан, закрепленную и обеспеченную совокупностью административно-правовых, организационных и материально-технических средств, определяющих меру возможного и должного поведения субъектов и придающих особую направленность регулированию.

2) Структура административно-правового режима пребывания иностранных граждан в Республике Беларусь отражает внутреннюю организацию модели данного режима и представляет собой целостное единство следующих элементов: 1) цели и задачи режима; 2) объект – носитель режима; 3) субъекты режима; 4) режимные правовые средства; 5) режимные правила; 6) система гарантий [1, с. 29].

3) Обладателем правового статуса “иностранный гражданин” и, соответственно, основным субъектом рассматриваемого административно-правового режима является физическое лицо, которое, находясь в определенной правовой связи с данным государством, не является его гражданином и имеет доказательства наличия гражданства (подданства) иностранного государства, включая лиц, пользующихся иммунитетом от местной юрисдикции.

4) Важнейшим элементом административно-правового режима пребывания иностранных граждан в Республике Беларусь является их административно-правовой статус, под которым понимается совокупность прав и обязанностей иностранных граждан, закрепленных нормами административного права и гарантированных государством. В структурном плане его содержание представлено правами, обязанностями и гарантиями их реализации [2, с.198]. Такие явления правовой действительности, как гражданство, правоспособность, дееспособность, ответственность, принципы, не являясь в известном смысле элементами административно-правового статуса иностранных граждан, вместе с тем оказывают важное, а порой и решающее воздействие на его наполнение и реализацию в сфере государственного управления.

5) Юридическое оформление административно-правового режима пребывания иностранных граждан в Республике Беларусь обеспечивается с участием норм различных правовых систем: норм внутригосударственного законодательства Республики Беларусь, норм национального законодательства иных государств, норм международных договоров. При этом основополагающую роль играет Конституция Республики Беларусь и основанное на ней административное и административно-процессуальное законодательство.

6) Совершенствование законодательства, регулирующего административно-правовой режим пребывания иностранных граждан в Республике Беларусь, сопряжено с необходимостью внесения изменений и дополнений в Закон Республики Беларусь “О правовом положении иностранных граждан и лиц без гражданства в Республике Беларусь” [3]. В частности, предлагается:

а) закрепить возможность применения к иностранным гражданам реторсий, дополнив Закон нормой следующего содержания: “Правительством Республики Беларусь могут быть установлены ответные ограничения (реторсии) в отношении граждан тех государств, в которых имеются специальные ограничения прав граждан Республики Беларусь”;

б) ввести норму, предоставляющую иностранным гражданам право на защиту своих прав путем обращения в суд и иные государственные органы, включив в Закон статью следующего содержания:

“1. Иностранным гражданам гарантируется судебная защита их прав и свобод.

2. Решения и действия (бездействие) органов государственной власти, органов местного самоуправления, общественных объединений и должностных лиц могут быть обжалованы в суд.

3. Иностранные граждане имеют право обращаться лично, а также направлять индивидуальные и коллективные обращения в государственные органы и органы местного самоуправления.

4. Иностранные граждане вправе в соответствии с международными договорами Республики Беларусь обращаться в межгосударственные органы по защите прав человека, если исчерпаны все имеющиеся внутригосударственные средства правовой защиты.

5. Иностранные граждане вправе в любое время связаться с консульским или дипломатическим представительством государства, гражданами которого они являются, или, при отсутствии таковых, с консульским или дипломатическим представительством любого другого государства, которому поручено защищать интересы государства, гражданами которого они являются, в государстве, в котором они находятся”;

в) включить в Закон норму об особенностях правового положения иностранных граждан, имеющих дипломатические привилегии и иммунитеты: “Положения настоящего Закона не затрагивают установленных законодательством Республики Беларусь и международными договорами Республики Беларусь привилегий и иммунитетов глав и сотрудников иностранных дипломатических и консульских представительств, членов их семей, а также других лиц”;

г) дополнить Закон нормой о запрещении въезда в Республику Беларусь в течении определенного срока со дня административного выдворения за пределы Республики Беларусь, за исключением случаев получения специального разрешения на досрочный въезд в Республику Беларусь от компетентных органов государственной власти.

д) дополнить Закон нормой следующего содержания: “Если иностранному гражданину, прибывающему в Республику Беларусь на морском, речном или воздушном судне, отказывают во въезде в Республику Беларусь по причине отсутствия у него документов, удостоверяющих личность, или разрешений, требуемых для въезда в Республику Беларусь, или средств для обратной дороги, то перевозчик обязан возместить государству расходы в связи с выездом иностранного гражданина из Республики Беларусь, а также расходы по проезду из Республики Беларусь и обратно необходимой для сопровождения иностранного гражданина охраны”.

е) учитывая тот факт, что нормы главного нормативно-правового акта об иностранцах содержат, как правило, исходные начала для всего комплекса вопросов, возникающих в процессе регулирования их статуса, следует закрепить в общих положениях Закона основные принципы правового регулирования отношений с участием иностранных граждан;

ж) в Законе целесообразно предусмотреть различные виды въездных и выездных виз в соответствии с целями, причинами и сроком пребывания иностранных граждан в Республике Беларусь.

7) Детализация административно-правового режима пребывания иностранных граждан в Республике Беларусь, отвечающая интересам правоприменительной практики в рассматриваемой сфере, диктует необходимость принятия нормативно-правового акта инструктивного характера, конкретизирующего положения Закона “О правовом положении иностранных граждан и лиц без гражданства в Республике Беларусь” и регламентирующего основные моменты деятельности органов внутренних дел по обеспечению данного режима с уделением особого внимания процедурным (документальным, временным, информационным и иным) аспектам этой деятельности.


ЛИТЕРАТУРА

1. Рушайло В. Б. Административно-правовые режимы : монография / В. Б. Рушайло. – М. : Щит-М, 2000. – 264 с.

2. удаков М. Ф., Конституционное (государственное) право зарубежных стран: учеб. пособие / М. Ф. Чудаков. – Минск : Новое знание, 2001. – 576 с.

3. О правовом положении иностранных граждан и лиц без гражданства в Республике Беларусь: Закон Респ. Беларусь, 4 янв. 2010 г., № 105-З // КонсультантПлюс: Беларусь [Электронный ресурс] / ООО “ЮрСпектр”, Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. – Минск, 2012.



Александра Шальных,

4 курс факультета информатики и управления

Научный руководитель: Майорова Л.Н.,

к.э.н., ст. преподаватель

(Таганрогский государственный педагогический институт имени А.П. Чехова)
ПРОБЛЕМЫ СОЦИАЛЬНОГО СТРАХОВАНИЯ В РОССИИ

Изучение социального страхования в России – очень важная и актуальная тема на сегодняшний день, так как наша повседневная жизнь полна самых разных социальных рисков, и любой гражданин не может быть уверенным в том, что в какой-то момент не окажется нетрудоспособным и не попадет из-за этого в тяжелое материальное положение. Такие вещи, как известно, происходят довольно часто и имеют под собой объективные причины: профессиональное заболевание, несчастный случай на производстве, утрата заработка из-за временной нетрудоспособности или потеря самой работы. Именно для этого и существует социальное страхование.

Целью данной работы является раскрытие содержания и проблем государственного социального страхования в России.

Для достижения этой цели необходимо решить ряд задач: изучить систему и законодательную базу социального страхования в России; определить содержание и направления деятельность Фонда социального страхования (ФСС); выявить основные проблемы в деятельности ФСС.

Объектом данного исследования является социальное страхование в России за счет средств ФСС РФ.

Предметом исследования – проблемы социального страхования в России.

Социальное страхование – это разработанная и реализуемая государством система поддержки нетрудоспособных граждан за счет государственного целевого внебюджетного ФСС, а также других коллективных и частных страховых фондов. Иными словами, социальное страхование представляет собой систему сложившихся отношений, способ перераспределения национального дохода, при котором лица, не участвующие в общественном труде, получают содержание из специальных фондов [1]. Источниками формирования этих фондов являются страховые взносы, которые уплачивают трудящиеся граждане и работодатели.

Два года назад правительством начата реформа системы финансирования социальных фондов. Возможным толчком для этого стал рост рождаемости, который привел к росту числа страховых случаев и соответственно росту расходов и возникновению дефицита средств ФСС. Все большая доля уходит на оплату пособий по беременности и родам (16% в 2007 году и 20% в 2009) [2].

С началом реформы выплаты из ФСС действительно поначалу выросли. В 2010 году за 1 день больничного листка в среднем платили на 20 рублей больше, чем в 2009 году (392 руб. вместо 372 руб.), максимальный размер декретного пособия поднялся с 25400 до 34600 руб. Но именно с началом реформы стал расти и дефицит средств ФСС. Все большая доля уходит на оплату пособий по беременности и родам (16% в 2007 году и 20% в 2009).

В результате реформы взносы во внебюджетные фонды выросли с 26% до 34%. Однако ФСС как получал несколько лет взносы в размере 2,9%, так и получает. Одновременно отменялись льготы для многих видов бизнеса. Законодатели уверяли, что налоговое бремя вырастет, но это позволит стабилизировать бюджеты фондов и обеспечит повышение пособий. Но этого не происходит. В результате число работников, на которых осуществлялись отчисления в ФСС, сократилось на 5 млн. - работодатели использовали лазейки в законодательстве и стали массово переводить сотрудников на формы оплаты труда, страховыми взносами не облагающиеся.

Исходя из всего вышесказанного, можно сделать вывод, что государственное социальное страхование требует качественного реформирования. На определенном этапе развития общество берет под свою защиту граждан, которые в силу некоторых причин не могут трудиться и получать оплату за труд, а значит, не способны обеспечить себе средства к существованию. Но все же на первом плане в деле защиты граждан находится социальное страхование.
ЛИТЕРАТУРА

1. Официальный сайт Фонда социального страхования Российской Федерации - www.fss.ru.

2. Озерова М. Политика социального страхования в России делается “на коленке” // Московский комсомолец. – 27 апреля 2011.
ІСТОРІЯ
Катерина Балабова,

2 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: О. С. Авдєєва, старший викладач (БДПУ)
ВЛАСНА ЛІТЕРАТУРНА СПАДЩИНА ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ

Актуальність мого дослідження зумовлена необхідністю цілісного та систематичного осмислення літературної спадщини гетьмана.

Ступінь досліджуваного питання на низькому рівні, бо мало хто знає, що Іван Мазепа був не лише визначним політичним діячем, а й поетом.

Мета роботи полягає не лише в узагальнені та систематизації низки літературних творів Івана Мазепи, але й насамперед їх класифікація.

На жаль, мало хто знає, що гетьман Іван Мазепа був поетом. Нам відомі чотири вірші й дванадцять листів, адресованих Мотрі Кочубеївні, яка була закохана в Мазепу. Вони виявляють великий хист саме поета, а не “віршаря”, яких тоді було дуже багато.

Перший вірш – тринадцятистопова епіграма, опублікована в журналі “Русская старина” (1871 р.):

“І ди будеш по сій книзі Благати,

Не рач і мене, молю, а ов час забувати.

Іван Мазепа,

Полковник осавул

Наступний твір – “Дума”, яку вперше надрукував Д. Бантиш – Каменський у додатках до книги “Исторія Малой Россіи”.

Яскраво ілюструють ліричний світ Івана Мазепи, його зацікавленість вічними філософськими проблемами життя і дають відчути вагу його патріотизму слова його “Думи”:

Не маш любви, не маш згоди,



Од Жовтої взявши Води

През незгоду всі пропали,

Самі себе звоювали!”[1, с.40]

“Пісня про Чайку” (“Пісня про чайку – небогу” або “Чайка” ) має разом із приспівами (рефренами) 45 рядків. Проте народні виконавці, усно передаючи пісню з покоління в покоління, її дещо змінили. На сьогодні вона має лише 24 рядки, поділені на шість строф і без приспіву. Аналізуючи фольклорний варіант цього твору, бачимо, що козацька – гетьманська атмосфера відійшла в минуле; з’явилися чумаки, що йдуть у Крим по сіль, але страдницька доля України залишається та сама, що й раніше. З’являються чумаки, під якими треба розуміти різних загарбників – татар, ляхів і москалів, що сунули на Україну по “добру кашу”. Тому пісня й закінчується прокляттям на їхню адресу.[1, с.42]

Четвертий твір Мазепи “Псальма” (“Бідна моя головонька”) забарвлений релігійністю, зокрема “уповзанням на Ісуса”. Цей тринадцяти рядковий роздум визнає вирішальну роль неправди – тимчасового володаря світу. Головну ідею зосереджено в шостій строфі: “Тепер правда лежить вдолі, а неправда в добрій волі”. Далі автор стверджує, що нахабно поширюється лихо: “Біда всюди, ненавидять зліє люди”, між якими гніздиться нещирість, а тріумфує лише злий намір. Скрізь “єдин другого витає, а на славі забиває…”, знеславлює, внаслідок чого немає в світі “Ні радості, ні покою,тільки смуток із бідою”. Метафорично це стосується передусім України. Вихід із такого становища автор бачить у зверненні до Творця світу: “Боже, дай нам любов міти, а ім’я Твоє хвалити”[3].

Без сумніву привертають увагу листи Мазепи до вісімнадцятилітньої Мотрі Кочубеївни, можливо, вперше надруковані в книзі М. Маркевича “Исторія Малороссіи” (Москва,1842 р.). Про те, що гетьман був не байдужий до щирих почувань Мотрі, свідчать звертання та окремі фрази в листах: “Моє серденько, мій квіте рожаной”, “Кланяюся і всі Ілонки цілую любезно”, “Моє сердечко кохання”, “Моє серденько”, “Моя сердечне коханая Мотренко!”, “Найлюбезнійшая Моторненька!” [2, с.39]. У деяких листах, особливо у третьому, проривається справжня поезія в дусі фольклорних пісень: “…Коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же! Спомни свої слова, же любить обіцяла, на щось мині й рученьку біленькую дала”.[2, с.40]

У дванадцятому листі з’являються прикметникові означення, поставлені після іменників, – на зразок тих, що трапляються в народних думах. Постійні епітети (“діяментовий”, “коралевіїї”, “біленькії”) з особливою виразністю посилюють семантичні відтінки висловів: “…Посилаю Вашій Милості гостинця, книжечку і обручник діяментовий; прошу тоє завдячне приняти, а мене в любові своєй неодмінно ховати… за тим цілую уста коралевії, ручки біленькія і всі Ілонки тілції твого біленького, моя любенько коханая” [2, с.120].

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка