Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка9/31
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.42 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   31

ЛІТЕРАТУРА

1. Беліченко М. А. Поетика історичної прози Романа Іваничука (особливості часопросторових концепцій) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 “Українська література” / М. А. Беліченко.К., 2007. – 20 с.

2. Іваничук Р. Твори : в 3-х т. / Р. Іваничук ; [передм. В. Яворівського]. – К. : Дніпро, 1988. – Т. 1. – 616 с.

Олена Богданець,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І. О. Баранова, ст. викладач (БДПУ)
ФРЕЙМОВИЙ АСПЕКТ КонцептУ “пейзаж” у романі “Gulliver’s travels” Дж. Свіфта

Мета. Спираючись на фреймовий аспект аналізу текстового матеріалу зарубіжними та вітчизняними науковцями та питання когнітивної лінгвістики, розглянемо у нашій статті фреймові комплекси слів, у які структурується фреймова лексична група “опис природи” або “пейзаж” у художньому творі. Виходячи із сутності та природи лексичного концепту, ми зробили спробу змоделювати фрейм аналізу концепту “пейзаж”. Організуюче ядро концепту можна підрозділити на основі трьох першостихій, які називаємо мікроконцептами: “повітря”, “вода”, “земля”, які у свою чергу обростають у тексті роману іншими лексичними одиницями – образами-складовими мікроконцептів. Актуальність статті зумовлена відсутністю у сучасному мовознавстві дослідження описів природи під кутом зору фреймової теорії – як концепту “пейзаж”. Об’єктом нашої уваги є лексика пейзажів на матеріалі роману “Gulliver’s Travels” англійського письменника епохи раннього Просвітництва Дж. Свіфта. Предметом аналізу є мікроконцепти зі складовими образами, якими реалізується концепт “пейзаж”. Матеріалом послугувало шість пейзажів роману “Gulliver’s Travels” Дж. Свіфта. Ключові слова лексики описів природи належать до лексико-тематичного поля “пейзаж” та становлять набір сутностей відповідної фреймової лексичної групи або набір образів концепту “природа”.

Нашим завданням є концептуальний аналіз поняття «пейзаж». Вузли верхніх вершин концептуального фрейму становлять мікроконцепти “земля”, “вода”, “повітря”. Наступні нижчі вершини – це складові образи мікроконцептів. Фрейм приймає різні форми у залежності від семантичної реалізації мікроконцептів.

Розглянемо один із описів природи роману: “The country round appeared like a continued garden, and the inclosed fields, which were generally forty foot square, resembled so many beds of flowers. These fields were intermingled with woods of half a stang, and the tallest trees, as I could judge, appeared to be seven foot high. I viewed the town on my left hand, which looked like a painted scene of a city theatre” [2].

Концепт “пейзаж” реалізований словами, які становлять мікроконцепт “земля”: garden, fields, woods, trees. Незначна реалізація концепту зумовлена описом фантастичної країни. Однак деталізованість викладу з великою кількістю числівників forty, half a stang, seven надає реалістичної фактуалізації, завдяки якій створюється уява достовірності. Порівняння країни з a continued garden, полів з so many beds of flowers та міста з a painted scene of a city theatre посилює образність та викликає позитивний емоційний настрій. Оскільки оповідь роману ведеться від першої особи, то цей опис є мовною характеристикою персонажа. Таку реалізацію концепту можна також пояснити намаганням письменника охарактеризувати Гулівера як просту, прагматичну особу та надати правдивості його надзвичайним пригодам. Нерозвиненість тогочасного романного жанру зумовлює недостатню передачу емоційно-оцінного ставлення персонажу та письменника.

У цілому концепт “пейзаж” у романі “Gulliver’s Travels” реалізований мікроконцептами “повітря”, “вода”, “земля”. Мікроконцепт “повітря” представлений слабо – weather, wind, що пояснюється історичним розвитком жанру роману раннього Просвітництва та залежністю долі і життя моряка від погодних умов. Мікроконцепт “вода” представлений поняттям water та через конкретизатори – образи водоймищ ocean, sea, river; прилеглих ділянок суходолу land, shore. Ширше представлений лексико-семантичний комплекс “земля”, причому образи rock, mountain, volcano мають два плани вираження “елемент ландшафту” та “перешкода”, тобто набирають негативної конотації. Перевагу лексичних одиниць мікроконцепту “земля” можна пояснити авторською індивідуальною манерою та установкою. Більшість аналізованих образів вжиті у своєму номінативному значенні.
Література

1. Пасічник Г. П. Лексико-семантичне вираження концепту “пейзаж” у тексті англійського роману / Г. П. Пасічник // Культура народов Причерноморья. № 49.– Симферополь, 2004. – Т.1. – С. 49–51.

2. Swift J. Gulliver’s Travels. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.online-literature.com/swift/gulliver/.

Юлія Бондаренко,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Т. Ю. Шевчінська, ст. викладач (БДПУ)
ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ КОМІЧНОГО ЕФЕКТУ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ “DOCTOR AT LARGE” Р. ГОРДОНА)

Актуальність досліджуваної теми полягає у глибшому й детальному аналізі гумору, комізму через мовні засоби, що дає змогу усвідомити психологічне й ментальне підґрунтя дискурсивної природи гумору, так як комічний ефект виникає лише при повному розумінні тексту та його інтерпретації реципієнтом. Актуальність цього аспекту також зумовлена використанням традиційних комічних засобів в мові (зокрема, в англійській). Аналіз роману Р. Гордона “Doctor at large” дасть нам змогу орієнтуватися не лише у теоретичному матеріалі і підтвердити його яскравими прикладами, що відзеркалює особливості індивідуального стилю письменника.

Досліджувана проблема завжди цікавила науковців. Проте і досі це питання не розкрито в повному обсязі. Специфіку створення комічного ефекту мовними засобами в структурі художніх творів досліджували такі вчені як Арістотель, Т. Гоббс, М. Чернишевський, А. Бергсон, Б. Борев, І. Кант, А. Н. Лук, В. Пропп, С. І. Походня та інші.

Мета розвідки – з’ясувати мовностилістичні засоби створення комічного ефекту в англійській мові та дослідити мовні засоби, що спрямовані на формування гумористичного ефекту у творчості Р. Гордона для визначення особливостей його стилю.

У роботі використані низка методів, зокрема, описовий, зіставний, структурно-функціональний, лінгвокультурологічний, а також метод стилістичного аналізу засобів створення гумористичного ефекту в досліджуваному тексті.

Комічного ефект в художньому тексті (твори гумористичного чи сатиричного спрямування) можна виявити у будь-якій мовній одиниці – починаючи від простих слів, імен і прізвиськ, виразів та зворотів, від видів метафори до літературних цитат, епіграфів тощо. Відомо, що роль окремих стилістичних засобів різних мовних рівнів для створення комічного (гумористичного, сатиричного, іронічного) ефекту: словотвірних засобів, лексичних засобів, антропонімів, гри слів, каламбурів, фразеологізмів , перифразів, повтору, алюзії привертала увагу багатьох філологічних студій.

Аналіз твору Р. Гордона “Doctor at large” визначив його улюблені засоби створення комічного ефекту – це комічні метафори та перифрази.

Слова й фрази, вирвані зі звичного для них контексту й оточення, починають працювати в нових, незвичних мовних ситуаціях. Однак, при найближчому аналізі, виявляється, що їхнє використання надзвичайно логічно, і автор лише виносить на поверхню до цього нерозкриті можливості вживання цих одиниць мови. У результаті виникає вигадлива метафора. Наприклад: "If this is some sort of joke —" I began, angrily. “Joke? I don't play jokes, Doc. Some people say I haven't got a sense of humour. It's mother”. “What's wrong with her?” “She's dying”. Звичайне слово sort (a division of animals, which are alike in all important ways) використається лише в контексті, у якому мова йде про представників тваринного світу. Тут же воно вжито до жарту як до представника певного соціального класу.

Перифраз – один із найбільш улюблених прийомів Гордона для створення комічного ефекту. Цей прийом полягає в тому, що назва предмета, людини, явища заміняється вказівкою на його ознаки, як правило, найбільш характерна, посилююча зображальність мовлення. Не рідкі випадки, коли Гордон комбінує кілька різних прийомів, щоб фраза зазвучала жваво й оригінально. От як описується одна з кімнат.

She returned a few minutes later to let me in: I saw that she was about nineteen, dressed in a dirty pink satin housecoat. I found myself in a small hall full of rubbish. Behind the hall was a large room with a window just below the ceiling. The room contained a bed, a gas stove, a washstand, and a table covered with dirty plates and empty wine bottles. Grimsdyke was in his pyjamas, with his hair hanging over his face.

Окрім вищезазначених, Р. Гордон у своєму романі вводить й інші способи для створення комічного ефекту, зокрема, деформація ідіом, вставні елементи, синтаксичні конвергенції, парадокс, оказіональні новоутворення та інші.

Таким чином, у нашій роботі було виявлено, що комічне є інтегрованим об'єктом дослідження різних наук. Системний аналіз категорії комічного неможливий без урахування лінгвістичного підходу, оскільки розгляд матеріалу, що викликає сміх, в остаточному підсумку відповідає вивченню мовних засобів комізму. Особливості добору мовних засобів для реалізації комічного ефекту у творі Р. Гордона “Doctor at large” сприяють створенню індивідуально-авторського стилю письменника.


ЛІТЕРАТУРА

1. Походн С. И. Языковые виды и средства реализации иронии / С. И. Походн. – К. : Наукова думка, 1989. – 128 с.

2. Пропп В. Я. Проблемы комизма и смеха / В. Я. Пропп. – М. : Лабиринт, 1999. – 288 с.

3. Gordon R. Doctor at Large / R. Gordon. – 1955. – 66 c.



Поліна Боровкова,

2 курс Інституту соціальної педагогіки

та корекційної освіти

Наук. керівник: А. Л. Вусик, к.філол.н., доцент (БДПУ)


ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОЇ ТА ЮРИДИЧНОЇ ЛЕКСИКИ

Судове (юридичне) красномовство – це ораторські виступи учасників судочинства в процесі розгляду судової справи [2].

Сучасний суд багато в чому відрізняється від судочинства античної пори. Сьогодні це складна процедура, учасники якої чітко розподіляють ролі: прокурор, адвокат, свідки і т. д. Античний “захист самого себе” поступився всебічному об'єктивному вивченню особистості підсудного й обставин справи. Кожне слово тут має бути вагомим і точним, особливо в суді першої інстанції, важливою складовою якого є дебати. Успіх справи, торжество справедливості неможливі без відповідної підготовки судочин-ця чи просто того, хто виступає в суді. Дуже важливо, щоб усі, кому надається слово в процесі, мали відповідну риторичну підготовку. [2 ]

Сьогодні усе це звучить більш ніж актуально. Криміналізація життя, породжена низкою певних обставин нашого сьогодення, ставить перед громадянами України завдання побудови міцного заслону на шляху злочину, створення основ правової держави. Очевидно, невдовзі в нас буде запроваджено суд присяжних, який прискипливо зважуватиме докази звинувачення та захисту. Кримінальні злочини, що досі підлягали смертній карі, нині розглядаються в суді першої інстанції кількома суддями. [2]

Усе це значно підвищує роль риторики у встановленні норм права та суспільної гармонії. Особливої уваги потребує підготовка судової промови. Важливо визначити її предмет, види та функції, специфіку словесного оформлення. [2]

“Судова промова – це промова, звернена до суду, інших учасників судочинства та присутніх при розгляді кримінальної, цивільної чи адміністративної справи, що містить висновки відносно тієї чи іншої справи” [1]

У книзі “Искусство речи на суде” П. Сергеїча (Пороховщикова), що побачила світ на рубежі XIX-XX ст., не одне лише юридичне красномовство розглядалося тут як підготовка промови для судового засідання – юридична оцінка дій, моральна оцінка злочину, допит свідків, експертиза тощо – усе це вважалося матеріалом для промови. Автор наголошує на потребі вирішення загальнорито-ричних питань: чистоти мови, її ясності; непотрібності витончених, заплутаних зворотів; пафосу;уваги слухачів. [4]

“Основними особливостями судової промови порівняно з іншими видами ораторського мистецтва є: офіційний характер промови; полемічність; спрямованість (до суду); попередня обумовленість змісту (справа, яку слухає суд); підсумковий характер судової промови”[1].

У суді виступають з промовами прокурор (звинувач) та адвокат (захисник). Як правило, визначають прокурорську (звинувачуючу) та адвокатську (захисну) промови. Іноді в судових суперечках беруть участь громадський обвинувач і громадський захисник, цивільний позивач і цивільний відповідач (або їхні представники); потерпілий та його представник; нарешті – підсудний, у ролі захисників якого можуть виступати його близькі родичі, опікуни чи піклувальники. [3]

Призначення судової промови – висвітлити громадську точку зору відносно вчиненого злочину та особи підсудного. А вже право пропонувати міру покарання чи висловлювати думку про невинуватість підсудного мають лише прокурор і адвокат; інші тільки уточнюють деталі, які допомагають об'єктивно змалювати стан справи. Судова промова повинна ефективно впливати на суд, допомагати формуванню переконань суддів і присутніх у залі суду громадян. [3 ]

При розгляді справи часто подаються репліки. Вони привертають увагу до невідповідностей і викривлень реальності, які мають місце у виступах тих чи інших учасників судових дебатів. [3 ]

Важливим моментом кожної судової промови є її моральне підгрунтя. Аморальний суд принципово недопустимий, так само як суб'єктивне трактування справи чи упередженість судової особи щодо злочинця. На думку відомого юриста А. Коні, характерними рисами обвинувача мають бути: спокій, відсутність особистого роздратування проти звинуваченого, коректність прийомів звинувачення, позбавлених імпульсів пристрасті та викривлення даних справи. На його думку, особливо важливо уникати лицедійства в голосі, жестах і манері триматися на суді, а також будь-якої тенденційності чи відвертого паплюження людини. Система доказів, що базується на суворій логіці, має відповідати моральному пафосу суду.


ЛІТЕРАТУРА

1. Гурвич С. С. Основы риторики / С. С. Гурвич, В. Ф. Погорелко, М. А. Герман. – К., 1988. –198 с.

2. Сергеич П. С. Искусство речи на суде / П. С. Сергеич. – М. : Юрид. лит., 1988 –384 с.

3. Сагач Г. М. Риторика : [навч. посіб. для студентів серед. і вищ. навч. закладів] / Г. М. Сагач. – вид. 2-ге, перероб. і доп. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. –254 с.



Марія Бурмістрова,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Т. С. Розумна, викладач (БДПУ)
АВТОРСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ У ТВОРАХ В. ШЕКСПІРА ТА Ч. ДІККЕНСА

Фразеологізми заповнюють лакуни у лексичній системі мови, яка не може повністю забезпечити найменування нових пізнаних людиною сторін дійсності, і у багатьох випадках є єдиними позначеннями предметів, властивостей, процесів, станів, ситуацій. Актуальність дослідження полягає у розкритті прикладів використання авторських фразеологізмів у творах В.Шекспіра та Ч.Діккенса.

Питаннями фразеології займалися такі вчені як Л. Акуленко В. Жуков, Н. Клименко, О. Кунін, А. Назарян, С. Ольховська, І. Чернишова, С. Швачко та інші. Питаннями вивчення фразеологічних одиниць англійської мови в різний час займались Г. Антрушина, Т. Арбекова, І. Арнольд Є. Арсентієва, Л. Сміт В. Ужченко, Б. Шаллі, Ч. Хоккет та інші вчені.

Метою дослідження було виявлення особливостей використання фразеологічних одиниць у творах В. Шекспіра та Ч. Діккенса, метод, що був використаний під час написання – теоретичний аналіз літератури.

Джерела походження фразеологізмів у сучасній англійській мові дуже різноманітні. Як відомо, авторські обороти є одним з джерел поповнення фразеологічного фонду мови. Людина, що займається фразеологією англійської мови, при читанні творів англійських письменників не може не звернути увагу на те, наскільки тонко і вміло автори використовують потенційні стилістичні можливості фразеологізмів, щоб всіляко урізноманітнити мову своїх творінь. Твори В. Шекспіра і Ч. Діккенса є найяскравішими прикладами використання всієї палітри виразних засобів мови. Ч. Діккенс, як і В. Шекспір, експериментує зі словами, начебто бажаючи продемонструвати читачеві весь їх багатий експресивно-семантичний зміст. Письменники, що аналізуються є чудовими стилістами, вони збагатили мову англійської прози, створивши неперевершені зразки гнучкої, точної, багатої відтінками розповіді.

Одним з улюблених художніх прийомів В. Шекспіра та Ч. Діккенса, є обігрування значення фразеологізму в цілому, буквального та прямого значення одного з його компонентів, зіткнення цих значень. Це може бути вихоплювання одним персонажем окремого компонента фразеологізму, що входить у попередню репліку співрозмовника, своєрідне підхоплення, тому, якщо в першій репліці це слово зустрічається в якості компонента фразеологізму, то в другій воно ставиться в такі умови, де заповнює свою лексико-семантичну структуру, відроджує свої лексичні зв'язки. Наприклад, заміна одного або декількох компонентів у фразеологічній одиниці сприяє її оновленню, створює різні варіації на основі стійких словосполучень. В образній фразеологічній одиниці to bless ones heartблагословити кого-небудь Діккенс замінює слово heart словом eyebrows і вводить слово innocent:

Why Sir, bless your innocent eyebrow, that’s where the mysterious disappearance of respectable tradesman took place, four years ago…” (Ch.Dickens. “The Posthumous Papers of the Pickwick Club”, Ch.31) [1, с.126].

Хай благословить бог вашу невинну голову, сер: адже тут чотири роки тому сталося таємниче зникнення поважного торговця.

У даному прикладі створюється гумористичний ефект за допомогою введення компонента комічного характеру, такого як innocent eyebrowневинні брови, що звучить надзвичайно комічно стосовно простодушного Піквіка і його наївних друзів.

У “Гамлеті” Шекспір використовує вислів, яким мав на увазі, що Гамлету його дядько більше,ніж рідня.

A little more than kin and less than kind” (William Shakespeare “The Tragedy of Hamlet, Prince of Denmark” р7, асt I, scene I, Line 181) [1, c.213].

Ні трохи не син і далеко не близький” – інакше це звучить у перекладі Б. Пастернака.

У свідомості читачів одночасно співіснують “фразеологічно пов'язане” і самостійне значення одного і того ж слова. Завдяки протиставленню двох мовних оточень біфункціонального слова – фразеологічного та лексичного контексту – різко підвищується образність фразеологізму, він ніби виділений у контексті червоною рискою.

Отже, авторські обороти не існують як самостійні одиниці, а завжди є частиною контексту і можуть бути використані при цитуванні. Для цих оборотів характерна однозначність і вузькість обсягу значення і одинична сполучуваність або співвіднесеність. Виходячи за рамки індивідуального вживання, вони стають потенційними фразеологізмами і поступово перетворюються у фразеологічні одиниці.
ЛІТЕРАТУРА

1. Кунин А. В. Курс фразеологии современного английского языка / А. В. Кунин. – М. : Высшая школа, 1996. – 331 с.




Юлія Вітвіцька,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: М. М. Греб, к.філол.н., доцент (БДПУ)
СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПОЛОНІЗМІВ У ПРОЗІ ВОЛОДИМИРА МАЛИКА

Пропонована тема не ставала об’єктом спеціального дослідження мовознавців, тоді як питання “чистоти” української мови та впливу на неї польської, російської, болгарської мов ще 10 років тому привернуло увагу таких науковців як Тараненко О., Яворська Г. та ін. Саме на прикладі творчої спадщини В. Малика можна довести, що жодна мова світу не є кришталево чистою, без своєрідних домішок, вилучення яких позбавило б мову неповторності, оригінальності, що сформована протягом певної історичної епохи і є невід’ємною частиною лексичного багатства.

Мета дослідження – з’ясувати стилістичну ролі полонізмів у тетралогії В. Малика “Таємний посол”, довести їх значення як історичного надбання української мови та літератури.

Методи дослідження – метод вивчення наукової літератури, описовий, зіставний.

В українську мову в різні періоди її існування входили й слова з інших мов, ніби своєрідне віддзеркалення політичних подій та територіального розподілу. Тож на сьогодні слова іншомовного походження становлять приблизно 10 відсотків лексичного складу нашої мови. Такі слова мовознавець А. П. Коваль визначає як “запозичення – елементи чужої мови (слово, морфема, синтаксична конструкція та ін.), які були перенесені з одної мови до іншої внаслідок мовних контактів, а також сам процес переходу елементів однієї мови до іншої” [1, с. 44]. Зазвичай запозичуються слова, а рідше – синтаксичні та фразеологічні вирази. Запозичення окремих звуків та словотворчих морфем (суфіксів, префіксів, коренів) відбувається у процесі їхнього вторинного виділення з більшої кількості запозичених слів.

З літературознавчого і мовознавчого погляду привертає увагу тетралогія “Таємний посол” Володимира Кириловича Малика (Сиченко), яка складається з таких історичних романів, як “Посол Урус-шайтана” (1968), “Фірман султана” (1969), “Чорний вершник” (1976), “Шовковий шнурок” (1977). У романі наявні запозичення з турецької, болгарської та польської мов, що використовуються переважно як варваризми та екзотизми.

Один з провідних героїв твору, поляк за походженням, пан Мартин Спихальський говорить, “...перейшовши на лемківську говірку, приправлену полонізмами.” [2, с.55]

Умовно полонізми тетралогії можна поділити за функцією, а саме на номінативну лексику та експресивно-сталі лексичні конструкції.

До номінативної лексики належать такі слова: “...одягнутий у дорогий панський кунтуш чи новий кожух” [2, с.22], де кунтуш є різновидом старовинного верхнього одягу;„ – Тікай, пане Мартине, до лясу!”, пол. lys – ліс [2, с.224]; “ А опісля накинулися всі ті здрайці, зв’язали...” [2, с.224], пол. zdrajca – зрадник

Переважно сталі лексичні конструкції вживаються автором в якості випробуваного засобу іронії й сатири. Ось наприклад: “.....пахолки самі дременуть звідси!” [2, с.34], пол. pacholek на позначення українського слуга, наймит, або “- О стонадцять дзяблів! ...Тутай кожен знає пана Спихальського... Уродзоного шляхтича!”, де стонадцять дзяблів (пол. dziabel) – сто дияволів; тутай (пол. titaj) в українській мові так само, як і в польській, вживається у значенні – тут, сюди; уродзоного походить від пол. urodzenie, що вживається в значенні народження [2, с.55]. “О матка боска!”, пол. Matka Boska – Мати Божа, Божа Матір, Богоматір [2, с.56].

Отже, на основі поданих вище прикладів твору можна зробити висновок, що стилістична виразність твору досягається взаємодією запозичених слів, у даному випадку полонізмів, їх вірним добором, та нейтральних елементів. Художній стиль, а особливо жанр історичного роману, розвивається на основі доцільного естетично виправданого використання всіх мовних розгалужень, всіх виражальних мовних засобів. Мета мовного засобу полягає у побудові художнього образу.
ЛІТЕРАТУРА

1. Коваль А. П. Практична стилістика / А. П. Коваль. – К. : Вища школа, 1978. – 376 с.

2. Малик В. К. Твори : в 2-х т. / В. К. Малик. – К. : Дніпро, 1986. – Т. 1: Таємний посол : [роман] : Кн. 1, 2. – 440 с.

3. Ткаченко О. Б. Полонізм / О. Б. Ткаченко // Українська мова : [енциклопедія]. – К., 2000. – С. 466.



Яна Вовкогон,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. В. Дуброва, к.філол.н., доцент (БДПУ)

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка